Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністертво освіти та науки України

Дрогобицький державний педагогічний університет Імені І.Франка

Семінарсько-практична робота

Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики

Підготувала Гайдучок Ірина

Дрогобич 2013

План

Вступ

1. Глобальні проблеми людства: глобальна біосферна криза, екологічна криза, ресурсна криза, мирне співіснування, припинення гонки озброєння та відвернення ядерної війни, охорона навколишнього природного середовища, паливно-енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, інформаційна, ліквідація небезпечних хвороб

2. Соціально-політичні конфлікти з використанням звичайної зброї та засобів масового ураження

3. Види тероризму, його первинні, вторинні та каскадні вражаючі фактори

4. Класифікація об'єктів щодо забезпечення захисту від терористичних дій. Аналіз аварійних ситуацій під час технологічного тероризму

5. Антитерористичні критерії оцінки уразливості та підвищення стійкості роботи об'єктів підвищеної небезпеки

6. Особливості впливу інформаційного чинника на здоров'я людини та безпеку суспільства

Висновок

Використана література



Вступ

Глобальні проблеми сучасності - це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема. Фактично, це сукупність суперечливих процесів, які становлять зміст сучасної кризи світової цивілізації. Ці проблеми створюють загрозу розвиткові і навіть існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль. Вчені виділяють два основні джерела виникнення глобальних проблем сучасності:

1) поглиблення суперечностей між людиною та природою, які ведуть до виникнення екологічних, продовольчих, енергетичних, природно-сировинних проблем;

2) розширення зони суперечностей між народами, людьми взагалі, що має наслідком виникнення проблем війни та миру, захисту і розвитку духовного середовища, демографічного розвитку, боротьби із злочинністю, міжнародним тероризмом, поширення небезпечних хвороб тощо.

Цілком очевидним є факт, що вирішення глобальних проблем сучасності полягає у міждисциплінарному підході до цієї проблеми. Першим такий шлях запропонував Володимир Вернадський, котрий створив вчення про ноосферу -- середовище, в якому живе людина. Суть цього підходу полягає у поєднанні філософських, політичних, природничих та техніко-економічних знань до відповідних сфер людської діяльності. Вчений вважав, що людина у сучасному світі повинна мислити планетарно; в основі цього нового мислення є теза щодо рівності людей.

Однак для досягнення такого стану необхідно, щоб всі країни змінили підхід до ведення зовнішньої політики, тобто відмовилися від політики конфліктності та конфронтації і перейшли до глобального співробітництва на засадах визнання пріоритетності загально цивілізаційних цінностей.



1. Глобальні проблеми людства: глобальна біосферна криза, екологічна криза, ресурсна криза, мирне співіснування, припинення гонки озброєння та відвернення ядерної війни, охорона навколишнього природного середовища, паливно-енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, інформаційна, ліквідація небезпечних хвороб

Виробничу і побутову дію суспільств на природу носить як свідомий, так і стихійний, як позитивний, так і негативний характер. Цю сторону діяльності називають екологічній складовій. Екологічна діяльність є специфічним проявом активності суспільств по відношенню до природи і географічного середовища. Якщо на початку розвитку суспільств географічне середовище чинило вплив на різні сторони свідомості людей як зовнішня по відношенню до суспільства, то поступово вона стає складовою частиною громадського організму у вигляді географічної сфери.

Суть сучасної екологічної ситуації виражається в наступних моментах. По-перше, через ускладнення техніки і технології значно збільшується вірогідність техногенних катастроф : авіаційних, на ядерних станціях, на атомних підводних човнах і тому подібне. По-друге, відбувається швидке виснаження сировинної і енергетичної складової географічного середовища людства. Наприклад, при нинішніх темпах споживання нафти вона зникне через 50 років. Те ж відбувається з вугіллям і газом. По-третє, скорочуються природні засоби споживання : питна вода, кисень, нормальне геомагнітне поле і тому подібне. По-четверте, відбувається швидке забруднення географічного середовища і сфери (атмосфери, гідросфери, літосфери і тому подібне). По-п'яте, різко зростає кількість і поширення різного роду захворювань, з якими людський організм вже не здатний справлятися.

Технократична парадигма мислення, притаманна XX століттю, настільки сильна, що вихід з екологічної кризи, як і раніше, намагаються знайти звичайними шляхами: контроль за технологіями, які використовуються у промисловості; прийняття природоохоронних законів; створення екологічно чистих виробництв і т.п. Іншими словами, коли екологічна криза породжена технічним прогресом, то слід просто внести відповідні корективи в напрямок цього прогресу. Екологічна криза сприймається як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не як те, що міститься у ній самій. Однак, дієвість будь-яких заходів, які приймаються по захисту природи, в кінцевому рахунку, визначаються поведінкою людей, які взаємодіють з нею, їх відношенням до природи.

Незважаючи на значну частоту міжнародних конфліктів, можна, однак, стверджувати, що вони є епізодичними явищами для окремо взятої держави та її відносин у міжнародному середовищі. Перманентним станом міжнародних відносин є мирне співіснування.

Традиційно мирне співіснування визначається як стан відносин між державами, при якому вони не вдаються до застосування воєнної сили. Зазначимо, що мирне співіснування можливе у двох випадках:

1.Сторони не мають між собою принципових суперечностей, оскільки їх інтереси не є взаємовиключними. Тоді незастосування сили випливає зі загального стану відносин і є їх логічним наслідком.

2.Між сторонами існують серйозні суперечності, але з тих чи інших причин вони відмовляються від застосування воєнної сили, що не випливає зі стану відносин між ними, а є результатом прагнення урядів держав ухилитись від загострення стосунків та потенційного зіткнення.

Цілком очевидно, що мирне співіснування ґрунтується на дотриманні сторонами основних принципів міжнародного права, які також можна називати принципами мирного співіснування, їхній зміст викладений у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співпраці згідно зі Статутом ООН, прийнятій Генеральною Асамблеєю у 1970 p., та у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі у 1975 p., а також в їх тлумаченнях, запропонованих в окремих рішеннях Міжнародного Суду ООН. Проблема забезпечення людства енергетичними та сировинними ресурсами стала сьогодні глобальною. Ці ресурси становлять основу матеріального виробництва і в міру розвитку продуктивних сил відіграють все більш значну роль у житті людини. В даний час людство спалює близько 3 млрд. тонн нафти в рік і, таким чином, при нинішніх темпах споживання цей невідтворюваний природний продукт практично зникне вже через 40 років.

В певних владних колах у кінці ХХ сторіччя склалася така картина світу, що через високі темпи споживання енергетичні, сировинні, продовольчі та інші ресурси планети можуть забезпечити гідне життя на Землі тільки для 1 млрд. чоловік. У той же час населення нашої планети на сьогодні, як вже зазначалося, складає вже більше 7 млрд. чоловік.

У 1954--1956 роках знаменитий американський геолог д-р M. Кінг Хабберт сформулював основні закони, що описують вичерпання будь-якого кінцевого ресурсу:

1.видобуток починається з нуля;

2.видобуток збільшується до піка, який надалі не може бути перевищений за рахунок застосування будь-яких заходів;

3.щойно пік пройдено, відбувається падіння видобутку, поки ресурс не буде вичерпано.

Ці прості правила стосуються будь-якої системи корисних копалин, включаючи і видобуток нафтових ресурсів.

У світі нагромаджено 50 тис. різних ядерних боєзарядів загальною потужністю майже 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Хіросімі у 1945 р. Цього запасу достатньо, щоб знищити людство. Вибух лише однієї мегатонної ядерної бомби за силою більший від сумарної сили всіх вибухів, зроблених в роки Другої світової війни. Застосування зброї масового знищення має глобальний характер, воно не може бути локалізованим і може знищити цілу планету.

На гонку озброєнь витрачаються гігантські кошти, військові бази займають обширні території. Виготовлення та нарощування величезних арсеналів зброї завдає непоправних збитків довкіллю. Особливо небезпечними є зберігання та поховання ядерних відходів, відходів хімічного та бактеріологічного виробництва, аварії на військових заводах, бойоих літаках з ядерними та водневими бомбами. Реальною стає загроза застосування екологічної зброї (провокування землетрусів, цунамі, порушення озонного шару над територією противника тощо), мілітаризації космосу, особливо з боку США. Опитування населення країн Західної Європи свідчить, що більшість людей основною загрозою миру вважає дії США та Ізраїлю.

Мілітаризація економіки поглиблює і загострює економічні, соціальні, політичні та інші проблеми. Тому першочерговими завданнями є припинення невпинної гонки озброєнь, демілітаризація економіки. Необхідно розв'язати суперечність між інтересами людства щодо виживання і гонкою термоядерних озброєнь.

Охорона навколишнього середовища включає охорону атмосферного повітря, вод суші та вод Світового океану, земель, флори і фауни, геологічного середовища.

Мета охорони навколишнього середовища - протидія негативним змінам у навколишньому середовищі, які мали місце в минулому, відбуваються зараз або можуть бути.

Її актуальність, що перетворилася в глобальну проблему, пов'язана в тому числі зі зростаючим антропогенним впливом. Це зумовлено демографічним вибухом, урбанізацією, що прискорюється, і розвитком гірн. розробок і комунікацій, забрудненням навколишнього середовища відходами, надмірним навантаженням на орні землі, пасовища, ліси, водойми. У результаті гірничо-техн. діяльності у світі порушено не менше 15 - 20 млн га земель, з них 59% площі використано під різні гірничі виробки, 38% - під відвали пустої породи або відходів збагачення, 3% - місця осідання, провалів і ін. порушень поверхні, пов'язаних з підземними розробками. Інколи порушення правил ведення гірничих робіт чи масштабна аварія призводить до катастрофічних незворотних наслідків.

Заходами, спрямованими на охорону довкілля можуть бути:

· Обмеження викидів в атмосферу та гідросферу з метою поліпшення загальної екологічної обстановки.

· Створення заповідників, заказників і національних парків з метою збереження природних комплексів.

· Обмеження лову риби, полювання з метою збереження певних видів.

· Обмеження несанкціонованого викидання сміття. Використання методів екологічної логістики для тотального очищення від несанкціонованого засмічення території регіону.

Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на нашій планеті постійно зростає. Так, щорічне споживання енергії у світі сягнуло нині понад 10 млрд т умовного палива, а в 1950 р. воно становило приблизно 2,5 млрд т, збільшується енергоозброєність безпосередніх виробників. Нині промисловий робітник у процесі праці застосовує енергію приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає більше 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину. Такого показника досягнуто лише в деяких найрозвинутіших країнах. У зв'язку з цим, а також через постійне зростання населення планети, нераціональне використання енергії, сировини, нерівномірний розподіл паливно-енергетичних та сировинних ресурсів серед різних регіонів країн світу та інші фактори, виробництво та споживання енергії і далі зростатимуть.

Основною причиною загострення паливно-енергетичної проблеми з погляду речового змісту є зростання масштабів залучення природних ресурсів у господарський обіг та їх обмежена кількість на нашій планеті. З погляду суспільної форми такою причиною є відносини капіталістичної (насамперед монополістичної) власності, які зумовлюють хижацьку експлуатацію природних ресурсів. Схожі явища відбуваються в Україні. Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніальною політикою імперіалістичних держав, зокрема "політикою дешевої сировини", яка знекровлює економіку країн, що розвиваються. Так, з 200 млрд дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно 30 млрд дол.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце в затратній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. Цю негативну тенденцію не подолано.

На сучасному етапі розвитку людства однією з найгостріших проблем є продовольча. За останні 30--40 років темпи зростання чисельності населення в багатьох країнах світу випереджають темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції, що призвело до гострої нестачі продуктів харчування. Особливо це стосується країн, що розвиваються, на які припадає переважна більшість населення планети, яке недоїдає та голодуючих. За даними ФАО (продовольча і сільськогосподарська організація під егідою ООН), у світі зараз близько півмільярда людей постійно голодують і вдвічі більше недоїдають.

За даними ФАО, харчових продуктів у всьому світі виробляється в цілому достатньо для того, щоб прогодувати все населення Землі. Проте основна причина світової продовольчої кризи полягає не в тому, що продукти розподіляються між країнами невідповідно до кількості населення, хоча така проблема й існує. Дослідники вважають, що продовольча криза викликана збігом демографічних, екологічних і енергетичних проблем з впливом несприятливих погод них умов, а також колосальним зростанням витрат на військові потреби.

Сучасна наука вказує шляхи збільшення продовольчих запасів. Це підвищення родючості земель, збільшення біологічної продуктивності морських і океанічних вод, ефективніше використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси, одержання білків з таких речовин, як нафта, горючі гази та ін. Багато вчених світу вважають, що наявних біологічних ресурсів планети при нинішньому масштабі розвитку продуктивних сил та існуючих технологіях достатньо для забезпечення продуктами харчування 20 млрд чоловік. Прогноз, як бачимо, досить оптимістичний для прийдешніх поколінь.

Демографічна криза- глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє, як зазначалось раніше, тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників -- продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного -- називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами -- середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики - стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм планування сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

Виникнення та розвиток інформаційного суспільства нерозривно пов'язані з усвідомленням фундаментальної ролі інформації в суспільному розвитку, розглядом в широкому соціокультурному контексті таких феноменів, як інформаційні ресурси, нові інформаційні технології, інформатизація.

Незважаючи на те, що за останні кілька десятків років до традиційних засобів інформації (преса, радіо, телебачення, різноманітні посібники на друкованій основі) добавилися найсучасніші, серед яких виділяють електронні підручники й посібники, мультимедійні системи, електронний бібліотечний каталог, банк і бази даних, електронна пошта, мережа Інтернет, до теперішнього часу в українському суспільстві відсутнє чітке розуміння ролі інформатизації в розвитку всіх сторін суспільного життя.

Деякі науковці зазначають, що занурюючись в інформаційний, віртуальний світ, школярі часто не вдумується в зміст медіатекстів, зазнають утруднення в їхньому оцінюванні, аналізі і критичному осмисленні величезного інформаційного потоку. Така ситуація приводить до того, що поступово притуплюється потреба в набутті знань, спілкування з прекрасним, у духовно-естетичному збагаченні. Для певного прошарку молоді засоби інформації виконують, на жаль, лише розважальну або релаксаційну функцію.

Чергова інформаційна криза викликала до життя комп'ютерні технології, що модифікували носії інформації (дискети, диски) і автоматизували деякі інформаційні процеси (пошук інформації, передавання, тиражування).

Інформаційна культура суспільства передбачає певний рівень організації інформаційних процесів, ступінь задоволення потреб людей в інформаційному спілкуванні, ефективність процесу створення, збирання, зберігання, переробки та передавання інформації.

Проблема ліквідації небезпечних хвороб є однією з найбільших глобальних проблем людства. Велику роль у ліквідації небезпечних хвороб, підтриманні здоров'я населення всього світу відіграє створена у 1948 році Всесвітня організація охорони здоров'я, яка об'єднує більшу частину держав світу.

Для вирішення проблеми ліквідації небезпечних хвороб необхідно забезпечити кожній людині та усьому населенню будь-якої країни доступу до первинної медико-санітарної допомоги, а через неї до усіх умов всеосяжної системи охорони здоров'я. Однак важлива не тільки доступність медико-санітарної допомоги, а вимоги до дійсного забезпечення кожній людині та всьому населенню будь-якої країни медичної допомоги на максимально можливому рівні. Цей рівень повинен підвищуватися разом з загальним соціально-економічним розвитком держави, а в багатьох випадках і перевищувати темпи розвитку інших секторів суспільного життя.

Важливою умовою досягнення „здоров'я для усіх” повинне стати визначення магістрального курсу на розвиток загальнонаціональних та державних служб та систем охорони здоров'я та підготовку необхідних національних медико-санітарних кадрів в усіх державах світу, особливо в країнах Африки, Азії та Латинської Америки, що розвиваються, де в цьому існує гостра необхідність. При цьому необхідне раціональне використання вже накопиченого загальносвітового досвіду розвитку охорони здоров'я та широка міжнародна співпраця та взаємна допомога у цій важливій області. В даний час жодна країна світу не може ефективно зберегти та поліпшити здоров'я населення, не спираючись на сучасні досягнення світової медичної науки та практики, не враховуючі глобальну епідеміологічну обстановку і не використовуючи нові методи, ліки та апаратуру, досвід та цінні традиції, раціональні елементи в організації охорони здоров'я всіх інших держав. Більш того, в даний час самі національні системи охорони здоров'я все більш розвиваються і як компоненти єдиної (хоча ще не повністю визначеної) міжнародної функціональної системи та повинні мати крапки зіткнення.

тероризм соціальний конфлікт зброя



2. Соціально-політичні конфлікти з використанням звичайної зброї та засобів масового ураження

В другій половині XX ст. однією з найхарактерніших особливостей світового розвитку стало те, що на життя народів різних країн, на всю систему міжнародних відносин все помітніше впливають проблеми, які отримали назву "глобальних". До таких проблем належить: відвернення ядерної війни, охорона навколишнього природного середовища, паливно-енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, ліквідація небезпечних хвороб та інші. Ці проблеми мають таку гостроту, що можуть призвести до катастрофічних наслідків і від вирішення яких залежить доля нашої цивілізації.

Нині людство досягло такого рівня науково-технічного розвитку, що може вирішувати проблеми конфлікту між державами, людини з природою та не допускати їх переростання в небезпеку для існування цивілізації.

В системі глобальних проблем однією з ключових і визначальних в наш час стала проблема війни і миру.

У нинішньому столітті людство пережило дві такі війни. У першій світовій війні брало участь 38 держав, було мобілізовано 74 мільйони (чоловік, убито 10 мільйонів, поранено і контужено 20 мільйонів чоловік). У другій світовій війні брало участь 72 держави, які поставили під рушницю до 110 мільйонів, загальні людські втрати досягли понад 60 мільйонів чоловік.

Характерною особливістю сучасних воєн є те, що кожен раз під час бойових дій зростав процент загиблих серед цивільного населення (дітей, жінок, літніх людей). Ця тенденція особливо проявилася в нинішньому столітті.

В наші дні насильство твориться всюди і не помічати його неможливо. Прикладом тому є конфлікти, які ведуться на території колишньої Югославії, Росії Албанії і ін. Насильство присутнє на екранах телевізорів і в кіно, у всіх щоденних новинах і в книгах. Крах європейського комунізму порушив рівновагу, яка трималася на протистоянні Сходу і Заходу, Зіткнувшись з багатьма проблемами, меншини, нації, окремі групи людей схильні відокремлюватися від зовнішнього світу, не сприймати інші народи і ті зміни, що сталися. Тому в житті окремих людей і суспільства в цілому виникають різноманітні конфлікти, напруженість і непорозуміння.

Соціально-політичні конфлікти - це одна із самих гострих форм вирішення будь-якого протиріччя між державами чи в самій державі шляхом застосування сучасних засобів ураження. Будь-які конфлікти глобального, регіональною чи міжнаціонального характеру, а також вирішення релігійних протиріч супроводжуються насильством.

В будь-яких конфліктах з використанням звичайної зброї можуть руйнуватися будівлі і споруди, виникати пожежі. При пошкодженні гідротехнічних споруд засобами артилерії можуть бути катастрофічні повені, а при зруйнуванні атомних електростанцій чи хімічних підприємств може статися всеохоплююче зараження територій радіоактивними чи хімічними речовинами. У випадку використання засобів масового ураження наслідки можуть стати катастрофічними віл зростання масштабів руйнування, вогнищ радіоактивного, хімічного чи бактеріологічного зараження величезних територій.

Закінчення "холодної війни" ознаменувало кінець ідеологічному протистоянню, але породжена нею ненависть поступилася іншим, етнічним, мовним і духовним антагонізмам, які призводять до надзвичайно небезпечного напруження. Ворожість однієї групи людей до ншої є однією з найбільш інстинктивних людських реакцій, які необхідно подолати конструктивним шляхом.

Світова статистика свідчить про те, що гонка озброєння забирає значну частину світових природних і трудових ресурсів, які можна направляти на вирішення таких глобальних проблем, як забезпечення продуктами харчування, розвиток нових енергетичних джерел, викорінювання хвороб, збереження навколишнього природного середовища і т. інше.

Для вирішення ряду ключових проблем безпеки життєдіяльності сучасного міжнародного життя необхідне нове, мислення в політиці. Політика несумісна з силою, політика - це сфера спільного прийняття рішень шляхом колективної комунікації. Які б суперечності не розділяли Схід і Захід. Північ і Південь, для всіх держав і народів на перший план вийшов нині єдиний загальнолюдський інтерес. Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни і силової політики. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

Нове політичне мислення виходить з того, що ядерна війна неприпустима; її не можна виграти, у ній не буде ні переможців, ні переможених. Розбіжності та конфлікти сучасного світу необхідно вирішувати не воєнною силою, а тільки політичним шляхом. Щоб вижити, людство повинно ліквідувати ядерну зброю на Землі і визнати, що найвищою цінністю має бути людське життя, що світ належить людині, нинішнім і прийдешнім поколінням. Однак, було б помилково думати, що з новим політичним мисленням в державах світу настане ера "досконалої людини", що насильство зникне з життя назавжди.

3. Види тероризму, його первинні, вторинні та каскадні вражаючі фактори

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань (тобто тероризм). В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру. Тероризм - це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей. Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм - антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

* напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

* захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

* захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація - звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація - вимога викупу);

* насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

* викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

* політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

Особлива ситуація склалась в Росії у зв'язку з Чечнею. У пам'яті залишились події в Будьоновську, Москві. Чечня стала одним з центрів світового тероризму.

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині - це «кримінальній тероризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом.

Нелегко дати визначення тероризму, оскільки деколи в це поняття вкладається різний зміст. Сучасне суспільство зіткнулося з багатьма видами тероризму, і цей термін втратив чіткої смислового навантаження.

Внутрішньодержавний тероризм являє собою діяльність спеціально організованих терористичних груп або терористів-одинаків, акції яких спрямовані на досягнення різних політичних цілей у межах однієї держави. Терором може називатися насильство, свідомо спрямоване по відношенню до держави.

Сучасний політичний тероризм злився з кримінальною злочинністю, вони взаємодіють і підтримують один одного. Їхні цілі та мотиви можуть бути різними, але збігаються форми і методи.

Ось кілька прикладів: колумбійські терористичні організації взаємодіють з наркомафією, корсиканські - з сицилійською мафією. Часто для отримання достатніх фінансових ресурсів для своєї діяльності політичні терористичні угруповання користуються кримінальними методами - контрабандою, незаконною торгівлею зброєю.

Коли державний тероризм виходить за межі окремих країн, він набуває характеру міжнародного. Останнім часом цей вид тероризму набув небачених, глобальні масштаби.

Міжнародний тероризм розхитує державні і політичні підвалини, завдає величезних матеріальних збитків, знищує пам'ятники культури, підриває міжнародні відносини. Різновидами міжнародного є транснаціональний та міжнародний кримінальний тероризм. Перший являє собою різні акції недержавних терористичних організацій в інших державах. Однак вони здійснюються самостійно і не націлені на зміну міжнародних відносин. Другий проявляється в діях міжнародної організованої злочинності, учасники якої можуть бути далекі від будь-яких політичних цілей, а їхні акції можуть бути спрямовані проти конкуруючих злочинних організацій в іншій країні.

Відповідно до спрямованістю тероризм можна класифікувати також на: соціальний, що переслідує мету корінного або часткової зміни економічного чи політичного устрою власної країни; націоналістичний, що практикується організаціями сепаратистського спрямування та організаціями, які поставили собі за мету боротьбу проти диктату інонаціональних держав; релігійний, пов'язаний або з боротьбою прихильників однієї релігії (або секти) в рамках спільної держави з прихильниками інших, або зі спробою скинути світську владу і поставити владу релігійну.

Сучасний тероризм представляє не тільки загрозу безпеці окремих політичних чи громадських діячів, організацій, держав.

Таким чином, для вирішення цих проблем представляється необхідним вдосконалення кримінального законодавства, посилення санкцій по відношенню до держав, які підтримують тероризм, координація зусиль і тісна співпраця всіх міжнародних організацій по боротьбі з тероризмом.

4. Класифікація об'єктів щодо забезпечення захисту від терористичних дій. Аналіз аварійних ситуацій під час технологічного тероризму

Види і типи засобів для ліквідації даних НС визначаються виходячи з їх специфіки та характеру впливу вражаючих факторів на населення та об'єкти інфраструктури.

До них можуть відноситися прилади, системи та засоби радіаційного, хімічного і біологічного контролю; інженерна техніка, у тому числі і керована дистанційна; робототехніка засоби пожежогасіння; Пошукова апаратура для виявлення людей, які опинилися в завалах; медичні засоби для надання першої медичної допомоги; кошти локалізації та ліквідації радіоактивного забруднення, нейтралізації хімічного і біологічного зараження і т. д.

В забезпеченні населення слід передбачати залежності від наявності в районах його проживання різних потенційно небезпечних об'єктів, в першу чергу, радіаційно (ядерно) і хімічно небезпечних, які можуть стати об'єктами терористичних актів. Крім цього, населенню, особливо у великих містах, де ймовірність терористичних актів більш висока, ніж у сільській місцевості, доцільно мати набір медикаментів та перев'язувальних засобів першої необхідності.

Основною метою контролю обстановки в передбаченні можливих терористичних актів є своєчасне виявлення їх підготовки шляхом проведення моніторингу в даній сфері і подальшого прогнозування подій.

З огляду на те, що в даний час є глобальною проблемою, контроль повинен здійснюватися як на міжнародному рівні, так і всередині самої держави.

Головними завданнями контролю є виявлення джерел та шляхів фінансових потоків, що підживлюють терористичні угруповання, і постачання їх зброєю та іншими засобами проведення терористичних актів.

Для безпосереднього контролю з метою запобігання провезення зброї і різних засобів на федеральному, регіональному та територіальному рівнях на митницях державного кордону, в аеропортах, на вокзалах і в інших подібних місцях організуються пости контролю пасажирів та їх ручної поклажі, режимного контролю, поштового контролю, оснащені відповідними приладами і системами.

На об'єктах особливої важливості і потенційно небезпечних об'єктах про це в найкоротші терміни і з відповідними інструкціями про правила поведінки в даній обстановці.

Підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціях, обумовлених терористичними актами, має здійснюватися з урахуванням особливостей в даній сфері захисту населення і території.

У програмах навчання, відповідно до специфіки підготовки населення, повинні вивчатися такі питання, як:

- Характеристика середовища проживання (місця проживання, роботи) як об'єкта можливого терористичного акту; дії за наявності загрози проведення теракту; дії населення при здійсненні терористичних актів різного характеру та ліквідації їх наслідків.

Інженерно-технічні заходи щодо захисту персоналу об'єктів, населення і територій повинні проводитися в першу чергу на об'єктах «критичних інфраструктур» (об'єкти, які забезпечують безпеку і життєдіяльність держави), а також на потенційно небезпечних об'єктах в основному на етапах їх проектування і розміщення з урахуванням максимально можливої протидії вражаючих факторів, як звичайних засобів ураження, так і засобів ураження на нових фізичних принципах (лазерне, електромагнітне зброю, комп'ютерні віруси).

5. Антитерористичні критерії оцінки уразливості та підвищення стійкості роботи об'єктів підвищеної небезпеки

Ще кілька десятиліть тому було зрозуміло- боротися з тероризмом лише на національному (в окремій державі) рівні важко. Особливо очевидним це стало в останню чверть століття. Справа не тільки у тому , що почастішали вибухи, які вже забрали життя тисяч і тисяч безневинних жертв. Із розвитком комунікацій і демократичних свобод , з лібералізацією прикордонних інституцій зло під назвою тероризм стало легше перетікати із держави у державу. Колективна боротьба з однією з найбільших пошестей ХХ століття стала здійснюватися у двох площинах юридично-правовій і конкретно-правоохоронній. У всякому разі так виглядають справи у Європі.

Зачувши по телевізору, що такого і такого терориста розшукує Інтерпол, ми впевнені зловмисник зрештою опиниться за гратами. Насправді ж йдеться лише про надання зацікавленій стороні потрібної інформації. Якщо злочинця вже й заарештовано десь, від цього до видачі його певній державі, а тим паче суворого й справедливого суду, дуже далеко. Бо на заваді, здавалося б, логічних і швидких дій карних органів безліч правових перепон, зумовлених законодавствами окремих, часом зовсім відмінних у конституційному відношенні країн.

А поки політики, уряди з участю найкращих працівників працюють над зближенням різноманітних законодавств, торуючи спільний шлях у боротьбі з поставленим на конвеєр радикалізму й ненависті терором, міцніє багатостороння взаємодія правоохоронних органів. Власне, така співпраця постала на часі вже після Першої світової війни, коли у зв'язку зі зростанням злочинності виникла потреба мати міжнародне досьє на людей з сумнівною біографією. Ще в 1923 році у Відні було створено Міжнародну комісію кримінальної поліції. Встигла вона й дещо зробити. Та Друга світова війна припинила її існування. І тільки 1956 року міжнародна спільнота повертається до втілення у життя доброї старої ідеї. Виникає Інтерпол Міжнародна організація кримінальної поліції, у статті 2 статуту якої записано, що вона бачить свою мету в ''забезпечені й розвитку взаємодопомоги між національними поліцейськими органами у рамках національних законів країн, які входять до неї і при повазі до Декларації прав людини”.

Цікаво, що навіть маючи у своєму складі структуру, яка відповідає за боротьбу з тероризмом, на універсальне, юридичне тлумачення цього поняття Інтерпол не спромігся. Інтерпол не має, власне, поліцейських повноважень. Боротьба зі злочинністю взагалі і терористами зокрема зводиться в основному до обміну інформацією про підозрюваних, чому й слугує величезна за обсягом база даних. Тобто те, про що мріяла Європа після Першої світової війни, ніби збулося. Однак роль Інтерполу як міжнародного інформатора в галузі злочинності ще часто залежить від дипломатичної сфери того чи іншого партнера, доброї волі до співробітництва окремих членів цієї організації. Одне слово, від нього самого залежить не все.

Крім Інтерполу, боротьбою з міжнародним тероризмом у Європі займаються й такі міждержавні спеціалізовані групи, як Бернський і Віденський клуби, Неформальна робоча група (об'єднує 15 держав ЄС і Норвегію). У Євросоюзі є ще дві структури група Треві і група Шенген. Вони також причетні до різних аспектів антитерористичної діяльності. Відоміша з них Шенгенська група. Саме вона спричинила підписання Шенгенської конвенції, яка висунула завдання знести антитерористичні зусилля країн-учасниць до єдиного правового поля. Як у кожному міжнародному об'єднанні по боротьбі з тероризмом, тут є розгалужена інформатизована система, солідна база відповідних даних. Але, крім цього, скажімо, поліцейські вже мають бодай обмежене право (лише застосовуючи наземні засоби) переслідувати злочинців країн, які входять до Шенгенської зони.

За злочинністю без кордонів покликана стежити і структура, започаткована з ініціативи Гельмута Коля та Франсуа Міттерана - Європол, або Центральне європейське бюро кримінальної поліції. По ідеї Європол міг би також бути ефективним інструментом у боротьбі з тероризмом. Та поки що тут займаються в основному наркомафією.

У вересні 1999 року у Страсбурзі відбулася сесія Парламентської асамблеї Ради Європи. На ній саме і йшлося про посилення боротьби з міжнародним тероризмом. ПА РЄ рекомендувала Комітетові міністрів Ради Європи переглянути документи цієї сфери. Запропоновано доповнити Європейську конвенцію від 1977 року положенням, що до терористичних злочинів відноситься підготовка терактів, їх фінансування й забезпечення матеріальними засобами. ПА РЄ підтримала думку про створення Європейського кримінального трибуналу у справах, пов'язаних з тероризмом, і запропонувала переглянути процедуру затримання зловмисників. Їх, вважають учасники ПА РЄ, слід судити не лише у країні, де скоєно злочин, а й за її межами… Рекомендовано також розширити діяльність Європолу, охопити нею всі країни - члени Ради Європи. Тобто йдеться й про Україну.

Світ нині, як ніколи, усвідомлює загрозу войовничого націоналізму, сепаратизму й екстремізму в усіх його проявах. Це одна з головних причин внутрішньодержавних конфліктів, регіональної нестабільності. На 54-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбулася восени 1999 року, з особливою тривогою говорилося про актуальність тіснішого міжнародного співробітництва у протиборстві тероризму. Було запропоновано завершити підготовку проекту Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, розробити й прийняти Декларацію принципів взаємодії країн у цій справі, підтримано ініціативу проведення під егідою ООН у 2000 році конференції з антитерористичних проблем або спеціальну сесію Генеральної Асамблеї. Адже перемогти державам лихо поодинці, без спільних зусиль і застосування взаємоузгодженого міжнародного права важко. Як і до цього, міжнародна спільнота наполегливо шукає шляхи політичного, безкровного врегулювання цього питання, прагне зняти глобальну напругу засобами, які не дискредитували б сучасні демократичні цінності.

6. Особливості впливу інформаційного чинника на здоров'я людини та безпеку суспільства

Інформація є унікальним універсальним ресурсом, абсолютно «ліквідним» як з погляду легкості переміщення в просторі, так і у часі, можливості бути загальнодоступною, а також перетворюватись в гроші. Саме універсальність інформації, що спирається на сучасну технічну базу у вигляді світових електронних мереж, перетворила її в потужну продуктивну силу та дозволила говорити про вступ людства в стадію інформаційного співтовариства. Це проект планетарного масштабу, об'єктивна закономірна тенденція сьогодення, з чим повинна рахуватися кожна країна. Український культурний, науковий, світоглядний внесок також важливий для реалізації проекту інформаційного суспільства.

Інформаційне забруднення - це засмічення інформаційних ресурсів непотрібними, невідповідними та низькоякісними даними. Поширення непотрібної та небажаної інформації може мати згубний ефект на діяльність людини. Інформаційне забруднення є значною проблемою, яка швидко поширюється. Більшість сучасних описів інформаційного забруднення стосується комп'ютерної інформації, як то електронна пошта (e-mail), миттєві повідомлення (instant messaging), ін. Поняття інформаційне забруднення введене у 2003 році Якобом Нельсоном.

Інформаційний-цей вид впливу на сьогодні мало вивчений,однак вважається, що він спостерігається при впливі малоінтенсивних рівнів електромагнітного поля.

Поняття інформаційного впливу означає формування біологічного ефекту за рахунок енергії самого організму,зовнішній вплив дає лише поштовх, «інформацію» для розвитку реакції організму.

Сучасні масмедія, мають дуже велику суспільну силу, вони активно впливають на громадську думку та на масову свідомість населення. Цей вплив варто ґрунтовно досліджувати.

Закладеної в нас біологічної програми поведінки замало для того, щоб ми були людьми. Вона доповнюється програмою, що записана знаками культури. І ця програма - колективний твір. Відтак наша поведінка завжди перебуває під впливом інших людей, і захистити себе від нього певним жорстким бар'єром ми , зрештою, не можемо. Ось так і виникає таке важливе поняття, як маніпуляція.

Однією з перших книг, безпосередньо присвячених маніпуляції свідомістю, була книга соціолога з ФРН Герберта Франке «Маніпульована людина» (1964). Він дає таке визначення: «Під маніпуляцією переважно треба розуміти психічний вплив, який здійснюється таємно, відтак, на шкоду тим особам, на котрих він спрямований. Найпростішим прикладом цього може бути реклама». До негативних наслідків масової комунікації можна віднести формування у реципієнтів потреби в негайному задоволенні власних бажань і потреб, а також ослаблення навичок читання і зниження творчого потенціалу.

Масований вплив масової комунікації може негативно впливати на якість міжособистісного спілкування дітей, зменшувати кількість ігор з однолітками. Мультфільми, з їх швидкою зміною візуальних і аудіо стимулів особливо привертають увагу дітей та здатні суттєво зменшувати міжособистісні контакти.

Герої теле - та відео фільмів деяким людям в якійсь мірі заміняють родину. Занурення в «денні сни» телефільмів дозволяє уникнути, сховатись від проблем і труднощів реального життя, що в ряді випадків посилює соціальну адаптацію, посилює самотність.

Відзначається вплив ЗМІ та на розвиток у людей неадекватного страху перед злочинністю. Такого роду страх найбільшою мірою залежить від характеру освітлення злочинів: страх і тривога виявляються більш сильними в тому випадку, коли дається інформація про злочини місцевого рівня, а також про злочини, жертва яких ніяк не провокувала злочинця, і, нарешті, про злочини «сенсаційних », що відрізняються від більшості інших.

Відзначається зв'язок між появою в ЗМІ відомостей про гучні злочини або судових процесах і рівнем злочинності. Причому простежується наступна закономірність: якщо повідомлялося тільки про злочин, то кількість злочинів через кілька днів після такого повідомлення зростала, якщо ж згадувалося не тільки про злочин, але і про покарання за нього, то кількість злочинів знижувався. Отож, можна констатувати, що специфіку сучасної соціальної ситуації існування людини в нашій країні, як і в інших країнах, визначають фактори інформаційного суспільства:

Існування сучасної людини в інформаційно-щільному середовищі: агресія мас-медіа, безліч слабко-контрольованих контактів, глобальні проблеми.

Психологічна неграмотність населення, невисокий рівень інформаційної компетентності.

Широке використання психотехнологій з метою маніпуляцій масовою свідомістю, інформаційні війни різного масштабу.

Інформаційні технології стають діючим інструментом у реформуванні суспільства.

Інформаційна культура особистості й соціуму у значній мірі визначає продукування смисложиттєвих орієнтирів і цілей життя.

В цих умовах актуалізується проблема інформаційного суверенітету та безпеки. Потреба забезпечення інформаційного безпеки викликана, по-перше, необхідністю забезпечення національної безпеки в цілому; по-друге, існування таких загроз інформаційній сфері країни, які можуть принести значний збиток загальнонаціональним, регіональним і локальним інтересам; по-третє, необхідністю врахування того, що за допомогою інформації можна впливати на свідомість та поведінку людей.



Висновок

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним. Існує дві форми перебігу конфліктів:

* відкрита - відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

* закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

Війна - це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Тероризм - це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Глобальна злочинність - ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).



Використана література

1. Підручник “ Безпека життєдіяльності” В.М.Ярошевський, М.М.Ярошевська, І.В.Москальов.

2. Навчальний посібник “Безпека життедіяльності“, Желібо Є.П., Заверуха.,Зацарний.В.В.

3. Александровский. Ю.А. Психогеніі в екстримальних умовах М.:Медицина 1991р.

4. Загальна психологія ./під.ред.А.В.Петровського / М: Освіта, 1970

5. Антонян Ю.М.Тероризм.- М., 1998.

6. Васильєв В. Тероризм: прогноз на завтра.- М., 1999.

7. Несвіт Г.П. Інформаційна політика держави як фактор реформування суспільства. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук. - Одеса, 2001. - 16 с.

Размещено на Allbest.ru

...