Людина й середовище існування

Таким чином, довгастий мозок відіграє величезну роль у житті організму. Навіть незначне його ушкодження часто призводить до смерті внаслідок припинення дихання й зупинки серця.

Функції мозочка складні: до нього надходять імпульси з рецепторів м'язів, сухожиль, зв'язкового та вестибулярного апаратів, від кори великих півкуль; він бере участь у регуляції рухової діяльності організму та вегетативних функцій.

Середній мозок складається з двох ніжок мозку й пластинки чотиригорбкового тіла середнього мозку. До чотиригорбкового тіла надходять сигнали від сітківки очей, тут здійснюється орієнтовний рефлекс на звук. У середньому мозку відбувається регуляція м'язового тонусу й рефлексів, що забезпечують правильне положення тіла в просторі. Між проміжним мозком і корою великих півкуль існують зв'язки, які лежать в основі виникнення умовних рефлексів. У проміжному мозку здійснюються реакції емоційного забарвлення поведінки людини.

Через гіпофіз проміжний мозок впливає на діяльність залоз внутрішньої секреції.

Кінцевий мозок складається з великих півкуль. До складу кожної півкулі входять: кора, підкірка, нюховий мозок, розташований в основі лобної частки.

Кора великих півкуль -- це вищий відділ центральної нервової системи, що з'явився в процесі еволюції пізніше за інші відділи мозку й пізніше формується в процесі індивідуального розвитку людини. Кора складається із шару сірої речовини завтовшки 2--3 мм і містить близько 14 млрд нервових клітин. Завдяки численним борознам і звивинам поверхня кори має площу у 2 м2. Для кори головного мозку характерна велика швидкість обміну речовин і високий рівень окисних процесів. За відносно невеликої ваги (2 % усієї ваги тіла) кора споживає близько 18 % кисню, що надходить до організму. Коркові клітини чутливі до зміни сталості внутрішнього середовища, особливо до вмісту кисню у крові, тому навіть короткочасне припинення кровообігу (на кілька секунд) призводить до втрати свідомості, а через 5--6 хв після знекровлювання мозок гине.

Однією з найважливіших функцій кори великих півкуль є аналітична. Вона розглядається як складна система коркових закінчень аналізаторів, у яких здійснюється аналіз сигналів від усіх рецепторів тіла й синтез відповідних реакцій у біологічно доцільний акт. У зв'язку з цим кора великих півкуль є вищим органом координації рефлекторної діяльності.

Завдяки здатності виробляти тимчасові зв'язки, кора великих півкуль є органом набуття та нагромадження індивідуального життєвого досвіду. Процеси, що протікають у корі, є фізіологічною основою свідомості, сприйняття, пам'яті, мислення, волі. У зв'язку з цим кора великих півкуль є органом свідомості й довільних дій людини.

Аналізатори -- це функціональні системи, що забезпечують аналіз (розрізнення) подразників, що діють на організм. Аналізатори -- дуже складні системи, проте в їх структурі можна виділити такі ланки:

периферичний відділ -- рецептори, що сприймають подразнення. Вони розташовані переважно в органах чуттів;

провідниковий відділ -- нервові шляхи, якими імпульс збудження передається до кори великих півкуль головного мозку;

центральний відділ -- ділянка кори головного мозку, що перетворює отримане подразнення на певне відчуття.

Діяльність кори великих півкуль, як і інших відділів нервової системи, має рефлекторний характер.

Безумовні рефлекси -- це успадковані від предків, уроджені рефлекторні реакції, набуті в процесі еволюційного розвитку. Їх називають інстинктами й вони протікають по рефлекторній дузі. Основними безумовними рефлексами є смоктальний, харчовий, оборонний, статевий. Безумовні рефлекси, що виникають під час дії подразників зовнішнього та внутрішнього середовища, мають величезне значення в регуляції таких функцій, як кровообіг, дихання, травлення, обмін речовин, виділення, терморегуляція тощо, але їх недостатньо для того, щоб забезпечити пристосування організму до умов оточуючого середовища, що постійно змінюється.

Умовні рефлекси -- це індивідуально набуті в процесі життєдіяльності реакції, що сприяють і забезпечують пристосування організму до оточуючого середовища. Умовні рефлекси мають тимчасовий характер, вони можуть зникати у разі непідкріплення й знову з'являтись у відповідь на нові подразники.

Поняття про умовні рефлекси лежать в основі теорії про першу й другу сигнальні системи. Сигналами називають усі подразники (звук, світло, тиск, хімічні речовини тощо), що впливають на рецептори й викликають ті чи ті рефлекси. Діяльність кори, зв'язану зі сприйняттям безпосередніх подразників або сигналів із зовнішнього світу, називають першою сигнальною системою. Ця система є як у тварин, так і у людей.

Але пусковим механізмом рефлексів у людини можуть бути не лише предмети та явища, а й їх мовні позначення, символи явищ. Діяльність кори, пов'язану з мовою, називають другою сигнальною системою.

Сигнали першої сигнальної системи є конкретними, стосуються тільки певного подразника, що безпосередньо впливає на конкретні органи чуттів. Особливістю другої сигнальної системи є відволікання й узагальнення подразників першої сигнальної системи. Друга сигнальна система є всеосяжною, здатною узагальнити й замінити всі подразники першої сигнальної системи, вона є фізіологічною основою мови та мислення людини.

Важливу роль у пристосуванні організму до умов середовища відіграє вегетативна нервова система. Це відділ нервової системи, що регулює функції всіх органів, серцево-судинної системи, обмін речовин. Вегетативна нервова система поділяється на функціонально різні відділи: симпатичну та парасимпатичну.

Симпатична нервова система -- це частина вегетативної нервової системи, у якій другий, проміжний нейрон, лежить у нервових вузлах, розташованих уздовж хребта.

Парасимпатична нервова система -- це частина вегетативної нервової системи, у якій другий проміжний нейрон розташований безпосередньо в органі, що інтервується.

Залежно від змін зовнішніх умов у центральній нервовій системі виникають гальмівні чи збуджуючі імпульси, які через вегетативну нервову систему пристосовують до цих змін роботу внутрішніх органів.

Симпатична нервова система мобілізує роботу організму. Діяльність парасимпатичної нервової системи спрямована головним чином на налаштування механізмів організму на процеси харчування, нагромадження енергетичних ресурсів.

В основі діяльності центральної нервової системи лежать процеси збудження й гальмування. Збудження й гальмування -- це дві стадії єдиного нервового процесу, що відбувається в центральній нервовій системі.

Існує кілька видів гальмування. Зовнішнє гальмування зв'язане з появою в корі головного мозку нового виду діяльності. Воно виникає в результаті індукційного впливу ділянки центральної нервової системи, що подразнює, на ту, що перебуває в стані збудження. Зовнішнє гальмування сприяє переходу організму на новий вид діяльності.

Позамежне гальмування, на відміну від зовнішнього, є прямим. Воно виникає в тих ділянках центральної нервової системи, які безпосередньо зазнають зовнішніх подразнень. Таке гальмування виникає у відповідь на дію сильних, тривалих або частих подразників; позамежне гальмування є для організму захисним, охоронним.

Внутрішнє гальмування можливе лише у разі умовно-рефлекторної діяльності кори великих півкуль. Воно виявляється в розриві умовно-рефлекторного зв'язку, якщо дії умовного подразника не підкріплені безумовним.

Однією з найважливіших форм гальмування є сон, що дає змогу нервовим клітинам запобігти перевтомі й виснаженню. Під час сну гальмування поширюється не тільки на кору головного мозку, а й на деякі підкіркові відділи. Іноді під час сну в корі можуть залишатися окремі ділянки збудження -- «сторожові пункти». Нормальний сон дорослої людини триває 7--8, немовляти -- 20 годин.

Безпека життєдіяльності спрямована на захист людини від впливу небезпечних, шкідливих й уражаючих факторів. Для підтримки системи «людина--середовище» у безпечному стані необхідно погодити дії людини з елементами довкілля. Людина здійснює безпосередній зв'язок з навколишнім середовищем за допомогою органів чуттів. Як зазначалось, органи чуттів є периферичними відділами аналізаторів.

Основною характеристикою аналізатора є чутливість, що виявляється в здатності живого організму сприймати дію подразників, які находяться із зовнішнього чи внутрішнього середовища. Вона характеризується величиною порога чутливості -- чим нижчий поріг, тим вища чутливості. Розрізняють абсолютний і диференціальний пороги чутливості. Абсолютний поріг чутливості -- це мінімальна сила подразнення, здатна викликати відповідну реакцію. Диференціальний поріг чутливості -- це мінімальна величина, на яку потрібно змінити подразнення, щоб виявити зміну відповідної реакції. Час, що проходить від початку впливу подразника до появи чутливості, називають латентним періодом.

Зоровий аналізатор дає понад 80 % інформації про зовнішній світ. Він має важливе значення в забезпеченні безпеки життєдіяльності й характеризується такими показниками:

гостротою зору -- здатністю роздільного сприйняття об'єктів;

полем зору, що є ділянкою бінокулярного зору, який забезпечує стереоскопічність сприйняття реальності. Поле зору охоплює близько 240 за горизонталлю й 150 за вертикаллю при умові нормального природного освітлення. Зменшення освітлення, деякі захворювання (глаукома), дефекти кровоносних судин, брак кисню призводять до різкого зменшення цього параметра;

яскравий контраст -- чутливість до нього є важливим показником зорового аналізатора; його поріг (найменша різниця яскравості, що сприймається) залежить від рівня яскравості в полі зору та її рівномірності; оптимальний поріг реєструється за природного освітлення;

сприяття кольору -- здатність розрізняти кольори предметів. Колірний зір -- це одночасно фізичне, фізіологічне та психологічне явище, яке полягає в здатності ока реагувати на випромінювання різної довжини хвиль та у специфічному їх сприйнятті. На сприйняття кольору впливають довжина хвилі випромінювання, яскравість джерела світла, коефіцієнт відбиття чи пропущення світла об'єктом, якість та інтенсивність освітлення. Колірна сліпота (дальтонізм) -- генетична аномалія. Але колірний зір може змінюватися під впливом деяких лікарських препаратів і внаслідок дії окремих хімічних речовин. Наприклад, прийом барбитуратів (снотворних і седативних засобів) викликає тимчасові дефекти в жовто-зеленій зоні; вживання кокаїну підсилює чутливість до синього кольору й послабляє чутливість до червоного; кофеїн, кава, какао, кока-кола послабляють сприйняття синього, але підсилюють -- червоного; тютюн викликає дефекти в червоно-зеленій зоні і особливо в червоній. Ці порушення можуть бути дуже тривалими й навіть постійними.

Слуховий аналізатор сприймає звуки, що є акустичними коливаннями діапазону 16--20 000 Гц.

Важливою характеристикою слуху є його гострота, чи слухова чутливість. Її визначають щонайменшою величиною звукового подразника, що викликає слухове відчуття. Гострота слуху залежить від частоти звукового сигналу, що сприймається. Абсолютний поріг чутності -- якнайменша інтенсивність звукового тиску, що викликає слухове відчуття -- становить 210-5 Н/м2.

У разі збільшення інтенсивності звуку можлива поява неприємного відчуття, а потім й болю у вухах. Найменшу величину звукового тиску, за якого виникають больові симптоми, називають порогом слухового дискомфорту. Він дорівнює в середньому 80--100 дБ щодо абсолютного порога чутливості. Інтенсивність звукового впливу визначає голосність, а частота -- його висоту. Істотною характеристикою слуху є здатність диференціювати звуки різної інтенсивності завдяки сприйняттю їх голосності. Мінімальна величина розходження звуків, що сприймається за їх інтенсивністю, називається диференціальним порогом сприйняття сили звуку. У нормі для середньої частини частотного діапазону звукових хвиль ця величина становить близько 0,7--1,0 дБ. Оскільки слух є засобом спілкування людей, особливе значення в його оцінюванні має здатність сприйняття мови, або мовний слух. Особливо важливо в оцінюванні слуху порівняння показників мовного й тонального слуху, що дає уявлення про стан різних відділів слухового аналізатора (аудіометрія). Неабияке значення має функція просторового слуху, що полягає у визначенні положення й переміщення джерела звуку в просторі.

Вид чутливості, спрямований на сприйняття різних запахів за допомогою нюхового аналізатора, називають нюхом. Нюх має для людей важливе значення, адже у них з порушенням нюху частіше виникає ризик отруєння. Для багатьох запахів визначений поріг сприйняття -- величина їх концентрації, що здатна викликати реакцію органа нюху.

Основними характеристиками органа нюху є:

абсолютний поріг сприйняття -- концентрація речовини, за якої людина відчуває запах, але не ідентифікує його (навіть для знайомих запахів);

пиріг у розпізнанні -- щонайменша концентрація речовини, за якої запах не тільки відчувається, а й ідентифікується.

Різниця між порогом сприйняття та порогом розпізнання для більшості речовин становить 10--100 мг/м3.

Якісну характеристику запаху зазвичай визначають як ароматний, ефірний, спиртовий, фенольний, їдкий, тухлий, горілий, мигдальний, мускатний, лимонний, запах фіалок, троянд, гвоздик тощо. За характером запахи називають приємними, неприємними, невизначеними, відразливими, задушливими тощо; за інтенсивністю їх поділяють на слабкі, помірні, виражені, сильні й дуже сильні; за дратівливою дією -- на недратівні, слабо дратівливі, терпимі, сильно дратівні, нестерпні. Можуть бути такі зміни органа нюху:

гіпосмія -- зниження гостроти нюху, при цьому поріг сприйняття запаху зростає;

аносмія -- втрата сприйняття запахів;

гіперосмію й оксиосмію -- загострення нюху, при цьому поріг сприйняття запаху знижується.

Гіпосмія може бути повною або частковою. Професійну гіпосмію поділяють на функціональну (адаптація до запаху, стомлення органів нюху), токсичну (яка виникла після вдихання свинцю, ртуті, хлору та інших речовин), респіраторну (після вдихання пилу), запальну, постінфекційну й посттравматичну. Зміни нюху можуть бути як периферичного, так і центрального походження, залежно від того, яку ланку нюхового аналізатора ушкоджено.

Однією з найважливіших функцій шкіри є рецепторна. У шкірі закладено величезну кількість рецепторів, які сприймають різні зовнішні подразнення: біль, тепло, холод, дотик. На 1 см2 шкіри розташовано приблизно 200 больових рецепторів, 20 холодових, 5 теплових і 25 рецепторів, які сприймають тиск.

Больові відчуття викликають захисні рефлекси, зокрема рефлекс віддалення від подразника. Чутливість до болю є сигналом, який мобілізує організм на боротьбу за самозбереження, під впливом больового сигналу перебудовується робота всіх систем організму й підвищується його реактивність.

Небольові механічні впливи на шкірні покриви (тиск) сприймаються тактильним аналізатором. Тактильна чутливість є складовою частиною дотику. Чутливість різних ділянок тіла до дії тактильних подразників різна, тобто мають не однакові пороги тактильної чутливості, наприклад, щонайменший поріг відчуття для кінчиків пальців кистей рук становить 3 мг/мм2, зворотного боку кисті -- 12 мг/мм2, для шкіри п'яти -- 250 мг/мм2.

Тактильна чутливість разом з іншими видами чутливості шкіри може певною мірою компенсувати відсутність або недостатність функцій інших органів чуття.

Чутливість до зміни температури забезпечується холодовими терморецепторами з якнайбільшим сприйняттям температури -- 25--30 С й тепловими -- 40 С. Найбільша щільність терморецепторів у шкірі обличчя, менше їх у шкірі тулуба, ще менше -- в шкірі кінцівок. Передаючи інформацію про зміни температури оточуючого середовища, терморецептори відіграють важливу роль у процесах терморегуляції.

Руховий, чи кінестетичний аналізатор, це фізіологічна система, яка передає й обробляє інформацію від рецепторів скелетно-м'язового апарата й бере участь в організації та здійсненні координованих рухів. Рухова активність сприяє адаптації організму людини до змін навколишнього середовища (клімату, умов виробництва тощо). Різні види рухів характеризуються динамікою фізіологічних процесів, що за їх оптимізації забезпечує якнайкраще збереження життєдіяльності організму. Надмірну мобілізацію функціональної активності, не забезпечену необхідним рівнем координації й активності відбудовних процесів під час роботи й тривалий час після її закінчення, називають гіпердинамією. Цей стан виникає у разі надмірного заняття спортом або важкою фізичною працею, а також тривалих емоційних стресів. Гіпердинамія розвивається в результаті неадекватної для функціонального стану організму мобілізації функцій нервово-м'язової, серцево-судинної, дихальної й інших систем і може супроводжуватися низкою хворобливих симптомів.

Протилежним гіпердинамії станом є гіподинамія. Вона характеризується зниженням діяльності всіх органів, систем і розладом їх взаємозв'язку в організмі. Глибоких змін зазнає обмін речовин, знижується стійкість організму людини у разі значних функціональних навантажень і дії несприятливих факторів середовища.

Отже, можна зробити висновок, що рухова активність людини значною мірою сприяє збереженню її здоров'я й трудовій діяльності. Досягнення ж фізичної досконалості -- важлива єдність усього різномаїття й взаємозв'язку різних за характером рухів на всіх рівнях психофізіологічної регуляції цілісного організму.

Імунітет -- це несприйнятливість організму до інфекційних захворювань, а також до агентів і речовин, які мають чужорідні для організму антигенні властивості.

Імунні реакції мають захисний, пристосувальний характер і спрямовані на звільнення організму від чужорідних антигенів, що надходять до нього зовні й порушують сталість його внутрішнього середовища. Захисні за своєю природою реакції імунітету через ті чи ті причин можуть бути створені й спрямовані на деякі власні, нормальні, незмінені компоненти клітин і тканин, що призводить до виникнення аутоімунних захворювань. Імунні реакції можуть бути причиною підвищеної чутливості організму до деяких антигенів -- алергія, анафілаксія.

Розрізняють такі види імунітету: уроджений та набутий.

Уроджений, видовий, спадкоємний, чи природний імунітет, -- це несприйнятливість одного виду тварин чи людей до захворювань іншого виду. Наприклад, люди несприйнятливі до чуми собак і великої рогатої худоби; у багатьох тварин не вдається викликати захворювання на кір тощо. Існує різний ступінь стійкості видового імунітету. Іноді несприятливі фактори (наприклад, вплив низьких температур) можуть знизити природний імунітет до конкретного виду мікробів.

Набутий імунітет може бути природним і штучним. Своєю чергою, розрізняють активно й пасивно набутий природний і штучний імунітет.

Активно набутий природний імунітет виникає після перенесеного інфекційного захворювання. Це найміцніший, найтриваліший імунітет, який іноді залишається на все життя. Активно набутий штучний імунітет виникає в результаті вакцинації живими ослабленими чи вбитими вакцинами (мікробними препаратами). Такий імунітет виникає через 1--2 тижні після вакцинації й утримується доволі довго -- роками й навіть десятками років.

Пасивно набутий природний імунітет -- це імунітет плоду чи немовляти, який отримує антитіла від матері через плаценту або з грудним молоком. Через це немовлята впродовж певного часу залишаються несприйнятливими до деяких інфекцій, наприклад, кору.

Пасивно набутий штучний імунітет створюють шляхом введення в організм імуноглобулінів, отриманих від активно імунізованих людей чи тварин. Такий імунітет встановлюється швидко -- через кілька годин після введення імунної сироватки або імуноглобуліну й зберігається нетривалий час -- упродовж 3--4 тижнів, бо організм намагається звільнитися від чужорідної сироватки.

Усі види імунітету, зв'язані з утворенням антитіл, називають специфічними, бо антитіла діють тільки проти певного виду мікроорганізмів або токсинів.

До неспецифічних захисних механізмів належать шкіра й слизові оболонки, які майже непроникні для мікробів; лізоцим -- бактерицидна речовина шкіри й слизових оболонок; реакція запалення, бактерицидна здатність крові й тканинної рідини, реакції фагоцитозу.

Як бачимо, природа наділила живі організми надзвичайно ефективним і раціональним захисним механізмом від впливу негативних факторів будь-якого походження.

1.4 Природні явища -- джерела негативних факторів

До середини XX століття вченими накопичено чимало даних, що свідчать про залежність цілої низки явищ органічного світу від активності Сонця: урожай злаків, розвиток і хвороби рослин, розмноження тварин і вилов риби, частота нещасних випадків та інфекційних захворювань у людей.

Сонце, подібно до величезного реактора, викидає в космічний простір колосальну кількість енергії. Час, коли на Сонці майже немає плям, відповідає мінімуму, а за найбільшої кількості плям -- максимуму одинадцятирічного циклу сонячної активності. Ці зміни є суворо періодичними, цикл змінюється від 7 до 16 років. Є також 22-річний і 80--90-річний цикли. Основним з короткоперіодичних циклів є 27-денний, пов'язаний з обертанням Сонця навколо своєї осі, коли активні ділянки то з'являються, то зникають на зверненому до Землі боці Сонця. Від цих періодів залежить кількість магнітних бур у навколоземному просторі. Магнітне поле, чи магнітосфера Землі, захищає її від космічних випромінювань. Під час спалаху сонячний вітер (потік заряджених частинок) тисне на магнітне поле й «підгортає» силові лінії ближче до нашої планети, унаслідок чого напруженість магнітного поля змінюється в кожній точці. З нічного боку Землі магнітне поле витягується. Це явище називається магнітною бурею. Максимальна кількість бур спостерігається в березні-квітні та вересні-жовтні.

Змінні магнітні поля викликають появу в провідниках додаткових (паразитних) струмів. Під час найбільшого у минулому столітті сонячного спалаху в березні 1989 р. через перевантаження вийшла з ладу енергосистема в Канаді, залишивши на дев'ять годин без електроенергії 6 млн людей. Подібні явища спостерігалися й під час магнітної бурі в 1940 р. в США та у 1958 р. у Канаді. У березні 1989 р. на 30 хвилин вийшла з ладу кабельна лінія зв'язку в США, бо наведені надлишкові струми значно перевищили допустимий рівень.

Стало звичним повідомляти населення про несприятливі з погляду геофізичних умов дні. У такі дні люди з ослабленим здоров'ям відчутно реагують на підвищення сонячної активності. Під час магнітних бур загострюються деякі серцево-судинні та нервово-психічні захворювання. За всіх рівних умов смертність серед цієї категорії хворих в окремі періоди значно зростає. Різниця смертності в роки з різним рівнем сонячної активності досягає в країні десятків тисяч.

Згідно зі статистичними даними, у Відні кількість нещасних випадків на транспорті в часи сонячної активності зростає на 30 %, при цьому реєструється уповільнення реакції водіїв на сигнали в чотири рази порівняно зі звичайним станом Сонця. Вплив сонячної активності на зростання дорожньо-транспортних пригод виявили також вчені Німеччини та Японії.

Спостерігається зв'язок сонячної активності з епідеміями й епізоотіями. Своєрідний календар з 12-річним циклом масових захворювань і падежу худоби існував за сотні років до нашої ери у монгольських кочовиків.

Завдяки обертанню Землі навколо Сонця змінюються пори року, тривалість світлового дня, інтенсивність сонячної радіації та багато інших природних процесів, що особливо контрастно виявляються в помірних широтах. Сезонний ритм характерний усій живій природі. З ним тісно пов'язані чутливість і стійкість організму до різних зовнішніх впливів, зокрема до токсичних речовин та інфекцій.

Тривалість світлового дня впливає на обмінні процеси, склад крові, тканинне дихання, імунологічну реактивність організму, діяльність ендокринних залоз, перебіг багатьох захворювань.

Чергування погоди супроводжуються змінами атмосферного тиску, температури та вологості й призводять до зрушень зони комфорту людського організму. Від температури залежать частота й глибина дихання, швидкість циркуляції крові, постачання тканин киснем і, отже, інтенсивність вуглеводного, жирового та сольового обміну, що позначається на живленні органів і тканин. Найбільш чутливі до браку кисню головний мозок і серцеві м'язи.

Важливу роль у формуванні місцевого клімату відіграють вітри, що виникають через нерівномірне нагрівання Землі. Близько 0,6 % енергії сонячного випромінювання, що потрапляє в атмосферу Землі, перетворюється на кінетичну енергію вітру. Рух повітря в атмосфері складається з накладених один на одного імпульсів вихрового характеру різних масштабів. Великі вихри визначають погоду Землі. Це антициклони -- області підвищеного тиску з ясною зі слабкими вітрами чи без них погодою, циклони -- області низького тиску та затяжних опадів, тайфуни -- тропічні циклони зі швидкістю вітру (до 100 м/с.) руйнівного характеру. Термін життя цих вихрів -- кілька днів, розміри -- від кількох сотень до декількох тисяч кілометрів.

Найбурхливішим і найбільшим руйнівним вихром є смерч. Смерчі завдають значної шкоди населенню, об'єктам економіки, довкіллю й іноді спостерігаються і в нашій країні.

За рахунок тертя й тиску атмосфера розгойдує поверхню морів і океанів, викликаючи хвилі, які здатні проходити величезні відстані, не втрачаючи при цьому своєї руйнівної сили. Хвилі заввишки 3--5 м на узбережжі океанів -- це звичне явище, під час сильного шторму вони збільшуються до 10 м і більше. Енергія морських хвиль величезна. Обрушуючись на береги, хвилі завдають великих руйнувань, викликають повені, заносять фарватери й бухти піском, розбивають портові споруди.

Підводні зсуви обсягом у сотні кубічних кілометрів спричиняють гідравлічний удар і гігантське підняття поверхні океану, викликаючи цунамі. У 1964 р. зсув поблизу берегів Аляски породив хвилю заввишки до 52 м, що завдала серйозної шкоди Каліфорнії та досягла Гавайських островів. Ще свіжа згадка про подібне лихо у Індонезії.

Земна кора -- літосфера -- має товщину в середньому близько 30 км, вона неоднорідна за складом. Як свідчить глибинне сейсмічне зондування, земна кора розбита на літосферні плити з похилими чи вертикальними гранями. Плити рухаються, на їх гранях виникають механічні напруження і як результат -- підвищена сейсмічність. Вона характерна для гірських районів і підводних хребтів. Швидкості піднімання й опускання плит становить кілька сантиметрів на рік. Це призводить до підтоплення прибережних територій, наприклад, у Голландії, чи до обміління фарватерів і утруднення судноплавства. Енергія, що накопичується на гранях плит, звільняється під час землетрусів і поширюється від осередка землетрусу у вигляді сейсмічних хвиль. На Землі відбуваються десятки тисяч відчутних поштовхів землетрусів на рік, з них близько двох десятків сильних. Енергія катастрофічного землетрусу перевищує енергію термоядерного вибуху й призводить до значних руйнувань та загибелі людей.

У тих місцях, де розлами земної кори йдуть углиб на десятки кілометрів, землетруси провокують піднімання розплавленої магми до поверхні й виверження вулканів. У нашій країні найвищий рівень сейсмічної активності припадає на Карпати і Крим.

Під час виверження вулкану сильні викиди в атмосферу розпечених газів, попелу й пилу впливають на біосферу Землі, рослинний і тваринний світ. З часом екосистеми відновлюються, викиди розсіюються в атмосфері й навколишньому середовищі, біосфера сама долає наслідки енергетичних викидів природного походження.

Беручи участь у біологічних циклах, вулкани повертають у біосферу велику кількість життєво важливих з'єднань азоту, вуглецю, фосфору й сірки, що вимиваються та осідають в океанічних відкладеннях у недоступному для живих організмів стані.

1.5 Джерела негативних факторів побутового походження

У комплексі умов забезпечення безпеки життєдіяльності людини особливе місце належить побуту. Сьогодні міська людина значну частину свого життя проводить у штучно сформованій обстановці. Невідповідність організму людини й житлового або виробничого середовища викликає психологічний дискомфорт. Віддалення від природи підсилює напруження функцій організму, а використання найрізноманітніших штучних матеріалів, побутової хімії та техніки супроводжується збільшенням кількості джерел негативних факторів і зростанням їх енергетичного рівня.

Побутовим середовищем називають сукупність чинників та елементів, що впливають на людину в побуті. До елементів побутового середовища належать усі фактори, що пов'язані з:

облаштуванням житла, його типом, застосовуваними будівельними матеріалами, конструкцією частин будинку, внутрішнім плануванням, складом приміщень та їх розмірами; інсоляцією та освітленням; мікрокліматом й опаленням; чистотою повітря та вентиляцією, санітарним станом, розташуванням житла щодо транспортних магістралей і промислової зони;

використанням полімерних будівельних матеріалів, меблів, килимів, покриттів, одягу із синтетичних волокон, які є джерелом шкідливих хімічних речовин;

використанням побутової техніки: телевізорів, газових, електричних плит і НВЧ-печей, пральних машин, фенів тощо;

навчанням і вихованням, із соціальним статусом родини, матеріальним забезпеченням, психологічною обстановкою в побуті.

Екологічним слід називати житло, яке разом з ділянками, що прилягають до нього, формує сприятливе середовище існування (мікроклімат, захищеність від шуму та забруднень, нешкідливість матеріалів у будівництві тощо) й не спричиняє негативних впливів на міське й природне середовище.

Сучасне житло не можна назвати екологічним, оскільки будівельні та оздоблювальні матеріали, меблі й устаткування містять шкідливі для організму фізичні і хімічні фактори, системи вентиляції не відповідають вимогам очищення повітря квартир, порушується шумовий режим і мікроклімат, а тепловитрати будинків доволі значні. Поблизу великих будинків формується несприятливий мікроклімат, виникає психологічне напруження.

Зелені насадження в житловій зоні збагачують повітря киснем, сприяють розсіюванню шкідливих речовин, поглинають їх, знижують улітку рівень шуму на 8--10 дБ. Відповідно до рекомендацій екологів і медиків в ідеальній для життєдіяльності зоні будівлі не повинні займати понад 50 %, а асфальтовані й покриті каменем простори -- більше 30 % облаштованих площ. Зелені насадження й газони не тільки поліпшують мікроклімат, тепловий режим, зволожують та очищюють повітря, а й здійснюють сприятливий психофізичний вплив на людей. У містах слід скорочувати простори, покриті каменем, асфальтом, бетоном, зменшувати інтенсивність руху автотранспорту, утворювати невеликі паркові ансамблі і сади, озеленювати території.

Усі негативні фактори побутового середовища можна поділити на фізичні, хімічні, біологічні й психофізіологічні. Їх ідентифікація доволі складна через комплексний вплив у всіх його сферах.

Концентрація забруднюючих речовин у повітрі приміщень у десятки й сотні разів вища, ніж на вулиці. Найбільше забруднює приміщення формальдегід -- безбарвний газ з різким неприємним запахом, що входить до складу синтетичних матеріалів і виділяється різними речами: меблями, килимами й синтетичними покриттями, фанерою, пінопластом. Меблі найчастіше виготовляють з тирсоплит, до складу яких також входить формальдегід. Він може зумовити подразнення слизових оболонок очей, горла, верхніх дихальних шляхів, а також головний біль і нудоту. Меблі дають близько 70 % забруднення повітря житлового приміщення, небезпечна концентрація токсичних газів накопичується у закритих шафах і шухлядах. Синтетичні матеріали виділяють вінілхлорид, сірководень, аміак, ацетон і багато інших з'єднань, що змішуючись, утворюють ще більш токсичні речовини.

Дуже небезпечними є виділення із синтетичних матеріалів, які надходять в повітря під час пожеж, органічне скло й поролон. Наприклад, під час горіння інтенсивно виділяють синильну кислоту, фосген та інші небезпечні отрути. Саме тому спалювання синтетичних матеріалів у побуті неприпустиме.

У лаках і фарбах містяться токсичні речовини, які мають не лише загальну токсичну, а й алергенну, канцерогенну, мутагенну та інші дії. Особливий контроль встановлено за використанням нових полімерних матеріалів, допущених до застосування санітарною службою.

Речовини, що несуть небезпеку у виробничому середовищі, шкідливі й у побуті. Так, вимагають обережного поводження пожежанебезпечні та вибухонебезпечні речовини: розчинники, ацетон, бензин, а також отрутохімікати для боротьби з комахами -- інсектициди, з бур'янами -- гербіциди, з хворобами рослин -- фунгіциди. Під час їх застосовування потрібно суворо дотримуватися інструкцій, що містяться на упаковках, етикетках і в листівках, і вживати заходи безпеки. Наприклад, проникнення хлорофосу, карбофосу й інших аналогічних речовин в організм людини призводить до дезактивації холін-естерази -- важливого ферменту нервової системи. Застосування побутових отрутохімікатів у закритих приміщеннях без засобів захисту небезпечно для життя.

Різні миючі та синтетичні чистячі речовини викликають подразнення шкіри, алергійні реакції під час вдихання їх пари й аерозолів. Кислотні й лужні побутові препарати спричиняють виражену місцеву дію на шкіру та слизової оболонки.

Небезпечним є газове устаткування через можливий витік природного газу, який має вибухонебезпечні й токсичні властивості. Оксиди вуглецю й азоту, що утворюються під час згорання газу, призводять до скорочення обсягу легень (особливо у дітей) та зростання загрози гострих респіраторних захворювань. Користуватися газовим устаткуванням можна тільки в гарно провітрюваних приміщеннях.

Вдихання пари лаків, фарб, хімічних розчинників та їх аерозолів підвищує сприйнятливість людей до інфекцій. Шкідливо вдихати тютюновий дим. Учені США підрахували, що від 500 до 5000 смертей щорічно безпосередньо пов'язані з пасивним курінням, тобто вдиханням тютюнового диму некурцями.

У побуті на людину впливають електричні поля від електропроводки, електричних приладів, освітлювальних пристроїв, НВЧ-печей і телевізорів. У кольоровому телевізорі електрони прискорюються напругою в 25 кВ, за їх гальмування на екрані кінескопа збуджується рентгенівське випромінювання. Конструкція телевізора забезпечує поглинання значної його частини, але за тривалого перебування поблизу телевізора можна одержати певну дозу опромінення. Тому телевізор не доцільно використовувати як дисплей комп'ютера, а також сидіти поблизу екрана.

Нерідкі випадки ураження людей електричним струмом. Електричні прилади екологічно чисті, вони значно полегшують хатню роботу, а також працю в сільському господарстві та на присадибній ділянці, підвищують комфортність життя за умови дотримання правил безпеки, інакше побутова електротехніка стає джерелом серйозної небезпеки.

Матеріали з підвищеною радіоактивністю можуть разом з будівельними матеріалами (гранітом, шлаком, цементом, глиною тощо) потрапити в будівельні конструкції житлових будинків і створювати небезпеку радіоактивного опромінення їх мешканців. Під час розпаду природного урану як проміжний продукт утворюється радіоактивний газ радон. Виділяючись з будівельних матеріалів і ґрунту, радон може накопичуватися в приміщенні, яке не провітрюється, й потрапляти в організм через органи дихання. Провітрювання знижує концентрацію радону й отрутних випарів синтетичних матеріалів.

За даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я, 70 % шкідливих компонентів потрапляє в організм людини з продуктами харчування. Це й різні харчові сурогати, напої, а також сільськогосподарські продукти, під час вирощування яких інтенсивно застосовувалися гербіциди, пестициди та мінеральні добрива. Причиною харчових отруєнь почасти є патогенний мікроб, наприклад, «кишкова паличка». Нею заражаються, споживаючи м'ясні, рибні, овочеві вироби, які не пройшли належної термічної обробки. Особливо небезпечне для людини отруєння токсином ботулізму. Під час вживання неякісних консервів токсин потрапляє в кров і вражає клітини центральної нервової системи. Людина спочатку відчуває загальне нездужання, слабкість, запаморочення, головний біль, сухість у роті. Характерною ознакою отруєння токсином ботулізму є порушення зору (з'являються сітка перед очима, роздвоюються предмети, які ніби плавають у тумані). Згодом утруднюються ковтання й дихання.

У цих випадках хворому негайно слід ввести спеціальну сироватку. Тому не можна вживати консерви, у яких зіпсована або піднята кришка.

Алкоголь у помірних дозах поліпшує настрій і самопочуття. Однак зловживання ним викликає втрату самоконтролю. Однакова кількість алкоголю на різних людей впливає по-різному. Так, у разі прийому горілчаних напоїв натщесерце концентрація його в крові вища й наслідки отруєння важчі, ніж у разі прийому після їжі; жіночий організм чутливіший до алкоголю, порівняно з чоловічим. Постійне та непомірне вживання алкоголю призводить до залежності наркотичного характеру, що зрештою, зумовлює розвиток такого симптомокомплексу, як алкоголізм. Алкоголь, поширюючись в організмі, призводить до утворення речовин, що блокують засвоєння ним цукру й жирів, що, своєю чергою, знижує засвоєння вітамінів, необхідних для повноцінного харчування клітин. На окислення алкоголю витрачається велика кількість кисню. До того ж виводиться з організму лише 5--15 % алкоголю. Межа безпеки -- це вживання 0,5--0,75 л вина з 10 %-вим вмістом етилового спирту впродовж двадцяти чотирьох годин.

1.6 Основи фізіології праці

Фізіологія праці -- це наука, що вивчає зміни функціонального стану організму людини під впливом його трудової діяльності й обґрунтовує методи та засоби організації трудового процесу, спрямовані на підтримку високої працездатності й збереження здоров'я працюючих.

Основними завданнями фізіології праці є:

вивчення фізіологічних закономірностей трудової діяльності;

дослідження фізіологічних параметрів організму під час виконання різних видів робіт;

розробка практичних рекомендацій і заходів, спрямованих на оптимізацію трудового процесу, зниження втомлюваності, збереження здоров'я й високої працездатності впродовж тривалого часу.

У процесі трудової діяльності людині доводиться виконувати різні види робіт. Історично склався розподіл праці на фізичну й розумову, що з фізіологічного погляду є умовним. Жодна м'язова діяльність неможлива без участі центральної нервової системи (ЦНС), яка регулює й координує всі процеси в організмі, тоді як немає такої розумової роботи, за якої відсутня м'язова діяльність. Розходження трудових процесів виявляється лише в перевазі діяльності м'язової чи центральної нервової систем. Нині у зв'язку з механізацією та автоматизацією виробничих процесів фізичне навантаження в трудовій діяльності відіграє все меншу роль, значно зростає й роль вищої нервової діяльності.

В основі будь-якої трудової дії лежить цільова установка, на основі якої в центральній нервовій системі утворюється певна програма дій, що реалізується в системно організованому поведінковому акті. Такі запрограмовані дії називають динамічним стереотипом. Сутність динамічного стереотипу полягає в тому, що в ЦНС формуються довготривалі поточні нервові процеси, які відповідають просторовим, тимчасовим та упорядкованим особливостям впливу на організм зовнішніх і внутрішніх подразників. При цьому забезпечується точність і своєчасність реакції організму на звичні подразники, що особливо важливо у формуванні різних трудових навичок. Наявність динамічного стереотипу позбавляє зайвих дій в процесі виконання роботи, заощаджує енергію та віддаляє настання втоми. Крім того, динамічний стереотип забезпечує пристосування організму до мінливих умов праці.

У процесі трудової дії до ЦНС надходить інформація про хід виконання програми, на підставі якої можливі поточні корективи. Точність програмування й успішність виконання програми залежать від досвіду й кількості попередніх повторень цієї дії, тобто автоматизму навичок.

Під час трудового процесу активізуються різні фізіологічні системи. Якщо переважають фізичні зусилля, то насамперед активізується м'язова система й система так званого вегетативного забезпечення м'язової діяльності (кровообіг, дихання); під час інтенсивної фізичної роботи зростає рівень обмінних процесів, кількість спожитого за хвилину кисню, хвилинний обсяг і частота дихання, кількість серцевих скорочень тощо.

У процесі розумової діяльності активізуються відділи кори головного мозку, у яких зростає споживання кисню; під час збільшення розумового чи емоційного напруження частішає пульс, підвищується артеріальний тиск, прискорюються обмінні процеси.

У фізіології праці найважливішими є поняття працездатності й втоми.

Під працездатністю розуміють потенційну можливість людини виконувати впродовж певного часу й з достатньою ефективністю роботу конкретного обсягу та якості. Під впливом безлічі факторів працездатність (А) змінюється в часі й умовно її можна поділити на такі фази (рис. 1.2):

перша фаза -- «впрацьованості», за якої підвищується активність центральної нервової системи, зростає рівень обмінних процесів, посилюється діяльність серцево-судинної системи, що приводить до зростання працездатності;

друга фаза -- стійкої працездатності, у цей період відзначається оптимальний рівень функціонування ЦНС, ефективність праці максимальна;

третя фаза -- зниження працездатності, пов'язана з появою втоми.

Тривалість кожної з цих фаз залежить як від індивідуальних особливостей ЦНС, так і умов середовища, у яких виконується робота, виду й характеру діяльності, емоційного та фізичного стану організму. Розуміння процесів зміни працездатності дає змогу попередити й віддалити настання втоми. Наприклад, у студентів перших курсів вищих навчальних закладів відповідно до біологічних ритмів «пік» працездатності припадає на 11 годин; фаза стійкої працездатності триває приблизно до 16 годин, а потім починається третя фаза -- зниження працездатності. Відповідно до цього основною проблемою є подовження другої фази. Цього можна досягти цілим комплексом заходів, серед яких найефективнішими є зміна видів діяльності, виробнича гімнастика, перерви в роботі тощо, тобто заходи, спрямовані на попередження появи втоми.

Рис. 1.2. Графік динаміки працездатності студента.

А -- працездатність, Т -- час доби

Утома -- це зниження працездатності, що настає в процесі трудової діяльності. Якщо в роботі переважає розумове напруження, втома характеризується зниженням уваги, продуктивності розумової праці, збільшенням кількості помилок, що допускаються в роботі, стомленням аналізаторів. Стомлення при фізичних навантаженнях виявляється в зниженні м'язової активності.

Існує низка теорій втоми, прикладами яких є теорія виснаження енергетичних запасів м'язів, теорія «отруєння» організму молочною кислотою тощо. Однак дослідження довели, що припинення роботи внаслідок втоми залежить від стану центральної нервової системи.

У разі тривалого навантаження певних ділянок нервової системи настає надмірне збудження й гальмування умовних рефлексів. Гальмування дає змогу нервовим клітинам не реагувати на імпульси, що надходять від рецепторів, унаслідок чого припиняється їх активна діяльність. Гальмування є засобом попередження функціонального виснаження клітин. Утома може накопичуватися й перерости в перевтому. Перевтома -- це патологічний стан -- захворюваність, що не зникає після звичайного відпочинку й вимагає спеціального лікування.

Важливе місце в питаннях фізіології праці посідають поняття важкості й напруженості праці.

Поняття важкості найчастіше пов'язують з роботами, під час виконання яких переважають м'язові зусилля. Критеріями цієї характеристики праці у разі динамічного навантаження є: потужність зовнішньої механічної роботи, щонайбільша маса вантажів, які піднімаються вручну, ручний вантажообіг за зміну, частота кроків за одну хвилину, нахили тулуба понад 500 разів за хвилину під час роботи стоячи; за статичного навантаження важкість праці оцінюють величиною статичного навантаження у кГс/с. під час утримання зусилля однією рукою, двома руками, за участю м'язів корпуса й ніг, часу перебування в напруженій позі.

Поняття напруженості праці найчастіше пов'язують з роботами переважно нервово-емоційного характеру. Критеріями напруженості такої праці є зосередження уваги (кількість виробничо-важливих об'єктів спостереження, тривалість зосередженої уваги у відсотках від загального часу зміни, щільність сигналів або повідомлень у середньому за одну годину), емоційна напруженість, напруження аналізаторів, обсяг оперативної пам'яті, інтелектуальна напруженість, монотонність роботи. Існує спосіб оцінювання інтенсивності роботи згідно зі споживанням кисню й енерговитратами (табл. 1.3).

Напруженість праці в кожному конкретному випадку залежить як від важкості (незалежно від того, розумова це чи фізична праця), так і індивідуальних здібностей працюючого. Праця однакової важкості може викликати у різних людей різний ступінь напруженості. Деякі дослідники вважають, що втома настає через напруженість, тому ступінь стомлюваності може бути критерієм напруженості праці.

Таблиця 1.3

ХАРАКТЕРИСТИКА ІНТЕНСИВНОСТІ РОБОТИ ЗА СПОЖИВАННЯМ КИСНЮ ТА ЕНЕРГОВИТРАТАМИ

Характер роботи	Споживання кисню, л/хв	Енерговитрати, ккал/хв
Легка	до 0,5	до 2, 5
Середньої ваги	від 0,5 до 1,0	2,5--5,0
Важка	1,0 і більше	понад 5,0

Під час фізичної роботи важливого значення набуває правильна організація робочих рухів, чергування статичних і динамічних зусиль. Статичні м'язові зусилля характеризуються перевагою напруження над розслабленням. При цьому робота м'язів здійснюється в анаеробних, тобто безкисневих умовах. Клітини й тканини м'язів отримують енергію в результаті дисиміляції, розщеплення складних органічних речовин до вуглекислого газу й води. Прикладом слугує гліколіз -- розщеплення глюкози, що протікає в два основних етапи -- безкисневий і кисневий.

На безкисневому етапі молекула глюкози розщеплюється до молочної кислоти, виділяється невелика кількість енергії й утворюються лише дві молекули ацетилтрифосфату (АТФ). АТФ -- основна енергетична речовина клітини, одиниця виміру енергії в ній. Усі процеси перетворення енергії супроводжуються синтезом або розпадом АТФ. За статичних зусиль, коли м'язи стиснуті, кровоносні судини здавлені, у клітини не надходить кисень, гліколіз зупиняється на безкисневому етапі, енергія не виділяється, у клітинах накопичується молочна кислота, з'являються почуття втоми та біль у м'язах. У разі чергування напруження м'язів з їх розслабленням гліколіз проходить у два етапи. На другому етапі -- молочна кислота розщеплюється до вуглекислого газу й води й клітина отримує майже в 20 разів більше енергії -- 38 молекул АТФ.

Таким чином, у разі чергування статичних і динамічних навантажень можна домогтися переваги кисневого розщеплення над безкисневим, що сприяє тривалому збереженню працездатності. Тому надзвичайно важливою є фізіологічна раціоналізація -- розумна й зважена організація трудового процесу, створення умов для швидкого оволодіння трудовими навичками, правильна організація режимів праці й відпочинку.

Вирішенням цих завдань займається ергономіка -- наука, що вивчає трудові процеси з метою оптимізації знарядь та умов праці, підвищення ефективності трудової діяльності й збереження здоров'я працюючих.

Основним об'єктом ергономіки є система «людина--машина», у якій провідна роль належить людині. Ергономіка тісно пов'язана з інженерною психологією, що розглядає вимоги, які висувають до психічних особливостей людини, що виявляються при її взаємодії з технічними засобами. Ергономіка здійснює системний підхід до трудових процесів й оперує ергономічними показниками: гігієнічними, антропометричними, фізіологічними, психофізіологічними, естетичними.

Ергономічна біомеханіка на підставі антропометричних ознак (розмір тіла, кінцівок, голови, кистей, стоп, кута обертання в суглобах, рухливості рук) дає рекомендації щодо організації робочого місця, конструювання інструменту й оснащення.

Вимоги технічної естетики реалізуються за допомогою дизайну (художнього конструювання обладнання), його кольорового вирішення, оформлення графічних засобів інформації, конструювання спецодягу й взуття. При цьому створюються умови для оптимальних зорових навантажень, гармонії в емоційному змісті трудових процесів, зменшуються травматизм і шкідливі психологічні впливи трудового процесу.

Сучасному етапу науково-технічної революції характерна незавершеність автоматизації та механізації праці, тому ще існують несприятливі умови праці й професійні захворювання. Наприклад, було встановлено, що оператори клавішних ЕОМ працюють у незручній позі із сильним нахилом голови вперед (59° від вертикалі) й висячим положенням рук з відведенням від корпуса під кутом 87°. Тому ці працівники скаржаться на постійні болі в спині, шиї, плечовому поясі, передпліччі та кистях рук. М'язова втома у них пов'язана з нахилом голови й верхньої частини тулуба вперед, що призводить за 60 хвилин праці до перенапруження м'язів шиї, міжлопаточної ділянки, передпліччя. Незручна поза вимагає додаткових рухів, зміни положення тіла, що прискорює настання втоми й призводить до зниження продуктивності праці.

Загальні принципи гігієнічного нормування виробничих факторів поширюються на всіх працюючих. Водночас необхідно враховувати біологічні, анатомо-фізіологічні, біохімічні та інші особливості жіночого організму й організму підлітків. Наприклад, жінки порівняно з чоловіками в середньому мають менший зріст (на 10--15 см), масу тіла (на 10--12 кг), менші розміри й масу серця (на 25--30 %), ударний обсяг серця й хвилинний обсяг крові (на 20--30 %), меншу життєву ємність легень, масу м'язової тканини, її скорочувальну можливість і здатність до тренування. Робота, яку можуть виконувати жінки, становить у середньому 60--70 % тієї, яку може виконувати пересічний чоловік. Виражені статеві розходження в напруженні фізіологічних функцій, менша працездатність і продуктивність праці, швидший розвиток у більш ранній термін некомпенсованого стомлення тощо є підставою класифікувати напруженість праці з огляду на статеві ознаки.

Важливе значення у збереженні й стабілізації трудових ресурсів суспільства має правильна організація праці підлітків, у яких ще недосконалі процеси збудження та гальмування в центральній нервовій системі, незавершене анатомічне й фізіологічне формування рухового апарату, унаслідок чого втомлюваність настає швидше. Тому особливого значення набуває професійний добір і професійна орієнтація. Професійний добір за медичними показниками повинен ґрунтуватися на чіткому з'ясуванні вимог трудового процесу до ступеня функціонального напруження різних фізіологічних систем. Особи з недостатньо розвинутими, слабкими фізіологічними системами не повинні допускатися до робіт, під час виконання яких потрібне значне навантаження саме на ці фізіологічні системи, за умови, що це не може бути ліквідоване в процесі підготовки до того чи того виду діяльності. Таке положення дає змогу зберегти функціональні резерви здоров'я у значної групи працюючих. Професійна орієнтація, яка враховує схильності й особисті можливості майбутнього працівника, а також відповідність його характеру трудовій діяльності, дає йому можливість мати роботу, яка до вподоби й відповідає його здібностям. Така праця буде для нього менш виснажливою. Важливе значення мають також режими праці й відпочинку, зміна діяльності, позитивні емоції…

...