Зони надзвичайних ситуацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття зон надзвичайних ситуацій та його юрідічне значення

У 1991 р. з прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» було введено поняття «надзвичайні екологічні ситуації», яким присвячений самостійний розділ 13. У початковій редакції ст. 65 цього Закону від 25.06.1991 р. передбачалось, що рішенням Верховної Ради УРСР окремі території республіки можуть оголошуватись зонами екологічної катастрофи, зонами підвищеної екологічної небезпеки чи відноситись до іншої категорії зон надзвичайних екологічних ситуацій. У ст. 65 також давалось визначення зон екологічної катастрофи - територій, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності; зон підвищеної екологічної небезпеки - територій, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людей, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.

Більш детальних характеристик зон надзвичайних екологічних ситуацій, визначення їх ознак, критеріїв, правового режиму тривалий час не було в українському законодавстві, за винятком хіба що спеціального правового режиму території, яка зазнала негативного впливу внаслідок катастрофи на ЧАЕС.

Слід зазначити, що ще раніше, після масштабної катастрофи на ЧАЕС, в постанові Верховної Ради УРСР від 1.08.1990 р. «Про невідкладні заходи щодо захисту громадян від наслідків Чорнобильської катастрофи» Україна була оголошена зоною екологічного лиха, щоправда, це положення носило в основному політико-декларативний характер і конкретного правового режиму такої зони не було визначено.

Законодавче визначення загального поняття «надзвичайна ситуація» закріплене в ст. 1 закону України «Про цивільну оборону»: це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинені аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат. Подібні визначення представлені в ряді інших законів та підзаконних нормативно-правових актів з урахуванням специфіки відносин, що регулюються (ст. 1 Закону України «Про електроенергетику», ст. 1 Закону України «Про аварійно-рятувальні служби», п. 1 Положення про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.1999 р. та інші). В залежності від причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняються надзвичайні ситуації природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, пожежі у природних екологічних системах, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, інфекційні захворювання свійських тварин, а саме сільськогосподарських, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками і т. ін. (Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019-2001, затверджений наказом Держстандарту України від 19.11.2001 р.). Однак це поняття не тотожне поняттю надзвичайної екологічної ситуації, оскільки в даному випадку за основу береться причина виникнення надзвичайної ситуації, а не її наслідки. Негативні ж екологічні наслідки можуть бути спричинені не лише дією природних причин, а й інших: соціальних, техногенних, політичних тощо.

Сьогодні в законодавстві України на рівні Закону України від 13.07.2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» визначений спеціальний правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій. У цьому Законі дається законодавче визначення понять: надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуація, при якій на окремій території сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Негативні зміни в навколишньому природному середовищі - це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах. Зона надзвичайної екологічної ситуації - це окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація (ст. 1 Закону).

Ці поняття були відтворені в Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» і відповідно уніфікували підхід до застосування термінів у цій галузі. Питання визначення понять, критеріїв розмежування, підстав запровадження іншого типу зон: екологічної катастрофи, екологічного лиха, підвищеної екологічної небезпеки тощо має на сьогодні лише теоретичний характер.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є: значне перевищення граничнодопустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством; виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів; негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави; негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території; значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі (ст. 5 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

У статті 6 Закону визначений порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації: окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України; Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України; Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою; оголошення окремої місцевості Автономної Республіки Крим зоною надзвичайної екологічної ситуації або окремих її місцевостей може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

2. Підстави, порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації та правовий режим

Підстави, порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

·значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

·виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;

·негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави; ·негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

·значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі. Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України. Згідно з законодавством Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою. Крім того, оголошення окремої місцевості Автономної Республіки

3. Особливості правового режиму зон, встановлених на радіоактивне забруднених територіях

Незалежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин, територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1) зона відчуження -- це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 p.;

2) зона безумовного (обов'язкового) відселення -- це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км² та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км² та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала в доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення -- це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала в доаварійний період;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю -- це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км² за умови, що розрахункова ефективна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Додаткові критерії забрудненості ґрунту радіонуклідами можуть встановлюватись Національною комісією з радіаційного захисту населення України.

Критерії, за якими проводиться розмежування категорії зон, встановлюються Національною комісією з радіаційного захисту населення України.

Межі вищезазначених зон встановлюються та переглядаються Кабінетом Міністрів України на основі експертних висновків Національної комісії з радіаційного захисту населення України, Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Міністерства аграрної політики України, Міністерства екології та природних ресурсів України за поданням обласних рад.

Карти зазначених зон, перелік населених пунктів, віднесених до цих зон, публікуються в центральній та місцевій пресі для загального відома і зберігаються у центральних та місцевих органах влади.

Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного, забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» містить визначення понять “радіаційно-небезпечні землі” та “радіоактивно забруднених земель”.

Радіаційно-небезпечні землі -- це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають національним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин або які недоцільно використовувати за екологічними умовами.

До радіаційно-небезпечних земель належать території, які віднесені до зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення.

Радіоактивно забруднені землі -- це землі, які потребують вжиття заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення та забезпечення нормальної господарської діяльності.

До радіоактивно забруднених земель належать території, віднесені до зони гарантованого добровільного контролю.

Україна визначає правовий режим зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, укладає договори на проведення робіт з іншими державами, міжнародними організаціями. Всю міжнародну господарську діяльність у зоні відчуження визначає Кабінет Міністрів України.

Координацію робіт у зонах здійснює Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Управління зоною відчуження, а також зоною безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів з населених пунктів, віднесених до цієї зони, та припинення в зв'язку із цим у зазначених пунктах діяльності рад здійснює спеціальний підрозділ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи -- Адміністрація зони, яка має статус юридичної особи.

Адміністрація зони організовує та координує проведення всіх заходів на територіях зони відчуження, а також зони безумовного (обов'язкового) відселення, вирішує питання їх фінансування, охорони громадського порядку, захисту наукових і економічних інтересів держави, вживає заходів зі створення безпечних умов праці та зменшення рівня опромінення персоналу, який працює на цих територіях, з метою охорони його здоров'я, забезпечує додержання норм радіаційної безпеки, порядку поводження з радіоактивними відходами, а також несе відповідальність за оперативне, повне й об'єктивне інформування населення про екологічний стан у цих зонах.

Для більш ефективного проведення всіх заходів на території зони безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів з населених пунктів, віднесених до цієї зони, Адміністрація зони в разі необхідності може створювати свої підрозділи на місцях. Рішення Адміністрації зони є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, розташованими або залученими до робіт у зазначених зонах незалежно від форм власності та організаційно-правових форм.

Управління зоною безумовного (обов'язкового) відселення до повного відселення жителів з населених пунктів, віднесених до цієї зони, та управління зоною гарантованого добровільного відселення здійснюється відповідними обласними радами.

Правовий режим зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення. Землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно-небезпечних земель.

У зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення забороняється: постійне проживання населення; здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС); перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб віком до 35 років без їх згоди; вивезення за межі зон без спеціального дозволу МНС землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей; винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, домашніх речей тощо без спеціального дозволу МНС України і дозиметричного контролю; ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво без спеціального дозволу МНС України; випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання та рибальство; перегін тварин, сплав лісу; перебування осіб, які мають медичні протипоказання для роботи в контакті з джерелами іонізуючого випромінювання або щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

В'їзд на територію зазначених зон і виїзд з них здійснюється тільки за спеціальними перепустками з обов'язковим дозиметричним контролем людей та транспортних засобів. Транзитний проїзд усіх видів транспорту здійснюється за спеціальними перепустками, Що видаються Адміністрацією зони. надзвичайний екологічний радіоактивний правовий

У зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення спеціалізованими підрозділами здійснюються обов'язкові заходи щодо:

запобігання винесенню радіонуклідів з території зон і радіоактивному забрудненню навколишнього середовища; моніторингу стану природного середовища та медико-біологічного моніторингу;

утримання території в належному санітарному і пожежобезпечному стані; застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості.

Закон вимагає, щоб усі види вищезазначеної діяльності проводились з обмеженням загальної колективної дози радіоактивного опромінення, а також з обмеженням кількості залучених осіб.

У зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення повинен бути забезпечений суворий природоохоронний режим, охорона територій, природних, історичних та етнокультурних пам'яток відповідно до чинного законодавства.

Охорону громадського порядку, протипожежну безпеку на територіях зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, контрольно-пропускний режим при в'їзді та виїзді з таких зон забезпечують спеціалізовані органи Міністерства внутрішніх справ України.

Правовий режим зони гарантованого добровільного відселення. Земельні ділянки, розташовані у зоні гарантованого добровільного відселення, належать до радіоактивно забруднених і використовуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Якщо за економічними та екологічними умовами подальше використання цих земель неможливе, вони переводяться до категорії радіаційно-небезпечних.

У зоні гарантованого добровільного відселення забороняється:

будівництво нових, розширення діючих підприємств безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан здоров'я.

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення у зоні гарантованого добровільного відселення державою гарантується: добровільне переселення людей із зони; перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення грунтів, води, повітря, продуктів харчування, сировини, жилих і виробничих приміщень, а також медико-біологічний та радіоекологічний моніторинг; проведення суспільної щорічної медичної диспансеризації населення та забезпечення ранньої профілактики захворювань; забезпечення населення в необхідній кількості та асортименті медичними препаратами, питною водою, чистими продуктами харчування, у тому числі такими, які мають радіопротекторні властивості, сприяють виведенню з організму радіонуклідів; у разі доцільності -- дезактивація території спеціалізованими підрозділами; проведення суцільної газифікації населених пунктів і будівництво доріг з асфальтовим та бетонним покриттям; надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг та компенсацій, передбачених Законом України в редакції від 19 грудня 1991 р. “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та іншими актами чинного законодавства.

Правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю. Згідно зі ст. 18 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” у зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється: будівництво санаторіїв, піонерських таборів, баз і будинків відпочинку, а також будівництво нових підприємств, які шкідливо впливають на здоров'я населення і навколишнє середовище; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення у зоні посиленого радіоекологічного контролю державою гарантується: перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунтів, води, повітря, продуктів харчування, сировини, жилих і виробничих приміщень, а також медико-біологічний та радіоекологічний моніторинг; проведення суцільної щорічної медичної диспансеризації населення та забезпечення ранньої профілактики захворювань; забезпечення населення в необхідній кількості та асортименті медичними препаратами, питною водою, чистими продуктами харчування, в тому числі такими, які мають радіопротекторні властивості, сприяють виведенню з організму радіонуклідів; в разі доцільності -- дезактивація території спеціалізованими підрозділами; поетапне проведення суцільної газифікації населених пунктів і будівництво доріг з асфальтовим та бетонним покриттям; надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг і компенсацій, передбачених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та іншими актами чинного законодавства.

Державний контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється обласними радами, їх виконавчо-розпорядчими органами, а також уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України.

Органом, відповідальним за здійснення державного контролю за додержанням правового режиму зони відчуження, є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Законом також визначаються органи, які здійснюють радіаційний контроль в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Прогнозні оцінки сумарної дози опромінення людей, а також контроль за додержанням норм радіаційної безпеки здійснюється Міністерством охорони здоров'я України.

Загальна оцінка радіаційної обстановки на території зон, що зазнала радіоактивного забруднення, радіоекологічний моніторинг території, методичне керівництво та координація робіт по визначенню радіаційної обстановки здійснюються МНС України.

4. Правовий статус і соціальний захист громадян, які постраждали від надзвичайних екологічних ситуацій

На захист виносяться такі положення, висновки та рекомендації:

1. Визначення характерних ознак зовнішньо близьких понять "надзвичайна ситуація", що використовується в законодавстві про надзвичайні ситуації та цивільну оборону, та "надзвичайна екологічна ситуація", що застосовується в екологічному законодавстві, які (ознаки) мають прийматися до уваги при визначенні правових режимів "зони надзвичайної екологічної ситуації" та "зони надзвичайної ситуації". Надзвичайні ситуації мають чотири головні ознаки: виникають раптово, розвиваються швидко, призводять до значних руйнівних та інших негативних наслідків. Надзвичайні екологічні ситуації характеризуються змінами в довкіллі, які мають стійкий, стабільний, а часом і необоротний характер, несуть загрозу для життя і здоров'я людини, можуть призвести до руйнування природних екологічних систем, деградації флори і фауни;

2. Наведення додаткових аргументів щодо екологічного зонування за ступенем екологічної безпеки території, з урахуванням техногенних та природних факторів, що призвели чи можуть призвести до сталих або необоротних змін у довкіллі, небезпечних для людини, рослинного і тваринного світу.

3. Аргументування необхідності розмежування сфери застосування екологічного законодавства та законодавства з питань надзвичайних ситуацій щодо визначення правового режиму зон надзвичайних екологічних ситуацій. У межах екологічного законодавства мають вирішуватися питання екологічної реабілітації територій, негативні зміни в екосистемі яких мають стійкий, необоротний характер, а в межах законодавства про надзвичайні ситуації - питання оперативного реагування на аварії, катастрофи, стихійні лиха, що створюють загрозу для життя і здоров'я людини.

4. Обґрунтування доцільності прийняття нового Закону України "Про правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації", який має усунути дублювання, неузгодженості у регулюванні суспільних відносин, які сьогодні мають місце між актами екологічного законодавства й актами законодавства з питань надзвичайних ситуацій і цивільної оборони.

5. Аргументування вдосконалення організаційної системи регулювання й управління в галузі попередження та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій. Потреба в цьому зумовлена невиправданою розпорошеністю по численних нормативно-правових актах приписів, що визначають повноваження в даній сфері органів державної влади та органів місцевого самоврядування, певною неузгодженістю в регламентації відповідних питань між законами й підзаконними актами. Тому необхідним є прийняття спеціального закону з питань організації діяльності державних органів у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям із небезпечними екологічними наслідками.

6. Обґрунтування пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" інших нормативно-правових актів з питань: визначення підстав та впорядкування процедури оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; визначення акта, яким парламент має затверджувати укази Президента про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; визначення заходів, які повинні здійснюватися в місцевостях, які оголошені зонами надзвичайної екологічної ситуації.

7. Визначення заходів для посилення ефективності економіко-правового забезпечення екологічної безпеки територій і населення в разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій: установлення на рівні закону вимог щодо розроблення та реалізації програм екологічної реабілітації територій, на яких систематично виникають надзвичайні екологічні ситуації або деградація навколишнього природного середовища досягла критичного рівня; орієнтація законодавства на утворення системи екологічних фондів для вирішення міжрегіональних екологічних проблем, які можуть виникнути внаслідок аварій, катастроф, стихійних лих та інших негативних техногенних впливів на довкілля.

8. Визначення основних положень спеціального закону про екологічне страхування, який має надати можливість ефективніше вирішувати питання відшкодування шкоди потерпілим від надзвичайних ситуацій із небезпечними для життя і здоров'я людини та стану довкілля екологічними наслідками.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки проведеного дослідження можуть бути використані:

- для подальшого поглибленого дослідження правових проблем, пов'язаних із забезпеченням екологічної безпеки в разі виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха на територіях із кризовою екологічною ситуацією;

- для вдосконалення законодавства з питань надзвичайних екологічних ситуацій;

- у процесі підготування підручників і навчальних посібників з курсу "Екологічне право", а також викладання відповідної навчальної дисципліни.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження були оприлюднені на науково-практичній конференції "Становлення і розвиток правової системи України" (м. Київ, 21 березня 2002 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України" (м. Луганськ, 30-31 травня 2002 р.).

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображено в семи публікацій, із яких: одна монографія, чотири наукові статті, опубліковані в провідних фахових виданнях, тези двох виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 169 сторінок. Список використаної літератури включає 133 джерела і становить 15 сторінок.

Ідеї, доктрини щодо вирішення проблем запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків віддзеркалюються в законодавстві, впливають на його зміст, темпи розвитку. Інтенсивність формування останніми роками законодавства з питань надзвичайних ситуацій, що мають небезпечні для територій і населення екологічні наслідки, є показником того, що в суспільстві добре усвідомлюється недопустимість ігнорування ризиків виникнення аварій, катастроф, стихійного лиха, що несуть загрозу для довкілля, життя та здоров'я населення, необхідність створення ефективної системи реагування на такі ситуації. Разом з тим, досвід реалізації законодавства в даній сфері суспільних відносин, практичної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, спеціально утворених структур (управлінських, аварійно-рятувальних та інших) щодо вирішення проблем, які мають місце у зв'язку з виникненням надзвичайних екологічних ситуацій, свідчить про наявність недоліків, прогалин, неузгодженостей у правовому регулюванні відносин, пов'язаних із запобіганням надзвичайним екологічним ситуаціям та їх ліквідацією.

1. Правові норми, які регулюють відносини у сфері попередження та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій, не утворюють єдиної системи. Це лише масив правових норм, який паралельно формується за двома основними напрямками: на рівні комплексного правового інституту екологічного права, з одного боку, і на рівні комплексного міжгалузевого правового інституту надзвичайних ситуацій та цивільної оборони - з іншого. Сьогодні формування зазначених правових інститутів не базується на єдиному концептуальному підході, а тому здійснюється без їх належного узгодження, що впливає на ефективність правового регулювання відповідної сфери.

2. Загальні засади вирішення проблем, пов'язаних із надзвичайними екологічними ситуаціями, було визначено ще в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 1991 року, а спеціальний закон (Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації") на розвиток цих положень був прийнятий лише у 2000 році. При цьому останній закон від попереднього сприйняв лише один термін "надзвичайна екологічна ситуація", проігнорувавши всі інші його положення. Наявність багатьох точок зіткнення між екологічним законодавством і законодавством з питань надзвичайних ситуацій та цивільної оборони, у яких виникають колізії між двома зазначеними напрямками правового регулювання, зумовлює потребу чіткого розмежування сфер їх застосування в надзвичайних ситуаціях з небезпечними для територій і населення екологічними наслідками.

3. Розмежуванню вищезазначених понять сприятиме повернення до первісного змісту й однакового застосування терміна "надзвичайні екологічні ситуації", у якому акцент робиться на стійких чи необоротних змінах у навколишньому природному середовищі, що призвели чи можуть призвести до погіршення стану здоров'я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екологічних систем, деградації флори й фауни. Також для уникнення непорозумінь у застосуванні збіжних термінів "надзвичайні ситуації" та "надзвичайні екологічні ситуації" доцільно замінити термін "надзвичайні екологічні ситуації" на "кризові екологічні ситуації". Проте ця пропозиція має перспективний характер і не розрахована на швидке втілення, оскільки підвищену стабільність застосуванню терміна "надзвичайні екологічні ситуації" надає Конституція України, яка його використовує. А внесення змін до Конституції України пов'язане з надто складною процедурою. Крім того, наведені ознаки стійких і необоротних змін у навколишньому природному середовищі відповідних місцевостей повинні враховуватися при екологічному зонуванні території України, яке має бути запроваджене.

4. Нові концептуальні засади оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації повинні знайти відображення в Законі України "Про правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації", який слід прийняти замість чинного Закону України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". Назва запропонованого закону має забезпечити її відповідність конституційним приписам про те, що виключно законами України встановлюється "правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації" (пункт 19 статті 92 Конституції України").

5. Крім національного регулювання, велике значення в правовому забезпеченні вказаної сфери має міжнародно-правове регулювання. Сьогодні існує величезний масив міжнародних договорів (конвенцій, угод тощо), укладених в різні часи на багатосторонній, регіональній чи двосторонній основі. Україна є учасницею значної кількості цих договорів, а до деяких з них готується приєднатися зараз. У міжнародно-правовому регулюванні питань попередження й ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій Україна останніми роками виявила прихильність до двостороннього та регіонального співробітництва, надаючи цим формам більшої переваги в порівнянні з багатосторонніми конвенціями. Навіть ставши стороною тих чи інших багатосторонніх угод щодо попередження й ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій, Україна конкретизує свої відносини та конвенційні зобов'язання з іншими державами на двосторонній чи регіональній основі.

6. Організаційна система регулювання й управління в галузі попередження та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій знаходиться в стадії становлення і ще не забезпечує належного вирішення відповідних проблем. Це пов'язане з тим, що мають місце, з одного боку, недостатнє наукове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності органів, які входять до даної організаційної системи, а з іншого - невиправдана розпорошеність по численних нормативно-правових актах приписів, що визначають повноваження в даній сфері органів державної влади та органів місцевого самоврядування, певна неузгодженість у регламентації відповідних питань між законами та підзаконними актами. Остання обставина зумовлює потребу в прийнятті найближчим часом спеціального закону з питань організації діяльності державних органів у сфері запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям і реагування на них.

7. Потребують коригування (уточнення, конкретизації, усунення дублювання) визначені в законодавстві підстави оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Зокрема до таких підстав слід віднести не матеріальну шкоду, яка заподіяна навколишньому природному середовищу і має економічний зміст (посягає на майнові інтереси природокористувача), а екологічну шкоду, яка безпосереднім об'єктом посягання має природне середовище, природні процеси і проявляється в різноманітних формах: забруднення довкілля, виснаження природних ресурсів, порушення обмінних зв'язків між окремими елементами природного середовища, руйнування екологічних систем тощо.

8. Удосконалення потребує порядок прийняття рішень щодо оголошення окремих територій України зонами надзвичайної екологічної ситуації. Він має бути спрощеним, узгодженим із правовим регулюванням даного роду питань в інших сферах суспільного життя (наприклад, установлення карантину на певній території на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби серед населення або для локалізації та ліквідації осередків небезпечних інфекційних захворювань тварин; введення особливого карантинного режиму в межах населеного пункту, району, декількох районів, області з метою захисту території України від шкідників, бур'яну, збудників хвороб рослин). Також доцільно було б у Регламенті Верховної Ради України визначити, з урахуванням відповідних конституційних приписів, особливості розгляду в парламенті питання про зони надзвичайної екологічної ситуації.

Крім того, слід відмовитися від практики затвердження законами указів Президента України про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Адже закон є нормативним актом вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини, має загальний характер, відповідну структуру, установлює загальнообов'язкові правила поведінки, приймається в спеціальному процесуальному порядку тощо. Усі перелічені ознаки відсутні в законах, якими затверджуються зазначені укази Президента України. Ці закони лише санкціонують застосування президентських указів. Тож слід було б повернутися до практики санкціонування Верховною Радою України указів Президента України про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації шляхом прийняття постанов про їх затвердження та закріпити її на законодавчому рівні з метою надання їй стабільності.

9. Для посилення ефективності економіко-правового забезпечення екологічної безпеки територій і населення в разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій доцільно:

а) конкретизувати в Законі України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" склад заходів, які можуть здійснюватися в такого роду зонах і потребують фінансового й іншого забезпечення;

б) запровадити в практику розроблення та реалізацію програм екологічної реабілітації територій, на яких систематично виникають надзвичайні екологічні ситуації або деградація навколишнього природного середовища досягла критичного рівня; прийняти закон про екологічну реабілітацію території, який би регламентував відповідні питання з урахуванням ступеня екологічної безпеки певної місцевості, включаючи території, що оголошені зонами надзвичайної екологічної ситуації;

в) визначити в Генеральній схемі планування території України, яка повинна бути розроблена відповідно до Закону України "Про планування і забудову території", екологічні пріоритети, котрі повинні враховуватися при вирішенні питань розвитку систем розселення, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури відповідних територій;

г) створити нову систему фондів охорони навколишнього природного середовища для вирішення міжрегіональних проблем, які можуть виникнути внаслідок аварій, катастроф, стихійних лих. Нова система зазначених фондів повинна бути відокремлена від державних структур, мати свій апарат, забезпечувати акумулювання значних коштів і їх використання в тих місцях, де виникає нагальна потреба в цьому (зокрема, у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій);

ґ) необхідно запровадити в Україні екологічне страхування, яке надасть можливість ефективніше вирішувати питання відшкодування шкоди потерпілим від техногенних аварій і катастроф.

Для цього слід внести зміни до статті 49 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" з метою приведення визначення екологічного страхування, що в ньому міститься, у відповідність до існуючих у світовій практиці ("страхування цивільно-правової відповідальності володільців потенційно небезпечних об'єктів … у зв'язку з необхідністю відшкодування шкоди третім особам, обумовленої технологічною аварією чи катастрофою"), а також прийняти спеціальний закон про екологічне страхування, який визначить механізми застосування цього виду страхування в Україні.

Размещено на Allbest.ru