Виробничі травми, професійні захворювання, нещасні випадки виробничого характеру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробничі травми, професійні захворювання, нещасні випадки виробничого характеру

Нещасний випадок - це випадок з людиною внаслідок непередбаченого збігу обставин і умов, за яких заподіяно шкоду її здоров'ю або смерть.

Нещасний випадок на виробництві - це випадок із працівником, пов'язаний з дією на нього небезпечного виробничого чинника.

Професійне захворювання - це патологічний стан, зумовлений тривалою роботою в певних умовах і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією виробничих чинників.

До нещасних випадків відносять раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, гострі професійні захворювання й отруєння, теплові удари, обмороження, ураження електричним струмом та блискавкою, іонізуючим випромінюванням та інші ушкодження, що сталися внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, а також були заподіяні представниками флори та фауни.

За ступенем тяжкості наслідки нещасних випадків поділяють на:

- мікротравми;

- легкі (з тимчасовою втратою працездатності);

- тяжкі (з повною або частковою тривалою чи постійною втратою працездатності);

- смертельні.

Усі причини нещасних випадків можна об'єднати в чотири групи:

1.технічні.

2.організаційні.

3.психофізіологічні.

4.санітарно-гігієнічні.

До технічних причин належать конструктивні недоліки, ненадійність машин, механізмів, устаткування, недосконалість технологічного процесу; технічна несправність машин, механізмів, устаткування, інструментів; відсутність або недосконалість технічних засобів безпеки (огороджень, блокувань, запобіжних і сигнальних пристроїв).

Організаційні причини - це незадовільна організація робіт (порушення режиму праці, неналежний нагляд за виконанням робіт); експлуатація несправного або невідповідного устаткування; неправильна організація та утримання робочих місць, проходів; недоліки в навчанні безпечним умовам праці; не проведення інструктажу; порушення технологічного процесу; залучення працівника до роботи не за його спеціальністю; незастосування ЗІЗ через незабезпечення ними.

Серед психофізіологічних причин виділяють порушення трудової та виробничої дисципліни, інструкцій з безпеки праці; помилкові дії внаслідок необережності, зниження уваги через надмірну напруженість, монотонність праці, підвищену стомлюваність; анатомічну або психофізіологічну невідповідність працівника виконуваній роботі; хворобливий стан, стан алкогольного сп'яніння; психофізіологічні чинники іншої особи.

До санітарно-гігієнічних причин відносять несприятливі метеорологічні умови; недостатнє освітлення; підвищений рівень шуму; ущільненість і недостатні розміри приміщень, робочих місць; антисанітарний стан, захаращеність приміщень, проходів, робочих місць.

Причинами професійних захворювань (пневмоконіозу, вібраційної хвороби, невриту слухового нерва) та виробничо-обумовлених захворювань (бронхіт, алергійні захворювання, катаракта) є вплив виробничих чинників і трудового процесу, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам з охорони праці.

За правовою класифікацією всі можливі нещасні випадки поділяють на чотири категорії:

- пов'язані з виробництвом;

- не пов'язані з виробництвом;

- пов'язані з роботою;

- побутові.

Пов'язані з виробництвом - це нещасні випадки, що сталися під час виконання працівником трудових (посадових) обов'язків, у відрядженні, на території підприємства, як протягом робочого часу, так і до або після завершення роботи; на шляху до чи з роботи на території підприємства. Про такі випадки складають акт за формою Н-1.

Не пов'язані з виробництвом - це нещасні випадки, що склалися під час прямування на чи з роботи пішки, громадським, власним або іншим транспортним засобам; під час використання в особистих цілях транспортних засобів, устаткування, механізмів, інструментів; випадки, що склалися внаслідок вживання алкоголю і наркотичних речовин. Про такі випадки складають акт за формою НТ.

Пов'язані з роботою - це нещасні випадки, що сталися за таких обставин:

- під час виконання трудових обов'язків на своєму робочому місці або у відрядженні;

- під час виконання будь-яких дій в інтересах організації, навіть з власної ініціативи;

- під час прямування до або з роботи;

- на території організації не під час виконання прямих обов'язків, але впродовж робочої зміни, до або після закінчення роботи;

- поблизу організації, включаючи встановлені перерви;

- під час виконання державних і громадських обов'язків;

- під час виконання громадського обов'язку з врятування життя людині, охорони правопорядку.

Побутові - нещасні випадки, що сталися у вільний від роботи час поза територією підприємства за обставин, які не входять до переліку випадків, пов'язаних з роботою. Про такі випадки складають акт за формою НТ.

Правові наслідки для підприємства за фактом нещасного випадку з його працівником - це порядок розслідування, склад комісії з розслідування, форма акта розслідування, облік і звітність, виплати штрафу, відшкодування Фондом заподіяного ушкодження здоров'я.

Правові наслідки для потерпілого:

1. За тимчасової втрати працездатності: кількість днів, які підлягають оплаті за листком непрацездатності; розмір оплати днів непрацездатності; можливість одержання одноразової допомоги на лікування.

За стійкої втрати працездатності: кваліфікація інвалідності; розмір пенсії з інвалідності; можливість відшкодування втраченого заробітку; можливість отримання одноразової допомоги.

Мета та завдання профілактики нещасних випадків професійних захворювань і отруєнь на виробництві

Розслідування й облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві організовує роботодавець відповідно до НПАОП 0.00-4.35-04 «Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1112 від 25.08.2004 р.

Основна мета розслідування нещасних випадків - профілактика травматизму. Роботодавець, органи управління, місцеві держадміністрації та виконавчі органи зобов'язані аналізувати обставини і причини нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, розробляти та вживати заходів, спрямованих на запобігання виробничому травматизму й професійним захворюванням. Органи державного управління, державного нагляду за охороною праці, профспілки мають систематично перевіряти ефективність профілактики виробничого травматизму, професійних захворювань і вживати потрібних заходів для виявлення та усунення порушень.

Усі нещасні випадки на виробництві, нещасні випадки, що призвели до втрати працівником працездатності, згідно з медичним висновком, на один робочий день чи більше або зумовили переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш ніж на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві має бути розглянуто.

Про кожний нещасний випадок свідок або сам потерпілий має негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу і надати потрібну допомогу.

Керівник робіт (уповноважена особа) зобов'язаний:

- терміново організувати потерпілому медичну допомогу, в разі потреби доправити його до лікарні;

- повідомити про те, що сталося, роботодавцю і представнику профспілки;

- зберігати до прибуття комісії з розслідування робоче місце та устаткування в тому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує іншим працівникам і не призведе до тяжких наслідків), вжити заходів щодо недопущення подібних випадків.

Роботодавець, отримавши повідомлення про нещасний випадок (окрім смертельних випадків і групових), передає цю інформацію в робочий орган виконавчої дирекції Фонду державного соціального страхування від нещасних випадків. Після цього наказом організовує розслідування нещасного випадку та створює комісію у такому складі: голова комісії - спеціаліст служби охорони праці; члени комісії - керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілки або уповноважений трудового колективу.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці події, до складу комісії входити не має права, натомість потерпілий або його представник можуть брати участь у розслідування нещасного випадку.

Комісія з розслідування протягом трьох діб зобов'язана:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків, осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого (якщо це можливо);

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів з охорони праці;

- з'ясувати обставини та причини нещасного випадку, визначити, пов'язаний чи ні цей випадок з виробництвом;

- визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів з охорони праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування за формою Н-5 у двох примірниках і акт за формою Н-1 або НТ про потерпілого у шести примірниках та передати їх на затвердження роботодавцю.

До першого примірника акта за формою Н-5 додають:

- акт за формою Н-1 (або НТ);

- пояснення свідків і потерпілого;

- документи, що характеризують стан робочого місця (схеми, фотографії, витяги з експлуатаційної документації);

- медичну довідку про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки, що оформлені актом за формою Н-1, реєструють у спеціальному журналі.

Роботодавець протягом доби після закінчення роботи комісії з розслідування повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ і надіслати їх упродовж трьох діб:

- потерпілому або його представникові разом з актом за формою Н-5;

- керівникові підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібному;

- робочому органу виконавчої дирекції Фонду разом із копією акта розслідування нещасного випадку;

- територіальному органу Держпромгірнагляду;

- профспілковій організації;

- службі охорони праці підприємства разом з іншими матеріалами розслідування.

Акт за формами Н-1 та НТ разом із матеріалами розслідування зберігають упродовж 45 років.

Копію акта за формою Н-1 надсилають до місцевої держадміністрації.

Після закінчення періоду тимчасової непрацездатності потерпілого (або в разі його смерті) роботодавець складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і надсилає його у вищезазначені організації.

Спеціальне розслідування нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню підлягають:

- нещасні випадки, що призвели до смерті потерпілого;

- групові нещасні випадки, незалежно від тяжкості порушення здоров'я потерпілого;

- випадки смерті на підприємстві (в установі);

- випадки зникнення працівників під час виконання трудових обов'язків.

Про кожний такий випадок роботодавець зобов'язаний негайно надіслати повідомлення в:

- територіальний орган Держпромгірнагляду;

- прокуратуру за місцем нещасного випадку;

- робочий орган виконавчої дирекції Фонду;

- орган, до сфери управління якого належить підприємство (організація), а якщо такого немає - місцевий орган виконавчої влади;

- санепідемстанцію (у разі гострих професійних отруєнь, захворювань);

- профспілкову організацію.

Спеціальне розслідування організовує роботодавець, а проводить його комісія, призначена наказом керівника органу Держпромгірнагляду. До складу комісії входить: голова - посадова особа органу Держпромгірнагляду; члени комісії - посадова особа виконавчої дирекції Фонду, представник органів місцевого управління, представник роботодавця, представник профспілки, спеціаліст санепідслужби.

Залежно від умов, характеру та наслідків нещасного випадку склад комісії може бути змінений і доповнений.

Спеціальне розслідування нещасних випадків проводиться протягом 10 робочих днів. За підсумками роботи комісії складають акт спеціального розслідування за формою Н-5 та оформляють інші матеріали. Акт за формою Н-1 або НТ складають на кожного потерпілого у двох примірниках.

Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний термін:

- розглянути матеріали спеціального розслідування;

- видати наказ про здійснення запобіжних заходів, які запропоновані комісією;

- притягнути до відповідальності осіб, які допустили порушення законодавства з охорони праці;

- надіслати копії матеріалів спеціального розслідування в прокуратуру, органи Держпромгірнагляду, профспілковий та в орган виконавчої влади.

Перший примірник матеріалів залишають на підприємстві і зберігають протягом 45 років.

На підставі актів роботодавець складає «Звіт про травматизм на виробництві» за формою № 7-ТНВ і подає його в установленому порядку до відповідних організацій.

Основні причини виробничих травм та професійних захворювань. Розподіл травм за ступенем тяжкості

Виробничий процес будь-якої технологічної складності, організований в тій або іншій галузі промисловості, сфері послуг, управління і реалізації продукції, тісно пов'язаний з ризиком для життя і здоров'я працівників. Загрозу нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві не можна повністю виключити ні на одному підприємстві, ні в одній організації або установі. Звичайно, співробітники в різному ступені ризикують стати "жертвою" на своєму робочому місці. Це залежить від виду трудової діяльності, особливостей того або іншого підприємства, а також від рівня підготовленості і захищеності робочих місць відповідно до вимог охорони праці.

Для того, щоб виявити, що є причинами професійних захворювань і травм потрібно мати загальне уявлення про них. Отже, під виробничою травмою розуміють ушкодження, яке виникло в працівників чи службовців при виконанні роботи на території виробничого підприємства чи установи і спричинило порушення цілісності тканини або функції органа чи організму в цілому.

Розрізняють такі види виробничих травм:

механічні - від рухомих частин машин, ручного Інструмента, падаючих предметів тощо

термічні - від прямого контакту з парою, гарячою рідиною, полум'ям, розплавленим металом;

хімічні - від концентрованих хімічних речовин (кислот, лугів);

електричні - від контакту з електричним струмом, обриву проводів тощо.

Патологічний стан людини, зумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів, називається професійним захворюванням.

Визначення ступеня тяжкості травм, отриманих на виробництві, проводиться з метою віднесення нещасних випадків до таких, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, які відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.

1. Кваліфікуючими ознаками тяжкості травм, отриманих в результаті нещасного випадку на виробництві (далі - травми), є характер отриманих ушкоджень, ускладнення та наслідки, пов'язані з цими ушкодженнями.

2. За ступенем тяжкості травми розподіляються на 2 категорії: тяжкі і легкі.

3. До тяжких травм відносяться:

3.1 За характером отриманих ушкоджень:

- відкрита проникаюча черепно-мозкова травма;

- перелом черепа;

- внутрішньочерепна травма важкого і середньоважкого ступеня тяжкості;

- поранення, проникаючі в просвіт глотки, гортані, трахеї і т.д.

До легких травм відносяться:

- ушкодження, що не вказані в п. 3;

- розлади здоров'я з тимчасовою втратою працездатності тривалістю до 60 днів.

4. Медичні працівники, що надають особі, яка постраждала, першу медичну допомогу, не видають висновку про тяжкість ушкодження. До їх компетенції належить визначення характеру подальшого лікування потерпілого (амбулаторне або стаціонарне), а також констатація летального результату.

5. Медичний висновок про ступінь тяжкості виробничої травми дають на запит роботодавця та/або голови комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві лікарсько-експертні комісії (ЛЕК) лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування особи, що постраждала, в строк до 1 доби з моменту надходження запиту.



Основні заходи по запобіганню травматизму та професійним захворюванням

Основні заходи по запобіганню травматизму передбачені:

- в системі нормативно-правових актів з охорони праці:

- в організації пункты приема металлолома Днепропетровск навчання з питань охорони праці;

- в аналізі, прогнозуванні та профілактиці виробничого травматизму;

- в раціональному плануванні коштів на заходи з охорони праці.

Всі заходи по запобіганню виробничого травматизму можна поділити на організаційні та технічні. Організаційні заходи:

- якісне проведення інструктажів та навчання працівників;

- підвищення рівня професійної кваліфікації працівників та залучення їх до роботи за їх спеціальністю;

- постійний контроль, керівництво та нагляд за роботою;

- організація раціонального режиму праці і відпочинку; служба доставки

- забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, колективними і індивідуальними засобами захисту;

- виконання правил експлуатації обладнання.

Технічні заходи:

- раціональні рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних нормам і правилам;

- застосування безпечного технологічного обладнання;

Важливим в забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт персональних особливостей кожного працівника, його психологічних характеристик, медичних показань і їх відповідності умовам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших працівників, морально-психологічного клімату в виробничому колективі.

Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини

Нервова система має найголовніше значення в організмі людини. Вона координує, регулює роботу всіх внутрішніх органів і здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем.

Нервова система людини складається із центральної (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок і периферійної (ПНС), яка складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку.

За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система регулює опорно-руховий апарат і всі органи чуття, а вегетативна - процес обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легенів та ін.). Найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок керує процесами травлення, дихання, кровообігу та іншими життєво важливими функціями. Підкіркова і кіркова частини головного мозку керують усією психічною діяльністю людини.

Центральна нервова система виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції.

Рефлекторна діяльність мозку зумовлена безумовними та умовними рефлексами. Безумовні рефлекси є вродженими, мають велику стійкість і забезпечують пристосування організму до зовнішнього середовища. Умовні рефлекси набуваються залежно від обставин, розширюють діапазон пристосувальницьких можливостей організму і згасають, якщо потреби в них немає.

Стійка і злагоджена система умовних рефлексів формується у процесі навчання і забезпечує виконання певного виробничого завдання. Стійкість системи умовних рефлексів може бути порушена при відхиленні трудової діяльності від програми, а надійність - під впливом несприятливих виробничих чинників. Такі порушення, якщо не вжити належних заходів, можуть призвести до зниження працездатності, травм або нещасних випадків.

Виконуючи інтегративну функцію, ЦНС забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму, підтримує його стійкий внутрішній стан. Несприятливі умови праці можуть призвести до стомлення нервової системи, що послаблює її інтегративну функцію і може спровокувати розлад ряду фізіологічних систем: серцево-судинної, шлунково-кишкової, дихальної тощо або призвести до різних захворювань (інфаркти, інсульти, виразкові хвороби та ін.).

Втома. Гігієна праці, її значення

Втома -- тимчасове зниження працездатності внаслідок інтенсивної або тривалої роботи, яке виявляється в зниженні кількісних і якісних показників роботи і погіршенні координації робочих функцій.

Фактори втоми різноманітні і пов'язані як з трудовою, так і позавиробничою діяльністю людини. Вирішальне значення, проте, має трудова діяльність, величина трудових навантажень і умови праці. Втома, яка розвивається під впливом трудової діяльності, характеризується як професійна, або виробнича, на відміну від загальної втоми, зумовленої життєдіяльністю людини. Слід також зазначити, що стомлення працівника і величина втоми певною мірою залежать від таких індивідуальних особливостей людини, як фізичний розвиток, стан здоров'я, вік, інтерес до роботи і мотивація, вольові риси характеру, тип нервової системи.

Гігієна праці -- це профілактична дисципліна, що вивчає вплив трудового процесу і навколишнього виробничого середовища на організм працівників з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров'я та високого рівня працездатності людей.

Предметом гігієни праці є:

1. Вивчення трудових процесів і фізіологічних змін, що ними зумовлені й виникають в організмі особи, яка працює; вивчення працездатності людини і розробка фізіологічних основ раціонального режиму праці та відпочинку.

2. Вивчення впливу фізичних та хімічних факторів виробничого середовища, а також виробничих процесів, устаткування і матеріалів на організм працівників з метою розробки гігієнічних заходів щодо усунення несприятливих наслідків на стан здоров'я.

3. Вивчення стану здоров'я і захворюваності працівників, які в умовах своєї професійно-виробничого діяльності зустрічаються з різними несприятливими факторами, для профілактики професійних захворювань.

На основі вивчення особливостей виробничого середовища і його впливу на організм працівників гігієна праці розробляє гігієнічні вимоги до раціонального використання обладнання, гігієнічні норми і правила в галузі оздоровлення умов праці, будови та утримання промислових підприємств; заходи особистої гігієни; пропозиції щодо раціональної організації умов праці та відпочинку.

Відповідно до завдань, гігієна праці використовує різноманітні методи дослідження:

- фізичні й хімічні методи - для дослідження умов праці на виробництві та оцінки ефективності оздоровчих заходів;

- фізіологічні методи - для дослідження змін в організмі, які виникають під впливом умов і характеру праці;

- клініко-статистичні та санітарно-статистичні методи - для вивчення стану здоров'я та захворюваності працівників.

Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці

Гігієна - наука, що вивчає вплив оточуючого середовища на організм людини й суспільне здоров'я з метою обґрунтування гігієнічних нормативів, санітарних правил та заходів, що мають забезпечувати здорові санітарні умови та запобігати захворюванням.

Складовою частиною загальної гігієни є гігієна праці, що вивчає вплив на організм чинників виробничого середовища з метою усунення їх несприятливої дії на здоров'я людини.

Практичне втілення гігієнічних нормативів у виробничу, побутову та інші сфери існування людини є завданням санітарії.

Можливий вплив на працівників шкідливих виробничих чинників і розвиток професійних захворювань вивчає виробнича санітарія, яка розробляє систему організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії шкідливих виробничих чинників на організм людини.

Організаційні заходи передбачають правильну організацію робочого місця, дотримання відповідних режимів праці, навчання з питань охорони праці, а також постійний контроль та нагляд за виконанням робіт.

Технічні заходи - це розробка та застосування спеціальних колективних та індивідуальних засобів захисту від небезпечних та шкідливих виробничих чинників.

Санітарно-гігієнічні умови праці визначають наявність фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних чинників.

На людину як істоту соціальну впливає психогенний (інформаційний) чинник - через засоби масової інформації. Характер впливу цих чинників на організм людини, у реальному житті, залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, побуту, гігієнічної культури і виховання та всього того з чого складається життя.

Оптимізація цих чинників на виробництві забезпечується гігієнічними нормативами та санітарними рекомендаціями.

Гігієнічний норматив - це визначений діапазон виробничого середовища, який є безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров'я людини.

Об'єктами гігієнічного нормування є чинники антропогенного походження (шум, пил, вібрація і ін.) і чинники природного середовища (мікроклімат, ультрафіолетове опромінення і ін.).

Гранично-допустимим нормативом (ГДК, ГДР, ГДД) шкідливих виробничих чинників вважається такий, який при щоденній роботі протягом 8 годин, впродовж усього робочого стажу не може викликати змін у стані здоров'я працівника або його нащадків.

Гігієнічні нормативи узагальнюються у спеціальних документах, що називаються санітарними нормами.

Санітарні норми використовуються при проектуванні та організації виробництва, при контролюванні стану охорони праці на робочих місцях, проведенні паспортизації, впровадженні стандартів, а також при розробці конкретних заходів щодо нормалізації умов праці.

Робоча зона та повітря робочої зони

Робоча зона - простір, у якому розташовані робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працюючих.

Нормування Шкідливі речовини - речовини, які при контакті з організмом людини внаслідок порушення технологічного процесу викликають професійні захворювання, виробничі травми або відхилення стану здоров'я. Шкідливі речовини у повітря робочої зони поступають у вигляді пару, газів та пилу. Вплив на організм людини залежить від хімічного складу, розміру (дисперсності), форми часток та їх кількості у одиниці об'єму. Найбільш небезпечний високодисперсний пил (розміром < 5 мкм), а також гострокрайовий пил.

Високодисперсний пил найбільш глибоко проникає та затримується у легенях. Згідно ДСТ 12.1.005-88 - нормується гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. ГДК у повітрі робочої зони - така кiлькiсть шкідливих речовин, яка при щоденній роботі протягом 8 г або іншої тривалості (40 годин у тиждень) протягом всього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я та не надає вплив на здоров'я майбутніх поколінь. По ступеню небезпеки всі шкідливі речовини діляться на 4 класи небезпеки: Надзвичайно небезпечні ГДК < 0, 1 мг/м3 (свинець, ртуть); Високо небезпечні ГДК 0,1 .

1 мг/м3 (хлор, бром, йод); Помірно небезпечні ГДК 1, 1 .. 10 мг/м3 (оксид цинку); Малонебезпечні ГДК> 10 мг/м3 (пари спирту, бензину, ацетону). Повітря, що надходить у приміщення, повинно мати концентрацію менше 0,3 ГДК шкідливих речовин. У випадку одночасного утримання у повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин одночасної дії, повинна виконуватися умова Контроль за концентрацією шкідливих речовин проводиться для 1 класу небезпеки - 1 раз у 10 днів; 2 - 1 раз у місяць; 3, 4 - 1 раз у квартал.

Мікроклімат робочої зони

Мікроклімат у робочій зоні визначає з одного боку характер виробничих процесів, з іншого - природні джерела теплоти і вологості, що дають ефект нагрівання або охолодження організму. Залежно від того, який компонент мікроклімату переважає, виробничі умови переважно бувають:з конвекційним мікрокліматом,з радіаційним мікрокліматом; такі, які поєднують високу або низьку температуру з високою або низькою вологістю. Організм людини має здатність регулювати життєві процеси та фізіологічні функції навіть при значних коливаннях температури повітря. Теплообмінні процеси регулюються центрами терморегуляції і кори головного мозку. Терморегуляція -- це сукупність процесів, які забезпечують термообмін між організмом і навколишнім середовищем та допомагають зберігати температуру тіла майже на постійному рівні незалежно від температури атмосферного повітря. Завдяки терморегуляції в організмі підтримується стійкість температури тоді, коли кількість тепла, що утворилось в ньому та надійшло ззовні, відповідає кількості тепла, що віддається людиною у навколишнє середовище (36,6 С ). Вологість повітря характеризує ступінь його насичення водяною парою. Одну і ту ж температуру повітря людина може відчувати по різному залежно від ступеня його вологості.

Чим більший дефіцит вологості, тим сухішим є повітря, тим більшу кількість водяної пари воно може поглинути і тим інтенсивнішою буде віддача теплоти шляхом випаровування поту. Сухе повітря за всіх температур переноситься людиною краще за вологе. Несприятливим сухе повітря буває тільки у разі крайнього ступеня сухості (менше 20 %). Відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 фізіологічно оптимальна відносна вологість має становити 40-60 %. Допустиме значення відносної вологості має бути не більше як 75 %.

Нормування та контроль параметрів мікроклімату

Нормування параметрів мікроклімату полягає у встановленні їх оптимальних або допустимих величин стосовно конкретних виробничих умов. Воно проводиться з урахуванням таких характеристик: ступеня важкості виконуваної роботи; пори року; кількості надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування (ДСН 3.3.6.042-99. Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень).

Оптимальні умови мікроклімату - таке сполучення параметрів метеорологічних умов на робочому місці, що при тривалому й систематичному впливі на людину забезпечує збереження нормального функціонування організму без перенапруження роботи механізму терморегуляції працюючого.

Допустимі мікрокліматичні умови - сполучення параметрів мікроклімату, що при тривалому й систематичному впливі на людину може викликати минаючі чи такі, що швидко нормалізуються, зміни функціонального і теплового стану організму. При цьому не відбувається порушення здоров'я працюючого, однак можливе додаткове короткочасне напруження в роботі механізму терморегуляції.

За ступенем важкості фізичні роботи поділяють на три категорії. (Категорія робіт - розмежування фізичних робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму, які вимірюються в ккал/год або Вт).

- Категорія I. Легкі фізичні роботи

- Категорія II. Фізичні роботи середньої важкості

- Категорія Ш. Важкі фізичні роботи

Пора року в охороні праці умовно розділяється на холодний і теплий періоди. Вони розмежовуються середньодобовою температурою tс.д.= 10 0С.

Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату

Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічні,санітарно-гігієнічні, технічні та ін. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовують засоби індивідуального захисту.

Розглянемо основні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату, які використовуються на виробництві.

Удосконалення технологічних процесів та устаткування.

Впровадження нових технологій та устаткування, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення. Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу - холодним, нагрів полум'ям - індуктивним, горнових печей - тунельними тощо.

Раціональне розміщення технологічного устаткування.

Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі й в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розміщення обладнання, що виділяє тепло, в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках.

Автоматизація та дистанційне керування технологічними процесами.

Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі чинники (наприклад, автоматизоване завантаження печей у металургії, управління розливом сталі тощо).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціонування повітря.

Вони є найбільш поширеними способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується для запобігання перегріванню робітників у гарячих цехах.

Склад повітря робочої зони: джерела забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами (газами, парою, пилом, димом, мікроорганізмами)

Шкідливі речовини у повітря робочої зони поступають у вигляді пару, газів та пилу. Вплив на організм людини залежить від хімічного складу, розміру (дисперсності), форми часток та їх кількості у одиниці об'єму. Найбільш небезпечний високодисперсний пил (розміром < 5 мкм), а також гострокрайовий пил. Високодисперсний пил найбільш глибоко проникає та затримується у легенях. Згідно ДСТ 12.1.005-88 - нормується гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. ГДК у повітрі робочої зони - така кiлькiсть шкідливих речовин, яка при щоденній роботі протягом 8 г або іншої тривалості (40 годин у тиждень) протягом всього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я та не надає вплив на здоров'я майбутніх поколінь. По ступеню небезпеки всі шкідливі речовини діляться на 4 класи небезпеки: Надзвичайно небезпечні ГДК < 0, 1 мг/м3 (свинець, ртуть); Високонебезпечні ГДК 0,1 .1 мг/м3 (хлор, бром, йод); Помірно небезпечні ГДК 1, 1 .. 10 мг/м3 (оксид цинку); Малонебезпечні ГДК> 10 мг/м3 (пари спирту, бензину, ацетону). Повітря, що надходить у приміщення, повинно мати концентрацію менше 0,3 ГДК шкідливих речовин. У випадку одночасного утримання у повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин одночасної дії, повинна виконуватися умова Контроль за концентрацією шкідливих речовин проводиться для 1 класу небезпеки - 1 раз у 10 днів; 2 - 1 раз у місяць; 3, 4 - 1 раз у квартал.

Забруднення повітряного середовища пилом обумовлено невідповідністю між розвитком промислового виробництва та технічними засобами очистки його відходів.

Пил - це поняття, що визначає фізичний стан речовини, подрібненої на маленькі частки. захворювання виробництво нещасний випадок

За походженням пил поділяється на два класи:

органічний: рослинний (дерев'яний, бавовняний ), тваринний (кістковий, вовняний), штучний (пластмасовий);

неорганічний: мінеральний (кварцовий, силікатний), металевий (залізний, алюмінієвий).

Пил відноситься до аеродисперсних систем, а відтак має здатність перебувати у завислому стані. Ступінь дисперсності пилу визначає тривалість перебування його у повітрі та глибину проникнення у дихальні шляхи.

Вентиляція. Види вентиляції

Вентиляція - це комплекс заходів і засобів, що використовуються під час організації повітрообміну для забезпечення необхідного стану повітряного середовища на виробничих приміщеннях згідно з будівельними нормами.

До виробничих приміщень відносяться: підприємства легкої, харчової, м'ясної, рибної і молочної промисловості, лікувальні установи, станції технічного обслуговування, майстерні, гаражі, виставкові павільйони, склади, спортзали, теплиці, тваринницькі і сільськогосподарські комплекси, будинки для точних виробництв і електроніки, а також їхні окремі ділянки тощо.

При великому різноманітті систем вентиляції, зумовленому призначенням приміщень, характером технологічного процесу, видів шкідливих викидів тощо, їх можна класифікувати за наступними характерними ознаками:

1) за методом переміщення повітря вентиляція буває з природним спонуканням (природною) і з механічним (механічною). Можливо також сполучення звичайної і механічної вентиляції (змішана вентиляція);

2) вентиляція буває припливною, витяжною або припливно-витяжною залежно від того, для чого служить система вентиляції - для подачі (припливу) або виведення повітря з приміщення чи для того й іншого одночасно. Повітрообмін в системах природної вентиляції відбувається:

- внаслідок різниці температур зовнішнього (атмосферного) повітря і повітря в приміщенні, так званої аерації;

- внаслідок різниці тисків повітряного стовпа між нижнім рівнем (приміщенням, що обслуговується) і верхнім рівнем - витяжним пристроєм (дефлектором), встановленим на покрівлі будинку. Інфільтрація - надходження і виведення повітря відбувається через щілини і пори зовнішніх огороджень, через вікна, кватирки, спеціальні прорізи (провітрювання).

Аерація - здійснюється в холодних цехах за рахунок вітрового тиску, а в гарячих цехах за рахунок спільної і роздільної дії гравітаційного і вітрового тисків. Літньої пори свіже повітря надходить до приміщення через нижні прорізи, розташовані на невеликій висоті від підлоги (1 - 1,5 м), а виходить через прорізи в ліхтарі будинку. Припливні системи служать для подачі до приміщення чистого вентильованого повітря замість вилученого. Припливне повітря за потребою піддається спеціальній обробці. Вентиляція може налагоджуватися на робочому місці - місцева або для всього приміщення - загальнообмінна.

Місцева вентиляція буває припливною і витяжною. Вентиляція, при якій повітря подають на визначені місця - місцева припливна вентиляція, а коли забруднене повітря вилучають тільки з місць утворення шкідливих речовин - місцева витяжна вентиляція.

Природне, штучне, суміщене освітлення

Світло є природною умовою життя людини, необхідним для збереження здоров'я і високої продуктивності праці, і заснованої на роботі зорового аналізатора, самого тонкого й універсального органа почуттів.

У виробничих приміщеннях використовується 3 види освітлення:

природне (джерелом його є сонце);

штучне (коли використовуються тільки штучні джерела світла);

поєднане або змішане (характеризується одночасним поєднанням природного та штучного освітлення).

Суміщене освітлення застосовується в тому випадку, коли тільки природне освітлення не може забезпечити необхідні умови для виконання виробничих операцій.

Чинними будівельними нормами і правилами передбачені дві системи штучного освітлення: система загального освітлення і комбінованого освітлення.

Природне освітлення створюється природними джерелами світла солідними прямими променями і дифузним світлом небосхилу (від сонячних променів, розсіяних атмосферою). Природне освітлення є біологічно найбільш цінним видом освітлення, до якому максимально пристосований очей людини.

У виробничих приміщеннях використовуються наступні види природного освітлення: бічне - через вікна в зовнішніх стінах; верхнє -- через світлові ліхтарі у перекриттях; комбіноване - через світлові ліхтарі і вікна.

У будівлях з недостатнім природним освітленням застосовують поєднане освітлення - поєднання природного і штучного світла. Штучне освітлення в системі суміщеного може функціонувати постійно (в зонах з недостатнім природним освітленням) або включатися з настанням сутінків.

Штучне освітлення на промислових підприємствах здійснюється лампами розжарювання та газорозрядними лампами, які є джерелами штучного світла.

У виробничих приміщеннях застосовуються загальне і місцеве освітлення. Загальне - для освітлення всього приміщення, місцеве (у системі комбінованого) - для збільшення освітлення тільки робочих поверхонь або окремих частин обладнання.

Класифікація виробничого освітлення. Основні вимоги до виробничого освітлення

Виробниче освітлення може бути класифіковано: 1. За видом джерела світла: а) природне освітлення;б) штучне освітлення.2. За конструкцією: природне - бічне, верхнє, комбіноване. Суміщене освітлення - коли до природного додається штучне.

Штучне освітлення - загальне (рівномірне, локалізоване), комбіноване (загальне і місцеве); застосування одного місцевого освітлення забороняється.

При комбінованій системі освітлення частка загального повинна складати 10% норми для комбінованого освітлення, але не менше 50 лк при використанні ламп розжарювання і не менше 150 лк для газорозрядних (люмінесцентних) ламп.

3. За призначенням:

робоче освітлення (для нормальної діяльності);

аварійне (для продовження роботи, де можуть виникнути тяжкі наслідки при припиненні роботи робочого освітлення. При цьому якнайменша освітленість повинна складати не менше 5% від робочого освітлення при системі загального освітлення, але не менше 2 лк усередині приміщення і 1 лк - для території підприємства;

евакуаційне освітлення - встановлюється в місцях, небезпечних для проходження людей. Якнайменша освітленість - 0,5 лк на межах основних проходів усередині приміщення і 0,2 лк на відкритих територіях.

спеціальне: охоронне, чергове, еритемне опромінення, бактерицидне опромінення.

та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

- створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

- забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

- не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

- не створювати на робочій поверхні різних та глибоких тіней (особливо рухомих);

- повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

Размещено на Allbest.ru

...