Раціональні режими праці та відпочинку на конвеєрному виробництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний технічний університет

Кафедра управління персоналом і економіки праці

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«Організація праці»

на тему:

«Раціональні режими праці та відпочинку на конвеєрному виробництві»

Виконала: студентка 3 курсу

групи МТУ-230 Сеник Оксана Ігорівна

Перевірила: Галан Олена Євгеніївна

Запоріжжя, 2013

Зміст

1. Вступ

2. Фізіологічні основи побудови режимів праці та відпочинку

3. Види режиму праці та відпочинку

3.1 Гнучкий робочий час (ГРВ)

4. Висновок

Список використаної літератури

1. Вступ

Спільна праця вимагає єдності при розподілі праці за часом - за годинами доби, днями тижня і більш тривалими відрізками часу.

У процесі праці працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно, і функціональний стан організму зазнають змін. Підтримка працездатності на оптимальному рівні - основна мета раціонального режиму праці та відпочинку.

Режим праці та відпочинку - це встановлювані для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи і відпочинку та їх тривалість. Раціональний режим - таке співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці сполучається з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірного втоми протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці та відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи підприємства.

Встановлення суспільно необхідної тривалості робочого часу і розподіл його по календарних періодах на підприємстві досягаються при розробці правил, в яких передбачається порядок чергування і тривалість періоду роботи і відпочинку. Цей порядок прийнято називати режимом праці та відпочинку.

Одне з основних питань встановлення раціональних режимів праці та відпочинку - це виявлення принципів їх розробки. Таких принципів три;

· задоволення потреби виробництва;

· забезпечення найбільшої працездатності людини;

· поєднання громадських і особистих інтересів.

Перший принцип полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність виробництва. Режими праці та відпочинку будуються стосовно до найбільш раціонального виробничого режиму, з тим щоб забезпечити нормальний перебіг технологічного процесу, виконання заданих обсягів виробництва, якісне та своєчасне проведення планово-профілактичного ремонту та огляду обладнання при скороченні його простоїв у робочий час.

Другий принцип говорить, що не можна будувати режими праці та відпочинку без обліку працездатності людини та об'єктивної потреби організму у відпочинку в окремі періоди його трудової діяльності. З метою обліку фізіологічних можливостей людини (у межах встановлених законом приписів з охорони праці та тривалості робочого часу) слід розробляти такий порядок чергування часу праці та відпочинку, визначати таку їхню тривалість, які забезпечували б найбільшу працездатність і продуктивність праці.

Третій принцип передбачає, що режим праці та відпочинку повинен бути орієнтований на облік і забезпечення певною мірою задоволення особистих інтересів трудящих і окремі категорій працівників (жінок, молоді, учнів і т.д.).

Таким чином, при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібний комплексний соціально-економічний підхід. Метою подібного підходу є повна й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва й фізіологічних можливостей людини.

У зв'язку з цим слід зазначити, що науково обгрунтованим режимом праці та відпочинку на підприємствах є такий режим, який найкращим чином забезпечує одночасне поєднання підвищення працездатності і продуктивності праці, збереження здоров'я трудящих, створення сприятливих умов для всебічного розвитку людини.

2. Фізіологічні основи побудови режимів праці та відпочинку

Розробка режиму праці та відпочинку заснована на вирішенні наступних питань: коли повинні призначатися перерви й скільки; якої тривалості має бути кожен; який зміст відпочинку.

Динаміка працездатності людини - це наукова основа розробки раціонального режиму праці та відпочинку. Фізіологи встановили, що працездатність - величина змінна і пов'язане це зі змінами характеру протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі. Висока працездатність при будь-якому виді діяльності забезпечується тільки в тому випадку, коли трудовий ритм співпадає із природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму. У зв'язку зі сталим добової періодикою життєдіяльності в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а його працездатність і продуктивність праці протягом доби схильні певним коливанням. Відповідно до добовим циклом найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години - з 8 до 20 годин. Мінімальна працездатність - у нічні години. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3-4 годин ночі.

Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазним розвитком. Основними фазами є:

Фаза впрацьовування, або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. У залежності від характеру праці та індивідуальних особливостей ця фаза триває від декількох хвилин до 1,5 години.

Фаза стійкої високої працездатності. Для неї характерно, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність або навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан поєднується з високими трудовими показниками (збільшення виробітку, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій). У залежності від ступеня важкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2-2,5 і більше годин.

Фаза розвитку втоми і пов'язаного з цим падіння працездатності триває від декількох хвилин до 1-1,5 години й характеризується погіршенням функціонального стану організму і техніко-економічних показників його трудової діяльності.

Графік 1 Динаміка працездатності за зміну

Динаміка працездатності за зміну графічно являє собою криву, що наростає в перші години, що проходить потім на досягнутому високому рівні і убуває до обідньої перерви. Описані фази працездатності повторюються і після обіду. При цьому фаза впрацьовування протікає швидше, а фаза стійкої працездатності нижче за рівнем і менш тривала, ніж до обіду. У другій половині зміни зниження працездатності настає раніше і розвивається сильніше в зв'язку з більш глибоким втомою.

Для динаміки працездатності людини протягом доби, тижня характерна та ж закономірність, що й для працездатності протягом зміни. В різний час доби організм людини по різному реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження. Відповідно до добовим циклом працездатності найвищий її рівень відзначається в ранкові і денні години: з 8 до 12 годин першої половини дня, і з 14 до 17 годин другий. У вечірні години працездатність знижується, досягаючи свого мінімуму вночі.

У денний час найменша працездатність, як правило, відзначається в період між 12 і 14 годинами, а в нічний час - з 3 до 4 годин.

При побудові тижневих режимів праці та відпочинку слід виходити з того, що працездатність людини не є стабільною величиною протягом тижня, а схильна певних змін. У перші дні тижня працездатність поступово збільшується у зв'язку з поступовим входженням у роботу.

Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. Залежно від характеру і ступеня тяжкості праці коливання тижневої працездатності бувають більшими або меншими.

Грунтуючись на знанні змін тижневої кривої працездатності, можна вирішувати низку практичних питань. Характер кривої тижневої працездатності служить обгрунтуванням доцільності встановлення робочого періоду тривалістю не більше шести днів.

При п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю характер змін працездатності зберігається. Однак у зв'язку з дводенним перервою в роботі може відбуватися деяке порушення динамічного стереотипу, і період впрацьовування на початку тижня може бути більш значним.

У річному циклі, як правило, найбільш висока працездатність спостерігається в середині зими, а в жарку пору року вона знижується.

Річні режими праці та відпочинку передбачають раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку. Такий відпочинок необхідний, тому що щоденний і тижневий відпочинок не запобігає повністю накопичення втоми. Щорічна відпустка встановлюється в законодавчому порядку. Тривалість його залежить від важкості праці, але не може бути менше 15 календарних днів. Відпустка тривалістю до 24 днів доцільно використовувати одноразово, а при більшій тривалості - в два етапи.

У відповідно до природного добовим ритмом природних процесів повинен здійснюватися і порядок чергування змін: ранкова, вечірня, нічна. Однак, на ряді підприємств, що широко використовують працю жінок, добре зарекомендував себе зворотний порядок чергування, який дозволяє подовжити щорічний відпочинок після нічної зміни: бригада з нічної зміни заступає на роботу у вечірню, а потім у ранкову зміну.

Розробляти нові режими праці та відпочинку й удосконалювати існуючий слід виходячи з особливостей зміни працездатності. Якщо час роботи буде збігатися з періодами найвищої працездатності, то працівник зможе виконати максимум роботи при мінімальній витраті енергії і мінімальному стомленні.

3. Види режиму праці та відпочинку

Режим роботи підприємства передбачає кількість змін на добу, тривалість зміни в годинах, тривалість робочого тижня і загальний час роботи підприємства, цеху протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). виходячи з цього режими праці та відпочинку підрозділяються на внутрішньозмінні, добові, тижневі й річні.

Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку - порядок чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни. Основою для розробки будь-якого внутрішньозмінного режиму праці та відпочинку є динаміка працездатності. При розробці внутрішньозмінного режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі та їх тривалість), характер відпочинку.

Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок і особисті потреби (обумовлене відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви.

Тривалість відпочинку протягом зміни (регламентовані перерви) залежить в основному від важкості праці та умов його здійснення. Відповідно до рекомендацій НДІ праці при визначенні тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати наступні десять виробничих факторів, що викликають стомлення: фізичні зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоче положення, монотонність роботи, мікроклімат, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. Залежно від сили впливу кожного з цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок.

Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку повинен включати в себе перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що він більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, на розсуд працівника.

Обідня перерва пов'язаний з природною необхідністю організму у відпочинку після декількох годин роботи й потребою в прийомі їжі. Він запобігає або зменшує зниження працездатності, що відмічається в середині робочого дня у зв'язку з втомою, що накопичилася за першу половину зміни. Ефективність його залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту та організації.

При встановленні обідньої перерви рекомендується керуватися наступними вимогами: надавати обідню перерву в середині робочої зміни або з відхиленням до однієї години; тривалість обідньої перерви встановлювати в 40-60 хв., З тим що б працівник використовував не більше 20 хв. для прийому їжі, а решту часу - на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з кількості часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми, а з іншого боку, з кількості часу, необхідного для нормального прийому їжі. Якщо обідня перерва встановлюється незабаром після початку робочого дня (під час фази впрацьовування або у фазі високої стійкості працездатності), то він не приносить користі і навіть шкідливий, тому що перешкоджає нормальному формуванню робочої установки організму. При безперервних технологічних процесах (хімічні, металургійні, хлібопекарські та інші підприємства), на підземних роботах у вугільній промисловості під час обідньої перерви треба передбачати підміну.

Короткочасні перерви на відпочинок призначені для зменшення розвивається в процесі праці втоми. На відміну від обідньої перерви і перерв на особисті потреби вони є частиною робочого часу і призначаються одночасно для колективу всього цеху або ділянки. При їх розробці попередньо необхідно в кожному випадку вирішувати наступні питання: загальний час на регламентовані перерви; тривалість одного перерви; час призначення перерв; зміст відпочинку (активний, пасивний, змішаний).

Кількість і тривалість короткочасних перерв визначають виходячи з характеру трудового процесу, ступеня інтенсивності і важкості праці. Орієнтиром для встановлення початку перерв на відпочинок служать моменти зниження працездатності. Що б попередити її спад, перерву на відпочинок призначається до настання втоми організму.

Таким чином, встановити час введення перерв на відпочинок на тому чи іншому виробничому ділянці без спеціального обстеження неможливо. Але є одне загальне положення, яке треба враховувати при призначенні перерв: чим важче й напруженіше робота, тим раніше стосовно початку стадії розвивається стомлення слід вводити регламентовані перерви. У другій половині робочого дня у зв'язку з більш глибоким стомленням кількість перерв на відпочинок має бути більше, ніж у першій половині зміни. Фізіологами встановлено, що для більшості видів робіт оптимальна тривалість перерви 5-10 хвилин. Саме ця перерва дозволяє відновити фізіологічні функції, знизити втому і зберегти робочу установку. На роботах, що вимагають великої напруги й уваги, рекомендуються більш менш-більш часті, але короткі перерви (5-10 хв.); На важких роботах з великими фізичними зусиллями - менш часті, але більш тривалі перерви (до 10 хв.), На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15 -20 хвилин з відпочинком тієї ж тривалості.

Короткочасність перерв дозволяє не тільки затримувати розвиток втоми, але і зберігати робочу установку. При глибокому стомленні необхідно йти як по лінії збільшення кількості перерв, так і по лінії збільшення їх тривалості. Але перерви тривалістю понад 20 хвилин порушують вже склалося стан впрацьовування.

Відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (у положенні сидячи, лежачи) необхідний при важких фізичних роботах, пов'язаних з постійними переходами чи виконуються стоячи, особливо при несприятливих умовах зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що протікають у сприятливих умовах праці. Найбільш ефективною формою активного відпочинку є виробнича гімнастика, тобто виконання спеціального комплексу гімнастичних вправ. Активний відпочинок прискорює відновлення сил, тому що при зміні діяльності енергія, витрачена працюючим, органом, відновлюється швидше.

У кожному конкретному випадку підбирають відповідний типовий режим або за показником втоми, встановленому на підставі даних фізіологічних досліджень, або за показником кількісної оцінки умов праці, отриманому розрахунковим способом на основі оцінки окремих факторів умов праці.

Добовий режим праці та відпочинку організовують з урахуванням закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини. Він передбачає встановлення змінності роботи, часу початку і закінчення роботи в змінах і тривалості змін.

Відповідно до добовим циклом фізіологічних функцій організму, найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години. У зв'язку з цим найбільш ефективною є робота в першу зміну. Однак, застосовується двох-і тризмінна робота, а в умовах безперервних технологічних процесів тризмінна робота обов'язкове. При багатозмінної роботі рекомендується застосовувати графіки змінності, максимально скорочують роботу в нічний час, який характеризується мінімальною працездатністю. Характер тижневих і річних режимів праці та відпочинку визначається прийнятою системою графіків виходу на роботу (або графіків змінності).

При однозмінному режимі робота повинна починатися не раніше 8-9 годин, при двозмінній - не раніше 6 годин (перша зміна), а закінчуватися не пізніше 0 годин (друга зміна). При тризмінному режимі початок роботи нічної зміни має бути не пізніше 0 годин.

Тижневий (місячний) режим праці та відпочинку включає графік виходів на роботу (графік змінності). Він визначається кількістю робочих і неробочих днів і годин за тиждень (місяць), порядком чергування робочих днів і днів відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.

Графіки (розклади) виходів робітників і службовців на роботу мають-важливе значення для раціональної організації праці, так як є формою ув'язки спільної праці за часом, а також впливають на ступінь використання встановленого на підприємстві обладнання. Вони мають і важливе соціальне значення, так як для кожного працівника визначають режим праці і відпочинку протягом тижня і більш тривалих календарних періодів.

При побудові графіків змінності необхідно враховувати такі основні вимоги:

- Тривалість щоденного відпочинку між закінченням роботи та її початком у наступний день (зміну) не повинна бути менше 12 годин;

- На змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;

- Графік виходу на роботу повинен створювати умови для найбільш доцільного використання внерабочего часу.

При виборі графіків виходів на роботу стосовно окремих галузях і видах робіт слід керуватися спеціальними постановами і рекомендаціями.

Добовий режим роботи підприємства може бути однозмінний, двозмінним, трьохзмінним або четирехсменним.

Перехід на багатозмінний режим роботи повинен проводитися одночасно з прискоренням перебудови роботи організацій і установ сфери обслуговування та соціально-культурних галузей. З метою підвищення зацікавленості робітників, майстрів та інших фахівців, що працюють у вечірню та нічну зміну, для них вводиться ряд додаткових моральних і матеріальних стимулів, пільг та переваг.

Організація багатозмінної роботи вимагає дотримання наступних шести умов:

- Рівність обсягу продукції й сталість працюючого складу по змінах;

- Однаковий рівень планування, технічного керівництва та обслуговування у всіх змінах;

- Чітке розмежування відповідальності працюють у різних змінах за дотримання технологічного процесу, збереження предметів і засобів праці, а також продукції;

- Точний облік виробітку змін, дільниць і окремих робітників;

- Правильно організована здача і приймання змін;

- Суворе дотримання виходу робітників по змінах згідно з установленим графіком.

Основні параметри графіка змінності для багатозмінний робіт тривалість робочої зміни, кількість бригад і змін, порядок і частота чергування в змінах, тривалість міжзмінного відпочинку, робочого періоду.

При розробці графіків виходу на робочу необхідно враховувати наступні п'ять вимог: режим праця відпочинок змінність

- Дотримання встановленої законом тижневої норми робочих годин;

- Облік специфічних особливостей технології виробництва та можливостей міського транспорту;

- Сталість і рівномірність чергування роботи і відпочинку, що забезпечує кращий відпочинок, підвищення витривалості й працездатності;

- Облік фізіологічних закономірностей працездатності людини в різний час доби.

Графіки змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, повинні передбачати в межах місяця додаткові дні відпочинку й відпрацьовування; при двох-і тризмінної роботі перехід з однієї зміни в іншу рекомендується не частіше ніж через 5-6 днів; порядок чергування змін, по можливості, доцільно здійснювати відповідно до добового ритму природних процесів: ранок - вечір - ніч.

Для того щоб графік виходу на роботу був раціональним, при визначенні тривалості робочого періоду необхідно мати на увазі динаміку працездатності залежно від тривалості зміни, характеру та умов праці. Нормальна тривалість робочого часу робітників і службовців на підприємствах, будовах, в установах, організаціях не може перевищувати 41 години на тиждень.

При розробці графіків дуже важливо також вирішити питання про структуру робочого періоду. Розрізняють дві форми структури робочого періоду: просту і складну. Одним з найбільш важливих ознак простої форми є те, що працівник протягом робочого періоду працює тільки в одну зміну, складної - чергування змін протягом робочого періоду.

Від правильності визначення тривалості робочого періоду та його структури багато в чому залежить тривалість междусменного відпочинку і тривалість вихідних.

Застосовується велика кількість графіків виходу на роботу. Пристосовані до місцевих виробничих умов, вони різняться за тривалістю робочої зміни, кількості змінних бригад, частоті і порядку чергування бригад у змінах і т.д.

Правильно побудовані графіки виходів на роботу повинні відповідати таким основним вимогами

- Тривалість щоденного відпочинку повинна бути не менше подвійної тривалості часу роботи, що передує відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості може бути допущений як виняток, проте в будь-якому випадку він не може бути менше 8 годин;

- На змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;

- Час роботи і час відпочинку треба чергувати регулярно й рівномірно;

- В графіках змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, слід в межах місяця передбачати додаткові дні відпочинку й відпрацьовування;

- При двох-і тризмінну роботу перехди з однієї зміни в іншу не можна проводити частіше ніж через п'ять шість днів.

На практиці застосовуються зразкові графіки виходів на роботу при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями.

Основні питання режиму робочого часу на підприємствах регламентуються правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням адміністрації та профспілкового комітету.

Особливе місце займає питання про режим праці та відпочинку при конвеєрній системі роботи. Головною особливістю її є монотонність, яка веде до швидкого стомлення. Конвеєрна система з фізіологічної точки зору глибоко суперечлива. З одного боку, властива цій системі ритмічність дозволяє розвинути автоматизм і значно полегшує роботу, з іншого - тривале, багаторазове вплив одноманітного подразника на один і той же ділянку кори головного мозку викликає гальмування і швидко розвивається стомлення.
Поруч досліджень (С. А. Косилов, 3. М. Золіна та ін) встановлено, що при неправильній організації режиму праці на конвеєрі різних типів в процесі роботи спостерігається наростаюче стомлення, що характеризується порушенням стійкості динамічного стереотипу: спостерігається збільшення латентного періоду рухових рефлексів, зниження лабільності зорового і слухового аналізаторів, подовження робочої операції за рахунок укорочення мікропауз, що призводить до зменшення часу для відпочинку, зниження продуктивності праці та якості роботи. До кінця робочого дня може наступити ясно виражене стомлення з розвитком гальмівних процесів у корі головного мозку.

Для попередження стомлення при роботі на конвеєрі було вже недостатньо введення тільки коротких перерв для відпочинку протягом робочого дня. Ефективним виявилося перемикання з однієї операції на іншу, фізіологічна основа якого базується на межцентральних відносинах (К. С. точив). Слід уникати надмірного спрощення робочих операцій доведенням їх до елементарних монотонних рухів. У ряді випадків елементарні операції можуть бути об'єднані в більш складні і різноманітні за змістом. Рекомендується знижувати швидкість руху конвеєра при намічається падінні працездатності. Сприятливий вплив надає і введення через кожну годину коротких (5-10 хвилин) перерв для відпочинку з використанням їх для фізичних вправ. Сприятливий вплив може надати введення таких подразників, як музика. Ефективність всіх цих заходів підтверджена на практиці.

У раціональну організацію режиму праці і відпочинку входить і так званий активний відпочинок.

Фізіологічне обгрунтування доцільності активного відпочинку було дано І. М. Сеченовим, що довели ефективність зміни працюючих м'язів для підвищення працездатності. Феномен Сеченова і був покладений в основу організації активного відпочинку. За І. П. Павлову, під час гальмування відбуваються процеси відновлення в. клітинах кори головного мозку, що готують їх до нової діяльності. Під час відпочинку стомленої правої руки збудження, що виникає при включенні в роботу лівої руки, за законом індукції поглибить гальмування в клітинах, в яких вже розвинулося гальмування в результаті виснажливої ??роботи. Внаслідок цього посилюються відновні процеси і наступає більш швидке відновлення працездатності, ніж при пасивному відпочинку.

Феномен Сеченова у виробничих умовах використовується у вигляді включення в трудові процеси спеціально розробленого комплексу фізичних вправ.

3.1 Гнучкий робочий час (ГРВ)

Останнім часом знаходять собі застосування нестандартні режими праці та відпочинку, і зокрема режим гнучкого робочого часу (ГРВ). Їх особливістю і цінністю є те, що вони сприяють оптимального поєднання громадських і особистих інтересів, підвищенню змістовності і поліпшенню умов праці, більш повної реалізації резервів зростання ефективності виробництва.

Режим гнучкого робочого часу - це така форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів встановлюють єдиний час щоденного обов'язкового їх присутності на своїх робочих місцях і інтервали робочого часу, тривалість яких працівник визначає за своїм розсудом. Разом з тим обов'язковою умовою є повне відпрацювання встановленого законом сумарної кількості робочих годин протягом певного облікового періоду (дня, тижня, місяця та ін.) Особливістю ГРВ є надання працюючим певної самостійності у регулюванні часу початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня при одночасному забезпечення нормального ходу виробництва.

Робочий час при ГРВ ділиться на дві частини: гнучкий (ковзаючий) та фіксований періоди робочого часу. Гнучкий - на початку і в кінці робочого дня, коли працівник може самостійно змінювати час початку і закінчення роботи, забезпечуючи, однак, напрацювання загального балансу відпрацьованого часу за обліковий період. Фіксований період робочого часу - частина робочого дня (зміни), коли всі працівники зобов'язані працювати на своїх робочих місцях. Це дозволяє забезпечити нормальну діяльність підрозділів, підтримувати необхідні контакти між працівниками.

Ковзаючий (гнучкий) графік може застосовуватися для робітниць як при п'ятиденному, шестиденному робочому тижні, так і при інших режимах роботи на підприємствах усіх галузей народного господарства. Єдиного режиму використання графіка не існує. Його застосування залежить від виробничих і місцевих. умов. Він може бути введений в різних варіантах з різними режимами робочого часу і часу відпочинку. Однак неодмінною умовою для всіх графіків має бути дотримання річного балансу робочого, часу, розрахованого з семигодинного робочого дня при шестиденному робочому тижні.

Ковзаючий (гнучкий) графік роботи, як правило, повинен передбачати час, коли працівниці зобов'язані перебувати на своєму робочому місці; час, в межах якого працівниці має право починати і закінчувати роботу на свій розсуд, а також перерви (не менше 30 хвилин і не більше 2 годин), які працівниці повинні використовувати для відпочинку та харчування. Ці перерви в робочий час (час перебування на підприємстві) не зараховуються.

Неодмінною умовою ефективного використання ковзаючого (гнучкого) графіка є точний облік відпрацьованого часу та дієвий контроль за найбільш повним і раціональним використанням робочого часу кожної робітницею.

Як показує практика ряду підприємств а організацій різних галузей народного господарства, є реальні можливості використовувати ковзні (гнучкі) графіки не тільки для жінок, які мають дітей, але і для більш широкого контингенту трудящих. За неповними даними, в цілому по країні режими гнучкого робочого часу введені приблизно на 80 промислових підприємствах, у науково-дослідних і проектно-конструкторських організаціях різних міністерств і відомств.

В умовах ГРВ мінімальна тривалість часу роботи за день повинна збігатися з тривалістю фіксованого робочого часу.

Обов'язковим елементом режиму ГРВ є обліковий період - календарний час, протягом якого повинна бути забезпечена повна відпрацювання встановленого законом кількості годин (робочий день, робочий тиждень і т. д.). У залежності від цього можуть бути гнучкі робочі зміна, тиждень, місяць.

Досвід і результати застосування різних типів режимів ГРВ як у нашій країні, так і за кордоном свідчать про велику їх соціально - економічної доцільності.

Однак слід зазначити, що ефективність роботи трудового колективу в умовах застосування режиму ГРВ багато в чому залежить від правильного обліку характеру роботи на конкретних робочих місцях, у підрозділах (дільницях, цехах, відділах) і визначення категорій, для яких можливий і доцільний переклад на режим ГРВ.

Можливість працювати за режимом ГРВ є практично для всіх видів працівників, якщо його застосування не веде до порушення технології виробничого (або управлінського) процесу, до порушення виробничих зв'язків і дезорганізації або погіршенню роботи інших виробничих підрозділів, ущемлення інтересів сторонніх організацій та окремих громадян, не завдає матеріального збитку народного господарства.

У зв'язку з тим, що режим ГРВ передбачає значну індивідуалізацію режимів робочого часу, основною умовою його застосування є достатня автономність робочих місць, контрольованість результатів роботи виконавця (обсягу, якості).

На промислових підприємствах основним обмежувальним чинником для застосування режиму ГРВ є безперервність технологічних процесів. В умовах перериваної виробничого циклу його впровадження можливе як при індивідуальній, так і при бригадній і потокової організації праці. Поширення бригадної організації праці сприяє переходу на режим ГРВ, тому що вона підвищує рівень взаємозамінності членів бригади, рівень взаємного контролю за використанням фонду робочого часу.

При прийнятті рішення про підготовку підрозділи, підприємства до переходу на режим ГРВ необхідно забезпечити високий рівень організації виробництва, праці та трудової дисципліни. Тому робота з переведення на режим ГРВ повинна бути поєднана із здійсненням комплексу заходів щодо підвищення рівня організації праці на конкретних робочих місцях, дільницях, в цехах і підрозділах.

Практика показує, що впровадження ГРВ тягне за собою необхідність запровадження систем індивідуального планування робочого часу й обсягу виконуваних робіт. Плани повинні бути конкретними для кожного працюючого в режимі ГРВ на місяць, тиждень, зміну. При цьому повинна бути налагоджена і система контролю і самоконтролю за виконанням індивідуальних планів.

Виходячи з тривалості прийнятого облікового періоду та ряду інших умов, розрізняють кілька типів побудованих режимів гнучкого робочого часу. Застосовується гнучкий робочий день, гнучка робочий тиждень і особливо гнучкий робочий місяць.

Кожен з цих режимів може бути у двох варіантах залежно від того, переноситься на наступний обліковий період деяка кількість недопрацьованих (перероблених) робочих годин чи ні.

Режими гнучкого робочого часу ефективні тільки в тому випадку, якщо при переході на них враховані особливості виробництва, умови та характер праці тієї або іншої категорії працівників і якщо вводяться вони там, де це дійсно і доцільно.

4. Висновок

При раціоналізації добових режимів праці та відпочинку ефективність багато в чому залежить від того, насколью правильно враховуються закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини, тобто полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність виробництва.

Досвід і результати застосування різних типів режимів ГРВ як у нашій країні, так і за кордоном свідчать про велику їх соціально - економічної доцільності.

Таким чином, при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібний комплексний соціально-економічний підхід. Метою подібного підходу є повна й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва й фізіологічних можливостей людини.

Приклад: Розглянемо економічну ефективність удосконалювання режимів праці та відпочинку.

На конвеєрі годинного підприємства праця складальниць характеризується високою напруженістю і монотонністю. Вивчення режиму праці та відпочинку показало, що крім обідньої перерви ніяких регламентованих перервою пауз не використовується. З метою поліпшення зміни режимів праці та відпочинку пропонується ввести п'ятихвилинні перерви для відпочинку через кожну годину роботи. Проведені після реалізації даного заходу дослідження показали, що рівень виконання роботи у робітниць збільшився з 3 годин до 4,5 годин за зміну.

Список використаної літератури

1. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. 3-тє вид., випр. і доп. К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. 559 с.

2. Кулішов В. В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. К.: Ніка - Центр, Ельга, 2004. 216 с.

3. Основи наукову організацію праці в підприємстві. Навчальний посібник. Під редакцією І.А. Полякова. М. 2000.

4. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова. К.: Кондор, 2004. 429 с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ А. В. Мерзляк, Є. П. Михайлов, М. Х. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". К.: Центр навчальної літератури, 2005. 235 с.

Размещено на Allbest.ru