Досвід зарубіжних країн у реалізації заходів з охорони праці

Важливе місце в сфері забезпечення безпечних та здорових умов праці в країнах Європейського Союзу посідають організації трудящих (частіше всього це профспілкові організації). Слід зазначити, що функції та повноваження організацій трудящих у питаннях охорони праці різних європейських країн значно різняться. Як правило, функції та повноваження представницьких органів визначається в їхніх відносинах з роботодавцями. Вони визначаються трьома основними моментами: правом на одержання інформації і дачу консультацій, правом стежити за дотриманням норм в області безпеки і гігієни праці всередині і поза підприємством, правом накладати заборону або відмовлятися від згоди на рішення, прийняті роботодавцем у цій області. Останнє право було надано представникам трудящих у ФРН, Нідерландах і Люксембурзі. Представники трудящих Данії наділені деякими правами щодо прийняття спільних рішень, але ці права носять обмежений характер, а в Бельгії і у Франції це право стосуються лише деяких рішень роботодавця.

У всіх інших державах -- членах Європейського Союзу представники трудящих можуть одержувати інформацію з питань гігієни і безпеки праці і з ними повинні проводитися консультації з цих питань. Так, у більшості країн ЄС прийняті правові акти загального характеру що передбачають, наприклад, що представники трудящих мають доступ до будь-якої інформації, необхідної їм для виконання своїх задач, або що з ними проводяться консультації з усіх питань, що стосується безпеки праці, охорони здоров'я і добробуту [8, с.13].

У більшості країн -- членів Європейського союзу представники трудящих (принаймні, на найбільш великих підприємствах або на підприємствах з найбільшими ризиками для працівників) мають право на одержання і розгляд періодичних документів про заходи, які підприємство має намір здійснювати в області гігієни і безпеки праці, а у Франції, Бельгії і Нідерландах ще і річних програм діяльності адміністрації. У цих трьох країнах підприємці повинні представляти через визначений час звіт про хід виконання таких програм. Крім того, у більшості держав -- членів Європейського Союзу роботодавці зобов'язані вести реєстри з вказівкою в них частоти випадків виробничого травматизму і професійних захворювань, застосування або наявності отруйних речовин, а також результатів біологічних спостережень за робітничим середовищем. В Італії колективні угоди передбачають кілька таких реєстрів, наприклад реєстр факторів потенційних ризиків у кожному робітничому середовищі або реєстр даних про неявку на роботу, про захворювання, нещасні випадки, результати медичних оглядів і т.д., що стосуються осіб найманої праці, які працюють в однакових умовах.

Крім права на одержання інформації і на участь у консультаціях, у всіх країнах -- членах Європейського Союзу представники працівників у тій або іншій формі мають право брати участь в інспектуванні робочих місць і в розслідуванні випадків виробничого травматизму, але в цій області відзначається велика розмаїтість у ступені участі трудящих. Відповідно до законодавства Ірландії і Нідерландів, права трудящих досить обмежені: в Ірландії їхні представники можуть тільки супроводжувати інспектора з праці при відвідуванні підприємства; у Нідерландах вони мають право знайомитися з умовами праці на підприємстві, однак, що це означає на практиці, не ясно. В той же час, у Великобританії представники працівників мають право стежити за безпекою праці й охороною здоров'я трудящих. Британський акт, що стосується делегатів з безпеки праці і комітетів з безпеки праці, як і численні колективні угоди в Італії, дозволяють трудящим проводити свої власні інспекції і розслідування. В Італії і Норвегії інспектора з охорони праці зобов'язані консультуватися з представниками профспілок перед прийняттям своїх розпоряджень щодо порушень трудового законодавства й умов праці (у смислі техніки безпеки) [9, с. 19-22]. У більшості інших країн -- членів Європейського Союзу право контролювати застосування норм належить змішаному комітету з безпеки праці, що означає, що роботодавець і представники осіб найманої праці можуть спільно проводити періодичні інспекції робочих місць і розслідування випадків виробничого травматизму [2, с.105].

Слід зазначити, що у всіх європейських країнах порушення правил техніки безпеки й інших правил охорони праці тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову (майнову), а також кримінальну відповідальність у вигляді штрафу або тюремного ув'язнення. Так, Кримінальні кодекси багатьох країн містять спеціальну статтю (або кілька статей), що встановлює відповідальність за порушення правил охорони праці, у ряді випадків досить значну, наприклад, згідно КК Італії (ст.437), -- до 10 років тюремного ув'язнення. Нещасний випадок на виробництві, що викликав серйозні наслідки, і особливо зі смертельним результатом, може стати основою застосування кримінально-правових норм, що не мають прямого відношення до забезпечення охорони праці, наприклад смерть або заподіяння шкоди здоров'ю з необережності. У деяких країнах за порушення правил з охорони праці допускається кримінальна відповідальність (штраф) у відношенні юридичної особи (корпорації) [11, с.220].

Висновки

Важливим напрямком діяльності України на сьогоднішньому етапі є адаптація національного законодавства до законодавства Європейського Союзу. Особливе значення ця діяльність набуває в сфері законодавства про охорону праці. охорона праця міжнародний робочий

1. До найважливіших документів Європейського Союзу, які закріплюють вимоги та стандарти в сфері охорони праці відносяться: Директива Ради № 89/391/ЄЕС «Про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров'я працівників під час роботи» від 12 червня 1989 р., Директива Ради № 89/654/ЄЕС «Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров'я в робочих зонах» від 30 листопада 1989 р., Директива Ради № 89/655/ЄЕС «Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров'я при застосуванні робочого обладнання працівниками під час роботи» від 30 листопада 1989 р., Директива Європейського Парламенту та Ради № 98/37/ЄС «Про зближення законодавства держав-членів стосовно машин і механізмів» від 22 червня 1998 р., Директива Європейського Парламенту і Ради № 97/23/ЄС «Про зближення законодавства держав-членів щодо устаткування, яке працює під тиском» від 29 травня 1997 р., Директива Ради № 87/404/ЄЕС «Про зближення законодавства держав-членів щодо простих посудин, що перебувають під тиском» від 25 червня 1987р., Директива Ради № 89/656/Є ЕС «Про мінімальні вимоги безпеки та охорони здоров'я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці» від 30 листопада 1989 р., Директива Ради № 89/686/ЄЕС «Про зближення законодавств держав-членів щодо засобів індивідуального захисту» від 21 грудня 1989 р., Директива Ради № 92/58/ЄЕС «Про мінімум вимог до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці» від 24 червня 1992р.

2. З метою приведення національного законодавства про охорону праці до вимог вищенаведених документів необхідно провести такі заходи:

доповнити КЗпП України та Закон України «Про охорону праці» статтею такого змісту: «Роботодавець вживає заходи, необхідні для безпеки і захисту здоров'я працівників, на підставі наступних загальних принципів техніки безпеки:

а) запобігання ризикам;

б) оцінка ризиків, яких не можна уникнути;

в) усунення небезпек у їх джерелах;

г) врахування людського фактора під час роботи, особливо, при облаштуванні робочих місць, виборі засобів праці, робочих і технологічних процесів, передусім, з точки зору полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому машиною, а також послаблення її шкідливого впливу на здоров'я;

д) адаптування до технічного прогресу;

е) виключення або зменшення небезпек;

ж) планування запобігання небезпекам з урахуванням стану техніки, організації праці, умов праці, соціальних відносин і впливу навколишнього середовища на робочому місці;

з) надання пріоритету колективним захисним заходам над індивідуальними захисними заходами;

і) належний інструктаж працівників»;

доповнити КЗпП України та Закон України «Про охорону праці» статтею такого змісту: «Роботодавець здійснює необхідні заходи з тим, щоб роботодавці працівників інших підприємств, залучених до роботи на його підприємстві або виробництві одержували призначену для них інформацію стосовно: загроз для безпеки і здоров'я, а також захисних та запобіжних заходів на підприємстві або виробництві в цілому, а також для кожного робочого місця або виду робіт; чисельності працівників для надання першої допомоги, боротьби з пожежею і евакуювання працівників, їх підготовки та обладнання, що є в їх розпорядженні»;

розробити комплексний нормативно-правовий акт, який би комплексно регламентував питання висвітлені у Директиві Ради №89/654/ЄЕС «Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров'я в робочих зонах» від 30 листопада 1989 р. Вказана директива закріплює обов'язки роботодавця щодо забезпечення безпеки і захисту здоров'я в робочих зонах, встановлює мінімальні норми щодо безпеки і захисту здоров'я для робочих зон, що використовуються вперше та мінімальні приписи щодо безпеки і захисту здоров'я для робочих зон, що вже використовуються;

розробити на основі Директиви Ради № 92/58/ЄЕС «Про мінімум вимог до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці» від 24 червня 1992р. національний нормативно-правового акту, який би закріплював вимоги до застосування знаків безпеки і гігієни праці.

Список використаної літератури

1. Афанасьєв В.Г. Научное управление обществом. -- М.: Наука, 1979. -- 365 с.

2. Керимов Д.А. Философские проблемы права. -- М.: Мысль, 1972. -- 470 с.

3. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. -- СПб.: «Юридический центр Пресс», 2003. -- 430 с.

4. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. -- М.: Юрист, 2001. -- 776 с.

5. Макаренко Г. Право на працю: конституційні гарантії та реалії. // Юридичний вісник України. -- 2006. -- № 17. -- С.3.

6. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» // Відомості Верховної Ради. -- 1999. -- № 46-47. -- Ст.403.

7. Сивко В.Й. Трудове право України: Учеб. посіб. -- К.: Вікар, 2003. -- 156 с.

8. Процевский А.И. Предмет советского трудового права. -- М.: Юрид. лит., 1979. -- 244 с.

9. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. -- М.: Юрайт, 2000. -- 432 с.

10. Теория права и государства. Учебник / О.Ф. Скакун, Н.К. Подберезский. -- Х., 1997. -- 496 с.

11. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. В.Г. Стрекозова. -- М.: «Интерстиль», 2000. -- 373с.

12. Алексеев С.С. Право: азбука -- теория -- философия. Опыт комплексного исследования. -- М.: Статут, 1999. -- 712 с.

13. Закон України «Про міжнародні договори України» // Відомості Верховної Ради. -- 2004. -- № 50. -- Ст.540.

14. Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів №159. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева -- 667с.

15. Конвенція про інспекцію праці у промисловості й торгівлі № 81. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1919-1964, Том I Міжнародне бюро праці, Женева -- 678с.

16. Конвенція про інспекцію праці в сільському господарстві № 129. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева -- 667с.

17. Конвенція про техніку безпеки та гігієну праці на портових роботах № 152. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці 1965-1999, Том II Міжнародне бюро праці, Женева -- 667с.

Размещено на Allbest.ru