Ергономіка: методи досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему Ергономіка; методи досліджень

Виконала: учениця 11 -А класу

М'якішева Катерина

План

Поняття ергономіки. Етапи розвитку ергономіки

Перспективи розвитку ергономіки

Методи досліджень

Висновок

Використана література

Поняття ергономіки. Етапи розвитку ергономіки

Праця з найрізноманітніших сторін і з допомогою своїх особливих специфічних методів вивчають: фізіологи, соціологи, філософи, психологи, технологи, юристи, лікарі, дизайнери тощо. Отже, психологія праці - це частина різноманітних знання праці.

Умовно виділяють такі основні розділи вивчення людини у психології праці: психологія праці традиційному варіанті, інженерна психологія, психологія управління (на більш сучасному звучанні - організаційна психологія), профорієнтація, фахова музична освіта: професійне навчання, більше орієнтоване на цілеспрямоване формування особистості професіоналові і професійне саморозвиток суб'єкта праці, яка передбачає психолого-педагогічну підтримку (чи супровід) у праці особистості.

Також виділяють такі додаткові розділи психології праці, утворювані з кінця її основних розділів: психофізіологія праці; психогігієна праці; психологічні (і психофізіологічні) аспекти трудовий реабілітації; профорієнтація інвалідів; космічна психологія; психологія юридичної діяльності; психологія менеджменту, маркетингу тощо.

Відповідно, у кожному галузі психології праці конкретизується й предмета. Предметом психології праці є суб'єкт праці, виходячи з того в інженерної психології це суб'єкт праці, аналізований у стосунках зі складною технікою. Сьогодні це система «людина - машина - середовище - соціум - культура - природа».

У психології управління розглядається суб'єкт праці, включений у різні ієрархічні виробничі структури та взаємовідносини. У профорієнтації предметом є суб'єкт, який сам визначається у світі професійного праці.

З огляду на дуже багато наук, які вивчають працю, і навіть розмаїття та напрямів і предметів у межах лише психології праці виникла потреба створення спільного напрями, присвяченого вивченню праці. Напрям це ініціюється психологією праці та має назву - «ергономіка»

Термін «ергономіка», запропонований ще 1857 польським натуралістом В.Ястшембовским, набув широкого поширення після 1949, коли групу англійських учених на чолі з До.Мареллом організували Ергономічне досліднське суспільство, з яким зазвичай пов'язують формування ергономіки як самостійної наукової дисципліни. [4, з. 94].

Із середини 50-х рр. вона інтенсивно розвивається в багатьох країн світу: створена Міжнародна ергономічна асоціація (1961), у якій представлено понад 30 країн; разів у 3 роки проводяться міжнародні конгреси по ергономіці; в Міжнародної організації з стандартизації освічений технічний комітет «Ергономіка». Ергономіка - галузь міждисциплінарна, черпаючи знання, методи дослідження та технології проектування з таких галузей людського знання і набутий практики: інженерна психологія, психологія праці, теорія груповий діяльності, когнітивна психологія, конструювання, гігієна і охорона праці, наукова організація праці, антропологія, антропометрія, медицина, анатомія і фізіологія людини, теорія проектування, теорія управління.

У розвитку ергономіки можна виокремити декілька етапів.

Завданням першим етапом стало підвищення продуктивність праці. Людина розглядався як певного виду ресурс. Завдання полягало у найбільш повному використанні його можливості для даного технологічного процесі змін і в відсіві непридатних для даної роботи. Основний зміст ергономічної роботи з першому етапі полягала у тому, аби з'ясувати, має або має даний людина можливостями до виконання даної праці та якщо має, визначити, наскільки інтенсивно може бути експлуатувати. Звідси й проблеми: стомлюваність, індивідуальні відмінності, відбір, профорієнтація тощо.

Ідеологами цього етапу були Ф. Тейлор, Р.Мюнстерберг, У. Штерн, І.Н.Шпилькейн, О.К.Гастев, П.М.Керженцев, В.М. Бехтерєв, С.Т.Геллерштейн та інших.

Окремо стоять автори, котрі обходили з іншої завдання: не підвищення продуктивність праці, а попередження зривів. Зрив трактувався ними не як наслідок відсутності відповідного властивості, та граничності умов функціонування людини. Звідси виростає ідея зменшення граничності, розриву між можливостями людину та вимогами щодо нього, інакше кажучи, узгодження чоловіки й техніки, забезпечення нормальності умов праці.

У Росії її, мабуть, першим так поставив завдання й навіть запропонував відповідну програму робіт інженер-залізничник Ріхтер. Пізніше аналогічну програму області авіації запропонував М.М. Добротворський. Певне, перші експериментальні дослідження, у дусі цієї ідеології провели Н.В.Зимкин і Н.А.Эппле.

Далі розвиток ергономіки йшло шляхом захоплення дедалі об'ємніших властивостей людини. З одного боку, це як складні психічні функції - пізнавальні здібності (когнітивна ергономіка), розумові здібності. З іншого боку, це цілісні характеристики поведінки: стрес, здоров'я, задоволеність працею - напрям, отримав назву гуманізація праці.

Розвитку гуманізації праці сприяло два чинника: по-перше, виявилося, задоволення неспецифічних потреб, наприклад, такий, як задоволеність працею, приводить до підвищення продуктивність праці, і, по-друге, те, що багато нових виробництва, засновані на сучасної технології, можуть функціонувати в тому разі, якщо враховані загальнолюдські потреби працівника.

Перспективи розвитку ергономіки

Варіанти розвитку ергономіки:

- експансіоністський варіант. Ергономіка пошириться попри всі мислимі види занять, будуть більш-менш відпрацьовані всі методи її (що й сталося з антропометрією людини), інтерес до неї впаде. Ця експансія може включити у себе позитивно зрозумілу духовну сферу, перетворивши їх у набір естетичних і етичних потреб, зводяться зрештою до комфорту.

- трансформаційний варіант. Ергономика, вторгнувшись в так звану «духовну сферу», виявляє не порушені раніше людські реалії, не що пояснюється традиційними дисциплінами (передусім, психологією), зокрема, вищі психічні стани, антропологічний прототип. Нові факти (які є) вимагають кардинальної перебудови психології, як базової дисципліни для ергономіки (перетворення їх у науку про людину). Нова психологія -здатність ту реальність, якої бракує зараз ергономіці, а ергономіка переходить нового етап свого розвитку (на яких поки що невідомо).

Методи досліджень

З погляду цілей методи може бути:

- аналітичними;

-проектувальним.

У цьому аналітичні методі слід застосовувати раніше проектувальні навички. на початку проводиться виявлення структури діяльності, тож потім розробляються заходи, які роблять діяльність користувача ефективнішою.

З погляду «роздільної здатності» методів виділяються:

- виробничі методи (використовуються, коли діяльність «береться повному обсязі», у процесі «її реального виконання»);

- лабораторні методи (якщо аналізуються окремі складові діяльності).

Недолік лабораторного підходу у тому, що часто «за деревами» (приватними характеристиками діяльності) немає самого «лісу». Тож ліпше використовувати два даних підходу у поєднанні і розумному чергуванні.

З погляду способу отримання даних виділяються:

- об'єктивні;

- суб'єктивні методи.

Суб'єктивні методи, використовувані «безпосередньо людей», істотно доповнюють дані, отримані "з допомогою дослідницького устаткування» (об'єктивні). ергономіка метод експансіоністський трансформаційний

Виділяються також:

- емпіричні;

- експериментальні методи. [4, з. 126].

У емпіричних методах дослідник тільки тим чи іншим чином спостерігає і реєструє реальну діяльність. Експериментальні методи припускають активний вплив її у з допомогою комбінацій тих чи інших умов, визнаних мають певне значення. Емпіричні і експериментальні методи також застосовують у деякою черговості.

Сьогодні ергономіка переходить нового етап свого розвитку:

- функції машин визнані вторинними, обслуговуючими;

- враховують, передусім, позитивні риси людини, як дійсного суб'єкта праці, тобто. те, що становить чи всі його недоліки, яке переваги проти машиною.

Резюмуючи вищесказане, можна надати, що у ергономіці не чітко виявлена власна реальність. Відсутність реальності, чи, інакше кажучи, об'єкта (предмета) робить ергономіку поки що мало розвинутою наукою- розвиток ергономіки йде за розвитком техніки і технології, сама ергономіка не творить нові речі.

Висновок

Ергономміка, Ергономія (грец. Эсгпт -- праця і нюмпт -- закон) (рос. эргономика, эргономия; англ. ergonomics, human engineering; нім. Ergonomik f, Ergonomie f) -- наука, яка комплексно вивчає особливості виробничої діяльності людини в системі «людина-техніка-довкілля» з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту. Сформувалася у США у 1920-х роках на межі психології, фізіології, гігієни, біомеханіки, антропології та низки технічних наук у зв'язку з ускладненням техніки, якою повинна керувати людина.^[1]Наука, що вивчає людину в умовах її діяльності на сучасному виробництві, насиченому машинами.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяльності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати можливості і особливості людей, які будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та пов'язувати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини.

Використана література

1. Дружинін В.М. Структура і логіка психологічного дослідження. М.: Інститут психології РАН, 1994. З. 163.

2. КлимовЕ.А. Образ світу у різнотипних професіях. М.: Вид-во МДУ, 1995. З. 224.

3. МоргуновЕ.Б. Людські чинники в комп'ютерних системах. М.:Тривола, 1994. З. 272.

4.Мюнстенберг Р. Психологія та вчитель. М.: Досконалість, 1997. З. 320.

5. Петровський В.А. Особистість в психології: парадигма суб'єктності. Ростовн/Д: Фенікс, 1996. З. 512.

6. Ролз Дж. Теорія справедливості. Новосибірськ: Вид-во Новосибірського ун-ту, 1995. З. 536.

7.Слободчиков В.І., Ісаєв Є.І. Основи психологічної антропології. Психологія людини: Введення ЄІАС у психологію суб'єктивності. М.:Школа-Пресс, 1995. З. 384.

8.Татенко В.А. Психологія всубъектном вимірі. До.: «>Просвита», 1996. З. 404.

Размещено на Allbest.ru