Характеристика основних способів та засобів гасіння пожеж

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Основні засоби гасіння пожеж

2. Проблемні питання застосування піноутворювачів для гасіння пожеж. Види протипожежних пін

3. Критерії вибору піноутворювачів

Висновки

Список літератури

Вступ

Горіння можна припинити трьома способами: видалити горючу речовину з зони горіння, припинити доступ повітря до речовини, що горить, або охолодити його.

Вода - основний засіб гасіння пожежі. Вона має велику теплоємність і володіє дуже великою прихованою теплотою паротворення, тобто звертаючись в пару, поглинає багато тепла. Для боротьби з вогнем вода може застосовуватися у вигляді цільного, компактного і розпиляючогося, дождєобразного струменю. Компактний струмінь володіє хорошою ударною силою, механічно збиває полум'я, високою дальністю. Розпиляючий струмінь, що складається з дрібних водяних крапель, майже повністю звертається в пару, тим самим поглинає значно більше тепла.

Але вода не завжди може бути використана для гасіння вогню. Нею не можна гасити легкозаймисті і горючі рідини (нафта, гас, бензин, масла), оскільки вода важче їх і опускається вниз, а рідина, що горить, підіймається вгору.

Вода електропровідна, тому її не можна використовувати для гасіння мереж і установок, що знаходяться під струмом. При попаданні води на електропроводи може виникнути коротке замикання.

Пісок - один з найпростіших засобів гасіння невеликих вогнищ пожежі. Його вогнегасна дія полягає в тому, що він охолоджує речовину, що горить.

Газоподібні продукти гасіння, такі як вуглекислий газ, роблять оточуючу середовище негорючої, зменшуючи зміст кисню в повітрі навкруги вогнища. Щоб зупинити будь-яке горіння в герметично закритому приміщенні, достатньо вмісту в його атмосфері 30-35% двоокису вуглецю С.

Просте вогнегасіння полягає в тому, щоб ізолювати полум'я від навколишнього повітря, душити його відсутністю кисню. Для цього існує багато простих способів: затоптування вогню, використовування гілок, жердин, ковдр, піску, землі для збиття полум'я, вживання вогнегасників.

Таким чином, у наведеній роботі ми розглянемо особливості застосування різних засобів пожежогасіння відповідно до специфіки пожежі, що виникла.

1. Основні засоби гасіння пожеж

Для припинення горіння необхідно: не допустити проникнення в зону горіння окислювача (кисню повітря), а також горючої речовини; охолодити цю зону нижче за температуру запалювання (самозаймання); розбавити горючі речовини негорючими; інтенсивно гальмувати швидкість хімічних реакцій в полум'ї (інгибированням); механічно зривати (відривати) полум'я.

На цих принципових методах і засновані відомі способи і прийоми гасіння пожеж.

До вогнегасних речовин відносяться: вода, хімічна і повітряно-механічна піни, водні розчини солей, інертні і негорючі гази, водяна пара, галоїдовуглеводородні вогнегасні сполучення і сухі вогнегасні порошки.

Вода - найпоширеніший і доступний засіб гасіння. Потрапляючи в зону горіння, вона нагрівається і випаровується, поглинаючи велику кількість теплоти, що сприяє охолоджуванню горючих речовин.

При її випаровуванні утворюється пара (з 1 л води - більше 1700 л пари), яка обмежує доступ повітря до вогнища горіння. Воду застосовують для гасіння твердих горючих речовин і матеріалів, важких нафтопродуктів, а також для створення водяних завіс і охолоджування об'єктів, що знаходяться поблизу вогнища пожежі. Тонкораспиленною водою можна гасити навіть легкозаймисті рідини. Для гасіння речовин (виляск, торф), що погано змочуються, в неї вводять речовини, що знижують поверхневе натягнення.

Піна буває двох видів: хімічна і повітряно-механічна.

Хімічна піна утворюється при взаємодії лужного і кислотного розчинів у присутності піноутворювачів.

Легко - механічна піна є сумішшю повітря (90 %), води (9,7 %) і піноутворювача (0,3 %). Розтікаючись по поверхні рідини, що горить, вона блокує вогнище, припиняючи доступ кисню повітря. Піною можна гасити і тверді горючі матеріали.

Інертні і негорючі гази (діоксид вуглецю, азот, водяна пара) знижують концентрацію кисню у вогнищі горіння. Ними можна гасити будь-які вогнища, включаючи електроустановки. Виключення складає діоксид вуглецю, який не можна застосовувати для гасіння лужних металів, оскільки при цьому відбувається реакція його відновлення.

Вогнегасні засоби - водні розчини солей. Поширені розчини бікарбонату натрію, хлоридів кальцію і амонія, глауберової солі і ін. Солі, випадаючи в осад з водного розчину, утворюють ізолюючі плівки на поверхні.

Галоїдовуглеводородні вогнегасні засоби дозволяють гальмувати реакції горіння. До них відносяться: тетрафтордибромметан (хладон 114В2), бромистий метилен, трифторбромметан (хладон 13В1) і ін. Ці склади мають велику густину, що підвищує їх ефективність, а низькі температури замерзання дозволяють використовувати при низьких температурах. Ними можна гасити будь-які вогнища, включаючи електроустановки, що знаходяться під напругою.

Вогнегасні порошки є мелкодисперсними мінеральними солями з різними добавками, перешкоджаючими їх злежуванню і грудкує. Їх вогнегасна здатність у декілька разів перевищує здатність галоїдовуглеводородів. Вони універсальні, оскільки пригнічують горіння металів, які не можна гасити водою. До складу порошків входять: бікарбонат натрію, диаммонийфосфат, аммофос, силикагель і т.п.

Всі види пожежної техніки підрозділяються на наступні групи:

· пожежні машини (автомобілі і мотопомпи);

· установки пожежогасінні;

· вогнегасники;

· засоби пожежної сигналізації;

· пожежні рятувальні пристрої;

· пожежний ручний інструмент;

· пожежний інвентар.

Кожне промислове підприємство повинне бути оснащено певним числом тих або інших видів пожежної техніки відповідно до загальносоюзних і відомчих норм.

Первинні засоби пожежогасіння служать для ліквідації невеликих загорянь. До них відносяться: пожежні стовбури, діючі від внутрішнього пожежного трубопроводу, вогнегасники, сухий пісок, азбестові ковдри і ін.

Місця розміщення пожежної техніки повинні бути позначені вказівними знаками. Підходи до вогнегасників і іншого устаткування пожежогасінні повинні бути зручні і не захаращені.

На виробництвах категорій А, Б, В і Є застосовують стаціонарні установки пожежогасінні, в яких всі елементи змонтовані і постійно знаходяться в готовності до дії. Вони можуть бути автоматичними або дистанційними (приводяться в дію людьми).

Найбільше розповсюдження придбали спринклернІ установки. Вони є мережею водопровідних труб, розташованих під перекриттям. В трубах постійно знаходиться вода. В них через певні відстані вмонтовані зрошувальні головки - спринклери.

В звичайних умовах отвір в спринклернІй головці закритий легкоплавким замком-клапаном. При підвищенні температури до 70...180oС замок плавиться і відкидається, вода поступає в головку, ударяється об розетку і розбризкується.

В таких установках розкриваються лише головки, що опинилися в зоні високої температури. Їх число визначають, виходячи з умови: один спринклер зрошує 9... 12 м2 площі підлоги.

Проте спринклери володіють інерційністю - розкриваються через 2...3 мін після підвищення температури в приміщенні.

Якщо воду треба подавати відразу на всю площу, то застосовують дренчерні установки, в яких замість спринклерноЇ головки встановлений дренчер. Отвір в останньому відкритий, тому установку пускають в дію дистанційним клапаном, подаючи воду відразу у всі труби.

Окрім водяних застосовують пінні спринклерні і дренчерні установки. Для створення піни їх обладнали спеціальними зрошувачами і генераторами.

На підприємствах використовують також стаціонарні установки пожежогасінні - парові, повітряно-пінні, аерозольні і порошкові.

Вогнегасники призначені для гасіння загорянь і пожеж в початковій стадії їх розвитку. Вони підрозділяються на повітряно-пінні, хімічні пінні, рідинні, вуглекислотні, аерозольні і порошкові.

Найбільш поширені хімічні пінні вогнегасники ОХП-10, ОП-М і ОП-9ММ.

Вогнегасник ОХП-10 є сталевою судиною місткістю близько 10 л з горловиною і закритою кришкою, забезпеченою замочним пристроєм. Останнє складається з штока, пружини і гумового клапана, призначеного для того, щоб закривати вставлений усередину вогнегасника поліетиленовий стакан для кислотної частини заряду вогнегасника.

2. Проблемні питання застосування піноутворювачів для гасіння пожеж. Види протипожежних пін

Як відомо, піноутворювачі належать до одних з найбільш поширених вогнегасних речовин. Їх основою (головним компонентом) є поверхнево-активні речовини (ПАР) різної хімічної природи і різного походження. У шістдесяті - вісімдесяті роки минулого століття спостерігався інтенсивний розвиток технологій виробництва синтетичних ПАР, розширювалися сфери їх застосування. Так, згідно з літературними даними, в середині названого періоду піноутворювачі і змочувальники застосовувалися під час гасіння приблизно 15% від загальної кількості пожеж, що виникали на території колишнього СРСР. Згідно зі статистичними даними, в теперішній час лише близько 1,5% пожеж в Україні гасяться піною і приблизно така ж кількість - змочувальними розчинами. Є декілька причин, через які склалася така ситуація.

Перша з них полягає в тому, що піноутворювачі для гасіння пожеж за часів існування СРСР українськими підприємствами не вироблялися, і потреби пожежних підрозділів і промислових підприємств задовольнялися шляхом ввезення піноутворювачів з Росії та Естонії. Як підрозділами пожежної охорони, так і в системах пожежогасіння піною і змочувальними розчинами застосовувалися майже виключно біологічно «жорсткі і малоефективні піноутворювачі «ПО-1», «ПО-1Д» і «П0-6К», про які мова в нашому журналі вже йшла. Усі вони в теперішній час вже не виробляються, однак їх залишки у державах колишнього СРСР дуже великі, в Україні ці піноутворювачі застосовуються до цього часу. Дослідження, спрямовані на розроблення біологічно «м'яких» піноутворювачів для гасіння пожеж, технологій їх виробництва і нормативних документів, що встановлюють вимоги до піноутворювачів, в Україні розпочалися лише в 1995 році. На той час у державі практично не було ані спеціалістів в галузі протипожежної піни, ані експериментальної і методичної бази, яка б дозволила проводити такі дослідження.

Інша причина скорочення обсягів застосування піноутворювачів полягає в економічних труднощах, яких зазнає держава. В теперішній час придбання вогнегасних речовин, які відповідають сучасним вимогам, є складною задачею як для підрозділів пожежної охорони, так і для більшості промислових підприємств.

Крім того, до останніх років в Україні не було нормативної бази, яка б відповідала сучасним вимогам і враховувала реальні можливості розроблених в останні роки або таких, що нещодавно з'явилися на вітчизняному ринку, піноутворювачів загального та спеціального призначення для гасіння пожеж. Відсутність нормативної бази щодо випробування та застосування піноутворювачів для пожежогасіння не сприяла ані розвиткові їх виробництва в Україні, ані їх імпорту. В теперішній час ситуація поступово покращується, в Україні налагоджено виробництво ряду біологічно «м'яких» (тобто таких, що швидко розкладаються в природних умовах) піноутворювачів загального та спеціального призначення, які за своєю ефективністю не поступаються зарубіжним аналогам.

Очевидно, саме через поступове відновлення роботи багатьох промислових підприємств і зростання обсягів промислового виробництва помітно активізувалися постачальники піноутворювачів. Поступово розширяється їх номенклатура, на ринку з'являються раніше невідомі типи і марки піноутворювачів. Очікується, що вітчизняний ринок піноутворювачів для гасіння пожеж і надалі буде розширятися.

Вперше виробництво піноутворювача загального призначення для гасіння пожеж в Україні розпочав Горлівський хімічний завод, розташований в однойменному місті Донецької області. Плодом спільних зусиль спеціалістів УкрНДІПБ і названого заводу став піноутворювач «Пегас», до складу якого входять біологічно «м'які» ПАР, що виробляються самим заводом, і добавки інших хімічних речовин, що виробляються в Україні. Пізніше поєднання зусиль фахівців УкрНДІПБ і ЗАТ «Інститут «Спецавтоматика» (м. Луганськ) дало змогу розробити біологічно «м'який» піноутворювач загального призначення «Сніжок-1».

Він виготовляється підприємством протипожежного обладнання «Пірена» (м. Сєверодонецьк Луганськоїобл.)з 2001 року.

Починаючи з 1999 року в Україні виробляються піноутворювачі спеціального призначення. Так, ТОВ «Нові будівельні технології» (м. Київ) виготовляє піноутворю-вач «ППЛВ-(Універсал)» марок 103, 103М, 106, 106М. Піноутворювач марок 103 і 103М застосовується для отримання піни, як правило, у 3% концентрації, піно-утворювач марок 106 і 106М - у 6% концентрації. Буква «М» вказує на те, що температура застигання піноутворювача не перевищує - 17С. Інший піноутворювач спеціального призначення, що має аналогічні властивості і також є плівкоутворювальним, виробляється ТОВ «Марко Лтд.» (м. Одеса).

В теперішній час вітчизняні виробники піноутворювачів спільно з УкрНДІПБ проводять роботи щодо удосконалення рецептур піноутворювачів і розширення сфер їх застосування. На нашу думку, питома вага піноутворювачів вітчизняного виробництва на українському ринку в найближчі роки зростатиме. Можна очікувати, що протягом найближчого часу ефективність піноутворювачів, що серійно виготовляються вітчизняними підприємствами, буде підвищена, будуть поліпшені їх експлуатаційні властивості. Не виключено, що з'являться нові марки піноутворювачів вітчизняного виробництва.

Піною називають плівкову чарункову структуру системи типу «газ - рідина», яка характеризується кратністю і стійкістю. Кратністю називають відношення об'єму піни до об'єму водного розчину, з якого її отримано. Під стійкістю піни розуміють її здатність до зберігання своєї структури протягом проміжку часу. Розрізняють піни низької (не більше 20), середньої (від 21 до 200) і високої (понад 200) кратності. Для отримання кожного виду пін використовують спеціальне пожежне обладнання.

Піноутворювачі загального призначення зазвичай застосовують для отримання пін середньої кратності, оскільки піни низької кратності, що утворюються з їх робочих розчинів, у більшості випадків менш ефективні під час гасіння горючих (легкозаймистих) рідин. Піни середньої кратності застосовуються для гасіння пожеж шляхом їх подавання як на поверхню, що горить (гасіння поверхневим способом), так і в об'єм приміщення, де виникла пожежа (гасіння об'ємним способом). Для гасіння об'ємним способом використовують також піни високої кратності, що утворюються з робочих розчинів піноутворювачів.

Плівкоутворювальні піноутворювачі спеціального призначення, як правило, найбільш ефективні у разі їх застосування з обладнанням, призначеним для генерування піни низької кратності. Це пояснюється дуже легко: гасіння пінами низької чи середньої кратності, що утворюються з робочих розчинів піноутворювачів загального призначення, настає після того, як на поверхні рідини накопичиться шар піни, товщина якого достатня для зниження концентрації горючих парів над поверхнею до значень, за яких горіння неможливе, у той час як гасіння пінами низької кратності, що утворюються з робочих розчинів плівкоутворювальних піноутворювачів, настає в основному за рахунок охолодження поверхні рідиною, що виділяється під час руйнування піни на поверхні горючої (легкозаймистої) рідини і зниження швидкості дифузії парів рідини завдяки утворенню тонкої плівки на її поверхні.

У разі подавання на поверхню рідини піни середньої кратності, отриманої з робочого розчину плівкоутворювального піноутворювача, утворення захисної плівки також можливе, але її стійкість менше, ніж у разі утворення плівки з піни низької кратності. Крім високої вогнегасної ефективності, піна низької кратності має ще одну суттєву перевагу - її можна за необхідності подавати на декілька десятків метрів, у той час як стандартні генератори піни середньої кратності здатні подавати піну не далі ніж на 5-6 м. Можливість подавання піни на великі відстані найбільш важлива у тих випадках, коли важко підібратися до осередку пожежі або перебування у безпосередній близькості до нього небезпечно.

спосіб засіб гасіння пожежа

3. Критерії вибору піноутворювачів

На ефективність протипожежної піни впливають такі фактори як природа піноутворювача, вид обладнання, яке застосовується для отримання піни та її подавання на гасіння, кратність піни, спосіб її подавання, температура і хімічний склад (в першу чергу твердість) води, що використовується для приготування робочих розчинів піноутворювача, висота шару пального і тривалість горіння до початку подавання вогнегасних речовин в осередок горіння (особливо у випадку гасіння пожеж у резервуарах для зберігання нафти і нафтопродуктів), погодні умови тощо.

Звичайно, усі нюанси, які можуть виникнути під час гасіння пожежі, передбачити неможливо. Не можна передбачити і можливі «нештатні» ситуації. Однак це не означає, що цього не треба прагнути. Під час вибору піноутворювача слід перш за все визначити, які речовини і матеріали можуть горіти, які вогнегасні речовини придатні для їх гасіння, і якими можуть бути масштаби пожежі.

Відповідь на запитання про можливість застосування і ефективність різних вогнегасних речовин під час гасіння певної речовини чи матеріалу можуть містити відповідні галузеві нормативні документи або загальновідомі довідники. Але треба бути дуже «обережним»: вельми велика частина галузевих нормативних документів не переглядалася по 10-20 років і більше, і такі документи не можуть містити інформацію про можливість застосування і ефективність сучасних вогнегасних речовин. Багато документів містять рекомендації про застосування вогнегасних речовин, які суттєво поступаються за ефективністю сучасним засобам пожежогасіння або взагалі зняті з виробництва. Те саме можна сказати і про деякі довідники. Та й взагалі, яким би новим не був довідник, повним і універсальним він бути не може. Не менш важливим питанням є вибір протипожежного обладнання.

Під час вибору вогнегасних речовин (зокрема, піноутворювачів) і протипожежного обладнання для протипожежного захисту кожного конкретного об'єкту доцільно поцікавитися думкою спеціалістів.

Однак деякі загальні рекомендації дати все-таки можна. У багатьох випадках не варто «стріляти з гармат по горобцях» чи «колоти горіхи паровим молотом», для протипожежного захисту виробництва можуть бути придатними відносно дешеві піноутворювачі загального призначення (вірніше, ти з них, які відповідають сучасним вимогам). Якщо можливе горіння великих розливів чи складів пального, резервуарів для зберігання нафти і нафтопродуктів тощо, то звичайно доцільніше застосовувати фтор-синтетичні або фторпротеїнові піноутворювачі («AFF» або «FFFP»).

Якщо на об'єкті обертаються полярні рідини, то піною, що утворюється з робочих розчинів піноутворювачів загального призначення, погасити пожежу звичайно вдається лише після суттєвого їх розведення водою (робочим розчином піноутворювача). Найкращий вихід з таких ситуацій - застосування так званих «спиртостійких» пін, що утворюються з піноутворювачів типу «AR» (фторсинтетичних чи фторпротеїнових).

Якщо ж у виробництві використовується декілька типів полярних і неполярних горючих (легкозаймистих) рідин і, особливо, розчинники, що являть собою суміші декількох полярних органічних рідин, то краще передбачити придбання «універсального» піноутворювача, придатного для гасіння твердих горючих речовин і матеріалів, а також полярних і неполярних горючих (легкозаймистих) рідин різної природи.

Бажано, щоб такий піноутворювач був придатним для отримання пін низької та середньої кратності і міг застосовуватись з різним протипожежним обладнанням. Піноутворювачі спеціального призначення для гасіння пожеж (особливо плівкоутворювальні), як правило, дорожчі за піноутворювачі загального призначення, але їх ефективність під час гасінняскладних пожеж і (в багатьох випадках) більший термін зберігання часто виправдовують їх придбання і застосування.

В теперішній час в Україні не існує дефіциту піноутворювачів загального та спеціального призначення, придатних для гасіння неполярних горючих (легкозаймистих) рідин (пожежі класу В, підклас В1) і твердих горючих матеріалів (пожежі класу А, підкласи А1, А2). Однак піноутворювачів, придатних для гасіння полярних горючих (легкозаймистих) рідин (пожежі класу В, підклас В2), на вітчизняному ринку небагато. Це може створити певні труднощі під час гасіння пожеж на об'єктах, де використовуються полярні рідини: спирти, ацетон, альдегіди, органічні кислоти, розчинники для фарб тощо. За станом на початок липня поточного року нами експериментально підтверджена можливість застосування з метою гасіння полярних рідин лише піноут-ворювача «S.F.P.M.» виробництва фірми «Eau et Feu S.A.» (Франція).

Однією з обов'язкових умов, які повинні виконуватись, є наявність сертифіката відповідності на вогнегасну речовину. Однак через низку причин в Україні прийнято «спрощений» порядок сертифікаційних випробувань піноутворювачів, який не завжди дозволяє адекватно їх порівнювати. Зокрема, не передбачено поділ піноутворювачів на класи за вогнегасною ефективністю та ізолювальною здатністю піни, як це прийнято згідно з міжнародним стандартом ISO 7203.

Подібну інформацію іноді можна отримати з рекламних даних чи технічного опису піноутворювача. Казати про те, чи завжди можна довіряти таким документам - справа невдячна, інший вихід полягає у проведенні досліджень або порівняльних випробувань. Проводити їх теж треба з певною «обережністю», адже подаючи з «великого» пожежного ствола пінні струмені у відносно невеликий осередок пожежі, різницю у вогнегасній ефективності різних пін побачити практично неможливо.

Набагато краще, якщо для досліджень (випробувань) використовується спеціальне обладнання, що забезпечує подавання вогнегасних речовин з відносно невеликою витратою, і порівняно великі модельні (макетні) осередки пожеж.

Діапазон цін на піноутворювачі для гасіння пожеж, що мають приблизно однакове призначення, є доволі широким. Вибираючи піноутворювач, не слід зразу ж «кидатися» на той, що дешевше. Перш за все необхідно з'ясувати його тип, сферу застосування і концентрацію робочого (змочувального) розчину. Вельми можливо, що піноутворювачі будуть відрізнятися в ціні, скажімо, в 6 разів, але концентрація робочих розчинів дорожчого піноутворювача у ті ж самі 6 разів нижча. Вища за інших однакових умов ціна також далеко не завжди свідчить про вищу ефективність піноутворювача.

Хотілося б порекомендувати кожному, хто збирається купувати піноутворювач, підходити до його вибору з певним здоровим скептицизмом: як відомо, «всяк кулик своє болото хвалит». У разі виникнення питань краще звернутися до спеціалістів.

Висновки

Пожежу, яка виникла можна ліквідувати, якщо забрати один з трьох факторів необхідних для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело тепла.

Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний. До фізичних способів припинення горіння відносяться охолодження зони горіння або горючих речовин, розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами, ізоляція реагуючих речовин від зони горіння

Хімічний спосіб припинення пожежі - це хімічне гальмування реакції горіння. До основних засобів гасіння пожежі (з допомогою яких здійснюється той чи інший спосіб припинення горіння) відносяться: вода (у вигляді струменя або у розпиленому стані), інертні гази (вуглекислий газ, азот), піни хімічні та повітряномеханічні, порошкові суміші, покривала з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежі, масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Вода - найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Воду застосовують у вигляді потужних струменів і як пару. Струменем води збивають полум'я і одночасно охолоджують поверхню. Струменем води гасять тверді спалимі речовини; дощем і водяним пилом - тверді, волокнисті сипучі речовини, а також легкозаймисті та спалимі рідини (спирт, трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м3 невеликих загорянь на відкритих установках.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води і поверхнево-активної речовини (наприклад, піноутворювача ПО-1). Піни характеризуються кратністю і стійкістю.

Під кратністю розуміють відношення об'єму піни до об'єму рідини з якої вона одержана. Кратність хімічної піни складає 5. Повітряно-механічна піна буває низької (до 10), середньої (11-200) і високої (201-1000) кратності.

Піни низької та середньої кратності застосовуються для гасіння нафтопродуктів, твердих речовин та матеріалів. Піни високої кратності використовуються для гасіння легкозаймистих та спалимих речовин.

Пінний вогнегасник ОХП-10 складається із зварного сталевого корпусу, який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині встановлено поліетиленовий посуд з сумішшю сірчаної кислоти та сульфату заліза. При змішуванні кислотного і лужного розчинів утворюється піна.

Цей вогнегасник можна застосовувати для гасіння твердих речовин та легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею. Піна електропровідна, тому цим вогнегасником не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

Список літератури

1. Безпека життєдіяльності / Під ред. Бедрія Я. - Львів: “Афіша”, 2003.- 311 с.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 2002. - 402 с.

3. Гражданская оборона / Под ред. Шубина Е.П. - М.: Просвещение, 2001. - 288 с.

4. Григоренко В. Я. Основы пожарной безопасности. - М., 1990. - 224 с.

5. Злобін Ю.А. Основи екології. К.: “Лібра”, 2004. - 399 с.

6. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності. - Львів: Львівський банківський коледж, 2004. - 198 с.

7. Пышкина Э. П., Клубань В. С. Пожарная безопасность на предприятиях бытового обслуживания. - М., 1988. - 198 с.

Размещено на Allbest.ru