Причини виникнення травматизму під час занять фізичною культурою в молодших класах середньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою

1.1 Суть поняття травматизму, структура, статистика

1.2 Причини і механізми травм, що виникають під час занять фізичною культурою

1.3 Класифікація й ознаки травм, що виникають під час занять фізичною культурою

Розділ 2. Заходи запобігання травмам та порядок дій при їх виникненні

2.1 Профілактика травматизму під час занять фізичною культурою (організація та методи тренування і занять)

2.2 Порядок надання долікарської допомоги при травмах, що виникають під час занять фізичною культурою

Розділ 3. Травматизм та його профілактика на заняттях фізичною культурою: спостереження та власний досвід

3.1 Травматизм на уроках фізкультури в молодших класах середньої школи. Аналіз причин виникнення та способи запобігання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Травматизм на заняттях фізичної культури - явище, не сумісне з оздоровчими цілями фізичної культури й спорту. Згідно із чинним законодавством, школа несе відповідальність за життя і здоров'я учнів. Робота з профілактики травматизму, захворювань і нещасних випадків на заняттях фізичною культурою є одним з найважливіших завдань вчителя, інструктора з фізичної культури, адміністрації школи спільно з батьками учнів. В даній курсовій роботі розглядаються причини травматизму молодших школярів на уроках фізичної культури в школі і способи його профілактики.

Актуальність. Соціальна значимість проблеми дитячого травматизму й розв'язання проблеми перебуває на границі між традиційної медициною і педагогічними науками. Травматизм - це сукупне поняття, воно об'єднує у собі як традиційне медичне тлумачення даного феномена, так і порушення морально-етичного статусу особистості, що призводять до розладу психічного і соматичного здоров'я.

Кількість випадків травм на уроках фізичної культури в Україні не може не лякати. Практика і досвід показують, що використання засобів профілактики, раціональна побудова занять і правильне дозування заданого навантаження дозволяють звести до мінімуму випадки травм і тим самим суттєво підвищити оздоровчий ефект занять [5].

Для успішної реалізації заходів профілактики травматизму необхідно знати причини й умови виникнення травм, а також при необхідності уміти надати своєчасну долікарську допомогу.

Мета: визначити причини виникнення травматизму під час занять фізичною культурою в молодших класах середньої школи та особливості травм, окреслити засоби та методи його профілактики, методику надання першої долікарської допомоги

Завдання:

1. Вивчити науково-методичну літературу з проблем профілактики травматизму дітей молодшого шкільного віку на заняттях з фізкультури..

2. Визначити причини та механізми виникнення спортивних травм;

3. Сформулювати практичні рекомендації щодо попередження виникнення травм;

4. Обґрунтувати порядок дій при наданні долікарської допомоги при виникненні травми на занятті фізичною культурою.

Об'єкт дослідження - заняття з фізичної культури, на прикладі яких буде розглянута і проілюстрована ймовірність виникнення травм, а також способи профілактики їх виникнення.

Предмет - система теоретичних та практичних навичок, необхідних для профілактики травматизму під час занять фізичною культурою.

Методи дослідження. Теоретичний аналіз і узагальнення літературних і наукових даних, особистий досвід тренування, аналіз навчальної документації, педагогічне спостереження; методи математичної статистики.

Структура роботи. Курсова робота складається із трьох розділів. У першому розділі «Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою» дано визначення травм, що виникають під час занять, їх структура, наведені статистичні дані щодо спортивного травматизму на уроках фізичної культури в школі. Представлена класифікація травм, а також з'ясовані ймовірні причини їх виникнення, як зовнішні, так і внутрішні.

В другому розділі «Заходи запобігання травмам та порядок дій при їх виникненні» ми визначаємо, які заходи необхідно вживати для профілактики травматизму на заняттях. Насамперед, йдеться про організацію та методи тренування. Визначаємо практичні рекомендації надання долікарської допомоги при травмах, які можуть виникнути під час занять фізичною культурою.

У третьому розділі «Травматизм та його профілактика на заняттях фізичною культурою: спостереження та власний досвід» на прикладі занять фізкультурою у загальноосвітній середній школі розглянуто дієві засоби профілактики травматизму, а також надання долікарської допомоги при виникненні травм на заняттях.

Розділ 1. Основні характеристики травматизму на заняттях фізичною культурою

1.1 Суть поняття травматизму, структура, статистика

Фізкультура і спорт є могутнім засобом зміцнення організму і фізичного розвитку дітей, але це тільки при вмілому і правильно організованому занятті спортом.

У загальноосвітній школі більше 70% дітей страждають від наслідків малорухомого способу життя. Малорухливий спосіб життя сприяє розвитку в учнів відхилень у стані здоров'я, таких, як порушення постави, зору, підвищеного артеріального тиску, накопичення надмірної маси тіла. Причинну роль гіпокінезії у виникненні травм підтвердив і аналіз більше 150 тисяч травм, отриманих у школах на уроках фізичної культури і при заняттях спортом. З числа травмованих 84% дітей отримали травми при падінні з висоти свого зросту. Ці діти виховувалися в умовах недостатньої рухової активності. І тільки 16% з числа травмованих становили діти з девіантною поведінкою. Регулярні заняття фізичними вправами в поєднанні з твердим режимом дня служать надійним профілактичним засобом проти травм. Все це сприяє мобілізації життєво важливих властивостей організму, рухових здібностей (витривалості, сили, швидкості, гнучкості, спритності і координації рухів), таких якостей як сила волі, енергійність, зібраність, впевненість в собі і своїх силах. В цих умовах вчитель фізкультури молодших класів повинен вжити всіх можливих заходів аби не допустити виникнення травм на уроках, а також бути готовим правильно надати долікарську допомогу дитині при виникненні такої потреби [2].

Травматизм під час занять фізичною культурою - це нещасні випадки, що виникають під час заняття спортом (планових, групових чи індивідуальних, на стадіоні, в спортивній секції, на майданчику) під наглядом викладача фізичної культури або тренера [1]. Травми під час занять фізичною культурою і спортом виникають значно рідше, порівняно з промисловими, побутовими, вуличними та іншими видами травм. Вони складають близько 3 % від загальної кількості [5]. Як правило, ці травми не загрожують життю травмованого, однак вони відбиваються на його загальній та спортивній працездатності, часто потребують довгого періоду на відновлення втраченої працездатності.

Найчастіше травми виникають під час занять боксом, футболом, хокеєм, боротьбою, мотоспортом, гімнастикою. Під час заняття кожним видом спорту трапляються характерні саме для цього виду спорту травми. Приміром, у футболістів та хокеїстів найчастіше спостерігаються пошкодження меніску колінного суглобу. Найрозповсюдженішими є пошкодженнями м'яких тканин з переважанням забоїв, переломи кісток не перевищують 3 % загальної кількості травм, вивихи складають 3-5 % [10], [11]. Основна частина травм припадає на кінцівки, далі йдуть травми голови і тулуба. Іноді спостерігаються випадки розвитку хронічних процесів як результату раніше отриманих пошкоджень. Внаслідок повторних травм вони загострюються і призводять до тривалої втрати спортивної працездатності. Великі фізичні навантаження, які іноді застосовують, особливо при підготовці до різноманітних змагань, потребують добре відлагодженої системи відновлення пошкоджених ділянок і організму загалом.

Зведенні матеріали про стан захворюваності спортсменів, що представляють різні види спорту, показують, що найчастіше трапляються хронічні запальні та дегенеративні зміни опорно-рухового апарату, які є наслідком попередньо завданих і не до кінця вилікуваних травм, повторних мікротравм та фізичних перенавантажень [10]. При цьому найчастіше травмуються найбільш навантажені суглоби, зв'язки і м'язи.

Як свідчить практика, захворювання опорно-рухового апарату значно частіше трапляється у кваліфікованих спортсменів, аніж у менш кваліфікованих, починаючих. Це значною мірою пов'язано з більшими фізичними навантаженнями на тренуваннях. Значний відсоток таких змін у знаних спортсменів пояснюється недостатньо відповідальним ставленням до лікування травм, відновлення тренувань, а також недостатньо точної діагностики .

Розглянемо пошкодження по видах спорту.

При заняттях легкою атлетикою трапляються підгострі та хронічні травматичні захворювання опорно-рухового апарату, викликані в більшості випадків попередньою травмою або не значними, однак часто повторюваними травмами; забої (50 %), рани (19 %), пошкодження суглобів (15 %) та інші. В основному, описані травми стосуються нижніх кінцівок (70 %) [4].

При кросі найчастіше трапляються забої нижніх кінцівок при ударі до бар'єру, травми суглобів. Іноді травми гомілковостопного суглоба ускладнюються переломом однієї або обидвох литок з вивихом стопи [4].

При занятті бігом на короткі дистанції найрозповсюдженішими є травми двоголового м'яза бедра, ікроножний та камбалоподібний м'яз гомілки, розтягнення, пошкодження ахілового сухожилка, зв'язкового апарату гомілковостопного суглоба [4].

При занятті бігом на короткі та середні дистанції трапляються запалення стопи і гомілки, які виникають при тренуванні на твердому грунті, при фізичних навантаженнях ікроножного та камбалоподібного м'язів [4].

При стрибках у висоту можуть виникнути травми гомілковостопного суглоба, зокрема його зв'язкового апарату, що можуть супроводжуватися переломом литки; травми колінного суглоба з пошкодженням менісків [4].

При стрибках у довжину можуть виникнути забої, пошкодження суглобів, переважно гомілковостопного [4].

При занятті спортивною гімнастикою найчастіше трапляються синці, забої, розтягнення, пошкодження суглобів, переважно променезап'ясткового, ліктьового, плечового, гомілковостопного і колінного. Окрім того, мозолі. Більше 70 % травм при заняттях гімнастикою припадають на кисті та пальці рук [4].

При занятті баскетболом найчастіше трапляються травми гомілковостопного суглоба, зокрема підвивих або повний вивих, при якому пошкоджується зв'язковий апарат суглоба; травми пальців кисті, стопи, забої, синці; травми колінного суглоба (розтягнення і розриви зв'язок і пошкодження менісків) [4].

Для занять волейболом характерні пошкодження зв'язкового апарату гомілковостопного та колінного суглобів, травми пальців та кисті, вивихи великого пальця, забої тулуба. Тривалі нераціональні заняття волейболом можуть призвести до розвитку деформуючого артрозу плечового суглоба руки, що б'є [4].

1.2 Причини і механізми травм, що виникають під час занять фізичною культурою

Заняття фізичними вправами позитивно впливають на організм учнів, суттєво підвищують їх фізичну працездатність. Однак, іноді заняття супроводжуються травмами і захворюваннями, що суперечить оздоровчій спрямованості фізичної культури.

Травми на уроках фізичної культури і позакласних формах занять фізичними вправами в школі слід розглядати як надзвичайну подію. Як правило, вони є результатом незадовільної профілактики або її відсутності.

1 жовтня 2008р. на уроці фізкультури в Чернівцях померла 12-річна дівчинка. 3 жовтня у Запоріжжі -- 15-річний юнак. 13 жовтня в Луцьку -- 15-річний учень технічного коледжу. 4 листопада на Львівщині під час уроку фізкультури помер п'ятикласник. Ця сумна статистика приголомшила батьків, які бояться відпускати дітей на уроки фізкультури, учнів, які з острахом займаються спортом, і власне вчителів з фізичної підготовки, які проводять свої заняття згідно з розробленою програмою та затвердженими нормативами Міносвіти.

Дитячі смерті та травми на уроках фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах - це критична ситуація, яка потребує негайного професійного обговорення і термінового ухвалення відповідних рішень.

Нам потрібна здорова дитина. Нам не потрібен механізм для виконання норм, тестів чи для досягнення рекордів.

Аналізуючи причини, що призвели до трагедії, я з'ясував, що лише в одному випадку причиною смерті стало травмування. 12 випадків -- це наслідок серцево-судинних захворювань дітей [13].

Виходячи зі стану здоров'я дітей і часто безвідповідального ставлення лікарів, робимо висновок, що система фізичного контролю та регулярних медичних оглядів школярів потребує радикального вдосконалення. Ці трагічні випадки також дають підстави стверджувати, що батьки мало знають про стан здоров'я своїх дітей. І навіть тоді, коли знають, не інформують про це школу.

Потрібно припинити радянську тоталітарну практику зрівнялівки всіх у виконанні єдиних нормативів. Виходом з такої ситуації може стати запровадження занять з фізичного виховання за відповідними секціями, так звані клубно-секційні заняття. Проводити такі заняття слід поза розкладом. Після нульової чи першої пари фізкультури, як правило, немає можливості прийняти душ, молода людина має дискомфортний, пригнічений стан, їй не до занять.

До режиму дня учнів початкової школи рекомендовано такі форми фізкультурно-оздоровчої роботи, як гімнастика на початку занять, обов'язкові фізкультхвилинки під час уроків, прогулянки на свіжому повітрі в позаурочний час, а також участь у фізкультурно-спортивних заходах, святах, змаганнях. Передбачається вилучити зі шкільної навчальної програми виконання деяких вправ з гімнастики, метання гранати, скорочення бігових дистанцій. У новій навчальній програмі збільшено обсяг часу на ігрові вправи, народні ігри та вивчення елементів спортивних ігор: футбол, волейбол, гандбол. Особливої уваги потребує проведення занять з фізкультури в дошкільних нав­чальних закладах та в поча­тковій школі, де досить часто ці заняття замінюються, наприклад, математикою або підготовкою до свят [13].

Кожна десята школа не має спортивного залу. А 40% діючих спортзалів не відповідають сучасним вимогам. Отже, близько половини школярів не мають можливості повноцінно займатися фізичною культурою.

Аналіз, проведений ВООЗ і нашим інститутом з поведінкової орієнтації учнівської молоді, свідчить: серед опитаних учнів віком 15-16 років 25% вживали алкоголь раніш як у 13 років, 40% дітей 11-12 років коштували алкоголь, принаймні раз у житті вже були п'яними 20% шестикласників. 20-25% юнаків різного віку вперше закурили в 11 років або раніше. Серед дівчат 25-40% уперше закурили в 14-15 років. Наркотики вживали 8-26% серед молоді 13-16 років. Більша частина опитаних практикують фізичну активність менш як півгодини чи годину на тиждень. 75% на перегляд телепередач витрачають від однієї до чотирьох годин. 65-90% проводять за комп'ютером від півгодини до трьох годин щоденно. Близько 60% батьків і 40% матерів знають мало або зовсім не знають, як проводять вільний час їхні діти. Розробка нормативів фізичного навантаження на уроках фізкультури має ґрунтуватися насамперед на показниках здоров'я дітей та можливостях дитячого організму їх виконати. За даними досліджень, лише 30% дітей можуть виконати нормативи без ризику для здоров'я. Тільки у 18-24% дітей процеси відновлення функціонального стану організму після виконання нормативів проходять сприятливо. Це дані серед дітей, які визнані здоровими, і не мають ніяких діагнозів.

Проблема трагічних випадків на уроках фізкультури була завжди. Причини різні. Тут не можна звинувачувати вчителів фізкультури чи когось персонально. Тут є проблема системного характеру. Ще у 2006 р. Міністерство сім'ї, молоді і спорту в держпрограмі розвитку фізкультури і спорту на 2007-2011рр. передбачило зміну системи фізичного виховання в навчальних закладах мета якої - скасувати нормативи, державні тести, які не відповідають найголовнішому завданню -- формувати здорову дитину, давати можливість для її повноцінного розвитку.

Практика і досвід показують, що використання засобів профілактики, раціональна побудова занять і правильне дозування заданого навантаження дозволять звести до мінімуму випадки травм і тим самим суттєво підвищити оздоровчий ефект занять [5].

Для успішної реалізації заходів профілактики пошкоджень необхідно знати причини й умови виникнення травм, а також при необхідності уміти надати своєчасну долікарську допомогу.

Усе розмаїття травм та захворювань можна умовно розділити на дві групи (зовнішні і внутрішні) і визначити чинники, що їх викликають.

До першої групи зовнішніх чинників належить [8]:

* огріхи в організації (нераціонально складений розклад, багаточисельність груп, що займаються, перевантаження спортивних майданчиків, допуск до участі в спортивно-масових заходах учнів, які не мають відповідної підготовки і т. ін.) і методиці проведення занять (відсутність індивідульного підходу до учнів, недотримання правила поступовості підвищення навантаження, неповноцінна розминка або її відсутність і т. ін.);

* недоліки в матеріально-технічному забезпеченні занять, незадовільний стан місць занять, інвентаря, устаткування, одягу і взуття учнів та ін.);

* відхилення від гігієнічних норм (освітлення, вентиляція, температурний режим під час проведення занять у спортивному залі), несприятливі метеорологічні умови (висока або низька температура повітря, атмосферні опади і т. ін.) під час занять на відкритих майданчиках;

* недотримання вимог лікарського контролю (несвоєчасний розподіл учнів на медичні групи, допуск до занять без медичного огляду).

У групу внутрішніх факторів травматизму входять [8]:

* недостатня підготовленість до виконання заданих фізичних навантажень (наприклад, у зв'язку з тривалими перервами в заняттях або недавно перенесеним захворюванням, що призвели до зниження функціонального стану організму);

* стан втоми (і, як наслідок, розлад координації), погіршення захисних реакцій і зниження уваги, зміна збудливості та лабільності нервово-м'язового апарату (це веде до погіршенняя техніки виконання рухів, що у деяких випадках може призвести до травми).

Таким чином, профілактика травм при заняттях фізичними вправами в школі і вдома - це, передусім, усунення причин, що обумовлюють травматизм. Починаючи заняття, наприклад, потрібно подбати про раціональну розминку, завдання якої - не лише розім'яти, розігріти м'язи, суглоби, зв'язки, але й підготувати весь організм до роботи з основних вправ заняття. Слід також пам'ятати, що ефект від розминки зберігається недовго, тому перехід до основного навантаження не варто затягувати.

З метою профілактики слід дотримуватись індивідуального підходу до учнів, санітарно-гігієнічних вимог, виключити перенавантаження і перенапруження.

1.3 Класифікація й ознаки травм, що виникають під час занять фізичною культурою

Травма -- це ураження поверхні тіла або внутрішніх органів, яке виникло під дією зовнішніх факторів, у результаті чого той чи інший орган втратив здатність виконувати свою функцію [1],[6]. Травми поділяють на важкі, середньої важкості та легкі. Важкі - це травми, які різко погіршують стан здоров'я, наслідком їх є втрата працездатності терміном довшим за 30 днів [10]. Потерпілого шпиталізують і лікують стаціонарно протягом тривалого періоду. Травми середньої важкості - це травми з очевидними змінами в організмі, що призводять до непрацездатності терміном від 10 до 30 днів. Легкі травми - це травми, що не викликають значних порушень в організмі людини і втрати нею працездатності. До них зараховують забиття, розтягнення 1-го ступеню, поверхневі рани та інші, що передбачають надання потерпілому першої медичної допомоги. Травми також поділяють на гострі та хронічні [10]. Гострі травми виникають раптово, як результат того чи іншого травмуючого фактора. Хронічні травми є результатом багаторазового впливу одного і того ж травмуючого фактора на певну ділянку тіла.

Залежно від того, яка тканина травмована, пошкодження поділяють на шкірні (забої, рани), підшкірні (розриви зв'язок, переломи кісток тощо) і черевні (крововиливи, поранення грудної клітки, суглобів тощо) [10].

Пошкодження також поділяють на прямі та непрямі. Вони можуть бути одиничні (коли ушкоджено якийсь один орган і спостерігається кровотеча в одному місці) і множинні (вони найскладніші, бо навіть невеликі подря­пини, якщо їх багато, можуть призвести до дуже тяжких наслідків).

Забиття - закрите механічне пошкодження м'яких тканин без порушення цілості шкіри. Зустрічається найчастіше. Ступінь забиття залежить від розмірів поверхні, контурів травмівного агента, сили удару і опору тканин. Найслабшою щодо цього є підшкірна основа, що багата на кровоносні судини і нерви. Легко травмуються м'язи, особливо в стані їх напруження. Кожне забиття звичайно супроводжується розривом кровоносних судин, внаслідок чого виникають внутрішньо-тканинні крововиливи. Клінічна картина забиття м 'яких тканин передусім супроводжується болем різної інтенсивності (від незначного до сильного, що зумовлює шок) [6].

Розтягнення - це пошкодження м'яких тканин під дією сили розтягу за межі еластичності без порушення їх анатомічної цілості. Частіше уражується зв'язковий апарат суглобів. Причиною цього є раптовий різкий рух у суглобі (згинання з поворотом при фіксованій стопі, надмірне згинання чи розгинання). Розтягнення характерне для деяких видів спорту (боротьба, самбо). Найчастіше пошкоджуються гомілковостопний, колінний, променезап'ястковий суглоби. Механізм пошкодження у разі розтягнення інший, ніж у разі забиття, але клінічна картина їх подібна: локалізований біль, частіше на рівні суглобової щілини в ділянці зв'язок, помірний локалізований крововилив з порушенням конфігурації суглоба на боці пошкодження, порушення функції кінцівки, поява бічних рухів у суглобі. Встановити діагноз допомагає анамнез-- з'ясування механізму травми [6].

Розрив - спричинюється не безпосереднім впливом травмівного агента на тіло, а надмірним розтягненням тканин, яке перевищує межі їх еластичності і витривалості. Оскільки шкіра має велику кількість еластичних волокон і легко розтягується, частіше буває розрив м'язів, зв'язок, фасцій, нервів, сухожилків. Розрив сухожилків спостерігається у разі раптового і сильного скорочення м'язів. Клінічно розрив сухожилка проявляється гострим болем у момент травми, порушенням функції відповідного м'яза і його скороченням. Розрив зв'язок суглоба спостерігається у разі дії на суглоб раптової сили, яка змушує його надмірно згинатися або перерозгинатися. Клінічна картина подібна до такої при розриві сухожилків: біль, набряк м'яких тканин, крововилив у м'які тканини, гемартроз у відповідному суглобі, порушення його функції. Розрив м'язів частіше виникає внаслідок їх надмірного розтягнення, напруження або скорочення. Частіше розриваються двоголовий м'яз плеча, чотириголовий м'яз стегна, прямий м'яз живота, триголовий литковий м'яз (особливо у тенісистів). М'язи можуть розриватися під час судомних скорочень у хворих на правець. Розрив м'яза буває повним і частковим. У момент розриву хворий відчуває сильний біль, іноді своєрідний тріск, після чого порушується функція ураженої ділянки. Розрив нервів спостерігається внаслідок їх надмірного розтягнення (наприклад, при вивихах чи переломах). Клінічна картина розриву нервів характеризується всіма симптомами, що притаманні іншим видам закритої травми тканин [6].

Струс -- це травматичне пошкодження тканин і органів без видимих анатомічних змін. Розлади розвиваються на молекулярному рівні. У останні роки струсові м'яких тканин надають більшого значення у зв'язку з вібраційною хворобою, що зумовлюється тривалою роботою із вібруючими інструментами (відбійний молоток, електричні перфоратори). Клінічні ознаки струсу полягають переважно в порушенні функції пошкоджених органів і тканин, що супроводжується незначним болеем [6].

Вивих - це пошкодження суглоба, за якого виникає повне роз'єднання суглобових кінців з розривом капсули суглоба і зв'язок. Часткове роз'єднання суглобових кінців називають підвивихом. У разі підвивиху частково розривається капсула, зв'язки або перерозтягуються, або надриваються. Травматичні вивихи переважно виникають під впливом сили, яка діє за принципом важеля, тобто сегмент кінцівки, плече чи стегно стає двоплечовим важелем, у якого коротке плече, і розвиває таку силу, яка, перевищує міцність зв'язок, капсули суглоба, через це дистальний суглобовий кінець виходить із суглобової западини. Травматичні вивихи виникають також у разі раптових різких некоординованих скорочень м'язів. Значно рідше травматичні вивихи виникають безпосередньо від прямої дії травмівного чинника. Але це можливо тоді, коли один із суглобових кінців фіксований, а на другий діє чинник значної сили. Для вивихів характерні загальні та локальні симптоми. Загальними симптомами є такі: гострий біль, порушення функції, деформація або дефігурація суглоба і патологічний симптом "пружної рухомості". За найменшої спроби змінити положення вивихнутого суглобового кінця виникає значне подразнення нервових закінчень у м'язах, що зумовлює рефлекторну захисну реакцію -- напруження їх. Унаслідок такого рефлекторного напруження вивихнутий суглобовий кінець не зміщується і відчувається пружність вивихнутого сегмента кінцівки [6]. травма фізкультура долікарський допомога

Рана - це механічне пошкодження шкіри, слизових оболонок, тканин і органів. Характерною ознакою ран є розходження їх країв і утворення отвору, розміри якого залежать від напряму, довжини і глибини пошкодження. Рани поділяються на поверхневі (ушкоджується тільки шкіра), і глибокі (ушкоджуються тканини, м'язи, кістки). Глибокі рани діляться на проникаючі (проникають в грудну і черевну порожнини, порожнини черепа, суглобів) і непроникаючі. В залежності від того, яким чином нанесене пошкодження, розрізнюють рани колоті, різані, рубані, забиті, рвані, вкушені, вогнепальні [6].

Переломи - це порушення цілісності кісток. Незважаючи на те, що кістки дуже міцні, при пораненні, сильних ударах, падіннях вони іноді ламаються. Найчастіше бувають переломи кісток кінцівок. Всі переломи можуть бути неповними, коли частини кісток роз'єднуються не по всій товщині (тріщини, надломи) та повними, при яких роз'єднання відламків кістки проходить по всій товщі кістки. Для перелому характерні деформація, крововилив у місці перелому, укорочення кінцівки, порушення її функції, біль при обмацуванні в місці перелому, ненормальна рухливість у місці перелому, крепітація (хруст) кісткових відламків. Переломи поділяються на відкриті і закриті. До закритих належать такі переломи, при яких шкіра на місці перелому не пошкоджується. При відкритих переломах мають місце пошкодження м'яких тканин, в т. ч. і шкіри, що може бути результатом впливу травмуючої сили ззовні або відламку кістки зсередини. Вона може бути вхідними воротами для інфекції або може розвинутися гнійне запалення м'яких тканин, що оточують кістку (флегмона), запалення самої кістки (остеомієліт) і навіть загальне зараження крові [6].

Розділ 2. Заходи запобігання травмам та порядок дій при їх виникненні

2.1 Профілактика травматизму під час занять фізичною культурою (організація та методи тренування і занять)

Унеможливити або принаймні звести до мінімуму випадки травм учнів під час занять фізичними вправами в школі і вдома - одне із головних завдань в роботі вчителя фізичної культури. Вирішується це завдання, як правило, широким комплексом різноманітних заходів, що становлять зміст техніки безпеки під час організації і проведення керованих і самостійних форм занять фізичними вправами. Практика і досвід показують, що найбільша кількість травм трапляється в побуті. Більшість з них на перший погляд видаються випадковими: «посковзнувся в стрибках», «невдало впав, катаючись на ковзанах (лижах, санках)», «незграбно приземлився у зістрибуванні або перестрибуванні» і т. ін. При більш глибокому аналізі виявляється, що в таких учнів, як правило, низький рівень фізичної підготовленості і погане володіння навичками самострахування.

Для профілактики травм групи зовнішніх чинників необхідно [8]:

* раціонально розміщувати урочні і позакласні форми занять фізичними вправами в тижневому циклі;

* огороджувати місця занять від сторонніх осіб, не допускати одночасного проведення занять на спільному майданчику несумісними видами спорту двома різними класами (наприклад, метання з легкої атлетики в одному класі і спортивні ігри в іншому);

* дотримуватись послідовності в заняттях, поступово збільшувати і ускладнювити фізичні навантаження, здійснювати індивідуальний і диференційований підхід у навчанні;

* проводити розминку, адекватну до завдань уроку, змагальних вправ і т. ін;

* не допускати до уроку, тренувальних занять, змагань і т. ін. учнів у хворобливому стані, з неповним видужанням або у стані перевтоми;

* забезпечити відповідність спортивних споруд встановленим державним стандартам і суворо дотримуватись санітарно-гігієнічних норм і правил їх утримання;

* дбати про достатнє і правильне розміщення освітлювальних приладів у спортивному залі;

* систематично здійснювати контроль за справністю і якістю спортивного інвентаря та обладнання;

* перевірять правильністиь і надійность встановлених приладів;

* слідкувати і вимагати від учнів відповідності одягу і взуття особливостям змісту уроку, тренуваних занять, змагань тощо;

* здійснювати попередній лікарський огляд усіх учнів і систематичні спостереження за їх станом здоров'я в процесі проведення різноманітних форм занять фізичними вправами;

* навчити учнів виконувати правила особистої гігієни в руховому режимі дня.

* добирати інвентар, прилади та вправи потрібно з урахуванням вікових особливостей тих, хто займається.

Самострахування - це здатність учня своєчасно приймати рішення і самостійно виходити з небезпечних положень, які можуть виникати під час виконання вправ. Існує головним чином, два основні шляхи виходу із небезпечного положення [1], [2]:

* своєчасне припинення виконання вправи (якщо це можливо);

* видозміна вправи з метою запобігання травми або полегшення сили падіння.

Отже, щоб уникнути травм учень повинен зробити потрібний і своєчасний додатковий рух або цілу рухову дію. Ці рухи і вправи не складні, доступні і потрібні практично всім учням, а особливо тим ,хто займається видами спорту пов'язаними з несподіваними або навмисними падіннями (гімнастика, акробатика, боротьба, футбол, гандбол, волейбол і ін.).

Чим вищий рівень координаційних здібностей і розвитку спритності, тим швидше учень оволодіє прийомами самострахування.

Якщо говорити про практичні рекомендації щодо уникнення травм на заняттях фізичною культурою, то їх треба, як і травми, розрізняти за видами спорту. Адже для представників різних видів спорту існують загальні основні положення гігієнічного забезпечення спортивної підготовки.

При заняттях з гімнастики варто звернути увагу на цілий ряд моментів. У всіх видах спортивної гімнастики велике навантаження припадає на опорно-руховий апарат, особливо хребет, стопу, колінні суглоби. Тому у підготовчу частину заняття потрібно включати вправи на розтягування (на гнучкість) хребта навколо трьох осей рухів тіла (повздовжньої і двох поперекових - фронтальної і сагітальної). Найкращими для цього є вправи з граничними статичними зусиллями тривалістю 4-6 с. Обов'язково потрібно включати вправи на розтягування для суглобів, особливо плечових, променевозап'ястних, кульшових, гомілковостопних [5].

Перед заняттями з гімнастики потрібна аеробна розминка. Вона компенсує нестачу аеробного навантаження в основній частині тренування, розвиває аеробну функцію, готує до роботи ССС, дихальну систему і стимулює обмінно-окислювальні процеси в тканинах. Всі ці компоненти аеробної функції потрібні гімнастам для кращого відновлення в процесі тренування [9]. Під час виконання гімнастичних вправ, які мають переважно анаеробний характер, у м'язах накопичуються недоокислені продукти обміну (кисневий борг). Відновлення (ліквідація кисневого боргу) відбувається в інтервалах між вправами. Чим краще функціонує серцево-судинна система (чим вища аеробна функція), тим скоріше буде нейтралізуватися кисневий борг і відновлюватися працездатність. Аеробні вправи підвищують витривалість спортсмена, що дозволяє якісно і інтенсивно проводити другу половину тренування. Аеробні вправи відсовують час виникнення втоми у гімнаста, а, отже, зменшується небезпека отримати травму в заключній частині заняття.

Попередження перенапружень, захворювань і травм здійснюється комплексом педагогічних і гігієнічних заходів, що включають планування програми занять, ефективну розминку, кваліфіковане страхування з використанням спеціальних страхувальних пристосувань, контроль за станом приладів, відповідність гімнастичного залу гігієнічним вимогам, комплексом оздоровчих і відновних заходів [9].

Важливе значення має якісний відбір гімнастів і систематичний лікарський контроль. До занять гімнастикою не повинні допускатися діти, які мають плоскостопість, сколіоз та інші порушення опорно-рухового апарату.

Для запобігання пошкоджень долонь використовують спеціальні накладки, шкіру змащують кремами, слідкують за тим, щоби не було мозолів. Для захисту променевозап'ястних суглобів, які виконують велике навантаження, використовують шкіряні манжети [4].

Перед кожним тренуванням і під час тренування протирають прилади, перевіряють їх надійність, рівно кладуть мати. Прилади повинні розташовуватися на безпечній відстані один від одного ті від стіни. Освітленість, вологість повітря і температура повинні відповідати нормам.

Під час занять з легкої атлетики варто пам'ятати, що кожний вид легкої атлетики (крім багатоборства) має певну відносно вузьку спрямованість, що вимагає розвитку переважно однієї рухової якості за участю головним чином однієї м'язової групи [4]. Тому для легкоатлетів необхідно застосовувати компенсовані вправи для підтримання інших рухових якостей (крім основної) і всіх м'язових груп на функціональному рівні, який необхідний для ефективного виконання вправ спортивної спеціалізації і для збереження здоров'я.

Не слід забувати тривалий біг по твердому покриттю (асфальт) негативно відбивається на опорно-руховому апараті (плоскостопість, травми гомілковостопного суглобу, запалення окістя). Тому бігати потрібно по спеціальному покриттю (тартан, рекортан); тренування на місцевості краще проводити на паркових і лісових стежках. Потрібно застосовувати спеціальні вправи, що зміцнюють склепіння ступні (багатоскоки, імітація та виконання окремих елементів основних вправ); корисним буде використовування ортопедичного взуття та амортизаторів.

В ідеалі температура повітря в приміщенні, де проходять заняття з легкої атлетики, повинна становити +14-17?С при відносній вологості - 30-60%, рух повітря - до 0,5 м/с [8].

При занятті спортивними іграми, викладач також має зважати на бгато речей. Для ігрових видів спорту характерними є наступні травми: розриви і надриви м'язів, сухожилок і зв'язок, розтягування, вивихи. Вони виникають під час зіткнень, падінь, ударів м'яча [7].

Профілактика травматизму полягає у належній розминці, яка забезпечить розігрів м'язів і підвищить їх еластичність, удосконаленні техніки і загальної фізичної підготовки спортсменів, виконанні гігієнічних вимог до місця занять. Під час занять у приміщеннях гравці знаходяться в досить щільному контакті, тому підвищується небезпека розповсюдження інфекцій по повітрю. Тому, не припустимою є присутність на полі хворого гравця. Його потрібно терміново ізолювати, аби від нього не заразилися інші [7].

Одяг футболісті і хокеїстів передбачає спеціальні захисні засоби для попередження травм (щитки, прокладки, каски, маски у воротарів та ін.). У волейболі, баскетболі, гандболі використовуються наколінники, які захищають колінний суглоб від травм.

2.2 Порядок надання долікарської допомоги при травмах, що виникають під час занять фізичною культурою

Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потерпілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу травми чи захворювання.

Перша медична допомога -- це тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов'язки на рану, штучне дихання, непрямий масаж серця, уведення заспокійливих ліків, накладання шини, транспортна іммобілізація тощо.

Надання першої медичної допомоги якомога швидше має вирішальне значення для врятування життя і подальшого перебігу ураження. Для першої медичної допомоги використовують табельні і підручні засоби. До табельних засобів належать: перев'язувальні матеріали, кровоспинні джгути, спеціальні шини для іммобілізації, а також деякі медикаменти: розчин йоду спиртовий 5-процентний, спиртовий розчин зелені брильянтової, нашатирний спирт, аптечка індивідуальна (АІ-2) [6]. Як підручні засоби можуть використовуватися: при накладанні пов'язок -- чисте простирадло, сорочка, тканина (краще некольорова); для зупинки кровотечі (замість джгута) -- ремінь, пасок, скручена у джгут тканина; при переломах (замість шин) -- смужки твердого картону або фанери, дошки, палиці тощо.

Зупинка кровотечі. Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти тугу пов'язку; затиснути пальцем судину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут і максимально зігнути кінцівку [6].

Накладання тугої пов'язки -- найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов'язки використовують індивідуальний пакет. Проте, тугу пов'язку не слід накладати занадто туго. Якщо після накладання пов'язки нога чи рука посиніє, то це означає, що пов'язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов'язки означає повне припинення кровообігу.

Затиснути артерію пальцями з метою зупинки кровотечі можна за будь-яких обставин. Затикання проводиться не в рані, а вище -- ближче до серця, перед накладанням джгута або пов'язки. Щоб уміло й швидко спини-ти кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця затискання артерій. Знаходять артерію за пульсом [9]. Намацавши артерію, притискують її до найближчих кісток вище місця поранення до припинення пульсу і зупинки кровотечі. Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі -- вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці -- зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови -- сонну артерію збоку від гортані до хребта. При кровотечах у районі плеча і плечового пояса потрібно притиснути підключичну артерію -- до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію -- до плечової кістки в підпахвовій ямці. При кровотечах із ран передпліччя притискують плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки. При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискують стегнову артерію.

Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок [9]. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку при-душення нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов'язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце, де нак-ладається закрутка, захищають м'якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав'язують вузлом, у кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують доти, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом. Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають первинною пов'язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику паперу і прикріпити його до пов'язки останніми обертами бинта або засунути під джгут. Влітку джгут накладають на кінцівку не більш ніж на годину, взимку -- на півгодини. Наприкінці цього часу потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більш ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.

Щоб тимчасово спинити кровотечу при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні [9]. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само при пораненні передпліччя руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискують до живота і закріплюють у такому положенні. Якщо рана в районі пахви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення голови, шуму у вухах, холодного йоту -- потерпілого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир з льодом чи холодною водою [9].

Будь-яка, навіть невеличка рана становить загрозу для життя потерпілого, оскільки вона може бути джерелом зараження різними мікробами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб профілактики цих ускладнень при наданні першої медичної допомоги -- якнайшвидше накладання на рану стерильної пов'язки.

Надання допомоги при переломі насамперед передбачає зупинку артеріальної кровотечі, попередження травматичного шоку, накладання стерильної пов'язки на рану, проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами [6].

Іммобілізація -- це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уникнути травматичного шоку [6]. Нерухомість у місці перелому досягається накладанням спеціальних шин або підручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація називається транспортною. Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побутові предмети, за допомогою яких можна забезпечити нерухомість у місці перелому. При переломах ключиці на зону надпліч накладають два ватно-марлевих кільця і зв'язують їх на спині. Руку підвішують на косинці.

При переломі кісток передпліччя руку потрібно обережно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим кутом, повернути долонею до грудей і в такому положенні зафіксувати шиною або підручними засобами [6]. Шину накладають від основи пальців до верхньої третини плеча. При цьому досягається нерухомість у променевозап'ястковому і ліктьовому суглобах. Руку підвішують на косинці.

Переломи стегнової кістки, особливо відкриті,-- дуже важка травма, що часто супроводжується кровотечею і шоком. Підручні засоби (наприклад, дошки) при іммобілізації стегна накладають на його бічні поверхні (одну -- на внутрішню, другу -- на зовнішню) і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, поясним ременем, рушником. На кісткові виступи гомілковостопного і колінного суглобів, а також у пахову впадину і в пах підкладають вату.

Реанімування. При раптовому припиненні серцевої діяльності і ди-хання наступає стан клінічної смерті. Якщо відразу ж розпочати непрямий масаж серця і штучне дихання (штучну вентиляцію легень), то є шанс урятувати потерпілого [10]. Штучну вентиляцію легень виконують різними способами; з них найрозповсюдженіший -- «з рота в рот».

Перш ніж розпочати штучне дихання, потрібно покласти потерпілого на спину і переконатися, що його повітропроникні шляхи вільні для проходження повітря. З цією метою його голову максимально відхиляють назад. Якщо щелепи стиснуті, то треба висунути нижню щелепу вперед і, натискуючи на підборіддя, розкрити рот, потім серветкою очистити ротову порожнину від слини та блювотної маси і розпочати штучне дихання: накласти на відкритий рот потерпілого розкриту серветку (носову хустинку), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно притулити свої губи до губ потерпілого (для герметичності) і з силою видихнути повітря йому в рот (мал., а). Вдувати треба таку кількість повітря, щоб воно щоразу якомога повніше розправляло легені потерпілого (це можна побачити, стежачи за рухом грудної клітки). При пораненні (ушкодженні) нижньої щелепи штучне дихання можна здійснити іншим способом: вдувати повітря через ніс потерпілого (рот має бути закритим). Повітря вдувають ритмічно 16--18 разів за 1 хв до поновлення природного дихання або до встановлення цілком певних ознак смерті.

При раптовому припиненні серцевої діяльності, ознаками якого є відсутність пульсу, серцебиття і реакції зіниць на світло (зіниці широко розкриті), негайно розпочинають непрямий масаж серця: потерпілого кла-дуть на спину на тверду, жорстку поверхню [6]. Стають з лівого боку від нього і кладуть свої долоні одна на одну на ділянку нижньої третини грудної клітки потерпілого. Енергійними ритмічними поштовхами (50--60 разів за 1 хв) натискують на груди, після кожного поштовху відпускаючи руки, щоб дати можливість випростатися грудній клітці. Передня стінка грудної клітки повинна зміщуватися на глибину не менше ніж 3-4 см.

Непрямий масаж серця виконується в поєднанні зі штучним диханням. У цьому випадку допомогу потерпілому надають двоє або троє. Перший робить непрямий масаж, другий -- штучне дихання способом «з рота в рот», а третій стоїть справа від потерпілого, підтримує його голову і має бути готовим замінити будь-кого з тих, хто надає допомогу, щоб штучне дихання і непрямий масаж серця здійснювалися безперервно. Під час вдування повітря натискати на грудну клітку не можна, це потрібно робити поперемінно: 4--5 натискань на грудну клітку (на видиху), потім одне вдування повітря в легені (вдих). Штучне дихання у поєднанні з непрямим масажем серця є найпростішим способом реанімації (оживлення) людини, котра перебуває у стані клінічної смерті. Коли потерпілі -- літні люди, слід пам'ятати, що кістки в такому віці крихкі, тому рухи повинні бути не дуже енергійними. Здійснюючи непрямий масаж маленьким дітям, на грудну клітку натискають пальцем.

Якщо припинення дихання і серцевої діяльності сталося внаслідок ураження електричним струмом, то спочатку потерпілого звільняють від дії струму, від тісного одягу, а потім негайно починають реанімацію.

Після поновлення серцевої діяльності і дихання потерпілого зігрівають, на рани й опіки накладають стерильні пов'язки.

Розрізняють такі способи перенесення: на руках, на плечах, на спині, однією або двома особами з використанням носильних лямок і підручних засобів, на санітарних носилках.

Розділ 3. Травматизм та його профілактика на заняттях фізичною культурою: спостереження та власний досвід

3.1 Травматизм на уроках фізкультури в молодших класах середньої школи. Аналіз причин виникнення та способи запобігання

На основі вищевикладеного теоретичного матеріалу нам вдалося проаналізувати кілька занять з фізичної культури в молодших класах під час практики в гімназії №5 м. Чернівці. Наведемо декілька прикладів ситуацій, що виникли під час наших занять.

Приклад 1.

На уроці фізичної культури під час естафети, учень 3 класу послизнувся, впав і зламав руку. Як виявилося згодом, причиною цього випадку був стан здоров'я учня. Це був не перший перелом кісток у нього, вони трапляються періодично. При цьому викладач з фізичної культури про стан хлопця не знав - жодних довідок, звільнень від занять не було. Цього випадку можна було уникнути, якщо би батьки хлопця, або медперсонал, який проводив щорічний медогляд школярів, вчасно повідомили вчителя фізкультури. Як результат - зламана рука.

Висновки: велике значення у профілактиці травматизму на заняттях фізичної культури у школах має добросовісне діагностування школярів на щорічних медоглядах, а також своєчасне донесення інформації до класних керівників, а відповідно і до вчителя фізичної культури. Крім того, частими причинами виникнення травм у дітей молодшого шкільного віку є азарт та завишена самооцінка. Вчитель фізкультури під час уроку повинен бути максимально уважним і контролювати кожного учня.

Приклад 2

На уроці фізичної культури під час виконання розминки учень 2 класу невдало поставивши ногу, вивихнув гомілковостопний суглоб. Причиною цього була власна необережність хлопця.

Висновки: окрім контролю вчителя, належного контролю за справністю снарядів тощо, у профілактиці травматизму на уроках фізичної культури відіграє самострахування учня (здатність його своєчасно приймати рішення і самостійно виходити з небезпечних положень, які можуть виникати під час виконання вправ).

Приклад 3

На уроці фізичної культури під час гри в м'яч, учениця 3 класу не змогла впіймати м'яч, оскільки довге розпущене волосся завадило їй це зробити, і він травмував її обличчя. Дівчині довелося надавати медичну допомогу.

Висновки: не належна підготовка учня до уроку може призвести до травми. Насамперед, мається на увазі належний одяг, взуття, зовнішній вигляд (довге волосся на уроці має бути заплетене).

На мій погляд, не слід нехтувати і тим, що, використання матів поганої якості або пошкоджених, слизька підлога, погана організація уроку - відсутність або неуважність вчителя під час виконання учнями вправ, невірне формування команд із дітей різної вагової категорії, скупчення дітей в одному місці залу або біля одного спортивного снаряду, погане володіння дітьми прийомами самостраховки є також причинами виникнення травм.

Як показує досвід, описаних в курсовій роботі травм можна уникнути, якщо використовувати наступні запобіжні заходи:

* Забезпечення правильного підбору та розміщення спортивного інвентарю в спортивному залі школи з урахуванням педагогічних та гігієнічних вимог.

...