Небезпечні та шкідливі фактори. Вплив електромагнітного поля та його нормування. Перша допомога. Наслідки аварії

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Вступ

2. Класифікація небезпечних та шкідливих факторів за природою їх дії

3. Нормування впливу електромагнітного поля на людину

4. Перша допомога при втраті свідомості, шоку, тепловому та сонячному ударах, опіку, обмороженні

5. Практичне завдання - задача "Оцінювання можливих наслідків аварії на вибухонебезпечному об'єкті"

6. Висновок

1. Вступ

Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, у свою чергу, впливає на життєдіяльність самої людини. Тобто взаємодія людини із середовищем, що її оточує, відбувається при наявності прямих і зворотних зв'язків. Результат взаємодії людини з навколишнім середовищем може змінюватися в широких межах: від позитивного до катастрофічного, що супроводжується загибеллю людей і руйнуванням компонентів середовища. Негативні впливи, які виникають раптово, періодично або постійно діють у системі “людина - життєве середовище” і визначаються як дія небезпек.

Джерелами (носіями) небезпек є природні процеси та явища, елементи техногенного середовища, людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів.

Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається повною. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.

2. Класифікація небезпечних та шкідливих факторів за природою дії

Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації - за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву тощо. Найбільш вдалою є класифікація небезпек життєдіяльності людства за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. До четвертої групи віднесено три підгрупи: природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Природні джерела небезпеки ? це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тварин та рослин)/

Техногенні джерела небезпеки ? це передусім небезпеки, пов'язані з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного), транспортних засобів, горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурах та тиску, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання. Джерелами техногенних небезпек є всі небезпеки, пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища.

До соціальних джерел небезпек віднесено небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем людей. Це такі явища, як бродяжництво, проституція, п'янство, алкоголізм, злочинність, тощо. Першоджерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан; погані умови проживання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті. Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.

Але більшість джерел небезпек мають комбінований характер:

природно-техногенні небезпеки ? смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель та інші явища, спричинені людською діяльністю;

природно-соціальні небезпеки - химерні етноси, наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та ін.;

соціально-техногенні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Проте наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути спричинена якась шкода чи пошкодження. До цього може призвести конкретний вражаючий фактор.

Вражаючий фактор ? це чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводить до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори поділяються на: фізичні, в тому числі енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впливають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), біологічні (тварини, рослини, мікроорганізми), соціальні (збуджений натовп людей) та психофізіологічні.

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі й небезпечні.

Шкідливі ? це чинники життєвого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.

Небезпечні ? чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Основні групи факторів	Основна характеристика небезпечних та шкідливих факторів
Фізичні	підвищена швидкість повітря
	підвищена або понижена вологість
	підвищений або понижений атмосферний тиск
	недостатня освітленість
	конструкції, що руйнуються
	підвищений рівень статичної електрики та ін.
Хімічні	хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають в різному агрегатному стані	твердому
		газоподібному
		рідкому
	хімічні елементи, речовини та сполуки, які різними шляхами проникають в організм людини	через органи дихання
		через шлунково-кишковий тракт
		через шкіру та слизові оболонки
	хімічні елементи, речовини та сполуки, які за характером дії поділяють на такі групи	токсичні
		наркотичні
		подразнюючі
		задушливі
		сенсибілізуючі
		канцерогенні
		мутагенні
		впливають на репродуктивну функцію
Біологічні	макроорганізми	рослини
		тварини
	мікроорганізми	бактерії
		віруси
		рикетсії
		спірохети
		грибки
		найпростіші
Психо-фізіологічні	фізичні перевантаження	статичні
		динамічні
	нервово-психічні перевантаження	розумові перевантаження
		перевантаження аналізаторів
		монотонність праці
		емоційні перевантаження

Такий поділ вражаючих факторів ефективно використовується в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків і професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників і та ін.

3. Нормування впливу електромагнітного поля на людину

перша допомога аварія шкідливий фактор

За визначенням, електромагнітне поле (ЕМП) - це особлива форма матерії, за допомогою якої здійснюється дія між електричними зарядженими частинками. Фізичні причини існування електромагнітного поля пов'язані з тим, що змінюване в часі електричне поле породжує магнітне поле, а безперервно змінюючись ці компоненти збуджують один одного. ЕМП нерухомих або рівномірно рухомих заряджених частинок нерозривно пов'язане з цими частинками. При прискореному русі заряджених частинок, ЕМП "відривається" від них і існує незалежно у формі електромагнітних хвиль, не зникаючи з усуненням джерела (наприклад, радіохвилі не зникають і при відсутності струму в випроменить їх антени).

Планета Земля постійно перебуває під впливом ЕМП, яке випромінюється Сонцем. Це випромінювання складається з інфрачервоного (ІЧ), видимого ультрафіолетового (УФ), рентгенівського та -випромінювання.

Електромагнітні випромінювання як засіб зв'язку в біосфері мають такі переваги:

поширюються в будь-якому середовищі - воді, повітрі, грунті та тканинах організму;

мають максимальну швидкість поширення;

можуть поширюватись на будь-які відстані;

можуть поширюватись за будь-якої погоди і незалежно від часу доби;

на них реагують усі біосистеми (на відміну від інших сигналів).

Тому ЕМП впливають на всі біологічні об'єкти, зокрема на людину,протягом усього часу існування. Це дало змогу в процесі еволюції пристосуватися до впливу таких полів та виробити певні захисні механізми. Але в процесі індустріалізації людство додало до фонового випромінювання, спричиненого природою, цілу низку чинників, що підсилило фонове випромінювання. Через це рівень ЕМП антропогенного походження став значно перевищувати природній рівень та перетворився на небезпечний екологічний чинник.

У сучасному місті основними штучними джерелами ЕМП є:

Електротранспорт (трамваї, тролейбуси, потяги, ...)

Лінії електропередач (міського освітлення, високовольтні, ...)

Електропроводка (усередині будівель, телекомунікації, ...)

Побутові електроприлади

Теле- і радіостанції (транслюючі антени)

Супутникова і стільниковий зв'язок (транслюють антени)

Радари

Персональні комп'ютери

Електромагнітні поля мають певну потужність, енергію і поширюються вони у вигляді електромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань є довжина хвилі, частота коливань та швидкість розповсюдження. За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класифікують так:

низькочастотні (0,003Гц - 30 кГц);

радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону (30кГц - 300 МГц);

радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ) (30 - 300 МГц);

надвисокочастотні (НВЧ) (300МГц - 300ГГц).

ЕМП негативно впливають на людей, які безпосередньо працюють з джерелами випромінювань, а також на населення, яке проживає поруч. Установлено, що більшість населення проживає в умовах підвищеної активності ЕМП.

Ступінь впливу ЕМП на організм людини залежить від:

діапазону частот

інтенсивності впливу відповідних чинників;

довго тривалості опромінення;

характеру випромінювання;

режиму опромінення;

розмірів поверхні тіла, яка опромінюється;

індивідуальні особливості організму.

Внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, порушення в системах і органах, функціональні зміни в діяльності нервово-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших систем. Активність впливу ЕМП різних діапазонів частот значно зростає зі збільшенням частоти і дуже серйозно впливає у НВЧ-діапазоні.

Вплив НВЧ на біологічні об'єкти залежить від інтенсивності опромінення. Теплова дія характеризується загальним підвищенням температури тіла або локалізованим нагрівом тканини, внаслідок чого відбувається небезпечне нагрівання окремих органів або всього організму людини. Особливо шкідливе перегрівання таких органів, як очі, мозок, нирки тощо.

ЕМП низькочастотного діапазону (конкретно промислової частоти 50Гц) викликають у людей порушення функціонального стану центральної нервової системи, серцево-судинної системи - спостерігається підвищена втомлюваність, млявість, зміна кров'яного тиску і пульсу, аритмія, головний біль.

Для запобігання професійним захворюванням, що викликані впливом ЕМП, встановлені допустимі норми опромінення. Найчастіше людині доводиться працювати з джерелами ЕМП промислової частоти 50 Гц. У цьому випадку обслуговуючий персонал перебуває у ближній зоні, а основним параметром, що характеризує біологічну дію ЕМП, є електрична напруженість. Магнітна ж складова помітного впливу на організм не чинить, бо напруженість магнітного поля в діючих установках і навколо високовольтних ліній напругою до 750 кВ включно не перевищує 25 А/м. Згідно з ДНАОПом 0.03-3.13-85 (СН 3206-85) "Гранично допустимі рівні магнітних полів частотою 50 Гц" їх шкідлива біологічна дія виявляється при напруженості 1,4 кА/м.

На напруженість електричного поля промислової частоти і характер його розподілу впливає напруга електроустановок і високовольтних ліній. Спеціальні спостереження і дослідження, проведені у багатьох країнах, дали змогу з'ясувати, що помітні зміни в здоров'ї обслуговуючого персоналу виникають у випадку напруги понад 400 кВ. Допустимі рівні напруженості електричного поля частотою 50 Гц залежно від тривалості його впливу на людину передбачені ГОСТом 12.1.002-84 ССБТ "Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряженности и требования к проведению контроля на рабочих местах".

ГДР напруженості електричного поля встановлюється 25 кВ/м. Перебування в електричних полях напруженістю понад 25 кВ/м без засобів захисту забороняється. Перебування в електричних полях напруженістю до 5 кВ/м допускається протягом робочого дня.

Оцінку постійних магнітних полів здійснюють згідно з ДНАОПом 0.03-3.04-77 (СН 1742-74) "Гранично допустимі рівні впливу постійних магнітних полів при роботі з магнітними пристроями і магнітними матеріалами". Напруженість постійних магнітних полів не повинна перевищувати 8 кА/м.

Захист персоналу від електромагнітного опромінення досягається шляхом:

зменшення часу перебування в зоні опромінення;

збільшення відстані від джерела випромінювання;

екранізація джерел випромінювання;

зменшення випромінювання безпосередньо в джерелі;

екранування робочих місць;

використання засобів індивідуального захисту;

виділення зон випромінювання.

4. Перша допомога при втраті свідомості, шоку, тепловому та сонячному ударах, опіку, обмороженні

За даними ВООЗ, близько 30% осіб, які загинули внаслідок нещасних випадків та НС, могли б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу долікарську допомогу, здійснили заходи щодо оживлення або своєчасно забезпечили доставку до медичного закладу. Своєчасно надана та правильно проведена перша долікарська допомога не лише рятує життя потерпілому, а й забезпечує подальше успішне лікування, запобігає розвиткові важких ускладнень, а після завершення лікування зменшує втрату працездатності або ступінь каліцтва.

Перша долікарська допомога - це комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерплого.

При наданні першої долікарської допомоги треба керуватися такими принципами як правильність, доцільність, швидкість, продуманість, рішучість, спокій, дотримуючись, як правило такої послідовності:

усунути вплив на організм факторів, що загрожують здоров'ю та життю потерпілого;

оцінити стан потерпілого, визначити характер і тяжкість травм, що становить найбільшу загрозу для життя потерпілого, і послідовність заходів щодо його спасіння;

виконати необхідні дії щодо спасіння потерпілого в порядку терміновості(забезпечити прохідність дихальних шляхів, провести штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати місце перелому, накласти пов'язку тощо);

викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або вжити заходів для транспортування потерпілого в найближчу медичну установу;

підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника, пам'ятаючи, що зробити висновок про смерть потерпілого має право лише лікар.

Перша долікарська допомога при втраті свідомості. Непритомність.

Причини - раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо.

Ознаки. Часто непритомність настає раптово, але інколи перед нею бувають памороки, блювання, позиви о блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 50-40 ударів на хвилину. Велику небезпеку для життя потерпілого під час непритомності становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Допомога. При непритомності потерпілого треба покласти на спину, трохи підняти (на 15 - 20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. Потім вивільнити шию і груди від одягу, який їх ущільнює, поплескати по щоках, побризкати обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються заходи до оживлення.

Перша долікарська допомога при шоковому стані.

Причини - надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Спричиняти розвиток шоку можуть голод, спрага, переохолодження, перевтома, трясіння в момент транспортування тощо.

Ознаки: блідість, холодний піт, розширені зіниці, посилене дихання і прискорений пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоку - блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає, хоча можливі короткочасні знепритомніння.

Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна та ефективна відповідальна допомога, яка надається при пораненні, що спричинило появу шоку. Якщо шок посилився, необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опущеною головою, закутують у ковдру. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку , є тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідин. Не слід роздягати потерпілого та охолоджувати його, навпаки, необхідно зігріти його, покласти в теплому приміщенні, прикласти до кінцівок грілки. Коли є підозра на удар живота та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілого давати пити.

Долікарська допомога при термічних впливах та хімічних опіках.

Перегрівання (тепловий, сонячний удар). Трапляється внаслідок тривалого перебування в умовах високої температури та вологості, на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні і нерухомому вологому повітрі. Розрізняють кілька ступенів перегрівання.

Ознаки. Легкий ступінь - загальна слабкість, нездужання, запаморочення, нудота, підвищена спрага, шкіра обличчя червоніє, вкривається потом, пульс і дихання прискорюється, температура тіла підвищується до 37,5…38,9 С.

Середній ступінь - температура тіла 39-40 С, сильний головний біль, різка м'язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, болі в ділянці серця, виражене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу до 120…130 ударів за хвилину, часте і поверхневе дихання. Спостерігаються також блювання, понос.

Тяжкі ступені перегрівання тіла кваліфікуються по-різному - якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, йдеться про тепловий удар, якщо довго діяли сонячні промені - про сонячний. При цьому температура тіла піднімається вище 40 С, настає непритомність, шкіра потерплого стає сухою, у нього починаються судоми, порушується серцева діяльність, зупиняється дихання.

Допомога. В легких випадках потерпілого покласти в затіненому місці, давати необмежену кількість питного. В тяжких випадках перенести його в прохолодне місце, роздягнути, обмити тіло прохолодною водою, прикласти холодні компреси на голову, шию, ділянку серця. Дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, почати роботи штучне дихання. Викликати швидку медичну допомогу, або, після надання першої допомоги, доставити потерпілого в медичний заклад.

Відмороження. Виникає при тривалій дії холоду, при контакті тіла з холодним металом на морозі, із скрапленими повітрям та газами або сухою вуглекислотою. При підвищеній вологості і сильному вітрі відмороження може спостерігатись і при не дуже низькій температурі повітря (навіть близько 0оС). Сприяє відмороженню загальне ослаблення організму внаслідок голодування, втоми або захворювання. Найчастіше відморожують пальці ніг і рук, а також ніс, вуха, щоки.

Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють 4 ступені відмороження тканин: І - почервоніння шкіри і набряк, ІІ - утворення пухирів, ІІІ - умертвіння шкіри та утворення струпа; ІV - омертвіння частини тіла.

Допомога. Розтирання і зігрівання на місці події. Бажано розмістити потерпілого біля джерела тепла і тут продовжувати розтирання. Краще розтирати відморожену частину спиртом, горілкою, одеколоном, а якщо їх немає, то м'якою рукавицею хутровим коміром. Не можна розтирати снігом. Після порожевіння відморожене місце витирають насухо, змочують спиртом, горілкою чи одеколоном і утеплюють ватою або тканиною. Необхідно пам'ятати, що одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж це зробити не вдається, треба розпороти ножем ту частину одягу або взуття, які утруднюють доступ до ушкоджених ділянок тіла.

Термічні опіки. Виникають при дії на відкриті ділянки тіла високої температури (полум'я, потрапляння на шкіру гарячої рідини, розпечених предметів тощо).

Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку: І - почервоніння шкіри і її набряк; ІІ - пухирі, наповнені жовтуватою рідиною; ІІІ - утворення некрозу шкіри (струпів); ІV - обвуглювання тканин. Опіки завжди супроводжуються сильними болями в пошкодженій частині тіла. Чим більше обпечена поверхня і чим глибше пошкодження тканин, тим важчий опік. Опіки 1/3-1/2 поверхні тіла і більше є небезпечними для життя потерпілого. Загальний стан потерпілого при значних опіках дуже тяжкий. Можливе виникнення шоку.

Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потерпілого з зони вогню, припинити контакт з гарячими речовинами. При займанні одягу треба негайно його загасити і зняті тліючі залишки. Залишки одягу, що прилипли до тіла ні в якому разі не можна здирати, а обережно зрізати ножицями. На обпечену поверхню накласти ватно-марлеву пов'язку, змочену в спирті. Якщо є 0,5 % розчин новокаїну, то ним зрошують обпечену поверхню.

При опіках незначного розміру І ступеня можна обмежитись змазуванням обпеченої поверхні 2-3% розчином марганцевокислого калію та накладанням стерильної пов'язки (на обличчя накладати не слід).

У випадку значних опіків потерплого потрібно загорнути в чисте простирадло, а зверху в теплу ковдру. В разі значних опіків кінцівок потрібно накласти на них транспортні шини.

Потерпілі зі значними опіками, які супроводжуються тяжким загальним станом, повинні отримувати необмежену кількість питного. Для зменшення болю дати потерпілому таблетку знеболюючого. Таких потерпілих, а також потерпілих з опіками ІІ - ІV ступенів, незалежно від площі пошкодження, потрібно негайно направити до медичного закладу. Під час транспортування не допускати переохолодження потерплого, до обпечених ділянок не можна торкатися руками, не можна проколювати пухирі і відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки, робити примочки.

Хімічні опіки. Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру, слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору, інших речовин. При горінні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки. Основні зовнішні ознаки хімічних опіків аналогічні термічним опікам. За глибиною ураження тканин хімічні опіки також поділяються на чотири ступені.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. Від азотної кислоти він має світло-жовтий колір, сірчаної кислоти - сіро-білий з наступною зміною до коричнево-чорного кольору. Обпечені лугами частини тіла мають блідий колір. При опіку лугами тканина волога, тому ці опіки переносяться важче ніж опіки кислотами.

Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру (наприклад, вапно), енергійно змивають їх струменем води під тиском - з водопроводу, насоса) не менше як 10-15 хвилин, поки не зникне специфічний запах. Якщо є можливість, то після промивання водою обпечені частини обмивають такими розчинами: у випадках опіку кислотами - 2% розчином соди чи мильною водою; у випадку опіку лугами - 1-2% розчином оцтової, лимонної чи борної кислоти. В разі опіку фосфором роблять примочки з 5% розчину марганцевокислого калію. Після цього на обпечену поверхню потрібно накласти суху пов'язку.

При потраплянні хімічної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3% розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі. У разі хімічного опіку стравоходу та шлунка потрібно пити сирі яйця або соняшникову олію.

Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при контакті з вологою. Якщо не відомо, яка хімічна речовина викликала опік, і не має нейтралізуючого засобу, на місце опіку необхідно накласти чисту суху пов'язку. Потерпілих з хімічними опіками необхідно негайно направити в медичний заклад.

5. Оцінювання можливих наслідків аварії на вибухонебезпечному об'єкті

Практичне завдання.

Вихідні дані:

В промисловій зоні на відстані 600 м від виробничого приміщення (будівлі) розташований об'єкт, на якому зберігається 600 т вибухонебезпечної речовини (газ пропан).

Будівля цеху - 1-2 поверхи, стіни з металевим каркасом. В цеху встановлено середні верстати, газгольдери, проходять неземні трубопроводи.

Вогнетривкість будівлі - 30 хвилин.

Категорія пожежної небезпеки - Г.

Щільність забудови - 30 %.

Під час вибуху газоповітряної суміші вуглеводневих газів створюється осередок вибуху, який розділяють на три зони.

За формулою

R1=17,5*(Q^(1/3)),

де Q- кількість вибухової речовини, визначається радіус зони детонаційної хвилі. В даному випадку - 147,6 м.

За формулою

R2=1,7*R1

визначається радіус зони дії продуктів вибуху, - близько 251 м.

Виходячи з вищевикладеного встановлено, що будівля цеху у разі ймовірного вибуху потрапляє в зону дії повітряної ударної хвилі. Надлишковий тиск у цій зоні залежить від місця розташування об'єкту (відстані - L) і розраховується за формулою:

P=260/((1+7,7*10^(-5)*(L^3)/Q)^(1/2)-1),

та становить близько 66,7 кПа.

Підсумки оцінювання можливих наслідків аварії на вибухонебезпечному об'єкті:

Характеристика руйнувань	Пожежна обстановка	Ступінь ураження людей
Параметри зони руйнувань	Елементи виробничого об'єкту	Ступінь руйнування	Окремі пожежі протягом 30 хвилин та суцільні пожежі через 1-2 години.	Важкі ураження: сильні контузії, ураження внутрішніх органів та мозку, важкі переломи кісток
R1=147,6 м R2=251 м зона R3 P=66,7 кПа	Будівля з металевим каркасом	повні
	Верстати середні	сильні
	Наземні трубопроводи	середні
	Газгольдери	повні

В зв'язку з повним руйнуванням цеху та загибеллю людей при ймовірному вибуху можна рекомендувати:

винести будівлю складу на безпечну відстань від промислової зони;

зменшити кількість зберігаємого газу з метою зменшення потужності вибухової хвилі;

посилити протипожежні заходи з метою запобігання можливості вибуху.

5. Висновок

Безпека людини - поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання.

Сучасне життєве середовище, навіть побутове, не кажучи вже про виробниче, містить багато джерел небезпек. Це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні та пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мисливська чи інша зброя тощо. Для того щоб виникла реальна небезпечна ситуація, необхідна причина або умова, своєрідний "пусковий механізм", при якому потенційна небезпека переходить у реальну.

Безпека життєдіяльності - це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це можливо досягти кількома шляхами:

- повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

- заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;

- удосконалення технічних систем та об'єктів;

- розробка та використання спеціальних засобів захисту;

- заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки;

- ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.

Перелік використаної літератури

Безпека життєдіяльності: Курс лекцій. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 356 с.

В.С. Джигирей, В.Ц. Жидецький. Безпека життєдіяльності. - Львів : Афіша, 1999. - 254 с.

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів. 3-є вид. / За ред.. Є.П. Желібо. - К.: Каравела, 2004. - 328 с.

Конспект лекцій з навчальної дисципліни “Безпека життєдіяльності” для студентів денної та заочної форм навчання за напрямами 6.050502 «інженерна механіка», 6.050403 «інженерне матеріалознавство», 6.050503 «машинобудування» КрНУ ім. М. Остроградського, Кременчук 2012

Размещено на Allbest.ru

...