Державне регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров’я України на регіональному рівні

набули подальшого розвитку:

використання результатів моніторингових досліджень у практиці роботи регіональних органів державного управління;

вироблення й коригування державної політики України в галузі охорони здоров'я.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дослідження, висновки й рекомендації за змістом, діапазоном і фактографією сприятимуть удосконаленню державної політики в галузі охорони здоров'я України.

Наукові висновки й рекомендації щодо державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров'я України на регіональному рівні можуть бути використані:

у практичній діяльності органів державного управління охороною здоров'я;

в подальших наукових дослідженнях з теорії та історії державного управління, а також у процесі розробки механізмів державного регулювання різних складових системи охорони здоров'я України.

Результати дослідження щодо розробки та вдосконалення механізмів державного регулювання приватного сектора охорони здоров'я на регіональному рівні використані:

відділом науки і освіти Департаменту кадрової політики освіти і науки Міністерства охорони здоров'я України при формуванні плану підготовки молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів на 2005-2006 рр. (довідка від 3 березня 2006 р. № 8.01-35/500);

постійними комісіями Хмельницької обласної ради при підготовці та прийняті Програми соціально-економічного та культурного розвитку Хмельницької області (довідка від 6 березня 2006 р. № 300-1/01-15);

Хмельницьким міським управлінням охорони здоров'я при розробці інформаційно-програмного забезпечення (довідка від 22 лютого 2006 р. № 214);

кафедрою державного управління та місцевого самоврядування Хмельницького університету управління та права в процесі підготовки фахівців за спеціальністю “менеджмент організацій” (довідка від 1 березня 2006 р. № 248/87-04-20/06);

Хмельницьким базовим медичним училищем у навчальному процесі (довідка від 1 березня 2006 р. № 23).

Дисертаційна робота створює передумови для подальших досліджень проблематики, змісту, форм та ефективності державного управління охороною здоров'я.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Результати одержані безпосередньо дисертантом і відображені в опублікованих ним працях. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавторам.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації оприлюднені на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення”, присвяченій 10-річчю Національної академії державного управління при Президентові України (Київ, 2005), на нараді директорів вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів і деканів медсестринських факультетів медичних університетів та академій з питань реалізації положень Болонської декларації (Житомир, 2004).

Матеріали і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри управління охороною суспільного здоров'я Національної академії державного управління при Президентові України.

Результати апробації були схвалені, а тексти наукових доповідей, оприлюднені на конференції та нарадах і рекомендовані до опублікування.

Публікації. Матеріали дисертації відображено у шести друкованих працях, з них чотири надруковані у фахових виданнях.

Структура роботи: Дисертація складається із вступу, трьох розділів, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 185 сторінок, обсяг основного тексту - 160 сторінок. Список використаних джерел включає 215 найменувань

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення, отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації, охарактеризовано особистий внесок здобувача стосовно робіт, надрукованих у співавторстві, подано перелік публікацій за темою дисертації та розкрито її структуру.

У першому розділі - “Приватний сектор - важлива складова системи охорони здоров'я (огляд літературних джерел за темою дослідження)” - на системній основі з використанням методів причинно-наслідкового аналізу досліджено науково-практичні праці вітчизняних дослідників і нормативно-правові акти України з розвитку приватного сектора охорони здоров'я.

У розділі показано, що в умовах розбудови української державності важливим чинником успішного функціонування вітчизняного підприємництва, що визначає його економічний і соціальний вибір, є орієнтація на ринок. Ринкова економіка при всій різноманітності моделей, відомих світовій практиці, характеризується тим, що являє собою соціально орієнтований господарський механізм, доповнений державним регулюванням. Велику роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграють фінанси, які є невід'ємною складовою ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики. Першочергове значення в сучасних умовах матиме вирішення питання стабілізації економічної та фінансової ситуації в охороні здоров'я. Сучасний стан переходу економіки до ринкових відносин потребує усвідомлення українським суспільством цінності здоров'я населення, економічної результативності інвестицій у галузь охорони здоров'я. Адже добре відомо, що стан здоров'я громадян відображає рівень економічного розвитку країни, є інтегративним показником соціальної спрямованості державної політики.

Указується, що для успішної перебудови галузі охорони здоров'я потрібно точно визначити цілі, на які спрямовані перетворення, а також результати, яких необхідно досягнути. В цих умовах головним завданням є реорганізація системи бюджетного фінансування охорони здоров'я, яка б дала змогу: інтегрувати медицину у фінансові потоки розширеного відтворення; збалансувати бюджетні і позабюджетні джерела, залучення коштів з певною децентралізацією фінансів галузі на користь територіальних медичних програм; розширити права регіонів, місцевих органів влади і трудових колективів щодо накопичення та використання ресурсів галузі охорони здоров'я.

Одним із принципів реформування системи охорони здоров'я є розвиток економічних відносин багатоукладної системи охорони здоров'я, тобто створення поряд із державною безоплатною системою охорони здоров'я розвинутого приватного сектора. Зазначається, що в Україні сьогодні фактично вже існують ці два сектори охорони здоров'я - державний, що фінансується з державного та місцевого бюджетів, та недержавний, який має позабюджетні джерела фінансування. Лікувально-профілактичним закладам, які належать до недержавного сектора, властивий різний організаційно-правовий статус і найчастіше вони мають форму товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, індивідуальних приватних підприємств. Крім того, недержавний сектор охорони здоров'я представляють лікарі, що приватно практикують і займаються медичною практикою як фізичні особи.

У дослідженні наголошується на тому, що приватна система охорони здоров'я являє собою сукупність об'єктів охорони здоров'я, що здійснюють приватну медичну діяльність, тобто діяльність з надання медичної допомоги суб'єктами приватної системи охорони здоров'я. Приватні медичні організації - це комерційні та некомерційні організації, майно яких перебуває в приватній та інших, крім державної, формах власності. У статутах таких організацій зазначено, що медична діяльність є для них основною.

Наявність розвинутого приватного сектора медичних послуг, як показує зарубіжний досвід, дає змогу знизити навантаження на державну систему охорони здоров'я, оскільки він обслуговує частину громадян, які спроможні самостійно сплачувати за лікування. Це зумовило подальший розвиток наукових засад управління охороною здоров'я, що висвітлені в роботах українських учених М.М. Білинської, В.Ю. Вороненка, В.М. Лехан, В.М. Лобаса, І.М. Солоненка, О.І. Черниш, М.М. Шутова та ін.

На важливості та актуальності ґрунтовного дослідження проблем державного управління охороною здоров'я України наголошується в працях сучасних науковців-медиків М.М. Білинської, Ю.В. Вороненка, В.І. Журавля, Б.П. Криштопи, В.М. Лехан, В.М. Лобаса, В.Ф. Москаленка, В.В. Паська, Л.А. Пирога, В.М. Пономаренка, Я.Ф. Радиша, І.М. Солоненка, А.Р. Уваренка, О.С. Шаптала, М.М. Шутова та ін. Наукове обґрунтування інформаційних процесів у галузі охорони здоров'я регіону та шляхи їх вдосконалення здійснила О.В. Балуєва. Проблеми та перспективи реструктуризації регіональної системи охорони здоров'я досліджувалися О.М. Бердановою, механізми державного регулювання реформування системи охорони здоров'я великого міста - В.В. Загороднім, підходи до реформування управління охороною здоров'я на регіональному рівні - О.П. Перетякою. Теоретичне обґрунтування та розробку організаційно-економічного механізму якісних перетворень у системі управління охороною здоров'я на регіональному рівні з урахуванням загальних тенденцій функціонування й реальних можливостей фінансування цієї сфери в трансформаційних умовах провів О.В. Галацан. Концепція управління напрямами розвитку національної медсестринської освіти науково обґрунтована, розроблена та впроваджена у практичну діяльність Т.І. Чернишенко.

Аналіз основних державних документів з питань управління охороною здоров'я свідчить, що в сучасних умовах розбудови незалежної України суттєво змінюється роль держави: вона стає демократичним регулятором суспільних відносин, гарантом та захисником інтересів і прав кожного громадянина. Поряд з цим дослідження фактичного стану нормативно-правової бази охорони здоров'я України переконує в необхідності її подальшого вдосконалення щодо надання прав лікарським громадським асоціаціям впливати на управління галуззю, реалізовувати свої наміри й побажання з покращання системи охорони здоров'я в державі.

Результати аналізу теоретичних основ та існуючої практики державного управління охороною здоров'я в Україні й за кордоном підтвердили необхідність демократичних перетворень в галузі охорони здоров'я. Для цього визначені такі напрями подальших досліджень: розробка механізмів державного управління приватним сектором охорони здоров'я на регіональному рівні та визначення технологій щодо їх реалізації; місце і роль приватних лікувально-профілактичних закладів у загальнодержавній системі охорони здоров'я на засадах єдиного медичного простору України.

У другому розділі - “Теоретичні та методичні засади дослідження державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров'я України на регіональному рівні” - обґрунтовано концептуальні підходи та методологію проведення дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичне обґрунтування базових принципів оптимізації державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров'я України на регіональному рівні у вимірах сучасної євроінтеграційної парадигми з урахуванням історико-національних традицій і основних напрямів світового розвитку - багатогранне і складне завдання, пов'язане з розробкою спеціальної програми дослідження з використанням системного підходу. Це сприяло послідовному вирішенню цілої низки специфічних завдань, визначенню конкретного предмета й об'єкта дослідження, а також його етапності, що забезпечувало можливість отримання досить повної і достовірної інформації щодо кожного з поставлених завдань.

Дисертаційне дослідження проводилося в п'ять основних етапів (див. рисунок). Така багаторівнева структуризація його завдань забезпечувала системність, оскільки результати, отримані на кожному попередньому етапі, ставали логічною основою не тільки для наступних етапів, а й для узагальнення цих результатів і наукового обґрунтування досягнення мети дослідження.

На першому етапі визначалися напрям, мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, його концепція, а також здійснювався вибір можливих джерел інформації.

Метою другого етапу став системний аналіз стану державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров'я України взагалі та на території Хмельницької області зокрема (регіональний рівень) у вимірах сучасної євроінтеграційної парадигми та дослідження особливостей підходів МОЗ України до управління цією сферою діяльності.

На третьому етапі після уточнення формулювання понять “медична та стоматологічна допомога”, “медична (стоматологічна, фармацевтична) послуга”, “державне управління якістю освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів” та “державне регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров'я на регіональному рівні” як категорій державного управління охороною здоров'я в Україні оцінювалась відповідність існуючих механізмів державного регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров'я задекларованим державною політикою України в галузі охорони здоров'я. Основними джерелами інформації стали офіційні документи МОЗ України та Хмельницької обласної ради (майже 50 джерел). Дослідження термінології, пов'язаної з державним регулюванням розвитку приватного сектора охорони здоров'я України, зумовлені необхідністю вироблення рішень державними органами влади стосовно існування і розвитку приватного сектора галузі в умовах ринкових відносин.

Структурно-логічна схема етапності дослідження

Вирішення завдань на цьому етапі дослідження супроводжувалося використанням методів функціонально-структурного аналізу та системного підходу.

На заключному, п'ятому, етапі узагальнювалися результати теоретичного дослідження та формулювалися на їх основі рекомендації і пропозиції з удосконалення механізмів державного регулювання приватного сектора охорони здоров'я України на регіональному рівні.

У розділі встановлено, що на сьогодні система охорони здоров'я України перебуває у стані реформування, головна мета якого - забезпечення ефективного розвитку галузі, збереження генофонду нації, проведення глибоких структурних змін у медичній галузі, запровадження європейських стандартів щодо забезпечення права громадян на медичну допомогу. За таких обставин особливого значення набуває ефективна державна політика щодо регулювання приватного сектора охорони здоров'я України на регіональному рівні.

Обґрунтовується, що роль державної кадрової політики в охороні здоров'я населення України значною мірою підвищується у зв'язку з інтеграцією медичної освіти держави в єдиний європейський освітній простір на засадах Болонського процесу, зміною нормативно-правових основ медичного обслуговування, раціоналізацією використання медичних ресурсів. З огляду на це робиться висновок, що в сучасних умовах державне регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров'я на регіональному рівні, передусім, має ґрунтуватися на перспективній потребі в приватних медичних послугах як важливому джерелі додаткового фінансування медичної галузі.

З'ясовано, що стоматологічні послуги є різновидом професійних медичних послуг, орієнтованих на особливе благо - здоров'я людини. При цьому для підтримання, зміцнення та відновлення здоров'я людини стоматологи здійснюють спеціальні втручання, використовують численні інвазивні та неінвазивні способи впливу на органи і тканини щелепно-лицевої ділянки.

Наголошується на необхідності враховувати те, що через високий ступінь неоднорідності абсолютна уніфікація послуг значною мірою утруднена. Проте можна використати різні підходи до класифікації стоматологічних послуг. Так, за ступенем складності стоматологічні послуги розподіляються на прості, складні та комплексні. Проста стоматологічна послуга - неподільна послуга, що надається за формулою “пацієнт” + “спеціаліст” = “один елемент профілактики, діагностики або лікування”. Складна стоматологічна послуга - набір простих стоматологічних послуг, реалізація якого передбачає певний склад персоналу, спеціальні приміщення, технічне оснащення тощо, які відповідають формулі “пацієнт” + “комплекс простих послуг” = “етап профілактики, діагностики або лікування”.

Комплексна стоматологічна послуга - набір складних і (або) простих стоматологічних послуг, що завершуються або проведенням профілактики, або встановленням діагнозу, або закінченням певного етапу лікування (наприклад санація порожнини рота, протезування тощо) за формулою “пацієнт” + “прості + складні послуги” = “проведення профілактики, встановлення діагнозу або закінчення проведення певного етапу лікування”.

У розділі наголошується на тому, що сучасна стоматологія є високоспеціалізованим науковим і трудомістким соціально значущим виробництвом з чіткою медико-клінічною, біологічною, організаційно-економічною та правовою специфікою. Головною ж проблемою в приватних стоматологічних клініках вважається відсутність законодавчого забезпечення цієї сфери діяльності. З огляду на те, що, за оцінками багатьох експертів, недержавна медицина в Україні розвиватиметься швидкими темпами, нормативно-правове врегулювання всіх аспектів діяльності приватних стоматологічних лікувально-профілактичних закладів є надзвичайно актуальними.

Доведено, що на сучасному етапі серед працюючого медичного персоналу надзвичайно багато осіб, які бажають працювати у приватному секторі охорони здоров'я. З окремих фахівців найбільше в цьому зацікавлені стоматологи, гінекологи, хірурги, провізори та фармацевти.

Обґрунтовується, що тривале стримування розвитку приватного сектора в галузі охорони здоров'я України може призвести до відпливу в близьке та далеке зарубіжжя великої кількості висококваліфікованих медичних кадрів.

У третьому розділі - “Система та організаційно-правові форми управління підготовкою молодших медичних спеціалістів як важлива складова регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров'я України” - визначаються шляхи удосконалення підготовки і післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів.

Медичні заклади освіти України І-ІІ рівня акредитації вже понад 15 років готують фахівців як для державного, так і для приватного сектора охорони здоров'я. Проте загальний незадовільний стан досліджуваної галузі та гальмування ринкових перетворень в ній не сприяють розкриттю потенційних можливостей нової генерації спеціалістів та їх залученню до активної участі в прискоренні темпів реформування галузі.

Утвердження демократичних перетворень у суспільстві, формування нової концепції державного управління в галузі охорони здоров'я населення України передбачають наукове обґрунтування системи управління її складовими. Серед них особливе місце належить освіті фахівців охорони здоров'я як надзвичайно складному, важливому, з великими потенційними можливостями чиннику впливу на ефективність діяльності галузі, наукомісткому процесу сучасного етапу реформування системи охорони здоров'я.

Посилення уваги до проблем державного управління підготовкою фахівців для охорони здоров'я України зумовлене складністю вирішення питань щодо якості вищої медичної освіти й необхідністю приведення національного законодавства у цій сфері у відповідність з європейськими нормами і стандартами. Ще більшої актуальності набуває досліджувана проблема у зв'язку зі вступом України до єдиного європейського освітнього простору на засадах Болонської декларації.

Обґрунтовано, що, незважаючи на певну професійну роль кожної групи медичних фахівців, вирішальне значення в підтримці реалізації реформ в охороні здоров'я мають три групи спеціалістів, а саме: керівники органів управління та лікувально-профілактичних закладів, лікарі загальної/сімейної медичної практики та молодші медичні спеціалісти зі спеціальностей “сестринська справа”, “лікувальна справа”, “стоматологія” та “фармація”. На сьогодні молодші медичні і фармацевтичні спеціалісти - найбільша за чисельністю ланка фахівців в охороні здоров'я України. Понад 486 тис. медичних сестер, фельдшерів, акушерок, лаборантів, помічників санітарних лікарів, зубних техніків та фармацевтів працюють у системі охорони здоров'я нашої держави, що становить 70,5% від усіх працівників цієї галузі.

У розділі в результаті дослідження доводиться, що елементи національної системи управління підготовкою молодших медичних спеціалістів формувалися під впливом історичних, регіональних, фахових та інших особливостей, притаманних українській державності, і продовжують динамічно розвиватися під впливом структурних і функціональних реформ в галузі охорони здоровся України.

На основі системного аналізу архівних документів встановлено, що фельдшерсько-акушерська школа в м. Шепетівка функціонувала до початку Другої світової війни. Це підтверджується тим, що в Державному архіві Хмельницької області виявлено “Книгу финансирования подведомственных медицинских учреждений за 1941 год”, де наведені кошториси Кам'янець-Подільської, Проскурівської та Шепетівської фельдшерсько-акушерських шкіл. Ще одним підтвердженням функціонування Шепетівської фельдшерсько-акушерської школи в довоєнний період є свідоцтво, видане жителю міста Славута Л.К. Захожому про те, що він 1 вересня 1933 р. вступив, а 1 липня 1937 р. закінчив Шепетівську медичну школу, отримавши кваліфікацію фельдшера. Інших матеріалів, які б стали підставою для докладного аналізу процесу підготовки середнього медичного персоналу на базі Шепетівської фельдшерсько-акушерської школи, виявити не вдалося, оскільки приміщення школи було зруйновано в роки Великої вітчизняної війни 1941-1945 рр. Новітня історія підготовки молодшого медичного персоналу для галузі охорони здоров'я в м. Шепетівка бере початок з 1 серпня 1990 р., коли за наказом Міністерства охорони здоров'я УРСР від 3 липня 1990 р. № 129 згідно з рішенням Хмельницького облвиконкому від 18 липня 1990 р. № 133 та наказом завідувача Хмельницьким обласним відділом охорони здоров'я від 24 липня 1990 р. № 258 в цьому місті було відкрито медичне училище.

З 1990 по 2003 р. Шепетівське медичне училище функціонувало як вищий заклад освіти І рівня і здійснювало підготовку молодших спеціалістів для галузі охорони здоров'я з ліцензованим обсягом 270 осіб за такими спеціальностями: 5.110102 “сестринська справа”, кваліфікація - “медична сестра”, ліцензований обсяг прийому - 90 осіб; 5.110109 “стоматологія ортопедична”, кваліфікація - “зубний технік”, ліцензований обсяг прийому - 90 осіб; 5.110106 “стоматологія”, кваліфікація - “зубний лікар”, ліцензований обсяг прийому - 90 осіб.

У дисертаційний роботі основна увага зосереджувалась на дослідженні особливостей процесу підготовки в училищі середнього медичного персоналу за спеціальностями “стоматологія” та “фармація”. Такий вибір спеціальностей підготовки зумовлений, принаймні, чотирма обставинами. По-перше, майбутні фахівці середньої ланки в стоматології та фармації становлять 56,8% від загальній чисельності студентського колективу Шепетівського медичного училища. По-друге, фахівцям саме цих кваліфікацій найчастіше пропонуються робочі місця не тільки в державних, а й у приватних закладах охорони здоров'я як в Україні, так і за кордоном. По-третє, наявність як навчально-виробничої бази Шепетівського медичного училища студентської стоматологічної поліклініки та спеціальної аптеки свідчить про певні особливості навчального процесу, які й забезпечують високу якість підготовки фахівців середньої ланки для стоматологічних та аптечних підрозділів лікувально-профілактичних закладів системи охорони здоров'я. І, зрештою, по-четверте, велика популярність спеціальностей “стоматологія” та “фармація” серед студентів училища пояснюється наявністю нових для вищих медичних закладів освіти І та ІІ рівнів акредитації навчальних дисциплін: основи менеджменту і маркетингу в стоматології; основи економічної теорії (36 годин - 30% від загальної кількості годин циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки); основи маркетингу та менеджменту фармації; комп'ютерне забезпечення обліку та звітності фармації; організація і економіка фармації (293 години - 20% від загальної кількості годин циклу професійної та практичної підготовки). Опанування саме цих “популярних” на сьогодні серед студентів навчальних дисциплін дає можливість випускникам впевнено почуватися, працюючи як у державних, так і в приватних медичних установах.

У розділі запропоновано підходи до комплексного вирішення питань підготовки середнього медичного персоналу як важливої складової розвитку приватного сектора охорони здоров'я України.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні й науково-теоретичному обґрунтуванні сутності, функціонування, структурування та еволюції державного регулювання розвитку приватного сектора в галузі охорони здоров'я України на регіональному рівні.

Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дають можливість зробити основні висновки й запропонувати рекомендації щодо використання результатів дослідження.

1. Аналіз літературних джерел і нормативно-правової бази із досліджуваної теми свідчить, що державне регулювання розвитку приватного сектора в охороні здоров'я України на регіональному рівні залишається надзвичайно важливою проблемою, що на сьогодні, незважаючи на певні наукові здобутки вітчизняних фахівців і практиків, характеризується недостатньою дослідженістю. Особливе значення комплексне вивчення і розв'язання цієї проблеми набуває в контексті обмеженого бюджетного фінансування галузі охорони здоров'я.

Законотворчі акти щодо існування й розвитку приватного сектора охорони здоров'я України не набули системного характеру і приймалися, в основному, внаслідок поглиблення кризових ситуацій у різних складових сфери охорони здоров'я. В Україні в умовах переходу до ринку необхідне подальше вдосконалення законотворчого процесу в медичній галузі на системній основі.

2. Доведено, що державному регулюванню розвитку приватного сектора охорони здоров'я України властиві такі суттєві протиріччя: між обсягом фінансування з державного і місцевих бюджетів функціонування та розвитку системи охорони здоров'я України і обсягом інвестицій, необхідним для розвитку галузі на рівні світових досягнень, що призводить до поступового руйнування складових наявної інфраструктури охорони здоров'я; між необхідністю юридичного оформлення державного регулювання розвитку приватного сектора охорони здоров'я України й відсутністю належної нормативно-правової бази для інтегрування усіх складових системи охорони здоров'я в єдиний медичний простір держави; між цінами на медичні послуги в недержавних лікувально-профілактичних закладах і неспроможністю широких верств працюючого населення України споживати ці послуги внаслідок низького рівня заробітної плати, що призводить до обмеження можливостей для багатьох українців отримувати якісну та сучасну, з широким використанням новітніх технологій, медичну допомогу в приватних клініках; між потребою в розвитку приватного сектора в охороні здоров'я України, наближенні рівня його медичних послуг до світових стандартів і забезпеченні широкої конкуренції на українському ринку високоякісних медичних послуг та інерційністю щодо викорінювання залишків радянських зразків безоплатної медичної допомоги, що зумовлює все частіше користування платоспроможним населенням України послугами передових зарубіжних клінік; між прагненням Міністерства охорони здоров'я України до централізації управління приватним сектором охорони здоров'я регіону і необхідністю реалізації територіального принципу управління Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим та управліннями охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, наслідком чого є відсутність координаційного органу, який дав би змогу за наявності цілої низки відомчих лікувально-профілактичних закладів забезпечити реальний розвиток приватного сектора охорони здоров'я в єдиному медичному просторі України.