Валеологія як практична дисципліна

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

валеологія життєдіяльність здоровий

Феномен людини, її діяльності і суспільних відносин є предметом дослідження багатьох природничих (біологія, генетика, антропологія, хімія та ін) та суспільних (історія, філософія, соціологія, психологія, економіка та ін) наук. Проте чимало питань буття людини залишаються невивченими. Зокрема це і питання збереження і покращення здоровя як основи її життєдіяльності. Його актуальність насьогодні особливо велика, оскільки якість здоров'я населення планети погіршується, незважаючи на покращення загального стану життя у більшості країн світу. Незважаючи на здобутки цивілізації, людині не вдалося досягнути максимальної тривалості життя і запобігти розвитку захворювань у продуктивному віці. Підходи до покращення якості здоров'я людини розглядає нова наука валеологія.

Термін «валеологія» (похідний від латинського valeo - "здоров'я" або "бути здоровим") у 1980 р. запропонував основоположник цього наукового напряму російський фармаколог І.І. Брехман. Він одним з перших звернув увагу на необхідність розробки основ нової науки про здоров'я.

Сучасна валеологія - міждисциплінарна наука про здоров'я людини, шляхи його підтримання, формування та збереження в конкретних умовах життєдіяльності. Як навчальна дисципліна вона є сукупністю знань про здоров'я та здоровий спосіб життя людини.

Центральною проблемою валеології є ставлення особистості до індивідуального здоров'я та виховання культури здоров'я в процесі індивідуального розвитку особистості.

Предметом валеології є індивідуальне здоров'я і резерви здоров'я людини, а також здоровий спосіб життя. У цьому полягає одна з найважливіших відмінностей валеології від профілактичних медичних дисциплін, рекомендації яких спрямовані на попередження хвороб.

Об'єкт валеології - практично здорова або у стані передхвороби людина в усіх аспектах її існування його (психофізіологічного, соціокультурного тощо). Маючи справу зі здоровим людьми, які перебувають у групі ризику розвитку хвороби, валеологія використовує функціональні резерви людського організму для збереження здоров'я шляхом залучення до здорового способу життя.

Методом валеології є дослідження шляхів підвищення резервів здоров'я людини, яке включає в себе пошук засобів, методів і технологій формування мотивації на здоров'я, залучення до здорового способу життя і т.д. Тут важливу роль відіграють якісна і кількісна оцінка здоров'я і резервів здоров'я людини, а також дослідження шляхів їх підвищення. Якщо якісну оцінку здоров'я традиційно у своїй практиці використовує медицина, то кількісна оцінка здоров'я кожної конкретної людини є суто специфічною для валеології та успішно доповнює якісний аналіз. Завдяки цьому як фахівець, так і сама людина отримують можливість динамічно оцінювати рівень здоров'я і вносити відповідні корективи у спосіб життя.

Основною метою валеології є дослідження шляхів максимального використання спадкових механізмів та резервів життєдіяльності людини, посилення адаптаційних можливостей організму. У теоретичному плані мета валеології - моделювання та досягнення здорового способу життя. У практичному плані мета валеології - розробка заходів та визначення умов для збереження і зміцнення здоров'я.

Основні завдання валеології:

1. Дослідження та кількісна оцінка стану здоров'я і резервів здоров'я людини.

2. Формування установки на здоровий спосіб життя.

3. Збереження і зміцнення здоров'я людини та його резервів шляхом залучення її до здорового способу життя.

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, що вивчають стан здоров'я людини. Ця відмінність полягає в тому, що у сфері інтересів валеології знаходиться здоров'я і здорова людина, в той час як у медицини - хвороба і хворий, а у гігієни - середовище проживання і умови життєдіяльності людини. Загалом завдання валеології описують основні положення Сократа ("людина, пізнай себе") і Конфуція ("людина, сотвори себе"), тобто основним стратегічним положенням є принцип: "Людина, пізнай і сотвори себе!".

1. ЗВ'ЯЗКИ

Валеологія, навідміну від інших наук, поєднує так дані про людину нагромаджені різними дисциплінами. Її виникнення стало можливим лише тоді, коли рівень знань про життєдіяльність людини у біології, генетиці, фізіології, психології досяг високого рівня і уможливив утворення інтегральних знань з діагностики, прогнозу та управління станом організму і його взаємодії з навколишнім середовищем.

Валеології властиві всі атрибути науки: вона має свій предмет, метод, об'єкт, цілі, завдання і т.д. Тим не менш, слід визначити загальні основи взаємовідносин валеології як самостійної науки (або наукового напряму) з іншими науками, виходячи насамперед з того, що предметом валеології є здоров'я.

Якщо розглядати розділи інших наук, які найчастіше перетинаються з валеологією, можна назвати наступні:

Біологія (загальна біологія, генетика, цитологія та ін) досліджує закономірності життєдіяльності організмів у філогенезі, формує еволюційний погляд на природу здоров'я, створює цілісну картину біологічного світу.

Екологія забезпечує наукову основу раціонального природокористування, досліджує характер взаємин "суспільство - людина - середовище" і розробляє оптимальні моделі їх побудови, формує знання про аспекти залежності здоров'я від навколишнього середовища.

Медицина розробляє нормативи забезпечення здоров'я, обгрунтовує систему знань і практичної діяльності зі зміцнення та збереження здоров'я, запобігання та лікування захворювань. Розділами медицини, які безпосередньо перетинаються з валеологією є: наука про хвороби (патологія), наука про здорове середовище проживання (гігієна), наука про механізми одужання (саногенез) і наука про суспільне здоров'я (санологія).

Фізичне виховання і фізична культура визначають закономірності підтримки і вдосконалення фізичного розвитку і фізичної підготовленості людини як невід'ємних характеристик здоров'я.

Психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, стан психіки в різних умовах життєдіяльності, психологічні аспекти забезпечення здоров'я.

Педагогіка розробляє цілі, завдання, зміст і технології валеологічної освіти і виховання, спрямованих на формування стійкої мотивації людини на здоров'я і її залучення до здорового способу життя.

Соціологія виявляє соціальні аспекти підтримки, зміцнення і збереження здоров'я та факторів ризику здоров'я.

Політологія визначає роль, стратегію і тактику держави в забезпеченні і формуванні здоров'я своїх громадян.

Економіка обгрунтовує економічні аспекти забезпечення здоров'я і, з іншого боку, економічної цінності здоров'я у забезпеченні добробуту народу і безпеки держави.

Зв'язок валеології з іншими науками має двосторонній характер. Використовуючи дані суміжних наук, валеологія сама може дати вагомі результати для розвитку і конкретизації проблем людинознавства.

Найбільш близькими до валеології науками все ж можна вважати медицини та гігієну.

Хоча валеологія і має свою сферу діяльності, слід зазначити, що між валеологією і медичними науками в окремих аспектах важко провести чітку грань, тому інтереси цих наук тісно переплітаються.

При цьому все більшою мірою стає зрозумілим, що йти «від зворотного», від хвороби до одужання, - а насправді саме такий принцип, незважаючи на декларовану ідею профілактики, сповідує медицина - і неправильно, і згубно. Труднощі, однак, полягають у тому, що методології здоров'я поки не існує.

2. НАПРЯМИ

Незважаючи на свою очевидну молодість, валеологія розвивається досить динамічно. Перебуваючи на стику багатьох наук, валеологія завдяки своїй методології, проблематиці, результатам змушує представників цих наук в окремих аспектах по-новому поглянути на власні проблеми. Не дивно тому, що в самій валеології відбувається помітна диференціація, що відображає специфіку інтересів вчених, які прийшли в валеологію з різних галузей наук.

В даний час у валеології можна виділити такі основні напрями.

Загальна валеологія являє собою основу, методологію валеології як науки або галузі знання. Вона визначає місце валеології в системі наук про людину, предмет, методи, цілі, завдання, історію її становлення. Сюди ж слід віднести і питання біосоціальної природи людини і її ролі в забезпеченні здоров'я.

Загальну валеологію можна розглядати як стовбур дерева науки, від якого відходять гілки, галузі валеології.

Медична валеологія визначає різницю між здоров'ям і хворобою і їх діагностику, вивчає способи зовнішнього підтримання здоров'я і попередження захворювань, розробляє методи і критерії оцінки стану здоров'я населення та окремих соціально-вікових груп, використання резервних можливостей організму для усунення хвороби на ранніх стадіях розвитку, досліджує зовнішні і внутрішні фактори, що загрожують здоров'ю, розробляє рекомендації по забезпеченню здоров'я і здорового способу життя людини.

Ймовірно, вже найближчим часом можливості медичної валеології будуть значно розширені у сфері реабілітації, де на зміну домінуючим засобам - фармакології, ножа і спокою - все в більшій мірі будуть використовуватися функціональні методи і засоби. Цілком можливо, що це може призвести і до коректування понять "здоров'я" і "хвороба". Безсумнівна значення має набути медична валеологія в підготовці сімейних лікарів, діяльність яких багато в чому буде орієнтована на первинну профілактику.

Педагогічна валеологія вивчає питання навчання і виховання людини, що має міцну життєву установку на здоров'я та здоровий спосіб життя на різних вікових етапах розвитку. Зараз ця галузь валеології розвивається найбільш динамічно, що зумовлено, принаймні, двома обставинами: 1) потребою суспільства у термінових результативних заходах з оздоровлення людини з; 2) відносною дешевизною запровадження та реалізації валеологічних програм в освітньому процесі в умовах обмеженого державного фінанасування.

Основними поняттями педагогічної валеології є валеологічна освіта, валеологічне навчання, валеологічне виховання, валеологічні знання, валеологічна культура.

Валеологічна освіта - це безперервний процес навчання, виховання і розвитку здоров'я людини, спрямований на формування системи наукових і практичних знань і умінь, поведінки і діяльності, що забезпечують ціннісні ставлення до особистого здоров'я та здоров'я оточуючих людей.

Валеологічне навчання - це процес формування знань про закономірності становлення, збереження та розвитку здоров'я людини, оволодіння уміннями збереження та вдосконалення особистого здоров'я, оцінки формують його чинників; засвоєння знань про здоровий спосіб життя та умінь його побудови, освоєння методів і засобів ведення пропагандистської роботи по здоров'ю та здоровому способу життя.

Валеологічне виховання - це процес формування ціннісно-орієнтованих установок на здоров'я та здоровий спосіб життя, побудованих як невід'ємна частина життєвих цінностей та загальнокультурного світогляду. У процесі валеологічної освіти розвивається разом свідоме ставлення до здоров'я, яке базується на позитивних інтересах і потребах, прагнення до вдосконалення власного здоров'я і до дбайливого ставлення до здоров'я оточуючих людей, до розвитку своєї творчості та духовного світу, до усвідомленого сприйняття і відношенню до соціуму.

Валеологічні знання -це сукупність науково обгрунтованих понять, ідей, фактів, накопичених людством в галузі здоров'я і представляють собою вихідну базу для подальшого розвитку науки і самого валеологічного знання.

Результатом валеологічної освіти повинна стати валеологічна культура людини, яка поєднує усвідомлення людиною своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвитку свого здоров'я,а також уміння поширювати валеологічні знання серед оточуючих.

Завдання педагогічної валеології:

1. Виховання у дітей стійкої мотивації на здоров'я та здоровий спосіб життя на основі освоєння ними знань про пріоритет здоров'я і механізми життєдіяльності організму людини.

2. Навчання дітей засобам і методам оцінки свого фізичного стану і використання функціональних можливостей організму і природних засобів оздоровлення для підтримки свого здоров'я.

3. Валеологічна оцінка і динамічний контроль рівня соматичного здоров'я учнів і організація роботи по їх оздоровленню через систему занять фізичними вправами, психокорекцію, психолого-педагогічні консультації і т.п.

4. Валеологічна оцінка організації та змісту освітнього процесу в освітньому закладі та його відповідна корекція.

5. Робота з батьками з метою створення сприятливих умов для здоров'я учнів в родині.

Робота з педагогічним складом освітньої установи повинна проходити за двома напрямами:

1. створення колективу однодумців-педагогів для здійснення всебічного валеологічного навчання і виховання учнів;

2. валеологічна освіта педагогів, які самі належать до професійнйної групи ризику.

Вікова валеологія вивчає особливості вікового становлення здоров'я людини, її взаємини з факторами зовнішнього і внутрішнього середовища в різні вікові періоди та адаптацію до умов життєдіяльності. На кожному віковому етапі стан будь-якої з систем організму відповідає реалізації генетичної програми саме для цього періоду розвитку. Тобто, мова йде про те, що оцінка рівня здоров'я і окремих його показників повинна бути динамічною, здійснюваної з позицій вікового розвитку індивіда, а не грунтуватися на будь-яких усереднених еталонах дорослого віку.

Диференціальна валеологія займається дослідженням індивідуально-типологічних особливостей здоров'я, побудованих на даних генетичної і фенотипової оцінки індивіда; розробляє методологію побудови індивідуальних програм зміни кількості і якості здоров'я.

Професійна валеологія вивчає питання, пов'язані з проблемою професійного тестування та професійної орієнтації, побудованих на науковообгрунтованих методах оцінки індивідуальних типологічних властивостей особистості. Крім того, вона розглядає особливості впливу професійних факторів на здоров'я людини, визначає методи і засоби професійної реабілітації як у процесі трудової діяльності, так і протягом усієї життєдіяльності.

Спеціальна валеологія досліджує вплив різних особливих, небезпечних і екстремальних факторів на здоров'я людини та критерії безпеки цих факторів, визначає методи та засоби збереження та відновлення здоров'я в результаті впливу таких факторів. Спеціальна валеологія тісно пов'язана з дисципліною "основи безпеки життєдіяльності".

Сімейна валеологія вивчає роль і місце сім'ї та кожного з її членів у формуванні здоров'я, розробляє рекомендації шляхів і засобів забезпечення здоров'я кожного з поколінь і всієї родини в цілому. Мабуть, цей розділ валеології має велике майбутнє, тому що формування здоров'я - від підготовки до дітородіння до виховання усвідомленого ставлення до здоров'я - найбільш цілеспрямовано і послідовно може здійснюватися саме в сім'ї.

Екологічна валеологія досліджує вплив природних факторів і наслідків антропогенних змін у природі на здоров'я людини, визначає поведінку людини в складних умовах зовнішнього середовища з метою збереження здоров'я. Втручання людини в природний розвиток природи створює все більш виразні суперечності між нею і людським організмом, що представляє собою продукт біологічної еволюції. У зв'язку з цим валеологія повинна, з одного боку, вивчати характер впливів зміненої навколишнього середовища на здоров'я людини, а з іншого - розробляти рекомендації про оптимальне, з точки зору здоров'я, поведінку людини в складних умовах.

Соціальна валеологія ставить своєю метою вивчення здоров'я людини в соціумі, в його різноманітних і багатоваріантних відносинах соціального характеру з людьми і з суспільством. У сфері інтересів соціальної валеології та вивчення стану здоров'я в соціальних групах (постійних або тимчасових), як в цілому (колективи, групи), так і кожного з її елементів.

3. АКТУАЛЬНІСТЬ ВАЛЕОЛОГІЇ

В останні десятиліття ріст добробуту людей, розробка високоефективних промислових технологій, порушена, екологія та інші об'єктивні фактори призвели до того, що спосіб життя сучасної людини провокує такі негативні явища як гіподинамія, переїдання, психічне перенапруження і т.д . Тому причиною смертності найчастіше є захворювання, пов'язані саме зі способом життя людини.

Відсутність особистих мотивів у збереженні здоров'я людини призвела до того, що в даний час у всьому світі все спостерігається тенденція до його погіршення. Україна є однією з країн, де погіршення стану здоров'я населення має катастрофічний характер, про що свідчить підвищення захворюваності і смертності, зниження народжуваності і тривалості життя.

Особливе занепокоєння викликає здоров'я дітей. Тривожна статистика катастрофічного стану здоров'я новонароджених багато в чому обумовлена непідготовленістю - фізичною, психологічною, моральною, соціальною - їхніх батьків. Функціональні порушення здоров'я, які простежуються у дошкільному віці багато в чому пов'язані з нездоровим способом життя батьків. Він позначається на адаптації дітей до шкільних навантажень і є причиною подальшого погіршення здоров'я і поганої успішності. За період навчання в школі кількість здорових дітей скорочується у 4-5 разів, особливо у 5-6 класах, коли підвищене навчальне навантаження корелює з критичними змінами в організмі дітей, пов'язаними із статевим дозріванням. особливо складною є ситуація у інноваційних школах (гімназії, ліцеї, спеціалізовані школи тощо) з ускладненими навчальними планами і програмами, де загальна захворюваність в 2-2,5 рази вище, ніж у звичайних НЗ.

Динаміка загальної захворюваності школярів різного віку характеризується неухильним зростанням хронічних форм захворювань. Особливо високими темпами у школярів зростають хронічні хвороби систем кровообігу, крові та кровотворних органів, кістково-м'язової, ендокринної та сечостатевої систем.

У структурі захворюваності школярів переважна частина патології припадає на частку захворювань органів дихання.

З віком у процесі навчання в школі прогресивно наростає число захворювань шкіри, зору; травм. Дуже високі дані по таких захворювань, як тонзиліт, гайморит, карієс, що є першопричиною розвитку хронічних захворювань серцево-судинної, сечостатевої, рухової та інших систем. Серйозними порушеннями відрізняється і психоемоційна сфера здоров'я школярів. У багатьох дітей діагностується по 2-3 патології.

Незважаючи на світову тенденцію до акселерації, насьогодні кількість школярів, які фізіологічними нормами яких відповідають віковим стандартам знизилась до 40-50%, а кількість дітей з нормальним фізичним розвитком -до 13%. Тому тільки 6-8% випускників загальноосвітньої школи можуть вважатися здоровими.

У загальній картині тотального зростання захворюваності особливе місце належить захворюванням у підлітковому віці. У біологічному відношенні він належить до критичних періодів, бо характеризується потужними ендокринними перебудовами, що роблять організм підлітка особливо чутливим до впливу шкідливих факторів, зокрема, - до шкідливих для здоров'я звичок. Разом з тим, дослідження показують, що рівень алкоголізації серед хлопчиків у ряді регіонів коливається від 72 до 92%, а серед дівчаток - від 80 до 94%. До 11 класу палять близько половини юнаків і четверта частина дівчат. До 37% підлітків у віці 12-18 років вживають анаболіки. У 1995 р. зареєстровано близько 20 тис. підлітків, хворих на сифіліс.

Відсутність знань з культури здоров'я та / або нехтування здоров'ям ведуть до того, що 40% школярів не знають, що таке здоровий спосіб життя, 85% не займаються фізичною культурою і спортом, близько 50% (переважно підлітків і старшокласників) вже пробували наркотики, 70 % пізнали "тваринний" секс, на 45% зросла захворюваність гонореєю у юнаків та дівчат 14-16 років. В остаточному підсумку темпи зростання смертності в підлітковому віці порівнянні з цим показником для вікової групи 65-70 років.

Природним наслідком зазначених змін в стані здоров'я дітей та молоді є статистичні дані про смертність і тривалість життя громадян України. Зокрема, за останнє десятиліття відбулося різке зниження її показників - на 6,1 року у жінок і на 11 років - у чоловіків. Разом з тим неухильно зростає кількість людей пенсійного віку - в даний час воно наближається до 25% всього населення України.

Все більшою мірою знижується функція контролю держави за умовами праці та станом екології: 17% працюючих трудяться в умовах, не відповідних санітарно-гігієнічним нормативам за вмістом шкідливих речовин, рівню шуму, вібрації, по мікроклімату і т.д. У втратах трудового потенціалу країни, пов'язаних зі смертю або інвалідизацією, на частку травм і нещасних випадків припадає 38%.

Що стосується екології, то в переважній більшості міст регулярно перевищуються ГДК шкідливих речовин, ? території країни забруднені канцерогенами-диоксидами, чимало областей знаходяться в зоні впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Брудне повітряне середовище шкодить 40% громадян, а більше половини населення користується неякісною питною водою. Якщо ж врахувати вплив різних шкідливих речовин у грунті (пестициди, інсектициди, відходи виробництва та ін), електромагнітні забруднення і т.д., то стають зрозумілими наслідки екологічної катастрофи для здоров'я людей.

4. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

Основні поняття, що визначають закономірності здорового буття людини, наступні: життя, гомеостаз, адаптація, генотип, фенотип, здоров'я, хвороба, спосіб життя. Зрозуміло, при розгляді цих понять буде порушено і цілий ряд інших, що характеризують основні.

Життя - вища форма існування матерії, якій притаманні обмін речовин, здатності до розмноження, росту, активної регуляції свого складу та функцій, різні форми руху, подразливість, пристосовністю до середовища і т.д.

Гомеостаз - здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища організму при мінливих умовах зовнішнього середовища, здатність підтримувати фізіологічні та біохімічні показники в межах норми (наприклад, показники рН, температури тіла). Саме цей показник - розглядається як біологічна основа здоров'я.

Всі біохімічні і фізіологічні показники в людському організмі завжди знаходяться в певному «коридорі», відхилення від кордонів якого може бути більш або менш відчутним. Наприклад, коливання показника рН крові (норма 7,35-7,45) всього на 0,1 може означати потрапляння в реанімаційне відділення. Такі константи організму достатньо жорсткі, проте є і відносно рухомі константи, з широкими пристосувальними значеннями. Жорсткі константи є необхідною умовою збереження життя, а рухомі забезпечують підтримку перше, жорстких констант.

Однак умови, в яких існує організм, постійно змінюються, що неодмінно веде до змін показників гомеостазу. Ця особливість одержала назву "закону відхилення гомеостазу як умови розвитку" і стверджує необхідність постійних навантажень, що тренують як обов'язковий шлях до вдосконалення механізмів гомеостазу і до забезпечення здоров'я. Ось чому слід прагнути до розширення меж цих показників гомеостазу, які можуть бути компенсовані без порушують нормальну діяльність організму наслідків, що має означати перехід на новий, більш високий рівень здоров'я.

Адаптація - можливість живих організмів пристосовуватися до змін зовнішнього середовища або параметрів біосистеми для їх виживання, збереження здоров'я; розвиток нових біологічних властивостей у організму, популяції, виду, біоценозу, що забезпечують їх нормальну життєдіяльність при змінних умовах навколишнього середовища.

Пристосувальний характер життя - одна з її істотних особливостей: вся життєдіяльність організму протікає у відповідності з подіями зовнішнього середовища, зміни якої обумовлюють і зміни життєдіяльності. Мета ж і сенс цих змін в організмі - у забезпеченні збереження і підтримки життя особи і виду, їх розвиток. Адаптація дозволяє підтримувати постійність внутрішнього середовища, збільшує потужність гомеостатичних механізмів, здійснює зв'язок із зовнішнім середовищем і, в кінцевому підсумку, дозволяє підтримувати істотні параметри організму і фізіологічних межах, що забезпечують стабільність системи. На думку академіка П.К. Анохіна, кожен організм являє собою динамічні поєднання стійкості і мінливості, у яких пристосувальні реакції захищають його спадково закріплені життєво важливі константи.

Корисний ефект адаптації полягає також у зростанні здатності організму протистояти руйнівному впливу факторів зовнішнього середовища, тобто резистентності. Вона базується на еволюційно закріплених механізмах, і обумовлює адаптивну норму реакції індивіда або виду в цілому. Зрозуміло, що резистентність - дуже важливий показник організму. Розрізняють три види адаптивних змін - строкові, кумулятивні і еволюційні.

Термінова адаптації характеризується безперервними пристосувальними змінами, що виникають у відповідь на безперервно мінливі умови середовища.

Характерними властивостями термінової адаптації вважаються:

- Їх виникнення лише при безпосередньому зовнішньому впливі, тому термінові реакції не закріплюються в організмі і зникають одразу після усунення цього впливу;

- Характер і інтенсивність строкової адаптатівной реакції точно відповідають характеру і силі зовнішнього подразника;

- Терміновими реакціями організм може відповідати тільки на дії, які за своїми силі, характеру та часу не перевищують фізіологічних можливостей організму.

Кумулятивна адаптація відрізняється такими змінами, які виникають у відповідь на тривалі повторюються зовнішні або внутрішні впливу. При цьому організм стає здатним відповідати більш швидкими, точними і адекватними реакціями на рівні наявних у нього функціональних резервів. Якщо ж повторювані дії відповідають певним закономірностям дратівливих змін (по силі, тривалості, періодичності і т.д.), то організм набуває здатності виконувати велику (за обсягом, інтенсивності, частоті повторень і т.д.) роботу, тобто відбувається перехід адаптованих систем організму в якісно інший стан.

Суть еволюційної адаптації полягає в тому, що якщо змінилися умови середовища зберігаються досить довго (передбачається, що не менше 10 поколінь), то це призводить до адаптивним змін у генній структурі, в результаті чого для наступних поколінь подібні умови стають "своїми", природними.

Адаптивні захисно-пристосувальні реакції поділяються на специфічні та неспецифічні. Перші з них забезпечують стійкість і опірність організму тільки проти даного подразника (типові приклади - адаптація до даних фізичних навантажень в тренуванні і несприйнятливість організму до певних видів збудників інфекційних захворювань у вигляді імунітету). Неспецифічні адаптивні реакції сприяють підвищенню стійкості і загальної опірності організму до будь обурюють факторів зовнішнього середовища. У людини неспецифічний механізм адаптації отримав помітний розвиток через цілеспрямовану вольову тренування, що забезпечує зростання резервних можливостей організму.

Адаптація не завжди повинна розглядатися як позитивне явище. В залежності від виду та характеристик подразника вона може супроводжуватися різним ступенем стимуляції функціональних систем організму, тому що в процесі адаптації вони можуть не тільки активуватися, але і виснажуватися.

У проблемі здоров'я поняття адаптації слід вважати центральним. Суть їх взаємозалежності можна сформулювати таким чином: здоров'я є стан рівноваги між адаптаційними можливостями організму (потенціалом людини) і постійно мінливими умовами середовища. Особливо виразно це проявляється в характері вікових змін адаптації. Так, у новонародженого немає жорстких механізмів адаптації, завдяки чому діапазон адаптації виявляється досить широким, що дозволяє йому виживати в досить великих межах змін умов життєдіяльності. Надалі ж формування жорстких механізмів адаптації супроводжується тим не менш не зменшенням, а зростанням - переважно за рахунок соціально-психологічних факторів - кількості збурюючих факторів. Ось чому з віком зростає кількість людей із зривом адаптації і все менше мають задовільну адаптацію до умов середовища.

Крім вікового обмеження меж і жорсткості адаптації в значній мірі це обумовлено ще двома взаємозалежними обставинами: з одного боку, тим, що замість тренування механізмів адаптації природними факторами існування людина змінює самі умови існування, а з іншого - незатребуваність адаптаційних резервів комфортними умовами життєдіяльності. Тому резерви адаптаційних можливостей в організмі завжди вище, ніж їх реалізація.

Генотип і фенотип. Генотип - це спадкова основа організму, сукупність всіх його генів, локалізованих у хромосомах ядра, інших органелах клітини. У більш широкому значенні це сукупність усіх спадкових факторів організму. Генотип формується як закономірний наслідок генетичного розвитку, обумовленого вдосконаленням адаптаційних механізмів до відносно постійним і мінливих умов зовнішнього середовища.

Під фенотипом розуміють сукупність усіх ознак і властивостей організму, що сформувалися в процесі його індивідуального розвитку. Фенотип визначається взаємодією генотипу, тобто спадкової основи організму, з умовами середовища, в яких протікає його розвиток.

Належність до виду Homo sapiens coвceм не означає, що всі його представники генотипів ідентичні. У цьому відношенні всі люди відрізняються поруч гено-і фенотипічних особливостей:

- Адаптивного характеру, детермінованого клімато-географічними факторами; тому адаптація ескімоса до умов Центральної Африки (як і ефіопа - до умов тундри) виявиться досить неадекватною;

- Історико-еволюційного характеру у вигляді етносу, відмінного своїми специфічними релігійними, національними, культурологічними та іншими особливостями, тому, наприклад, скандинавський етнос відрізняється від монголоїдного;

- Соціального характеру, ведучого до відмінностей у способі життя, культурі, соціальних домаганнях та ін, між інтелігентом і селянином, городянином і жителем села;

- Економічного характеру, обумовленого приналежністю до тієї чи іншої соціально-економічної угруповання (банкір і робочий, бізнесмен і клерк).

Таким чином, характер життєдіяльності організму припускає її детермінованість генотипічну програмою та умовами життя. Це означає, що розвиток особини в кожен даний момент і в перспективі є єдиний процес життя, аж ніяк не зумовлений повністю його генотипом, а детермінований її внутрішньою програмою, в яку генетична компонента включається лише в якості вихідного базису, що коректується по ходу життя. Таке саморозвиток, самопрограмування особи здійснюється під впливом зовнішнього середовища. Проте всі зміни закладених у генах інформації відбуваються в межах біологічної норми реакції. Тобто у дитинчати миші, як його не годуй, ніколи не буде ваги поросяти.

Необхідно відзначити, що в забезпеченні здоров'я, в організації здорового способу життя до теперішнього часу генотипічну компоненті не приділяється належної уваги. Ось чому найчастіше практичні рекомендації з формування здоров'я носять загальний характер і не враховують індивідуальних генотипових особливостей. Під останніми слід розуміти: тип статури, характер згортання крові, тип вищої нервової діяльності, особливості шлункового соковиділення, переважаючий тип вегетативної нервової регуляції і багато іншого.

З іншого боку, і сама людина у виборі траєкторії свого індивідуального розвитку повинен знати (або дізнатися) особливості своєї генетичної природи - без реалізації цієї умови можна говорити про його валеологічної грамотності і валеологічної культури. Зокрема, в такій найважливішій аспекті людської життєдіяльності, як професійна діяльність, в Російській Федерації лише менше 3% людей обрали собі професію, відповідну генотипу. Природно тому говорити про те, що в 97% випадків професійна діяльність приходить у суперечність з властивими її носію індивідуальними особливостями, результатом чого часто стає зрив адаптації і перехід в хворобу.

Размещено на Allbest.ru