Міжнародне співробітництво у сфері охорони праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

охорона безпека праця

Важливим моментом у державній політиці України є її ставлення до питань захисту працюючого громадянина через прийняття нових законодавчих нормативних актів про охорону праці, створення державних виконавчих структур для забезпечення ефективності їхнього виконання.

Одним із перших був прийнятий Верховною Радою України Закон «Про охорону праці». Із введенням його в дію значно змінилися методи організації роботи i контролю за станом охорони праці в усіх галузях народного господарства.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці ґрунтуються на забезпеченні координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони праці, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва i проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.

Згідно із Законом України «Про охорону праці» охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних i лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я i працездатності людини під час праці.



1. Міжнародне співробітництво у сфері охорони праці

Особливого значення набуває міжнародне співробітництво з охорони праці. Воно полягає у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, поліпшення умов і безпеки праці; у виконанні міжнародних договорів та угод з охорони праці; проведенні й участі в наукових та науково-практичних конференціях і семінарах з охорони праці.

Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні договори і міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна в установленому порядку. 9 грудня 1994 р. главами урядів країн СНД було прийнято Угоду про співробітництво в галузі охорони праці. Угода передбачає узгодженість дій при встановленні вимог охорони праці до машинобудівної продукції, технологій, матеріалів та речовин при створенні засобів захисту працівників; розробку й реалізацію міждержавних програм і технічних проектів; створення єдиної системи показників та звітності в галузі охорони праці.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної організації праці (МОП). Остання була створена у 1939 р. як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. -- як перша спеціалізована установа ООН.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя працівників усіх країн. До основних напрямів діяльності МОП належать:

участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розробки та ухвали нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників;

розробка й здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятості, умов праці та ін.);

надання допомоги державам -- членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці шляхом виконання міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

Законотворча діяльність Міжнародної організації праці здійснюється шляхом розробки й реалізації конвенцій та рекомендацій МОП, які відповідали б умовам праці, що постійно змінюються.

Конкретні напрями МОП з охорони праці -- це викорінення дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівність щодо умов праці різних категорій працівників, досвід створення безпечних умов у розвинутих країнах тощо. Вагома частина конвенцій МОП стосується питань охорони праці. Це, зокрема, такі конвенції, як № 32 -- про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих на завантаженні чи розвантаженні суден; № 115 -- про захист трудящих від іонізуючої радіації; № 119 -- про забезпечення машин захисними пристроями; № 120 -- про гігієну праці в торгівлі та установах; № 129 -- про інспекцію праці в сільському господарстві; № 155 -- про безпеку праці, гігієну праці й виробниче середовище; № 174 -- про запобігання великим промисловим аваріям; № 176 -- про безпеку і гігієну праці в шахтах тощо.

На сьогодні уряди, політики, соціальні партнери, вчені та страхові компанії більшості країн Європи -- ЄС (Європейського Союзу) приділяють зростаючу увагу пошукам шляхів, що ведуть до поліпшення виробничого середовища, посилення охорони праці. Створено Європейський фонд поліпшення умов життя і праці, який є однією з організацій Європейського Союзу.

16 червня 1994 р. було укладено Угоду про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС. Видано низку указів, постанов, спрямованих на створення необхідних правових і організаційних засад для виконання цієї Угоди; затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС; започатковано розроблення галузевих та національної програм інтеграції. Серед зазначених заходів центральне місце відведено питанням адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, виявлення й усунення окремих розбіжностей між нормативно-правовими актами.

Розглянемо окремі директиви ЄС, що співвідносяться із Законом України «Про охорону праці», а саме: 89/391/ЄЕС «Про здійснення заходів щодо поліпшення безпеки і охорони здоров'я найманих працівників під час роботи» та 89/654/ЄЕС «Про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров'я на робочих місцях». Перша з них організаційно та за змістом розділів і статей побудована так, щоб підкреслити найважливіший висновок: головними суб'єктами у створенні безпечних та нешкідливих умов праці є роботодавець і працівник, а всі інші структури виконують допоміжну функцію у забезпеченні нормальних взаємостосунків між ними. Виходячи з такої ідеології ринкового суспільства, будуються два основні розділи директиви: «Обов'язки роботодавців», що складається з восьми статей, де йдеться про принципи й конкретні питання організації охорони праці на підприємстві -- від загальних обов'язків роботодавця оцінювати ризики, вживати профілактичних заходів, чітко діяти у разі виникнення аварій і пожеж до його обов'язків створювати необхідні служби, забезпечити навчання працівників, співпрацювати з ними та з їх уповноваженими, своєчасно інформувати працівників про стан справ і будь-які дії, що можуть вплинути на безпеку і охорону здоров'я, -- та розділ «Обов'язки працівників», у якому сконцентровано основний набір вимог до працівника, починаючи з того, що він зобов'язаний під час роботи сам турбуватися про здоров'я та безпеку -- як свою особисту, так і оточуючих людей. Щодо організації охорони праці на інших рівнях, то директива вимагає від держави лише підтвердження вищезазначених положень національними нормативно-правовими актами та забезпечення відповідного нагляду і контролю за їх виконанням.

Дані положення ЄС суттєво різняться з підходами, що використовуються у чинному законодавстві України. Поряд з роботодавцями і працівниками ми висуваємо на передній план безліч інших суб'єктів, будуємо над підприємством цілу систему державного управління охороною праці, визначаємо її складові елементи -- починаючи від уряду, спеціально уповноважених органів, міністерств, об'єднань підприємств, їх служб і закінчуючи місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Як наслідок ці структури частково беруть на себе й відповідальність за стан охорони праці на місцях, а у конкретного роботодавця виникають додаткові причини для виправдань своєї злочинної діяльності або бездіяльності: мовляв, не я один винний у загибелі працівника, всі ланки управління і нагляду не спрацювали.

Друга директива (89/654/ЄЕС) містить основні вимоги з охорони праці, що мають бути враховані при організації робочих місць як у виробничих приміщеннях, так і на відкритому повітрі. Вони знову ж таки подаються через призму обов'язків роботодавця: держава лише визначає правові межі та вимоги безпеки й охорони здоров'я стосовно робочих місць, а завданням роботодавця є безумовне виконання цих вимог щодо кожного робочого місця будь-яким способом, який є для нього найбільш сприятливим і економічно вигідним. У даній та інших директивах, як правило, не ставиться за мету жорстко нормувати конкретні показники чи параметри безпеки, а застосовуються загальні формулювання кінцевої мети, якої має досягти роботодавець. Наприклад, «будівлі, в яких розміщуються робочі місця, за своєю конструкцією та міцністю повинні відповідати характеру їх використання», «освітлення в робочих приміщеннях і у проходах повинно виконуватися таким чином, щоб воно не могло стати причиною нещасного випадку» -- з охопленням практично всіх вимог, що характеризують безпеку й умови праці на виробництві (вимог до споруд, електроустановок, аварійних проходів, проїздів, небезпечних зон, приміщень санітарно-побутового призначення і для відпочинку тощо).

Аналізуючи положення директив ЄС, слід зазначити, що в умовах ринкової економіки основою відносин між головними суб'єктами -- роботодавцем і працівником -- є закон, а права цих суб'єктів та громадян у цілому надійно захищаються досить розвинутою судовою системою. Отже, у разі виникнення спору спрацьовує схема, за якою сам факт ушкодження здоров'я або загибелі працівника на виробництві є підтвердженням невиконання роботодавцем тих чи інших загальносформульованих норм законодавства. Питання ж про співвідношення конкретних профілактичних заходів, які вживалися роботодавцем, і заходів, рекомендованих йому відповідними державними інститутами, страховими компаніями, науково-дослідними або іншими організаціями з охорони праці, стає питанням другого рівня, що відіграє лише допоміжну роль у розгляді конфліктів (але набуває принципового значення для роботодавця, який під тиском економічних та інших важелів впливу змушений зробити правильні висновки на майбутнє і врахувати рекомендації зазначених організацій).

2. Організація та ефективність функціонування СУОП

В умовах переходу до ринку командні методи адміністративної системи управління охороною праці з боку вищих органів поступово замінюються на ринкові механізми. Основним чинником поліпшення стану охорони праці на сучасних приватних і державних підприємствах відповідно до вимог нормативних актів дедалі рішучіше виступає економічна зацікавленість самих підприємств. Наслідки нещасних випадків і порушень нормативних актів стали настільки відчутні, що підприємства самі заінтересовані в додержанні всіх вимог охорони праці.

У роботі підприємств з охорони праці все більшого значення набувають такі фактори:

економічна зацікавленість власника (керівника) в одержанні максимального прибутку, зменшенні витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого устаткування, відшкодування шкоди потерпілим;

необхідність постійного підвищення якості й конкурентоспроможності продукції, що можливо лише за сприятливих і безпечних умов праці;

моральна та юридична відповідальність власника за нещасні випадки і відшкодування збитків потерпілим та їх сім'ям;

необхідність змінювати позиції підприємства на ринку серед вітчизняних і зарубіжних конкурентів;

необхідність підвищувати продуктивність праці й віддачу кожної затраченої людино-години, збільшувати відсоток прибутку щодо вкладених інвестицій, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних і фінансових ресурсів;

забезпечення технологічної переваги підприємства перед конкурентами;

забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо без підвищення рівня охорони праці.

Названі фактори створюють певний моральний і матеріальний тиск на власника підприємства, що змушує його постійно і систематично вирішувати питання охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та численні нормативні акти, сам по собі не дасть ефекту, якщо власник не буде озброєний механізмом зменшення рівня виробничого ризику, тобто науково-обґрунтованою системою управління охороною праці (СУОП) на підприємстві.

Управління охороною праці на підприємстві є складовою, підсистемою загальної системи управління підприємством, оскільки лише за високого рівня охорони праці може бути забезпечено ефективне виконання завдань, що постають перед підприємством, і досягнення найкращих економічних результатів.

Управління -- це сукупність дій, спрямованих на підтримання та поліпшення функціонування об'єкта відповідно до існуючої програми чи мети функціонування. У процесі управління орган управління одержує певну інформацію про стан об'єкта управління та стан навколишнього середовища, в якому він перебуває. На основі цієї інформації виробляється рішення, за яким здійснюється вплив на об'єкт управління.

В узагальненому вигляді процес управління охороною праці повинен передбачати такий алгоритм дій, виконуваних за замкнутим циклом: діагностику (аналіз та оцінку) стану системи прогнозування виробничого ризику й можливих наслідків планування запобіжних заходів прийняття управлінських рішень; організацію виконання; контроль за виконанням, процесом виробництва і діями персоналу діагностики.

Метою управління охороною праці є забезпечення безпеки, збереження здоров'я та працездатності людини під час трудової діяльності. Мета управління може бути досягнута шляхом виконання певних функцій управління. Функція управління -- це комплекс взаємозв'язаних видів діяльності, що здійснюються суб'єктом управління при цілеспрямованому впливі на об'єкт управління. Управління охороною праці забезпечує виконання таких функцій:

організацію й координацію робіт з охорони праці;

контроль стану охорони праці;

облік, аналіз та оцінку показників стану умов і безпеки праці;

планування та фінансування робіт з охорони праці;

стимулювання забезпечення високого рівня охорони праці.

Управління охороною праці має включати виконання таких основних завдань:

навчання працівників безпеці праці та пропаганду питань охорони праці;

забезпечення безпеки виробничого обладнання;

забезпечення безпеки виробничих процесів;

забезпечення безпеки будівель і споруд;

нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці;

забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

організацію лікувально-профілактичного обслуговування працівників;

санітарно-побутове обслуговування працівників;

професійний відбір працівників за певними спеціальностями.

Під час виконання зазначених завдань власник (уповноважений ним орган) має керуватися ст. 153, 160, 161, 163--168 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про охорону праці», а також нормативними актами з перелічених питань, розробленими й затвердженими відповідними органами та зареєстрованими в установленому порядку в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці.

Важливе значення має створення системи управління охороною праці. Кафедрою охорони праці Державного університету «Львівська політехніка» науково обґрунтована побудова системи управління охороною праці на підприємствах для сучасних умов господарювання. Розробка її проводилася на базі системного підходу шляхом послідовного визначення цілей, завдань, органів і критеріїв ефективності управління охороною праці, функцій, складу системи та організаційної структури управління, розробки й вибору механізмів, методів, технічних засобів і технології управління. Це забезпечує перехід від вжиття розрізнених ситуаційних заходів з охорони праці до єдиної цілісної СУОП.

З методологічних позицій системного підходу визначається перелік і склад спеціальних функцій (завдань) управління охороною праці в їх безпосередньому зв'язку з функціональними підсистемами управління підприємством зі встановленням локальних цілей роботи, органів та критеріїв ефективності управління за кожною спеціальною функцією.

Система управління охороною праці конкретного підприємства повинна розроблятися з урахуванням особливостей його виробничої діяльності і вписуватися в існуючу структуру й схему управління підприємством у цілому, де органи (суб'єкти) управління діяльністю підприємства одночасно є органами (суб'єктами) управління охорони праці. Зокрема, суб'єктами управління виступають відповідні служби, відділи, посадові особи; об'єктами управління -- діяльність функціональних служб і структурних підрозділів щодо забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, у цехах і на підприємстві в цілому.

СУОП може бути побудована за ієрархічною трирівневою схемою. При цьому управління здійснюється на всіх рівнях і стадіях виробничого циклу (трудової діяльності працівників): на стадії підготовки -- у процесі виробництва -- після його завершення в умовах нормального функціонування та непланових, нестандартних (надзвичайних) ситуацій.

В основу СУОП підприємства повинна бути покладена економіко-цільова спрямованість функціонування й комплексний підхід до вирішення проблем охорони праці. Це виражається в чіткому формулюванні цільових завдань як бажаний результат діяльності та у розробці економічного механізму як способу, що забезпечує досягнення поставленої мети.

Комплексний підхід до розв'язання завдань і проблем у галузі охорони праці реалізується на основі принципів:

спрямованості системи управління на реалізацію цільових завдань;

безумовного пріоритету професійної та екологічної безпеки щодо інших категорій господарської діяльності, підкріпленої фінансовими й матеріальними ресурсами;

масової участі всіх працівників підприємства в забезпеченні професійної та екологічної безпеки, а також реалізації заходів працеохоронного характеру й управлінських впливів на всіх рівнях і стадіях виробничих і трудових процесів;

ненульового ризику, тобто усвідомлення необхідності підготовки виробництва й організації дій на випадок нестандартної (надзвичайної) ситуації;

соціальної та економіко-цільової оцінки наслідків припустимих дій і рішень, які приймаються на основі прогнозування ризику й усунення джерел потенційної небезпеки;

достовірності, повноти й оперативності зовнішньої та внутрішньої інформації, доведення її до кінцевої ланки всього управлінського ланцюга по вертикалі і горизонталі;

експрес-реагування на інформацію, яка надходить: оперативної оцінки й аналізу ситуації, вироблення, прийняття та виконання управлінських рішень, спрямованих на усунення професійної та екологічної небезпеки, причин її виникнення;

безперервності функціонування системи навчання, яка забезпечує достатню професійну компетентність менеджерів і працівників у галузі охорони праці та інженерної екології;

безперервності контролю (нагляду) за дотриманням нормативних вимог на виробничих ділянках і робочих місцях;

економічної мотивації й обопільної відповідальності всіх працівників (адміністрації, посадових осіб і робітників) -- учасників трудових процесів на підприємстві -- за створення і дотримання нормативних умов, забезпечення професійної та екологічної безпеки.

Функціональна повнота СУОП підприємства досягається реалізацією таких видів забезпечення безпеки та охорони праці:

нормативно-методичного забезпечення, тобто створення на підприємстві нормативно-правової бази з охорони праці;

організаційного, що передбачає таку організацію процесу виробництва, контролю за дотриманням вимог нормативних документів з охорони праці, контролю за технічним станом і експлуатацією устаткування й інструментів, будівель, споруд, яка виключала б вплив на працівників небезпечних виробничих факторів, а також усувала б або знижувала до допустимого рівня вплив на працівників шкідливих виробничих факторів;

технічного -- сукупності технічних засобів і технічних заходів, які забезпечували б безпечну експлуатацію устаткування й технологічних процесів, безпечні та нешкідливі умови праці;

санітарно-гігієнічного -- проведення аналізу впливу виробничих факторів на здоров'я працівників, визначення фактичних значень конкретних параметрів небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

лікувально-профілактичного -- періодичного контролю за станом здоров'я працівників, наданням медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків на виробництві, організацією лікувально-профілактичного харчування працівників;

соціально-економічного забезпечення -- дотримання прав і соціальних гарантій працюючих, надання пільг та компенсацій особам, зайнятим на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, створення умов для економічної заінтересованості власника та працівників у поліпшенні умов і безпеки праці.

Найважливішими функціями СУОП на підприємстві є такі:

організація та координація роботи в галузі охорони праці;

планування роботи й прогнозування виробничого ризику (ступеня небезпеки);

кадрове і професійне забезпечення;

проектно-конструкторське забезпечення;

технологічне забезпечення;

технічне забезпечення;

енергетичне забезпечення;

забезпечення безпечної експлуатації гідротехнічних та інженерних споруд;

матеріально-технічне забезпечення;

метрологічне забезпечення;

нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, лікувально-профілактичне й соціальне забезпечення;

правове забезпечення;

інформаційне, нормативно-медичне і методичне забезпечення;

економіко-цільове регулювання та мотивація безпечної роботи;

контроль за станом охорони праці;

облік, аналіз і оцінка показників стану охорони праці та функціонування СУОП.

Реалізацію всіх цих функцій здійснюють відповідні служби і підрозділи.

Аналіз ефективності функціонування СУОП на підприємствах проводиться за такою методикою:

за наявністю цільових програм щодо запобігання виробничому травматизму та професійним захворюванням, усунення небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

цілеспрямованістю щорічних комплексних заходів та інших планів роботи щодо зменшення рівня виробничого травматизму і профзахворювань, підвищення рівня охорони праці, виконанням планів, заходів, приписів, пропозицій з охорони праці;

наявністю посадових інструкцій з охорони праці та врахуванням у них усіх завдань і функцій управління охороною праці;

створенням мотивації роботи з охорони праці на підприємстві;

контролем, обліком і аналізом роботи з охорони праці;

за виконанням завдань з охорони праці. За результатами перевірки визначається середній коефіцієнт виконання завдань і функцій управління охороною праці на підприємстві та надаються пропозиції щодо поліпшення функціонування СУОП.

З метою систематизації роботи з охорони праці необхідно розробити технологічну схему управління цією діяльністю на підприємствах. Користуючись схемою як алгоритмом, керівник підприємства (підрозділу, служби охорони праці) послідовно перевіряє виконання завдань і функцій управління охороною праці. Це дає можливість системно та комплексно вирішувати всі питання охорони праці, підвищувати її ефективність, зменшувати виробничий ризик.

3. Виробничі травми: різновиди за класифікаційними ознаками

Травмою (грец. trauma - пошкодження, поранення) називають порушення анатомічної цілісності чи фізіологічних функцій тканин чи органів людини, викликане раптовим зовнішнім впливом. Травма, яку отримав працівник на виробництві та яка викликана недотриманням вимог безпеки праці, називається виробничою, а обставини, за які людина травмована в результаті впливу на нього небезпечного виробничого фактора, називаються нещасним випадком. Виробнича травма часто є наслідком нещасного випадку.

Нещасний випадок - це раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, внаслідок яких заподіяна шкода здоров'ю або наступила смерть.

На виробництві в більшості випадків травма (нещасний випадок) зазвичай буває наслідком раптового впливу на працівника будь-якого небезпечного виробничого фактора при виконанні ним трудових обов'язків або завдань керівника робіт. Такими факторами можуть стати випадки раптового погіршення стану здоров'я працівника, одержання поранення, травми, в тому числі в результаті тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання теплового удару, опіку, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха, контакту з тваринами і рослинністю, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день або більше, у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві. До цієї ж групи належать випадки, що сталися з працівниками при доставці їх на місце роботи на транспорті підприємства і при виконанні робіт у відрядженнях.

Нещасні випадки в залежності від причин, що викликали їх, місця події та інших обставин поділяються на пов'язані з виробництвом, не пов'язані з виробництвом і побутові.

Визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, які сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, які відбулися в період:

знаходження на робочому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство і до його відбуття, у тому числі протягом робочого та надурочного часу або при виконанні завдань роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;

підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва засобів захисту, одягу, а також виконання заходів особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;

проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству або на іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем;

використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;

виконання дій в інтересах підприємства, які не належать до трудових обов'язків працівника (надання допомоги іншому працівникові, дій щодо запобігання аварії або рятування людей та майна підприємства);

ліквідації аварії техногенного та природного характеру на виробничих об'єктах і транспортних засобах;

надання підприємством шефської допомоги;

напрями до або з місця відрядження згідно з установленим завданням;

раптового погіршення стану здоров'я працівника або його смерті внаслідок гострої серцево-судинної недостатності під час перебування на підземних роботах;

виконання трудових (посадових) обов'язків і при цьому отримання тілесних ушкоджень або вбивства з боку іншої особи.

Не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, які сталися з працівниками:

за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, механізмів, устаткування інструментів, які належать або використовуються підприємством;

в результаті отруєння алкоголем, наркотичними засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також в результаті їх дії не зумовленого виробничим процесом;

під час скоєння ними злочину, що встановлено обвинувальним вироком суду;

у разі смерті або самогубства.

До побутових нещасних випадків відносяться травми, які не пов'язані з роботою. У залежності від того з якою областю діяльності людини пов'язані травми, травматизм буває:

Виробничий (промисловий та сільськогосподарський);

Побутовий;

Умисний;

Військовий;

Спортивний;

Дитячий.

Класифікація виробничих травм

Виробничі травми розподіляють за такими класифікаційними ознаками:

за видом травмуючого агента (або за характером пошкоджень) - механічні (удари, порізи, розриви тканин, переломи тощо); термічні (опіки, обмороження, теплові удари); хімічні (опіки кислотами і лугами, гостре отруєння, ядуха (розлад дихання); електричні (електроудар і електроопіки, опіки, розриви тканин); гострі отруєння газами, променеві (пошкодження тканин, порушення діяльності кровотворної системи); комбіновані (одночасна дія декількох причин з різними наслідками);

за виробничими матеріальними причинами (носіями) - рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи та ін.;

за локалізацією травм - травми очей, голови, рук, ніг, тулуба тощо;

за технологічними операціями - вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення вантажів та ін.;

за ступенем тяжкості пошкоджень - мікротравми (потерпілий не втрачає працездатність і тому не звільняється від основної роботи, пошкодження організму, що не призвели до втрати працездатності або викликали її на термін, менший ніж один робочий день); легкі травми з тимчасовою втратою працездатності (коли потерпілий звільняється від роботи на один робочий день і більше, але не призвели до ускладнень, тривалого лікування, інвалідності та ін.); важкі травми (призводять до часткової або повної інвалідності, кваліфікуються медичними працівниками на підставі схеми, затвердженої Міністерством охорони здоров'я СРСР 22 вересня 1980 р. - це важкі тілесні каліцтва, небезпечні для життя поранення черепа, хребта, грудної клітки, живота, відкриті переломи стегна, гомілки, плеча, передпліччя і т. п.); травми зі смертельним (летальним) результатом;

за кількістю постраждалих - груповими і поодинокими.

Груповими називаються нещасні випадки, що сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості отриманих травм.

Професійне захворювання - патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів. Діагноз професійного захворювання встановлюється лише тоді, коли саме умови праці зумовили виникнення та розвиток даного захворювання, тобто є його безпосередньою, безумовною причиною.

Слід зазначити, що загалом в охороні праці розглядаються нещасні випадки, які пов'язані з виробництвом. Державний стандарт ДСТУ 2293-93 ССБП «Охорона праці. Терміни та визначення» дає таке визначення: «Нещасний випадок на виробництві - це раптове погіршання стану здоров'я чи настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов'язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника». В той же час резолюція МОП (Міжнародна організація праці) «Про статистику виробничого травматизму», що прийнята на 16-й Міжнародній конференції із статистики праці у 1998 році містить дещо інше, більш розширене визначення нещасного випадку на виробництві: «Нещасний випадок на виробництві - несподівана та незапланована подія, включаючи дії умисного, насильницького характеру, яка виникає внаслідок трудової або пов'язаної з нею діяльності, що призводить до травмування, хвороби або смерті». Така відмінність у визначеннях, проте, не призводить до якихось протиріч між державними та міжнародними нормативними документами з охорони праці взагалі і веденням статистики виробничого травматизму зокрема. Це пояснюється тим, що детальна класифікація випадків травматизму, що відносяться до категорії виробничих травм, що міститься в Положенні про порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 року №1232, фактично задовольняє вимогам міжнародного визначення нещасного випадку на виробництві.

Професійним захворюванням називається захворювання, яке розвивається в результаті впливу на працюючого специфічних для даної роботи шкідливих виробничих факторів і поза контактом з ними виникнути не може. Окремим випадком професійного захворювання є професійне отруєння, яке може бути гострим і хронічним.

Профзахворювання зазвичай виникає в результаті тривалого періоду роботи в несприятливих умовах і тому на відміну від травми встановити точно момент виникнення захворювання не можна.

До числа профзахворювань, характерних, наприклад, для вугільних шахт, відносяться пневмоконіози (силікоз, антракоз), бурсити та отруєння копальневими, пожежними газами.

Окрім професійних, на виробництві зараз виділяють групу так званих виробничо-обумовлених захворювань. У вугільній галузі, наприклад, до них відносять хвороби, які в принципі не відрізняються від звичайних хвороб, проте несприятливі умови праці сприяють виникненню деяких з них і погіршують їх перебіг. Наприклад, у гірників, що виконують важку фізичну роботу в поганих умовах, частіше виникають такі захворювання, як радикуліт, варикозне розширення вен, виразкова хвороба шлунка, простудні захворювання, неврози і хвороби серцево-судинної системи.

4. Аналіз професійного та виробничого травматизму

Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Виникнення небезпечних ситуацій, що можуть привести до нещасного випадку, так само як і несприятливих умов праці, що ведуть до виникнення профзахворювань, зумовлюється тим, що порушується взаємодія між людиною і об'єктивним виробничим середовищем. Причиною такого порушення може стати недостатня кваліфікація, невідповідність обладнання або матеріалів чи неправильна організація виробничого процесу. Іншою причиною може стати те, що об'єктивні елементи системи (наприклад, машини) можуть втратити надійність. В результаті умови праці стають небезпечними, виникає загроза аварійних ситуацій, нещасних випадків, професійних захворювань, зменшення продуктивності праці.

Причини виробничого травматизму і професійної захворюваності прийнято поділяти на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні.

Організаційні причини: відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини: невідповідність вимогам безпеки або несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини: підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни тощо.

Психофізіологічні причини: помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.

Методи аналізу виробничого травматизму

Статистичний метод ґрунтується на аналізі статистичного матеріалу з травматизму, накопиченого на підприємстві або в галузі за кілька років. Відповідні дані для цього аналізу містяться в актах за формою Н-1, в звітах за формою 7-НТВ.

Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати за статтю, віком, професіями, стажем роботи потерпілих, часом, місцем, типом нещасних випадків, характером одержаних травм, видом обладнання. Цей метод дозволяє встановити за окремими підприємствами найпоширеніші види травм, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи. Для цього розраховують ряд коефіцієнтів.

Коефіцієнт частоти травматизму - це число травм на 1000 чоловік усього складу працюючих за проаналізований період:

К_ч = Т·10³/N, (1.4)

де Т - кількість травмованих за проаналізований період; N - середньоспискова кількість працюючих.

Згідно із рішенням X Міжнародної конференції статистів рекомендовано за основний показник травматизму приймати коефіцієнт частоти травматизму на 10⁶ відпрацьованих людино-годин, тобто:

К_ч = Т·10⁶/n, (1.5)

де n - фактичне число відпрацьованих людино-годин за проаналізований період.



Коефіцієнт тяжкості травматизму - середній термін непрацездатності, що припадає на один нещасний випадок:

К_Т = Д/Т, (1.6)

де Д - загальне число днів непрацездатності за проаналізований період.

Показник частоти захворюваності визначають як число випадків на 100 працюючих:

К_З = З·100/N, (1.7)

де З -число захворювань за проаналізований період.

Аналогічно визначають тяжкість захворювань:

К_ТЗ = Д_З/З, (1.8)

де Д_З - загальне число днів непрацездатності.

Коефіцієнт, який враховує стійку втрату працездатності та загибель людей є коефіцієнт нещасних випадків із смертельним наслідком та каліцтвом:

К_ск = n_ск/n100%, (1.9)

де n_ск - кількість нещасних випадків, що призвели до смерті і каліцтва. n - загальна кількість нещасних випадків.

Вищенаведені показники, дозволяють вивчати динаміку травматизму на підприємстві, в галузі, регіоні тощо, порівнювати ці показники, робити певні висновки, застосовувати організаційні заходи, спрямовані на профілактику травматизму.

У разі використання групового методу аналізу акти за формою Н-1 групують за певною ознакою: за віком, статтю, стажем роботи, видом обладнання, часу доби тощо. Так встановлено, що частота травматизму жінок дещо менша ніж чоловіків, що працюють в однакових умовах; після вихідних і святкових днів частота травматизму збільшується. Якщо аналізувати залежність травматизму від часу доби, то здебільшого час травмування припадає на 3-5 годину ранку, що пояснюється біологічними особливостями організму людини.

Топографічний метод ґрунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки, або ж на схемі, що являє собою контури тіла людини, позначають травмовані органи чи ділянки тіла. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою або ж найбільш часто травмовані органи. Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, котрі викликали нещасні випадки, формують поточні та перспективні заходи щодо запобігання нещасним випадкам для кожного окремого об'єкта. Повторення аналогічних травм свідчить про незадовільну організацію інструктажу, невикористання конкретних засобів індивідуального захисту тощо.

Монографічний метод аналізу травматизму і профзахворюваності полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Тобто цей метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаманних лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку і, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. Дослідженню підлягають: цех, дільниця, технологічний процес, основне та допоміжне обладнання, трудові прийоми, засоби індивідуального захисту, умови виробничого середовища, метеорологічні умови в приміщенні, освітленість, загазованість, запиленість, шум, вібрація, випромінювання, причини нещасних випадків, що сталися раніше на даному робочому місці. Таким чином, нещасний випадок вивчається комплексно. Цей метод дозволяє аналізувати не лише нещасні випадки, що відбулися, але й виявити потенційно небезпечні фактори, а результати використати для розробки заходів охорони праці, вдосконалення виробництва.

Економічний метод аналізу полягає у визначенні економічної шкоди, спричиненої травмами та захворюваннями, - з одного боку та економічної ефективності від витрат на розробку та впровадження заходів на охорону праці - з другого. Ці методи дозволяють знайти оптимальне рішення, що забезпечить заданий рівень безпеки, однак вони не дозволяють вивчити причини травматизму та захворювань.

Методи анкетування передбачають письмове опитування працюючих з метою отримання інформації про потенційні небезпеки трудових процесів, про умови праці. Для цього розробляються анкети для робітників, в яких в залежності від мети опитування визначаються питання та чинники. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків.

Ергономічні методи ґрунтуються на комплексному вивченні системи “людина - машина - виробниче середовище”. Відомо, що кожному виду трудової діяльності відповідають певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також антропометричні дані. Тому при комплексній відповідності вказаних властивостей людини і конкретної трудової діяльності можлива ефективна і безпечна робота. Порушення відповідності веде до нещасного випадку. Ергономічні методи дозволяють знайти невідповідності та усунути їх.

Психофізіологічні методи аналізу травматизму враховують, що здоров'я і працездатність людини залежать від біологічних ритмів функціонування організму. Такі явища, як іонізація атмосфери, магнітне і гравітаційне поле Землі, активність Сонця, гравітація Місяця та ін., викликають відповідні зміни в організмі людини, що змінюють її стан і впливають на поведінку не на краще. Це призводить до зниження сприйняття дійсності і може спричинитися до нещасних випадків.

Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного обладнання, пристроїв, інструментів, технологічних процесів вимогам стандартів та ергономічним вимогам, що ставляться до машин, механізмів, обладнання, інструментів, пультів керування. Виявлення думки експертів може бути очним і заочним (за допомогою анкет).



Висновки

На базовому підприємстві проводять аналіз умов праці, апаратури та обладнання з точки зору можливості появи небезпечних факторів, виділення шкідливих виробничих речовин.

Внаслідок застосування застарілих технологій, зношеності технологічного обладнання, поліпшення умов праці працюючих можливо тільки при здійсненні їх реконструкції і застосування нових, орієнтованих на працівника засобів праці.

Багато роботодавців халатно ставляться до своїх обов'язків, а зокрема, в забезпеченні здоров'я та безпечних умов праці на кожному робочому місці, та в дотриманні вимог з охорони праці.

Сформоване положення справ із забезпеченням здорових та безпечних умов праці також багато в чому пов'язане з тим, що республіканські міністерства і відомства, а також місцеві органи влади ще недостатньо повно впливають на вирішення цих проблем, Йде процес скорочення служб охорони праці. На галузевому та регіональному рівнях не передбачено фінансування витрат на охорону праці, а виділення коштів на ці цілі роботодавцями йде в незначних обсягах за залишковим принципом.

Однією з причин такого становища є існуюча система пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах праці, яка економічно не зацікавлює роботодавця у їх поліпшенні. Необхідний обсяг капітальних вкладень в докорінне поліпшення умов праці набагато перевищує ті незначні доплати, які виплачуються працюючим за шкідливість.

У сучасних умовах господарювання потрібно обов'язкове і негайне вдосконалення всієї нормативно-правової бази з даної проблеми.

Размещено на Allbest.ru

...