Ергономіка, як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

«Ергономіка, як наука»

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи ергономіки

1.1 Сутність ергономіки як науки

1.2 Мета, об'єкт та предмет ергономіки

1.3 Ергономічні показники трудового процесу

2. Дотримання ергономічних вимог при проектуванні системи ЛМС

2.1 Основні методи та заходи забезпечення безпеки праці

2.2 Стандартизація ергономічних норм і вимог

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Розвиток науково-технічного прогресу, механізація й автоматизація виробництва переконали в необхідності виділення нової галузі знань. Економіка й організація виробництва, наука про організацію праці, соціальна та інженерна психологія, технічна естетика все більше впливають на розвиток виробництва. Завдання вдосконалення організації й управління виробництвом вирішують нині за допомогою наук, які вивчають трудову діяльність людини, взаємодію людини та техніки у сфері виробництва і менеджменту, взаємин людей у виробничих та управлінських колективах. Серед цих наук провідне місце належить ергономіці, яка виникла на межі технічних наук, психології, фізіології та гігієни праці як наука, що комплексно вивчає трудову діяльність людини в системі «людина - машина - середовище».

Зміни, що відбуваються нині в нашій країні - розвиток приватного підприємництва, приватизація, становлення ринкових відносин, - ще більше загострюють проблеми оптимізації трудової діяльності людини. Тому майбутній фахівець повинен бути підготовленим до вирішення проблем ергономіки на виробництві.

На ефективність виконання виробничої діяльності впливає правильна організація робочого місця, технічне та програмне забезпечення процесу праці, створення відповідних кліматичних умов, естетичне оформлення приміщення, де здійснюється трудова діяльність. Саме тому тема нашого дослідження є актуальною, оскільки сучасний фахівець має бути підготовленим до вирішення ергономічних проблем, які виникають в процесі виробничої діяльності і володіти знаннями ергономіки.

Стан наукової розробленості теми. Загальні аспекти ергономіки висвітлюють праці Алексєєва Ю. Г. [6], Зінченко В. П. [12], Іваськевича І.О. [18], Коняєва Н. М. та Лебедєва В. А. [19], Обухової Л. Є [24] та інших. Варто відмітити наукові публікації Золотарьової Т.М. [13 -17], в яких висвітлюються ергономічні аспекти праці менеджера з урахуванням нових автоматизованих систем та технологій. Деякі ергономічні аспекти офісних працівників висвітлюють в своїх статтях Галина Логінова [21], Петро Новиков [23], Світлана Певнева [26 - 29], Сергій Сорока [32] та інші на сторінках журналу „Секретар - референт”.

Мета роботи полягає у визначенні ергономіки як науки про працю.

Завдання роботи обумовленні її метою і передбачають:

· розкрити сутність ергономіки як науки;

· визначити мету, об'єкт та предмет ергономіки;

· охарактеризувати ергономічні показники трудового процесу;

· визначити основні методи та заходи щодо забезпечення безпеки праці при проектуванні системи ЛМС;

· охарактеризувати нормативні документи ергономічних норм і вимог

О'бєктом дослідження виступає поняття ергономіки. Предметом дослідження є ергономіка як наука про трудову діяльність людини.

Методи дослідження обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. При вивченні даної теми були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування та узагальнення.

Наукова та практична значущість курсової роботи полягає в тому, що під час виконання роботи були узагальнені та поглиблені власні теоретичні знання, набуті певні практичні навички і вміння з опрацюванням літератури та узагальненням інформації. Крім того, укладено список літератури за темою роботи. Структура роботи обумовлена логікою теми і передбачає два розділи: перший розділ розкриває сутність поняття ергономіки як науки, її мету, об'єкт та предмет, а також висвітлює ергономічні показники трудового процесу; другий розділ визначає основні методи та заходи забезпечення безпеки праці при проектуванні системи ЛМС та нормативні документи ергономічних норм і вимог. Вступ до курсової роботи формує її сприйняття, а висновки узагальнюють результати проведеного дослідження.

1. Теоретичні основи ергономіки

1.1 Сутність поняття про ергономіку як науку

Сьогодні завдання вдосконалення організації й управління виробництвом вирішують за допомогою наук, які вивчають трудову діяльність людини, взаємодію людини та техніки у сфері виробництва і менеджменту, взаємин людей у виробничих та управлінських колективах. Серед цих наук провідне місце належить ергономіці. Хоча її коріння сягає до витоків наукової організації праці, її предмет зараз виходить далеко за рамки цієї дисципліни. Ергономіка виникла на межі технічних наук, психології, фізіології та гігієни праці. Всі вони, за винятком технічних, вивчають один об'єкт - людину в праці з різних точок зору, але користуються різними методами. Ергономіка є комплексною наукою і пов'язана з фізіолого-гігієнічними вимогами до знарядь праці, робочого місця, виробничих приміщень.

Водночас, ергономіку розуміють як галузь знань, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини в системах «людина - машина - середовище» (ЛМС) з метою забезпечення її ефективності, безпеки і комфорту [36, с.12]. Ергономіка комплексно вивчає людину (групу людей) у конкретних умовах її (їх) діяльності, пов'язаної з використанням машин (технічних засобів). Людина, машина і середовище розглядаються в ергономіці як складне, функціонуюче ціле, у якому провідна роль належить людині. Ергономіка є одночасно і науковою, і проектувальною дисципліною, тому що в її задачу входить розробка методів обліку людських факторів при модернізації діючої і створенні нової техніки і технології, а також відповідних умов діяльності.

Сам термін «ергономіка» (від грецького - еrgоn - робота + nомоs - закон) був прийнятий в Англії у 1949 р., коли було створено Ергономічне дослідне товариство, члени якого шукали шляхи подолання характерного для окремих наукових дисциплін однобічного вирішення проблем раціональної організації праці. Назву «ергономіка» було обрано в зв'язку з тим, що нова галузь знання не належить цілком до жодної з дисциплін, що беруть участь у її розробці; крім того, як усякий термін, він повинен бути коротким, однозначним, визначеним і одержати поширення в інших країнах. Ергономіка - це наукові дослідження взаємодії людини і робочого середовища. Мається на увазі не тільки безпосереднє оточення, у якому працює людина, але також верстати і матеріали, методи організація індивідуальної і колективної роботи [19, с. 78].

Хоча ергономіка як наука поєднала в собі досягнення багатьох наук, характерною рисою ергономіки є нерозривність технічного і «людського» аспектів. Саме тому справжній її прогрес і практичну цінність визначає рівень синтезу в ній «людського» та технічного аспектів.

Варто зазначити, що виникнення ергономіки як окремої науки пов'язане з тим, що для оптимізації умов складної трудової діяльності недостатньо використати деякі рекомендації з гігієни, фізіології і психології праці. Виникла необхідність в оптимізації систем «людина - знаряддя праці - виробниче середовище», у всебічному врахуванні людських та технічних чинників за умови досягнення заданої ефективності систем «людина - машина».

Разом з тим передумовами виникнення і розвитку ергономіки стали проблеми, пов'язані з впровадженням й експлуатацією нової техніки та технології, і які неможливо вирішити засобами тільки технічних та медичних наук. Необхідно було узгодити рекомендації з психології, фізіології, гігієни праці, дизайну й об'єднати їх у загальну систему вимог до змісту і характеру праці в системі «людина - машина - середовище» (ЛМС). На основі теорії та методології такого об'єднання і виникла ергономіка.

Першою найсуттєвішою проблемою, яка посприяла виникненню та розвитку ергономіки, є недостатня ефективність системи ЛМС, що часто буває нижчою від розрахункової чи очікуваної. У багатьох випадках людина-оператор не може повністю використати весь потенціал системи через неузгодженість параметрів обладнання і можливостей людини працювати у відповідних умовах, дефіцит часу й інформації, сильного впливу зовнішніх шкідливих чинників (випромінювання, забрудненість повітря), через недооцінку зацікавленості людини у використанні нової техніки. Незнання або ігнорування розробниками і конструкторами цих причин призводило до того, що зростання продуктивності нових систем "ЛМС" значно відставало від зростання потужності нової техніки.

Друга проблема системи „ЛМС” - зростання травматизму людей, які взаємодіють з технічними системами на виробництві, транспорті та в побуті. В цілому, якщо враховувати всі нещасні випадки в світі, пов'язані з використанням машин, обладнання, технічних засобів, то чисельність щорічно травмованих становить більш ніж 10 млн. чоловік, причому біля півмільйона з них помирає.

Третя проблема трудової діяльності людини у системі ЛМС пов'язана з дуже високою плинністю кадрів. Головна причина кадрової нестабільності - незадоволеність працівника своєю працею, тим, як спроектований технологічний процес, як організоване його виконання. Задоволеність визначає ступінь збігу уявлення працівника про зміст, характер, організацію його праці з тим, як праця здійснюється в дійсності. Зараз посилюється тенденція до відмови робітників від важкої, небезпечної, брудної праці. Більше половини працюючих у системах ЛМС зорієнтовані на творчі елементи в праці. Малокваліфікована, нецікава, фізично важка праця не стимулює розвиток особистості працівника, обмежує його прагнення до духовного зростання.

Четверта проблема сучасних систем ЛМС пов'язана зі зростанням кількості нервово-психічних захворювань, викликаних так званим "індустріальним стресом". На думку фахівців, у сучасних умовах збільшився вплив на центральну нервову систему на виробництві, у побуті, під час відпочинку чинників стресогенного характеру.

Цілком очевидно, що при проектуванні, впровадженні й експлуатації систем ''людина - машина - середовище" потрібно враховувати реальні можливості людини, яка працюватиме у цій системі. Ергономіст повинен чітко уявляти розмір максимально допустимих фізичних, інтелектуальних та емоційних витрат, яких вимагає робота у конкретній системі, і відповідно до цього коригувати дії працівника.

Щоб уникнути негативних соціально-економічних і психологічних наслідків системи ЛМС, необхідно збільшувати обсяг інтелектуальних, творчих операцій під час роботи на ЕОМ, за верстатами з числовим програмним управлінням, у гнучких виробничих системах у результаті цілеспрямованої діяльності конструкторів та ергономістів.

При розподілі функцій між людиною і технічною частиною системи ЛМС її творці повинні ґрунтуватися на необхідності" задіяти " вищі психічні функції оператора (мислення, пам'ять, увага); моральні якості (відповідальність, рішучість, сумлінність, чесність, мужність), що з'являються, зберігаються та розвиваються тільки у випадку систематичного їх застосування як засобів праці. Поліпшення або погіршення якості кадрів у промисловості, сільському господарстві, на транспорті прямо залежить від рівня вимог до інтелектуальної і психологічної підготовки операторів систем ЛМС. Труднощі у впровадженні систем пов'язані саме з неприйняттям їх обслуговуючим персоналом. Людина в багатьох таких системах не може реалізувати свої можливості, не бачить перспективи власного зростання.

Теоретичні дослідження в ергономіці пов'язані з вирішенням практичних завдань, до яких належать:

1. Ергономічне забезпечення проектування систем ЛМС, що складається з аналізу трудової діяльності оператора, розподілу функцій між людиною і машиною, прогнозування чисельності обслуговуючого персоналу, обліку факторів середовища, визначення соціально-економічної ефективності нової системи ЛМС.

2. Розробка ергономічних основ експлуатації системи ЛМС, що спрямовані на досягнення соціальної однорідності праці, створення умов, за яких забезпечується розвиток особистості оператора, збереження його здоров'я та максимальної продуктивності праці.

3. Ергономічна оцінка якості системи ЛМС, що складається з установлення ергономічних вимог до об'єкта, його параметрів, ергономічних показників і їх оцінки [11, с. 52].

Отже, ергономіка - це наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці. Вона вивчає функціональні можливості та особливості людини в трудових процесах метою створення оптимальних умов, в яких праця стає високопродуктивною

1.2 Мета, об'єкт та предмет ергономіки

Головною метою ергономіки є підвищення ефективності системи ЛМС, яку розуміють як здатність системи ЛМС досягати визначеної мети у заданих умовах і з певною якістю. Зниження ефективності системи ЛМС свідчить про те, що вона не повною мірою виконує своє призначення. У цьому випадку її продуктивність та якість продукції виявляються нижчими від розрахункових, а матеріальні, енергетичні і технічні витрати для забезпечення її функціонування - вищими від запланованих. Ефективність системи ЛМС не можлива без високої працездатності та надійності людини-оператора, які точно визначені в ергономіці і за забезпечення яких несе відповідальність ергономіст. Працездатність - властивість людини-оператора, що визначається станом фізіологічних та психічних функцій і характеризує його здатність виконувати певну діяльність з потрібною якістю та протягом потрібного інтервалу часу. Надійність - це властивість, що характеризує здатність людини-оператора безвідмовно виконувати діяльність протягом визначеного інтервалу часу за заданих умов.

Крім того, метою ергономіки є не тільки зменшення трудових затрат працівника, але й, у першу чергу, підвищення продуктивності і якості його праці за рахунок оптимізації його діяльності, вдосконалення засобів відображення інформації, органів управління. Підвищити ефективність праці людини-оператора відеотермінала можна шляхом зміни співвідношення яскравості екрана та навколишнього простору від 3:1 до 5:1, збільшення мінімальних розмірів знаків на екрані до 3,1 - 4,2 мм, зниження сили удару по клавіші до 25 - 150 г, зменшення довжини пробігу клавіш до 1 - 4 мм [35, с.73]. Важливою метою ергономіки є також безпека праці. За трудовим правом охорону праці гарантує сукупність правових норм, що складають систему заходів, безпосередньо спрямованих на забезпечення здорових і безпечних умов праці. До системи техніки безпеки належать служби техніки безпеки та виробничої санітарії у всіх галузях господарства. Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснює Комітет України з нагляду за охороною праці. Крім нього, цю роботу проводять профспілки через технічну інспекцію праці, місцеві держадміністрації, прокуратуру. Служба нагляду та контролю спирається на науково обґрунтовані, перевірені досвідом технічні вимоги, що, безумовно, забезпечують безпеку праці. Серед причин важких нещасних випадків 22% припадає на порушення технологічного процесу самими працівниками, 19 - на грубе порушення правил техніки безпеки потерпілими, 16 - на погану організацію робочого місця, 7 - на неспроможність обладнання і 4,3% - на погане навчання [35, с.75].

Ще одна мета ергономіки - забезпечення умов для розвитку особистості працюючого в процесі праці. Основним шляхом її досягнення є поступове органічне поєднання фізичної та розумової праці у виробничій діяльності.

Варто зазначити, що основним об'єктом ергономіки є система "людина-машина-середовище". Згідно стандарту ГОСТ 26387-84 «Система "людина-машина". Терміни і визначення.» систему "людина-машина" (СЛМ) розуміють як систему, яка складається з людини-оператора (групи операторів) та машини, за допомогою якої він здійснює (вони здійснюють) трудову діяльність. Людина-оператор (оператор) - людина, яка здійснює трудову діяльність через взаємодію з предметом праці, машиною і зовнішнім середовищем за допомогою інформаційної моделі й органів управління. Машиною в СЛМ називають сукупність технічних засобів, що використовує людина-оператор у процесі трудової діяльності. Діяльність людини-оператора - це процес досягнення поставленої СЛМ мети, який складається з упорядкованої сукупності дій людини [5, с.7].

Предметом ергономіки є трудова діяльність людини у процесі взаємодії з технічними системами та в умовах суттєвого впливу на неї факторів зовнішнього середовища. Ергономіка -- це наука плюс техніка. Предмет ергономіки як науки - діяльність людини-трудівника і людини-споживача.

Ергономіка займається комплексним вивченням і проектуванням трудової діяльності з метою оптимізації знарядь, умов та процесів праці. Оптимізація трудової діяльності й умов її здійснення, створюючи необхідні передумови для збереження здоров'я і розвитку особистості працюючих, дозволяє досягати значного підвищення ефективності та надійності діяльності людини.

Ергономіка може, імовірно, існувати і домагатися визначених успіхів на стику психології, фізіології, гігієни праці й анатомії, однак справжній прогрес і практична цінність її визначаються рівнем синтезу в ній людського і технічного аспектів. Більш того, прагнення розкрити закономірності цього синтезу характеризує ергономіку як науку особливого типу. Вирішення прикладних проблем ергономіки припускає рух одночасно у двох напрямках -- від вимог людини до техніки й умов її функціонування і від вимог техніки й умов її функціонування до людини. Обидва ці напрямки взаємопов'язані.

Розвиток ергономіки пов'язано із соціологією праці, якій приділяється провідна роль у реалізації комплексного підходу до вивчення трудової діяльності (характер і зміст праці, співвідношення різних стимулів і факторів задоволеності працею, соціальні аспекти раціональної організації праці і т.д.). Важливе місце приділяється в соціології праці вивченню системи «людина -- техніка». Вивчаючи соціальні аспекти трудової діяльності і закономірності функціонування трудових колективів, соціологія праці розробляє широке коло проблем, що є методологічно відправним пунктом багатьох ергономічних досліджень.

Необхідною, але не єдиною умова реалізації ергономікою комплексного підходу до вивчення людини в конкретних умовах діяльності є її зв'язок із соціологією.. Для ергономіки представляються важливим зв'язки із соціальною психологією, що вивчає закономірності поводження і діяльності людей, обумовлені фактом їхнього включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.

Крім того, ергономіка потребує встановлення міцних зв'язків з економікою праці, предметом вивчення якої є праця в її історично визначеній формі, суспільна і народногосподарська організація праці.

Ергономіка керується даними гігієни праці, що вивчає вплив на організм людини трудових процесів і впливів оточуючого людину виробничого середовища і розробляє гігієнічні нормативи і заходи щодо забезпечення сприятливих умов праці і попередження професійних захворювань. Ергономіка не може існувати і розвиватися без опори на весь комплекс досліджень гігієни праці, оскільки метою останньої є наукове обґрунтування біологічного оптимуму, якому повинне відповідати зовнішнє середовище, щоб забезпечити людині нормальний розвиток, гарне здоров'я, високу працездатність і довголіття.

Важливе значення для ергономіки подає встановлення тісних зв'язків із психогігієною, що розробляє наукові основи оздоровчих заходів у відношенні психічного здоров'я людей з метою профілактики захворювань. Не менш значимі зв'язки ергономіки з психоневрологією, що дозволяє розкрити генезис і патофізіологічні механізми невротичних станів, які виникають в окремих випадках у працюючих в процесі їхньої діяльності, зокрема в стресових ситуаціях.

Комплексний підхід у науках, що вивчають людину в праці, реалізується не тільки на рівні міждисциплінарної взаємодії, але й у рамках окремих дисциплін у процесі вивчення різних об'єктів з використанням одного чи декількох методів визначеної науки. При комплексному вивченні умов праці, як правило, дається гігієнічна оцінка самим технологічним процесам, використовуваному устаткуванню, інструменту, застосовуваним сировинним матеріалам, побічним і проміжним продуктам і готовій продукції, санітарно-технічним пристроям, загальному й індивідуальному захисту, архітектурно-будівельним і планувальним рішенням промислових завдань і приміщень, їх природному і штучному освітленню, а також фізіолого-гігієнічна оцінка організації праці й окремих трудових операцій. Ергономіка так чи інакше зв'язана з усіма науками, предметом дослідження яких є людина як суб'єкт праці, пізнання і спілкування. Вирішуючи практичні задачі, ергономіка повинна спиратися на всю систему знань про людину. В міру свого формування ергономіка справляє усе зростаючий вплив на розвиток цієї системи знань. Використання досягнень ергономіки дозволяє більш ефективно вирішувати сучасні задачі охорони праці.

Таким чином, основна мета ергономіки полягає у підвищенні продуктивності і якості праці за рахунок оптимізації діяльності працівника, вдосконалення засобів відображення інформації, органів управління, а також безпека праці та забезпечення умов для розвитку особистості працюючого в процесі праці. Предметом ергономіки є конкретна діяльність людини (групи людей), що використовує машини (технічні засоби), а об'єктом - система «людина (група людей) -- і машина (технічний засіб) --середовище».

1.3 Ергономічні показники трудового процесу

Межі ергономіки визначають ергономічні показники. До ергономічних показників трудового процесу, що забезпечують максимальну ефективність, безпеку та комфортність праці належать:

а) гігієнічні (чинники зовнішнього середовища - температура, фізико-хімічний склад повітря, освітленість, шум і т. п.);

б) антропометричні і біомеханічні, що характеризують відповідність знарядь праці до розміру, форми та ваги тіла людини, сили й напрямку руху і т. п.;

в) фізіологічні і психофізіологічні, які встановлюють відповідність до швидкісних, енергетичних, зорових та інших фізіологічних можливостей людини;

г) психологічні, що характеризують відповідність закріплених навичків та можливостей сприйняття, пам'яті і мислення (інтелектуальної переробки інформації) до тих, що формується;

д) естетичні, які використовують для визначення відповідності до естетичних потреб людини та реалізують у художньо-конструкторських вирішеннях робочих місць і виробничого середовища [36, с. 46].

Ознаками ергономічної якості системи ЛМС є її висока ефективність, повна безпека взаємодії людини-оператора з технічними пристроями, задоволеність людини змістом, характером та результатами своєї праці. Ергономічне оцінювання системи ЛМС можна здійснювати диференційним методом, при якому використовують окремі ергономічні показники, або комплексним методом, при якому визначають комплексний ергономічний показник, який характеризує групу ергономічних властивостей обладнання і середовища відповідно до властивостей людини у процесі трудової діяльності. Цей показник утворюють групові ергономічні показники трудового процесу, які ми розглядали вище, а саме: гігієнічний, антропометричний, фізіологічний, психофізіологічний та психологічний. Перелічена група показників формує склад ергономіки .

Гігієнічний груповий показник характеризує гігієнічні умови життєдіяльності і працездатності людини при її взаємодії з системою ЛМС. Він передбачає створення на робочому місці нормальних метеорологічних умов мікроклімату й обмеження впливу шкідливих чинників зовнішнього середовища. Груповий показник складається з одиничних показників освітленості, вентилювання, температури, вологості, тиску, запиленості повітря, радіації, шуму, вібрації, гравітаційного перевантаження і прискорень, сили електромагнітних випромінювань. Перевищення допустимих меж цих показників може загрожувати життю та здоров'ю людини-оператора, викликати "важкі " психічні стани, які знижують його працездатність. Наприклад, відомо, що оптимальна для роботи людини температура навколишнього середовища - 18°С; при підвищенні температури до 25°С відчувається фізична втома і з'являються ознаки погіршення психічного стану (дратівливість, напруженість та ін.); при 30°С погіршується розумова діяльність, сповільнюються реакції, виникають помилки; температуру біля 50°С оператор може переносити протягом однієї години.

Другий груповий показник (антропометричний) регламентує відповідність машини до розмірів і форми тіла працюючої людини, рухливості частин тіла й інших параметрів. Його одиничні показники забезпечують раціональну та зручну позу, правильну осанку, мінімальні й оптимальні робочі зони рук і ніг. Антропометричні дані людей різних країн і континентів відрізняються між собою. Так середній ріст мужчин в Японії - 164 см., Англії, ФРН - 173, США - 176. Відповідно при виготовленні багатьох видів виробів на експорт слід враховувати антропометричні населення країни, в яку ці вироби експортуються. У кожному випадку 95% людей будуть забезпечені достатнім комфортом і лише 5% будуть відчувати деякі незручності.

Людина працює стоячи, сидячи, лежачи та в інших положеннях. Залежно від цього, для кожного положення роботи створюється обладнання чи інвентар. ергономіка праця трудовий

У даний час гостро постає питання про вивчення нових контингентів населення. До сих пір антропометричні дослідження в ергономіці проводились головним чином на дорослому здоровому населенні. Зараз ставиться питання про необхідність дослідження дітей, юнаків, людей похилого віку, інвалідів.

Третій та четвертий групові показники (фізіологічний і психофізіологічний) характеризують ті ергономічні вимоги, що визначають відповідність системи ЛМС до силових, швидкісних, енергетичних, зорових, слухових, дотикових, нюхових можливостей і особливостям людини. При проектуванні промислового обладнання (інструменти, верстати, машини та ін.) слід враховувати розхід робочої сили в процесі праці. В ергономіці важливими фізіологічними відповідностями людини є зір, слух, запах, тощо.

П'ятий груповий показник (психологічний) відображає відповідність машини до можливостей та особливостей сприйняття, пам'яті, мислення, психомоторики, закріплених навиків людини, ступеня і характеру групової взаємодії. Ці особливості виступають як одиничні показники. Психічні процеси залежно від характеру роботи у системі ЛМС можуть змінювати свої параметри, властиві цим же людям у звичайних умовах [19, с. 123].

У процесі праці у людини підвищується діяльність зорово - мозкового апарату, активізується моторна сфера, в результаті чого людина втомлюється. Це різко понижує увагу. Тому створення сприятливого середовища для трудової діяльності людини, усесторонньої пристосованості техніки до людини, особливо в небезпечних зонах, має велике значення.

Крім знань антропометричних розмірів людського тіла, слід знати анатомо-фізіологічні особливості: функціональні особливості м'язів, величину зусиль, розподіл маси тіла, анатомію внутрішніх органів і їх функціонування залежно від пози. Комплекс рухів людини в процесі праці: рухи повинні бути прості і ритмічні; кожен рух повинен закінчуватись в положенні зручному для початку наступного руху; рухи повинні бути плавно зв'язаними, горизонтальні рухи є швидкими і точнішими вертикальних. Моторика рук тісно пов'язана з величиною зусиль, які необхідні в процесі здійснення руху. Підняття і переміщення вантажу до 6 кг - легке фізичне навантаження, 6-15 кг - помірковане, 15-30 кг - середнє, 30-50 - важке.

Існує три основні системи керування: ручна, змішана та автоматична. Компоновка і конструювання органів керування - належне взаємне розміщення всіх видів обладнання та його зовнішнє оформлення. Тут необхідно врахувати психолого-фізіологічні, гігієнічні та естетичні вимоги. Із введенням автоматики великого значення набуває раціональне розміщення великої кількості пристроїв контролю та дистанційного керування.

Уміння кваліфіковано аналізувати виробничу діяльність (продуктивність праці, передовий досвід, умови праці, брак, плинність кадрів, характерні помилкові дії працівників, травматизм та ін.) - обов'язкова умова професійної діяльності фахівця у галузі ергономіки.

Отож, основними ергономічними показниками трудового процесу є, на нашу думку, антропометричні, які характеризується правильно вибраним параметром конструкції з точки зору анатомічних особливостей людського тіла - розмірів, маси, фізичної сили, можливостей руху з врахуванням робочого положення та користуванням виробом; фізіологічні - визначаються особливістю зору, слуху, запаху; естетичні - емоційне задоволення людини від зорового сприйняття з точки зору естетики (гармонійність, пропорції, масштабність) при повній відповідності виробу функціональному призначенню.

Заслуговують на увагу також гігієнічні та психічні ергономічні показники, які теж забезпечують максимальну ефективність, безпеку та комфортність праці.

2. Дотримання ергономічних вимог при проектуванні системи лмс

2.1 Основні методи та заходи забезпечення безпеки праці

Вище було сказано, що ергономіка, досліджуючи взаємовідносини компонентів системи «людина - машина - середовище», служить не тільки для підвищення продуктивності, надійності й економічності техніки, але і сприяє збереженню здоров'я людей й розвитку особистості у процесі праці, підвищенню змістовності, ефективності й якості трудової діяльності людини. У комплексі проблем, що вивчає ергономіка, особливе місце займають питання безпеки праці. Проблему травматизму й аварійності на сучасному виробництві неможливо вирішити тільки інженерними методами. Часто причиною травматизму є не небезпечні умови праці, а небезпечні дії спеціалістів, допускання людей до небезпечних видів робіт й у стані втоми. Галуззю психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків у процесі трудової діяльності та шляхи використання досягнень психології для підвищення безпеки праці, є ергономіка.

Для вивчення причин травматизму на виробництві використовують статистичний, топографічний, груповий і монографічний методи:

Статистичний метод дозволяє дати кількісну та якісну оцінку виробничого травматизму. Цей метод оперує двома умовними показниками: коефіцієнтом частоти і коефіцієнтом важкості. Коефіцієнт частоти - це кількість травм у розрахунку на кожну тисячу робітників підприємства. Коефіцієнт важкості - це середня кількість днів непрацездатності, що припадає на одну травму. Статистичний метод дозволяє одержати характеристику виробничого травматизму на окремій дільниці, підприємстві, за професіями робітників, за галузями народного господарства й у країні в цілому.

Топографічний метод служить для визначення місць, де систематично стаються нещасні випадки, для вияснення обставин і причин травм на кожній дільниці виробництва.

Груповий метод використовують для систематизації нещасних випадків за однією, спільною для них ознакою: за статтю, віком, стажем роботи потерпілих, характером травмування, чинником дії - і подальшого детального вивчення виділеної групи.

Монографічний метод полягає у детальному дослідженні виробничої обстановки на будь-якій дільниці. Даний метод допомагає завчасно визначити і вивчити всі умови й обставини, які можуть призвести до нещасного випадку. При цьому перевіряють технологічний процес, прийоми праці, обладнання, машини і механізми, об'єм приміщення та розміри робочих дільниць, рівень освітленості, систему вентиляції, температурний режим, спецодяг, санітарний стан робочих місць [18, с.122].

Дослідження з питань безпеки праці проводяться комплексом наук та охоплюють такі напрями:

а) гігієну праці, в межах якої розглядають спільну дію хімічних і фізичних чинників виробництва й установлюють відповідні нормативи;

б) автоматизацію і механізацію виробничих процесів, де велика увага приділяється боротьбі з монотонністю, запобіганню нервовому напруженню, і розробці фізіологічних основ раціональних режимів праці та відпочинку;

в) промислову вентиляцію і кондиціювання повітря для створення раціонального постачання повітря у великих промислових будівлях, удосконалення способів очищення повітря від пилу, масел, кислот, газів;

г) боротьбу з шумом і вібрацією на основі дослідження фізичних процесів генерації шуму та вібрації, розробки засобів і способів боротьби з ними при їх виникненні, а також удосконалення нормативів щодо обмеження шкідливої дії шуму та вібрації;

д) боротьбу з пожежами і вибухами, для чого розробляють методи застосування, транспортування і зберігання стиснутих та зріджених газів, безпечні і методи видобування нафти і газу;

є) забезпечення електробезпеки, у результаті чого створюються і швидкодіючі засоби захисту від дії електричного струму [18, с.128].

Необхідність забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці має бути передбачена при розробці технологічного процесу та конструюванні будь-якої машини. Створенню будь-якої машини має передувати вибір способів виконання технологічних операцій, що виключали би можливість професійного захворювання, аварій, пожеж і вибухів. На стадії проектування необхідно проводити кількісну оцінку рівня небезпеки технологічного процесу, машин і механізмів з урахуванням найімовірнішого характеру виникнення небезпечних виробничих ситуацій. Для забезпечення безпеки праці необхідно використовувати огорожі, блокування, запобіжники і захисне обмундирування.

Енергетична сумісність людини з машиною і середовищем досягається шляхом механізації й автоматизації, проектування машин з урахуванням розмірів тіла людини і діапазону її переміщення, проектування органів управління та їх розміщення, з урахуванням положення тіла і сили м'язів, що приводять у рух ці органи. Просторову сумісність людини і середовища забезпечує оптимальне розміщення людини у просторі для досягнення стану спокою або безпечного переміщення. Інформаційна сумісність досягається завдяки наявній достатній інформації про навколишнє середовище і можливість її прийняти та переробити.

Безпечне перебування людини у системі «людина - машина - середовище» забезпечує створення нормальних метеорологічних умов. Існує велика кількість рекомендацій психологів щодо підвищення безпеки праці. Вони поширюються від навчання, виховання, стимуляції, пропаганди безпечної роботи до аналізу нещасних випадків і попередження робітників про небезпечні ситуації, точки, стани. Питання безпеки праці відображають загальні психологічні закономірності, властиві людині у різних умовах небезпеки.

Таким чином, при проектуванні системи ЛМС з метою безпеки праці, слід застосовувати статистичний метод (сукупність прийомів, що дозволяють зібрати й упорядкувати інформацію про випадки травматизму на транспорті та професійні захворювання) і груповий метод (застосовують для дослідження впливу на умови праці груп чинників, що об'єднують окремі випадки і ситуації з підвищеною шкідливістю), а також топографічний метод (допомагає вивчити особливості розміщення обладнання і робочих місць, які дозволяють установити небезпеку та шкідливість виробничого середовища на транспорті) та монографічний метод (ґрунтується на детальному вивченні умов виникнення ситуацій, на які могли або можуть впливати виробнича небезпека і шкідливість).

2.2 Стандартизація ергономічних норм і вимог

Проблема норми і нормування у науках про людину і її діяльність набула особливої актуальності в умовах сучасного науково-технічного прогресу. Стандартизація діяльності людини є, з одного боку є способом відбору і закріплення оптимальних та ефективних еталонів діяльності людини, а з іншого боку, вона стала своєрідним засобом психологічного захисту людини від «надлишкових» вражень й інформації.

Незважаючи на те, що науково-технічний прогрес є великим благом для суспільства, він має певні негативні соціальні наслідки. До них належать негативні результати використання техніки, що погіршують виробниче і природне середовище. Розробка відповідних стандартів і запобігає появі вказаних негативних наслідків.

Стандартизація -- один із важливих шляхів підвищення ефективності практичного впровадження ергономічних вимог. По-перше, вона охоплює майже всі основні сфери матеріального виробництва, що забезпечує ширину і масштабність впровадження ергономічних вимог. По-друге, стандарти є обов'язковими для виконання, а це у свою чергу гарантує обов'язковість використання ергономічних даних у проектуванні [18, с.135].

Ергономіка має пряме відношення до головної мети стандартизації. Відповідно до стандартизації ергономіка може бути як джерелом відомостей, що сприяють підвищенню ефективності виробництва, так і сферою прикладання її методів і принципів. Використання стандартизації в ергономіці тісно пов'язане з вирішенням таких проблем, як підвищення точності та надійності результатів ергономічних експериментів, якого досягають за рахунок уніфікації апаратури, методів одержання й обробки психофізіологічної інформації, упорядкування наявних ергономічних довідкових даних, установлення єдиної термінології.

На даний час у світовій практиці розроблено ергономічні стандарти чотирьох типів: а) базові, які включають основні характеристики людини (антропометричні, сенсорні, моторні та ін.); б) функціональні, що включають ергономічні вимоги до технічних засобів, процесів, промислових виробів і систем; в) стандарти, які включають показники діючих на людину фізичних, хімічних і біологічних чинників навколишнього середовища; г) стандарти, що включають вимоги до процедур та методів ергономічних досліджень.

Стандартизація ергономічних норм і вимог, що стала можливою на основі досягнутого рівня розвитку ергономічних знань, виявила цілий ряд складних і невирішених проблем даної наукової дисципліни. Подальший розвиток робіт у цьому напрямі можливий лише при поглибленій розробці теоретичних і методичних проблем ергономіки, багато з яких тісно пов'язані з кардинальними проблемами наук про людину та її діяльність.

До складу нормативно-технічної документації, яку використовують при ергономічному проектуванні системи ЛМС, входять: посібники з розробки техніки і ергономічного проектування, державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти підприємств, нормативні, організаційні документи та документи для керівництва.

Нормативно-технічними і методичними матеріалами з розробки техніки з урахуванням вимог ергономіки та технічної естетики є «Порадник з ергономічного забезпечення розробки техніки», а також методичний посібник «Ергономіка: принципи і рекомендації».

У державних стандартах ергономічні вимоги враховуються у різних системах стандартів: системі «людина - машина», системі стандартів безпеки праці, комплексній системі загальних технічних вимог, системі стандартів ергономічних вимог й ергономічного забезпечення, у ряді стандартів єдиної системи стандартів приладобудування. Організація ергономічного забезпечення проектування визначається стандартами системи розробки і постановки продукції на виробництво та єдиної системи конструкторської документації (Додаток № 1).

Слід зазначити, що стандарти системи «людина - машина» можна поділити на кілька груп за тими об'єктами, які вони регламентують. Так, ГОСТ 26387-84 установлює терміни і визначення для системи ЛМС, робочого місця оператора, робочого середовища на робочому місці оператора, для тренажерів. Іншу групу складають стандарти, що регламентують загальні ергономічні вимоги до окремих технічних засобів діяльності: мнемосхем, звукових сигналізаторів, табло колективного користування, крісла людини-оператора, взаємного розміщення робочих місць та елементів робочого місця оператора, вимикачів і перемикачів (поворотних, клавішних та кнопкових, типу «тумблер»), маховиків управління і штурвалів, важелів управління та до пультів управління. ГОСТ 21829-76 регламентує кодування зорової інформації для людини-оператора.

Система стандартів безпеки праці (ССБП) установлює, насамперед, граничнодопустимі рівні чинників навколишнього середовища на робочому місці оператора. Основні поняття, терміни і визначення ССБП подані у ГОСТі 12.0.002-80, а визначення небезпечних та шкідливих виробничих чинників - у ГОСТі 12.0.003-74. У стандартах ССБП установлені загальні вимоги безпеки до ультразвуку, шуму, повітря робочої зони, вентиляційних систем, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, біологічної безпеки, вібрації. Стандартами ССБП регламентовані загальні ергономічні вимоги до просторових параметрів робочої зони при роботі сидячи і стоячи, вимоги до сигнальних кольорів та до знаків безпеки [18, с. 140].

Система стандартів ергономічних вимог й ергономічного забезпечення ставить за мету вдосконалення розробки цих вимог і послідовне забезпечення ними техніки, яку створюють для різних галузей народного господарства. Крім стандартів, у складі цієї системи друкується нормативні документи для керівництва, які розробляють для об'єктів організаційно-методичного і загальнотехнічного характеру, що не вимагають регламентації у державних та галузевих стандартах. Таким є документ РД 50-418-83, який установлює основні положення і порядок проведення оцінки відповідності виробничого обладнання до ергономічних вимог при проектуванні, виготовленні й експлуатації на підприємствах усіх галузей народного господарства. Цей провідний документ разом зі стандартами дозволяє оперативно проводити ергономічну оцінку робочих місць операторів виробничого обладнання.

В основоположному стандарті єдиної системи стандартів приладобудування (ЄССП) - 26.001 -80 вказано, що ця система поширюється на засоби вимірювань й автоматизації, які виготовляють і застосовують у різних галузях народного господарства для потреб наукових досліджень, і вони виконують одну або кілька функцій зі сприйняття, перетворення, вимірювання, обробки, передачі, зберігання, відображення і використання інформації, а також допоміжні функції. Ергономічні вимоги та вимоги технічної естетики установлюють для уніфікованих конструкцій засобів вимірювання й автоматизації та інших елементів робочого місця оператора, зокрема визначені розміри і начертання шрифтів для написів на приладах.

Порядок ергономічного забезпечення проектування у загальному вигляді регламентують стандарти системи розробки і постановки продукції на виробництво та стандарти єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД). Перша система стандартів визначає, що процес створення будь-якого виробу починається з розробки технічного завдання. Вимоги ергономіки і технічної естетики мають установлюватися у розділі «Технічні вимоги» технічного завдання на створення виробу.

Єдина система конструкторської документації визначає вимоги до складу і змісту конструкторської документації на передпроектній стадії і на стадіях проектування. У стандартах цієї системи «Технічна пропозиція», «Ескізний проект», «Технічний проект» вказано, що до складу робіт на даних стадіях входить порівняльна оцінка розроблених варіантів, у т. ч. з ергономічними показниками якості виробів. У пояснювальній записці до технічної пропозиції, ескізного і технічного проектів оцінка відповідності вибраних рішень до вимог ергономіки включена у розділ «Опис і обґрунтування вибраної конструкції». Вказано також те, що для перевірки конструкторських рішень можна виготовляти макети виробів.

Поряд із державними стандартами порядок і зміст організації урахування ергономічних вимогу системно-технічному проектуванні для видів техніки, що випускається галузями та підгалузями народного господарства, визначаються галузевою нормативно-технічною документацією-галузевими стандартами, а також галузевими документами для керівництва. Останні розробляють на об'єкти організаційно-методичного і загальнотехнічного характеру, що не вимагають регламентації у галузевих стандартах. Документи для керівництва поділяють на документи у галузях стандартизації, уніфікації, метрології, управління якістю й атестації якості.

Ергономічні документи належать до двох останніх груп. За видами документи для керівництва поділяють на методичні вказівки, що визначають порядок організації та проведення робіт, розв'язання задач, розробки документів, аналізу результатів діяльності; методики, які встановлюють правила досліджень, виконання розрахунків, обробки даних; положення, що визначають структуру управління підприємством, функції, права, обов'язки структурних підрозділів; інструкції, які визначають спосіб і послідовність дій при проведенні робіт, правила проведення робіт, розробки документації. Заходи ергономічного забезпечення розробок регламентують положення, методичні вказівки, методики.

Ергономіст у своїй роботі керується також стандартами підприємства, що розробляються у комплексній системі управління якістю продукції. Ці стандарти регламентують положення про службу ергономічного забезпечення на підприємстві, порядок ергономічного забезпечення розробок підприємства, типові ергономічні вимоги, які необхідно враховувати. Стандарти підприємства ґрунтуються на державних і галузевих стандартах, але їх зміст конкретніше прив'язаний до умов даного підприємства, значення заданих ергономічних параметрів більше визначені.

Отже, стандартизація - це один із важливих шляхів підвищення ефективності практичного впровадження ергономічних вимог. Існують ергономічні стандарти чотирьох типів: а) базові, які включають основні характеристики людини (антропометричні, сенсорні, моторні та ін.); б) функціональні, що включають ергономічні вимоги до технічних засобів, процесів, промислових виробів і систем; в) стандарти, які включають показники діючих на людину фізичних, хімічних і біологічних чинників навколишнього середовища; г) стандарти, що включають вимоги до процедур та методів ергономічних досліджень.

При ергономічному проектуванні системи ЛМС слід використовувати посібники з розробки техніки і ергономічного проектування, державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти підприємств, нормативні, організаційні документи та документи для керівництва.

Висновки

Підсумовуючи все вище сказане, слід зазначити, що ергономіка - це галузь знань, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини в системах «людина - машина - середовище» з метою забезпечення її ефективності, безпеки і комфорту. Оптимізація виробничої діяльності повинна досягатися в межах системи людина - машина - середовище (ЛМС).

За результатами проведеного дослідження можна зробити висновки:

1. Ергономіка - це наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці.

2. Мета ергономіки полягає у підвищенні продуктивності і якості праці за рахунок оптимізації діяльності працівника, вдосконалення засобів відображення інформації, органів управління, а також безпека праці та забезпечення умов для розвитку особистості працюючого в процесі праці. Предметом ергономіки є конкретна діяльність людини (групи людей), що використовує машини (технічні засоби), а об'єктом - система «людина (група людей) -- і машина (технічний засіб) --середовище».

3. Основними ергономічними показниками трудового процесу є антропометричні, які характеризується правильно вибраним параметром конструкції з точки зору анатомічних особливостей людського тіла - розмірів, маси, фізичної сили, можливостей руху з врахуванням робочого положення та користуванням виробом; фізіологічні - визначаються особливістю зору, слуху, запаху; естетичні - емоційне задоволення людини від зорового сприйняття з точки зору естетики (гармонійність, пропорції, масштабність) при повній відповідності виробу функціональному призначенню.

4. При проектуванні системи ЛМС з метою безпеки праці, слід застосовувати статистичний метод (сукупність прийомів, що дозволяють зібрати й упорядкувати інформацію про випадки травматизму на транспорті та професійні захворювання) і груповий метод (застосовують для дослідження впливу на умови праці груп чинників, що об'єднують окремі випадки і ситуації з підвищеною шкідливістю), а також топографічний метод (допомагає вивчити особливості розміщення обладнання і робочих місць, які дозволяють установити небезпеку та шкідливість виробничого середовища на транспорті) та монографічний метод (ґрунтується на детальному вивченні умов виникнення ситуацій, на які могли або можуть впливати виробнича небезпека і шкідливість).

5. Існують ергономічні стандарти чотирьох типів: а) базові, які включають основні характеристики людини (антропометричні, сенсорні, моторні та ін.); б) функціональні, що включають ергономічні вимоги до технічних засобів, процесів, промислових виробів і систем; в) стандарти, які включають показники діючих на людину фізичних, хімічних і біологічних чинників навколишнього середовища; г) стандарти, що включають вимоги до процедур та методів ергономічних досліджень.

6. При ергономічному проектуванні системи ЛМС слід використовувати посібники з розробки техніки і ергономічного проектування, державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти підприємств, нормативні, організаційні документи та документи для керівництва.

На нашу думку, створення безпечних і нешкідливих умов праці - в основному прерогатива роботодавця, керівника установи, закладу. А сучасний фахівець, на нашу думку, має бути підготовленим до вирішення ергономічних проблем, які виникають в процесі виробничої діяльності.

Список використаних джерел

1. Про інформацію: Закон України // Відомості Верх. Ради України. - 1992. - № 48. - С. 1447-1462.

2. Про науково-технічну інформацію: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. - С. 843-851.

3. Про охорону праці: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 33. - С. 843-851.

4. Шум. Загальні вимоги безпеки: ГОСТ 12.1.003-83. - К., 1984. - 35 с.

5. Пожежна безпека. Загальні вимоги: ГОСТ 12.1.004-91. - К., 1992. - 58 с.

6. Повітря робочої зони. Загальні санітарно-гігієнічні вимоги: ГОСТ 12.1.005-88. - К., 1990. - 124 с.

7. Система «людина - машина». Терміни і визначення: ГОСТ 26387-84. - К., 1986. - 38 с.

8. Алексеев Ю. Г. Эргономика - наука рабочая. / Алексеев Ю. Г. - М, 1977. - 183 с.

9. Антонович Є. А. Російсько-український словник-довідник з інженерної графіки, дизайну та архітектури / Антонович Є. А., Василишин Я. В., Шпільчак В. А.. - Львів: Світ, 2001. - 240 с.

...