Психофізіологічні шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища медичних і фармацевтичних працівників

Принцип третій. Проводити ретельну теплову обробку. Проводьте ретельну теплову обробку, особливо в приготуванні м'яса, птахи, яєць і морепродуктів. Доводите супи і страви з тушкованих продуктів до кипіння, аби переконатися, що вони температури 70 °З. Переконайтеся, що сік від м'яса і птиці чистий, не рожевий. У ідеалі, варто використовувати термометр.

Старанно розігрівайте готову їжу. Правильна теплова обробка вбиває майже всі небезпечні мікроорганізми. Згідно з дослідженнями, розігрівання їжі до70 °З може зробити його безпечної для споживання.

До продуктам, які вимагають особливої уваги, ставляться рубане м'ясо, м'ясні рулети, великі шматки м'яса і цілісні тушки птахи. Готуйте яйця і морепродукти до готовності; і доводите рідкі продукти до кипіння і кип'ятіть їх протягом 1 хвилини. Часто центральна частина незбираного шматка м'яса стерильна. Більшість бактерій перебувають у зовнішньої поверхні.

Принцип четвертий. Зберігати продукти при безпечної температурі. Не залишаєте готові продукти при кімнатної температурі більш 2 годин.

Зберігайте не в холодильнику все приготовлені і швидко псуються продуктів харчування. Тримайте приготовлену їжу гарячої перед подачею до столу. Не бережете продуктів харчування занадто довго, навіть у холодильнику. Не розморожуйте заморожені продукти при кімнатної температурі.

Принцип п'ятий. Використання чистої води й чистого харчового сировини. Використовуйте чисту воду чи очищайте її. Вибирайте свіжі й безпечні продукти Вибирайте продукти, минулі обробку з метою їхньої безпечності, наприклад, пастеризоване молоко. Мийте фрукти й овочі, якщо вони вживаються сирими. Не використовуйте продуктів харчування після закінчення їх терміну придатності.

Отже, здоров'я - це і найважливіша потребу людини, визначальна здатність його до праці і забезпечує гармонійний розвиток особистості. Воно є передумовою пізнання навколишнього світу, самоствердження і щастю людини. Активна довге життя - ця важлива складова людського.

Здоров'я, як найважливіша самоцінність людини, формується під впливом низки соціальних, чинників, іменованих як здоровий спосіб життя. Фахівці ВООЗ вважають, що інколи особи на одне 50% залежить від здорового життя, тому першочерговим завданням є збереження й зміцнення здоров'я. Нині особливо актуальна мотивація до здорового способу життя.

Наприкінці ще раз підкреслити, що інколи людини результатом прояви спадкових особливостей організму, впливу навколишнього середовища проживання і активності самого індивіда.

Правове забезпечення безпеки життєдіяльності людини

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили -- конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Конституція України як юридична база зобов'язань щодо безпеки життєдіяльності Проголошує:

"Кожна людина має невід'ємне право на життя... Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань" (ст. 27).

"Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя" (ст. 49).

"Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди" (ст. 50).

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України про охорону здоров'я, про охорону праці, про дорожній рух, про цивільну оборону, про охорону навколишнього середовища тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада І992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами України, проголошують; що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і державу відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я тощо.

Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року із змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

В статті 7 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення -- оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У Статті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов'язані: піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян тощо.

Дуже важливе значення має Закон "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист

населення". Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року П 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту {СНІД) -- особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров'я, які розроблялись останнім часом:

Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04. 24, № 696 "Про затвердження Правил санітарної охорони території України".

Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04. 23, № 667 "Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом".

Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03. 09, П° 341 "Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-- 2000 роки".

Постанова Верховної Ради, від 1999.02. 19, № 453-ХІV "Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб".

Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03. 23, № 357 "Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом".

Законодавство про охорону праці складається з Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року (визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996 -- 2000 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1345) розроблена відповідно до Закону України "Про охорону праці".

Головною метою Національної програми є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випадкам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.

Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України "Про дорожній рух" визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів -- учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Зокрема, в статті 14 визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

вивчення норм і правил дорожнього руху;

отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;

виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з Законом "Про цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

У статті 1 проголошено, що цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Завданнями цивільної оборони України є:

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

У Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

У статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: "Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових, меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань".

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року, який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

У Законі визначені принципи охорони навколишнього середовища:

пріоритетність вимог екологічної безпеки;

гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров'я людей;

екологізація матеріального виробництва;

науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на Стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;

вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України:

право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов'язані:

берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

вносити плату за спеціальне природокористування;

компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

Контроль за системами та засобами БЖД у межах своєї компетенції згідно з чинним законодавством здійснюють спеціальні органи центральної державної та місцевої влади, що відповідають за забезпечення безпеки життєдіяльності суспільства, а також роботодавці. Наприклад, роботодавець зобов'язаний забезпечити працівників власного підприємства засобами індивідуального захисту (якщо використовуються шкідливі речовини, застосовуються вантажі, робота в умовах високих або низьких температур тощо), безпечними робочими місцями; гарантувати працівникам безпеку життя і здоров'я, соціальний захист у разі нещасного випадку з клінічними наслідками; мінімізувати негативний вплив підприємства на навколишнє середовище.

Задача

Як запобігти розповсюдженню наркоманії серед підлітків? Вкажіть найефективніші заходи, які допомогли б людині позбавитися цієї шкідливої звички.

В даний час число молодих людей, які вживають психоактивні речовини, продовжує невпинно зростати. При цьому, сьогодні навряд чи можна знайти підлітка, який би не знав про смертельну небезпеку наркотиків. Очевидно, що це знання в більшості випадків нікого не зупиняє.

Зловживання наркотиками позбавляє сьогоднішніх дітей, як право вступати в прийдешній вік з почуттям гідності і в повному здоров'ї, так і можливості внести значний внесок у майбутнє своїх країн і всього світу. Більш того, деякі діти стикаються з наркоманією вже в утробі матері. Їх перше знайомство зі світом -це жорстокі болі, які вони відчувають у зв'язку з абстиненцією через виробилася у матері звички до наркотичних речовин.

Найскладніша проблема, пов'язана з підлітковою наркоманією - це проблема соціально-психологічної та психологічної схильності підлітка до вживання наркотичних речовин, соціально-психологічних причин, що у структурі так званої при наркотичної особистості та її безпосереднього оточення.

Головне питання, на який сучасна наука шукає відповідь: що змушує молодих людей започатковувати вживання наркотиків? Попередити хворобу набагато легше, ніж її лікувати. Це справа не тільки фахівців: медиків, психологів. Перш за все, про це потрібно задуматися всім батькам. Задуматися про те, що потрібно зробити, щоб вберегти своїх дітей від наркотиків і як допомогти їм, якщо вберегти вже не вдалося.

Можна весь час у пошуках розради перекладати відповідальність за поширення наркотиків на державу, яка "не піклується" про підростаюче покоління, направоохоронні органи, "які нічого не можуть". Так найчастіше і робиться. Але в цьому випадку питання про те, чому дитина зробила вибір на користь наркотиків, залишається без відповіді.

Наркоманія - не хвороба в звичайному розумінні цього слова. Але і це не звичайний порок з числа тих, що притаманні здоровим людям.

Наркоманія - це тотальне (тобто таке, що зачіпає всі сторони внутрішнього світу, стосунків з іншими людьми і способів існування ) ураження особистості, до того ж у більшості випадків супроводжується ускладненнями з боку фізичного здоров'я. Це означає, що людина, що йде по шляху наркомана, поступово знищує свої кращі моральні якості; стає психічно не цілком нормальним; втрачає друзів, потім сім'ю; не може придбати професію або забуває ту, якою раніше володів; залишається без роботи; втягується в злочинне середовище ; приносить безодню нещасть собі і оточуючим, і, нарешті, повільно і вірно руйнує своє особисте тіло.

Ще одна особливість наркоманії полягає в тому, що вона як патологічний стан значною мірою незворотна, і ті негативні зміни, які відбулися в душі людини в результаті зловживання наркотиками, залишаються з ним назавжди. У цьому наркоманія схожа на каліцтво: якщо нога ампутована, вона знову не виросте, якщо в результаті наркоманських пригод чистота душі і сімейних відносин втрачені, вони не відновляться. Рубці в душі гояться куди важче, ніж на шкірі.

До того ж, на превеликий жаль, для наркоманів, дію наркотиків назавжди "друкується" не тільки в пам'яті, але і в організмі. І якщо який давно відмовився від них людина знову вирішить спробувати, йому неминуче знову доведеться пройти через всі кола пекла наркоманської. Тому наркологи намагаються не говорити про "видужали наркоманів", а віддають перевагу термін "неактивні наркомани" (тобто не вживають наркотики в даний момент).

Знаєте, що найстрашніше в наркоманії?

Те, що наркомани (часто також їхні рідні) надто пізно розуміють, що вона не просто "бавляться наркотиками", а вже залежать від них. Іноді залежність розвивається через півроку і навіть рік, частіше через 2-3 місяці, але нерідко людина стає наркоманом після першої ж ін'єкції "чорного" розчину. Що буде в конкретному випадку з тією чи іншою людиною, ніхто не знає. І ніхто не повинен говорити собі: "Я знаю, що можу спробувати наркотики і нічого страшного не станеться".

Що найжахливіше, наркоманія крокує по світу все більш і більш широкими кроками. Якщо раніше наркотики вживали одиниці, і багато хто з них могли жити з цією звичкою досить довго, то зараз наркоманія стає масовою, а з поширенням величезної кількості синтетичних наркотиків, які стали дуже доступними і популярними у молоді, це зло стало робити замах на найбільшу цінність людства - дітей і молодих людей.

Профілактику будь-якого захворювання прийнято поділяти на первинну, вторинну й третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження хвороб, вторинна - має на меті засоби стримувати темп розвитку хвороби і попереджувати ускладнення, а третинна - являє собою комплекс реабілітаційних впливів на хворих.

У підлітковій наркології первинна профілактика - це запобігання адиктивної (залежної від психоактивних речовин) поведінки підлітків. Вторинна - запобігання рецидивів після лікування ранніх форм наркоманії. Третинна - реабілітація, в тяжких випадках кількаразових рецидивів і безуспішного лікування.

Міри первинної, превентивної профілактики спрямовані на підтримку й розвиток умов, що сприяють збереженню фізичного, особистісного й соціального здоров'я, на попередження несприятливого впливу факторів соціального й природного середовища. Якщо правоохоронним органам не вдається повністю збалансувати незаконний обіг наркотичних речовин, якщо наркотики, з різних причин, залишаються відносно доступними в підлітковому й молодіжному середовищі, то первинна профілактика здобуває вирішальне значення в порятунку кожного окремого підлітка й усього підростаючого покоління від смертельної небезпеки.

Ефективність первинної профілактики визначається двома критеріями: по-перше, масовістю; по-друге, особистісною спрямованістю. Первинна профілактика повинна служити підвищенню наркостійкості підлітків і молоді. Наркостійкість кожної окремої людини прямо залежить від рівня розвитку його особистості, від його здатності суб'єктивно (відповідально) приймати рішення в умовах невизначеності й ризику.

Різноманіття підходів до профілактики наркоманії, що склалися до теперішнього часу в нашій країні й за кордоном, поділяються в такий спосіб:

Інформаційний підхід. Він заснований на поширенні інформації про наркотики. Прихильники цього підходу переконані, що знання про вживання психоактивних речовин та їхні наслідки стануть ефективним поштовхом для формування здорової поведінки й відмови від наркотиків.

Підхід, заснований на впливі соціальних факторів. Вживання наркотиків передбачає найважливішу роль соціального середовища в розвитку людини, що є джерелом зворотнього зв'язку для особистості, вона розглядається як система заохочень і покарань. У соціумі, насамперед, варто шукати передумови вживання наркотичних речовин самою особою. Найбільш вдалими варіантами цього підходу можна розглядати педагогічний і правоохоронний .

Педагогічний підхід пояснює ризик формування девіантної поведінки шкідливими звичками, педагогічною занедбаністю, вихованням у соціально неблагополучних сім'ях.

Правоохоронний підхід як основні ознаки ризику розглядає певні форми поведінки (азартні ігри, участь в асоціальних дитячих і підліткових групах). Профілактика наркоманії в рамках цього підходу спрямована, насамперед, на мікросоціум - сім'ю, підліткові компанії, шкільні колективи.

У рамках підходу формування життєвих звичок наркотична залежність розглядається як повчальна форма поведінки, що транслюється конкретною субкультурою. Предметом профілактики є підвищення в підлітків стійкості до різних соціальних впливів, у тому числі бажання спробувати наркотики.

Підхід, заснований на ефективному навчанні, розвитку емоційної сфери людини. Вважається, що вживання наркотиків, починають люди з недостатньо розвиненою емоційною сферою, що мають у структурі свого виховання так звану «заборону на емоції».

Особистісно-орієнтований підхід, відповідно до якого дитина не буде курити або вживати інші психоактивні речовини по внутрішньо особистісних мотивах.

Духовно - орієнтований підхід розуміє наркоманію як вираз кризи духовності в суспільстві. Ціль профілактики наркоманії - сформувати в підлітка моральну поведінку, систему цінностей, з якої наркотик був би виключений.

Представники дозвіллєвого (альтернативного) підходу вважають, що профілактика наркоманії полягає в розвитку альтернативної діяльності. Для цього необхідно розвивати такі соціальні програми, у яких підлітки могли б реалізовувати власні потреби в гострих відчуттях, прагнення до ризику, підвищену поведінкову активність.

Формування здорового способу життя. Основна ідея цього підходу - формування здорової особистості, яка має на меті здоровий життєвий стиль, що впливає не тільки на власне благополуччя, але й на сприятливій позитивній зміні середовища, соціальної й культурної ситуації.

Суть етно-культурного підходу полягає в тому, що наркоманія розглядається в контексті «кризи культури» й «кризи свідомості» на сучасному етапі культурно-історичного розвитку. Криза розуміється не як «тотальний занепад вимираючої цивілізації», а як сформована неузгодженість зовнішнього й внутрішнього середовища людини. [17, -207с.]

Кожний з підходів має свої можливості й обмеження. Ведучими профілактичних програм, як показує практика, є або педагоги, або соціологи, або лікарі, або навчені волонтери. Тому психологічні форми й методи роботи вони використовують тільки як допоміжні елементи.

Профілактика наркоманії повинна бути спрямована на сприяння у вирішенні протиріч, конфліктів дорослішання підлітків у період інтенсивного розвитку їхньої особистості.

З'ясовано, що для всіх наркоманів періоду дорослішання характерне переживання незадоволеності потреб у визнанні, у приналежності до значимої групи, у любові, повазі, що є для них першочергово-визначальними в даний момент. При цьому конкретний зміст потреб підлітком усвідомлюється недостатньо.

Первинна профілактика наркоманії - це створення певних умов для породження, підтримки і самовідтворення намагань. Намагання створюють умови для визнання підлітком себе як особистості, що виключає наркотики із засобів побудови своїх відносин із собою та світом. У цьому і є головна мета первинної профілактики. Плануючи первинну профілактику, важливо вирішити питання про те, що необхідно для того, щоб намагання «яке виникло одного разу», надалі «самовідтворювалося» й «самопідтримувалося».

На жаль, ні в сім'ї, ні в школі не вчать підлітка тому, як переборювати й вирішувати внутрішньоособистісні неузгодженості й протиріччя. Здоровий спосіб життя як панацея від всіх проблем у підлітковому віці актуально не залучається. Фізкультура й спорт, художня самодіяльність, цікаві екскурсії, книги, участь в олімпіадах, все, що прийнято називати зайнятістю підлітка, саме по собі не забезпечує йому психологічну стійкість до виникнення наркозалежності. Як показує практика, не забезпечують психологічний захист і харчові добавки, вітаміни, дієти. Навчання підлітків стратегіям поведінки, що переборює відносно життєво важливі проблеми орієнтується на когнітивні, раціональні «пригнічення» одних (негативних) спонукань іншими (позитивними з погляду вихователя). Однак результат такого навчання залишається для підлітка зовнішнім, не знаходить чуттєво-тілесного резонансу, а значить відчужується.

Отже, сприяючи підліткам у вирішенні їхніх завдань дорослішання, можна сформувати в них чуттєво-тілесну й індивідуально-психологічну стійкість до негативних залежностей. Вирішення завдань дорослішання - це узгодження суб'єктивних (не об'єктивних) протиріч, тілесно представлених в особистості. Конструктивний дозвіл цих протиріч переживається як відкриття в собі нових, надлишкових можливостей при зовнішній і внутрішній фіксації психічного стану суб'єкта «Я - МОЖУ!» переважаючого дефіцитний стан «Я -ХОЧУ»

Україна, яка є невід'ємною частиною світової співдружності, не могла довго перебувати поза глобальною епідемією наркоманії, значущість цієї проблеми у країні зростає з кожним роком. Наша держава вже перетворилася у так звану наркозалежну країну. Небезпеку цієї хвороби можна зрозуміти з даної роботи. Але щоб отримати перемогу над цією хворобою людство повинно перш за все зрозуміти небезпеку цього лиха. Адже у багатьох, особливо у молоді, існує неправильне уявлення про наркотики. Люди помиляються, вважаючи наркоманію розвагою, що відносить у світ приємних відчуттів. Вони навіть не підозрюють, яку небезпеку приховують у собі ці „задоволення”, які наслідки спричиняють нешкідливі на перший погляд захоплення, до якої життєвої трагедії вони призводять.

На мою думку, повністю наркоманію не знищити, адже наркомани у країні були і будуть. Можливо лише зменшити число залежних. Для вирішення цього питання необхідно дивитися у корінь самої проблеми, необхідно з'ясувати причину і створити умови, щоб у майбутньому вона не призвела до небажаних результатів. Я вважаю що ні лікування, не досконале законодавство не розв'яже повністю проблему наркоманії.

Питанню наркоманії необхідно приділяти більше уваги у кожній сім'ї, школі, у навчальних закладах, на підприємствах, популяризувати знання про шкоду наркотиків серед молоді, передусім у періодичній пресі, на радіо - і телепередачах, науково-популярній літературі.

Проблеми можуть бути вирішені лише тоді коли суспільство буде з належною увагою до них ставитися, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання, тоді наркоманію можна буде перемогти. І саме тоді, матиме результат і профілактики, і лікування, і буде впливати на людей чинне законодавство. Адже відомо, якщо особа залежна, то ніякі діючі нормативні акти не можуть їй перегородити шлях, щоб отримати наркотичні або психотропні речовини.

Тому необхідно терміново і активно включатися в боротьбу з наркоманією, як органам державної влади, так і громадянам України, використовуючи для цього весь арсенал доступних засобів.

2. До теорій, що пояснюють причини виникнення наркоманії належать соціальні теорії, теорія взаємодії та теорія особистості. Незважаючи на ефективність кожної із цих теорій, все-таки жодна з них не в змозі дати відповідь на питання - чому людина приймає наркотики? Тому що наркоманія, по суті, є «широкою гамою порушень, що залежить від різних обставин».

4. Погляди різних груп молодого покоління на виправданість застосування наркотиків дуже різноманітні й часто протилежні. Тому умовно розділяють їх на п'ять груп.

5. Поширення наркоманії пов'язане з одночасним існуванням декількох груп факторів, кожен з яких, взятий окремо, не є визначальним. Фактори наркотизації потрібно розглядати в сукупності, умовно їх можна поділити на об'єктивні й суб'єктивні. Всередині об'єктивних причин виділяють макропричини й мікропричини. Суб'єктивні поділяються на індивідуально-біологічні, індивідуально-психологічні й особистісно-психологічні.

6. Серед основних діагностичних критеріїв за допомогою яких можна виявити чи вживає підліток наркотики є: порушення поведінки та сну, розрив зі школою, конфлікти з батьками, вживання жаргонів та специфічний стиль одягу.

7. Розрізняють два основних типи наркоманів - сикерс і хедс. Сикерс - це люди, які в пошуках істини проводять експерименти з наркотиками і їхніми ефектами, і, порівнюючи їх, знаходять новий сенс людського буття. Хедс - це люди, які при вживанні наркотика мають серйозні порушення поведінкових реакцій, як це буває при ендогенних психозах і мозкових травмах при звичайному спілкуванні з оточуючими.

8. Профілактику прийнято поділяти на первинну, вторинну й третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження розвитку наркоманії, вторинна - має на меті засоби стримувати темп розвитку хвороби і попереджувати ускладнення, а третинна - являє собою комплекс реабілітаційних впливів на наркоманів.

9.Сім'я грає дуже важливу роль на всіх етапах розвитку наркоманії. Робота із сім'єю є важливою складовою системи профілактики молодіжної наркоманії. Вона може здійснюватися в декількох формах: індивідуальна робота із членами проблемних сімей, робота із сім'єю в цілому, спеціальні батьківські групи, робота з масовою батьківською аудиторією.



Список використаних джерел

1. Наказ МОЗ РФ і ГК Сен РФ від 05.10.95 р. № 280/88 "Про затвердження тимчасових переліків шкідливих, небезпечних речовин і виробничих факторів, а також робіт, при виконанні яких проводяться попередні та періодичні медичні огляди працівників".

2. Наказ МОЗ РФ від 14.08.97 р. № 244 "Про проведення обов'язкових попередніх, при вступі на роботу, і періодичних медичних обстежень".

3. Загальна гігієна: Навчальний посібник. - К., 1999.

4. Даценко І.І. та ін. Загальна гігієна з основами екології. - К., 1999.

5. Проблеми гігієни аптек. - Львів, 199

6. Баль, Л. В.Педагогу про здоровий спосіб життя дітей: Книжка для вчителя / Л. В. Баль,С.В.Барканов, С.А.Горобатенко; Під ред. Л. В. Баль. - М.: Просвітництво, 2005. - 190 з.

7. Шлозберг, З. Про здоровий спосіб життя / З.Шлозберг, Л.Непорент. - М.:Диалект, 2004. - 256 з.

8. Шухатович, В.Р. Здоровий спосіб життя. Енциклопедія соціології / В.Р.Шухатович. -Мн.: Книжковий Будинок, 2003. - 558 з.

9. Сайт Всесвітньої організації охорони здоров'я.

10. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.

11. Навчальний посібник, Київ «Каравела» 2001, Львів, Новий світ, 2000.

12. Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці - Львів, Афіша, 2000.

13. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності - Київ, КДТЕУ, 1997.

14. Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності - Львів, За вільну Україну,1997.

15. Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти -Львів, 1997.

16. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми.Університецька книга, 2000.

17. Березина С.В.Психологічні особливості наркоманів періоду дорослішання (досвід комплексного експериментально - психологічного дослідження) [Текст]/ / Під ред., Лисецкого К.С. Самара: Вид: - «Самарский університет», 1998. - 148С.

18. Малюченко Г.Н. Профілактика наркоманії в освітньому середовищі: проблемно-орієнтований підхід. [Текст]/ Малюченко Г.Н./ БГПІ, 2001. -С. 76-84

19. Орєшникова І.Б. Попередження підліткової і юнацької наркоманії[Текст]/ /Під ред. Орєшникова І.Б. / Самара: Інститут Психотерапії, 2001.-121С.

20. Щелкунов А.О. Соціально-педагогічні умови профілактики наркоманії серед підлітків та молоді[Текст] // За ред.С.С. Єрмакова / Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб.наук.пр.. - Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2004. - № 16. - С. 48-53.

Размещено на Aїїbеst.гії

...