Характер можливих хімічних надзвичайних ситуацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характер можливих хімічних надзвичайних ситуацій

Серед хімічно небезпечних об'єктів на території України можна виокремити:

- заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі

установки і агрегати, які виробляють або використовують водень хлористий;

- заводи або їх комплекси по переробці нафтопродуктів;

- виробництва інших галузей промисловості, які використовують водень хлористий;

- підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки,

водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

- транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

- склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства тощо.

Безпека функціонування хімічно небезпечних об'єктів залежить від багатьох факторів: фізико-хімічних властивостей сировини, напівпродуктів і продуктів, від характеру технологічного процесу і надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматизації, ефективності засобів протиаварійного захисту і т.д. Крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і перевезення водню хлористого в значній мірі залежить від рівня організації профілактичної роботи, своєчасності і якості планових попереджувальних робіт, підготовленості і практичних навиків персоналу, системи нагляду застаном технічних засобів проти аварійного захисту.

Наявність такої кількості факторів, від яких залежить безпека функціонування хімічно небезпечних об'єктів, робить цю проблему надто складною. Як показує аналіз причин виникнення великих хімічних аварій, що супроводжуються викидом (виливом)хлороводню, на сьогодні неможливо виключати вірогідність виникнення аварій, які приведуть до ураження виробничого персоналу і населення, яке розташовано в районі функціонування хімічно небезпечного об'єкту. Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують водень хлористий, показує, що в їх технологічних лініях обертається, як правило, незначна кількість токсичних хімічних продуктів. Значно більша кількість водню хлористого за об'ємом знаходиться на складах підприємств. Це призводить до того, що при аваріях у цехах підприємств в більшості випадків має місце локальне зараження повітря, обладнання цехів, території підприємств. При цьому ураження в таких випадках може отримати в основному виробничий персонал.

При аваріях на складах підприємств, коли руйнуються ємності, водень хлористий розповсюджується за межі підприємства, що призводить до масового ураження не тільки персоналу підприємства, але і населення, яке знаходиться в зоні ураження суб'єкта господарської діяльності.

Кількість населення, яке потрапляє в зону можливого хімічного зараження водню хлористого (тис. осіб.)

1. Під зоною можливого хімічного зараження сильнодіючої отруйної речовини хлороводню розуміють площу кола з радіусом, який дорівнює глибині розповсюдження хмари зараженого повітря з концентрацією ураження (токсодозою).

2. Для міст та інших населених пунктів ступінь хімічної небезпеки оцінюється по частці території, яка потрапляє в зону МХЗ водню хлористого, допускаючи, що населення розміщено рівномірно на всій території.

Місткість складу хлороводню на будь-якому підприємстві визначається в залежності від необхідного запасу, що забезпечує безперервну роботу підприємства, а також від максимально допустимого накопичення на виробничій площадці товарної продукції, що підлягає відправці споживачам.

Відповідно, норми зберігання хлороводню на кожному підприємстві визначаються з розрахунком умов їх споживання, вироблення, транспортування, попередження аварійних ситуацій, профілактичних зупинок, сезонних поставок, а також токсичності, пожежної і вибухової безпеки.

Як правило, на підприємствах мінімальні запаси хімічних продуктів створюються на три доби, а для заводів з виробництва окремих хімічних речовин і мінеральних добрив - на період до 10-15 діб. В результаті на великих хімічних підприємствах, а також на складах в деяких портах і на транспорті, що перевозить хлороводень, можуть одночасно зберігатися тисячі тон різних сильнодіючих отруйних речовин.

На виробничих площадках або на транспорті СДОР, як правило, знаходиться в стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або залізобетону, в яких підтримуються умови, що відповідають заданим режимам зберігання. Форма і тип ємностей вибираються виходячи із масштабів виробництва або використання, умов їх транспортування. Найбільш широке розповсюдження сьогодні отримали ємності циліндричної форми та шарові резервуари.

Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. В кожній групі передбачається резервна ємність для перекачування СДОРна випадок їх виливу із якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів за периметром робиться замкнуте обвалування або загороджувальна стінка з негорючих і стійких до корозії матеріалів висотою не менше 1 м.

Внутрішній об'єм обвалування, розраховується на повний об'єм групи резервуарів. Відстань від резервуарів до підошви обвалування або загороджувальної стінки приймається рівною половині діаметру.

Для зберігання СДОР на складах підприємств використовуються в основному наступні способи:

- в резервуарах під високим тиском;

- в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного (низькотемпературне сховище), або до 1 Па (ізотермічне сховище, при цьому використовуються шарові резервуари великої місткості);

- зберігання при температурі навколишнього середовища в закритих ємностях (характерно для висококиплячих рідин).

Спосіб зберігання СДОР у більшості визначає їх поведінка при аваріях (розкриття, пошкодження, руйнування оболонок резервуарів).

У випадку руйнування оболонки ємності, що зберігала СДОР під тиском, і наступного розливу великої кількості речовини в піддонь(обвалування) його попадання в повітря може здійснюватися протягом тривалого часу.

Масштаби ураження при хімічно небезпечних аваріях дуже сильно залежать від метеорологічних обставин і умов зберігання СДОР. Так, іноді сильний викид може не спричинити значної шкоди або його наслідки будуть мінімальними, в той же час менший викид в інших умовах може призвести до більшої шкоди. хімічний небезпечний зараження хлористий

Із зазначених особливостей хімічних небезпечних аварій слідує: захисні заходи і, в першу чергу, прогнозування, виявлення і періодичний контроль за змінами хімічної обстановки, оповіщення персоналу підприємства, населення і сил ЦО, повинні проводитися з надзвичайно високою оперативністю; серед населення і сил ЦО, що знаходяться в зона розповсюдження СДОР, можуть бути уражені, для обслідування яких і надання їм медичної допомоги знадобляться значні сили і засоби.

Соляна кислота дуже небезпечна для здоров'я людини. При попаданні на шкіру викликає сильні опіки. Особливо небезпечне потрапляння в очі. При попаданні соляної кислоти на шкірні покриття її необхідно негайно змити сильним струменем води.

Дуже небезпечні туман і пари хлороводню, що утворюються при взаємодії з повітрям концентрованої кислоти. Вони подразнюють слизові оболонки і дихальні шляхи. Тривала робота в атмосфері HCl викликає катари дихальних шляхів, руйнування зубів, помутніння рогівки очей, виразку слизової оболонки носа, шлунково-кишкові розлади.

Гостре отруєння супроводжується хриплістю голосу, задухою, нежиттю, кашлем.

У випадку витоку або розливу соляна кислота може завдати істотної шкоди навколишньому середовищу. По-перше, це призводить до виділення пари речовини в атмосферне повітря в кількостях, які перевищують санітарно-гігієнічні нормативи, що може спричинити отруєння всього живого, а також появи кислотних опадів, які можуть призвести до зміни хімічних властивостей ґрунту і води.

По-друге, вона може просочитися в ґрунтові води, в результаті чого може відбутися забруднення внутрішніх вод. Там, де вода в річках і озерах стала досить кислою (рН менше 5) зникає риба. При порушенні трофічних ланцюгів скорочується число видів водних тварин, водоростей і бактерій.

У містах кислотні опади прискорюють процеси руйнування споруд з мармуру і бетону, пам'ятників і скульптур. При попаданні на метали соляна кислота викликає їх корозію, а, реагуючи з такими речовинами, як хлорне вапно, діоксид марганцю, або перманганат калію, утворює токсичний газоподібний хлор.

У разі розливу соляну кислоту змивають з поверхонь великою кількістю води або лужного розчину, який нейтралізує кислоту.

Хлоридна кислота зумовлює кислу реакцію шлункового соку. Концентрація хлоридної кислоти в шлунковому соку людини (при стимуляції) в нормі дорівнює 0,4-0,6%. При надходженні їжі в шлунок відносна кількість соляної кислоти у вмісті шлунка зменшується. При проведенні досліджень кількість соляної кислоти в шлунку виражають у титраційних одиницях. У нормі вміст соляної кислоти складає:

Соляна кислота Натщесерце (базальна секреція):

вільна - не більше 20 титраційних одиниць;

загальна кислотність - 40 титраційних одиниць.

Стимульована секреція (гістаміном):

вільна - 60-85 титраційних одиниць;

загальна кислотність - 80-100 титраційних одиниць.

Соляна кислота утворюється в парієтальних клітинах, функціональна активність яких регулюється:

ацетилхоліном, гастрином і гістаміном за допомогою стимуляції специфічних рецепторів;

простагландинів і соматостатин - найбільш важливі фактори, які інгібують її синтез і секрецію.

Між рецепторами існує певний взаємозв'язок, незважаючи на те, що кожен вид рецепторів розташований ізольовано. Основним стимулятором парієтальних клітин є гістамін, і саме він відіграє провідну роль у стимуляції секреції соляної кислоти. Основні функції соляної кислоти:

- бере участь в активації пропепсиногенів;

- створює оптимальну кислотність, при якій пепсини максимально активні;

- викликає денатурацію і набухання білків та інших інгредієнтів їжі, що робить їх більш доступними для впливу ферментів і сприяє їх ферментативному розщепленню;

- сприяє утворенню казеїну із казеїногену разом з пепсинами та хімозином;

- виражені бактерицидні і бактеріостатичні властивості шлункового соку визначаються присутністю соляної кислоти; виявлена залежність між бактерицидністю нейтрального або слаболужного соку від інтенсивності шлункового лейкопедезу;

- побічно бере участь у збудженні клітин залоз дна шлунка;

- безпосередньо і опосередковано впливає на функціональну активність наступних відділів травного тракту.

Соляна кислота синтезується всередині специфічних структур - туболовезикул (каналякулій), парієтальних клітинах, де її концентрація дуже висока.

Будова шлунка В даний час найбільш поширені дві гіпотези, які пояснюють процес утворення хлоридної кислоти:

гіпотеза Давенпорта (Davenport) - в обкладочних клітинах відбувається синтез вугільної кислоти (Н2С03) з вуглекислого газу (С02), що утворюється в реакціях окислення глюкози, і води. Карбонатна кислота дисоціює на водневий і бікарбонатний іони, що і забезпечує появу внутрішньоклітинного протона.

«Редоксгіпотеза» - джерело іона водню (Н+) - субстратний водень, який утворюється в реакціях обміну речовин. У просвіт залози хлоридна кислота (HCI) проникає проти градієнта концентрації 1:1000000 шляхом активного транспорту через апікальні мембрани парієтальних клітин (секреторна поверхня клітини), в яких знаходяться спеціальні канальці за участю специфічного білка. Процес виходу іонів водню в канальці є енергозалежним і відбувається за участю переносника (ферменту), який забезпечує транслокацію протона з цитоплазми в канальці парієтальної клітини.

Важливі функції виконують в організмі неорганічні кислоти. Наприклад, хлоридна кислота створює кисле середовище в шлунку хребетних тварин і людини, забезпечуючи активність ферментів шлункового соку. У людей, у шлунку яких хлоридної кислота виробляється недостатня кількість, порушуються процеси перетравлювання білків, можливе розмноження у шлунку' великої кількості шкідливих бактерій тощо. Збільшення секреції хлоридної кислоти також небезпечне для організму людини, зокрема воно спричиняє печію Залишки сульфатної кислоти, приєднуючись до нерозчинних у воді сполук, забезпечують їхню розчинність. Це сприяє виведенню таких речовин у розчиненому стані з клітин і організму.

Хлоридна кислота, також: соляна кислота, хлороводнева кислота -- розчин хлороводню (HCl) у воді. Соляна кислота є типовою кислотою. За своєю хімічною активністю вона належить до найсильніших кислот. Подібно до інших сильних кислот вона активно розчиняє більшість металів з виділенням водню, взаємодіє з оксидами металів тощо.

Концентрована соляна кислота містить 37% HCl і має густину 1,19 г/см3. Вона має різкий запах і «димить» на повітрі внаслідок виділення газоподібного хлороводню. Технічна кислота має жовтий колір, який обумовлюється домішками головним чином солей заліза. Азеотропна суміш містить 20,2% HCl ( tкип.=109,7°C при 760 торах ).

Соляна кислота широко використовується у народному господарстві. Найбільше застосовується вона у хімічній промисловості для добування різних солей: хлориду цинку, хлориду барію та ін., а також для виробництва барвників, лікувальних речовин тощо. Багато хлоридної кислоти споживає також металургійна промисловість для виділення кольорових і рідкісних металів з їх природних сумішей. У хімічних лабораторіях хлоридна кислота належить до най уживаніших реактивів. У невеликих кількостях з неї також одержують водень і хлор.

Размещено на Allbest.ru