Поняття та завдання ергономіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія розвитку ергономіки

На заводах періоду індустріальної цивілізації (який закінчився, як відомо, не так вже й давно) працівник був частиною монотонного, повторюваного процесу. Будь-які зміни були, як правило, заздалегідь передбачувані. Метою менеджменту була нейтралізація спроб співробітників досягти диференціації в процесі послідовного досягнення результатів або демонстрації певної якості роботи. Працівники виконували чітко поставлені завдання. Якщо хтось йшов з роботи, заміна знаходилася дуже швидко, і новоприбулий одержував точно такі ж завдання, як його попередник. Думки не враховувалися, прояв індивідуальності не заохочувалося. Суворе відповідність сформованим стереотипам цінувалася дуже високо. На жаль, таку картину ми спостерігаємо і сьогодні в багатьох (особливо не мультинаціональних) компаніях, і не тільки в Україні. Вимірювання та аналіз результатів роботи і самої роботи як процесу був дуже простий: кількість, якість і швидкість роботи оцінювалися в залежності від обсягу виробленої продукції, кількості браку і часу виробництва. Аналогічно дуже просто аналізували та оцінювали роль робочого місця. Якщо зміни в ньому сповільнювали виробництво - вони вважалися поганими, якщо збільшували - хорошими.

В сучасному офісі, де люди зайняті інтелектуальною працею, кожен співробітник грає набагато більш динамічну і впливову роль.

Внесок індивідуальності в бізнес визначає її цінність для компанії. Мета менеджменту - стимулювати активність і професіоналізм для поліпшення бізнес-процесів і результатів бізнесу.

Оскільки заміна цінного співробітника є складною (а іноді і нерозв'язною) проблемою протягом тривалого часу, виникає нова задача менеджменту - утримування таких співробітників.

З іншого боку, аналіз роботи інтелектуального персоналу повинен грунтуватися більше на якісних показниках, ніж на механічних і сухих вимірах, які застосовувалися при оцінці робочих заводів періоду індустріальної цивілізації. Сьогодні аналіз діяльності співробітника повинен бути прив'язаний до загальних результатів бізнесу, таким як прибутковість, частка ринку і, безсумнівно, задоволеність клієнта.

Таким чином, оцінка роботи інтелектуального персоналу є важливим і в той же час проблемним компонентом аналізу робочого простору. Люди, зайняті інтеллектуалним працею (а це від 70% до 90% персоналу сучасних офісів), у своїй роботі часто залежать від співпраці зі своїми колегами, без чого досягнення позитивного результату неможливо. Вони повинні разом аналізувати проблеми і створювати оригінальні рішення. Вони вимагають гнучкості й мобільності для виконання широкого спектру різних завдань. Задоволення всіх цих потреб дуже тісно пов'язано з робочим середовищем, організація якої має величезний вплив на якість та швидкість роботи. Сучасний бізнес вийшов на якісно новий рівень конкурентної боротьби. Тому все більша кількість компаній аналізують, як організація та дизайн робочого простору впливають на кінцевий результат, тобто на прибуток.

Подібний аналіз будується на даних науки про функціональні можливості людини, що виявляє можливості оптимальних умов для праці, як фізичного так і інтелектуального, що вивчає проблеми виникають у системі «людина-знаряддя праці-предмет праці-виробниче середовище» і ставить своїми завданнями оптимізацію трудової діяльності людини - ергономіки. Офіційно термін «ергономіка» (грец. Ergon - робота і nomus - закон) був прийнятий в Англії в 1949 році, коли група англійських учених започаткувала організації ергономічного Дослідницького Товариства. У СРСР в 20-і роки передбачався термін «ергологія», але в даний час в якості назви даної науки і спользутеся термін, запропонований в Англії.

Наукове вивчення трудової діяльності пов'язують з ім'ям американського інженера Ф. Тейлора та його учнів. В результаті їхніх досліджень була створена і впроваджена у виробництво концепція інженерного проектування методів роботи та покладено початок ергономіці, хоча тейлоризм розглядав людину як частину машини або як додаток до неї.

Подальший розвиток виробництва викликало необхідність врахування психологічної сторони процесу праці. Тому були досліджені психологічні властивості людини в процесі праці: сприйняття, пам'ять, мислення, здатність концентрувати увагу та ін, а також розроблені деякі психодіагностичні методи відбору робочої сили для реалізації певних трудових процесів. Виконані дослідження склали наступний важливий етап у становленні ергономіки і сприяли все більшого пристосуванню машини до людини.

В кінці XIX і на початку XX століть у промислово розвинених країнах світу (США, Англії,

Німеччини, Японії та ін) організовуються спеціальні лабораторії, кафедри та інститути, які вивчають вплив трудових процесів та виробничого середовища на організм людини. У цей час бурхливо розвивалися психологія, фізіологія і гігієна праці. Результати досліджень цих наук знайшли своє застосування в промисловому виробництві - як, наприклад, концепція методів роботи інженерного проектування Ф. Тейлора на заводах Форда при організації конвеєрного виробництва.

Російські вчені сформулювали у 20-З0-ті роки принципово інший підхід до організації праці - проектування і створення технічних засобів і технологічних процесів, що забезпечують людині нормальні умови роботи, охорону праці і здоров'я працюючих. Вони запропонували створити нову наукову дисципліну - ерголог (вчення про роботу особу) або ергонологія (вчення про закони роботи). Однак ця ідея не була здійснена, і СРСР в області цих розробок був "успішно" відсунутий на другі позиції у світовій ергономічної науці.

До 40-х років нашого століття у багатьох областях техніки, фізіології, біології, психології та інших наук були досягнуті видатні успіхи, використані в роки другої світової війни для створення зброї та складної військової техніки, в якій продуктивність системи "людина-машина" була обмежена можливостями людини, а не машини. Цей новий підхід до вирішення проблем зажадав притягнення до спільної роботи фахівців різного профілю: інженерів, анатомів, фізіологів і психологів.

Після Другої світової війни почалися роботи з узагальнення досягнутого досвіду і застосування його до вирішення індустріальних проблем. Важливим кроком у цьому напрямі було утворення в 1949 р. в Англії ергономічного науково-дослідницького товариства. Так виникло об'єднання вчених суміжних наукових дисциплін для спільної роботи з вирішення спільних проблем у проектуванні ефективної трудової діяльності людини, що використовує в процесі роботи технічні засоби і системи. Для позначення нової наукової області був використаний термін "ергономіка" вперше запропонований ще в 1857 р. польським натуралістом Войтех Ястшембовський, опублікував роботу "Нариси з ергономії, або науки про працю, заснованої на закономірностях науки про природу".

Назва "ергономіка" було обрано у зв'язку з тим, що нова область знань не належала повністю до жодної з відомих наук. нова наукова дисципліна виникла в результаті двох одночасно діючих процесів: диференціації та інтеграції наукових знань. Диференціація знайшла відображення в виділенні ергономіки з науки про трудову діяльність людини, а інтеграція - у використанні областей знань, суміжних з трудовою діяльністю людини. Таким чином, ергономіка розвивається в тісному контакті з іншими науками. Ці міждисциплінарні зв'язки носять двосторонній характер, збагачуючи взаємодіючі науки.

Перш за все, необхідно зауважити, що ергономіка спирається на комплекс базових дисциплін (але дисциплін надзвичайно різнорідних), які не піддаються безпосередній стикуванні один з одним (рис. 1.).

Крім того, слід виділити міждисциплінарні зв'язки ергономіки з групами громадських, природничих і технічних наук. Взаємозв'язок з суспільними дисциплінами проявляється в тому, що в основі теоретичних положень ергономіки лежить уявлення про працю як особливої фундаментальної сфері людської діяльності, розуміння того, що вона не зводиться до сукупності суто механічних операцій, а являє собою форму реалізації і розвитку здібностей індивіда як особистості. З природничонауковими дисциплінами ергономіка пов'язана урахуванням фізіологічних, біофізичних, біомеханічних, психологічних закономірностей трудової діяльності. Взаємозв'язок ергономіки з технічними науками зумовлена тим, що вона виникла на базі сучасної техніки і тих різноманітних вимог, які технічні засоби пред'являють до взаимодействующему з ними людині.

Виникнення ергономіки - це процес взаємопроникнення кількох наук, при якому і відбувається міждисциплінарний комплексний підхід до вивчення трудової діяльності.

Однак спочатку ергономіка розвивалася повільно. Це було пов'язано з тим, що ергономічні рекомендації передбачали внесення змін у вже існуючі технічні системи (корективний етап розвитку ергономіки). Рішення проблеми полягала в тому, щоб виробити відповідні рекомендації до створення системи (проективний етап розвитку ергономіки).

Науково-технічна революція сприяла розвитку ергономіки в США, Японії, ФРН, Англії та інших промислово-розвинених країнах. Про це свідчать численні публікації, створення спеціальних щомісячних журналів, підготовка кадрів в області ергономіки.

Сучасні дослідження оцінки соціально-економічної ефективності впровадження ергономіки підтверджують, що "ергономічні заходи дають від 2 до 5% підвищення продуктивності праці" (Цит. по [7, с. 12]). У всьому світі дизайн і ергономіка вважаються вигідною, прибутковою сферою докладання коштів. Найбільша авіабудівна компанія "Боїнг" в США витрачає на ергономічні дослідження та профілактику захворювань у своїх робітників в три рази більше коштів, ніж на закупівлю "літаючого" металу алюмінію, залучаючи до вирішення виникаючих проблем кращих фахівців з фізіології праці та ергономіці. На теперішньому етапі практично всі середні і великі промислові підприємства економічно розвинених країн мають у своєму штаті фахівців з ергономіки.

В СРСР ергономіка як самостійна наукова дисципліна почала розвиватися в 50-і роки. У 1972 році в Москві була проведена Міжнародна конференція вчених і фахівців країн - членів РЕВ з питань ергономіки, сприяла подальшому розвитку та координації наукових досліджень та практичного впровадження їх результатів у сферу виробництва. У 1992 році Росія була прийнята в Міжнародну ергономічну асоціацію. В даний час координацією робіт в області ергономіки займається Всеросійський науково-дослідний інститут технічної естетики (ВНДІТЕ), створений в 1962 р

Інститут базує свої дослідження і розробки на використанні комп'ютерних технологій і програм, розглядаючи їх як сучасну технічну основу створення високоякісної продукції.

Основні напрямки діяльності ВНДІТЕ:

· фундаментальні та прикладні дослідження в галузі теорії та методики дизайну;

· освоєння і впровадження сучасних технологій і досягнень науки і техніки для створення промислових виробів з високими споживчими властивостями;

· формування державної системи кольору;

· підготовка і підвищення кваліфікації кадрів у галузі дизайну;

· рекламно-виставкова пропаганда в галузі науки і нових технологій;

· забезпечення професійною інформацією фахівців у галузі науки, промисловості і управління;

· редакційно-видавнича та поліграфічна діяльність.

ВНДІТЕ розпорядженні кваліфікованими кадрами фахівців, що забезпечують професійний рівень досліджень і розробок. В інституті працює 80 наукових працівників і дизайнерів, в тому числі 8 докторів і 15 кандидатів наук. Інститут готує кадри вищої кваліфікації за спеціальностями "Технічна естетика" і "Ергономіка".

Крім ВНДІТЕ провідною науково-дослідною організацією в Росії в області ергономіки є Державне унітарне підприємство "Міжгалузевий центр ергономічних досліджень і розробок" (Ергоцентр). Ергоцентр має статус головної організації Міністерства економіки РФ по ергономіці і базової організації Міністерства оборони РФ з військової ергономіці. Організація існує з 1978 року, в свою нинішню форму перетворена в 1991 році.

Основними напрямками робіт є:

· організація ергономічних досліджень і розробок, науково-методичне керівництво впровадженням їх результатів у практику;

· проведення незалежної ергономічної експертизи найважливіших зразків спеціальної техніки і техніки народногосподарського призначення;

· розробка нормативно-технічних документів з ергономіки.

Таким чином, становлення і розвиток ергономіки відображає об'єктивні потреби суспільного виробництва в синтезі досягнень соціально-економічних, природничих і технічних наук стосовно до завдань дослідження та проектування організації праці, підвищення її ефективності та якості.

Структура ергономіки, основні поняття ергономіки

У ході свого історичного розвитку ергономіка сформувалась і оформилася як наука. Ергономіка, як і будь-яка наука, характеризується:

· об'єктом і предметом вивчення;

· принципами, покладеними в основу наукових досліджень;

· завданнями, що стоять перед наукою;

· методами дослідження і вирішення поставлених завдань.

У той же час стала звичною основна термінологія, використовувана в ергономіці, хоча в ній широко застосовуються терміни суміжних дисциплін: фізіології, психології, анатомії, системотехніки та ін

Добре знання мови дисципліни є основою для її успішного вивчення і застосування.

Оператор - будь-яка людина, керуючий машиною, пов'язаний з оперативним управлінням процесами, причому, головним чином, в механізованих і автоматизованих системах управління. Для цілей ергономічного аналізу виділяють п'ять класів операторської діяльності.

1. Оператор-технолог. Він безпосередньо включений в технологічний процес, працює в режимі негайного обслуговування, здійснює переважно виконавчі дії, керуючись при цьому інструкціями, що містять, як правило, повний набір ситуацій і рішень. Основними в його діяльності є функції формального перекодування і передачі інформації.

2. Оператор-маніпулятор. До числа функцій такого оператора належить управління маніпуляторами, роботами, машинами - підсилювачами м'язової енергії.

3. Оператор-спостерігач, контролер. До них відносяться оператори стеження радіолокаційних станцій, диспетчери енергетичних, транспортних систем і т.п. Це класичний тип оператора, найбільш досліджений і описаний в літературі. Для нього характерний великий обсяг інформаційних потоків. Він може працювати як в режимі негайного, так і в режимі відстроченого обслуговування.

4. Оператор-дослідник. Для нього характерне використання апарату понятійного мислення та досвіду, закладених в образно-концептуальних моделях. До числа таких операторів відносяться користувачі обчислювальних систем, дешифрувальники об'єктів або зображень і т.д.

5. Оператор-керівник. Він керує не технічними компонентами системи або машини, а іншими людьми. Це управління може здійснюватися як безпосередньо, так і опосередковано - за допомогою технічних засобів і каналів зв'язку. Велике значення в його діяльності має врахування не лише можливостей і обмежень машинних компонентів системи, але й особливостей підлеглих. Основний режим діяльності оператора-керівника - оперативне мислення.

У сферу вивчення ергономіки включають також праця, яка виконується вручну. У цьому випадку оператором стає людина, виконує трудові дії на будь-якому робочому місці.

З цих позицій операторами є черговий по станції, поїзний диспетчер, маневровий диспетчер, черговий по відділенню, машиніст локомотива, начальник станції та інші оперативні працівники залізничного транспорту.

Машина - будь-який технічний пристрій, призначений для цілеспрямованої зміни матерії, енергії або інформації. В ергономіці в якості машин розглядаються:

1. виробнича техніка (машини, механізми, інструменти, апаратура управління машинами і технологічними процесами, засобами транспорту, комунікації, зв'язку тощо);

2. невиробнича техніка (засоби комунальної і побутової техніки, техніка пересування, техніка освіти і культури тощо);

3. військова техніка (танки, ракетні установки, літальні апарати, надводні та підводні суду тощо).

У літературі з ергономіки поряд з термінами "машина" використовуються також "техніка" і "автомат". На залізничному транспорті оператор має справу з наступними машинами: локомотиви, дрезини, крани, пристрої горочной автоматики, радіостанції, пульти-табло чергових по станції і поїзних диспетчерів і т.д.

Середа - зовнішні фактори, що впливають на роботу оператора і машини. Під ними розуміють не тільки температуру, вологість, газовий склад повітря, шум, вібрацію, а й соціально-психологічні фактори, команди і пояснення керівників робіт, різні правила, інструкції і т.д.

Система - сукупність елементів, що володіють інтерактивними властивостями. У ергономіці як елементи системи розглядаються оператор, машина і середу. Кожен із зазначених елементів може змінюватися в часі. У результаті відбувається зміна їх взаємодії. В ергономіці найчастіше йдеться про систему "людина-машина-середовище" (СЧМ). Іноді застосовують і інші позначення: система "оператор-машина-середовище", система "людина-машина", система "людина-техніка", ергатичних системи, ерготехніческіе, соціотехніческіе і т.д. Незважаючи на різноманітність назв, загальним для цих систем є те, що вони являють собою фізичні, цілеспрямовані, замкнуті системи, які включають в себе людину як головне, вирішальне (управляє) ланка. В залежності від кількості операторів і машин в ергономіці виділяють два основних види систем: "одна людина-оператор-одна машина-середовище" і "група людей-операторів-група машин-Середу". Перші СЧМ називають одиничними, а другі - масовими.

^ Помилка оператора - будь-яка дія (або бездіяльність) людини, заважає успішній роботі СЧМ. Помилки викликаються не тільки безвідповідальністю, неуважністю або низькою кваліфікацією працівника, а й тим, що безпомилкові дії в певних ситуаціях опиняються за межами фізичних і психічних можливостей людини.

Об'єкт, предмет і задачі ергономіки

Використовуючи вищенаведену термінологію, розглянемо визначення ергономіки як науки.

Ергономіка - це наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину (групу людей) у конкретних умовах його (їх) трудової діяльності, пов'язаної з використанням машин або механізмів з метою підвищення ефективності функціонування таких систем шляхом оптимізації засобів, умов і процесу праці.

Ергономіка є одночасно і дослідницької та проектувальної дисципліною, так як однією з її завдань є розробка методів обліку людських чинників при проектуванні нової і модернізації старої техніки і технології, а також існуючих умов праці.

Об'єктом дослідження ергономіки є система "людина - машина - середовище" (СЧМ). Ергономіка розглядає СЧМ як складне функціонуюче ціле, в якому провідна роль належить людині. Структурна схема СЧМ наведена на рис.

Предмет ергономіки - конкретна трудова діяльність людини, що використовує машини.

Ергономіка розглядає технічний і людський аспекти в нерозривному зв'язку. Поєднання здібностей людини і можливостей машини істотно підвищує ефективність функціонування СЧМ. Тому вирішення прикладних проблем ергономіки припускає рух одночасно в двох напрямках - від вимог людини до машини і умов її функціонування і, навпаки - від вимог машини та умов її функціонування до людини. Оптимальні рішення знаходяться, як правило, наперетині цих напрямків. Тим самим ергономіка вирішує задачі раціональної організації діяльності людей в СЧМ, доцільного розподілу функцій між людиною і машиною.

Слід особливо підкреслити, що ергономіка вивчає певні властивості СЧМ, які отримали назву людських факторів. Вони являють собою інтегральні характеристики зв'язку людини і машини, які проявляються в конкретних умовах їх взаємодії при функціонуванні системи.

Знання людських факторів дозволяє формулювати вимоги до професійного відбору та навчання персоналу, технічних засобів підготовки, погодженню зовнішніх засобів трудової діяльності і способів її здійснення. Збільшується роль людських, факторів стосовно до завдань проектування, створення і використання технічно складних виробів культурно-побутового призначення (радіоапаратура, магнітофони, телевізійна техніка та ін.)

Людські фактори всебічно виявляються і фіксуються в такій цілісної ергономічної характеристиці СЧМ, як ергономічність.

Під ергономічністю розуміють властивість техніки змінювати ефективність трудової діяльності в СЧМ в залежності від ступеня її відповідності фізичним, біологічним і психічним властивостям людини. Ергономічність формується на базі таких властивостей техніки, як керованість, обслужіваемость, освояемость і населеність.

Керованість - властивість техніки змінювати ефективність виконання людиною основної та допоміжної роботи при забезпеченні необхідних технологічних операцій над предметом праці.

Обслужіваемость - властивість техніки змінювати ефективність виконання людиною трудових операцій з приведення техніки в стан готовності до функціонування та підтримання цього стану в часі.

Освояемость - характеризує ефективність пристосування техніки до швидкому і якісному оволодінню технікою технічним і керуючим персоналом.

Населеність - ергономічне властивість техніки, що наближає умови її функціонування до оптимальним біологічним параметрам зовнішнього середовища, при яких працюючій людині забезпечується нормальний розвиток, хороше здоров'я і висока працездатність.

Якісними показниками ергономічності є:

· по керованості:

· середній час або коефіцієнт зайнятості людини-оператора виконанням певної одиниці технологічного процесу;

· ймовірність виконання людиною-оператором одиниці технологічного процесу з заданим якістю;

· продуктивність або норма часу на одиницю праці;

· по обслужіваемості:

· середнє оперативне час заняття людини підготовкою техніки до її застосування;

· середнє оперативне час зайнятістю відновленням або профілактикою техніки;

· по освояемость:

· середнє календарне час професійної підготовки людини-оператора;

· рівень кваліфікації людини, необхідний для обслуговування техніки.

Говорячи про завдання ергономіки, необхідно вести мову про комплекс завдань, що стоять перед ергономікою і розв'язуваних нею.

Одним з найважливіших завдань ергономіки є оптимізація умов праці, для чого вивчаються можливості та особливості різних категорій індивідів з метою обліку отриманих результатів при проектуванні обладнання робочих місць. У тому числі ергономіка набуває все більшого значення і в рішенні комплексної проблеми реабілітації осіб, в тій чи іншій мірі втратили працездатність.

З цією ж метою в ергономіці вивчаються психофізичні можливості і особливості людей похилого віку. Таким чином, ергономіка створює наукову базу для вирішення важливої ??соціальної проблеми з залучення в продуктивну працю зазначеної частини населення.

Ергономіка покликана вирішувати ряд проблем, пов'язаних з оцінкою точності, надійності та стабільності роботи, впливу психічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в СЧМ.

Велике значення має створення ергономічного забезпечення наукової організації і безпечних умов праці. З цією метою повинна проводитися розробка ергономічних норм і вимог, а також ергономічної оцінки якості промислової продукції.

Ергономіка повинна вирішувати також ряд завдань методологічного характеру. Це пов'язано з тим, що вона як наука перебуває в стадії становлення, активного розгортання досліджень. Розробка методологічних проблем сприяє побудові теорії ергономіки і тим самим, збагачує практику конкретних досліджень.

Виявлення напрямків досліджень і кола вирішуваних завдань дозволяє сформулювати загальну мету або головне завдання ергономіки. Головна мета ергономіки формулюється як єдність трьох аспектів дослідження та проектування: 1) підвищення ефективності діяльності і відповідно функціонування людино-машинних систем; 2) охорони здоров'я людей; 3) всебічного розвитку особистості людей, що беруть участь у трудовому процесі. Прийняття тези про триєдиного характері головної мети ергономіки дозволяє уникнути відриву ергономічних досліджень від конкретних завдань розвитку виробництва.

Можна сформулювати і основні завдання ергономічних розробок, реалізовані при вирішенні будь ергономічної завдання.

1. Аналіз і синтез діяльності оператора в СЛМ. У процесі аналізу вивчається структура діяльності оператора, виявляються цілі, мотиви і способи виконання трудової діяльності, розглядаються можливі режими роботи і оцінюється їх вплив на результати праці. На підставі цих досліджень визначаються необхідні вимоги до характеристик людини - оператора.

2. Вивчається комплекс ергономічних властивостей (характеристик) людини - оператора. Досліджується робота органів чуття людини, його центральної нервової системи, моторно-рухового апарату і т.д. Причому розглядаються тільки оптимальні значення цих характеристик, а не екстремальні.

3. Організація робочого місця оператора з урахуванням комплексу його ергономічних властивостей, визначених раніше. Розробляються вимоги, що пред'являються до робочого місця в цілому і до окремих його елементів, з метою забезпечення максимальних зручностей та ефективності роботи.

4. Професійна підготовка операторів, що включає в себе профвідбір, профнавчання, тренування і формування колективів.

5. Ергономічне проектування та оцінка СЧМ.

6. Визначення економічного ефекту ергономічного забезпечення.

Розробка методології ергономіки здійснюється відповідно трьом рівням методологічного аналізу, виділеним в філософії.

В ергономіці можна розрізнити три типи методологічних засобів:

1. методологічні засоби світоглядного характеру;

2. загальнонаукові методологічні засоби;

3. спеціально-наукові або конкретно-наукові методологічні засоби.

Методологічні засоби в процесі дослідницької практики органічно злиті, включені у відповідні ергономічні подання, конкретизовані стосовно до різних сфер практичної і теоретичної діяльності. В ергономіці, враховуючи характер її виникнення, широко використовуються методологічні засоби суміжних дисциплін, особливо психології.

В ергономіці використовуються наступні основні методологічні принципи.

Принцип єдності свідомості і діяльності. Він означає, що свідомість і діяльність не протилежні одна одній, але й тотожні, а утворюють єдність. Свідомість утворює внутрішній план діяльності, її програму. Саме у свідомості утворюються динамічні моделі та образи дійсності, дозволяють орієнтуватися людині в навколишньому середовищі і забезпечувати успішність досягнення цілей діяльності.

Принцип гуманізації праці означає, що провідна, творча роль в процесі праці належить людині. При вирішенні таких найважливіших практичних питань, як підвищення продуктивності, ефективності та якості праці ергономіка виходить, передусім, з вимог, пропонованих людиною до техніки, з його можливостей і особливостей діяльності. Протилежним йому є принцип сімпфлікаціі (спрощення), при реалізації якого прагнуть до максимального спрощення діяльності людини, вихолощування з неї всіх творчих елементів, а сама людина зводить до придатка машини, залишаючись виконавцем лише механічних дій і рухів.

Принцип активного оператора. Згідно з цим принципом при визначенні ролі людини в СЛМ дуже важливо, щоб оператор здійснював активні дії, мав своє особисте ставлення до виконуваних дій, активно прагнув до мети. Це пов'язано з тим, що при пасивної позиції оператора його перехід до активних дій вимагає значної витрати сил, проте ефективність його діяльності при цьому може виявитися невисокою, що спостерігається, наприклад, в роботі машиніста. При активній ж позиції оператора ефективність його діяльності досягає більш високого значення, а його психофізіологічні витрати виявляються меншими. Тому необхідно вже на стадії проектування СЛМ визначити характер майбутньої діяльності та рівень активності оператора.

Принцип проектування діяльності. Проект діяльності повинен виступати як основа вирішення всіх інших завдань побудови СЧМ. При розробці СЧМ поряд з технічними пристроями повинна проектуватися діяльність оператора, який буде користуватися цими пристроями. У свою чергу, ці пристрої повинні розроблятися на основі і з урахуванням проекту майбутньої діяльності оператора. Таким чином, до технічним пристроям потрібно підходити як до засобів свідомої діяльності людини-оператора.

Принцип послідовності і безперервності урахування вимог ергономіки. Облік ергономічних вимог повинен пронизувати всі етапи існування СЧМ: проектування, виробництва і експлуатації. Реалізація даного принципу на практиці означає впровадження системи ергономічного забезпечення СЧМ на всіх етапах її існування.

Принцип комплексності. Вже у самому визначенні ергономіки як наукової дисципліни передбачається реалізація даного принципу. Він забезпечує комплексне вивчення людини (групи людей) в конкретних умовах його (їх) діяльності, пов'язаної з використанням машин. Це досягається розвитком міждисциплінарних зв'язків ергономіки, взаємодією її з іншими науками про людину і техніці.

Основою для практичної реалізації розглянутих принципів є застосування системного підходу, який утворює методологічну базу ергономіки. Ідеї ??системного підходу визначають багато вихідні установки і теоретичні положення ергономіки: прагнення до цілісного розгляду людино-машинних систем, системно-динамічний погляд на їх структуру, включення діяльності людини в предмет наукового розгляду, тенденція до наукового синтезу різних аспектів дослідження, прагнення виявити можливі наслідки діяльності людини. Застосування системного підходу до СЧМ дозволяє виявити різні характеристики зв'язку людини і машини в конкретних умовах їх взаємодії. Складність цього полягає в тому, що людина-оператор, будучи сам складної специфічної системою, функціонує у більш складній системі, що складається з ряду підсистем зі складними взаємозв'язками між ними і своїми внутрішніми протиріччями. Таким чином, системний підхід дозволяє по-новому ставити і вирішувати багато завдань ергономіки.

Методологічне значення має також ряд теоретичних положень, розроблених або безпосередньо в ергономіці, або в суміжних з нею дисциплінах і органічно увійшли до її складу: відмінність коррективной і проективної ергономіки; гіпотеза ієрархічної організації діяльності оператора; гіпотеза оперативного образу та ін

У ергономічних дослідженнях широко використовуються методи (і конкретні методики), сформовані в ергономіці, а також в інших, суміжних з нею дисциплінах (в соціології, психології, фізіології та гігієни праці, кібернетиці, математиці та ін.)

Психофізіологічна суть і структура трудової діяльності

З позицій ергономіки трудова діяльність розглядається як процес перетворення інформації та енергії, яка відбувається у системі "людина - знаряддя праці - предмет праці - навколишнє середовище". Отже, ергономічні дослідження рекомендації повинні грунтуватися на з'ясуванні закономірностей психічних і фізіологічний процесів, що лежать в основі певних видів трудової діяльності, з предметом праці і навколишнього фізико-хімічної та психологічної середовищем.

В останні роки багато нових ідей виникло з зв'язку з розглядом трудової діяльності як процесу взаємодії людини з машиною і більш складними системами управління. Деякі з цих ідей конструктивні в сенсі переходу від якісних до структурно-кількісним уявленням в розробці теорії діяльності. Значний внесок у розуміння психофізіологічного змісту трудової діяльності внесли дослідження з фізіології праці.

Діяльність - це реалізація особистісних властивостей людини. Ці властивості мають також певну структуру, розглядається в теоріях особистості. Навколишнє середовище та сама діяльність можуть приводити до зміни стану людини. Процес тривалості регулюється не тільки внутрішніми, але і зовнішніми чинниками, до яких відносяться взаємодіє суб'єкт (чи колектив) і сам предмет праці. В якості взаємодіючого компоненту діяльності може виступати і знаряддя праці, якщо воно відноситься до класу автоматичних пристроїв.

У більш формалізованому вигляді трудову діяльність можна уявити як динамічну структуру, що здійснює перетворення інформації та енергії.

Працююча людина має трудову мету, тобто суб'єктивну модель стану предмета праці, в яке необхідно перевести цей предмет з вихідного стану у вигляді трудових - інформаційних і енергетичних впливів. Ці впливи людина може здійснювати безпосередньо на предмет праці або через проміжне пристрій - знаряддя праці. При цьому людина сприймає інформацію через сигнали від предмета праці, проміжного пристрою та середовища. Мета праці у людини формується на основі мотивів, потреб, установок (своїх чи одержуваних ззовні).

Сприймана і видобувають із пам'яті інформація перетвориться по одному з тих типів переробка інформації людиною: прямого замикання (пряма, закріплена асоціативний зв'язок, автоматизоване дія), репродуктивного мислення (прийняття рішення шляхом покрокового перетворення інформації з відомими правилами), Продуктивного (або творчого) мислення. За допомогою цих перетворень формується прогнозований результат трудового впливу і програма (план, стратегія) дій для його досягнення.

Істотний вплив на характер протікання процесів, сприйняття, мислення, відтворення відомостей (енграм) у пам'яті надають активаційні впливи, обумовлені рівнем неспання, емоційним і вольовим напруженням, функцією уваги. В основі інформаційних та енергетичних перетворень, що представляють собою суть трудового впливу на предмет праці, лежать фізико-логічні процеси. В цілому вся описана функціональна структура являє собою систему "людина - знаряддя праці - середовище".

Предметом праці не обов'язково може бути об'єкт зовнішнього світу. Людина здатна здійснювати перетворення інформації, мають сенс трудового впливу, повністю у сфері суб'єктивного відображення, створюючи "духовний продукт". Діяльність, спрямовану на об'єкти зовнішнього світу, називають предметною, або екстеріозірованной, а спрямовану на перетворення і формування власних енграм (тобто уявлень, образів, понять, планів) - інтеріозірованной. У чистому вигляді ці типи діяльності практично не зустрічаються. Мова може йти тільки лише про істотне переважання одного з них.

Специфіка взаємовідносин людини з предметом праці через проміжне пристрій визначається головним чином тим, які свої функції як перетворювача інформації та енергії людина передав цьому пристрою. Розрізняють два типи систем "людина - знаряддя праці - середовище": з проміжними пристроями у вигляді простих знарядь праці; у вигляді машин.

При роботі з простими знаряддями праці весь потік інформації, необхідний для управління впливом на предмет праці, перетворює чоловік і він, таким чином, у всіх відносинах і в будь-який момент здійснює і контролює процес впливу. Машина в який нас аспекті є перетворювачем інформації, а не тільки енергії, тобто вона частково без участі людини формує командні сигнали та регулює вплив. У результаті принципова особливість роботи людини з машиною полягає у неповному контролі з його боку за протекающим процесом впливу на предмет праці.

Перший тип систем, які можна називати системами "людина - інструмент", ділиться на чотири класи в залежності від того, яку функцію людини реалізує знаряддя праці.

1. Ефективними знаряддями (інструментами). Психофізіологічна особливість цього класу полягає у зміні характеру впливу на предмет праці порівняно з природними руховими реакціями людини.

2. З аферентні знаряддями. За допомогою таких знарядь природний образ предмета праці перетворюється в змінений образ, який можна розглядати як найпростішу інформаційну модель предмета. Ця модель гомофорфна об'єкту. Штучного коду тут немає, а є зміна масштабу, ракурсу, випадання окремих ознак і появу нових (наприклад, при роботі з мікроскопом). У результаті людина повинна у процесі навчання виробити спеціальний (відмінний від життєвого досвіду) набір енграм - еталонів, необхідних для сприйняття.

3. З знаряддями пам'яті (наприклад, креслення, малюнок, запис). У цьому випадку використовується штучний код. Перекодування як специфічний психічний процес стає важливим компонентом діяльності людини.

4. З знаряддями перетворення інформації (рахунки, логарифмічна лінійка). У результаті використання таких знарядь відбувається зміна психологічної структури прийняття рішень. Ряд операцій продуктивного мислення людина може перетворити на прості операції прямого замикання, вивільняючи тим самим свій мозок для творчого мислення.

Другий тип систем, чи систем "людина - машина", ділиться на три класи:

1. З простої машиною, в якій здійснюється перетворення інформації з елементарної лінійної програмі (передача то людину частини реакцій прямого замикання). Зворотна інформація від предмета праці надходить майже повністю до людини, і він сам вносить корективи в програму машини.

2. З репродуктивно - перетворюючої машиною (звичайні ЕОМ). У цьому класі характерним є істотне, майже повне відчуження людини від предмета праці та його перетворення. Якщо людині знадобиться включитися у робочий процес, він повинен буде по штучному кодом реконструювати як стан предмета праці, так і процеси, якими управляє машина.

3. З продуктивно - перетворюючої машиною (самоорганізуються кібернетичні пристрої). Взаємодія людини з такою машиною вже носить характер інформаційного обміну між відносно замкненими системами інформації.

Людини, що працює за допомогою машини, будемо називати оператором. З огляду на те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження, розглянемо його психофізіологічну сутність більш докладно.

Найбільш характерною рисою діяльності оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованими об'єктами, і змушений користуватися інформацією, яка надходить до нього каналами зв'язку. Діяльність людини, чинена не з реальними об'єктами, а з їх заступниками або імітують їх образами, називають діяльністю з інформаційними моделями реальних об'єктів.

Інформаційна модель - сукупність інформації про стан і функціонування об'єкта управління та зовнішнього середовища. Вона є для оператора своєрідним імітатором, що відображає істотно важливі для управління властивості реальних об'єктів, тобто тих джерел інформації, на основі якого він формує образ реальної обстановки, робить аналіз та оцінку ситуації, що склалася, планує керуючі впливи, приймає рішення, що забезпечують правильну роботу системи та виконання покладених на неї завдань, а також спостерігає та оцінює результати їх реалізації.

Обсяг інформації, включеної в модель, і правила її організації повинні відповідати завданням і способам управління. Фізично інформаційна модель реалізується за допомогою пристроїв відображення інформації. Найбільш суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність співвіднесення відомостей, одержуваних за допомогою приладів, екранів, табло як між собою, так і з реальними керованими об'єктами. Саме на підставі співвіднесення цих відомостей будується вся діяльність оператора. Розглянемо основні етапи діяльності оператора при вирішенні певної технологічної задачі або виконанні операції СЧМ.

Перший етап - сприйняття інформації - процес, що включає наступні якісно різні операції: виявлення об'єкта сприйняття; виділення в об'єкті окремих ознак, що відповідають стоїть перед оператором завданню; ознайомлення з виділеними ознаками і упізнання об'єкта сприйняття.

Відмінності між операціями виявлення й виділення інформативних ознак визначаються тим, що явища, пов'язані з виявленням об'єкта сприйняття, протікають на рівні рецепторних полів сприймають систем, в той час як здатність до виділення інформативного змісту формується на основі минулого досвіду і вимагає спеціального навчання.

У процесі ознайомлення з виділеними ознаками оператор встановлює зв'язки між окремими властивостями об'єкта сприйняття, формує власні системи еталонів, на підставі яких він може в наслідку впізнати об'єкт або ситуацію. Процесам ознайомлення і впізнання супроводжують звичайно укрупнення ознак, що об'єднують їх в структури, які потім виступають як єдині оперативні одиниці сприйняття.

Оперативна одиниця сприйняття - це семантично цілісне утворення, що формується в результаті рецептивного навчання і створює можливість практично одномоментного, симультанного і цілісного сприйняття об'єктів зовнішнього світу, незалежно від числа що містяться в них ознак. Формування оперативних одиниць сприйняття забезпечує не тільки цілісність і предметність сприйняття, але і можливість надалі уявного реконструювання ряду особливостей об'єкта, що не знайшли безпосередньо відображення в інформації, пред'явленої оператору, так само як і можливість виділення корисної інформації в перешкодах.

Другий етап - оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критерії оцінки. Оцінка проводиться на основі зіставлення сприйнятої інформаційної моделі зі сформованою у оператора внутрішньої образно-концептуальною моделлю обстановки (системи управління). Концептуальна модель представляє собою продукт осмислювання оператором ситуації, що склалася з урахуванням поставлених перед ним завдань. На відміну від інформаційної моделі вона відноситься до внутрішніх психологічних способів - засобам діяльності оператора.

Фактори діяльності, що викликають стомлення

ергономіка трудовий стомлення

Основним чинником, що викликає стомлення, є інтегральна екстенсівностная напруженість діяльності (навантаження). Крім абсолютної величини навантаження на ступені розвитку стомлення позначається ще ряд факторів, серед яких необхідно виділити наступні:

· статичний або динамічний характер навантаження;

· інтенсивність навантаження, тобто її розподіл в часі;

· постійний і ритмічний характер навантаження.

Статична фізичне навантаження за інших рівних умов веде до більшого розвитку втоми, ніж динамічна, причому суб'єктивне відчуття втоми в цьому випадку виражено особливо чітко.

Час настання стомлення і його вираженість залежать від ступеня інтенсивності навантаження таким чином: при збільшенні інтенсивності навантаження втома настає раніше, при зменшенні інтенсивності навантаження - час наступу втоми не змінюється (в останньому випадку продуктивність праці значно знижується, що невигідно). Існує певна оптимальна інтенсивність навантаження, при якій стомлення розвивається повільніше всього.

До першої групи належать: знижений вміст кисню у вдихуваному повітрі, підвищений вміст вуглекислого аза, висока температура середовища, підвищена вологість, зміна барометричного тиску й т.п.

Найбільшим різноманітність характеризується другої трупі. Серед причин, що входять в цю групу, слід назвати зміна складу повітря - забрудненість його різними газами (наприклад, продуктами неповного згоряння палива тощо); дію механічних сил ведуть до вібрації, трясці, прискорень, вплив електромагнітних коливань, шумів і ультразвуку, зміна освітленості, незручність робочої пози і багато іншого.

Нарешті до третьої групи відносяться чинники, пов'язані в основному з порушенням режиму праці та відпочинку: недостатність часу для відновлення сил після втоми, неправильне використання перерв між роботою, непродумане планування роботи і відпочинку.

На розвиток втоми сильно впливають емоційні фактори. Виразність і час настання стомлення людини, його загального і спеціального фізичного розвитку і т.п.

Серед видів втоми слід спеціально вказати на один специфічний вид, що виникає при відсутності діяльності. Воно досить часто зустрічається в сучасному виробництві у фахівців, діяльність яких пов'язана з прийомом нерегулярно і несподівано, що надходить, тобто працюють у режимі очікування. Цей вид стомлення займає проміжне місце між загальним і розумовою стомленням. Почуття втоми у цих спеціалістів частково зумовлене статичною робочою позою, хоча в основному визначається розвитком сенсорної напруженості.

Сказане дозволяє вважати, що описані фази визначаються поєднанням фізичних і інформаційний характеристик роботи. Але існує ще одна специфічна форма зміни функціонального стану оператора, в меншій мірі пов'язана з фізичними характеристиками. Це в основному реакція організму оператора на інформаційну структуру системи. Така форма зміненого функціонального стану називається специфічною напруженістю.

Динаміка працездатності, динаміка втоми є неспецифическими проявами організму, загальною реакцією на інтенсивність і екстенсивність робочої діяльності, в той час як стан специфічної напруженості залежить те структури та змісту потоку інформації в СЛМ.

У зв'язку з цим основним критерієм оцінка специфічної напруженості, вірніше, оцінки характеру реакції організму на інформаційну структуру робітничого класу процесу є критерій адекватності. Дослідження були умовно названі станом адекватної мобілізацією і станом динамічного неузгодженості.

Стан адекватної мобілізації - це такий стан оператора, яке є оптимальним або близьким до оптимального для даних умов роботи людини, включеного в конкретну систему управління. Симптоматика і вираженість цього стану залежать, насамперед, від обсягу інформації, її щільності і екстенсивності, від семантичної значимості інформації, характеру кодування, наявності шуму, необхідних програм реалізації прийнятої інформації та особливостей керованої системи. Чим більше потрібного стан відрізняється від стану оперативного спокою, тим більше виражена активна мобілізація.

Характерною рисою адекватної мобілізації є її лінійність, тобто наявність прямої залежності від суб'єктивної труднощі, виконуваної роботи.

Першим кроком діагностики, чи прогнозування цього стану є кількісний аналіз інформаційної моделі робочого процесу для з'ясування, який елемент цієї діяльності в першу чергу визначає ступінь адекватної мобілізації. У більшості випадків оперативної точкою для судження служить положення знайдених характеристик на шкалі граничних можливостей людини.

Виявлення провідного елемента діяльності вирішує питання про те, яке властивість чи властивості оператора визначають його виконання, а стан відповідних функцій і буде в першу чергу характеризувати ступінь адекватної мобілізації. Однак крім цього змінюється і стан пов'язаних з провідною функцією систем неспецифічного забезпечення і регулюючих нервових утворень. Оскільки стан цих систем не відволікає оператор то виконання основних обов'язків, а самі показники досить тісно корелюють з рівнем роботи основної системи, то про ступінь напруженості судять саме за станом цих систем.

Стан адекватної мобілізації характеризується мінімальним числом помилок у роботі і вибором оптимального алгоритму діяльності.

Може виникнути питання: оскільки зовнішні ознаки стадії адекватної мобілізації дуже близькі до тієї стадії працездатності, яка була описана як фаза компенсації, то чи не є такий поділ штучним? Звичайно, ці стани багато в чому подібні, проте два істотних обставини дозволяють їх розділити. По-перше, це зв'язок стану адекватної мобілізації тільки з інформаційної структури роботи: при збільшенні труднощі роботи виразність стадії збільшується, при зменшенні слабшає; фаза компенсації більш стійка і мало змінюється при тимчасових коливаннях інтенсивності роботи. По-друге, вона не пов'язана з часом роботи і може бути однаково виражена як на початку, так і наприкінці її

У тих випадках, коли пред'являються до організму вимоги перебувають у межі його фізіологічних можливостей чи перевищують їх, спостерігається перехід стану адекватної мобілізації в стан динамічного неузгодженості. Однак динамічне неузгодженість може виникнути при невеликій інформаційної навантаження, коли є різного рада емоційні зрушення, особливо пов'язані з малим навиком в роботі.

Стан динамічного неузгодженості. При динамічному неузгодженості порушується основна закономірність попередньої стадії - рівень роботи з сприйняттю інформації не відповідає очікуваному фізіологічного стану. Про такий стан свідчать великі зрушення вегетативних реакцій, поява додаткових реакцій, зокрема потовиділення, розширення судин шкіри, порушення м'язового балансу і ін Це стан надзвичайно важливо для оцінки роботи фахівця, оскільки воно супроводжується вираженими порушеннями працездатності й появою великої кількості помилок, зайвими діями , збільшенням часу роботи, аж до відмови від роботи або її припинення.

Узагальнений характер динамічного неузгодженості призводить до того, що помилки і неправильні дії спостерігаються навіть тоді, коли оператор повинен виконувати необхідні по ходу роботи нескладні для нього дії, в іншому стані виконувані безвідмовно. На цій підставі заснований один із прийомів оцінки неузгодженості, коли оператору по ходу роботи пропонують виконувати ряд тестів зростаючій складності, зазвичай добре виконуваних. Чим простіше тест, при якому з'явилося складне або помилка, тим глибше динамічне неузгодженість.

Динамічне неузгодженість є більш стійким, коли оператори перебували в стані адекватної мобілізації, ними вироблялося шість цифр. У стані динамічного неузгодженості один з них міг запам'ятати тільки чотири цифри, а інший - лише дві.

Динамічне неузгодженість є більш стійким, ніж адекватна мобілізація; зменшення інтенсивності навантаження не призводить до ліквідації цього стану і появі адекватної мобілізації. Має пройти певний час, перш ніж ознаки неузгодженості зникнуть.

Размещено на Allbest.ru

...