Безпека праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Питання поліпшення умов праці стають дедалі актуальнішим і широко обговорюються на загальнодержавному, обласному та районному рівнях. У зв'язку з цим на виконання прийнятих рішень до Кабінету Міністрів України і Комітету Верховної Ради України було подано розроблений проект управлінням з питань охорони праці та здоровя Федерації профспілок України щодо суттєвого покращення стану охорони праці в Україні. Проблемам охорони праці присвячуються дослідження з ряду медичних дисциплін, що є нині науковою медичною основою охорони праці. До таких дисциплін належать гігієна праці, професійна патологія, виробнича санітарія, фізіологія і психологія праці та ін. Велике значення в процесі створення безпечних і здорових умов праці має законодавче регулювання питань охорони праці. Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. На сьогодні основними законами та підзаконними актами, які регулюють правові відносини у сфері охорони праці в умовах виробництва і загалом в суспільстві, є:

? Конституція України;

? Кодекс законів про працю (КЗпП);

Закони:

?«Про охорону праці»;

?«Про охорону здоров'я»;

?«Про пожежну безпеку»;

?«Про використання ядерної енергії та радіаційний захист»;

?«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;

?«Про дорожній рух»;

?«Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»

Актуальність даної теми визначається тим, що на сьогодні в Україні складається дуже небезпечна ситуація в питаннях охорони праці, життя та здоров'я людини. Велика кількість законів залишається на папері і не працюють. Сучасний стан охорони праці та соціального забезпечення зумовлює необхідність їх якнайшвидшого аналізу та розробки методів покращення цього стану.

Мета: проаналізувати стан, наслідки охорони праці та соціального захисту в Україні та надати рекомендації, щодо їх покращення.

Методи: звернення до законів України; аналіз стану охорони праці та соціального захисту в Україні; аналіз наслідків даного стану; звернення до даних державної статистичної звітності Федерації професійних спілок України; розгляд стану охорони праці України в умовах затвердженого плану покращення умов охорони праці на 2011-2016 роки; розгляд фактів соціального захисту України .

Одним з пріоритетів діяльності держави є забезпечення права громадянина на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни. Так, відповідно до ч. 4 ст. 43 Конституції України серед основних трудових прав закріплено право кожного на належні, безпечні та здорові умови праці [3,с. 141].

Необхідність системного вирішення питань у сфері охорони праці об'єктивно визначається загальним низьким рівнем безпеки праці в Україні. Особливо небезпечні умови праці проявляються у сфері безпеки праці високим рівнем виробничого травматизму і професійної захворюваності, незадовільними умовами праці та санітарним станом підприємств, внаслідок чого держава втрачає кваліфікованих працівників, а натомість отримує десятки тисяч осіб, які потребують повноцінного соціального захисту.

Проблема аналізу стану охорони праці традиційно привертає увагу фахівців. Окремі її аспекти аналізувалися в дослідженнях Александрова, Абрамової, Безуглої, Болотіної, Бущенка, Гончарової. Пилипенка,. Прокопенка та ін. [5,с.31].

Конституція України до числа соціальних прав включає право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49), належні, безпечні й здорові умови праці (ст. 43). Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби.

Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів про працю України вказує на право на здорові та безпечні умови праці. Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

Терміном "охорона праці" у вузькому розумінні завжди визначалося

створення для працівників здорових та безпечних умов праці. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. в ст. 1 так визначає охорону праці: "Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі роботи". Виходячи зі змісту закону та інших зазначених вище нормативно-правових актів, більш доцільно, на нашу думку, замість терміна "охорона праці" у вузькому розумінні вживати термін "охорона здоров'я працівників на виробництві", оскільки фактично метою таких заходів є саме охорона здоров'я працівника, збереження його працездатності на виробництві під час виконання трудових обов'язків.

Федерація професійних спілок України оцінює сучасний стан охорони праці в Україні, як критичний.

Таку оцінку ФПУ оприлюднила у національній профспілковій доповіді Президенту України В.Ф. Януковичу (квітень, 2010), в матеріалах, поданих Верховній Раді України до парламентських слухання (листопад, 2010), у проекті Стратегії поліпшення стану охорони праці в Україні, Концепції Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2012-2016 роки та проекті самої програми.

Критичний стан охорони праці в Україні підтверджується даними державної статистичної звітності, науковими дослідженнями Інституту праці АМН України, та матеріалами членських організацій ФПУ про:

- незадовільні умови праці;

- високу захворюваність працюючого населення;

- значні показники виробничого травматизму;

- явно недостатнє фінансування заходів і засобів з охорони праці;

- неповне виконання та недостатня ефективність державної політики у сфері охорони праці та здоров'я працівників. [8, c.1]

1. Незадовільні умови праці

Офіційне державне статистичне спостереження за умовами праці ґрунтується на матеріалах звітної форми № 1-ПВ «Умови праці. Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці», яка надається 1 раз на два роки (непарні).

Згідно бюлетеню "Стан умов праці найманих працівників у 2011 році" Державної служби статистики України, в умовах праці, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, в Україні - станом на 01.01.2012 зайнято 1,3 млн. працівників, у середньому - 28,9% загального числа працюючих.

Питома вага таких працівників у загальній кількості щорічно збільшується. На підприємствах деяких видів економічної діяльності питома вага таких працівників складає: 77,4% (добування вугілля, лігніну і торфу), 55,9% (виробництво коксу і нафтопереробка), 54,6% ( виробництво готових металевих виробів)

Значну кількість таких працівників складають жінки, що негативно позначається на їх здоров'ї, призводить до патології вагітності та впливає на здоров'я нащадків.

У 2011 році , у порівнянні з 2009 роком збільшилась кількість таких працівників на підприємствах наступних видів економічної діяльності: добування паливно-енергетичних корисних копалин (100,3%), виробництво шкіри та виробів із шкіри та інших матеріалів (137,6%), виробництво машин та устаткування (109,5%), виробництво транспортних засобів та устаткування (124,9%), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (102,7%).

В окремих адміністративно-територіальних одиницях України збільшення кількості працівників, зайнятих у шкідливих умовах праці, відбулося у: Миколаївській області (103,4), Рівненській (118,5%), Хмельницькій (105,9%), Черкаській (103,1%).

Зменшення кількості працюючих в шкідливих умовах праці у 2011 році у порівнянні з 2009 роком відмічено серед працівників виробництва гумових і пластмасових виробів (на 19,9%) та у будівництві (на 18,2%), а збільшення - серед працівників виробництва шкіри та виробів із шкіри (на 37,6%) та виробництва транспортних засобів та устаткування (на 24,9%).

На підприємствах України повільно впроваджуються нові прогресивні технології, механізація, автоматизація та роботизація виробничих процесів. Більшість виробничих процесів є енергозатратними, супроводжуються наявністю комплексу шкідливих факторів виробництва, а також значним негативним впливом на довкілля.

Незадовільні умови праці на підприємствах супроводжуються і незадовільним санітарним станом підприємств через погане влаштування та утримання систем водопостачання, каналізування, опалення, вентиляції, освітленості, функціонування санітарно-побутових приміщень, практичної ліквідації підприємств соціально-побутової сфери (централізоване харчування, медичні пункти, санаторії профілакторії та інше).

Незадовільні умови праці зумовлені також масовими порушеннями роботодавцями Порядку, термінів та методики проведення атестації робочих місць за умовами праці. Посилаючись на недостатнє фінансування, керівники підприємств, систематично порушують 5-и річний термін проведення чергової атестації. Наприклад, згідно з даними нагляду Державної експертизи умов праці у 2009 році число таких підприємств у Одеській області становило більше 70%, а у Сумській області порушення методики проведення атестації відмічено більш, як на 30% робочих місць.

За результатами нагляду державної експертизи умов праці у 2011 році через порушення порядку і методики проведення атестації державні інспектори праці вимушені були відмінити значну кількість наказів підприємств про підведення підсумків атестації робочих місць за умовами праці.

Особливо постраждали при цьому працівники, яким в результаті порушень Порядку проведення атестації не було підтверджено стаж роботи у шкідливих умовах праці, що позбавило їх права на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах.

Недоліки у проведенні атестації робочих місць за умовами праці також призводять до недостатнього соціального захисту працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, а саме надання у неповному розмірі всіх пільг і компенсацій, передбачених ст. 7 Закону України «Про охорону праці». [8, c.2-3]

2. Висока захворюваність працюючого населення

Забезпечення громадянських прав на безпечні і здорові умови праці є стратегічним напрямком соціальної політики всіх розвинутих країн. Вона узгоджується з принципами Європейської соціальної Хартії (1998) та Глобальної стратегії Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

Нині проблема охорони здоров'я працюючого населення знаходиться в центрі уваги ВООЗ. На 49 сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я схвалена Глобальна стратегія ВООЗ щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці на кожному робочому місці, у травні 2007 року прийнято Глобальний план дій з охорони здоров'я працюючих на 2008-2017 роки з метою створення відповідної директивної основи для наступного впровадження на національному рівні.

За даними Міжнародної організації праці у світі щорічно реєструється близько 160 млн. випадків професійних захворювань, економічні втрати суспільства від яких оцінюються у розмірі 4-5% світового ВВП, тобто більше 1251,3 млрд. доларів США.

Складною проблемою в Україні є поширення хвороб за класом «Розлади психіки та поведінки», які у 2010 році склали майже 1,2 млн. випадків, з них 608 тис. хворих на хронічний алкоголізм і 700 тис. осіб, що вживають психоактиві речовини.

Ще однією з ознак часу стало зростання захворюваності на туберкульоз серед працездатного населення:

Основним чинниками високої захворюваності населення, зайнятого у виробничій сфері, є:

-низька якість профілактичних медичних оглядів, недостатнє виявлення при їх проведенні початкових проявів професійних захворювань працівників,

- неповний облік диспансерних груп хворих, їх оздоровлення, медична та професійна реабілітація,

- неповне виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів щодо лікування працівників, у яких виявлені захворювання, а також працевлаштування працівників за станом їх здоров'я.

До незадовільного проведення та низької ефективності профілактичних медичних оглядів призвела практична ліквідація інституту медицини праці та цехової медицини (закриття на підприємствах здоров пунктів та медико-санітарних частин, різке зменшення кількості лікарів з професійної патології, цехових лікарів тощо). Так, з 1991 року кількість медико-санітарних частин, заводських лікарень, поліклінік, кількість ліжок, лікарів, цехових лікарів зменшилась у 8-11 разів. В структурі причин смертності провідні місця традиційно займають хвороби системи кровообігу, нещасні випадки (травматизм) та злоякісні новоутворення. [8, c.4,7]

3. негативні наслідки травматизму

Необхідно наголосити, що травматизм на виробництві в Україні має значну соціальну значущість, що підтверджують такі його негативні наслідки, як:

а) усунення потерпілих від трудового процессу через тимчасову непрацездатність або переведення їх на легшу роботу за станом здоров'я, як правило на роботу меншої кваліфікації. Зрозуміло, що загиблі також випадають з виробництва.

В результаті цього підприємства несуть значні економічні втрати через недовиробництво продукції, а прийом нового працівника або переведення травмованого на інше робоче місце за медичними рекомендаціями потребують від роботодавця додаткових витрат на професійну підготовку (перепідготовку) цих працівників, проведення їм додаткових періодичних медичних оглядів та додаткового навчання і перевірки знань з питань охорони праці при прийомі на роботу та при працевлаштуванні на роботу за іншою спеціальністю.

Протягом 2009-2011 років підприємства України втратили через нещасні випадки на виробництві майже 1,6 млн. людино-днів (547,3 тис. - у 2009 році, 529,2 тис. - у 2010 та 482,0 тис. - у 2011 - в середньому шорічно 519,5 тис. людино-днів), що вкрай негативно позначилось на виконанні соціально-економічних та виробничих планів підприємств;

б) величезні виплати відшкодувань потерпілим, а також - членам сімей та утриманцям померлих, які за три роки склали 65,2 млн. грн., в тому числі: у 2009 - 21,3, 2010 - 21,1, а у 2011 - 22,8. При збільшенні цих виплат у 2011 році у порівняння з минулими роками, їх розмір, в середньому, становив 21,7 млн.грн.

Більше половини з цих відшкодувань йдуть на оплату перших п'яти днів по листкам тимчасової непрацездатності, пов'язаної з травмуванням від настання нещасних випадків на виробництві.

в) відчутні витрат роботодавців на ліквідацію наслідків нещасних випадків та аварій (вартість зіпсованого устаткування, зруйнованих будівель споруд тощо), які сягнули в Україні за три останні роки розміру 24,8 млн. грн., в тому числі у 2009 році - 15,0, 2010 - 4,3, а у 2011 - 5,5 млн. грн. (в середньому - 8,3 млн. грн.).

Економічні втрати роботодавців через виробничий травматизм майже у десятки разів перевищують вартість профілактичних заходів, які дозволяють істотно знизити його рівні та попередити його негативні наслідки, проте більшість роботодавців, у погоні за надприбутками ігнорують проведення дієвих заходів щодо попередження виникнення нещасних випадків на виробництві. [8, c.17]

4. Недостатнє фінансування охорони праці

На зазначений стан охорони праці вкрай негативно впливає і явно недостатнє фінансування охорони праці.

Мінімальний рівень витрат роботодавця на охорону праці був передбачений ст.19 Закон України «Про охорону праці»; не сприяли поліпшенню фінансування і зміни до статті 19 Закону України «Про охорону праці», прийняті Верховною Радою України у 2011 році.

Мінімальний розмір витрат на охорону праці, визначений Законом України «Про охорону праці» із змінами 2011 року, не відповідає нинішнім економічним умовам України, коли значно виросли (у десятки разів) ціни та вартість цих заходів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 994-2003 року.

Не дивлячись а неодноразові пропозиції профспілок, витрати на охорону праці не виділені окремим рядком бюджетної класифікації у державному та місцевих бюджетах, ці витрати були виключені з форми статистичного спостереження за виробничим травматизмом, і явно не відповідають умовам сьогодення.

Зазначені недоліки призводять до того, що комплексні заходи підприємств з поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, (за результатами атестації робочих місць за умовами праці та згідно з вимогами постанови КМУ № 994-2003) фінансуються не повністю, а отже є недостатньо ефективними ;

Положення з фінансуванням заходів з охорони праці погіршується тим, що деяких підприємствах, особливо приватної форми власності, не укладаються колективні договори, в яких були б передбачені витрати підприємства на охорону праці.

Сприяє такому положенню і відсутність на підприємстві профспілкової організації, яка змогла б налагодити належний громадський контроль за фінансуванням заходів з охорони праці.

Негативно вплинула на фінансування заходів з охорони праці ліквідація свого часу фондів підприємств з охорони праці. [8, c.18]

5. Неповне виконання та недостатня ефективність державної політики у сфері охорони праці

Неповне виконання та недостатня ефективність державної політики у сфері охорони праці проявляється неповним виконанням цих повноважень з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади, передбачених вимогами статей 32-37 Закону України «Про охорону праці».

Про недостатню ефективність державної політики у сфері охорони праці свідчать:

- відсутність загальнодержавної програми поліпшення стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, хоча Концепція цієї програми була давно затверджена;

- відсутність системи управління охороною праці на галузевому та регіональному рівнях;

- недостатнє оновлення нормативної бази у сфері безпеки, гігієни парці та виробничого середовища, наявність серйозних недоліків у розробці проектів нових нормативних актів з охорони праці;

- прийняттям нормативно-правових актів (наприклад, Закон України «Про засади державного нагляду у сфері господарської діяльності», який не відповідає положенням Конвенцій МОП № 81 і № 129 в частині повноважень інспекції праці та охорони праці);

- низька ефективність адміністративних заходів та карної відповідальності за порушення вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці;

- позиція представників державних органів влади щодо обговорення розділу «Охорона праці» проекту Трудового кодексу;

- недостатньо ефективна та нераціональне використання профілактичних заходів з охорони праці та попередження нещасних випадків на виробництві Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- недостатнє використання у сфері охорони праці наукових досліджень Національного НДІ охорони праці. [8, c.19]

6. Ініціативи ФПУ щодо поліпшення стану охорони праці

Ініціативи ФПУ щодо поліпшення стану охорони праці направлені на:

- напрацювання проектів законодавчих актів у сфері охорони праці, а також соціального захисту працюючих у важких та шкідливих умовах праці (пропозиції до проекту Трудового кодексу, законопроекту про зміни до статей 7 і 13 Закону України «Про охорону праці», до Кодексу законів про працю України, до Кодексу про адміністративні правопорушення, нова редакція постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці».

- посилення громадського контролю профспілок шляхом проведення акцій з основних напрямків охорони праці та поліпшенням підготовки представників профспілок з питань охорони праці

- розширення участі представників ФПУ та її членських організацій у здійснення громадського контролю за охороною праці та підготовці профспілкового активу з питань охорони праці.

- вдосконалення виявлення і профілактики професійних захворювань шляхом відновлення системи промислової медицини, регулярних профілактичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій;

- виконання вимог законодавства з охорони праці, зокрема реалізацію у повному обсязі положень регіональних і галузевих програм, колективних договорів та угод, усунення недоліків у проведенні атестації робочих місць;

- обов'язкового проведення періодичних профілактичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів щодо оздоровлення працівників, попередження виникнення у них професійних захворювань;

- регулярне підвищення кваліфікації керівників усіх ланок підприємств, організацій та установ з питань забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці, організацію навчання і підготовки працівників з питань охорони праці,

- використання в повному обсязі прав профспілок щодо захисту соціальних прав трудящих, активну участь профспілкових активістів усіх рівнів у громадському контролі за охороною праці. [8, c.19]

У другій половині XX ст. поряд з поняттям "соціальне забезпечення" з'явилося поняття "соціальний захист", яке дедалі ширше стало застосовуватися в міжнародних правових актах і зарубіжній юридичній практиці.

У Хартії основних прав трудящих Співтовариств (Європейський Союз, 1989 р.) у ст. 10 право на соціальний захист сформульовано так: "Відповідно до національних нормативних положень кожний працівник в країнах ЄС має право на достатній соціальний захист і залежно від свого статусу і розміру підприємства, на якому він працює, користується відповідними соціальними благами. охорона праця соціальний захист

Сімнадцять фактів про діючу в Україні систему соціального захисту та соціального забезпечення:

1. Державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення визначають близько

30 законодавчих актів, серед яких провідне місце належить законам України, указам Президента та постановам Кабінету Мінiстрів України.

2. Різноманітні пільги, соціальні виплати та соціальні послуги в Україні безпосередньо передбачені у 58 законах та більше ніж 120 підзаконних нормативно-правових актах.

3. Згідно з чинним законодавством, в Україні нараховується близько 120 категорій пільговиків, з яких лише 45 категорій мають право на пільги за соціальною ознакою, а 57 - за професійною.

4. За оцінками різних експертів, загальна вартість задекларованих у чинному законодавствi пільг складає від 3,8 до 5,8 млрд. дол. США на рік, проте реально фінансується лише незначна їх частина.

5. В Україні налічується понад 130 категорій одержувачів різних видів соціальних виплат, з яких лише 70 отримують виплати за соціальною ознакою, та близько 50 - за професійною.

6. Усі пільгові, в т. ч. соціально незахищені, категорії громадян мають право на більш як 120 видів пільг, а також понад 60 видів соціальних і компенсаційних виплат.

7. Загальна чисельність громадян України, які мають право на використання тих або інших видів пільг, встановлених чинним законодавством, становить близько 15 млн. громадян.

8. Державні цільові позабюджетні фонди щороку обслуговують майже 14,5 млн. працездатних осіб і 14 млн. пенсіонерів, 320 тис. потерпілих на виробництві осіб та від 500 до 600 тис. Безробітних громадян.

9. Серед соціально незахищених категорій найбільшою за обсягом видатків є пенсіонери: 2008 року видатки на фінансування різних заходів соціального захисту цієї категорії склали 42,65 млрд. грн., або 58% усіх видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення.

10. “Соціальний захист та соціальне забезпечення” - найбільша видаткова стаття зведеного бюджету України, обсяг якої перевищує навіть видатки на охорону здоров'я, освіту та економічну діяльність.

11. У 2008 році видатки за статтею “Cоціальний захист та соціальне забезпечення” становили майже 74 млрд. грн., або 24% усіх видатків зведеного бюджету України, що склало 7,8% ВВП.

12. Реальний обсяг видатків на сферу соціального захисту та соціального забезпечення щонайменше

у 2,5-3 рази перевищує ту суму, що проходить у зведеному бюджеті України за видатковою статтею “Соціальний захист та соціальне забезпечення”.

13. В Україні серед заходів соціального захисту переважають грошові трансферти населенню (cоціальні та компенсаційні виплати): 2008 року видатки на їх фінансування склали 47 млрд. грн.

14. Починаючи з 2006 року, в Україні стрімко зростають натуральні трансферти населенню (перш за все, за рахунок збільшення кількості пільговиків): видатки на їх фінансування зросли з 5 млрд. грн. у 2005 році до 25 млрд. грн. у 2008 році.

15. Видатки на фінансування зобов'язань у межах загальнообов'язкового соціального страхування за рахунок державних цільових позабюджетних фондів постійно зростають: 2008 року вони склали майже 164 млрд. грн., або 17% ВВП.

16. Соціальні видатки зведеного бюджету та видатки державних цільових позабюджетних фондів 2008 року разом склали 276 млрд. грн., або 29% ВВП. Серед розвинених країн свiту за цим показником Україну випереджають тільки Швеція та Франція.

17. В розрахунку на одну особу соціальні видатки в Україні є одними з найнижчих у світi: 2005 року вони складали 1677 дол. США на рік. У зазначений період нижчими були тільки відповідні показники у Кореї та Мексиці. [7, c.6]

Соціальні потреби найбільш незахищених прошарків населення задовольняються недостатньою мірою. Високий рівень бідності в Україні, особливо серед сімей із дітьми або непрацездатними особами працездатного віку та сімей, де один із членів має інвалідність, свідчить про недостатню ефективність підтримки найбільш соціально незахищених категорій населення. Надання соціальної допомоги та інші заходи соціального захисту не завжди спрямовуються на задоволення потреб найбідніших чи найбільш соціально незахищених категорій населення. Це призводить до неефективного використання бюджетних ресурсів. Окремі види соціальної допомоги дотепер надаються без урахування розміру доходів громадян. Як наслідок, багато домогосподарств, які не завжди потребують соціальної допомоги з боку держави, все ж отримують її. В той же час, соціальна допомога, що надається домогосподарствам, які справді її потребують, не достатнья для того, щоб задовольнити навіть найнагальніші їх потреби18.

Крім того, на ефективність української системи соціального захисту та соціального забезпечення негативно впливає відсутність двох важливих складових, а саме:

системи оцінювання впливу різних заходів соціального захисту на становище їх одержувачів та системи ефективного обліку громадян, які потребують соціального захисту з боку держави .

Вищі органи державної влади України визначають державну політику у сфері соціального захисту тат соціального забезпечення шляхом розробки і прийняття законів та інших нормативно-правових актів, виходячи з повноважень, передбачених Конституцією та законами України. До проведення конституційної реформи одними з найбільш ефективних у цій сфері були укази Президента України.[7, c.100]

Література

1. Грищук М. В. Основи охорони праці: Підручник. -К.: Кондор, 2005. -238 с.

2. Ізуїта П. О. Правове регулювання охорони праці в умовах ринкової економіки . - X. : Нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 17.

3. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - № 30. - С. 141.

4. Матеріали Internet - сайту www.forca.com.ua/knigi/zakoni/

5. Охорона праці. Аналіз стану охорони праці в Україні // -2011- №3. - с. 31-35

Размещено на Allbest.ru