Міжнародні правові акти з питань БЖД

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Міжнародні правові акти з питань БЖД

Вступ

міжнародний безпека цивільний оборона

Наука про безпеку життєдіяльності досліджує світ небезпек, що діють в середовищі проживання людини, розробляє системи і методи захисту людини від небезпек. У сучасному розумінні, БЖД вивчає небезпеки виробничого, побутового та міського середовища як в умовах повсякденного життя, так і при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного походження.

Основою законодавчого забезпечення безпеки є основний закон держави - ??Конституція України

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили - конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Конституція України проголошує:

- «Кожна людина має невід'ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» (ст. 27);

- «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (ст. 49);

- «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди» (ст. 50).

1. Міжнародні організації, що займаються безпекою

ЮНСЕД - Конференція ООН по навколишньому середовищу й розвитку Рік створення: 1989 р. Учасники: держави-члени ООН. Мети: взаємодія держав по ключових проблемах (захист атмосфери, охорона земельних і водних ресурсів, використання нових методів біотехнології, припинення деградації навколишнього середовища).

КУРЕЙ - Комісія ООН. Рік створення: 1992 р. Учасники: 53 держави. Мети: сприяння процесу стійкого розвитку на національному й міжнародному рівнях, залучення уваги до проблем охорони навколишнього середовища; допомога в поліпшенні діяльності ООН в області охорони навколишнього середовища й розвитку;

ВІЗ - Всесвітня організація ООН з питань охорони здоров'я. Рік створення: 1946 р. Учасники: держави члени ООН. Мети: охорона й поліпшення здоров'я людини за допомогою контролю й керування негативним впливом на навколишнє середовище. Основна діяльність: проведення заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища, у тому числі забезпечення безпеки використання хімічних препаратів, оцінка й контроль за рівнем забруднення, захист від радіоактивного опромінення, оцінка впливу змін клімату на здоров'я людини; розробка Глобальної стратегії охорони здоров'я й навколишнього середовища.

МСОП - Міжнародний союз охорони природи - Всесвітній союз охорони природи

ИМО - Міжнародна морська організація (спеціалізоване агентство ООН до 22.05.82 - Міжурядова консультативна морська організація - Inter-Govemmental Maritime Consultative Organisation) - International Maritime Organisation (IMO).

ЮНИДО - Програма ООН по промисловому розвитку. Економічна й соціальна комісія для Азії й Тихого океану. Всесвітня продовольча організація. Міжнародна служба праці при

2. Внесок ООН та інших міжнародних організацій у підвищення рівня безпеки людини

- Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ)

У 1977 р. ВОЗ поставила задачу досягнення до 2000 р. усіма жителями Землі такого рівня здоров'я, який би дозволив вести продуктивний у соціальному й економічному плані спосіб життя. Для реалізації цієї програми розроблена глобальна стратегія, що потребує об'єднаних зусиль урядів і народів. У рамках ВОЗ діють 6 регіональних організацій: країн Європи, Східного Середземномор'я, Африки, Північної і Південної Америки, Південно-Восточної Азії, західної частини Тихого океану

- ООНіз питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО)

Сприяє зміцненню миру і безпеки шляхом розвитку міжнародного співробітництва в області просвітництва, науки і культури, використання засобів масової інформації, подальшого розвитку народної освіти і поширення науки і культури.

- Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Сприяє охороні інтелектуальної власності у усьому світі, а також підготування проектів договорів в області захисту авторських прав, розробка нової патентної класифікації.

- ООН по промисловому розвитку (ЮНІДО)

Цілями ЮНІДО є сприяння промисловому розвитку країн, що розвиваються, прискоренню їхньої індустріалізації і надання помочі у встановленні нового міжнародного економічного порядку. Вищим органом ЮНІДО є Генеральна конференція, що складається з усіх держав-членів.Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК).Всі чотири організації тісно пов'язані один з одним. У організаціях застосовується система зваженого голосування, при котрої кожна держава одержує кількість голосів пропорційно розміру капіталу, вкладеного в ресурси організації.

3. Міжнародні законодавчі та нормативні акти з охорони здоров'я, охорони праці, цивільної оборони, рівня ризику та загальних питань безпеки

Державні нормативно-правові акти про охорону праці (ДНАОП) - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону праці - це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації господарської діяльності України незалежно від їх відомчої (галузевої) приналежності та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці - це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що належать до певної галузі.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає також прийняті Верховною Радою Закони України «Про охорону здоров'я», «Про охорону праці», «Про охорону навколишнього середовища», кримінальне законодавство, а також закони України «Про цивільну оборону», «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення», «Про дорожній рух», «Про пожежну безпеку». Не менш важливу роль в ході вивчення безпеки життєдіяльності відіграє Закон України «Про основи національної безпеки», який був прийнятий 19.06.2003 року.

Він визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Крім цих правових актів, нормативні документи та їх основні вимоги щодо забезпечення безпеки життєдіяльності населення містяться в інструкціях, правилах та нормативах, що розроблені (розробляються) як для окремих галузей так і для сфер діяльності людини.

Закон України «Про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. проголошує, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Право на охорону здоров'я має кожний громадянин України. Це право передбачає достатній життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичне та соціальне обслуговування. Такий життєвий рівень є необхідним для підтримання здоров'я людини. Громадяни також мають право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку, кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я, достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь, відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди та ін.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

В Законі України «Про охорону навколишнього середовища» проголошується, що завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є встановлення відносин в галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської діяльності на довкілля Закон наголошує на підвищенні екологічної культури населення, а також підготовку кваліфікованих фахівців через обов'язкову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природного середовища в навчальних закладах.

В законі вказується на те, що кожний громадянин України має право на безпечне для нього життя і здоров'я в навколишньому природному середовищі, отримання екологічної освіти, участь у роботі громадських екологічних формувань.

Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища складається з Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», а також із земельного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу.

У Законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, а також природні території та об'єкти, що підлягають окремій охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікувально-оздоровчі зони тощо). Для фінансування заходів з охорони довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» регулюються суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

В статті 1 цього закону визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення - оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, відпочинок та навколишнє природне середовище, участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів, відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства та ін.

Закон України «Про цивільну оборону» стверджує, що кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорону навколишнього природного середовища.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, що є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя і здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників. Керівники підприємств, незалежно від форми власності, зобов'язані розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, забезпечувати додержання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду, організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій на випадок пожежі.

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» направлений на забезпечення захисту здоров'я, життя та майна людей від шкідливого впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування збитків. В законі розглядаються також питання щодо заходів забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, які містяться в продуктах харчування, продовольчій сировині та питній воді, - проголошені права людини на забезпечення захисту від шкідливого впливу іонізуючих випромінювань.

Верховною Радою України також прийняті важливі закони, що стосуються радіаційної безпеки населення: закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (від 8 лютого 1995 року) та закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» (від 30 червня 1995 року).

Характерною рисою сучасного періоду розвитку суспільства є зміна домінуючих видів людської діяльності. При цьому безпека є базисною потребою людини, на що зроблено акцент у Концепції ООН «Про сталий людський розвиток». Метою Концепції ООН є створення умов для збалансованого безпечного існування кожної окремої людини сучасності і наступних поколінь. Економіка, стабільність державних кордонів, суспільні цінності розглядаються як засоби досягнення цієї мети.

Оголошена концепція ООН «Про сталий людський розвиток», сучасний незадовільний стан безпеки людей в Україні вимагають суттєвих змін у всіх ланках системи освіти держави, в її установах та органах управління, що дасть змогу освіті бути випереджаючою на шляху розв'язання проблеми безпеки людини як умови стійкого розвитку людства.

Декларація прав людини

Загальна декларація прав людини - рішення Генеральної Асамблеї ООН, яке є найавторитетнішим джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.

«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. в паризькому палаці Шайо. Її перекладено принаймні 375 мовами. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона мала рекомендаційний характер, містила 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інституції міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» прийняла Генеральна Асамблея 1966 по затвердженні двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права».

Україна ратифікувала ці пакти 1973 р. Те ж саме зробили понад сто інших країн світу і, тим самим, вони зобов'язалися привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог. Міжнародно-правові акти отримали верховенство над внутрішнім законодавством. А це надало можливість громадянину, чиї політичні чи громадянські права порушені, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Якщо ж певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів.

4. Участь України в міжнародному співробітництві в галузі безпеки життєдіяльності

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна заявила про себе як активний учасник. Вона є членом ООН і відповідно приєдналася до роботи усіх природоохоронних організацій, які діють під егідою останньої. Україна є суверенною стороною більше як двадцяти міжнародних угод з питань екології, бере участь у міжнародних конвенціях, виконує міжнародні зобов'язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах щодо реалізації екологічних програм і проектів. Так, ще у 1992 р. Україна як суверенна держава на саміті у Ріо-де-Жанейро (1992 р.) внесла пропозицію про екологічну конверсію підприємств, взяла на себе зобов'язання забезпечувати екологізацію економіки та розв'язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики.

В Україні створено біосферні заповідники, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Нині таких заповідників три: Асканія-Нова (Херсонська область), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області), Карпатський (Закарпатська область).

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі нашої держави. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори насамперед із сусідами: Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації - з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - з Данією, Нідерландами, США. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з MATATE І Європейським Союзом, а також на двосторонній основі - з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів

У1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування, в рамках якої реалізовує проекти «Карпатська транскордонна екологічна мережа» та «Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі».

Україна є суверенною стороною понад 70 багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорів. Вона (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров'я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Вона бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.

Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерн, Швейцарія, 28 - ЗО квітня 1993 р,). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 р. в Софії (Болгарія), у 1998 р. - в Орхусі (Данія). У 2003 р. в Києві працювала конференція «Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.

У 1994 р. українським парламентом була ратифікована Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, а у 1996 р. ухвалено Стратегічний план дій для відновлення і захисту Чорного моря (включно з Азовським). Україна бере активну участь у Чорноморській і Дунайській екологічних програмах, підписує Конвенцію про запобігання забрудненню моря звалищами відходів та інших речовин, Конвенцію про охорону і стале використання басейну ріки Дунай, ратифікує Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті [11, 500].

У1998 р. в Україні почав реалізовуватися міжнародний спільний проект «Партнери з водно-болотних угідь» щодо збереження унікальної екосистеми Дунайських плавнів, а в 1999 р. Україна приєдналася до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків. У 1999 р. було ратифіковано Конвенцію ООН про транскордонний вплив промислових аварій, Базельську конвенцію про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням.

3 1999 р. Україна взяла на себе зобов'язання згідно з Вашингтонською конвенцією про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. У 2002 р. вона приєдналася до Роттердамської конвенції про процедуру попередньо обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі.

Подальша діяльність України у напрямі реалізації положень глобальної екологічної політики та здійснення внеску до її формування полягатиме в такому:

- поглибленні і розширенні співпраці з міжнародними організаціями в галузі збереження довкілля;

- участі у регіональних екологічних програмах;

- участі у двосторонніх і багатосторонніх програмах щодо забезпечення радіаційної безпеки, розвитку ядерної енергетики, раціонального використання природних ресурсів;

- міжнародному співробітництві щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і поводження з радіоактивними відходами;

- вдосконаленні структури і змістових положень екологічного законодавства України, приведення його стандартів до норм екологічного міжнародного права;

- інтеграції національних природоохоронних мереж у регіональну і глобальну мережу;

- формуванні екологічного іміджу України і розвитку екотуризму;

- залученні урядових і неурядових організацій з метою вирішення екологічних проблем на національному і міждержавному рівнях, стимулюванні міжнародної діяльності, зокрема наукового характеру, для вирішення проблем довкілля.

Висновок

Правові основи безпеки життєдіяльності мають ієрархічну будову, тобто вимоги верхніх рівнів повинні бути враховані при розробці нижніх, конкретних підзаконних, актів.

Правову основу забезпечення безпеки життєдіяльності складають відповідні закони і постанови, прийняті представницькими органами України (до 1991 р. УРСР) також підзаконні акти: укази президентів, постанови, прийняті урядами України, місцевими органами влади та спеціально уповноваженими на те органами.

Нормативно-технічна документація з охорони навколишнього середовища включає, місцеві санітарні норми і правила Міністерства охорони здоров'я України, будівельні норми і правила Комітету по будівельної, архітектурної і житлової політики України, систему стандартів «Охорона природи», документи Міністерства природних ресурсів України, Державного комітету України по охороні навколишнього середовища, служби України по гідрометеорології та моніторингу навколишнього середовища.

Санітарні норми встановлюють ГДК забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та у воді різного призначення, а також граничні рівні фізичних впливів на навколишнє середовище.

Список використаної літератури

1. Белов Г.В. Экологический менеджмент предприятия / Г.В. Белов. - М.: Логос, 2006. - 240 с.

2. Врублевська О.В. Конспект лекцій з економіки природокористування / О.В. Врублевська. - Л- : УкрДЛТУ, 2003. - 210 с.

3. Екологія: підручник / СІ. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. - К.: КНЕУ, 2005. - 371 с.

4. Запольський А.Ж. Основи екології: підручник / А.К. За-польський, А.І. Салюк. - К.: Вища шк., 2004. - С. 320-353.

5. Ігнатенко М.Г. Екологія і економіка природокористування: навч. посіб. / М.Г. Ігнатенко, В.О. Малєєв. - К.; Херсон: Айлант, 2002. - 287 с.

6. Корсак К.В. Основи екології: навч. посіб. / К.В. Корсак, О.В. Плахотнік. - К.: МАУП, 2002. - 296 с.

7. Мельник ЛТ. Екологічна економіка: підручник / Л.Г. Мельник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2002. - 346 с.

8. Мороз П.І. Екологічні проблеми раціонального природокористування: навч. посіб. / П.І. Мороз, І.С. Косенко. - Л.: Престиж Інформ, 1999. - 282 с.

9. Сухарев СМ. Техноекологія та охорона навколишнього середовища: навч. посіб. / СМ. Сухарев, С.Ю. Чудак, О.Ю. Сухарева. - Л.: Новий Світ-2000, 2004. - 256 с.

10. Туниця Т.Ж. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст / Т.Ю. Туниця. - К.: Знання, 2006. 300 с.

11. Хвесик М.А. Економіко-правове регулювання природокористування: монографія / М.А. Хвесик, Л.М. Горбач, Ю.П. Кула-ковський. - К.: Кондор, 2004. - 524 с.

Размещено на Allbest.ru