Насильство в сім’ї: сутність, вплив, функції, вплив на культуру безпеки життєдіяльності особистості та суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки та освіти України Південноукраїнський національний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського

Реферат

з безпеки життєдіяльності

На тему:

«Насильство в сім'ї: сутність, вплив, функції, вплив на культуру безпеки життєдіяльності особистості та суспільства»

Студентки 1 курсу

Факультету музичне мистецтво

2 група (режисура)

Михайлової А.О

2013 - Одеса

За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї -- це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю". Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти...

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

* фізичне;

* психологічне;

* економічне;

* сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї -- це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї -- це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї -- це насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї -- це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

На жаль, це дійсно так. За даними соціологічних досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього насильства. Офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ (станом на 1 листопада 2004 року) свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві "не прийнято" розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання" та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягши успіху в службовій кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, "сама винна" в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство -- це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення про те, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства -- примирення -- заспокоєння -- посилення напруги -- і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство -- ставати більш інтенсивним та жорстоким.

Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться в центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

Найбільш гостро проблема насильства в сім'ї постає перед неповнолітніх громадян. Це пов'язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім'ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім'ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім'ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім'ї, образливих жестах із метою приниження члена сім'ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім'ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

· замкнутість;

· демонстрація повної відсутності страху;

· неврівноважена поведінка;

· агресивність, схильність до нищення й насильства;

· уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

· надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

· уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

· занизька самооцінка;

· тривожність;

· намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

· демонстрація страху перед появою батьків;

· страх фізичного контакту, острах іти додому;

· депресія, спроби самогубства;

· уживання алкоголю або наркотиків;

· психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

· нав'язливі страхи (фобії);

· насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

· почуття провини за отримання фізичних ушкоджень.

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання "привілеїв" дорослих:

· поводження з дітьми як із рабами чи слугами;

· покарання, поводження як із підлеглими;

· поводження як із своєю власністю;

· відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства.

2) залякування:

· використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

· навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

· крики, стресогенна поведінка;

· жорстокість щодо інших істот;

· погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; погрози розлюбити дитину;

· загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

· приниження;

· використання скарг для тиску на дитину;

· використання дітей у якості довірених осіб;

· крики;

· непослідовність;

· присоромлення дитини;

· використання дітей у конфліктах між батьками;

· "торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини.

Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток.

Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство -- це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля -- зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон "Про попередження насильства в сім'ї" передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожуючі, його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:

* винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

* взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

- розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї постраждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх.

Вміщені далі поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.

* Передусім варто пам'ятати народну мудрість: "Хто сам себе береже, того й лихо оминає". Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не звертати уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще "легкими") проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей -- уявіть найгірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

* Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер "102" і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

* Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

* Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок належить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з найбільше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключами від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про народження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери телефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, наперед обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

* Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей.

* Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідується про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на таке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обміркуйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів соціальних служб чи громадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

* Подумайте про те,як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлучення і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по роботі з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

* Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні моменти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та сумніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організацій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї.

Наукові дослідження з проблем насильства

Більшість досліджень, присвячених проблемі насильства в сім'ї, розглядають в якості жертв лише жінок та дітей, оскільки саме дані категорії осіб складають переважну більшість жертв насильства в сім'ї (близько 90%). Проте, не слід забувати, що жертвами насильства в сім'ї стають і чоловіки. Однак, дана категорія випадків насильства в сім'ї характеризується більшою латентністю, ніж у випадку вчинення насильства щодо жінок та дітей, адже для чоловіка зізнатись в тому, що він став жертвою насильства у власній сім'ї, прирівнює до того, що він визнає свою слабкість та безпорадність. А як може чоловік визнати це, якщо з дитинства його виховували з думкою, що “чоловіки не плачуть”, тобто чоловікам не дозволено проявляти свою слабкість.

Приділяючи увагу лише попередженню та припиненню насильства в сім'ї щодо жінок та дітей, можна дочекатись збільшення рівня випадків насильства в сім'ї по відношенню до чоловіків. Як відомо, мудрий керівник віддасть перевагу попередженню соціально-негативного явища, ніж його ліквідації.

Близько половини населення України потерпали від насильства в сім'ї впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства у дитячому віці. Жінки частіше стикаються з насильством в сім'ї у дорослому віці, а чоловіки - у дитячому, згідно з результатами нового соціологічного опитування щодо насильства в українських сім'ях.

Опитування такого ґатунку було проведено вперше за останні 10 років компанією GfK Ukraine на замовлення «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні» - спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН в Україні.

«Проблема насильства в сім'ї є однією з найактуальніших для українського суспільства, про що засвідчили результати нашого опитування. Ми маємо надію, що ці результати привернуть увагу урядовців, ЗМІ, широкого кола громадськості до даної проблеми та допоможуть виробити ефективні інструменти протидії цьому ганебному явищу», - заявила Рікарда Рігер, Директор Представництва Програми розвитку ООН в Україні під час презентації результатів дослідження.

Основними фактами, які стали відомими внаслідок проведення соціального дослідження стало те, що 44% населення України потерпали від насильства в сім'ї впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства у дитячому віці. А близько половини тих, хто зазнавав насильства в дитячому віці, стикалися з ним і в дорослому житті.

Крім того, експерти відзначили таке:

Жінки частіше стикалися з насильством в сім'ї у дорослому віці (33% проти 23% чоловіків), а чоловіки - у дитячому (34% проти 27% жінок).

35% українців стикалися з психологічним насильством (найчастіше це постійне приниження та контролююча поведінка), 21% з фізичним (побиття, а також замикання, зв'язування, примушення стояти в нерухомому положенні), 17% - з економічним (примушення звітувати за кожну копійку, присвоєння обманним шляхом чи знищення майна), 1% - з сексуальним насильством (насильне примушення до статевого акту).

Основною причиною різних ситуацій насильства більшість потерпілих називали стан алкогольного сп'яніння.

Респонденти потерпали від психологічного, фізичного та економічного насильства найчастіше з боку батька або чоловіка, рідше з боку матері і ще рідше з боку дружини. Сексуальне насильство найчастіше коїли чоловіки по відношенню до своїх дружин.

Близько 75% жертв різних видів насильства ні до кого не звертались по допомогу, решта переважно звертались до інших родичів.

Лише 10% жертв фізичного насильства звертались по допомогу до органів внутрішніх справ. Серед усіх опитаних 47% населення вважає, що у випадку фізичного насильства слід звертатися до міліції і 45% довіряють міліції.

52% респондентів довіряють психологічним службам, 46% - громадським організаціям, що ведуть боротьбу з насильством та допомагають жертвам, 40% - державним соціальним службам, однак лише 1-2% жертв насильства в сім'ї зверталися до цих організацій.

Висновок

насильство домашній покарання потерпілий

Мабуть, не знайдеться жодної людини, яка не усвідомлював би, наскільки в нашому суспільстві поширене насильство. У всіх частинах світу йдуть війни,зростає кількість таких злочинів, як вбивства, зґвалтування і збройні напади. Статистика красномовно свідчить про те, як часто люди вбивають один одного.

Нам хочеться думати, що у своїй сім'ї ми завжди, як у надійному притулку зможемо сховатися від стресів і перевантажень нашого неспокійного світу. Що би загрожувало нам не вдома, ми сподіваємося знайти захист і підтримку в любові тих, з ким ми підтримуємо самі близькі стосунки. Однак для багатьох людей бажання набуття сімейного спокою виявляється нездійсненним, оскільки їх близькі є скоріше джерелом загрози, аніж надійності і безпеки.

Тривожна статистика випадків побиття дружин чоловіками та жорстокого поводження з дітьми та людьми похилого віку доводить, що насильство в сім'ї стало настільки ж звичайним, як насильство на вулицях міст.

Уявлення про те, що насильство має місце тільки в соціально не благополучних сім'ях, сучасні дослідники вважають неспроможним міфом суспільної свідомості. Насильство в сім'ї відбувається в будь-яких шарах і категоріях населення, незалежно від класових, расових, культурних, релігійних, соціо-економічних аспектів.

Насильство в сім'ї - це особлива міждисциплінарна сфера дослідження, вивченням якої займаються фахівці з педагогіки, психології, соціології, кримінології, кримінального права, адміністративного права та науковці з інших галузей знань.

Список використаної літератури

1. Берковец Л. Агрессия : причины, последствия и контроль. - Спб.:прайм-Еврознак, 2001

2. http://www.gfk.ua/public_relations/partners_news/materials/005169/index.ua.html

3. http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/2789-14

Размещено на Allbest.ru