Завдання страхування від нещасного випадку на виробництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Кафедра «Охорона праці та БЖД»

Індивідуальна самостійна робота

з дисципліни «Основи охорони праці»

Студент

Курило К.О.

Група КТ-284 Залікова книжка № 08029

Луганськ



1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (1999 р.): Завдання страхування від нещасного випадку на виробництві. Порядок та строки проведення страхових виплат

Завдання страхування від нещасного випадку на виробництві.

У статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначені завдання страхування від нещасного випадку, якими є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаних умовами праці;

відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної платні або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з втратою здоров'я, а також у разі їхньої смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їхніх сімей.

Порядок та строки проведення страхових виплат.

Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні (ст. 40) на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

особам, які мають право на виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний термін з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а в разі смерті потерпілого - у місячний термін з дня смерті застрахованого особам, які мають на це право.

Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченні трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.

Виплати призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їхнім одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом терміну, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно із статтею 21 цього Закону - протягом терміну, на який визначено потребу в них.

Страхові виплати провадяться протягом терміну, встановленого МСЕК або ЛКК. Термін проведення страхових виплат продовжується з дня їхнього припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або зацікавлених осіб до Фонду соціального страхування від нещасних випадків. При цьому сума страхових виплат за минулий період виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого терміну та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться з рахунку Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їхні особові рахунки в банку.

Суми, одержані в рахунок страхових виплат потерпілим або особою, яка має право на ці виплати, можуть бути утримані Фондом соціального страхування від нещасних випадків, якщо рішення про їхню виплату прийнято на підставі підроблених документів або подано свідомо неправдиві відомості, а також якщо допущено помилку, яка впливає на суму страхових виплат.

Належні суми страхових виплат, що з вини Фонду соціального страхування від нещасних випадків не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їхньої відсутності - включаються до складу спадщини.

У статті 41 розглядаються страхові виплати у разі перебування особи, яка їх одержує, в особливих умовах.

Потерпілим, які проживають у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонатах для ветеранів війни та праці, щомісячні суми страхових виплат перераховуються на рахунок зазначених установ з виплатою різниці між сумою страхової виплати та вартістю утримання в них, але не менш як 25 відсотків призначеної суми страхової виплати (втраченого заробітку).

Якщо на утриманні потерпілого, який проживає у будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів, пансіонаті для ветеранів війни та праці, є непрацездатні члени сім'ї, сума страхової виплати сплачується в такому порядку: на одну непрацездатну особу, яка перебуває на утриманні, - чверть, на двох - третина, на трьох і більше - половина суми страхової виплати. Частина суми страхової виплати, що залишається після відрахування вартості утримання в цих установах, але не менш як 25 відсотків, виплачується потерпілому.

Суми страхових виплат, нараховані особі, яка їх одержує в період її перебування в дитячому будинку, закладі інтернатного типу, перераховуються на спеціальний рахунок і виплачуються їй після закінчення навчання у цьому закладі.

У разі відбування потерпілим покарання у виді позбавлення волі належні йому суми страхових виплат перераховуються на спеціальний рахунок і виплачуються йому після звільнення з місця позбавлення волі, а особи, які перебувають на утриманні потерпілого, одержують виплати в установленому порядку.

У разі виїзду потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, на постійне місце проживання за межі України визначені на зазначені цілі суми переказуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на їхню адресу в порядку, передбаченому міждержавними угодами.

Копії рішень Фонду соціального страхування від нещасних випадків або суду про призначення страхових виплат, заяви потерпілих та інших зацікавлених осіб про призначення виплат з усіма необхідними документами зберігаються Фондом соціального страхування від нещасних випадків (ст. 42).

Через два роки після припинення страхових виплат зазначені справи передаються на постійне зберігання до архівних установ у порядку, визначеному законодавством.



2. Іонізуюче випромінювання та захист від його дії. Джерела, природа, характеристики, вплив на організм людини, нормування, засоби та заходи захисту від їх впливу

Іонізуюче випромінювання -- це будь-яке випромінювання, яке прямо або опосередковано викликає іонізацію навколишнього середовища (утворення позитивно та негативно заряджених іонів).

Іонізуюче випромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, воно розповсюджується в космічному просторі. Природними джерелами іонізуючих випромінювань є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які знаходяться в земній корі.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобів зв'язку високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі випромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними.

1. Визначення та природа іонізуючого випромінювання

Термін "іонізуюче випромінювання" характеризує будь-яке випромінювання, яке прямо або опосередковано викликає іонізацію навколишнього середовища (утворення позитивно та негативно заряджених іонів).

Особливістю іонізуючих випромінювань є те, що всі вони відзначаються високою енергією і викликають зміни в біологічній структурі клітин, які можуть призвести до їх загибелі. На іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, що робить їх особливо небезпечними.

Іонізуюче випромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, воно розповсюджується в космічному просторі. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини почав досліджуватися після відкриття явища радіоактивності у 1896 р. французьким вченим Анрі Беккерелем, а потім досліджений Марією та П'єром Кюрі, які в 1898 році дійшли висновку, що випромінювання радію є результатом його перетворення на інші елементи. Характерним прикладом такого перетворення є ланцюгова реакція перетворення урану-238 у стабільний нуклід свинцю-206.

Уран-238 > Терій - 234 > Протактиній - 234 > Уран - 234 > Свинець- 206

На кожному етапі такого перетворення вивільняється енергія, яка далі передається у вигляді випромінювань. Відкриттю Беккереля та дослідженню Кюрі передувало відкриття невідомих променів, які у 1895 році німецький фізик Вільгельм Рентген назвав Х-променями, а в подальшому в його честь названо рентгенівськими.

Перші ж дослідження радіоактивних випромінювань дали змогу встановити їх небезпечні властивості. Про це свідчить те, що понад 300 дослідників, які проводили експерименти з цими матеріалами, померли внаслідок опромінення.

Усі джерела іонізуючого випромінювання поділяються на природні та штучні (антропогенні).

Природними джерелами іонізуючих випромінювань є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які знаходяться в земній корі.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобів зв'язку високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі випромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними. Класифікація іонізуючих випромінювань, яка враховує їх природу, наведена на рис. 1.1.



Рис. 1.1 Класифікація іонізуючих випромінювань

Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, що знаходяться на внутрішніх оболонках атомів, і має довжину хвилі (1000 - 1) • 10-12 м. Це випромінювання є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювання, енергія фотонів котрих не перевищує 1 МеВ.

Характеристичним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома.

Гальмівне випромінювання - це фотонне випромінювання з неперервним спектром, котре виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок.

Рентгенівські промені проходять тканини людини наскрізь.

Гамма (г)-випромінювання виникають при збудженні ядер атомів або елементарних частинок. Довжина хвилі (1000 - 1) •10-10 м.

Джерелом г -випромінювання є ядерні вибухи, розпад ядер радіоактивних речовин, вони утворюються також при проходженні швидких заряджених частинок крізь речовину. Завдяки значній енергії, що знаходиться в межах від 0,001 до 5 МеВ у природних радіоактивних речовин та до 70 МеВ при штучних ядерних реакціях, це випромінювання може іонізувати різні речовини, а також характеризується великою проникаючою здатністю, у-випромінювання проникає крізь великі товщі речовини. Поширюється воно зі швидкістю світла і використовується в медицині для стерилізації приміщень, апаратури, продуктів харчування.

Альфа (а)-випромінювання - іонізуюче випромінювання, що складається з а-частинок (ядер гелію), які утворюються при ядерних перетвореннях і рухаються зі швидкістю близько до 20 000 км/с. Енергія а-частинок - 2-8 МеВ. Вони затримуються аркушем паперу, практично нездатні проникати крізь шкіряний покрив. Тому а-частинки не несуть серйозної небезпеки доти, доки вони не потраплять всередину організму через відкриту рану або через кишково-шлунковий тракт разом із їжею, а-частинки проникають у повітря на 10-11 см від джерела, а в біологічних тканинах на 30-40 мкм.

Бета (в) -випромінювання - це електронне та позитронне іонізуюче випромінювання з безперервним енергетичним спектром, що виникає при ядерних перетвореннях. Швидкість (3-частинок близька до швидкості світла. Вони мають меншу іонізуючу і більшу проникаючу здатність у порівнянні з а-частинками. (3-частинки проникають у тканини організму на глибину до 1-2 см, а в повітрі - на декілька метрів. Вони повністю затримуються шаром ґрунту товщиною 3 см.

Потоки нейтронів та протонів виникають при ядерних реакціях, їх дія залежить від енергії цих частинок.

Контакт з іонізуючим випромінюванням являє собою серйозну небезпеку для життя та здоров 'я людини.

Однак при виконанні певних технічних та організаційних заходів цей вплив можна звести до безпечного.

Енергію частинок іонізуючого випромінювання вимірюють у позасистемних одиницях електрон-вольтах, еВ. 1 еВ = 1,6-10 джоуля (Дж).

2. Основні характеристики радіоактивного випромінювання

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Однією з основних характеристик джерела радіоактивного випромінювання є його активність, що виражається кількістю радіоактивних перетворень за одиницю часу.

Активність А радіонуклідного джерела - міра радіоактивності, яка дорівнює співвідношенню кількості dN самовиникаючих ядерних перетворень у цьому джерелі за невеликий інтервал часу dt до цього інтервалу часу:

Одиниця активності - кюрі (Кі), 1 Кі = 3,7-1010 ядерних перетворень за 1 секунду. В системі СІ одиниця активності - бекерель (Бк). 1 Бк дорівнює 1 ядерному перетворенню за 1 секунду або 0,027 нКі.

Небезпека, викликана дією радіоактивного випромінювання на організм людини, буде тим більшою, чим більше енергії передасть тканинам це випромінювання. Кількість такої енергії, переданої організму, або поглинутої ним, називається дозою.

Розрізняють експозиційну, поглинуту та еквівалентну дозу іонізуючого випромінювання.

Ступінь іонізації повітря оцінюється за експозиційною дозою рентгенівського або гамма-випромінювання.

Експозиційною дозою (X) називається повний заряд dQ іонів одного знака, що виникають у малому об'ємі повітря при повному гальмуванні всіх вторинних електронів, утворених фотонами до маси повітря dт в цьому об'ємі:



Одиницею вимірювання експозиційної дози є кулон на 1 кг (Кл/кг). Позасистемна одиниця - рентген (Р); 1 Р = 2,58-10-4 Кл/кг.

Експозиційна доза характеризує потенційні можливості іонізуючого випромінювання.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини, в першу чергу, залежить від поглинутої енергії випромінювання.

Поглинута доза випромінювання (Д) - це фізична величина, яка дорівнює співвідношенню середньої енергії, переданої випромінюванням речовині в деякому елементарному об'ємі, до маси речовини в ньому:

де Е - енергія (Дж);

т - маса речовини (кг).

Одиниця вимірювання поглинутої зони - грей (Гр.); 1 Гр = ІДж/кг.

Застосовується також позасистемна одиниця - рад. 1 рад = 0,01 Гр.

Однак поглинута доза не враховує того, що вплив однієї і тієї самої дози різних видів випромінювань на окремі органи і тканини, як і на організм в цілому, неоднаковий.

Наприклад, а-випромінювання спричиняє ефект іонізації майже у 20 разів більший, ніж (3- тау-випромінювання.

Для порівняння біологічної дії різних видів випромінювань при вирішенні задач, пов'язаних із радіаційним захистом, НРБУ-97 введено поняття еквівалентної дози в органі або тканині (НТ), величина якої визначається як добуток поглинутої дози в окремому органі або тканині (Дт) на радіаційний зважуючий фактор WR, величина якого залежить від відносної біологічної ефективності іонізуючого випромінювання, тобто

НТ=ДТ • WR.

Одиниця еквівалентної дози в системі СІ - зіверт (Зв). Позасистемна одиниця еквівалентної дози - бер - біологічний еквівалент рада. 1 Зв = 100 бер.

Для оцінки можливих наслідків опромінення організму людини з урахуванням радіаційної чутливості окремих органів і тканин тіла людини НРБУ-97 введено поняття ефективної дози (Е), яка визначається як сума добутків еквівалентних доз у тканинах і органах (Hт) на відповідні тканинні зважуючі фактори WT, тобто

Для органів тіла людини WT знаходиться в межах від 0,20 (гонади) до 0,01 (шкіра).

3. Дія іонізуючого випромінювання на організм людини

У результаті дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть виникати складні фізичні, хімічні та біологічні процеси. При цьому порушується нормальне протікання біохімічних реакцій та обмін речовин в організмі.

В залежності від поглинутої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму викликані зміни можуть носити зворотний або незворотний характер. При незначних дозах опромінення уражені тканини відновлюються. Тривалий вплив доз, які перевищують гранично допустимі межі, може викликати незворотні зміни в окремих органах або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої хвороби. Віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини.

При вивченні дії на організм людини іонізуючого випромінювання були виявлені такі особливості:

висока руйнівна ефективність поглинутої енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість може спричинити глибокі біологічні зміни в організмі;

присутність прихованого періоду негативних змін в організмі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах;

малі дози можуть підсумовуватися чи накопичуватися;

випромінювання може впливати не тільки на даний живий

організм, а й на його нащадків (генетичний ефект);

різні органи живого організму мають певну чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи;

- різні організми мають істотні відмінні особливості реакції на

дози опромінення;

- ефект опромінення залежить від частоти впливу іонізуючого випромінювання. Одноразове опромінення у великій дозі спричиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі.

При одноразовому опроміненні всього тіла людини можливі такі біологічні порушення в залежності від сумарної поглинутої дози випромінювання:

До 0,25 Гр (25 рад) - видимих порушень немає;

0,25 ... 0,5 Гр (25 ... 50 рад) - можливі зміни в складі крові;

0,5 ... 1,0 Гр (50 ... 100 рад) - зміни в складі крові, нормальний стан працездатності порушується;

1,0 ... 2,0 Гр (100 ... 200 рад) - порушується нормальний стан, можлива втрата працездатності;

2,0 ... 4,0 Гр (200 ... 400 рад) -втрата працездатності,можливі смертельні наслідки;

4,0 ... 5,0 Гр (400 ... 500 рад) - смертельні наслідки складають 50% від загальної кількості потерпілих;

6 Гр і більше (понад 600 рад) - смертельні випадки досягають 100% загальної кількості потерпілих;

10 ... 50 Гр (1000 ... 5000 рад) - опромінена людина помирає через 1-2 тижні від крововиливу в шлунково-кишковий тракт.

Доза 60 Гр (6000 рад) призводить до того, що смерть, як правило, настає протягом декількох годин або діб. Якщо доза опромінення перевищує 60 Гр, людина може загинути під час опромінення ("смерть під променем").

Репродуктивні органи та очі мають особливо високу чутливість до опромінення. Одноразове опромінення сім'яників при дозі лише 0,1 Гр (10 рад) призводить до тимчасової стерильності чоловіків, доза понад 2 Гр (200 рад) може призвести до сталої стерильності (чи на довгі роки). Яєчники менш чутливі, але дози понад 3 Гр (300 рад) можуть призвести до безпліддя. Для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів, більш небезпечна, ніж одноразова, на відміну від інших органів людини.

Очі людини уражаються при дозах 2...5 Гр (200...500 рад). Встановлено, що професійне опромінення із сумарною дозою 0,5...2 Гр (50...200 рад), отримане протягом 10-20 років, призводить до помутніння кришталика.

Небезпека радіоактивних елементів для людини визначається здатністю організму поглинати та накопичувати ці елементи. Тому при потраплянні радіоактивних речовин усередину організму уражаються ті органи та тканини, у яких відкладаються ті чи інші ізотопи: йод - у щитовидній залозі; стронцій - у кістках; уран і плутоній - у нирках, товстому кишечнику, печінці; цезій - у м'язовій тканині; натрій поширюється по всьому організму. Ступінь небезпеки залежить від швидкості виведення радіоактивних речовин з організму людини. Більша частина людських органів є мало чутливою до дії радіації. Так, нирки витримують сумарну дозу приблизно 23 Гр (2300 рад), отриману протягом п'яти тижнів, сечовий міхур -55 Гр (5500 рад) за один місяць, печінка - 40 Гр (4000 рад) за місяць.

Ймовірність захворіти на рак знаходиться в прямій залежності від дози опромінення. Перше місце серед онкологічних захворювань займають лейкози. їх дія, що веде до загибелі людей, виявляється приблизно через 10 років після опромінення.

4. Норми радіаційної безпеки

Основними документами, якими регламентується радіаційна безпека в Україні, є: Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) та Основні санітарні правила України (ОСПУ).

У НРБУ-97 виділяють три категорії осіб щодо ризику іонізуючого опромінення:

категорія А - персонал, який безпосередньо працює з радіо

активними речовинами;

категорія Б - персонал, що безпосередньо не працює із радіо

активними речовинами, але за умови розміщення їх на робочих місцях

або місцях проживання може потрапити під дію опромінення;

категорія В - все населення країни.

Для осіб категорій А і Б НРБУ-97 встановлюють ліміти ефективної й еквівалентної доз за календарний рік. Обмеження опромінення категорії В (населення) здійснюється введенням лімітів річної ефективної та еквівалентної доз для критичних груп осіб категорії Б. Остання означає, що значення річної дози опромінення осіб, що входять до критичної групи, не повинно перевищувати ліміту дози, встановленого для категорії В (див. табл. 4.1).



Таблиця 4.1 Ліміти доз сумарного внутрішнього і зовнішнього опромінення

Ліміти доз, мЗв•рік-1	Категорія опромінюваних осіб
	А	Б	В
ЛДЕ (ліміт ефективної дози)	20	2	1
Ліміти еквівалентної дози:
ЛДlens (для кришталика ока)	150	15	15
ЛДskin (для шкіри)	500	50	50
ЛДexstrim (для кистей та стіп)	500	50	-

Чисельні значення наведених в табл. 4.1 основних дозових лімітів НРБУ-97 встановлюють на рівнях, що виключають можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення і одночасно гарантують настільки низьку ймовірність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому.

Крім лімітів ефективної й еквівалентної річних доз, НРБУ-97 встановлюють допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм людини за календарний рік, потужності еквівалентної дози, концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді та раціоні, щільності потоку частинок, забруднення шкіри, спецодягу, робочих поверхонь тощо. Значення окремого допустимого рівня розраховується за умови, що створена ним річна доза не повинна перевищувати ліміту відповідної дози. При багатократному радіаційному опроміненні допустимі рівні визначаються за умови, щоб річна сумарна доза від усіх джерел випромінювання не перевищувала відповідного ліміту дози.

5. Захист від радіаційного випромінювання

Питання захисту людини від впливу радіаційних випромінювань постали одночасно з їх відкриттям. Це пояснюється, по-перше, тим, що радіаційне випромінювання швидко почало застосовуватися в науці та на практиці, і, по-друге, комплексом виявлених їхніх негативних впливів на організм людини.

У нашій країні захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Вони складаються з комплексу організаційних і технічних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.

Для захисту від зовнішнього опромінювання, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персоналу шляхом:

збільшення відстані між джерелом випромінювання і людиною (захист відстанню);

скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання (захист часом);

екранування джерела випромінювання (захист екранами).

Під закритими джерелами радіаційного випромінювання розуміють такі, які виключають можливість потрапляння радіоактивних речовин в навколишнє середовище. У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані.

Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору.

Під внутрішнім опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань радіоактивних речовин, що потрапляють всередину організму. На дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання, повинен знаходитися знак радіаційної небезпеки - на жовтому фоні три червоних пелюстки (рис. 14.2). Особливе значення при роботі з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального

захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і небезпечності цих робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костюми), спецбілизну, шкарпетки, спецвзуття, рукавиці, респіратори.

Радіоактивні речовини повинні знаходитися в спеціальних приміщеннях. По кожному з них необхідно вести суворий облік надходжень і витрат, щоб виключити можливість їх безконтрольного використання. Порядок транспортування радіоактивних речовин регламентується спеціальними правилами. Радіоактивні речовини перевозять у спеціальних контейнерах і спеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охорони праці. Керівництво цих організацій зобов'язане розробити детальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю. Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах:

іонізуючих (вимірювання рівня іонізації випромінювання);

сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні крізь них іонізуючих випромінювань);

фотографічних (вимірювання густини почорніння фотопластинки під дією іонізуючого випромінювання).

Результати усіх видів радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30-ти років. При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.

страхування іонізуючий випромінювання



3. Безпека систем, що працюють під тиском. Призначення, вимоги безпеки до проектування, виготовлення, експлуатації посудин, що працюють під тиском. Контроль та пристрої безпеки

Обладнання повинно проектуватися з урахуванням вирішальних для його безпечності факторів, що діють протягом усього періоду експлуатації, зокрема навантаження, яке виникає у разі використання обладнання за призначенням і в інших передбачуваних умовах. Особливе значення мають такі фактори:

- внутрішній і зовнішній тиск;

- робоче середовище;

- робоча температура та температура навколишнього середовища;

- статичний тиск і вага заповненого робочим середовищем обладнання в умовах експлуатації та під час випробувань;

- навантаження, обумовлене переміщенням, дією вітру і впливом земної поверхні;

- реакції та реактивні моменти в несучих елементах, кріпленнях, трубопроводах;

- корозія, ерозія і втома матеріалу;

- руйнування, пов'язане з нестабільним робочим середовищем.

При цьому слід ураховувати ймовірність одночасного виникнення різних видів навантаження.

Посудини, запобіжні пристрої, прилади, що працюють під тиском, надлишковим відносно атмосферного більше ніж на 0,5 бара, обладнання для одержання пари або гарячої води та трубопроводи повинні відповідати вимогам пунктів 10--47 цього Технічного регламенту.

Агрегати, що використовуються для одержання гарячої води з температурою не вище 110°C, вручну забезпечуються твердим паливом і добуток експлуатаційного тиску на місткість (PS x V) яких перевищує 50 бар на літр, повинні відповідати вимогам пунктів 30--32, 37 і 43 цього Технічного регламенту.

Вимоги до органів з контролю

Вимоги до органів з контролю визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2002 N 376 ( 376-2002-п ) "Про затвердження Порядку надання органам із сертифікації повноважень

на проведення робіт з підтвердження відповідності у законодавчо регульованій сфері".

Вимоги до випробувального обладнання та засобів вимірювальної техніки. Випробувальне обладнання та засоби вимірювальної техніки, що використовуються для остаточного приймання посудин, мають бути атестовані та повірені.

Посудини, що сконструйовані на підставі розрахунків. Усі зварні шви мають піддаватися візуальному і вимірювальному контролю для виявлення зовнішніх дефектів. При цьому вони мають відповідати вимогам для сталевих посудин і вимогам для алюмінієвих посудин. Візуальний і вимірювальний контроль може підкріплюватися контролем магнітопорошковим методом або методом кольорової дефектоскопії.

Якщо фланці виготовляються за допомогою вигину і безпосередньо після зварювання, то ці зварні шви вважаються головними. Поздовжні і кільцеві стикові зварні шви мають піддаватися неруйнівному та руйнівному контролю.

Неруйнівний контроль:

а) атестація персоналу.

Персонал, що проводить неруйнівний контроль, повинен пройти атестацію згідно з діючими нормативно-правовими актами;

б) дефекти зварних з'єднань.

Дефекти, виявлені радіографічним контролем, мають порівнюватися з градацією припустимих дефектів, яка вказана в діючих нормативно-технічних документах.

Руйнівний контроль зварних швів

У разі, коли згідно з діючими нормативно-технічними документами необхідно випробувати контрольний зразок, мають проводитися випробування руйнівними методами. Методи і обсяг контролю виконуються згідно з відповідною нормативно-технічною документацією.

Умови приймання:

а) контрольні зразки.

Якщо випробування виконано на контрольному зразку і дає незадовільний результат, то має бути визначена причина дефекту. Два додаткові контрольні зразки мають бути підготовлені і випробувані. Якщо результат двох повторних випробувань незадовільний, то має бути відхилена партія посудин, з яких були виготовлені контрольні зразки;

б) радіографічний контроль.

Якщо при контролі розпізнаються неприпустимі дефекти зварного шва, то мають бути з'ясовані їх причини. Потім має бути проведений додатковий контроль на подвійній довжині контрольованого шва. Якщо при повторному контролі виявлено неприпустимий дефект, то контроль має бути проведений на всьому контрольованому зварному шві, а також на всіх зварних швах виготовленої партії посудин. При повторному контролі з незадовільним результатом вся

партія посудин, піддана контролю, повинна бути відбракована. Якщо повторний контроль не виявляє неприпустимих дефектів, то зварний шов приймається за умови виправлення дефектів, а контроль,

виконаний після виправлення, не виявляє неприпустимих дефектів.

Посудини, сконструйовані на підставі випробувань

Усі зварні шви мають піддаватися візуальному і вимірювальному контролю з виявлення зовнішніх дефектів і мають відповідати вимогам для сталевих посудин і вимогам для алюмінієвих посудин. До візуального і вимірювального контролю може додатково застосовуватися магнітопорошковий або капілярний метод контролю. Якщо фланці виготовлені шляхом вигину і наступного зварювання, то ці зварні шви вважаються основними зварними швами.

Випробування, що проводить виробник

Виробник повинен відібрати посудини:

на початку дня або наприкінці дня;

при кожному новому режимі технології зварювання (зміна одного з основних параметрів зварювання);

при неавтоматичному зварюванні, як мінімум одна посудина у день на зварника.

На цих посудинах виробник повинний провести:

контроль тиском згідно з пунктами 6.5.3 - 6.5.5;

- контроль на розрив згідно з пунктом 6.5.6.

Випробування, що проводить акредитована випробувальна лабораторія

Для випробувань на відповідність акредитована випробувальна лабораторія повинна вибрати п'ять посудин з кожної партії і провести гідравлічний контроль.

Умови приймання:

а) випробування, що проводяться виробником.

При випробуванні на розрив з незадовільним результатом має визначатися причина дефекту. Мають бути обрані дві додаткові посудини. Виробник повинен провести на кожній посудині:

випробування тиском згідно з пунктами 6.5.3 - 6.5.5;

випробування на розрив згідно з пунктом 6.5.6.

При випробуванні на розрив з негативним результатом повинна бути відхилена вся зроблена за день продукція даного зварника або даного зварювального процесу;

б) випробування, що проводить акредитована випробувальна лабораторія.

При випробуванні на розрив з незадовільним результатом має визначатися причина дефекту. З наявної дефектної партії мають бути обрані дві додаткові посудини, а також дві посудини з наступної партії даного зварника або даного зварювального процесу. Акредитована випробувальна лабораторія повинна провести на кожній посудині:

випробування тиском згідно з пунктами 6.5.3 - 6.5.5;

випробування на розрив згідно з пунктом 6.5.6.

При випробувані на розрив з незадовільним результатом мають відхилятися вся партія посудин і посудини наступної партії даного зварника або даного зварювального процесу.

Протоколи випробувань

Результати всіх випробувань, проведених руйнівним та неруйнівним методами, мають бути оформлені протоколом. У протоколі мають бути занесені такі відомості:

дата і місце випробувань;

прізвище компетентного фахівця або безпосереднього постачальника посудини;

результати випробувань;

номер серії або партії посудин, у якій проведені випробування.

Протоколи випробувань руйнівними і неруйнівними методами контролю зразка конструкції посудини

Протоколи випробувань руйнівними і неруйнівними методами контролю, що необхідні для видачі паспорта на зразок конструкції, мають зберігатися в архіві виробника протягом 10 років.

Випробування тиском

Порядок проведення випробувань тиском, час витримки під пробним тиском, оформлення результатів випробувань мають відповідати пунктам 6.5.4, 6.5.5. Величина пробного тиску має бути

Ph = 1,5 х Ps.



Супровідна документація для посудин

Кожна посудина має постачатися виробником замовнику з паспортом, що містить такі дані:

а) загальні дані:

найменування і фірмовий знак виробника;

місце виготовлення;

посвідчення про придатність процесу зварювання і посвідчення зварників;

протоколи про проведені випробування і контроль;

б) спеціальні дані:

цифрове позначення посудини виробником;

номер сертифіката відповідності на зразок конструкції;

діаметр посудини;

об'єм посудини;

допустимий тиск експлуатації;

максимальна температура експлуатації;

мінімальна температура експлуатації, якщо нижче мінус 10 град.С;

тиск випробувань;

порядковий номер посудини за системою нумерації підприємства;

дата виготовлення;

розмір партії;

необхідні дані на матеріали, що використані для виготовлення (головних) елементів посудини, що піддаються тиску;

для невеликих елементів, за винятком корпуса і днищ з діаметром до 250 мм, замість даних на матеріали досить заяви

виробника про те, що були використані тільки матеріали з необхідними характеристиками;

дата випробувань тиском з підписом компетентної особи від виробника (при перевірці на відповідність - з підписом експерта від акредитованої випробувальної лабораторії);

розрахунковий строк служби посудини в роках;

протоколи для можливого залучення до відповідальності.

Протоколи мають містити номер посудини і дані замовника;

в) обов'язкові додатки до паспорта:

креслення посудини із зазначенням основних розмірів;

розрахунок на міцність;

інструкція з монтажу та експлуатації.

Паспорт має зберігатися споживачем посудини протягом усього терміну її експлуатації.

Размещено на Allbest.ru

...