Захист від електротравматизму

Размещено на http://allbest.ru

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

КАФЕДРА ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Захист від електротравматизму

Студентка Біланович Людмила Володимирівна

Групи БЗ-41

Викладач Бондар В.

Кременчук

2013



Зміст

Вступ

1. Особливості електротравматизму

2. Засоби та заходи безпечної експлуатації електроустановок

Висновок

Література

електротравматизм праця ізоляція заземлення



Вступ

Охорона праці відіграє важливу роль як соціальний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя - те й інше дається лише один раз. Необхідно пам'ятати, що внаслідок нещасних випадків та аварій на виробництві гинуть не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все люди - годувальники сімей, батьки та матері, доньки та сини, родичі та друзі.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення. Це й висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо. Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку держави. Так в Україні щорічно майже 17 тис. осіб стають інвалідами; кількість пенсіонерів унаслідок трудового каліцтва перевищила 160 тис. осіб; щорічна загальна сума виплат на фінансування пільгових пенсій та пенсій з трудового каліцтва, відшкодування заподіяної шкоди потерпілим на виробництві та інших виплат, пов'язаних із незадовільними умовами праці, сягає понад 2,5 млрд грн.

Мета цієї контрольної роботи полягає в розкритті поняття електротравматизму та заходів безпечної експлуатації електроустановок.



1. Особливості електротравматизму

Електротравми відбуваються при потраплянні людини піл напругу в результаті доторкання до елементів електроустановки з різними потенціалами, чи потенціал яких відрізняється від потенціалу землі, в результаті утворення електричної дуги між елементами електроустановки безпосередньо, або між останніми і людиною, яка має контакт з землею, а також в результаті дії напруги кроку.

Електротравматизм як соціальна категорія характеризується сукупністю електротравм за певний проміжок часу, їх абсолютними і відносними показниками, розподілом за тяжкістю, галузями виробництва тощо.

Як попередньо зазначалось, електротравми в загальному виробничому травматизмі складають біля 1%, а в смертельному - біля 15-20%. Останнє свідчить про зміщення виду електротравм у бік тяжких, що є однією з особливостей електротравматизму.

Особливістю електротравматизму є також те, що на електроустановки напругою до 1 кВ припадає до 70-80% електротравм зі смертельними наслідками, а на електроустановки, напругою понад 1 кВ. - до 20-30%.

Наведений розподіл електротравм за величиною напруги електроустановок обумовлюється не тільки більшою розповсюдженістю електроустановок напругою до 1 кВ, але, більшою мірою, ще й тим, що такі установки доступні більшому загалу працівників, які мають недостатньо чіткі уявлення щодо небезпеки електричного струму та вимог безпеки при експлуатації електроустановок.

До установок, напругою понад 1 кВ, має доступ обмежена кількість працівників, які повинні мати достатній рівень підготовки з питань електробезпеки - відповідну вимогам чинних нормативів групу з електробезпеки.

Крім зазначеного, в порівнянні з іншими видами травматизму, електротравматизму характерні такі особливості:

- людина не в змозі дистанційно, без спеціальних приладів, визначати наявність напруги, а тому дія струму, зазвичай, є раптовою, і захисна реакція організму проявляється тільки після потрапляння під напругу;

- струм, що протікає через тіло людини, діє на тканини і органи не тільки в місцях контакту зі струмовідними частинами і на шляху протікання, але й рефлекторно, як надзвичайно сильний подразник, впливає на весь організм, що може призводити до порушення функціонування життєво важливих систем організму - нервової, серцево-судинної систем, дихання, тощо;

- електротравми можливі без дотику людини до струмовідних частин - внаслідок утворення електричної дуги при пробої повітряного проміжку між струмовідними частинами, або між струмовідними частинами і людиною, чи землею;

- розслідуванню, обліку і аналізу, в основному, доступні тяжкі електротравми та електротравми зі смертельними наслідками, що негативно впливає на профілактику електротравм.

Дія електричного струму на організм людини

Протікання струму через тіло людини супроводжується термічним, електролітичним та біологічним ефектами.

Термічна дія струму полягає в нагріванні тканини, випаровуванні вологи, що викликає опіки, обвуглювання тканин та їх розриви парою. Тяжкість термічної дії струму залежить від величини струму, опору проходженню струму та часу проходження. За короткочасної дії струму термічна складова може бути визначальною в характері і тяжкості ураження.

Електролітична дія струму проявляється в розкладі органічної речовини (її електролізі), в тому числі і крові, що призводить до зміни їх фізико-хімічних і біохімічних властивостей. Останнє, в свою чергу, призводить до порушення біохімічних процесів у тканинах і органах, які є основою забезпечення життєдіяльності організму.

Біологічна дія струму проявляється у подразненні і збуренні живих тканин організму, в тому числі і на клітинному рівні. При цьому порушуються внутрішні біоелектричні процеси, що протікають в організмі, який нормально функціонує, і пов'язані з його життєвими функціями. Збурення, спричинене подразнюючою дією струму, може проявлятися у вигляді мимовільного непередбачуваного скорочення м'язів. Це, так звана, пряма або безпосередня збурююча дія струму на тканини, по яких він протікає.

Разом із цим, збурююча дія струму на тканини може бути і не прямою, а рефлекторною - через центральну нервову систему. Механізм такої дії полягає в тому, що збурення рецепторів (периферійних органів центральної нервової системи) під дією електричного струму передається центральній нервовій системі, яка опрацьовує цю інформацію і видає команди щодо нормалізації процесів життєдіяльності у відповідних тканинах і органах. При перевантаженні інформацією (збуреннях клітин і рецепторів) центральна нервова система може видавати недоцільну, неадекватну інформації виконавчу команду.

Останнє може призвести до серйозних порушень діяльності життєво важливих органів, у тому числі серця та легенів, навіть коли ці органи не знаходяться на шляху проходження струму.

Крім зазначеного, протікання струму через організм негативно впливає на поле біопотенціалів в організмі. Зовнішній струм, взаємодіючи з біострумами, може порушити нормальний характер дії біострумів на тканини і органи людини, подавити біоструми і тим самим спричиняти специфічні розлади в організмі.



2. Засоби та заходи безпечної експлуатації електроустановок

Безпечна експлуатація електроустановок забезпечується: конструкцією електроустановок; технічними способами та засобами захисту; організаційними та технічними заходами (рис. 1)

Рис. 1. Класифікація засобів та заходів безпечної експлуатації електроустановок

Конструкція електроустановок повинна відповідати умовам їх експлуатації та забезпечувати захист персоналу від можливого доторкання до рухомих та струмовідних частин, а устаткування - від потрапляння всередину сторонніх предметів та води.

За способом захисту людини від ураження електричним струмом встановлено п'ять класів електротехнічних виробів: 0, 01,1, II, III. До класу 0 належать вироби, які мають робочу ізоляцію і у яких відсутні елементи для заземлення. До класу 01 належать вироби, які мають робочу ізоляцію, елемент для заземлення та провід без заземлювальної жили для приєднання до джерела живлення. До класу І належать вироби, які мають робочу ізоляцію та елемент для заземлення. Якщо виріб класу І має кабель до джерела живлення, то цей кабель повинен мати заземлювальну жилу та штепсельну вилку зі заземлювальним контактом. Цей контакт є дещо довшим за робочі контакти вилки для того, щоб забезпечувати випереджальне замикання заземлювального контакту під час увімкнення та більш запізніле розмикання його під час вимикання. До класу II належать вироби, які мають подвійну чи посилену ізоляцію і не мають елементів для заземлення. До класу III належать вироби, які не мають внутрішніх та зовнішніх електричних кіл з напругою понад 42 В.

Технічні способи та засоби захисту (ТСЗЗ) поділяють на (див. рис. 3.21):

- ТСЗЗ при нормальних режимах роботи електроустановок (ізоляція струмовідних частин, забезпечення недоступності неізольованих струмовідних частин, попереджувальні сигналізація, знаки та написи, застосування малих напруг, захисне розділення електромереж, вирівнювання потенціалів);

- ТСЗЗ при переході напруги на металеві нормально неструмовідні частини електроустановок (захисні заземлення, занулення, вимикання);

- електрозахисні засоби та запобіжні пристосування.

Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок

Забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм. Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.

Робочою називається ізоляція струмовідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом.

Додатковою називається ізоляція, яка застосовується додатково до робочої і у випадку її пошкодження забезпечує захист людини від ураження струмом.

Подвійною називається ізоляція, яка складається з робочої та додаткової. Наприклад, додаткова ізоляція досягається шляхом виготовлення корпусів та рукояток електроустаткування із діелектричних матеріалів (пластмасові корпуси ручних електрифікованих інструментів, побутових електропристроїв тощо).

Посиленою називається покращена робоча ізоляція.

Механічні пошкодження, волога, перегрівання, хімічні впливи зменшують захисні властивості ізоляції. Навіть у нормальних умовах ізоляція поступово втрачає свої початкові властивості, "старіє". Тому необхідно систематично проводити профілактичні огляди та випробовування ізоляції. У приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливо небезпечних, відповідно не менше одного разу на два роки та в півріччя, перевіряють відповідність опору ізоляції до норм шляхом вимірювання. Для електромереж напругою до 1000 В опір ізоляції струмовідних частин електроустановок повинен бути не меншим ніж 0,5 МОм, а електрифікованого ручного інструменту - не менше ніж 1 МОм, якщо інше не передбачено відповідними нормами.

Передбачає застосування захисних огороджень, блокувальних пристроїв та розташування неізольованих струмовідних частин на недосяжній висоті чи в недоступному місці.

Захисні огородження можуть бути суцільними та сітчастими. Суцільні огородження (корпуси, кожухи, кришки і т. ін.) застосовуються в електроустановках з напругою до 1000 В, а сітчасті (огорожі, бар'єри) - до і вище 1000 В. Вони повинні встановлюватись на відстані до струмопровідних частин не менше за припустиму.

Якщо під час експлуатації електроустановок передбачений періодичний доступ (для оглядів, технічного обслуговування, ремонтів) до їх огороджених зон, в яких знаходяться неізольовані струмові дні частини, то дверцята, кришки, двері цих огороджень повинні мати блокувальні пристрої. Останні забезпечують зняття напруги зі струмовідних частин у разі відкривання огородження та спробі проникнути в небезпечну зону. Блокувальні пристрої за принципом дії поділяються на механічні, електричні та електронні.

Розташування неізольованих струмовідних частин на недосяжній висоті чи у недоступному місці забезпечує безпеку без захисних огороджень та блокувальних пристроїв. Обираючи необхідну висоту підвісу проводів під напругою, враховують можливість випадкового доторкання до них довгих струмопровідних елементів, інструменту чи транспорту. Так, висота підвісу проводів повітряних ліній електропередач відносно землі при лінійній напрузі до 1000 В повинна бути не меншою ніж 6 м. Розташування неізольованих струмовідних частин у спеціальних приміщеннях чи комірках, що зачиняються на ключ (знімну ручку), обмежує доступ до них сторонніх осіб.

Є пасивними засобами захисту, які не усувають небезпеки ураження, а лише інформують про й наявність. Попереджувальна сигналізація може бути світловою (лампочки, світлодіоди і т. ін.) та звуковою (зумери, дзвінки, сирени). На виробництві широко використовують світлову сигналізацію для попередження про наявність напруги на тих чи інших частинах електроустаткування. Наприклад, при подачі напруги на електроустаткування на пульті керування загоряється сигнальна лампочка "Мережа".

Застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. До малих напруг належать номінальні напруги, що не перевищують 42 В змінного струму та 110 В постійного струму. За таких напруг струм, що може пройти через тіло людини, є дуже малим і вважається відносно безпечним. Однак гарантувати цілковиту безпеку неможливо, тому поряд з малою напругою використовують й інші способи та засоби захисту.

Малі напруги застосовують у приміщеннях з підвищеною небезпекою (напруга до 42 В включно) та в особливо небезпечних приміщеннях (напруга до 12 В включно) для живлення ручних електрифікованих інструментів, переносних світильників, для місцевого освітлення на виробничому устаткуванні.

Джерелами такої напруги можуть слугувати батареї гальванічних елементів, акумулятори, трансформатори і т. ін. На рис. 2.2 наведено схему знижувального трансформатора, що містить металевий корпус і, магнітопровід 2, екран З, обмотки низької 4 та високої 5 напруги.

Для захисту від переходу високої напруги в мережу низької напруги вторинну обмотку трансформатора приєднують до нульового проводу або заземлюють (так само як металевий корпус і екран трансформатора).

Для унеможливлення випадкового приєднання електрообладнання з малою напругою живлення до мережі більш високої напруги штепсельні вилки та розетки відповідних напруг мають свої конструктивні відмінності. Отже, застосування малих напруг суттєво зменшує небезпеку ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак і переріз провідників, що, в свою чергу, збільшує витрати кольорових металів (міді, алюмінію). Крім того, при малих напругах істотно зростають втрати електроенергії в мережі, що обмежує її протяжність.

У силу вищеназваних обставин малі напруги мають обмежене використання в електронебезпечних приміщеннях (особливо небезпечних і з підвищеною небезпекою) і застосовуються лише для живлення переносного електрообладнання, яке, на відміну від стаціонарних електроустановок, експлуатується в більш важких умовах (зазнає механічних впливів, змін температури, вологості тощо).

Є способом зниження напруг дотику та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання.



Рис. 2. Схема знижувального трансформатора

Людини або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмовідної частини, а також при контурному заземленні. Вертикальні заземлювачі в контурному заземленні (рис. 3) розміщуються як по контуру, так і всередині захищуваної зони і з'єднуються сталевими полосами. У разі замикання струмовідних частин на корпус, що приєднаний до такого контурного заземлення, ділянки землі всередині контура набувають високих потенціалів, які наближаються до потенціалу заземлювачів. Завдяки цьому максимальні напруги дотику та кроку ІІп знижуються до допустимих значень.

Рис. 3. Вирівнювання потенціалів при контурному заземленні



Передбачає поділ останньої на окремі електрично незв'язані між собою дільниці за допомогою роздільних трансформаторів РТ з коефіцієнтом трансформації 1:1 (рис. 4). Чим протяжніша та розгалуженіша електромережа, тим меншим є її опір ізоляції та більшою ємність відносно землі. Отже, якщо таку електромережу розділити на низку невеликих мереж (дільниць) такої ж напруги, які мають незначну ємність та великий опір ізоляції, то при цьому значно підвищується безпека експлуатації електроустановок.

Технічні способи та засоби захисту при переході напруги на нормально неструмовідні частини електроустановок

Застосовують у мережах з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та в мережах напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі джерела живлення.

Захисне заземлення - це навмисне електричне з'єднання зі землею або з її еквівалентом металевих частин електроустановки, які нормально не перебувають під напругою, але можуть опинитись під нею в аварійних режимах

Рис. 4. Схема електричної мережі до (а) та після (б) захисного розділення: Н - навантаження; РТ - роздільний трансформатор; ЗН - знижувальний трансформатор; ВН - мережа високої напруги; НН - мережа низької напруги роботи.



Призначення захисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевих конструктивних частинах електроустановки (наприклад, унаслідок замикання на корпус фази при пошкодженні її ізоляції) забезпечити захист людини від ураження електричним струмом у разі її доторкання до таких частин. Це досягається шляхом зниження до безпечних значень напруг дотику та кроку.

Якщо корпус установки є незаземленим і відбулося замикання на нього однієї з фаз, то доторкання людини до такого корпуса рівнозначно доторканню до фази. Якщо ж корпус електрично з'єднаний з землею (рис. 5, а), то він опиниться під напругою замикання, а людина, яка доторкається до такого корпуса, згідно з формулою, потрапляє під напругу дотику. Струм, який пройде через людину, в такому випадку визначається з рівняння

звідки видно, що чим меншими є значення іа та а, тим менший струм пройде через тіло людини, яка стоїть на землі й доторкається до корпуса установки. Таким чином, захист від ураження струмом забезпечується шляхом приєднання корпуса до заземлювача, який має малий опір заземлення Яа та малий коефіцієнт напруги доторкання а.

Із еквівалентної електричної схеми (рис. 5, б) видно, що людина (Ял), доторкаючись до заземленого корпуса, який опинився під напругою, від'єднується до електричного кола однофазного струму паралельно опору заземлення Да. Оскільки опір заземлення малий, то основна частина струму замикання на землю пройде саме через нього, а через людину пройде малий (безпечний) струм. У цьому і полягає суть захисного заземлення. Причому струм, що пройде через людину, зменшиться у стільки разів, у скільки опір людини більший за опір заземлення.



Рис. 5. Захисне заземлення: а - схема доторкання людини до заземленого корпуса, який опинився під напругою; б - еквівалентна електрична схема

Якщо прийняти, що опір людини Дл = 1000 Ом, а опір заземлення Д = 4 Ом, то струм, який пройде через людину, що доторкнулася до заземленого корпуса, котрий опинився під напругою, буде в 250 разів менший, ніж у випадку, коли таке захисне заземлення відсутнє.

Заземлювальним пристроєм називають сукупність конструктивно з'єднаних заземлювальних провідників та заземлювача. Заземлювач - провідник або сукупність електрично з'єднаних провідників, які перебувають у контакті зі землею або її еквівалентом. Заземлювачі бувають природні та штучні. Як природні заземлювачі використовують електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій, а також комунікацій, які мають надійний контакт із землею (водогінні та каналізаційні трубопроводи, фундаменти будівель і т. ін.). Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби діаметром 35-50 мм (товщина стінок - не менше 3,5 мм) та кутники (40 х 40 та 60 х 60 мм) довжиною 2,5-3,0 м, а також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм та довжиною до 10 м. У більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі забивають у землю на глибину п = 0,5- 0,8 м (рис. 6). Вертикальні заземлювачі з'єднують між собою заземлювальним провідником.



Рис. 6. Схема розташування штучних заземлювачів: 1 - вертикальні заземлювачі; 2 - заземлювальний провідник (горизонтальною штабою з поперечним перерізом не менше ніж 4 х 12 мм або дротиком з діаметром не менше ніж 6 мм) за допомогою зварювання

Для забезпечення надійного контакту, приєднання корпуса установки до магістралі заземлення здійснюється зварюванням або болтовим з'єднанням у спеціальному місці корпуса, що має антикорозійну обробку. Установки, що підлягають заземленню, приєднуються до магістралі заземлення виключно паралельно за допомогою окремого провідника. Послідовне приєднання таких установок до магістралі заземлення не допускається (рис. 7).

Рис. 7. Правильна (а) і неправильна (б) схеми приєднання установок, що підлягають заземленню до магістралі заземлення

Залежно від розташування заземлювачів стосовно устаткування, що підлягає заземленню, розрізняють виносне (зосереджене) та контурне (розподілене) заземлення. Перевага виносного заземлення (рис. 8, а) полягає втому, що можна обрати місце розташування заземлювачів з найменшим опором ґрунту (землі). Заземлювачі контурного заземлення (рис. 8, б) розташовують безпосередньо біля периметра (контура) дільниці, на якій знаходиться заземлюване устаткування. Це дозволяє вирівняти потенціали всередині контура, а відтак знизити напругу дотику та кроку. Тому більш ефективним з точки зору електробезпеки є контурне заземлення.

Рис. 8. Виносне (а) та контурне (б) заземлення: 1 - заземлювачі; 2 - заземлювальні провідники; 3 - устаткування

Опір захисного заземлення в електроустановках напругою до 1000 В і потужністю понад 100 кВА не повинен перевищувати 4 Ом. Ця норма обумовлена величиною напруги, що виникає між корпусом заземленого устаткування та землею у випадку пробою ізоляції, за якої струм, що проходить через людину, якщо вона доторкається до установки, є безпечним. Такою напругою замикання Ut прийнято вважати напругу до 42 В змінного струму, а оскільки найбільший можливий струм замикання на землю в електроустановках до 1000 В становить 10 А, то максимально допустимий опір заземлення дорівнює

Відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), захисне заземлення належить виконувати: при напрузі змінного струму 380 В і вище та 440 В і вище для постійного струму - в усіх електроустановках; при номінальних напругах змінного струму вище 42 В та постійного струму вище 110 В - лише в електроустановках, що знаходяться в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також у зовнішніх електроустановках; за будь-якої напруги змінного та постійного струму - у вибухонебезпечних установках.

У процесі експлуатації електроустановок можливе порушення цілісності заземлювальних провідників та підвищення опору заземлення вище норми. Тому ПУЕ передбачено проведення візуального контролю (огляду) цілісності заземлювальних провідників та вимірювання опору заземлення. Такі вимірювання проводять, як правило, при найменшій провідності ґрунту: влітку - при найбільшому висиханні; взимку - при найбільшому промерзанні ґрунту. Вимірювання опору заземлення належить проводити після монтажу електроустановки, після її ремонту чи реконструкції, а також не менше одного разу на рік.

Застосовується в чотирьохпровідних мережах напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю. Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустановок використовується в тих випадках, що й захисне заземлення.

Занулення - це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним проводом металевих частин електроустановки, які нормально не перебувають під напругою, але можуть опинитися під нею в аварійних режимах роботи.

Нульовий захисний провід - це провід, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.

При зануленні (рис. 9) у випадку замикання фазного проводу мережі на корпус 1 електроустановки виникає однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним та нульовим проводами. Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом захисту від струмів короткого замикання 2 (перегорає плавка вставка запобіжника замкненої фази чи спрацьовує автоматичний вимикач). Таким чином, забезпечується захист людей від ураження електричним струмом.



Рис. 9. Схема захисного занулення

Для зменшення небезпеки ураження струмом, яка виникає внаслідок обриву нульового проводе, влаштовують (багаторазово) додаткове заземлення нульового проводу Rд (див. рис. 9).

Для швидкого та надійного вимкнення необхідно, щоб струм короткого замикання І перевищував струм спрацювання захисного апарата.

Отже, при зануленні виключно важливе значення має правильний вибір плавких запобіжників та автоматичних вимикачів відповідно до величини струму короткого замикання петлі фаза - нуль. При неправильному виборі плавкого запобіжника чи автоматичного вимикача, коли відповідно / < 31 чи / < 1,51 , може не відбутися вимкнення установки, на корпус якої перейшла напруга, а відтак буде існувати небезпека для людини у разі її доторкання до корпуса.

Слід зазначити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їх електробезпеку.

Захисне вимикання застосовується як основний або додатковий захисний засіб у будь-яких електроустановках, але особливо тоді, коли з різних причин важко забезпечити ефективне заземлення чи занулення, а також коли є висока імовірність випадкового доторкання до струмопровідних частин. Такі умови частіше за все виникають у пересувних електроустановках, а також у стаціонарних, що розташовані в районах з поганою провідністю ґрунту. Захисне вимикання є незамінним засобом для ручних електроінструментів, які у значній кількості застосовують у багатьох галузях виробництва.

Захисне вимикання - це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (до 0,2 с) у разі виникнення в ній небезпеки ураження струмом.

Існує багато схем захисного вимикання. Як приклад розглянемо схему пристрою захисного вимикання, що наведений на рис. 2.10. Такий пристрій слугує додатковим захистом до заземлення і призначений для усунення небезпеки ураження струмом у разі появи на заземленому корпусі електроустановки підвищеної напруги.

У разі пошкодження чи пробою ізоляції та переході напруги фази на корпус установки 1 спочатку виявляється захисна властивість заземлення, завдяки якій напруга на корпусі знижується до деякої величини II -1Я. Якщо значення V буде вищим за гранично допустиму напругу С/кор доп, то спрацює пристрій захисного вимикання: реле максимальної напруги Ну замкнувши контакти, подає живлення на котушку вимкнення КВ, яка розмикає контакти автоматичного вимикача 2, при цьому установка від'єднується від електромережі.

Електрозахисні засоби - це технічні вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля.

Залежно від призначення електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні (рис. 10), огороджувальні та запобіжні.

Ізолювальні електрозахисні засоби

Призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивних елементів (корпусів), які опинилися під напругою.

Розрізняють основні та додаткові ізолювальні електрозахисні засоби. До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких упродовж тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмовідних частин, що знаходяться під напругою.

Рис. 10. Схема пристрою захисного вимикання, який реагує на напругу корпуса відносно землі

До них належать: при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В - діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, ізолювальні кліщі, покажчики напруги, інструменти з ізолювальними рукоятками, електровимірювальні кліщі; а при роботі в електроустановках напругою понад 1000 В - ізолювальні штанги, електровимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги, покажчик напруги для фазування (див. рис. 11).

Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості й призначені для підсилення захисної дії основних засобів. Тому вони застосовуються лише одночасно з основними засобами. До додаткових ізолювальних.

До електрозахисних засобів належать: при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В - діелектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки тощо; при роботах у електроустановках з напругою понад 1000 В - діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки (див. рис. 11) та інші засоби захисту.

Рис. 11. Ізолювальні електрозахисні засоби: а - ізолювальна штанга; б - покажчик напруги; в - електровимірювальні кліщі; г - діелектричні рукавички, боти, калоші; ґ - гумові килимки та доріжки; д - ізолювальна підставка; е - інструменти з ізолювальними рукоятками

(Щити, ширми, екрани, плакати електробезпеки) призначені для захисту працівників, котрі виконують роботи в електроустановках, від випадкового доторкання чи наближення на небезпечну відстань до струмовідних частин, що знаходяться під напругою, а також для тимчасового огородження входів у комірки, камери та проходів у приміщення, в які вхід працівникам заборонений.

Призначені: для захисту персоналу від випадкового падіння з висоти (запобіжні пояси, страхувальні канати); для забезпечення безпечного піднімання на висоту (ізолювальні драбини, кігті-лази монтерські); для запобігання нещасним випадкам при помилковому або самочинному увімкненні комутаційних апаратів або при наведеній напрузі (переносне заземлення); для захисту від світлової, теплової, механічної дії електричної дуги (захисні окуляри, щитки, спецодяг, каски, захисні рукавички тощо).

Під час обслуговування електроустановок із застосуванням електрозахисних засобів необхідно виконувати вимоги ДНАОП 0.00-1.21-98 "Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів", ДНАОП 1.1.10-1.07-01 "Правила експлуатації електрозахисних засобів" та інших відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Керівники підприємств (установ, організацій) та інші посадові особи несуть персональну відповідальність за виконання цих вимог.

Відповідальність за своєчасне забезпечення працівників і комплектування електроустановок випробуваними засобами захисту відповідно до встановлених норм, а також за дотримання норм зберігання, випробування, застосування та обліку їх несе власник цих засобів. У разі виявлення непридатних для застосування засобів захисту їх необхідно вилучити з експлуатації.

Працівників, які обслуговують електроустановки, потрібно забезпечити усіма необхідними засобами захисту, навчити правилам користування цими засобами і зобов'язати застосовувати їх для створення безпечних умов праці.

Електрозахисні ізолювальні засоби повинні відповідати напрузі електроустановки, в якій вони застосовуються, і використовуватись лише за призначенням.

Перед тим як почати роботи із застосуванням електрозахисних ізолювальних засобів, необхідно перевірити зазначену на його штампі допустиму напругу та чи не прострочений термін випробування даного засобу. Після цього треба здійснити його зовнішній огляд. У разі виявлення пошкоджень (наприклад, тріщин на ізолювальних частинах або проколів у діелектричних рукавичках) користуватись такими засобами захисту забороняється.

Електрозахисні ізолювальні засоби застосовуються в закритих електроустановках, а в суху погоду - у відкритих. Забороняється виконувати роботи із використанням основних електрозахисних засобів у відкритих електроустановках під час дощу, снігопаду, туману тощо.

Організаційні та технічні заходи електробезпеки

До роботи на електроустановках допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади чи роботи, яку вони виконують та кваліфікаційної групи з електробезпеки, і які не мають протипоказань, визначених Міністерством охорони здоров'я України.

З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та забезпечення безпеки праці працівники, що обслуговують діючі електроустановки, в обов'язковому порядку проходять попередній (при прийнятті на роботу) та періодичні (термін обумовлений професією та характеристикою роботи) медичні огляди.

Роботи в електроустановках стосовно їх організації поділяються на такі, що виконуються: за нарядом-допуском; за розпорядженням; у порядку поточної експлуатації. Безпека робіт у діючих електроустановках досягається наступними організаційними заходами: затвердження переліку робіт, що виконуються за нарядами, розпорядженнями і в порядку поточної експлуатації; призначення осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт; оформлення нарядом, розпорядженням або затвердженням переліку робіт, що виконуються в порядку поточної експлуатації; підготовка робочих місць; допуск до роботи, нагляд під час виконання робіт; переведення на інше робоче місце; оформлення перерв у роботі та її закінчення.

Робота в електроустановках стосовно заходів безпеки поділяється на три категорії: зі зняттям напруги; без зняття напруги на струмовідних частинах та поблизу них; без зняття напруги віддалік від струмовідних частин, що перебувають під напругою.

До технічних заходів, які необхідно виконувати в діючих електроустановках для забезпечення безпеки робіт належать:

- при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках: вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення електроенергії; механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення, зняття запобіжників, від'єднання кінців лінії, що забезпечує електропостачання, та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт; вивішування заборонних плакатів на приводах ручного і на ключах дистанційного керування комутаційною апаратурою; перевірка відсутності напруги на струмовідних частинах, які слід заземлити для захисту людей від ураження електричним струмом; встановлення заземлення (увімкнення заземлюваних ножів; встановлення переносних заземлень); огородження робочих місць або струмовідних частин, що залишаються під напругою, і вивішування на огородженнях плакатів безпеки;

- при проведенні робіт без зняття напруги на струмовідних частинах та поблизу них: виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками із застосуванням електрозахисних засобів, під постійним наглядом, із забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних механізмів та пристосувань;

- при проведенні робіт без зняття напруги віддалік від струмовідних частин, що перебувають під напругою, є неможливим випадкове наближення працівників і ремонтного оснащення та інструменту, що застосовуються ними, до струмовідних частин на відстань, меншу від допустимої, тому передбачати технічні та організаційні заходи для запобігання такому наближенню не потрібно.



Висновки

Сучасне виробництво нерозривно пов'язане з використанням електроенергії. В умовах експлуатації потужних енергосистем, електричних машин та апаратів, розвитку обчислювальної техніки і приладобудування, роботизації та комп'ютеризації виробництва важливого значення набуває проблема в електробезпеці -- захисті електротехнічного персоналу та інших осіб, які обслуговують електроустаткування від ураження електричним струмом.

Крім виробництва, електроенергія з кожним роком знаходить все більше застосування в побуті. Недотримання вимог безпеки в цьому випадку супроводжується електротравмами, щорічна кількість яких значно перевищує виробничі електротравми. Так, у тому ж 1998 р. загальна кількість електротравм зі смертельними наслідками (на виробництві і поза виробництвом) в Україні склала майже 1600, а в усьому світі, за даними міжнародних організацій, зафіксовано біля 25 000 смертельних електротравм. Таким чином, при чисельності населення України менше 1% від світової, кількість смертельних електротравм перевищує 6% від загальносвітової.

Наведене вище свідчить про наявність в Україні серйозної проблеми з електротравматизмом. За кожною електротравмою, і особливо тяжкою, стоять трагедія особи, сім'ї, суспільства, значні матеріальні втрати і втрати трудових ресурсів, несприятливі для суспільства морально-етичні та соціально-політичні наслідки. Досягнення позитивних змін в динаміці електротравматизму потребує удосконалення нормативної бази з питань електробезпеки, дотримання вимог безпеки при розробці електроустановок, їх спорудженні та експлуатації, підвищення рівня навчання електротехнічного персоналу, всього населення щодо розуміння небезпеки ураження електричним струмом, безпечного поводження при виконанні робіт в електроустановках та при користуванні ними.



Література

1. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підручник для студ. вищих навчальних закладів / За ред. М. Гандзюка. - Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2003. - С.35-37; 165-167.

2. Жидецький В.Ц., Джигерей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці: Навчальний посібник. - Вид. 4-те, доп. - Львів: Афіша, 2000. - С. 136-139; 297.

3. Керб Л.П. Основи охорони праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 101-102; 184-185.

4. Купчик М.П., Гандзюк М.П., Степанець І.Ф. та ін. Основи охорони праці. - К.: Основа, 2000. - С. 171.

5. Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посібник. - К: Центр навчальної літератури, 2005. - С.37-43.

Размещено на Allbest.ru

...