Тенденції розвитку форм і способів збройної боротьби за досвідом сучасних воєнних конфліктів та їх вплив на розвиток воєнного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКЦІЯ

Тенденції розвитку форм і способів збройної боротьби за

досвідом сучасних воєнних конфліктів та їх вплив на

розвиток воєнного мистецтва

МЕТА

Довести до офіцерів сучасні вимоги, щодо ролі та місця механізованих, танкових та інших підрозділів у ході локалізації збройних конфліктів

Довести склад та характер (тактику) дій незаконних озброєних формувань

Місце проведення: Клуб 181

Метод проведення: Лекція

Час: 1 година

Література: Інформаційний посібник розвідуправління

підрозділ танковий конфлікт збройний

ХIД ЗАНЯТТЯ:

1. ВСТУПНА ЧАСТИНА - 5 хвилин

пеpевipяю наявнiсть особового складу;

пеpевipяю готовнiсть до занять;

оголошую тему та мету заняття.

2. ОСНОВНА ЧАСТИНА - 40 хвилин

Україна як незалежна, самостійна держава послідовно і наполегливо бореться за мир, за загальне роззброєння, попередження вибухонебезпечного ходу подій у світі. Відмовившись від застосування ядерної зброї, виключивши її із своїх арсеналів, молода держава своїм прикладом відкриває реальну можливість припинення результатів розрядки і розвитку мирного співробітництва. Разом з тим було б помилково не бачити того, що найбільш агресивні круги найбільш розвинутих країн зовсім не збираються відкидати мілітаристські думки. Особливо настирливі ті, хто не задоволений початком скорочення ядерних арсеналів тримають курс на накопичення і створення все більш досконалої зброї, роблять ставку на проведення політики з позиції сили.

Широкомасштабна програма переводу ЗС найбільш розвинутих країн на нове покоління звичайної зброї передбачає масові поставки у війська високоточної зброї і широке її застосування в операціях на європейських театрах воєнних дій для нанесення глибоких ударів по противнику і перш за все для ураження його других ешелонів і резервів з метою зриву нарощування зусиль військ у бою. Все більший розмах набирають роботи щодо створення зброї подвійного призначення, яка здатна нести як звичайні, так і ядерні боєзаряди, а також зброю на нових фізичних принципах.

Виходячи з положень воєнної доктрини, у випадку розв'язування війни проти України, головне завдання Збройних Сил буде полягати в тому, щоб відбити напад агресора, зірвати вторгнення його військ і забезпечити їх поразку. В розв'язанні цієї задачі велику роль будуть грати бойові дії військ, які володіють сучасною тактикою.

Сучасна тактика - це теорія і практика підготовки і ведення бою зі застосуванням всіх, в тому числі найновіших засобів збройної боротьби. Поява високоточної зброї, безперервний ріст вогневої могутності, ударної сили і маневреності військ, впровадження автоматизованих систем управління військами і зброєю придали бою невидимі раніше рішучість, маневреність, динамічність і розмах у просторі.

Суттєві зміни в можливості зброї і вдосконалення засобів бойового, технічного і тилового забезпечення, управління військами і зброєю створюють якісно нову матеріально-технічну основу для розвитку тактики загальновійськового бою, випливає необхідність рішення проблем, що виникають, перегляду змісту принципів і ряду положень щодо підготовки і ведення бою з враховуванням оборонної направленості військової доктрини, вимог стратегії, оперативного мистецтва і змін, що здійснюються в засобах збройної боротьби.

Задача в тому, щоб забезпечити більш повне і цілеспрямоване використання всіх тих матеріальних засобів, які виділяє держава, для підвищення бойової могутності Збройних Сил України.

Як ніколи раніше, оперативність дій військ стала залежати від оперативності мислення командира. Підвищилось значення передбачення, розумної ініціативи і самостійність дій, швидке і точне проведення оперативно-тактичних розрахунків, різке скорочення термінів підготовки бою і рішення задач управління частинами і підрозділами в ході його ведення.

Особливе значення набуває уміння ввести противника в оману відносно реального положення і запланованих дій.

Головної задачею збройних сил завжди була всестроння підготовка до майбутньої війни, однак дуже часто по різним причинам їх готовили до минулої війни.

Для початку слід привести приклад бойових дій які відбувались в республіці Чечня за участю військ армії Росії.

За словами російських політиків та воєначальників слід відміти, що приймавші участь в бойових діях частини і з'єднання були до них не готові. В танкових полках ще на марші при підході до Грозного відмічались відмови техніки через її низьку технічну готовність. В середньому з кожних 10 танків 2 не дойшли до Грозного по причині різних несправностей. В великих кількостях використовувались танки Т - 72 самих перших випусків, які пройшли по два, а іноді по три капітальних ремонта, і техніка знята з довгострокового зберігання. Були зафіксовані випадки зупинки колон бойової техніки через використання палива, розбавленого водою по причині розкрадання його в тилових частинах. Ще на марші виявився недостатньо високий рівень підготовки багатьох екіпажей. Деякі механіки-водії не справлялись з керуванням на покритому рідкою грязюкою асфальті. Це були молоді солдати, тільки що прибувші з навчальних підрозділів.

Виходячи з цього слід сказати, що командир, який займається підготовкою військ до ведення бойових дій завжди повинен дуже ясно представляти характер майбутньої війни. Помилковим було завжди коли значний досвід самої виликої класичної переможної війни прошлого покоління, яка завершилась декілька десятеліть назад в ущерб справі продовжують підносити як еталон для теперішніх збройних сил, як в організаційно-штатній структурі так і в збройних силах в цілому, їх озброєнні, формах і способах ведення бойових дій.

З війни минулого потрібно брати тільки ті приклади, які притаманні для війни сьогодення.

Міністр оборони і Головнокомандувач Сухопутними військами постійно вказують на необхідність всестроннього освоєння військами способів підготовки і ведення оборони, яка має ціллю зірвати або відбити наступ переважаючих сил противника, нанести йому значні втрати, утримати важливі райони (рубежі, об'єкти) місцевості і тим самим створити сприятливі умови для переходу в рішучій наступ. Оборона може підготовлюватись завчасно або організовуватись в ході бою, при відсутності безпосереднього зіткнення з противником або в умовах зіткнення з ним, бути вимушеною або навмисною.

Вимушена оборона застосовується з ціллю відбити вторгнення противника особливо при його раптовому нападі. В ході бойових дій вимушена оборона може мати місце при відбитті контрудару противника. При невдалому результаті зустрічного бою або виснаженні сил військ, які наступають.

Навмисна оборона організується для відбиття нападу противника і зриву його задумів, економії сил та засобів на одних напрямках і створення умов для ведення рішучого наступу на інших, забезпечення флангу наступаючого угрупування, закріплення досягнутих рубежів, а також для оборони морського узбережжя і прикриття державного кордону.

В Польовому статуті армії США FM 100-5 рекомендується в наступі на головному напрямку удару створити шестикратну перевагу в силах і засобах. Для дивізії визначається ділянка прорива шириної до 6 км, а для корпусу - до 12 км. При цьому на 1 км його фронту може бути накопичено до 50 танків, понад 40 гармат і більш ніж 40 протитанкових засобів.

В відповідності з американською концепцією наступальної повітряно - наземної операції передбачається попередне глибоке вогневе ураження обороняючихся, розрізнення бойового порядку військ противника і розгром їх по частинам, захват ініціативи і забезпечення свободи маневру силами і засобами для розвитку успіху. За допомогою нової високоточної зброї потужними ударами по військах і об'єктах обороняючихся в короткі терміни в масовому масштабі і на великих ділянках знищити живу силу і бойову техніку не тільки перших, але і других ешелонів, резервів і позбавити його можливості опору.

В таких умовах механізована дивіізія в обороні повина бути здатна протистояти ударам противника з застосуванням високоточної і звичайної зброї, утримувати важливі ділянки і райони, наносячи йому поразку з застосуванням вогню всіх видів, а у випадку його вклинення рішучими контратаками механізованих і танкових частин відновити оборону.

Дивізія веде оборонний бій звичайно в складі корпусу і може займати оборону в першому і другому ешелоні, а також оборонятися на окремому напрямку.

Успіх оборонного бою дивізії багато в чому залежить від його всебічної підготовки, яка починається з отриманням бойової задачі від старшого командира і включає : організацію боя (прийняття рішення, постановку бойових задач частинам, організацію взаємодії, і вогневого ураження противника, всебічного забезпечення боя і управління, планування бою); підготовку дивізії до виконання бойової задачі; зайняття оборони, створення бойового порядку і системи вогню; інженерного обладнання полоси оборони; організацію і проведення виховної роботи; контроль готовності оборони і частин до виконання бойової задачі і інші міроприємства.

Оборона дозволяє виграти час, зекономити сили і засоби на одних напрямках і тим самим створити умови для ведення наступу на других напрямках.

Порядок роботи командира штабу дивізії (полку) щодо організації оборони залежно від умов переходу до неї (передусім від віддаленості противника, характеру його дій і місцевості) та наявності часу.

Під час переходу до оборони при безпосередньому зіткненні з противником організація її буде більш складною, оскільки вона здійснюється, як правило, під постійним діянням на війська, що переходять до оборони, його засобів ураження, а також ударів танків і мотопіхоти. Отримавши задачу на перехід до оборони в таких умовах і усвідомивши її, командир дивізії (полку) передусім вживає заходів до закріплення вигідних рубежів, якими її частини (підрозділи) вже оволоділи. Якщо з отриманої задачі виявиться необхідним оволодіння вказаним (вигідним) рубежем, який перебуває у розташуванні противника, командир дивізії (полку) ставить задачі частинам (підрозділам) першого ешелону та підтримуючі їх артилерії на захоплення цих рубежів. Задачі на захоплення та укріплення захоплених рубежів (районів) доводяться до військ короткими розпорядженнями, які передаються, як правило, по технічних засобах зв`язку. З виходом на вказані рубежі та в інтересах їх закріплення командири організують систему вогню, особливо протитанкового, протиповітряну оборону, вживають додаткові заходи щодо розвідки, захисту підрозділів від зброї масового ураження, забезпечення флангів і проміжків. Механізовані і танкові підрозділи після визначення місць для вогневих засобів обладнують окопи.

У тих випадках коли противник на окремих напрямках для захоплення та утримання вигідних об`єктів здійснює атаки танками й мотопіхотою, командир дивізії (полку) завдає йому ураження вогнем артилерії та контратаками, змушуючи перейти до оборони, висуває на загороджувальні напрямки протитанковий резерв і ставить задачі підрозділам інженерних військ щодо влаштування загороджень перед переднім краєм у проміжках і на флангах. Крім того, командир дивізії (полку) вживає, якщо необхідно, заходів щодо знищення осередків опору противника, що залишилися в тилу, а також щодо ліквідації наслідків його ядерних і хімічних ударів. Дії дивізії (полку) можуть підтримуватися ударами авіації.

У ході закріплення рубежу командир дивізії (полку) оцінює обстановку та, застосовуючи метод паралельної роботи, визначає замисел бою, віддає частинам (підрозділам) попередні бойові розпорядження, завершує прийняття рішення по карті, ставить задачі частинам (підрозділам), дає вказівки щодо взаємодії, організації всебічного забезпечення бою, управління й виховної роботи, а також вживає заходів до створення в найкоротші строки в відповідності до прийнятого рішення системи вогню, інженерних загороджень, фортифікаційного обладнання смуги оборони та організації протиповітряної оборони. У подальшому, як тільки дозволить обстановка, він проводить рекогносцировку, у ході якої уточнює задачі частинам (підрозділам) і порядок взаємодії. При цьому ступінь деталізації замислу бою має бути таким, щоб на основі його можна було віддати частинам (підрозділам) попередні бойові розпорядження.

Зміни у побудові бойового порядку у відповідності до прийнятого рішення на оборону й поставлених бойових задач, а за необхідності й зміна частин (підрозділів) здійснюється, як правило, після закріплення військ на вказаних їм рубежах і по можливості вночі або в інших умовах обмеженої видимості. Необхідність таких змін спричинена тим, що в обороні фронт дій полку та дивізії у два рази більший ніж у наступі; танковий полк може увійти до складу другого ешелону, а в наступі він діє у першому ешелоні; у основні райони звичайно слід переміщати артилерію, протитанкові резерви, другі ешелони та командні пункти. Якщо займаний рубіж виявиться недостатньо вигідними для організації оборони, основні сили дивізії (полку) з дозволу старшого начальника можуть бути виділені на іншій більш вигідний рубіж, який знаходиться в глибині. Перед переднім краєм можуть створюватися смуга забезпечення, передова позиція бойової охорони

Під час переходу до оборони без зіткнення з противником командир дивізії (полку), застосовуючи, як правило, метод послідовної роботи у поєднанні з елементами методу паралельної роботи, приймає рішення і ставить задачі частинам (підрозділам) також по карті. При цьому задачі доводить він, як правило, особисто й у вигляді усного бойового наказу. Усю подальшу роботу щодо організації оборони командир дивізії (полку) проводить на місцевості.

Вийняток із загального порядку роботи командирів і штабів щодо організації оборони становить організація оборони дивізії (полку), яка використовується для прикриття державного кордону, а також дивізій (полків), призначених для оборони на другорядних напрямках, де наступ наших військ з початком війни не передбачається. Ця робота може розпочинатися ще в мирний час або в загрозливий період з отриманням суворого маскування. Командири з`єднань (частин) можуть прийняти рішення на оборону, провести рекогносцировку й намітити заходи щодо всебічного забезпечення, а штаби - провести ретельне планування використання сил і засобів, підготовку управління. З метою відпрацювання основних питань організації й ведення оборонного бою у з`єднаннях (частинах) можуть проводитися командно-штабні й тактичні навчання.

З початком воєнних дій обстановки може різко змінитися, у зв`язку з чим потрібно уточнити раніше проведені організаційні заходи, а іноді й прийняти нове рішення. Найбільш складні умови створяться за раптового розв`язування противником війни, коли слідом за його можливим ударом перейдуть у наступ з`єднання та об`єднання сухопутних військ і на деяких ділянках вклиняться в глибину нашої території. Організовувати оборону доведеться одночасно з висуванням дивізії (полку), з пунктів постійної дислокації (району зосередження або збору по тривозі) за наявності значних втрат від ядерних ударів противника. У ході висування дивізії (полків) у призначені смуги оборони можуть виникати зустрічні бої з передовими частинами противника. У таких умовах необхідно завдати по них потужних вогневих ударів, наступальними діями розгромити їх, а потім перейти до оборони на вказаному рубежі.

У дивізії (полку), що діє у відриві від своїх військ під час переходу до оборони після виконання поставленої задачі основна увага приділяється організації кругової оборони, створенню сильних резервів, а також підтриманню надійного зв`язку із старшим начальником.

В усіх випадках переходу військ до оборони порядок роботи командира та штабу дивізії (полку) щодо її організації має бути таким, щоб забезпечувалася постійна готовність частин (підрозділів) до відбиття наступу противника, ударів його авіації, до знищення десантів та аеромобільних військ, ретельне вивчення й уміле використання місцевості, а також знання оборони, майстерна підготовка та організація вогневого ураження до встановлених дивізії (полку) строків.

В Бойовому статуті поряд з добре відомою з часів першої світової та Великої Вітчизняної війн позиційною обороною розглядається інший її вид - маневрена оборона.

Її ведення можливо на напрямках, де допускається тимчасове залишення частини території. Маневрена оборона організується при нестачі сил, необхідних для позиційної оборони, а також коли доцільно втягнути ударні угрупування противника в вогневі мішки, виграти час, а потім рішучим ударом других ешелонів і резервів зірвати подальший наступ противника. Маневрена оборона застосовується і в випадку раптового нападу агресора, при настачі часу, необхідного для розгортання військ в полосі забезпечення. Все це дозволяє зробити висновок, що якщо позційна оборона є осоновним видом бою в ході війни, то маневровій бороні, скоріше всього, буде належати ведуча роль в її начальному періоді.

Поняття про маневрену оборону вперше з'явилась в СРСР в 1924 - 1928 роках. В керівних документах вона спочатку називалась рухомою. Термін "маневрена" вперше використав НКО СРСР маршал Радянського Союзу С.К. Тимошенко на військовому засіданні в Москві 31 грудня 1940 року. В надрукованому декілька місяців по тому проекті Польового уставу (ПУ-41) їй відводиться місце після позиційної. Однак в першому повоєнному ПУ-48 маневрена оборона не розглядається. На цілих чотири десятеліття вона знімається з порядку дня.

В середені 50-х років аналогічний вид бойових дій під назвою "мобільна оборона" появився в сухопутних військах блока НАТО. Пізніше західні військові віддають їй приоритет перед позиційною обороною і приділяють саму серйозну увагу розробці теорії її підготовки і ведення. Однак на практиці до 1973 року маневрена оборона не застосовувалась. Відставання від теорії в основному визначалось низькими бойовими можливостями обороняючихся військ. Недостатня сила вогню, особливо протитанкового, потребувала жорсткої централізації артилерії в масштабі з'єднання. Частини, а тим більш підрозділи виявились не здатними до автономних дій. Низька маневреність військ приковувала їх до позицій і районів.

Незначна кількість танків, бронетранспортерів, САУ і ЗСУ вкрай негативно сказувалась на результативності контратак.

Все це яскраво проявилось в арабо-ізраільській війні 1967 року і було враховано військовим керівництвом багатьох країн. Величезним кроком в підвищенні вогневих можливостей військ стало оснащення частин потужною артилерією, а підрозділів - ефективними протитанковими засобами.

Поява високоточної зброї надає суттевий вплив на характер бою і операції, що вже в теперішній час знаходить своє відображення в статутах і настановах армій різних держав, наприклад в США, де в новому польовому статуті ФМ 100-5 (1982 року) ці особливості відображені в концепції так званої "повітряно-наземної операції (битви)" ціллю таких операцій є вогнева поразка противника на всю глибину оперативної побудови його загальновійськової (танкової) армії за допомогою розвідувально - ударних комплексів (РУК). Особливе місце серед них займає оперативно-тактичний комплекс "Ассолт брейкер", який використовується для бородьби з груповими броньованими цілями.

Сучасна високоточна зброя в деяких країнах поступово перетворюється в рішучій фактор збройної боротьби і перемоги в війні. Масоване в проміжок довгого часу застосування високоточної зброї може забезпечити збройним силам цих країн вирішення тих самих завдань, які раніше покладались на ядерну зброю, пілотовану авіацію або на сухопутні війська.

Ядерна зброя позбавляється свого впливу на досягнення стратегічних і політичних цілей , їй на зміну приходить інша більш приємлима та дуже ефективна зброя, в якої немає проблем стримування противника, нема проблем застосування, а також немає і проблем, пов'язаних з прямими екологічними наслідками. Більш того, вражаючі властивості боєприпасів високоточної зброї, споряджених звичайною вибувою речовиною, але підвищеної сили або об'ємного вибуху, вже тепер в 30-50 разів більші, ніж в самих потужних по таким же показникам звичайних боєприпасів на базі давно застосовуємих тротила, трінітротолуола та інших вибухових речовин.

По можливостям ураження звичайна високоточна зброя стане рівна ядерній, а по гнучкості застосування стане кращою за ядерну. На високоточнитх крилатих та балістичних ракетах будуть встановлюватись, як це робиться і в теперішній час, і противорадіолокаційні пристрої самонаведення на джерело випромінювання. В цій зброї знаходять застосування як нові так і давно відомі типи головних частин різного призначеня : осколочно-фугасні, битонобійні, проникаючі , касетні, об'ємо-дитоніруючі та інші, які довго ще будуть залишатись на озбоєнні високоточних засобів.

Високоточна зброя потребує серйозного навігаційного забезпеченя. Створюються нові радіонавігаційні системи на базі штучних сопутників Землі. Можна стверджувати, що подібні системи вже пройшли випробовування в останніх воєнних конфліктах на Близькому Сході і Югославії.

Фолклендський воєнни конфлікт, війна в зоні Персидської затоки і високоточні ракетні удари аівації НАТО і входячих в нього сил США, по бойовим позиціям сербських військ у війні в Югославії, по об'єктам Афганістана і Ірака достатньо переконливо продемонстрували можливості високоточної зброї і дали потужний поштовх в його розвитку,це веде до суттевих змін форм і засобів збройної бородьби.

Коли США і їх союзники проводили операцію "Буря в пустелі" в 1991 році і наносили черговий удар по Іраку в грудні 1998 року то телеглядачі багатьох країн світу бачили "репортажі" з "борту сучасних високоточних крилатих ракет" і могли пересвідчитись в їх абсолютній точності поразки цілей.

Багато раз прокручувався по всім програмам телекомпаній сюжет в якому показано як 18 січня 1991 року перша крилата ракета AGM -84F запущена палубним літаком-носієм , який взлетів з аіваносця "Дж. Кеннеді" пролетіла більше 100 км пробила отвір в стіні енергоблоку електростанції в Багдаді, а інша, точно така сама ракета, але запущена з іншого літака через декілька хвилин через цей же самий отвір проникла в середини і там вибухнула. непотрібно бути спеціалістом щоб прийти до висновку, що в цих ракетах досягнута точність попадання, яка дорівнює декількам сантиметрам.

Війна в зоні Персидської затоки була своєобразною лабораторною роботою відпрацювання технології ведення війни нового покоління. Слід відмітити, що операція "Буря в пустелі" була дуже ретельно промодельована перед початком війни, що стане неодмінним атрибутом у всіх війнах в майбутньому. Напад Ірака на Кувейт в серпні 1990 року був для США чудовим поводом для проведення великого натурного експерименту, пов'язаного з перевіркою в бойових умовах високоточних крилатих ракет і іншого озброєння.

Це примусило Пентагон швидко шукати відповіді на такі питання, на які неможливо було відповісти з ходу. Необхідно було суворо і точно врахувати можливості Ірака :

наскільки глибоко він може проникнути на територію Кувейта;

які сили потрібні для підтримки Саудовської Аравії;

за якій час можливо створити ефективну систему оборони на території Саудовської Аравії;

як вести воєнні дії з Іраком для досягнення поставлених цілей;

очікуємі втрати багатонаціональних сил в цій війні і інше.

Відповіді на ці та багато інших питань були отримані за

допомогою бойового моделювання. В реальній бойовій обстановці були використані різні моделі для аналіза виникаючих воєних проблем, прогнозування результатів бойових дій і моделі для прийняття рішень.

Наприклад, за допомогою моделей "Tam", "Галф страйк", "Tacwar", JWARS постійно виконувався аналіз бойових дій на театрі. Всього за період з серпня 1990 року по березень 1991 року було промодельовано більш ніж 200 варіантів різних способів начала, ведення і забезпечення бойових дій багатонаціональних сил з військами Ірака.

Моделювання показало, що коаліційні сили поступалися Іракським загальновійськовим з'єднанням в відповідності 1 : 4, артилерії 1 : 2. Якби ініциатива в цій війні з самого початку була на стороні Іраку і він, продовжуючи наступ, вторгся б і в Саудівську Аравію, то багатонаціональні сили вимушені були б вести неспиятливу для них сухопутну війну і їх втрати в такій війні могли б перевищити 25 тис. чол. з загальної кількості 500 тис.

Генерал Шварцкопф розумів, що американське суспільство не погодиться з подібними втратами особового складу. В результаті багатократного моделювання був вибраний неочікуваний для Іраку, але приємлимий для багатонаціональних сил варіант воєнних дій без ставки на сухопутні угрупування військ, який і був потім практично реалізований в цій війні, хоча і продовжував коректуватися вже в ході самої війни.

Результати моделювання показали, що проведенням довготоривалої, протягом не меньш 35 діб, повітряно- наступальної операції із застосуванням не меньш 300 високоточних крилатих ракет морського і поввітряного базування антиіракська коаліція може вивести з ладу понад 360 найважливіших об'єктів, які складають основу військово-економічного потенціалу Ірака.

Ірак дуже ретельно готувався до минулої війни і був достатньо підготовлений для її ведення, але йому була нав'язана зовсім інша війна. Однак це і стало для Ірака катастрофою.

Створення високоточної зброї - це об'єктивний процес розвитку і вдосконалення засобів збройної бородьби. Досвід батьох локальних війн останнього десятиріччя свідчить, що ефективна вогнева роразка противника і його економічного потенціалу високоточними ракетами з великої відстані дозволила суттево знизити і даже повністю виключити застосування наземних військ.

Найбільш загальними рисами сучасних систем високоточної зброї є :

різке збільшення дальності стрільби - від дальності прямої бачимості до міжконтинентальної;

широка уніфікація зброї не залежно від його базування;

виключення людини з процесу розвідка - цілевказання - поразка;

збільшення ефективності поразки за рахунок високоточної нівігації і підвищення потужності вибухової речовини на головній частині.

Зараз в економічно розвинутих і фінансово незалежних країнах йде дуже інтенсивне накопичення високоточних засобів поразки. Вони предсавляють собою високоточну і володіючу великою рушійною силою ударну зброю. В теперішній час на озброєнні ряда країн стоїть декілька типів високоточних крилатих ракет, які можуть запускатися з повітряних носіїів, а також з підводних або надводних кораблів. Ця зброя пройшла серйозну апробацію в локальних війнах і збройних конфліктах останніх 15 років і вже стає дифіцитним товаром на ринку озброєння. Требе очікувати що почавши серйозну підготовку до переозброєння США під тиском свого військово-промислового комплексу будуть простійно намагатися проводити натурні експеременти по бойовому застосуванню високоточної зброї. Такими реальними полігонами в майбутньому можуть бути ті країни по яким США вже наносили високоточні удари, наприклад Ірак, Сербія, Афганістан, Судан та інші. Випробовування нових високоточних крилатих ракет проводять практично бесперестанно. Якби це був один випадок, то можно було б так і рахувати - випадок. Якби булоб тільки два таких випадка - то вже можно булоб говорити про тенденцію. Но якщо таких випадків було вже декілька, то це вже сувора научна закономірність.

Після масованих випробувань біля 300 крилатих ракет морского базування, діючих в пустельних районах у війні в зоні Персидського заливу в 1991 році, США провели чергові випробовування в 1995 році, коли вже новими варіантами таких ракет, діючих в горно-лісистій місцевості, було достатньо ефективно атаковані засоби ППО і артилерія боснійських сербів.

В жовтні 1996 року були знову проведені натурні випробовування крилатих ракет. По військовим об'єктам Ірака ще раз був нанесений удар, в ході якого було випущено 27 високоточних крилатих ракет найновішої модифікації, з котрих 13 повітряного і 14 - морського базування.

В серпні 1998 року США провели чергові випробування нанесенням високоточних ракетних ударів по об'єктам "ісламських" терористів в Афганістані і Судані. Тут були випробовані найновіші розробки крилатих ракет морського базування, які були запущені як з надводних бойових кораблів так і з багатоцільових підводних човнів, які знаходились в Красному морі і Персидському заливі. В цьому експерименті було випущено 80 ракет.

В грудні 1998 року знову був проведений плановий оперативний по своїм масштабам натурний експеримент, в ході якого застосовувались найновіші розробки високоточних крилатих ракет морського і повітряного базування для нанесення ударів по військовим і гражданським об'єктам Ірака. На цей раз було застосовано 415 крилатих ракет. Те, що це був експеримент сумнівів немає. Про чвідчить організація і побудова високоточних ударів. Як інформувала "Червона зірка", всі удари були нанесені в нічний час в 4 етапа.

На першому етапі, вночі 17 грудня були нанесені два удари найновішими ракетами итпа "Томахок" корабельного базування і один удар також найновішими ракетами повітряного базування. Всього в двух ударах було випущено 180 ракет, які розроблені спеціально для ураження об'єктів, маючих елементи радіоелектронного випромінювання. Удари були здійснені по узлам зв'язку, командним пунктам і штабам стратегічного, оперативного і тактичного призначення, пунктам управління і навідь по казармам національної гвардії.

Як заявили потім американські фахівці ефективність ударів була високою. Безперервний контроль ударів здійснювався спеціально орієнтованими штучними сопутниками Землі - розвідниками, які передавали дані в реальному масштабі часу. Точні дані носять секретний характер через експериментальну направленість ударів.

На другому етапі спочатку удари наносили 17 англійських літаків "Торнадо". Ці удари були здійснені противорадіолокаціоними ракетами "Харм", "Аларм" також по тим об'єктам, які мали в своєму складі радіоелектронні засоби і які обо "засвітились" в ході першого удара, або не були виведені зі строю в тому ударі.

В подальшому на цьому етапі відпрацьовувались на практиці питання вогневої взаємодії кораблій - носіїв ракет "Томахок" з літаками стратегічної авіації В-52 - носіями подібних ракет повітряного базування при нанесенні ними комбінованих високоточних ударів. Після вивчення інформації про надійне подавлення системи ППО Ірака одночасно в цьомуж ударі діяли літки палубної авіації F/A - 18 і берегового базування F - 16, які застосовували також високоточну зброю - бомби з лазерним наведенням для ураження захищених підземних командних пунктів. Після стало відомо, що були повністю виведені зі строю 30 важливих об'єктів.

На третьому етапі натурного експерімента було нанесено три найбільш потужних клмбінованих повітряно - морських високоточних удара. Було здійснено 360 літако-вильотів носіїв крилатих ракет повітряного базування і випущено 95 крилатих ракет. Тут вперше випробовувався в бойових умовах найновіший стратегічний бомбардувальник В-1, виконаний з застосуванням технології "Стелс", яка робить його невидимим для радарів противника. Як стало відомо пізніше, всього в ударі було вражено 40 важливих об'єктів Ірака.

На четвертому, заключному етапі експерименту було здійснено ще три послідовних удара : англійськими літаками "Торнадо", американськими палубними літаками F - 18 і стратегічними літаками В-52. Всього було випущено до 40 високоточних крилатих ракет повітряного і повітряно-морського базування. Слід відмітити, що в даному експерименті літаками В-52 вперше випробовувались нові крилаті ракети повітряного базування, споряджені боєголовкою масою до 1 тони, а також прийняли участь і декілька підводних човнів, які нанесли високоточні удари з акваторій Червоного і Средиземного морів. Як було заявлено вже пізніше по даним космічної розвідки ефективність високоточних ударів в

здійсненому натурному експерименті була на рівні 85 %, що можна оцінювати як рекорд для подібного рівня операцій.

Американські спеціалісти стверджують, що ні одна їх високоточна ракета не була збита іракською ППО. Це дуже ймовірно, так як в нічний час Ірак не використати засоби ППО з візуальним наведенням, яких у нього була велика кількість.

Цей експеримент і особливо його результати розраховані не тільки на Ірак, але і на інших ймовірних противників США. Причому для США, знаходячихся на марші до готовності вести широкомасштабну війну нового покоління, не має значення, де знаходиться противник і яка у нього система оборони. Мабуть вони вже твердо повірили, що в даний період їм вже немає рівних.

А сам удар по Іраку в грудні 1998 року був просто черговою лабораторною роботою по ретельній обробці технології збройної боротьби в війні нового покоління. Тут було багато нового як в військовому мистецтві, так і в перевірці найновіших типів високоточних ракет різного базування. Результати експерименту дозволяють військовому керівництву США в подальшому закупати саму сучасну високоточну зброю в потрібній кількості. Скрита гонка озброєння високоточними системами зброї в США йде повним ходом. Слід очікувати проведення подібних експериментів і в других геостратегічних умовах.

Розглянуте нове озброєння і військова техніка не просто різко повисять бойові можливості збройних сил але й викличуть необхідність корінних змін їх складу і структури, а також самого характеру можливих війн.

Якісно новий рівень засобів поразки, закладений в цих комплексах, визначає і нові вимоги до засобів протидії, в тому числі і до інженерних засобів маскування і захисту військ.

При організації протидії з використанням інженерних засобів маскування потрібно враховувати слабкі сторони цієї зброї, до яких відноситься : використання для знаходження цілей тільки одного (радіолокаційного) диапазону довжин хвиль; відносно невилика розрішаюча здатність РЛС бокового обзору (до 10 м), не дозволяє виконувати упізнання знайдених цілей; використання в суббоєприпасах однодиапазонних теплових головок самонаведення.

Наявність цих обмежень дозволяє організовувати протидію за рахунок зниження загальної ефективності застосування РУК шляхом збільшення числа зон (районів), підвержиних його дії, за рахунок створення хибних об'єктів за планом оперативного маскування; зниження ефективності роботи радіолокаційних станцій бокового обзору з селекцією рухомих цілей комплекса шляхом проведення заходів по радіолокаційному маскуванню військ; зменшення кількості уражених цілей боєприпасами з тапловими головками самонаведення шляхом їх виводу на хибні теплові цілі.

Для успішного рішення задач по протидії високоточній зброї необхідно в ході підготовки збільшити час на навчання особового складу новим методам і способам маскування, пам'ятати при цьому, що в умовах, коли противник "все бачить", а те, що бачить одразу вражає, особливого значення набувають питання імітації цілей в тактичній зоні бойових дій з використанням активних і пасивних засобів.

Як відомо, в розвідувально ударних комплексах планується застосування касетної зброї. Для кожного касетного боєприпаса ціллю для поразки буде об'єкт в складі 10 - 12 дрібних одиниць, тобто практично механізована або танкова рота. Виходячи з цього в вихідному районі механізованого або танкового батальйону буде доцільно створити хибні райони розташування взводів, в полку - рот. За рахунок обладнання тільки одного хибного району розташування взводу можливо кількість цілей для поразки РУК збільшити в механізованому батальйоні з трьох до восьми, в результаті чого втрати значно зменьшаться.

В ході підготовки питання маскування повині бути в полі зору командирів усіх ступенів, так як роль маскування в підвищення живучості військ різко зросла. Це обумовлено, по-перше, високою розрішаючою здатністю засобів розвідки противника (в стані не тільки знаходити, але і визначити всі види військової техніки) і, по-друге, комплексних характером розвідки. Сьогодні недостатньо маскуватися тільки вдень. Теплові та радіолокаційні засоби розвідки ефективні і в нічних умовах.

По досвіду локальних війн можуть бути виказані деякі задуми, направлені на поліпшення маскування військ. Так, вся бронетанкова техніка повина мати заводську унифіковану деформуючу окраску. це дозволить в бойових умовах скоротити час на її перефарбування стосовно до конкретного театру воєнних дій приблизно в два рази. Крім цього, для підвищення ефективності захисту техніки в русі від теплових систем розвідки і наведення зброї необхідно оснастити її тепловідбиваючими і теплорозсіючими екранами, знижаючими температуру вихлопних газів.

Нові питання маскування і захисту військ потребують додаткового вивчення і перевірки у військах. Деякі із стоячих задач можуть бути вирішені тільки комплексним застосуванням інженерних засобів, засобів РЕБ і аерозолей.

Товариші офіцери ми з вами розглянули питання ведення оборонного бою, застосування пртивником високоточної зброї і захист від цієї зброї в умовах ведення обороного бою. Але питання ведення оборонного бою ми розглядали при розв'язанні глобальної війни. Афганська і дві Чеченських війни ще раз підтвердили що в відрізненні від глобальної війни в локальних конфліктах вирішальну роль відіграють не крупні військові з'єднання, а підрозділи низової ланки - взвод, рота в деяких випадках батальйон. і саме на них лягає сьогодні основний тягар в ході проведення операцій. Тягар з яким командири загальновійськових підрозділів не можуть справитись в силу багатьох причин. Тут і закостенілість мишлення загальновійськових командирів, нездатність відмовитись від звичної тактики загальновійськового бою і перейти до тактики бородьби з повстанцями і багато іншого. На Заході вже давно видобули уроки з локальних конфліктів і створили підрозділи, які ще у Вьєтнамі зарекомендували себе з найкращої сторони в багатьох операціях. Для боротьби з партизанами були розроблені польові статути в яких описувались нові тактичні прийоми. Причому кожен рід військ має свій статут, який відображає особливості бойових дій цього роду військ.

У відповідності з концепцією повітряно-наземної операції прийнятої на рубежі 80-90-х років і передбачаючої різке підвищення на полі бою ролі, особливо ланки батальйон - рота - взвод, була проведена організаційно-штатна зміна в багатьох з'єднаннях та об'єднаннях. Згідно названої концепції американці та їх союзники по НАТО планують після нанесення вогневого оборону глибокими клинами і в подальшому силами малих підрозділів перейти в тилу противника на всю глибину його оперативного шикування розсікати його ефективними в армії США для їх підготовки відпрацьована спеціальна програма. Все це противника до дій схожих до спецназівських. Для того щоб дії мілких підрзділів були ураження говорить про те що американці планують застосовувати мілкі підрозділи не тільки в локальних конфліктах, але і у глобальній війні. Застосування таких підрозділів добре себе показало при проведенні операцій "Щит пустелі" і "Буря в пустелі".

І нам товариші офіцери на даному етапі потрібно всього навсього відродити бойову підготовку і польову виучку піхотинців, поскільки не завжди за піхотою було приклеєне образливе призвисько "безтолкова". Пора б згадати що піхота - це "цариця полів". Розгубити досвід завжди легше ніж його накопичити і тим паче відродити. Над цією задачею товариші офіцери вам прийдеться багато попрацювати.

3. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА - 5 хвилин.

- нагадую тему, мету заняття;

- даю завдання на самостiйну пiдготовку.

КЕРIВНИК ЗАНЯТТЯ: підполковник І.Д. АНТОНИК

Размещено на Allbest.ru