Найвідоміші техногенні катастрофи на території України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Прикарпатський Національний університет ім. В. Стефаника

Реферат на тему:

"Найвідоміші техногенні катастрофи на території України"

Виконала: студентка групи Н-11

Олійник Вітана

Перевірив: Борик В.В.

Івано-Франківськ 2012

Зміст

Вступ

1. Аварії і катастрофи на транспорті

1.1 Катастрофа на Дніпропетровщині

2. Техногенні пожежі та вибухи

2.1 Чорнобильська катастрофа

3. Пожежі

3.1 Масштабна пожежа у Луганську

4. Системи водопостачання

4.1 Очисні споруди Волині

5. Об'єкти комунальної теплоенергетики

6. Екологічна криза

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Техногенні катастрофи - це раптовий вихід з ладу машин, механізмів та агрегатів під час їх експлуатації, який супроводжується серйозними порушеннями виробничих процесів, сильним забрудненням великих територій, груповим ураженням чи загибеллю людей.

До техногенних катастроф відносяться: аварії на промислових об'єктах, будівництві, автомобільному, залізничному, повітряному, трубопровідному чи водному транспорті.

Внаслідок таких катастроф утворюються пожежі, руйнуються цивільні та промислові об'єкти, створюється небезпека радіаційного забруднення, хімічного та бактеріального ураження місцевості, розтікаються нафтопродукти чи агресивні речовини, які створюють загрозу безпеці життєдіяльності населенню та навколишньому природному середовищу.

Характер наслідків техногенних катастроф залежить від виду аварії, її масштабів та особливостей підприємств на яких виникла надзвичайна ситуація. антропогенний техногенний катастрофа природа

Причиною техногенної катастрофи може бути вилив зовнішніх природних чинників, проектно-виробничі дефекти споруд, порушення технологічних процесів виробництва, правил експлуатації транспортних машин, обладнання, механізмів. Однак, найбільш розповсюдженою причиною техногенних катастроф є помилкові дії людини, порушення технологічного процесу, інструкцій та правил техніки безпеки.

Найбільш характерними ознаками аварій, що призводять до тяжких наслідків є вибухи, пожежі, забруднення атмосфери та місцевості сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР), радіоактивними речовинами (РР) та ін.

За даними ООН, у багатьох країнах світу природні та техногенні катастрофи завдають збитків, що становлять приблизно 2-4 % валового внутрішнього продукту (ВВП) держави. В Україні щорічні витрати лише на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи перевищують 2 % загального обсягу виробленого ВВП.

Щорічно в Україні відбувається близько 140-150 техногенних аварій і катастроф регіонального і державного рівня. Орієнтовна структура надзвичайних ситуацій техногенного характеру має такий вигляд: аварії з викидами СДОР - 4 %, пожежі й вибухи - 19,5 %, транспортні аварії - 17,7 %, аварії на системах життєзабезпечення - 17,3 %, аварії на радіаційних об'єктах - 8,4 %, аварії на комунальних системах та очисних спорудах - 17,3 %, надзвичайні ситуації на об'єктах інших видів - 15,8 %. Експертне встановлено, що щорічні народногосподарські втрати від аварій становлять 140-150 млн. грн.

1. Аварії і катастрофи на транспорті

Наявність в Україні розвиненої мережі транспортних комунікацій, перевезення ними у великій кількості потенційно небезпечних речовин, стан самих комунікацій і транспортних засобів часто стають загрозливими для населення, економіки та природного середовища. Щорічно в Україні транспортом загального користування перевозиться понад 900 млн. вантажів (у тому числі небезпечних) і понад 3,0 млрд. пасажирів.

На залізничний транспорт припадає близько половини вантажних перевезень, на автомобільний - 26 %, річковий і морський - 14 %, авіаційний - 10 %. Зношення основних фондів залізничного транспорту є основною причиною аварій і катастроф. Особливу тривогу викликає критичний стан під'їзних залізничних колій, якими транспортуються СДОР, пожежо- та вибухонебезпечні речовини.

На автомобільному транспорті щодня відбувається 95-100 ДТП, в яких гине 18-20 і травмується понад 100 пасажирів. Тільки в Києві в 1999 р. зареєстровано 2641 ДТП, в яких загинуло 216 осіб і травмовано 2874 осіб. Автотранспорт є джерелом істотного забруднення атмосферного повітря, особливо у великих містах.

1.1 Катастрофа на Дніпропетровщині

За роки незалежності в Україні не було більш масштабної за кількістю жертв ДТП, ніж те, що сталося на Дніпропетровщині, де автобус з 50 пасажирами протаранив локомотив.

Катастрофа, яка сталася у Марганці Дніпропетровської області, стала наймасштабнішою за роки незалежності Україна за кількістю жертв.

"Ця ДТП стала наймасштабнішою за кількістю жертв за роки незалежності Україна", - повідомили в департаменті ДАІ МВС України.

Як зазначили у ДАІ, найбільша ДТП, в якій одночасно загинуло 15 людей, сталася 16 травня 2004 року неподалік від Ізмаїла Одеської області. Тоді водій автобуса "Еталон", проігнорувавши заборонені сигнали світлофора, також виїхав на залізничну колію, де зіткнувся з вантажним потягом. Тоді крім 15 загиблих, ще 25 людей отримали травми різного ступеню важкості.

За останні 5 років найбільш масштабної за кількістю жертв стала автокатастрофа, в якій загинули 12 осіб.

Вранці 12 жовтня в місті Марганець автобус зіткнувся з локомотивом на нерегульованому переїздом. За різними оцінками, загинули 40 або 41 людина.

Водій автобуса, за попередніми даними, проігнорував заборонні сигнали світлофора та виїхав на переїзд у безпосередній близькості до поїзда, що наближався, внаслідок чого й сталася катастрофа. Потяг протягнув автобус на 300 метрів. За словами пасажирів, які вижили в катастрофі, водій сам спрямував автобус під колеса локомотива.

У той же час, за даними джерел, в автобуса могло просто заклинити гальма на переїзді.

Прем'єр-міністр Микола Азаров дав розпорядження виділити резервного фонду сім'ям жертв катастрофи у Марганці кошти для фінансової підтримки - по 100 тис. грн. на сім'ю.

Прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу за фактом дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинуло декілька десятків людей.

2. Техногенні пожежі й вибухи

Наявність в Україні розвиненої промисловості, її надмірна концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установок великої і надвеликої потужності, розвинена мережа транспортних комунікацій, а також нафто-, газо- та продуктопроводів, велика кількість об'єктів енергетики та використання у виробництві великої кількості небезпечних речовин - усе це збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які несуть у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища. Майже третина всіх промислових об'єктів становлять підприємства, пов'язані з виробництвом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних, вибухо- і вогненебезпечних речовин.

Вибух - надзвичайно швидке перетворення речовини, яке супроводжується миттєвим виділенням великої енергії в невеликому об'ємі. Суттєвою ознакою вибуху є різке збільшення тиску, яке викликає у навколишньому середовищі ударну хвилю.

В Україні діє понад 1200 вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин.

Переважна більшість таких об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях України, де сконцентровано хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються газові, нафтові та вугільні родовища.

Загалом ризик виникнення надзвичайної ситуації, пов'язаної з технологічними процесами, існує на будь-якому підприємстві і в будь-якій державі. Щодо цього у пресі час від часу з'являється відповідна інформація. В Україні наявне значне зношення основних виробничих фондів, аварійний стан споруд, інженерних і транспортних комунікацій. Так, у 1998 р. виникло 37 значних надзвичайних ситуацій, які супроводжувалися великими пожежами та вибухами, внаслідок чого загинуло 175 осіб і постраждало 126.

Нині у складі Міністерства паливної енергетики України налічуються 234 діючі шахти, близько 100 з них працюють понад 40 років, 160 - без реконструкції понад 20 років, а 50 уведено в експлуатацію майже 100 років тому. Майже кожна шахта потребує заміни зношеного обладнання на силових станціях, реконструкції вентиляційних установок.

За 1978-1997 pp. на вугледобувних шахтах у великих аваріях загинуло майже 500 осіб, одна з найбільших аварій, яка забрала життя 63 шахтарів, сталась у 1998 р. на шахті ім. Скочинського комбінату "Донвугілля". Внаслідок аварії на шахті ім. Засядькау 2001 р. (через вибух метану) на глибині 1200 м загинули 53 гірники.

2.1 Чорнобильська катастрофа

Саме в Україні сталася найбільша у світі техногенна катастрофа двадцятого століття - вибух на Чорнобильській АЕС.

Чорнобильська катастрофа - екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції .в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час - Української РСР). О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім.

Серед широкого спектра наслідків зруйнування 4-го енергоблока ЧАЕС першим і таким, що зумовив решту, був величезний викид в атмосферу радіоактивних елементів. Їх кількість - дискусійне питання й донині. Із самого початку вчені намагалися шляхом розрахунків визначити цю величину, так само, як і оцінити вітровий підйом радіоактивного пилу у зоні станції. Крім того, заходами Держкомгеології України спільно з Інститутом ядерних досліджень НАНУ було встановлено, що екстремальне забруднення геологічного середовища та погіршення еколого-геологічних умов нашої країни відбулося саме у зонах західного і південного "слідів".

У 1986 р. із десяти- й 30-кілометрових зон навколо ЧАЕС було евакуйовано близько 116 тис. осіб. Загалом до 1 січня 1987 р. зі 188 населених пунктів вивезено по УРСР - 91,4 тис. чол., БРСР - 23,6 тис., Брянській області РРФСР - 174 чол.

Узагальнена характеристика екологічного забруднення, викликаного чорнобильською катастрофою, з'явилася лише у 1990 р. Протягом 1991-1995 рр., відповідно до вимог чинного законодавства, було визначено межі зон радіоактивного забруднення. До них віднесли 2293 населених пункти 74 районів 12 областей України, які зазнали найбільшого забруднення: Вінницької, Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської.

Внаслідок аварії на ЧАЕС відбувся ряд трансформацій, що по-різному вплинули на подальше життя суспільства, а серед них: трансформації в адміністративній організації, трансформації у житті населення, у самосвідомості українців і т.і.

Тоді Україна ще була однією з "радянських соціалістичних республік". Ставши незалежною і самостійною, Україна успадкувала від СРСР безліч проблем, серед яких осібною важливістю можна виділити загрозу техногенних катастроф.

У зв'язку з чим така загроза продовжує існувати, навіть після понад десяти років нових українських реалій? Що впливає на збільшення або зменшення ризику техногенних катастроф? Що необхідне для того, щоб звести до мінімуму такий ризик? Чи це можливо в нинішній Україні?

Існують програми передбачення техногенних катастроф. Україні навіть НАТО в цьому допомагає, хоч Україна до НАТО не входить. За два минулі роки майже сто грантів у рамках співпраці Україна-НАТО були виділені під програму "Наука заради миру" - саме на тему запобігання катастроф у невійськових сферах. На випадок потреби рятувальних та гуманітарних операцій знадобиться й воєнно-морське об'єднання Блексіфор, утворене минулого року.

Проте ситуації, коли елементарна несплата за електрику може стати причиною техногенної катастрофи - в лютому минулого року саме це стало підставою для оголошення Національною Комісією з електроенергетики надзвичайного стану на вісім днів, - оптимізму не додають. Як і перманентні пожежі та обвали на шахтах. Три дні тому держава вже була винна чотири мільйони гривень сім'ям загиблих раніше шахтарів. За ці три дні знову сталося непоправне.

3. Пожежі

Неможливо однозначно стверджувати, коли ж людина приборкала вогонь, але це колись сталося і було знаменною віхою в розвитку людства. Приборкавши вогонь, людина істотно змінила своє життя, створила певний комфорт. Проте разом з прирученим вогнем з'явилась і страшна небезпека - пожежа. Довгий час пожежі не обліковувалися. Скільки їх сталося за історію людської цивілізації, якої шкоди завдав вогонь людині - невідомо. Відомо лише, що на території Російської імперії у другій половині XIX ст. за рік траплялося близько 40 тис. пожеж, які завдавали збитків на суму близько 500 млн золотих рублів. Щорічно жертвами вогню ставали в середньому тисяча осіб (при тодішній чисельності населення 75 млн. осіб). Наприкінці 90-х років XX ст. в Україні з чисельністю населення 50,5 млн. осіб середньорічна кількість пожеж сягала 50 тис. на рік. У пожежах загинуло близько 2,5 тис. осіб, травмовано - понад 2 тис. осіб. Плата за вогонь з року в рік зростає.

Кожного року на Землі виникає до 6 млн. пожеж (тобто кожні 6 секунд десь щось горить) Середньостатистична тривалість пожежі - близько однієї години, тобто одночасно у світі палає 500-600 пожеж При цьому щорічно на пожежах гине близько 60 тис осіб, опіки І травми отримують понад 6 млн осіб Незважаючи на те що чисельність населення в Україні не перевищує 1 % населення планети, щорічна загибель від пожеж в Україні сягає 4 % загальної кількості загиблих на пожежах у світі Принагідне зауважимо незважаючи на те що кількість пожеж у перерахунку на 10 тис населення значно менша, ніж у провідних країнах світу, показник загибелі людей на 1 млн. перевищує показники цих же країн у 2-8 разів

В Україні щорічні економічні втрати від вогню сягають 100 млн. грн. зі сталою тенденцією до збільшення.

За оцінками фахівців, пожежі - одна з найсерйозніших причин витрачання ресурсів, матеріальних цінностей і людського потенціалу України, а пожежна небезпека техносфери досягла загрозливих розмірів і стала в один ряд з іншими національними проблемами.

Домінуючою причиною пожеж у 41 % випадків є необережне поводження з вогнем на виробництві і в побуті, і саме з цієї причини у вогні гине 57 % людей.

Щодоби підрозділи пожежної охорони виїжджають за сигналом тривоги 576 разів, беруть безпосередню участь у гасінні 116 пожеж У середньому щодня у пожежах в Україні гине 6 осіб, отримують травми 4 особи, вогнем знищується 34 будівлі І 4 одиниці автотракторної техніки Щоденні економічні витрати сягають 700 тис грн.

3.1 Масштабна пожежа у Луганську

Тут загорівся гафротарний комбінат. Вогонь виник в одному з цехів. На момент загорання в приміщенні було близько сотні працівників. Усіх терміново евакуювали. Постраждали лише 2 співробітників. Вони отруїлись чадним газом і зараз у лікарні. Впоратись з пожежею рятувальникам дуже складно, адже всі будівлі дуже компактно стоять. До того ж підприємство займалось паперово-целюлозним виробництвом, а значить на складах купи легкозаймистої продукції. Ігор Гундар (перший заступник керівника ГУ МНС України на Луганщині): "За даним, попередньо зібраними, всередині балони з газом, є вірогідність. Втім, за його межі він не перекинеться, запевняють пожежники. Що стало причиною загорання поки невідомо. З'ясовувати будуть, коли загасять полум'я. Наразі версій кілька. Ігор Гундар:"Причини зараз сказати складно. Низька температура. Можливо був якийсь підігрів замерзлих труб. Використовувалися лампи. Можливо велися якісь зварювальні роботи. Можливо було порушення технологічного процесу. Слідство покаже. Сказати точно поки що неможливо." Місцевий Держгірпромнагляд повідомив, що підприємство має всі дозволи на роботу та використання пожеженебезпечного обладнання. Недавні перевірки жодних порушень не виявили.

4. Системи водопостачання

Станом на 1998 р. четверта частина очисних споруд і мереж (у вартісному виразі) відпрацювали термін амортизації, 22 % водогінних мереж перебували в аварійному стані. Закінчився термін амортизації кожної п'ятої насосної станції. У системі каналізації замортизовано 26 % мереж і 7 % насосних станцій. Нині річний рівень аварійності становить три випадки на одну насосну станцію. Каналізаційні мережі та насосні станції окремих населених пунктів перебувають у вкрай незадовільному стані. Так, тільки останніми роками в багатьох містах України виникли аварійні ситуації, що призвели до значного забруднення довкілля (пригадаймо аварію на каналізаційному колекторі в Харкові).

4.1 Очисні споруди Волині

Очисні споруди, які експлуатує Дубищенське житлово-комунальне господарство, що у Рожищенському районі, не забезпечують очищення води згідно зі встановленими нормами.

Такі результати досліджень, що проводив відділ інструментально-лабораторного контролю державної екологічної інспекції у Волинській області, пише "Волинь-нова" 9 грудня.

Після очистки стоки потрапляють у річку Пруднік, що є притокою Стиру.

Очисні споруди давно вже потребують капітального ремонту.

Це тимчасовий об'єкт. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років минулого століття, коли селище споруджувалося для чорнобильських переселенців, зводилися потужні очисні споруди. Воли були готові на 80%.

Але згодом фінансування не стало - і будівництво припинилося. Сьогодні тут лише руїни. А на відновлення потрібні великі кошти.

5. Об'єкти комунальної теплоенергетики

Комунальна теплоенергетика - підгалузь житлово-комунального господарства, яка забезпечує теплом і гарячою водою 70 % житлового фонду та соціально-культурного побуту України. Щорічно підприємства теплопостачання виробляють близько 60 млн. Гкал теплової енергії.

У комунальній теплоенергетиці експлуатується понад 11 тис. опалювальних котелень, де встановлено близько ЗО тис. котлів різної потужності; близько 20 тис. км теплових мереж у двотрубному обчисленні; 3,5 тис. центральних теплових пунктів для підготовки води гарячого водопостачання.

Нині стан комунальної теплоенергетики близький до критичного. Основне і допоміжне обладнання комунальних котелень практично вичерпало допустимі строки експлуатації.

Тепломережі, труби, очисні споруди загрожують кожному жителю міст України.

В цьому році в столиці відбулося більше десяти НС за участю труб різного діаметра. Серед найяскравіших - три випадки: на вулиці Гетьмана посеред автодороги утворився котлован з водою діаметром вісім метрів, на вулиці Симиренка під асфальт провалився автомобіль, а вулиця Бальзака стала знаменитою тим, що на ній затопило 50 автомобілів водно-піщаної сумішшю з труби, що розірвалася.

Більше того, за даними експертів, в середньому 60% всіх підземних комунікацій у країні віджили своє, але їх продовжують експлуатувати. 11 червня Верховна рада прийняла закон про реформу житлово-комунального господарства, виділивши на це 23 млрд. грн., які держбюджет протягом п'яти років інвестуватиме в галузь, яку розмиває водою.

Однак проблеми зі старим житловим фондом і старими комунікаціями роблять українські міста вже зараз потенційно небезпечними для життя. "Мені страшно за (можливі комунальні) наслідки осені-зими (традиційно найбільш аварійного сезону) 2009-2010", - зізнається заступник голови Комітету ВР з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики нардеп Олександр Попов.

Фахівці Державної житлово-комунальної інспекції зазначають, що третина водопровідних мереж столиці вичерпали термін експлуатації, а кожен п'ятий кілометр цих труб потрібно терміново міняти. Крім того, не пригідні для роботи майже 900 км. київських каналізацій, тобто третина. Не дивно, що в минулому році комунальники ліквідували майже 15 тисяч аварій, що на 2 тисяч більше, ніж було роком раніше.

За словами Попова, найбільш критично справи йдуть у Дніпропетровській та Луганській областях, у західних регіонах і в Криму. Прорвати, кажуть фахівці, може в будь-який момент і в будь-якому місці. Можуть почати валиться будинки, як це сталося, наприклад, в Одесі по вулиці Приморській, 22, у травні цього року. НП сталася через підтоплення фундаменту триповерхового будинку. В результаті будівля повністю лишилась семи квартир.

У звіті ТСК Ради з розслідування зловживань столичної влади повідомляється, що Київ на порозі техногенної катастрофи, яка зачепить пів-України. До такого фіналу може призвести аварія на Бортницькій станції аерації - єдиної очисної системи стічних каналізаційних вод міста.

За даними Міністерства ЖКГ, всі три блоки очищення вод зношені в середньому на 90%. Прорив дамб станції може призвести до повного затоплення прилеглої території площею приблизно 2 тисяч га. Розташовані нижче за течією Дніпра міста, серед яких такі великі, як Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ і Запоріжжя, отримають питну воду зі столичними фекаліями.

6. Екологічна криза

Останнім часом у науковій, науково-популярній і періодичній літературі багато уваги приділяється питанням екологічної кризи, яка, за одними твердженнями, вже настала, за іншими - лише настає.

Невпинне нарощування технологічного потенціалу, здебільшого для задоволення потреб комфорту, завдає непоправної шкоди навколишньому природному середовищу, унеможливлюючи безпечне існування людини на планеті. Намагаючись поліпшити життя, людство невпинно йде до глобальної екологічної катастрофи. Щодо екологічної кризи, то вона вже давно охопила значні території нашої планети і скоро людство перейде межу, за якою процес деградації біосфери в її теперішньому стані стане незворотним. Подолати екологічну кризу технічними заходами неможливо. Людство повинно докорінно змінити своє ставлення до біосфери, перебудувати палітру своїх потреб. На думку відомого вченого-еколога, академіка Російської академії наук М. Мойсеева, єдиний шлях збереження людини у складі біосфери - це так змінити спосіб життя, щоб потреби і бажання людства узгоджувались з можливостями збереження і відновлення біосфери.

Наприкінці XX ст. позначилися позитиви у свідомості людства. Вони ще не стали загальноприйнятими, але те, що проблеми "виживання" стали на порядок денний урядів багатьох країн світу, дає надію на успіх. Ідеться про необхідність упровадження засад стійкого розвитку, основи якого були закладені на всесвітньому форумі в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. (у присутності представників 179 країн світу) у "Порядку денному на XXI сторіччя". На цьому форумі було визнано, що подальший економічний розвиток держав світу має бути тісно пов'язаний з необхідністю обов'язкового збереження довкілля як для себе, так і для прийдешніх поколінь. Пріоритет слід надавати не економічним показникам, а забезпеченню здоров'я населення і охорони навколишнього природного середовища як передумови існування життя на планеті Земля.

Історія розвитку біосфери на Землі налічує багато катастроф Однією з перших була катастрофа, пов'язана із знищенням прокаріотної біосфери Прокаріоти, оволодівши фотосинтезом, почали продукувати кисень, смертельно небезпечний для них Унаслідок цього структура біосфери докорінно змінилася, встановилося панування прокаріотів, які вже освоїли кисневе дихання Виникнення озонового шару дало змогу живій матерії вийти з океану на суходіл А найближча до нас

глобальна катастрофа сталася в неоліті, коли людина освоїла першу примітивну зброю - метальну Наш далекий предок отримав Інструмент, який давав йому можливість досить легко добувати достатню кількість поживи Внаслідок цього за кілька тисячоліть було повністю знищено мамонтів І копитних звірів Криза, що охопила планету, призвела до різкого зменшення чисельності населення Це була справді глобальна революція Проте людство зуміло подолати їі наслідки І не тільки Оволодівши землеробством, воно відкрило першу сторінку сучасної цивілізації

З того часу Історія біосфери пішла новим руслом Людина почала створювати штучний кругообіг речовини, невластивий "безлюдній біосфері" Спочатку в його основі було землеробство, потім скотарство І зрештою люди включили у природні цикли матеріал, який вже давно був захоронений і виведений з кругообігу - так звані корисні копалини І ось людство опинилося на порозі нової глобальної для нашої планети катастрофи Чи допустить п людство.

Прикладом глобальної техногенної катастрофи є аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 р. Наслідком цієї катастрофи стало радіоактивне забруднення значних територій України, Білорусії, Росії. Деякою мірою це торкнулося й інших країн, проте найбільших збитків було завдано зазначеним трьом країнам.

По-різному можна оцінювати контрзаходи з ліквідації як безпосередньо аварії, так і її наслідків. Але однозначно можна стверджувати: оперативне інформування населення прилеглих міст, сіл і вжиття адекватних випереджувальних заходів значною мірою знизило б їх дозові навантаження в перші години і дні після аварії. Це дуже важливо насамперед тому, що в цей період основний внесок в опромінення (як зовнішнє, так і внутрішнє) зумовлювався короткоживучими радіонуклідами аварійного викиду реактора. З часом їх частка істотно зменшилась і вони вже не відігравали такої страшної ролі. Тому навіть елементарний захід - обмеження перебування на вулиці, герметизація приміщень (щільне закриття вікон, кватирок, дверей) захистив би людей від додаткового (і невиправданого щодо можливості реального відвернення) опромінення. Проте, на жаль, державні та партійні керівники вдалися до позиції "страуса", частково через нерозуміння масштабів аварії (хоча спеціалісти однозначно характеризували її розміри), частково за традицією - чим менше люди знають, тим краще. Врешті-решт це коштувало багатьом людям життя, багатьом - здоров'я.

Не зупинятимемося на питаннях захисту від радіації, а торкнемося коротко післячорнобильських проблем.

Насамперед проблема проживання населення на забруднених радіонуклідами територіях. Залежно від рівнів забруднення на цих територіях вживають природоохоронних заходів, запроваджують певні обмеження на сільськогосподарське виробництво, дають відповідні рекомендації. Основна їх мета - мінімізувати, тобто зменшити дозові навантаження як за рахунок зовнішнього опромінення, так і за рахунок внутрішнього надходження радіонуклідів з продуктами харчування, питною водою, повітрям. Нині радіоекологічними дослідженнями нагромаджено багато матеріалу для того, щоб розрахувати ефективні дози для населення будь-якого регіону і відповідно районувати їх за категоріями (зонами).

Згідно з Концепцією проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживання без будь-яких обмежень щодо способу життя і трудової діяльності (за радіаційним фактором) можливе в разі одержання за рахунок радіоактивного забруднення територій додаткової ефективної річної дози, що не перевищує 1 мЗв.

Якщо рівень сумарної середньорічної дози опромінення людини, яка проживає на зазначеній території, перевищує 1 мЗв, тобто вищий за дозу, яку вона одержала в доаварійний період, то ці території визнаються такими, що зазнали радіоактивного забруднення і поділяються на зони:

* відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення - територія, з якої здійснено евакуацію населення в 1986 р. і повне відселення населення (станом на 1989 p.);

* добровільного проживання - територія, де внаслідок радіоактивного забруднення сумарна середньорічна ефективна зона опромінення людини може перевищити 5 мЗв;

* з пільговими умовами господарювання - територія, де внаслідок радіоактивного забруднення сумарна середньорічна ефективна доза опромінення людини може перевищити 1 мЗв, але щонайбільше 5 мЗв.

У міру природного очищення територій вони можуть змінити свій статус.

Як зазначалося, зарахування населення до певної зони здійснюється за радіаційним фактором і за умови дотримання населенням певних вимог поведінки. Насамперед це обмеження (або навіть повне виключення) споживання харчових продуктів лісу, риби з місцевих водойм, м'яса диких тварин тощо. Щодо цього цікаво проаналізувати умови життя населення, яке повернулося в зону відчуження і безумовного відселення (у 30-кілометрову зону ЧАЕС) у різні періоди після аварії, - так званих самоселів. Станом на 2000 р. їх проживало в цій зоні близько 600. У переважній більшості це неповні сім'ї (одна-дві особи, як правило, похилого віку), які поселилися у своїх же домівках, ведуть домашнє господарство, тримають домашніх тварин, оброблюють городи, займаються мисливством і рибальством.

Постає закономірне питання: якою мірою зазначено шкідливе для здоров'я людей? Дати однозначну відповідь неможливо.

Висновок

Техногенні катастрофи виникають в результаті діяльності людини та характеризуються територіальними, екологічними та економічними масштабами. Серед потенційно небезпечних об`єктів техногенних катастроф особливе місце займають радіаційно-небезпечні об'єкти (РНО), вибухо-пожежонебезпечні об`єкти, хімічно-небезпечні виробництва, гідродинамічно-небезпечні об`єкти.

Існує декілька можливих підходів, застосування яких необхідне для розробки цих нових методик, включаючи застосування методу моніторингу та методу формування родових характеристичних значень для ідентифікованих прототипів ділянок місцевості.

Однак, найбільш перспективним підходом на сьогоднішній день є підхід, який в якості стартової позиції застосовує аналіз екологічних ризиків у відношенні до негативних впливів на рецептори, що аналізуються (в нашому випадку - біорізноманіття).

Основним відмінним фактором методологій оцінки виливу на довкілля на основі аналізу ризиків, а також багатьох інших сучасних методологій є те, що вони визнають, що антропогенна діяльність у більшості своїх проявів на сьогоднішній день несе потенціал згубного впливу на природне середовище. Методологія починається з ідентифікації трьох елементів проблеми управління впливом на довкілля: джерела, шляху проходження і рецептора (об'єкта впливу).

Основні підходи до оцінки загроз антропогенних катастроф використовуються наступні: датський підхід до оцінки пріоритетності впливу загроз антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, системний підхід до прогнозу і оцінки впливів на навколишнє природне середовище.

Виходячи з цього, актуальною задачею стає розробка системи оцінки і ранжирування загроз, а також їх гранично-припустимих рівнів для біорізноманіття. Розробка цієї системи повинна виконуватись з урахуванням вимог Конвенції про збереження біорізноманіття, інших природоохоронних конвенцій і угод та найкращого міжнародного практичного досвіду.

Список використаної літератури

1. Корсак К.В., Плахоттк О.В. Основи екології. - 2-ге вид. - К.. МАУП, 2000.

2. Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. - К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК НБУ, 1999.

3. Окружающая среда (споры о будущем) / А.М. Рябчиков, И.И. Альт-шулер, С.П. Горшков и др. - М.. Мысль, 1983.

4. Основы сельскохозяйственной радиологии / Б.С. Пристер, Н.А. Лощилов, О.Ф. Немец, В.А. Поярков. - К.. Урожай, 1991.

5. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. - Суми. Університет, книга, 1999.

6. Проблеми пожежної безпеки в Україні // Матер. Голов, управління пожежної безпеки МВС України. - К., 2000.

7. Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв'язку з розвитком небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. - К., 1997.

8. Рудько Г.І., Кошіль М.Б., Бондаренко М.Д. Регіональний, спеціальний та локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. - К., 1997.

9. Смит Р.Л. Наш дом - планета Земля. - М.. Мысль, 1982.

10. Солтовський О.І. Основи соціальної екології. - К.. МАУП, 1997.

11. Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Медико-социальные основы здоровья. - К.. МАУП, 1999.

12. Хижняк М.І., Нагарна А.М. Здоров'я людини та екологія. - К.. Здоров'я, 1995.

Размещено на Allbest.ru