Класифікація механічних ушкоджень за їх інтенсивністю. Травматизм та його види

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Кафедра організації судових та правоохоронних органів

Контрольна робота

на тему «Класифікація механічних ушкоджень за їх інтенсивністю. Травматизм та його види»

Студента 3 курсу 9 групи

інституту підготовки кадрів для органів прокуратури України

Грушка Є.В.

Перевірив: доц. Білецька Г.А.

Харків - 2014

План

Вступ

1.Класифікація механічних ушкоджень за їх інтенсивністю

2.Травматизм і його види

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

У широкому розумінні слова ушкодженням, або травмою, називають будь-яке порушення цілості або функцій тканин і органів тіла, викликане певним чинником: механічним, температурним, електричним, атмосферним тощо. Таким чином, не лише рани, а й опіки, відмороження, отруєння, переляк - усе це є ушкодженням. Тому вирази «електротравма», «хімічна травма», «психічна травма» тощо досить поширені, а поняття «ушкодження», або «травма», охоплює майже всі види насильницької дії на організм людини.

Характер ушкоджень та їхні властивості залежать від ряду чинників: швидкості руху в момент дотику; форми поверхонь, що стикаються; розміру і ваги предмета, яким здійснено ушкодження; напрямку руху тощо. Внаслідок взаємодії цих чинників іноді відбувається не тільки розлад функцій ураженого органа, а частково й порушення цілості тканин або органа, тобто таке механічне ушкодження, що тягне за собою розлад здоров'я (непомітний або більш серйозний), а іноді й призводить до смерті.

1.Класифікація механічних ушкоджень за їх інтенсивністю

Механічні ушкодження за інтенсивністю дії поділяються на такі групи: а) садна; б) синці; в) рани; г) вивихи; д) переломи; є) розриви; є) розтрощення. Такий порядок має, звичайно, умовний характер, оскільки нерідко рана може бути серйозніша за розрив, а синці - викликати й навіть спричинити смерть.

Саднами називають порушення цілості епідермісу, тобто поверхневих шарів шкіри. Це ушкодження не виходить за межі товщі шкіри.

Садна в більшості випадків заподіюються тупими предметами, частіше - при їх ковзній дії на поверхню тіла. Розмір садна відповідає розміру поверхні контакту та довжині пройденого шляху. Якщо поверхня предмета невелика, розмір і форма садна залежать від довжини і напрямку пройденого шляху. Оскільки цей шлях часто прямий, то й садно буває лінійним; при широкій ковзній поверхні можна бачити ряд паралельних смуг, що вказують напрям руху предмета стосовно поверхні тіла.

Інколи садна утворюються від удару предмета без ковзання. В цьому випадку форма садна точно повторює форму самого предмета або його поверхні (відбиток гайки, нарізка болта тощо). Тому кажуть, що садно вказує не лише на місце прикладення сили (утворюється в тому місці, де знаряддя стикалося з тілом), а іноді й на форму предмета, який використовували. При утворенні садна епідерміс розривається у багатьох місцях, розкуйовджується. Частинки ушкодженого епідермісу загортаються в напрямку руху предмета. Таким чином, садно допомагає визначити і напрямок руху агента, що травмує.

Ушкоджена частина шкіри швидко вкривається рідиною, яка незабаром висихає і утворює кірочку, що в міру загоєння садна потовщується, починає виступати над поверхнею шкіри, набуває бурого або буро-коричневого (брунатного) кольору. З часом кірка відпадає, залишаючи невелике заглиблення, яке швидко зникає без жодного сліду, що є істотною особливістю загоєння садна.

Терміни загоювання саден різні - для великих потрібно 10-20 днів і більше, для дрібних, поверхневих - 5-10 днів (залежно від віку, у дітей загоювання відбувається швидше).

Самі по собі садна не є небезпечними для здоров'я, проте інколи вони сприяють проникненню в організм інфекції.

Неушкоджена шкіра майже непроникна для більшості бактерій. Садно ж відкриває шлях мікробам, проникнення яких може викликати тяжке захворювання - флегмону, сепсис, правець, сибірку тощо. Хоча подібні випадки трапляються рідко, але враховувати і передбачати їх необхідно. Що більш забруднене садно, то легше проникає інфекція.

Садно часто є важливим показником місця прикладення сили. При ударі в груди або живіт великим важким предметом можуть статися тяжкі розриви внутрішніх органів і переломи ребер. На шкірі в місцях удару можна знайти садно, тобто це - місце прикладення сили. Його виявлення має велике значення для з'ясування способу ушкоджень і обставин справи.

Садна, якими супроводжуються інші ушкодження, вказують на спосіб їх заподіяння. Так, садна можуть утворюватися навколо забитих ран, навколо вхідних вогнестрільних отворів, іноді - біля країв рубаних ран. Часто вони зустрічаються в комбінації з синцями. Садна вказують на застосування інших дій: наприклад, можуть залишитися на шиї при стисканні її руками. Або садна на обличчі, кистях рук часто вказують на боротьбу і самооборону, що передували смерті. Нерідко в таких випадках ці ушкодження мають певну форму і напрямок. Тому, хоч би якими дрібними і мізерними не були садна, їх необхідно знаходити і докладно описувати.

Поняття «синець» об'єднує різні за походженням та інтенсивністю скупчення крові в товщі м'яких тканин тіла чи у проміжках між ними. Власне, синець не є ушкодженням як таким, він - лише вияв певного виду ушкоджень (порушення цілості судин), однак у силу поширеності і специфічних особливостей його виділяють у самостійну категорію.

Синці - надзвичайно поширений вид ушкоджень і характеризуються великою різноманітністю. Схематично їх можна поділити на кілька груп.

1. Власне синці - тонкі розлиті скупчення крові у м'яких тканинах (у шкірі, підшкірній клітковині, під слизовими оболонками тощо).

2. Гематоми - більш рясні й масивні скупчення крові, які трохи піднімають покриви (шкіру, слизову оболонку), або розділяють шари тканини (між черепом і м'якими покривами голови, між двома м'язами тощо), або розсовують товщу органів (у мозку, печінці тощо).

3. Петехії - різко обмежені дрібні скупчення крові, як правило, круглої форми; екхімози - дрібні поверхневі скупчення крові неправильної форми.

Синці утворюються внаслідок виливу крові з ушкоджених дрібних кровоносних судин, найчастіше - від здавлювання. Судини можуть ушкоджуватися також внаслідок їх розтягнення, тобто утворюються розриви судин, що також призводить до утворення синців. Подібний механізм спостерігається іноді при струсах, вогнестрільних пораненнях, коли судини розтягуються вздовж; при підвищенні внутрішньосудинного тиску стінка судини може розтягуватися ушир і також розриватися. Такого виду розриви утворюють екхімози та петехії і зустрічаються не лише при насильстві, а й у інших випадках - при пониженні зовнішньосудинного тиску (синці від медичних банок, від поцілунків у тих місцях, де шкіра тонка та ніжна). Нарешті, порушення цілості судин може виникнути і мимовільно, внаслідок захворювань самих судин (склероз, цинга, сепсис тощо).

Розміри синців і кількість крові, що вилилася, залежать від кількості ушкоджених судин, їх величини, належності до венозної або артеріальної системи), а також від властивості тканин, куди кров виливається.

Якщо ушкоджені лише дуже дрібні судини (капіляри) шкіри, в яких кров'яний тиск невеликий, синець відповідає площі ушкоджених судин і має чітко обмежені краї. Ушкодження більших судин спричиняє більший синець - типу гематоми, особливо при ушкодженні артеріальних судин. Коли кров виливається у щільну тканину, що важко розсовується (наприклад, у товщі шкіри) синець буває невеликим і чітко відмежованим. Синці під шкірою мають зворотну тенденцію: підшкірні тканини пухкі, легко розсовуються і утворюють порожнини, заповнені кров'ю; кров виливається доти, поки не врівноважиться її тиск зсередини та ззовні судини і вона не затромбується. В окремих ділянках тіла підшкірна клітковина дуже пухка, тому синці особливо великі, крововиливи надто рясні й довго не розсмоктуються (клітковина повік, міжм'язова клітковина зовнішніх статевих органів).

Локалізація синців дуже різноманітна, вони можуть зустрічатись у будь-якій ділянці тіла - як на поверхні, так і всередині. Найчастіше травматичні синці бувають на шкірі.

Гематоми також легко утворюються під шкірою і, як правило, трохи піднімаються у вигляді горбка або валика, особливо на голові. Найбільше судово-медичне значення мають гематоми в ділянці черепа, серед яких розрізняють епідуральні - між кісткою черепа і твердою мозковою оболонкою, і субдуральні - між твердою і м'якою оболонками мозку.

У ділянках великих ушкоджень, приміром, переломів, розривів, розтрощень, також утворюються гематоми.

Кров, що вилилася з ушкоджених судин, для організму - чужорідне середовище і підлягає розсмоктуванню - виведенню з організму. Цей процес, однак, потребує деяких перетворень крові, яка вилилася, на що потрібен час.

Кров, що вилилася спочатку, містить багато оксигемоглобіну, тому вона має яскраво-червоний колір. Проте оточуючі тканини дуже швидко забирають із неї кисень, через що вона набуває темно-червоного кольору. Потім відбувається подальше розкладання з утворенням метгемоглобіну (коричневого кольору), білірубіну (оранжево-жовтого кольору), гемосидерину (жовто-бурого кольору) тощо.

Описані зміни крові, що вилилася з ушкодженої судини, зумовлюють зміни забарвлення на поверхні шкіри. Свіжо-утворений підшкірний синець має внаслідок змішування пігментів багрово-червоний колір, який під час переходу оксигемоглобіну в гемоглобін змінюється на синьо-багровий, а при великих крововиливах - на ліловий. Потім домішок червоного починає зникати, і синець набуває блакитного або синюватого кольору, а при рясному скупченні крові - синього і навіть сірувато-синього. Це спостерігається приблизно через 1-2 дні після утворення синця. Згодом синій колір, починаючи з країв, переходить у зелений, після цього стає брудно-жовтим або буруватим і поступово зникає.

Терміни цих змін кольору досить різноманітні і залежать від кількості крові, що вилилася, локалізації синця, загального стану організму, віку та застосування лікування. Можна визначити приблизно такі терміни:

- свіжий синець - синій колір, з'являється на 1-3-й день, тримається 3-6 днів;

- несвіжий синець - зелене забарвлення, з'являється на 3-6-й день, тримається 5-10 днів;

- давній синець - жовтуватий або брудно-жовтий колір, з'являється на 8-15-й день після травми і поступово зникає.

Нерідко ці терміни подовжуються. Синець під слизовими оболонками розсмоктується швидше і не встигає набути зеленуватого забарвлення. Крововиливи під сполучнотканинну оболонку очних яблук зберігають червоний колір.

Трапляється, що на шкірі після травми одразу з'являються синці зеленуватого кольору. Вони утворюються тому, що кров, яка вилилася, знаходиться глибоко у м'яких тканинах і поки дійде до поверхні тіла, вже зазнає вказаних змін.

Колір синців під слизовими оболонками або в товщі органів може істотно відрізнятися від описаного, оскільки відсутній вплив на колір власного пігменту шкіри. Отже, висновки стосовно давності утворення синців треба робити дуже обережно.

Синець, як правило, з'являється на поверхні шкіри через 1-2 години (інколи навіть раніше, зрідка - одразу) у випадку внутрішньошкірного крововиливу (при щипанні, стисканні руками, укусі). Від скупчень крові під шкірою може утворюватися припухлість, яка потім набуває синюватого відтінку, а за кілька годин (іноді - через 1-2 дні) з'являється виразне забарвлення шкіри. Що глибше скупчення крові, то пізніше забарвлюється шкіра.

В окремих випадках синець може утворюватися не в тому місці, де були ушкоджені судини. Це трапляється тоді, коли кров у крихкій підшкірній клітковині стікає вниз унаслідок сили тяжіння. Так, при ударі в ділянці перенісся синці утворюються під очима або навколо них. Синці в інших ділянках також із часом переміщуються донизу і змінюють первісну форму.

Форма синця, коли він свіжий, як правило, чітко визначена. В міру розсмоктування краї розпливаються і форма може змінюватися. Нерідко форма синця настільки відповідає формі предмета, яким заподіяно удар, що це дозволяє досить точно визначити вид знаряддя. Такими є синці від удару палицею, пряжкою ременя, обухом сокири, укусу зубами тощо. Однак таке трапляється не завжди. Часто ці ушкодження взагалі не можуть мати характерної форми (при ударі кулаком, ногою, при падінні тощо, тобто коли для відбитка предмета немає сприятливих умов).

Огляд і опис синців, як і інших ушкоджень, слід провадити дуже ретельно. Відомі випадки симуляції синців як з допомогою розфарбовування шкіри, так і заподіянням їх самому собі шляхом ударів, укусів тощо. Іноді випадково одержані синці видаються за сліди насильства.

При огляді мертвого тіла синці можуть сприйматися як трупні плями, так само як і трупні плями - як сліди побоїв.

Отже, дослідження саден і синців дозволяє визначити:

- ділянку і навіть місце прикладення сили;

- форму предмета, яким діяли;

- час утворення ушкодження;

- механізм утворення ушкодження;

- взаєморозташування потерпілого і нападника в момент заподіяння ушкодження.

Ранами називають механічні ушкодження м'яких тканин із порушенням цілості покривів, головним чином, шкіри. У судовій медицині прийнято поділяти всі рани за способом їх заподіяння на: а) забиті; б) різані; в) колоті; г) колото-різані; д) рублені; є) вогнестрільні.

У рані розрізняють краї, дно, кінці та рановий канал. Однією з найважливіших ознак є її зяяння і розходження країв. Зяяння рани зумовлюється еластичністю тканин. Більшість тканин тіла (шкіра, м'язи, судини, нерви) в нормальному стані більш або менш напружені і натягнуті. При порушенні цілості вони скорочуються і розтягують краї рани. Ступінь і форма зяяння залежать від напрямку рани щодо еластичних волокнин ушкодженої тканини: найбільше зяє рана, розташована в поперечному до цих волокнин напрямку. Причому її кінці мають вигляд гострих кутів, від чого рана набуває вигляду веретена. Якщо ж вона йде вздовж волокнин, краї менше розходяться. У шкірі еластичні волокна залежно від ділянки проходять у різних, але строго визначених напрямках. Тому в різних ділянках рани, що мають однаковий напрямок, зяють по-різному.

Що довша і глибша рана, то сильніше вона зяє. Забиті рани зяють менше, ніж різані, оскільки тканини навколо них травмуються і втрачають свою еластичність.

Під час огляду рану описують у такому вигляді, якою її бачить спостерігач, без розтягування і без зведення докупи її країв. Форму рани порівнюють з геометричними фігурами - трикутником, квадратом тощо. Це саме стосується і розмірів рани, які вказують у сантиметрах: спочатку більший розмір, потім - менший. Недприпустимо досліджувати глибину рани, вводячи в канал тверді предмети - зонди, лінійки тощо.

Мікрочастинки навколо рани, на її краях, стінках і рановому каналі (частинки металу, фарби, пилу, кіптяви тощо) слід ретельно оберігати, оскільки вони важливі для подальшого дослідження з метою визначення чи ідентифікації знаряддя травми.

Якщо після поранення смерть не настає або настає не зразу, рана може загоїтися, тобто краї її з'єднаються рубцевою тканиною. Цей рубець є досить характерним слідом колишньої рани. З часом рубцева тканина може ставати м'якою, піддатливою, але зникнути повністю рубець не може. Таким чином, слід від рани, що загоїлася, зберігається на все життя. Це дозволить у майбутньому провести експертизу, хоча можливості її досить обмежені.

Рана гоїться тим краще і швидше, чим чистішими і більш зіставленими (зближеними) були її краї та меншою - глибина. Природно, що на її загоєння впливають й інші чинники, наприклад, вік (у молодих людей загоєння відбувається швидше).

Вивихи суглоба - це зміщення кінців кісток, з яких складається суглоб, за межі анатомічної норми. За походженням розрізняють вивихи травматичні і патологічні, що виникають на тлі хворобливих процесів. Об'єктами ж судово-медичної експертизи звичайно стають травматичні вивихи, хоч зустрічаються нечасто.

Вчення про вивихи, їх розпізнавання та лікування становить важливий і досить складний розділ хірургії. Головні ознаки вивиху такі: зміна звичної форми суглоба (поява підвищень і западень), фіксація кінцівок у неправильному положенні, зміна довжини вивихнутої кінцівки, набряклість суглоба, відсутність нормальних рухів у суглобі, біль тощо. Вивихи часто супроводжуються розривами навколо-суглобових м'яких тканин (суглобових сумок, зв'язок), що призводить до крововиливу.

У судово-медичній практиці вивихи зустрічаються при масивній травмі - падінні, обвалах, автотравмах, а вивихи дрібних суглобів кисті, стопи можуть статися і при менших травмах (наприклад, під час боротьби й самооборони).

Переломи зустрічаються в судово-медичній практиці набагато частіше, ніж вивихи, і мають велике значення. Найчастіше - це переломи кінцівок, однак переломи інших кісток скелета людини мають не менш важливе судово-медичне значення (переломи кісток черепа, таза, ребер).

Переломом називають повне або часткове порушення цілості кістки, яке сталося під впливом швидкодіючої сили. Він завжди супроводжується більш-менш значним ушкодженням оточуючих м'яких тканин (м'язів, сухожиль, нервів, кровоносних судин).

Переломи бувають уроджені, патологічні і травматичні. Уроджені й патологічні в судовій медицині мають невелике значення, а найбільшу роль відіграють травматичні.

Переломи поділяються на прямі й непрямі. Прямі утворюються в тому місці, на яке безпосередньо діє сила. Непрямі переломи виникають при дії сили на віддалену частину тіла (наприклад, перелом ключиці при падінні на простягнену руку, переломи довгих трубчастих кісток при їх згинанні або перекручуванні, переломи ребер при здавлюванні грудної клітки спереду або збоку). Опірність і еластичність кістки мають велике значення в утворенні переломів: у дітей переломи зустрічаються рідше, ніж у дорослих, оскільки кістки більш гнучкі й еластичні. У старих людей кістки крихкі, тому й частіше зазнають переломів. Значну роль відіграє напрямок діючої щодо кістки сили. Довгі кістки витримують велике навантаження, що діє у поздовжньому напрямку, і навпаки, опірність їх у перпендикулярному напрямку набагато менша. Ще менше кістка чинить опір скручуванню.

Залежно від властивостей є кілька різновидів переломів. Закритими називаються переломи без порушення цілості шкіри, відкритими - такі, що супроводжуються пораненнями шкіри. За ступенем ушкодженості кістки переломи можуть бути повними (кістки роз'єднані по всій площині) і неповними (цілість кістки порушена частково). Повні переломи, у свою чергу, бувають поперечні, навскісні, поздовжні, спіралеподібні (внаслідок перекручування лінія перелому на кістці має спіральний напрямок), множинні (кілька переломів один біля одного) та осколкові. Неповні переломи поділяються на тріщини й надломи. Це майже одне й те саме, але тріщину кваліфікують як часткове роз'єднання плоских кісток (наприклад, черепа, груднини, лопатки), а надломами називають неповний перелом внаслідок згинання довгої кістки.

З усіх різновидів переломів можна виділити кілька категорій, що мають особливе значення у судово-медичній практиці: переломи черепа, переломи довгих трубчастих кісток і переломи ребер.

Переломи черепа зустрічаються найчастіше, оскільки голова є одним із основних об'єктів прямого насильства. Переломи склепіння черепа спостерігаються внаслідок ударів тупими твердими предметами, гострими знаряддями, вогнестрільні переломи. Найпростіший випадок - перелом від тиснення безпосередньо в місці прикладення сили. Якщо удар тупим предметом був не дуже сильним, кістка в місці удару вдавлюється, а внутрішня кісткова пластинка черепа ламається, однак тріщина проходить не наскрізь, а вдавлювання може бути невеликим. Якщо удар сильніший, ламається і зовнішня кісткова пластинка, тобто утворюється терасоподібний перелом. Такі переломи є характерними для удару знаряддям, що має рукоятку (молоток, обух сокири). Якщо сила удару ще більша, то предмет, яким наноситься удар, може вибивати з черепа одразу цілі ділянки кістки і утворювати дірчастий перелом. Вибита частина кістки може розбиватися на дрібні шматочки і застрявати у м'яких тканинах, речовині мозку. Іноді ж вибита пластинка продавлюється всередину черепа і лежить на поверхні твердої мозкової оболонки. При ударах предметами з широкою поверхнею утворюються осколкові переломи.

Переломи основи черепа дуже небезпечні головним чином через крововиливи, оскільки вони можуть виявляти себе не одразу, а через певний час. Кров при переломі виливається в порожнину черепа, здавлює мозок, що, зрештою, може призвести до втрати свідомості і навіть смерті.

Більш детальні відомості про переломи будуть викладені нижче.

Переломи ребер нерідко спостерігаються при падіннях, транспортних травмах та інших формах насилля. Вони відрізняються тим, що можуть виникати і внаслідок незначних зусиль, а нерідко потерпілий може їх навіть не помітити.

Переломи ребер можуть бути прямими і непрямими (опосередкованими), визначення характеру перелому в цьому випадку має велике значення, оскільки дозволяє встановити характер і механізм утворення ушкоджень, а отже - відтворити картину того, що відбувалося.

Переломи ребер інколи супроводжуються рясним крововиливом у плевральні порожнини, кровоносні судини при цьому ушкоджуються уламками ребер.

Розривами в хірургії називають ушкодження, які виникають внаслідок надмірного розтягнення тканин. У судовій медицині згаданому поняттю надають великого значення, охоплюючи цим терміном усі види ушкодження м'яких тканин від зовнішнього насильства без ушкодження покривів. Зрідка спостерігаються і мимовільні розриви, наприклад, розриви органів.

Розриви можуть бути прямі - від безпосередньої дії на тканини або орган (розриви печінки від удару ногою, розриви легенів від дії уламків ребер тощо). Вони можуть виникати від струсу організму - при падінні з висоти, при автотравмі. Ці розриви спостерігаються на віддаленій від місця прикладення сили відстані. Такі дії викликають струс, а відтак і зміни форми органів, що призводить до розтягування окремих ділянок. Для таких випадків характерним є виникнення поверхневих, паралельних тріщин на поверхні органа.

Розриви внутрішніх органів належать до числа тяжких ушкоджень. Унаслідок розриву порушується функція органа, що особливо небезпечно для мозку і серця: з розірваних судин виливається кров, що може викликати знекровлення організму; розриви кишечника і шлунка призводять до зміни вмісту черевної порожнини і розвитку перитоніту.

Розтрощення - це повне знищення органа на більш або менш значній ділянці, причому тканина руйнується, перетворюючись на кашоподібну чи спресовану масу. Такі ушкодження утворюються при брутальному насильстві, залізничній травмі, травмі при обвалах у шахтах, кар'єрах тощо.

Ушкодження тупими предметами. Характерною особливістю тупих твердих предметів є відсутність гострих країв або кінців, у певних випадках наявність гострих виступів має випадковий характер (наприклад, на нерівному камені, сукуватій палиці).

Тупі предмети розрізняються за важкістю, розміром, об'ємом та іншими ознаками:

- неозброєні частини тіла людини: пальці, кулак, нога тощо;

- предмети, які можна взяти в руку і спричинити ними ушкодження (камінь, палиця тощо);

- об'ємні важкі предмети, які не можна взяти в руку, але, рухаючись, вони можуть заподіяти ушкодження (частини машин, вагони, частини споруд тощо).

Ушкодження можуть виникнути: а) від удару цими предметами, коли тіло залишається нерухомим; б) у разі, якщо предмет нерухомий, а рухається тіло (падіння з висоти); в) при взаємному русі тіла і предмета, що травмує (автотравма).

Неозброєна людина може заподіяти іншій людині ушкодження, іноді навіть смертельні - часто в судово-медичній практиці зустрічаються ушкодження від дій пальців рук, кулака, від ударів ногами. Такі травми нерідко супроводжуються переломами кісток лицьового черепа, ребер, розривами внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок).

Судово-медична експертиза згаданих ушкоджень може надати надзвичайно багато інформації про механізм утворення ушкоджень, взаєморозташування потерпілого і нападника, фізичних даних останнього, його зросту тощо. Експертиза такого роду ушкоджень має не менше значення, ніж експертиза інших травматичних агентів.

Забиті рани. їх форма і розмір залежать від величини, маси тупого знаряддя, його діючої поверхні. Основні ознаки таких ран: неправильна форма, нерівні крововиливні краї і дно, розм'якшення м'яких тканин, осадження країв рани.

Однією з головних ознак забитих ран є наявність у рані, а також між її краями й у дні рани тканинних перемичок. Тупе знаряддя не може повністю роз'єднати м'які тканини, тому їх частина залишається неушкодженою. Ці тканини і з'єднують краї ушкодженої рани у вигляді містків - тканинних перемичок.

Від дії тупих твердих предметів можуть утворюватися рани, які є варіантами забитої рани: рвано-забиті та розсічені. Ці рани відрізняються тим, що мало кровоточать, погано загоюються і мають тенденцію до нагнивання.

Рани, що виникли від дії тупих предметів, як правило, неглибокі. Форма забитих ран багато в чому залежить від характеру травмованої поверхні (наприклад, предмет, що має три грані, які сходяться в одній точці, утворює рану трипроменевої форми).

Рани від тупих предметів завжди утворюються там, де близько від поверхні шкіри знаходиться кістка (голова, передня поверхня гомілки тощо). Що ближче кістка, то легше утворюються такі рани. М'які тканини легко розминаються між діючим предметом і кісткою. Забиті рани часто поєднуються з руйнуванням кісток (на голові, грудній клітці тощо). Якщо знаряддя має обмежену видовжену поверхню, може утворитися розсічена рана веретеноподібної форми з досить рівними краями і гострими кінцями. Вона дуже схожа на рани, що виникають від дії гострого знаряддя.

У практиці нерідко спостерігаються комбіновані ушкодження тупими знаряддями. Цей вид ушкоджень становить великі труднощі у розпізнаванні рани й оцінці предмета, яким зроблено ушкодження. Справа в тому, що одне й те саме знаряддя може мати різні властивості: молоток може діяти як знаряддя з плоскою поверхнею, з двогранно-кутастою, пірамідально-кутастою, а при ударі бічною поверхнею - як знаряддя з нерівною невизначеною поверхнею.

Особливо ж позначаються різні властивості одного й того самого знаряддя при множинних ушкодженнях, коли кожний удар може бути заподіяно різною поверхнею (лезо сокири, її обух, носок сокири тощо). Тому, коли на тілі виявляють кілька різних, на перший погляд, ушкоджень, це ще не означає, що вони заподіювалися різними предметами і різними особами. Звісно, можливий і такий варіант, коли два і більше нападники діяли однаковими знаряддями.

Серед питань, які слід вирішити експерту стосовно забитих ран, одним із найважливіших є питання про знаряддя, яким заподіяно ушкодження, однак важливо знати, яким саме. Як уже зазначалося, форма і властивості ушкоджень, заподіюваних одним і тим самим тупим знаряддям, залежно від умов можуть бути різними. З іншого боку, практика показує, що різні за формою знаряддя залишають на тілі схожі ушкодження. Тому за характером і властивостями рани далеко не завжди можна з упевненістю робити висновок про вид тупого знаряддя. травма синець рана вивих

Нерідко на шкірі навколо рани, біля країв і на дні її залишаються мікрочастинки предмета, яким було заподіяно ушкодження. їх можна виявити неозброєним оком, а також за допомогою лінзи, мікроскопа, визначити хімічним шляхом (наприклад, методом кольорових відбитків на фотопапері) або із застосуванням спектрографії. Ці дослідження провадяться фізико-технічним відділом судово-медичної лабораторії. Так, у рані можна виявити частинки скла, цегляного пилу, дерева, фарби, іржі, а також металу. Природно, що ці включення дозволяють виявити, з якого матеріалу виготовлене знаряддя злочину, чи було воно пофарбоване, заіржавіле тощо.

Ушкодження на тілі людини можуть виникнути внаслідок падіння та удару об якийсь предмет. Ступінь і характер таких ушкоджень залежать від сили та місця удару на тілі, властивостей предметів, об які б'ється тіло. При оцінці слід ураховувати й особливості організму, вікові зміни.

Сила удару при падінні, у свою чергу, зумовлюється швидкістю руху тіла, що залежить від висоти, з якої воно падає. Місце удару на тілі, точніше, місце зіткнення тіла з предметом, також відіграє велику роль в утворенні ушкоджень. Падіння на спину може бути перенесене легше, ніж падіння на голову або навіть на ноги. При падінні на голову здавлюються і ламаються кістки черепа, хребет, ушкоджуються при цьому головний і спинний мозок.

Дуже поширеною формою ушкоджень при падінні з висоти є розриви внутрішніх органів (печінки, селезінки тощо). Такі розриви є множинними і паралельними один до одного. Вони відрізняються від розривів, що виникають як наслідок удару тупим предметом з обмеженою поверхнею. Останній має вигляд променів, що розходяться від однієї точки (так званий зірчастий розрив).

2.Травматизм і його види

Травматизм - виникнення однорідних травм у людей, що перебувають у подібних умовах праці і побуту.

Найбільш доцільною є класифікація травматизму на:

1) транспортний, до якого належать травми, спричинені різного виду транспортними засобами;

2) виробничий -- промисловий і сільськогосподарський;

3) побутовий;

4) шкільний;

5) спортивний;

6) військовий;

7) інші види.

Висновок

В судово-медичній практиці найчастіше доводиться проводити експертизу в зв'язку з пошкодженнями при побутовому і транспортному травматизмі.

Основними причинами виникнення травм є різні порушення правил поведінки в суспільстві і побуті, особиста необачність, недисциплінованість, невиконання встановлених правил та інструкцій з техніки безпеки, недоліки в організації виробництва і побуті, а також вживання алкоголю, що є небезпечним не тільки для сп'янілого, а й для оточуючих його осіб.

Список використаних джерел

1. Судебная медицина: Учебник/Под. ред. В.Н. Крюкова. - Изд. 5-е, перераб. и доп. - М.:ОАО «Издательство «Медицина», 2006. - 448 с.

2. Витер, В.И. Судебная медицина. Курс лекций: / Витер В.И., Гурочкин Ю.Д. - М.: Изд-во Право и Закон, 2006. - 320 с.

3. А.С. Звонок, Н.Ф. Недоступ, А.Л. Туревич. Судебная медицина и психиатрия: учебное пособие/ МВС України, ЛГУВД - Луганск: РИО ЛГУВД, 2007.- 129 с.

4. Судова медицина: підручник/ МОЗ України, Мед.ін-т УАНМ, Нац.мед.ун-т ім.О.О.Богомольця, Запоріз.ДМУ; за загал.ред.Лісового А.С., Голубовича Л.Л.- 2-ге вид., доп.і перероб.- К.: Атіка, 2003.- 512 с.: 32 арк.іл.- - Рос.-укр.тлум.сл.:с.485-506.- Бібліогр.:с.507-509.

Размещено на Allbest.ru