Основні поняття в безпеці життєдіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна податкова служба України

Національний університет держаної податкової служби України

Конспект лекцій

з дисципліни "Безпека життєдіяльності"

(Модуль І "Безпека життєдіяльності")

для підготовки бакалаврів усіх галузей знань за усіма напрямами підготовки

Автори:

Желібо Є.П., д.х.н., проф. кафедри техногенно-екологічної безпеки

Сагайдак І.С., к.т.н., доц. кафедри техногенно-екологічної безпеки

Ірпінь - 2011

Зміст

Вступ

1. Безпека життєдіяльності як навчальна дисципліна

1.1 Предмет, мета, функції, завдання та актуальність дисципліни "Безпека життєдіяльності"

1.2 Поняття "сталого розвитку" суспільства та проблеми його реалізації в Україні

2. Термінологічно-понятійний апарат БЖД

2.1 Основні поняття в безпеці життєдіяльності

2.2 Класифікація небезпек

2.3 Характеристика небезпечних і шкідливих факторів

2.4 Ризик в БЖД як кількісна оцінка небезпеки

2.5 Системний аналіз та його застосування в БЖД

3. Людина як біологічний та соціальний суб'єкт

3.1 Біологічні та соціальні ознаки людини

3.2 Діяльність людини. Праця як форма діяльності

3.3 Сутність понять "життя" і "життєдіяльність"

3.4 Загальні уявлення про обмін речовин

3.5 Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини

4. Фізіологічні особливості організму людини

4.1 Анатомо-фізіологічна структура людини

4.2 Структура і властивості сенсорної системи та її значення у забезпеченні безпеки людини

4.3 Значення нервової системи в життєдіяльності людини

5. Фізичні чинники небезпек

5.1 Віброакустичні шкідливі чинники

5.2 Іонізуючі випромінювання

5.2.1 Основні характеристики іонізуючих випромінювань

5.2.2 Джерела іонізуючих випромінювань

5.2.3 Одиниці виміру радіактивних випромінювань

5.2.4 Біологічна дія іонізуючих випромінювань

5.3 Електромагнітні поля і випромінювання

5.3.1 Загальна характеристика електромагнітних полів

5.3.2 Вплив електромагнітних полів на організм людини

5.4 Електричний струм і його вплив на організм людини

5.4.1 Загальна характеристика електричної енергії

5.4.2 Дія електричного струму на організм людини

Список використаної та рекомендованої літератури

Перелік умовних скорочень

Вступ

Згідно Конституції України, життя людини, її здоров'я, честь та гідність є найвищою соціальною цінністю. Держава гарантує умови для реалізації права громадян на охорону здоров'я, на безпечне для здоров'я та життя довкілля. Важливу роль у практичній реалізації цих прав відіграє освіта, оскільки саме вона дає можливість здобути знання про людину, її оточуюче середовище та небезпеки, які можуть в ньому виникати. Людина, її здоров'я, життя та безпека є лейтмотивом дисципліни "Безпека життєдіяльності".

Спільним наказом Міністерства освіти та штабу Цивільної оборони Україні від 20.06.1995 р. № 182/200 у навчальні плани ВНЗів України введено нормативну дисципліну "Безпека життєдіяльності". На сьогоднішній день чинною є навчальна програма дисципліни для студентів ВНЗів (створена у відповідності наказу Міністерства освіти і науки України від 06.02.2002 р. № 76), в якій враховано засади концепції сталого розвитку; досвід європейської системи освіти у сфері ризику, інших міжнародних та національних документів; відображені сучасні тенденції розв'язання проблем безпеки людини.

Даний конспект лекцій повністю відповідає вимогам програми дисципліни "Безпека життєдіяльності" для підготовки студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" галузі знань 0305 "Економіка та підприємництво" всіх напрямів підготовки та 0304 "Право" напряму підготовки 6.030401 "Право".

1. Безпека життєдіяльності як навчальна дисципліна

1.1 Предмет, мета, функції, завдання та актуальність дисципліни "Безпека життєдіяльності"

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з її появою на Землі. Протягом усієї історії цивілізації як кожна людина дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так і людству доводилося перейматися безпекою свого існування.

Первісна людина була тісно пов'язана з природою: наші пращури не просто поклонялися рослинам, звірам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили на той час головну загрозу.

Другою групою небезпек, яка почала становити загрозу людині з часу існування її на нашій планеті, були дії інших людей: війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози та інші акти насильства, які супроводжували і, нажаль, продовжують супроводжувати розвиток суспільства.

Третьою на Землі з'явилася група небезпек, що походить від об'єктів, створених людиною, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікроорганізмів тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишній світ, зробити життя більш зручним. Нажаль, у цьому прагненні дуже часто засоби витісняють мету: ми стаємо додатком до створеного нами, а наші творіння становлять загрозу для нас самих.

Це і дало підставу Жану Батисту Ламарку майже двісті років тому (1809 р.), заявити: "Інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя". А катастрофічні потрясіння кінця ХХ ст., початку ХХІ ст. перевершили всі найжахливіші побоювання стосовно долі людства і можуть розглядатися не інакше як війна на знищення, яку оголосила сучасна цивілізація самому феномену людини.

Але, наряду з цим, можна навести багато прикладів, які свідчать про людські зусилля, спрямовані на власну безпеку (розвиток медицини від античних часів до наших днів; створення індивідуальних засобів захисту і т.д.).

На початку ХХ ст. почала формуватися російська школа безпеки, з'являються курси, тоді ж і з'являється термін "техніка безпеки".

У 60-х роках ХХ ст. виникло поняття "охорона праці", яке стало популярним і прийнятним практично, бо передбачало профілактику нещасних випадків на виробництві, а, згодом, у 1965 році у ВНЗах була введена навчальна дисципліна "Охорона праці".

З роками змінювалися умови зайнятості населення і система охорони праці перестала охоплювати всю різноманітність небезпек, які впливають на людину протягом усього її життя, що і спонукало спільноту та державу до розробки і впровадження нової системи, яка б здатна була захистити громадян від небезпек будь-де і у будь-який час. В цих умовах з'явилось нове поняття "безпека життєдіяльності".

Вперше дисципліна "Безпека життєдіяльності" почала викладатися у 1989 р. у МВТУ ім. Баумана (Росія). У той же час у Ленінграді (Санкт-Петербург) була заснована власна школа фахівців, які дотримувались концепції, що безпека життєдіяльності - це новий напрямок, зміст якої становлять виявлення закономірностей прояву різного роду небезпек та розробка відповідних методів і засобів захисту людини в будь-яких умовах її існування.

В Україні на той час ще не існувало власної школи в галузі безпеки життєдіяльності, а першою програмою нової дисципліни стала Програма для педагогічних інститутів, яка була складена на основі рекомендації Науково-методичної ради з безпеки життєдіяльності Держкомосвіти СРСР.

Перші п'ять років після проголошення незалежності України можна охарактеризувати як період зміцнення освітянського напряму "Безпека життєдіяльності" у вищій школі. Було видано першу навчальну програму, написані перші посібники.

Спільним наказом Міністерства освіти та штабу Цивільної оборони України від 20.06.1995 р. № 182/200 у навчальні плани ВНЗів України введено нормативну дисципліну "Безпека життєдіяльності".

У 1999/2000 н.р. у загальноосвітніх школах було введено курс з основ безпеки життєдіяльності (Наказ Міністерства освіти України від 18.08.1999 р. № 300).

На сьогоднішній день чинною є навчальна програма дисципліни для студентів ВНЗів (створена у відповідності Наказу Міністерства освіти і науки України від 06.02.2002 р. № 76), в якій враховано засади концепції сталого розвитку; досвід європейської системи освіти у сфері ризику, інших міжнародних та національних документів; відображені сучасні тенденції розв'язання проблем безпеки людини. Лапін В.М. Еволюційний шлях навчальної дисципліни "Безпека життєдіяльності" в Україні / Матеріали VI Міжнародної науково-методичної конференції "БЖДЛ-2007". - Київ. - С.58-59.

Сьогодні дисципліна "Безпека життєдіяльності" є нормативною дисципліною для підготовки бакалаврів усіх напрямів, спеціальностей та спеціалізацій.

У ХХ ст. людство увійшло у складний період історії свого існування, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно та раціонально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного та майбутнього поколінь людей, існування людської цивілізації.

Початок ХХІ ст. ознаменовано небувалими за своєю зухвалістю проявами міжнародного тероризму, широкомасштабними стихійними лихами в різних регіонах планети, різким зростанням чисельності аварій, катастроф, дорожньо-транспортних пригод, в яких гине або втрачає здоров'я і працездатність велика кількість людей (за даними ВООЗ смертність внаслідок нещасних випадків займає третє місце у світі після серцево-судинних та онкологічних захворювань; за статистичними даними травматизм є основною причиною смерті людини у віці від 15 до 41 року).

На останньому етапі розвитку цивілізації великої гостроти набувають проблеми соціальної напруженості суспільства, причинами якої є незадовільні умови життя, праці, матеріальний та культурний стани, зіткнення інтересів релігійного, ідеологічного характеру, система розподілу матеріальних благ, низький рівень освіти.

Таким чином, актуальність проблем БЖД сьогодні визначається рядом причин, серед яких можна виділити три основні:

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності і вміти вирішувати їх.

БЖД - порівняно молода навчальна дисципліна, яка перебуває в стані формування і має виконувати складний соціально-педагогічний процес із відповідними цілями, задачами, методами, об'єктами вивчення і функціями, такими як освітня, виховна та психологічна.

Мета освітньої функції полягає в тому, щоб забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, їх властивості, можливий вплив на життя і здоров'я людей та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання і ліквідації, захисту людей та навколишнього середовища від їх впливу.

Мета виховної функції - формувати у студентів новий науковий світогляд, активну соціальну позицію, творче мислення при вирішенні виробничих та життєвих проблем безпеки.

Психологічна функція полягає у формуванні психологічної готовності до безпечної діяльності в умовах сучасного техногенного середовища.

Головна мета дисципліни "Безпека життєдіяльності" полягає у тому, щоб сформувати в людини свідоме та відповідальне ставлення до питань особистої безпеки й безпеки тих, хто її оточує. Навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки, визначати шлях надійного захисту від них, уміти надавати допомогу в разі потреби собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати наслідки прояву небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Безпека життєдіяльності - це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу їх на організм людини, основи захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини.

Завдання дисципліни "Безпека життєдіяльності" полягають у тому, щоб навчити студентів:

- ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати вид, визначати величину та імовірність їх прояву;

- визначати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори, що породжуються джерелами цих небезпек;

- прогнозувати можливість і наслідки впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини;

- розробляти заходи та застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та вражаючих факторів;

- запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі їх виникнення приймати адекватні рішення та виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію;

- використовувати нормативно-правову базу захисту особистості та навколишнього середовища;

- використовувати у своїй практичній діяльності громадсько-політичні, соціально-економічні, правові, технічні, природоохоронні, медико-профілактичні та освітньо-виховні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини в сучасному навколишньому середовищі.

Предметом вивчення БЖД є небезпеки, які загрожують життю і здоров'ю людини у будь-якому середовищі.

Об'єктом вивчення БЖД є людина і людське співтовариство, середовище, що їх оточує, процес взаємодії людини з навколишнім середовищем і небезпеки, які при цьому виникають.

1.2 Поняття "сталого розвитку" суспільства та проблеми його реалізації в Україні

Перш ніж перейти до розгляду цього питання, необхідно розглянути таке важливе поняття як рівновага, оскільки - це одна із самих характерних рис природної системи.

Рівновага - це, у фізичному значенні, стан спокою, нерухомості; у хімічному - рівна кількість атомів чи молекул, що переходять із одного середовища (стану, з'єднання) в інше (стан, з'єднання); у біологічному, географічному, економічному значеннях - стан динамічного балансу, тобто безупинного матеріально-енергетичного відновлення з відносним збереженням основних якісно-кількісних характеристик, які поступово змінюються в еволюційному, історичному та індивідуальному планах до переходу в якісно інший стан чи фазу дисбалансу, що означає руйнування, смерть.

Іноді ми говоримо про душевну рівновагу, при цьому маючи на увазі психологічну стійкість людини.

Водночас у будь-якій природній системі існує певна напруга (поляризація) між окремими її елементами (рослини - тварини; тварини - хижаки; вітер, опади - геологічні структури; людина - природа). Будь-яка природна система може існувати тривалий час у випадку збереження чи підтримки стійкої динамічної рівноваги, а будь-які відхилення від рівноваги можуть привести або до її загибелі, або до нового етапу розвитку.

Відповідно до теорії катастроф функціонування будь-якої системи у своєму розвитку проходить декілька етапів: росту, стабільного існування чи стагнації кризи, а потім, залежно від співвідношення величин напруги (поляризації) на систему та її "добротність" (буферну ємність), система або перестає існувати, тобто гине, або утворюється новий якісний стрибок у своєму розвитку, тобто з'являються нові умови її існування. Тому катастрофи призводять не тільки до трагічних наслідків, але й сприяють розвитку цивілізації.

Тривалість існування рівноваги будь-якої системи залежить як від величини буферної ємності, так і від величини поляризації, тобто відхилення системи від стану рівноваги. Якщо буферна ємність мала, то катаклізми будуть спостерігатися частіше і можуть привести до знищення системи. Буферна ємність біосфери (тобто сфери життя) - це сукупність природних компонентів атмосфери, гідросфери і літосфери, яка є обмеженою. Наприклад, порушення рівноваги в тектонічних масивах призводить до виверження вулканів, землетрусів, цунамі. За сильних відхилень від рівноваги (сильної поляризації) може наступити апокаліпсис (кінець світу). Звідси випливає важливий висновок: для збереження рівноваги системи слід зменшити величину поляризації (під цим варто мати на увазі весь комплекс антропогенного навантаження), або збільшити ємність біосфери.

Останнє зробити практично неможливо, оскільки Земля має певні розміри і збільшити їх людині не дано. Можливий інший варіант - зменшення величини поляризації. Але шкода нанесена людською діяльністю природному середовищу настільки велика, що сьогодні мова може йти тільки про його збереження і часткове відновлення: різного роду обмеженнями у користуванні природними ресурсами, зменшенням шкідливих викидів тощо.

Сутність рівноваги можна простежити при вивченні процесу взаємодії людини з навколишнім природним середовищем (НПС), який вчені поділяють на 3 стадії.

Перша стадія взаємодії суспільства і природи тривала близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей. У той час взаємодія людини з природою обмежувалася тільки біологічним обміном речовин. На цій стадії людське суспільство і біосфера в сукупності були функціонально незамкнутою глобальною соціоекосистемою, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

На другій стадії, що тривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини ХХ ст., людство уже відчутно впливало на навколишнє середовище. При цьому антропогенний тиск на НПС неухильно зростав разом з розвитком суспільства, удосконаленням виробничих відносин і знарядь праці. Людська діяльність стала викликати деградацію природних екосистем, але ще не порушила природного кругообігу речовин і енергетичних потоків на планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери.

Третя стадія взаємодії суспільства і природи почалася в середині ХХ ст. після другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки, почавши нову науково-технічну революцію. У цей період антропогенне навантаження на НПС досягло, з погляду більшості вчених, гранично допустимого рівня, що ставить під загрозу саме існування людини.

Нераціональна господарська діяльність, багаторазово посилена досягненнями науково-технічного прогресу, привела до ушкодження і вичерпання природних ресурсів, зміні регенераційних механізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин і енергетичних потоків на планеті, порушенню динамічної рівноваги глобальної екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери планети, що загрожує стати безповоротним і привести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації НПС, коли воно стане не придатним для подальшого існування людей. людина організм безпека іонізуючий

Величезне виробництво зброї, збільшення кількості електростанцій, урбанізація, гіпертрофічний розвиток автомобільного транспорту, хімічних і інших шкідливих виробництв істотно змінили якість природного середовища (води, повітря, ґрунту, клімату й інших характеристик природного середовища), зробили життя людини більш небезпечним і зменшили можливість її виживання як біологічного виду.

Ще понад 200 років тому, у 1798 році, британський священик Томас Мальтус вперше поставив принципове питання про відповідність нових параметрів розвитку людства ресурсному потенціалу Землі. Тоді воно отримало форму попередження про майбутню нестачу продовольства та широкомасштабний голод внаслідок зростання населення планети та обмеженої можливості виробництва продуктів харчування.

Вимога живого організму до якості середовища (ступінь відповідності природних умов потребам людей чи інших живих організмів) виробилися впродовж багатьох тисячоріч еволюції. Ясно, що при різкій зміні цих чинників, відхиленні їх від необхідної організму норми, можливі порушення обміну речовин, які несумісні з життям організму. На цю проблему звернув увагу перший президент Академії наук України В.І. Вернадський. Основою вчення академіка Вернадського була "жива речовина", до складу якої входять усі живі організми планети. Незважаючи на маленький обсяг (0,25% маси всієї біосфери), завдяки геохімічній активності і здатності до розмноження жива речовина, використовуючи і переробляючи світлову енергію, розвиває величезну вільну енергію, через що її функції проявляються в планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський включив також і людину, розглядаючи природу і людське суспільство як одне ціле. Вернадський обґрунтував положення про те, що стан сучасної Землі, сформований людиною, показав, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. По визначенню Вернадського людина стала найбільшою могутньою геологічною силою на планеті, людська діяльність стала перевищувати масштаби наймогутніших стихійних явищ.

У 1970-1972 рр. група дослідників Масачусетського технологічного інституту на замовлення "Римського клубу" (неформальна організація вчених: математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління, яка була створена в 1968 р.; основна мета робіт, що виконувалися під його керівництвом, полягала в розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи) здійснила 2-річне дослідження довготермінових наслідків загальної тенденції зростання чисельності населення, промислового і сільськогосподарського виробництва, споживання ресурсів та забруднення довкілля.

Результати цього дослідження, оприлюднені у 1972 році у відомій книзі "Межі зростання", показали, що необхідно переглянути систему загальноприйнятих цінностей і переходити від вузьконаціональних, регіональних цілей до оцінки глобальної світової рівноваги, що забезпечить безпеку життєдіяльності всього людства.

Отже, на сучасній стадії взаємодії суспільства і природи глобальна земна соціоекосистема (територіальна соціоприродна саморегульована система, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством) втрачає здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати суспільство і від того, як воно буде виконувати функції по охороні навколишнього середовища, залежить власне майбутнє людей. Зрозуміло, що для усунення цієї небезпеки необхідно переглянути традиційні принципи природокористування і цілком змінити господарську діяльність у більшості країн світу.

Стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної катастрофи спонукали до проведення таких досліджень і виконанню заходів, які б дали можливість вирішити двоєдине завдання - збереження рівноваги в природі і задоволення вимог умов життя, що увесь час зростають.

У 1983 році з ініціативи ООН була створена Міжнародна комісія з питань екології та розвитку (очолила комісію колишній прем'єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брутланд), завданням якої було проведення аналізу стану НПС в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження "Наше спільне майбутнє", в якому на сучасному рівні об'єктивних знань відображені розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного і культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро відбулася Міжнародна конференція ООН відома ще як Самміт "Планета Земля", присвячена проблемам майбутнього планети Земля, рішенням якої було затверджено "Порядок денний на ХХІ століття", програма дій якого зосередилася на таких проблемах:

- ощадливе ставлення до наявних ресурсів;

- важливість такої екосистеми, яка досягла б рівноваги, що може влаштувати людство;

- захист і збереження природи;

Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє - глобальне партнерство держав для просування шляхом сталого розвитку суспільства, який передбачає узгодження економічних, екологічних та соціальних чинників розвитку.

Сталий розвиток - це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби".

Із доповіді "Наше спільне майбутнє"

"Порядок денний на ХХІ століття" складається з 4 розділів. Перший розділ присвячено економічним та соціальним проблемам людства. Другий розділ відображає глобальні екологічні проблеми планети: знищення лісів, виснаження ґрунтів, розширення площі пустель. У третьому розділі розкрито роль і значення великих груп населення (жінки, молодь, діти, корінне населення та ін.), науковців, органів місцевої влади і недержавних організацій у досягненні цілей сталого розвитку суспільства. Четвертий розділ присвячено висвітленню методів реалізації Концепції сталого розвитку; тут обговорюються фінансові ресурси і механізми, надається інформація про механізм прийняття рішень та засоби поширення екологічно обґрунтованих технологій, розглядаються проблеми міжнародної співпраці, міжнародні угоди і правові механізми.

Основні принципи сталого розвитку:

- принцип "задоволення потреб" - найбільшу увагу слід приділяти задоволенню потреб найбідніших країн світу;

- принцип "встановлення обмежень" - на стан технологій та на розвиток людства мають накладатися обмеження задля збереження довкілля; враховуються також обмеження у спроможності біосфери ліквідувати наслідки діяльності людства.

Причинами виникнення ідеї сталого розвитку суспільства стали:

- глобальне потепління;

- збіднення озонового шару (кожен втрачений відсоток озону на планеті спричиняє 150 тис. додаткових випадків сліпоти через захворювання на катаракту, на 2,6% збільшує число ракових захворювань шкіри);

- кислотні опади;

- накопичення в ґрунтах токсичних відходів важких металів та пестицидів;

- загроза біорозмаїттю (кількість різних видів біологічних організмів на планеті нині складає 1.4 млн.; щорічно зникає 10-15 тис. видів організмів);

- забруднення радіонуклідами (внаслідок аварії на ЧАЕС 1986 року радіонуклідами було забруднено значну територію земної кулі, зокрема, 8.7 % території України);

- погіршення економічних і соціальних умов в багатьох країнах світу, зростання чисельності населення, яке проживає в умовах злиднів.

Соціальні умови населення країн оцінюються за індексом людського розвитку (ІЛР), який є інтегрованим показником трьох компонентів: тривалості життя, рівня освіти і скоригованого ВВП країни на душу населення.

Відносно проблем суспільства сталий розвиток означає покращення якості життя людей з таких головних напрямків:

- соціальне та економічне забезпечення;

- екологічно сприятливе середовище для життя;

- підвищення безпеки життя;

- покращення стану здоров'я.

Показники, які використовуються для оцінки стану здоров'я та рівня життя людей, стану довкілля на окремій території, кількісна оцінка впливу людської діяльності на стан довкілля і на стан здоров'я людей, якість і тривалість їхнього життя називаються індикаторами сталого розвитку:

1) соціальні індикатори:

- середня тривалість життя;

- співвідношення середньої і мінімальної зарплати;

- чисельність населення, яке проживає в екологічно-небезпечних умовах;

- темпи росту зайнятості населення;

- зниження дитячої смертності;

- доступ до послуг у сфері санітарії;

2) економічні індикатори:

- темпи росту ВВП на одного жителя;

- зміна характеру особистого споживання продуктів харчування;

- використання природних ресурсів одним жителем;

3) екологічні індикатори:

- споживання водних ресурсів, в т.ч. чистої питної води;

- площа природно-рекреаційної зони;

- обсяги викидів в атмосферу оксиду вуглецю, сполук сірки та азоту;

- обсяги побутових відходів та стічних вод;

- обсяги промислових відходів.

За даними щорічної доповіді ПРООН (Програма розвитку ООН) Україна за ІЛР у 2008 році посіла 83 місце серед 179 країн світу (для порівняння: у 1990 р. займала 45-ту позицію з 177 країн світу). Явне пониження у цьому рейтингу пов'язане зі скороченням тривалості життя, збільшенням кількості випадків ВІЛ-інфекції, зростанням смертності внаслідок СНІДУ, поширенням туберкульозу, зростаючою кількістю безпритульних дітей.

При переході країни на шлях сталого розвитку мають бути вирішені такі завдання:

- сприяння становленню громадського суспільства;

- подолання бідності;

- відхід від таких процесів розвитку суспільства, які призводять до його деградації;

- створення цілісної системи законодавства у сфері сталого розвитку;

- введення дієвого економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності;

- вдосконалення процедур доступу до інформації з питань НПС та здоров'я людини.

Найбільш економічно розвинуті країни в основному завершили перехід до високопродуктивної ресурсозберігаючої економічної діяльності, що створює достатні умови для рішення складних екологічних і соціальних завдань. Головними факторами, що сприяли цьому, стали: переміщення в малорозвинені країни галузей, що не вимагають висококваліфікованої робочої сили і створюють велику кількість відходів на одиницю продукції; структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і маловідходних технологій; консервація власних природних ресурсів, що призводить до обмеження їхнього використання. Але таке вирішення проблеми є лише частковим: відбувається забруднення середовища малорозвинених країн, зростає напруженість у міжнародних відносинах.

У 1997 р. у Нью-Йорку ("Ріо+5") та 2002 р. в Йоганнесбурзі ("Ріо+10") були підведені підсумки дій, оцінка результатів, досягнутих країнами на шляху до сталого розвитку. Самміти ще раз нагадали урядам і парламентам усіх країн світу, що чи не найважливішою проблемою сучасності є зміна споживацького світогляду всією людської спільноти, інакше людство буде приречене на самознищення.

Проблеми сталого розвитку особливо важливі для України, яка переживає глибоку еколого-економічну кризу. Продовжує зберігатися екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища існування людей. Характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалів, зростання науково-технічної і технологічної відсталості.

В Україні, що має в цілому сприятливі умови життя, розвилися негативні процеси і явища: підсилюються радіаційне, хімічне, теплове та інші види забруднень, що значною мірою впливають на рівень життя організмів, у тому числі і людини, і в першу чергу на її здоров'я і тривалість життя.

Зниження техногенно-екологічних ризиків, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій є для України першорядним завданням, оскільки економіка її десятиліттями формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Сьогоднішня структура економіки України не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємність і енергоємність виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, попелу та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу. Все це, підсилене радіоактивним забрудненням територій в результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи - аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на цілих територіях нашої країни несприятливих умов проживання людей.

Щороку внаслідок отруєнь, дорожньо-транспортних пригод, аварій і травмувань у побуті в Україні гине 70 тис. осіб і втрачає здоров'я близько 2 млн. громадян, з них: 73.4% - осіб працездатного віку; 2.3% - дітей до 14 років. Щодня держава втрачає близько 190 осіб, з них майже 140 осіб працездатного віку, та 5 дітей до 14 років. Внаслідок цього з 1991 по 2007 р.р. від нещасних випадків на виробництві та у побуті загинуло майже 1.1 млн. людей (з них 99% - тільки у побуті !) і травмовано ~ 12 млн. громадян України, знов таки, переважною більшістю працездатного віку. На 100 тис. населення в Україні травмується і гине у побутовій сфері в 70 разів більше ніж на виробництві, в 150 разів більше ніж у надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру. Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розвинутих країн. Так, у порівнянні з країнами Європейської спільноти в Україні (у розрахунку на 100 тис. осіб) гине більше ніж у 30 разів від алкогольного отруєння (21.8 осіб); у 3.4 рази (143.9 осіб) більше від усіх зовнішніх причин; у 2 рази (22 особи) більше випадків суїциду. Жукова Л.А. Безпека і здоров'я людини - неодмінна умова сталого розвитку суспільства / Матеріали VI Міжнародної науково-методичної конференції "БЖДЛ-2007". - Київ. - С.4-5.

Не може викликати тривогу те, що продовжується тенденція зменшення кількості населення України. За даними Держкомстату України на 01.07.2009 р. воно склало 46 029.3 тис. осіб, тобто, у порівнянні з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. (48 457 тис. осіб), воно скоротилося більш ніж на 2 млн. Не дивлячись на те, що останніми роками збільшується народжуваність, залишаються високими і показники смертності. Серед захворювань в країні перше місце займають серцево-судинні та судинно-мозкові захворювання, друге - новоутворення, третє - травматизм.

Викликає занепокоєння й те, що рівень смертності в нашій країні серед людей віком від 35 - 34 рр. у 10-12 разів вищий ніж у Західній Європі. І взагалі, спостерігається тенденція - збільшення смертності серед людей працездатного віку, які перевищують 24% від загальної смертності. По темпах вимирання людей Україна входить у першу десятку країн світового співтовариства, а по тривалості життя займає 60-те місце у світі (за даними Держкомстату середня очікувана тривалість життя за 2005/2006 рр. - 68.1 рік (чоловіки 62.38, жінки - 74.06)).

Дитяча смертність в Україні найвища в Європі; 80% вагітних жінок - хворі. Зростає кількість людей з порушеною спадковістю. Лише за останнє десятиліття в країні в 5 разів збільшилася кількість неповноцінних дітей. До закінчення середньої школи 46% випускників мають різні хронічні захворювання.

У 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро Україна підписала Програму дій "Порядок денний на ХХІ століття" (від імені народу України документ завізував тодішній Голова Верховної Ради І.Плющ).

У 1997 р. на конференції "Ріо+5" у Нью-Йорку українська делегація підтвердила прагнення йти шляхом сталого розвитку. Того ж року в Україні на державному рівні було створено Національну комісію сталого розвитку, яку очолює перший Віце-прем'єр-міністр уряду України (за посадою).

У 1998 р. Верховною Радою України були схвалені "Основні напрямки державної політики України в області охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки". Проголошена національна екологічна політика базується на органічному об'єднанні рішення економічних і екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для вирішення екологічних проблем на основі:

усвідомлення стану екологічної безпеки і формування мотивацій для рішення природоохоронних проблем на національному, регіональному, місцевому, об'єктовому рівнях і на рівні особистості;

формування реальних економічних можливостей для реалізації природоохоронної політики;

розробки і впровадження екологічно обґрунтованої стратегії регулювання природокористування;

інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки в європейський і світовий простір;

інтеграції компонентів екологічної політики в структуру й окремі елементи соціально-економічного реформування суспільства.

Групою фахівців у 2000 р. було підготовлено проект Концепції сталого розвитку України, який ґрунтується на принципах "Декларації Ріо" і враховує національні пріоритети й особливості розвитку. Проект Концепції, після обговорення громадськістю України, було схвалено у грудні 2000 р. на засіданні Національної Комісії сталого розвитку як основу для розробки Стратегії сталого розвитку України і передано для затвердження у відповідні державні структури.

Сталий розвиток може мати різні моделі реалізації, що передбачають неоднакові темпи і пропорції суспільного відтворення. Кожній моделі повинна відповідати система цілей і еколого-економічних пріоритетів, що забезпечують врахування особливостей країн.

Наша держава може забезпечити сталий розвиток винятково на основі інтенсивного розвитку економіки, шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів (людських, природних, геополітичних), структурно-технологічної трансформації виробництва і наявних конкурентних можливостей; активізації ролі окремої людини в суспільстві; забезпечення соціальної справедливості і соціальної рівності; зайнятості населення.

2. Термінологічно-понятійний апарат БЖД

2.1 Основні поняття в безпеці життєдіяльності

Безпека - це збалансований, відповідно до експертної оцінки, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека нерозривно пов'язана з небезпекою. Кожна людина відчуває небезпеку інтуїтивно і розуміє значення її по-своєму. Згідно з висновками експертів ООН, більшість людей пов'язують відчуття небезпеки з буденними проблемами і повсякчасними клопотами, а не ґрунтують його на побоювання глобальних катастроф чи міжнародних конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, довкілля - основні проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від: рівня соціального і суспільного розвитку особистості; ситуацій і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впливають на світосприйняття громадянина. Отже, небезпека - це явища, процеси, об'єкти, інформація і самі люди, які можуть за певних умов призводити до погіршення стану здоров'я чи смерті людини, завдавати шкоди навколишньому середовищу та об'єктам господарської діяльності (ОГД), що забезпечують її життєдіяльність.

Джерелами небезпек є природні процеси, об'єкти і явища, техногенне середовище і людські дії.

Небезпека об'єктивно існує в просторі та в часі і реалізується у виді потоків енергії, речовини та інформації.

Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, в свою чергу, впливає на життєдіяльність самої людини. Інакше можна сказати, що взаємодія людини з навколишнім середовищем виявляється в наявності прямих і зворотних зв'язків. Результат цієї взаємодії може змінюватися в широких межах: від позитивного до катастрофічного, який може супроводжуватися загибеллю людей і руйнуванням компонентів середовища. В останньому випадку можна говорити про явний прояв небезпеки у вигляді негативних наслідків, що виникають, як правило, раптово і визначаються як дія небезпек.

У більшості випадків небезпека має прихований, неявний характер і може перетворюватися в реальну небезпеку за наявності таких умов:

1) небезпека реально існує;

2) людина знаходиться в зоні дії небезпеки;

3) людина не має досить ефективних засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.

За відсутності цих умов ми говоримо про наявність потенційної небезпеки.

Аксіома потенційної небезпеки стверджує, що в жодному виді діяльності не можна досягти абсолютної безпеки, тобто будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною. Згідно з цією аксіомою всі дії людей, і всі компоненти життєвого середовища, крім позитивних властивостей і наслідків, мають здатність створювати небезпеки. При цьому, будь-яка нова позитивна дія неминуча супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек (мобільний і стільниковий зв'язок, комп'ютер тощо). Навіть за найвищого рівня розвитку техніки абсолютне усунення джерел небезпеки неможливе. Завдання полягає в тому, щоб звести цю небезпеку до мінімуму.

Діяльність людини потенційно небезпечна, оскільки неминуче пов'язана з використанням (виробництво, збереження і перетворення) хімічного, електричного й іншого видів енергії, речовин та інформації. Умови, при яких небезпека може реалізуватися в подію, називаються небезпечною ситуацією.

Ситуацію, за якої виявляється велика можливість виникнення нещасного випадку, прийнято називати небезпечної чи аварійною. Великомасштабну аварію називають катастрофою.

Крім небезпечних ситуацій існують і екстремальні ситуації. Екстремальною називають ситуацію, що виникає в процесі діяльності, коли в людини психофізіологічне навантаження досягає такого рівня, при якому вона може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти адекватно відповідно до обставин, які виникли.

В екстремальних ситуаціях людина може опинитися в різносторонніх сферах діяльності: на виробництві, побуті чи на відпочинку.

2.2 Класифікація небезпек

Однією з передумов розробки ефективних заходів, спрямованих на запобігання небезпек та усунення їх наслідків, є ідентифікація небезпек, тобто з'ясування типу небезпеки і встановлення її характеристик.

Систематизація явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдавати шкоду людині, називається класифікацією або таксономією небезпек. Прикладом таксономії небезпек може служити такий розподіл:

за джерелами походженням (природна, техногенна, соціальна, політична);

за локалізацією (атмосферні, літосферні, гідросферні, пов'язані з космосом);

за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

за типом (соціальна, технічна, екологічна);

за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, відповідно до якої всі небезпеки поділяються на групи: природні, техногенні, соціальні і політичні, комбіновані.

Природні небезпеки - це природні об'єкти і явища, стихійні лиха, які можуть завдати шкоди людині чи становити загрозу для її життя чи здоров'я (землетруси, зсуви, селі, виверження вулканів, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, сонячне і космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси).

Техногенні небезпеки - це аварії, пов'язані з викидом сильнодіючих отруйних речовин (СДОР); аварії, пов'язані з викидом радіоактивних речовин; пожежі та вибухи; аварії, пов'язані з транспортними засобами; гідродинамічні аварії.

До соціальних небезпек належать: небезпеки, спричинені низьким духовним і культурним рівнем: бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, наркоманія, паління. Джерелами цих небезпек є незадовільне матеріальне становище, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на етнічній, расовій чи релігійній основах.

Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному і міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні і збройні конфлікти, війни.

Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки - природно-техногенні, природно-соціальні і соціально-техногенні.

Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні опади, озонові "діри", "парниковий ефект", пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення їх родючості, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які виникають внаслідок людської діяльності.

Природно-соціальні небезпеки: епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність; професійний травматизм; психічні відхилення і захворювання, викликані виробничою діяльністю; масові психічні відхилення і захворювання, спричинені впливом на свідомість і підсвідомість людини засобами масової інформації.

2.3 Характеристика небезпечних і шкідливих факторів

Небезпека проявляється в результаті дії на людину небажаних чинників або факторів. Фактор (лат. factor - діючий) - причина, рушійна сила будь-якого процесу, що визначає його характер чи окремі його риси.

Усі фактори поділяються на вражаючі, небезпечні і шкідливі.

Вражаючі фактори призводять до руйнування систем життєзабезпечення і загибелі людини.

Небезпечні фактори призводять до травм, раптового погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного і фізичного стану) і, навіть до раптової смерті.

Шкідливі фактори можуть спричинити захворювання чи зниження працездатності людини, як у явній, так і в прихованій формах; можуть викликати смерть як результат захворювання.

Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні і шкідливі досить умовний. Один і той самий фактор може стати причиною загибелі людини, захворювання, або не завдати ніякої шкоди, завдяки силі і здатності організму до протидії.

За характером і природою дії всі небезпечні і шкідливі фактори поділяють на 5 груп: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні і соціальні.

До фізичних факторів належать: висока чи низька температура; підвищена чи знижена вологість; підвищена швидкість руху повітря; підвищений чи знижений атмосферний тиск; недостатня освітленість; машини, механізми чи їх елементи, які рухаються чи обертаються; конструкції, які руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, яке має підвищений тиск чи розрідженість; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого й акустичного випромінювань; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і низка інших факторів.

Хімічні фактори - це хімічні елементи, речовини і сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому і газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення і характеру дії на організм людини. Існує три шляхи проникнення хімічних речовин у людський організм:

1) через органи дихання;

2) через шлунково-кишковий тракт;

3) через шкірні покриви і слизові оболонки.

Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини і тварини) та мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, найпростіші).

До психофізіологічних факторів відносять фізичне перевантаження (статичне та динамічне) і нервово-психічні перевантаження (емоційні перевантаження, перевантаження аналізаторів, монотонність роботи, стреси).

Соціальні - це соціальна ізольованість з відривом від сім'ї, зміна біоритмів, фізична та/або словесна образи та їх ризик, насильство та його ризик, неякісна організація роботи, незадоволеність роботою, незмога роботи в колективі з кепськими взаєминами між його членами тощо.

Слід також зазначити, що одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вражаючі фактори. В свою чергу вражаючі фактори можуть спричинити утворення нових небезпечних ситуацій чи, навіть, джерел небезпек.

2.4 Ризик в БЖД як кількісна оцінка небезпеки

Важливою характеристикою небезпеки є шкода - якісна або кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою.

Кількісною оцінкою шкоди, заподіяної небезпекою, є збиток, що залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, які перебували в небезпечній зоні, кількості і якості матеріальних цінностей, природних ресурсів що перебували в цій зоні. Кожен окремий вид збитку має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених, площа зараженої території, лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо.

Небезпека сама по собі вказує лише на потенційну можливість спричинення шкоди. Для оцінки її імовірності та тяжкості прояву застосовують поняття ризику - кількісної характеристики оцінки ступеня небезпеки.

Величина ризику (R) визначається за формулою:

R = n / N,

де n - кількість подій з небажаними наслідками;

N - максимально можлива кількість цих подій (кількість подій n та N обов'язково визначаються за однаковий інтервал часу, найчастіше - за рік).

Приклад.

За даними статистичної звітності в Україні за 2007 рік від інфекційних та паразитарних хвороб померло 16.8 тис. осіб. Знаючи загальну кількість населення країни у 2007 році, можна розрахувати ризик загибелі людини.

.

Отже, на 10 тис. населення могло загинути близько 4 осіб.

Питання ризику та його оцінки відіграють центральну роль в разі прийняття рішень у різних сферах людської діяльності - виробництві, управлінні народним господарством тощо. Оцінка ризику зумовлює необхідність дій, спрямованих на його мінімізацію. Такий підхід, який полягає в тому, що прийняття конкретного рішення базується на оцінці ризику, зветься ризикорієнтованим підходом (РОП). Концептуально РОП складається з двох елементів оцінки ризику і управління ризиком.

...