Безпека життєдіяльності

У окремих випадках диверсійні терористичні акти можуть мати виключно гоміцидний характер, тобто бути спрямованими на знищення людей, особливо духовних, політичних, релігійних лідерів, видатних особистостей, здатних вести за собою маси.

Терористичний акт із захопленням заручників і диверсійний акт терористичного змісту можуть поєднуватись або переходити один в інший.

Психологічний тероризм

Акції залякування суперника не пов'язані з фізичною дією на нього, а спрямовані на використання психологічної дії, насамперед через ЗМІ. Такі акції набуди значного поширення в другій половині двадцятого століття. Психологічною наукою доведено, що свідомістю можна вільно маніпулювати, а люди зі зміненою свідомістю з легкістю віддадуть усі свої матеріальні та духовні блага і, до того ж, самі себе знищать, вимовляючи при цьому заздравиці на адресу завойовника.

У даний час у світі існує суперництво у військовій та економічній сфері, а також у сфері індивідуальної та масової і масової психології. Останій вид протистояння набуває величезних масштабів. Результатами психологічного тероризму є втрати матеріальні і фізичні.

Так, розгром СРСР відбувся насамперед на інтелектуальному рівні, а після цього завалилася ідеологія, політика, економіка, кордони.

Метою фізичного та психологічного тероризму є отримання ефекту залякування.

Ядерний тероризм

Ця проблема є актуальною для всіх держав з розвинутою ядерною енергетикою, у тому числі України. Ядерний тероризм несе такі реальні загрози:

приведення в дію вибухового пристрою;

зараження місцевості радіактивним матеріалом;

диверсії на ядерних об'єктах.

Технологічний тероризм

У XXI столітті виникла ситуація з великою вирогідністю зростання технологічного тероризму. Технологічний тероризм проявляється в проведенні терористичних актів на підприємствах, аврії на яких можуть створити загрозу для життя і здоров'я населення та викликати значні екологічні наслідки.

Значну небезпеку для населення міст становить сховища нафтопродуктів і хімічно небезпечних речовин: хлор, аміак, бензол, азотна^рчана кислота тощо.

Екологічний тероризм

Факт доступності для терористів складних видів зброї і вибухових систем становить потенційну загрозу заподіянню збитків навколишньому середовищу. Використання великомасштабних вибухових пристроїв проти різних об'єктів (місця поховання радіактивних відходів, АЕС, ТЕС, насосні станції на нафто-, газо- та водопроводах) можуть мати величезні наслідки. Слід зазначити, що будь-яка вели/G? масштабна тероретична акція призводить до значних екологічних наслідків.

Кібертероризм

Використання комп'ютерних технологій з метою порушення суспільної рівноваги, залякування населення, вплив на прийняття рішень органами влади для досягнення політичних або інших цілей, а також напад комп'ютерні мережі, обчислювальні центри, центри керування військовими мережами і медичними установами, банківськими та іншими установами. \Ш Uyui'.fbii'tip'-n iiMtlsZi'tfiJi іНШУй** л-'іт - я-Електромагнітний тероризм

Цей вид тероризму пов'язаний з використанням електротехнічних пристроїв для створення електромагнітного випромінювання і полів високої напруги з метою впливу на конкретні технічні засоби і системи. Внаслідок такого електромагнітного впливу буде дезорганізована робота або повне виведення з ладу. Такий вид тероризму є складовою частиною інформаційної війни одних країн проти інших.

Прояви тероризму

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

напади на державні або промислові об'єкти;

захоплення державних установ або посольств;

захоплення літаків та інших транспортних засобів;

насильницькі дії проти особистості жертви;

викрадення з метою політичного шантажу;

політичні вбивства;

вибухи або масові вбивства.

Чинники для можливих проявів тероризму в Україні

В Україні немає терористичних організацій, діяльність яких спрямована на повалення державного ладу. Разом з тим, в нашій державі існує «кримінальний тероризм», який представлений як діяльністю закордонних терористичних організацій та організацій всередині країни.

До комплексу причин, що може породити тероризм в Україні віднесено:

- глибинні суперечності в економічній сфері, що зумовлені труднощами переходу до ринку;

- зростання соціальної диференціації громадян, співвідношення доходу між найбагатшими та найбіднішими громадянами в. Україні вдвічі перевищує світові стандарти (за межою бідності перебуває 60% населення; китичними вважається цифра 10%);

- зростання зареєстрованого і прихованого безробіття (4,1%);

- наявність у країні значної частини громадян, що вважають необхідними зміни політичної системи (понад 60% населення);

- низька ефективність роботи державного апарату іправоохоронних органів;

- низький рівень влади у суспільній свідомості, зростання недовіри до неї громадян (рівень довіри в Україні не перевищує 10%; критичний показник - 20-25%);

- найжорстокіша боротьба за владу політичних партій;

зниження ефективності функціонування захисних механізмів у сфері моралі, втрату орієнтирів у виховній роботі, особливо серед молоді;

нарощування тенденцій розв'язання суперечностей, що виникають силовими методами (10-40% населення країни заявляють про готовність до участі в акціях протесту);

погіршення демографічної ситуації, зниження трудоресурсної безпеки держави (населення в період з 1992 р до 2002р. знизилось від.52,2 млн. до 48 млн. відповідно);

- погіршення етнополітичної ситуації в країні (депортовані народи, біженці, поширення ваххабізму, російські меншини в Україні);

- посилення суперечностей під впливом зростання злочинності.

3. Шкідливі звички і соціальні хвороби

Корисною, наприклад, є звичка дотримуватись режиму дня. Вона сприяє зміцненню здоров'я, підвищенню працездатності, і врешті - довголіттю. Що раніше ця звичка сформувалася, тим організованою є людина, міцніше її здоров'я, і тим легше вона позбувається неприємностей.

Шкідливі ж звички, навпаки, дезорганізують людину, послаблюють її волю, знижують працездатність, погіршують здоров'я і скорочують тривалість життя. Що раніше вони утворюються, тим згубніше діють і тим складніше їх позбутися. Ці звички приносять безліч бід і страждань. Найпоширенішими факторами, що негативно впливають на стан здоров'я людини, е такі шкідливі звички, як алкоголь, куріння, наркотики.

Алкоголь - підступний і дуже небезпечний ворог, який руйнує здоров'я, знищує людину морально і фізично. Внаслідок частого вживання алкоголю виникає хвороба -алкоголізм.

Алкогольним сп'янінням називають грубе порушення нормальної фізіології головного мозку внаслідок отруєння.

Алкоголь за своїми психотропними властивостями належить до наркотичних

речовин, однак не є наркотиком. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, від

алкоголізму щорічно вмирає близько 6 млн. осіб - це більше, ніж вмирає від такої

страшної хвороби, як рак. "" "

Згідно із статистичними даними, в Україні нараховується 1,6 млн. алкоголіків, з них понад 200 000 - жінки.

Україна випереджає більшість країн Європи за кількістю курців. За статистикою кількість курців становить 12 млн. громадян - це 40 % населення працездатного віку (з них 3,6 млн. - жінки, 8,4 млн. - чоловіки). Курить кожна 3-4 жінка репродуктивного віку (20- 39 років). За даними експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), ця шкідлива звичка викликає в Україні понад 100 тисяч смертей щорічно.

Куріння сприяє виникненню різних захворювань. Найчутливішою до дії нікотину є центральна нервова система: спочатку вона збуджується, а потім пригнічується. Нікотин

згубно впливає на пам'ять, унаслідок чого знижується швидкість запам'ятовування, обсяг пам'яті, сповільнюється швидкість та чіткість реакції, притуплюється увага, погіршується гострота зору і знижується м'язова сила.

Наркоманія ? справжнє зло для всіх країн світу. Це хвороба, викликана систематичним вживанням наркотиків, більшість з яких - рослинного походження (морфій, кокаїн, героїн, пантопон, індійські коноплі та їх похідні у вигляді гашишу, маріхуани, анаші та ін.). Наркоманія виявляється синдромом змішаної реакції, психічної і фізичної залежності, а також деякими психічними і соціальними феноменами. До наркоманії належить і зловживання снодійними препаратами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, наркотики стали основною причиною передчасної смерті людей, випередивши серцево-судинні захворювання і злоякісні пухлини. Учені стверджують, що небезпечний кожний наркотик, навіть одноразове його вживання залишає слід у нервових клітинах мозку, печінці, нирках і м'язах серця.

Учені стверджують, що за останні десять років різко збільшилась кількість наркоманів, особливо серед підлітків, які зловживають природними і синтетичними отруйними речовинами. Кількість смертей через передозування наркотиків збільшилася у 12 разів, а серед дітей - у 42 рази. І це не враховуючи дітей та підлітків, офіційно визнаних токсикоманами.

Соціальна небезпека наркоманії:

- наркомани погані працівники, їхня працездатність (фізична і розумова) знижена;

- наркоманія завдає великої матеріальної і моральної шкоди, є причиною нещасних випадків на виробництві;

наркомани деградують фізично і морально, є тягарем для суспільства;

наркомани входять до групи ризику розповсюдження СНІДу;

- наркологічна хвороба в усіх її проявах соціально небезпечна, психічні захворювання загрожують майбутньому нації, у зв'язку з цим проблема набуває глобального значення.

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - це інфекційна хвороба, яка уражає імунну систему, зокрема пригнічує клітинний імунітет. Уперше людство зіткнулося з цією хворобою наприкінці XX - на початку XXI століть. Упродовж останніх років ця соціально небезпечна хвороба в Україні набула загрозливих масштабів, особливо в молодіжному середовищі.

Основними факторами зараження СНІД ом можуть бути:

- сексуальні контакти, коли один із статевих партнерів інфікований або хворий на СНІД;

використання для ш єкцш нестерильних шприців, зокрема серед наркоманів;

переливання крові від інфікованої людини;

внутрішньоутробне зараження матір'ю, інфікованою ВІЛ або хворою на СНІД.

4. Психологічна надійність людини та її роль у забезпеченні безпеки

Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на Неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.

Психологічне забезпечення ? це система соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних заходів, спрямованих на оцінку і прогнозування адаптації, індивідуальної і групової надійності, безпеки діяльності в екстремальних ситуаціях, психопрофілактику і психокорекцію неадаптивних психічних і психофізіологічних станів з метою оптимального використання індивідуальних адаптивних ресурсів і здібностей для підвищення ефективності діяльності, збереження і відновлення психічного й соматичного здоров'я. Це система оперативного й адекватного використання сучасних досягнень і можливостей різних теоретичних і прикладних галузей психології (загальної, соціальної, медичної, юридичної, військової, психології діяльності в особливих умовах, психофізіології) у забезпеченні діяльності в екстремальних умовах.

Система психологічного забезпечення діяльності включає такі основні підсистеми (блоки):

Професійно-психологічний відбір кадрів для діяльності в екстремальних умовах.

Психологічне забезпечення професійної адаптації в умовах стресу.

Психологічна підготовка до діяльності в екстремальних ситуаціях.

Психологічний супровід в екстремальних ситуаціях.

Психологічна допомога (у тому числі й екстрена) в екстремальних умовах діяльності.

Психологічна реабілітація співробітників після їх участі в діях, пов'язаних з професійним ризиком і небезпекою.

Проблема професійного психологічного відбору фахівців екстремального профілю є однією з головних у системі психологічного забезпечення діяльності в екстремальних умовах. її ефективне вирішення багато в чому визначає підвищення надійності діяльності, зниження травматизму, оптимізацію процесу адаптації, зниження плинності фахівців на етапі навчання, психопрофілактику професійного стресу тощо.

Психологічне забезпечення професійної адаптації в екстремальних ситуаціях - це система соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних заходів, спрямованих на оптимізацію процесу адаптації в екстремальних умовах, розвиток адаптивних здібностей до стресу, психопрофілактику професійного стресу, психокорекцію неадаптивних і дезадаптивних станів.

Серед основних завдань психологічного забезпечення адаптації в екстремальних умовах можна виокремити такі:

Визначення й оцінка адаптивних здібностей до стресу. Для цього нами створено методику психодіагностики адаптивності до стресу. Вона дозволяє оцінити рівень розвитку адаптивності до стресу та її складові: здатність до управління психофізіологічними станами, сильними емоціями й імпульсами; здатність до управління сном і сновидіннями; здатність до конструктивного й адаптивного мислення; здатність до самоорганізації часу власного життя; здатність до встановлення і розвитку підтримуючих відносин; здатність до упевненої самостверджуючої поведінки; здатність регулювати мимовільні фізіологічні функції і підтримувати оптимальний фізичний стан; когнітивний стиль оптимізм/песимізм. Стосовно характеристик суб'єкта адаптації в екстремальних ситуаціях цікавими також є вітчизняні психофізіологічні дослідження адаптаційних можливостей людини, закордонні психологічні дослідження проблем „adaptive coping", „hardiness", „resilience".

Моніторинг станів, що виникають в екстремальних умовах, формування навичок довільної адаптивної саморегуляції.

Моніторинг соціально-психологічного клімату в групі й заходи щодо його оптимізації. Оцінка соціально-психологічної, психологічної і психофізіологічної сумісності. Діагностика конфліктогенності й конфліктостійкості співробітників .

Психологічна робота з неадаптивними і дезадаптивними проявами (станами, поведінкою). Виявлення осіб з неадаптивною і дезадаптивною поведінкою й вжиття заходів щодо їх успішної адаптації.

Розробка комплексних цільових програм адаптації до конкретних екстремальних ситуацій діяльності.

Недостатність адаптивних здібностей може бути компенсована ефективною психологічною підготовкою до дій в умовах професійного стресу.

Психологічна підготовка до діяльності в екстремальних ситуаціях, оцінка й прогнозування готовності до дій в умовах професійного стресу й ризику є одним з пріоритетних напрямів психологічного забезпечення.

Психологічна готовність до дій в екстремальних умовах є метою й результатом психологічної підготовки. Вона складається з двох системних блоків:

функціональної готовності, що припускає сформованість професійно важливих знань, умінь і навичок адаптивного копінгу й управління станами;

особистісної готовності, що включає сформованість і розвиненість адаптивних індивідуально-психологічних і індивідуально-психофізіологічних властивостей.

1. Психологічне забезпечення діяльності в екстремальних ситуаціях є цілісною системою соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних заходів, спрямованих на оцінку і прогнозування адаптації, індивідуальної і групової надійності та професійної безпеки з метою оптимального використання індивідуальних адаптивних ресурсів, можливостей і здібностей для підвищення ефективності діяльності, збереження й відновлення психосоматичного здоров'я.

2. Основними завданнями системи психологічного забезпечення є психологічне забезпечення адаптації, надійності, безпеки і психосоматичного здоров'я в екстремальних умовах діяльності.

3. Структура системи психологічного забезпечення діяльності в екстремальних умовах включає такі основні підсистеми: професійно-психологічний відбір кадрів для діяльності в екстремальних умовах; психологічне забезпечення професійної адаптації в умовах стресу; психологічна підготовка до діяльності в екстремальних і надзвичайних ситуаціях; психологічний супровід в екстремальних і надзвичайних ситуаціях; психологічна допомога (у тому числі й екстрена) в екстремальних умовах; психологічна реабілітація співробітників після їх участі в діях, пов'язаних з професійним ризиком і небезпекою.

4. Ключовими проблемами психологічного забезпечення діяльності в екстремальних умовах є: проблема інтенсивності стрес-впливу на людину екстремальних умов діяльності; проблема індивідуальної адаптивності до дії стрес-факторів; проблема адаптивних і неадаптивних психічних і психофізіологічних станів, що виникають в екстремальних і надзвичайних ситуаціях; методи психологічної роботи в екстремальних і надзвичайних ситуаціях професійної діяльності.

ТЕМА 6. МЕНЕДЖМЕНТ БЕЗПЕКИ

1. Правові норми, що регламентують організаційну структуру органів управління безпекою

Правова система формує передумови створення, функціонування, удосконалення системи управління безпекою життєдіяльності. Правова система забезпечує:

права громадян України на пріоритет їх життя і здоров'я та відповідні заходи до їх реалізації;

встановлення органів, які керують в галузі безпеки життєдіяльності і зміст їх діяльності;

встановлення взаємодій, розподіл і закріплення напрямів роботи з безпеки життєдіяльності;

- наповнення змістом соціальних функцій управління в загальній системі управління безпекою життєдіяльності в межах змісту.

Встановлення безпеки життєдіяльності реалізується шляхом поглиблення прямого і зворотного зв'язків всієї системи нормативно-законодавчих актів (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Прямий і зворотний зв'язок між нормативно-законодавчими актами

У більшості регіонів, галузей виробництва і підприємств України (в тому числі і сільськогосподарських) розроблені і впроваджуються в життя відповідні документи, що встановлюють систему управління безпекою життєдіяльності. Система управління безпекою життєдіяльності на теперішній час як документ на рівні держави ще не сформована.

Зміст основних документів, що формують політику держави у сфері безпеки життєдіяльності:

1. Екологічна безпека. ("Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки". Затверджено Постановою Верховної ради від 5 березня 1998 p. № 188/98-ВР).

До головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать:

- державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;

- законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів та їх відходів;

- економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності; механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих природоохоронних програм.

2. Охорона праці. ("Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996--2000 роки'. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1346; "Державна програма навчання та підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці на 1996-- 2000 роки". Постанова Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1996 p., Указ Президента України від 18 жовтня 1997 p. № 1166/97 "Про основні напрямки соціальної політики на 1997-2000 роки" та інші. Більшість документів стосується розвитку тільки до 2000 року, тому обмірковувати їх в широкому плані немає сенсу). Визначені основні напрями науково-дослідних, проектних та інших робіт в країні у сфері, що формує її політику за напрямами: безпосередньо системи управління, наукових досліджень, навчання, проектних рішень та ін.

3. Надзвичайні ситуації. Політика в цій сфері фактично формується двома документами - "Концепцією захисту населення і територій в разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій", схваленою Указом Президента України від 26 березня 1999 р. № 234/99 і Законом України "Про війська цивільної оборони України", прийнятим Президентом України 24 березня 1999 p. № 556-XIV.

Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.

Основними завданнями захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є:

розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;

- розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

- збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;

- здійснення державної експертизи, нагляду і контролю, в галузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій; «

оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку і вжиті заходи;

організація захисту населення (персоналу) та надання безкоштовної медичної допомоги;

проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

- здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

- розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

навчання та тренування населення способів захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

міжнародне співробітництво у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій.

Захист населення і територій під час надзвичайних ситуацій забезпечується скоординованою роботою постійно діючих функціональних і територіальних підсистем

ЄДС. Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Організація, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про них, затвердженими керівниками відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з

Ефективність функціонування системи захисту населення і територій досягається шляхом:

- проведення єдиної державної політики, що охоплює весь спектр проблем у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

- своєчасного запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищення стійкості об'єктів економіки та інфраструктури до вражаючих впливів і наслідків надзвичайних ситуацій;

- завчасної підготовки, оперативного реагування та ефективного управління під час виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасного відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.

Комплекс підготовчих заходів є однаковим як для мирного, так і для воєнного часу. Комплексний підхід до захисту населення і територій базується на об'єктивній необхідності вжиття єдиних7 заходів у цій сфері, має враховувати поєднання впливу вражаючих чинників фізичного, хімічного, біологічного і морально-психологічного характеру, можливого застосування агресором сучасних засобів ураження.

Другий документ визначає реальних виконавців захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій - військ цивільної оборони. Війська цивільної оборони під час виконання поставлених завдань зобов'язані:

- брати участь у заходах, спрямованих на попередження і ліквідацію надзвичайних ситуацій;

- готувати сили і засоби, призначені для попередження надзвичайних ситуацій;

готувати сили і засоби, призначені для попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

виконувати аварійно-рятувальні та інші невідкладні заходи щодо оперативної локалізації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;

брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових і торф'яних пожеж;

проводити роботи із санітарної обробки населення;

- спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд і територій;

- забезпечення схоронності вантажів, що перевозяться у зони надзвичайних ситуацій як гуманітарна допомога;

брати участь у забезпеченні населення, яке потерпіло від наслідків надзвичайних ситуацій, продовольством, водою, предметами першої необхідності, тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також у наданні медичної допомоги;

брати участь у здійсненні заходів щодо евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей із зон надзвичайних ситуацій;

здійснювати проведення радіаційної (біологічної) розвідки в осередках ураження, зонах забруднення (зараження) і катастрофічного затоплення, а також на маршрутах прямування до них;

брати участь у проведенні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, пов'язаних із випробовуванням і впровадженням нових технічних засобів, необхідних для захисту території держави та її населення, в разі виникнення надзвичайних ситуацій, а також технологій проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;

- брати участь у здійсненні карантинних заходів під час епідемій, епізоотій та епіфітотій.

2. Структурно-функціональна схема державного управління безпекою

Система державних органів управління та нагляду передбачає створення центральних органів на рівні міністерств та держнаглядів, що передбачені відповідними законодавчими актами на рівні Законів України. Відповідно до центральних органів створені регіональні (територіальні) органи, що займаються практичною роботою в межах своїх регіонів (територій).

Центральні органи управління та нагляду створені для забезпечення безпеки в умовах дії небезпечних факторів, які об'єднані за природою їх виникнення:

- виробничі фактори (Державний департамент України з нагляду за охороною

праці);

- санітарно-епідеміологічні фактори (Держсаннагляд);

- екологічні фактори (Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України);

соціальні фактори (Міністерство праці та соціальної політики України);

транспортні небезпеки (ДАІ України);

пожежна безпека (Держпожежнагляд);

- фактори інформаційного забезпечення оцінки стану життєдіяльності (Міністерство статистики України);

- фактори надзвичайних ситуацій (Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

- фактори нормування небезпек (Держстандарт України) та інше. Принципова система державного управління безпекою життєдіяльності як відносно сфери, так і регіону є дворівневою. Верхній рівень системи - загальнодержавне управління, яке здійснюється вищезгаданими органами. Нижній рівень системи -регіональне і галузеве управління здійснюється відповідно місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами. В свою чергу, регіональне управління, залежно від адміністративно-територіального розподілу, може здійснюватися на обласному, міському, районному і селищному рівнях.

Система управління безпекою життєдіяльності на підприємствах, залежно від їх відомчої підпорядкованості може бути трьох- чи чотирьохрівневою. Окрім вищезгаданих двох рівнів тут необхідно виділити управління на рівні об'єднань підприємств і на рівні самого підприємства. Для системи управління характерним є те, що вищі і нижчі рівні управління можуть взаємодіяти між собою як через проміжний рівень, так і безпосередньо.

3. Загальні норми законодавства, що регламентують регулювання безпеки

Визначені принципи побудови законодавства з безпеки життєдіяльності потребують відповідних узагальнюючих уявлень. До таких уявлень належить ієрархічне представлення чинного законодавства України.

Суть ієрархічної побудови уявлень чинного законодавства України з безпеки життєдіяльності наведено на рис. 1.2.

Виходячи з цієї ієрархії та її змісту, Конституція України - це є провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. На рівні гаранта і реалізатора вона делегує необхідні повноваження до документів, які розгортають національну ідею в межах своїх повноважень, ураховує (закріплює на своєму рівні) питання безпеки людини у співвідношенні взаємодії з суспільством.



Рис. 1.2. Система законодавчого забезпечення безпеки життєдіяльності

Чинні правовідносини на теперішній час не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Згідно з цим в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принципи (механізми) реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодавчих актів: перші, які створюють передумови управлінської діяльності, і другі, які безпосередньо відтворюють ту діяльність на практиці.

Завершальним блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормативно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, СНиП, СН, РД).

Основною особливістю існуючої загальної системи є те, що вона відрізняється несуворим розподілом змісту встановленої ієрархії. За змістом, це є ряд випадків, коли окремі елементи (статті) законів знаходяться в одному блоці, а формують уявлення іншого блоку. Це ще раз підкреслює ідею, що розробка законів є реально необхідним завданням держави з проблем відношень в суспільстві. І тільки в межах науки (дисципліни) реалізуються відповідні системні уявлення за необхідністю рішення відповідних проблем.

Основною характерною рисою нижченаведеного блоку законів України є те, що вони встановлюють право громадян на надання їм допомоги і захисту в будь-яких умовах їх знаходження, праці та існування. Насамперед це встановлюється в "Основах законодавства України про охорону здоров'я". Закон регулює можливість подання допомоги хворим громадянам, а також встановлює органи, що створюють систему цієї допомоги і керування цією системою.

Окрім того, що Основи законодавства України про охорону здоров'я створюють самостійне правове забезпечення прав людини на існування, цей законодавчий акт є базою для законодавчого блоку про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство).

Закон України про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя регулює питання стягнень і накладання штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства. Закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя. Система екологічного законодавства Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Систематизацію екологічного законодавства передбачається здійснювати у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспективних законів і правових актів. Кодифікація актів екологічного законодавства включає прийняття нових (невідкладних) законів та внесення змін до діючих законів України. Кодифікація, спрямована на екологізацію комплексних нормативно-правових актів. Інкорпорація, актів екологічного законодавства передбачає систематизацію законів і нормативно-правових актів екологічного законодавства чи окремих розділів або витягів з них для використання в навчальних, наукових та практичних цілях.

Посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки з метою посилення ролі еколого-правової освіти, культури і науки у проведенні природоохоронної діяльності.

Розвиток ядерного законодавства

Важливим етапом у створенні системи законодавчого регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів було прийняття основоположного Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", а також законів України "Про поводження з радіоактивними відходами" і "Про екологічну експертизу", Водного кодексу України та інших законів.

Відповідно до законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" і "Про поводження з радіоактивними відходами", з метою реалізації права громадян та їх об'єднань на участь у формуванні політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційної безпеки одним з першочергових завдань є введення в дію "Положення про громадські слухання в питаннях використання ядерної енергії та радіаційної безпеки".

З метою забезпечення протирадіаційного захисту населення країни, а також згідно з положеннями Конституції та законів України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" та ін. затверджено "Норми радіаційної безпеки населення України" (НРБУ-97), в які закладено сучасні концептуальні підходи.

Прийняття законів щодо регулювання екологічної безпеки ядерних об'єктів потребує перегляду, узгодження або розробки нових нормативно-правових документів, які стосуються широкого кола питань, від видачі дозволів на спеціальне водокористування та регламентів скидів стічних вод з накопичувачів до методик визначення гранично допустимих скидів і викидів у навколишнє середовище та інструкцій про стягнення плати за скиди і викиди тощо.

Закон України про цивільну оборону

Закон встановлює право громадян України на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Систему цивільної оборони складають:

- органи виконавчої влади;

органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів;

служба цивільної оборони. Завданнями цивільної оборони України є:

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження та внаслідок стихійного лиха;

- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій;

- захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та засобів ураження;

- організація життєзабезпечення населення під час надзвичайних ситуацій та ін.;

- організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження та інше.

Структура і зміст Закону України про охорону праці Закон включає вісім розділів. Кожен розділ має свою відповідну цілеспрямованість.

Перший розділ встановлює пріоритет життя і здоров'я робітників порівняно з іншими проблемами виробничого характеру в межах політики держави.

Другий розділ встановлює у яких напрямах держава забезпечує гарантії прав громадян на охорону праці. Подаються механізми реалізації прав громадян. Визначена соціальна спрямованість цих гарантій.

Третій розділ створює організаційні передумови виконання гарантій прав громадян на охорону праці.

Четвертий розділ формує додаткові заходи, щоб посилити усвідомленість відповідальних органів за охорону праці шляхом економічного стимулювання, поділяючи цей процес на дві групи протилежних заходів. З одного боку це пільги за добру роботу, а з іншого ? це відшкодування підприємством збитків, застосування штрафних санкцій.

П'ятий розділ встановлює механізм забезпечення безпеки шляхом виконання актів з охорони праці. З цього приводу Закон встановлює принципи опрацювання прийняття, припинення чинності и існування нормативних актів будь-якого рівня.

Шостий розділ встановлює, яким чином охорона праці буде існувати. Існування охорони праці, як встановлює Закон, буде в державі реалізоване за рахунок системи державного управління охороною праці (зміст утворення системи буде викладений в наступному розділі).

Сьомий розділ відтворює основні управлінські функції, що використовуються під час управління охороною праці (також наступний розділ).

Восьмий розділ встановлює відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці шляхом відповідного посилання на державні законодавчі акти, що взагалі регулюють ці питання. Таким чином, ми маємо приклад реалізації зв'язків між актами державного законодавства.

Важливими документами, що входять до складу правової системи (законодавства), є: "Положення про службу охорони праці" в системі Міністерства АПК; "Типове положення про навчання, інструктаж і періодичну перевірку знань з охорони праці та інші "Положення".

Закон України "Про дорожній рух" у своєму складі має дванадцять розділів, 54 статті. Закон забезпечує безпеку учасників руху і має правову і соціальну спрямованість.

Перший розділ встановлює регулювання відносин учасників дорожнього руху, складу законодавства і владні структури, що управляють дорожнім рухом.

Другий розділ складає зміст компетенції у сфері дорожнього руху з боку компетентних органів влади: Кабінету Міністрів України, законодавчої і виконавчої влади Республіки Крим; обласних, міських, районних та інших місцевих рад народних депутатів, міністерств, органів територіального громадського самоврядування, власників автомобільних доріг, підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань та ін.

Третій розділ встановлює права і обов'язки учасників дорожнього руху -- водіїв, пішоходів, пасажирів, велосипедистів і погоничів тварин -- на основі відповідного їх навчання і допуску (водіїв) до управління транспортними засобами.

Четвертий розділ встановлює розподіл, порядок проектування будівництва, реконструкції, ремонту доріг, вулиць та залізничних переїздів; вимоги до діяльності власників доріг, вулиць, залізничних переїздів відносно обладнання об'єктами сервісу; умови обмеження, заборони і організації дорожнього руху при виконанні робіт на дорогах, вулицях та залізничних переїздах. Спеціалізовані служби організації дорожнього руху.

П'ятий розділ визначає допуск транспортних засобів до участі у дорожньому русі, вимоги до їх виготовлення, ввезення в Україну, переобладнання, технічного стану, реєстрації, обліку, обслуговування і ремонту. Підстави до заборони експлуатації транспортних засобів.

Шостий розділ формує законодавчу базу відносно стандартизації і нормування організації дорожнього руху. За змістом цей розділ встановлює мету і зміст стандартів, нормативи і правила дорожнього руху.

Сьомий розділ встановлює планування і фінансування щодо забезпечення дорожнього руху на основі визначення єдиної системи обліку.

Восьмий розділ встановлює питання медичного забезпечення дорожнього руху шляхом медичних оглядів і переоглядів обов'язків адміністрації підприємств відносно заходів поліпшення стану здоров'я водив, їх страхування, а також надання допомоги під час дорожньо-транспортних подій. Встановлена необхідність навчання водіїв і посадових осіб МВС України з питань медичної підготовки.

Дев'ятий розділ стосується питань охорони навколишнього середовища і необхідності проведення відповідних проектних і наукових робіт.

Десятий розділ встановлює питання здійснення контролю в сфері дорожнього руху.

Одинадцятий і дванадцятий розділи відповідно встановлюють відповідальність за порушення законодавства про дорожній рух та узгодження закону з міжнародними угодами.

До системи законодавства з безпеки руху надходять також "Положення про службу безпеки дорожнього руху" міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, їх об'єднань, установ і організацій та інші законодавчі і нормативні акти.

Закон України "Про пожежну безпеку" здійснює регулювання державної політики у сфері охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму складають однойменна постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 114 і "Постанова про затвердження "Положення про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру" від 5 травня 1997 року № 421.

"Положення" встановлює порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків невиробничого характеру (не пов'язаних з трудовими відносинами), які сталися з громадянами на території України з втратою працездатності не менше ніж на один робочий день.

Термін розслідування нещасного випадку ? не більше 10 календарних днів після утворення комісії і його результати оформляються актом за формою НТ.

Основні нормативно-законодавчі акти з безпеки життєдіяльності.

Нормативно-технічні документи формують стан безпеки відносно:

територій (проектування й існування);

небезпечних та шкідливих факторів;

вимог до вимірювань небезпечних та шкідливих факторів;

робочих місць, будов, споруд (проектування і експлуатація) та іншого;

обладнання, машин та іншого;

6) засобів захисту (проектування, виробництва і експлуатації) -- колективних і особистих;

7) інструкції для робітників сільськогосподарських професій і видів робіт та інше.

Відносно першого пункту: СН 245-71 "Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий" (СНД); СНиП П-97-76 "Генеральные планы сельскохозяйственных предприятий" (СНД); СНиП Ш-4-8 "Техника безопасности в строительстве" (СНД); СНиП 2.04.03-85 "Канализация. Наружные сети и сооружения".

Відносно другого пункту: ГОСТ 12.1.007-76 ССБТ "Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности" (СНД). ГОСТ 12.1.008-76 ССБТ "Биологическая безопасность" (СНД). ГОСТ 12.1.009-76 ССБТ "Злектробезопасность. Терминьї и определения" (СНД). ГОСТ 12.1.010-76 ССБТ "Взрьівобезопасность. Общие требования" (СНД).

Відносно третього пункту ГОСТ 12.0.005-90 ССБТ "Метрологическое обеспечение" (СНД); ГОСТ 12.1.016-79 ССБТ "Воздух рабочей зоньї. Требования и методика измерения концентрации вредньгх веществ" (СНД); ГОСТ 12.1.034-81 ССБТ "Вибрация. Общие требования к проведенню измерений" (СНД); "Санитарньїе нормьі вибрации рабочих мест ? СН № 3044-84" (СНД).

Відносно четвертого пункту: ГОСТ 12.1.005-84 ССБТ (СНГ); ГОСТ 12.1.042-84 ССБТ "Вибрация. Методы измерения на рабочих местах" (СНД); ГОСТ 12.1.043-84 ССБТ "Методы измерения на рабочих местах в производственных помещениях"; ГОСТ 12.4.012-83 ССБТ "Вибрация. Средства измерения и контроля вибрации на рабочих местах. Технические требования" (СНД) та інші.

Відносно п'ятого пункту: ГОСТ 12.2.003-74 ССБТ "Оборудование производственное. Общие требования безопасности" (СНД); ГОСТ 12.2.002-81 ССБТ "Сельскохозяйственная техника. Методьі оценки параметров условий труда" (СНД); ГОСТ

Таблиця 6.3. Класифікація системи стандартів у сфері охорони природиШифр групи Група стандартів

Основні положення

Терміни, визначення, класифікація

2 Показники якості природних середовищ, параметри забруднювальних викидів та показники інтенсивного використання природних ресурсів

3 Правила охорони природи і раціонального використання природних ресурсів

Методи визначення параметрів стану природничих об'єктів та інтенсивності господарчого впливу

Вимоги до засобів контролю і вимірювань стану навколишнього природного середовища

Вимоги до пристроїв, апаратів і споруд із захисту навколишнього середовища від забруднень

7 Інші стандарти

Позначення стандартів у сфері охорони природи складається з номера системи за класифікатором, шифру комплексу, шифру групи, номера стандарту за розрахунком і року його реєстрації. Так, стандарт на гранично дозволений викид CO бензинових двигунів автомобілів знаходиться в комплексі 2 групи 2, позначення його ГОСТ 17.2.2.03-87 (СНД).

4. Інформаційне забезпечення прийняття рішень реагування на НС

Інформаційне забезпечення системи управління

Інформаційна система, що забезпечує роботу державної системи управління, має свої особливості. Головним з них є те, що:

1) інформаційна система забезпечує багаторівневу ієрархічну структуру управління;

структура управління крім ієрархічних зв'язків має зв'язки, що формують взаємодію об'єктів, які не підпорядковані один одному (наприклад, взаємодія між найвищими і найнижчими органами управління;

обсяг, характер і зміст інформації, що подаються, мають бути розраховані на відповідний рівень і відповідне завдання; ,

інформаційна система має постійно ураховувати специфіку, що цілі і завдання інформаційного забезпечення спрямовані на кінцевий продукт ? зберігання здоров'я населення України;

інформаційна система має мати відповідний зміст для можливого (необхідного) інтегрування цієї системи з інформаційною системою управління народним господарством.

Інформаційна система управління має дуже складну побудову і стосується тільки відповідних фахівців і управлінців. Тому в цьому підручнику, немає сенсу викладати ці питання в поглибленому змісті.

8) Україні створено цілісну систему управління охороною життя людей у всіх напрямках життєдіяльності. Це дає змогу оперативно реагувати на всі негаразди і події, що впливають на стан здоров'я людей. Цілісна система управління базується на єдиній автоматизованій інформаційній системі з питань безпеки життєдіяльності.

Пропаганда знань з безпеки життєдіяльності здійснюється за допомогою засобів масової інформації, періодичних і наукових видань, підручників, посібників, популярної літератури для масового читача, радіо, телебачення й ін.

Найбільш поширеними в практиці безпеки життєдіяльності є такі періодичні видання як журнали "Охорона праці", "Надзвичайні ситуації", газета "Рятувальник" та ін.

12.2.019-86 ССБТ "Трактора и машиньї самоходньїе сельскохозяйственные. Общие требования безопасности" (СНД); ГОСТ 12.2.042-79 ССБТ (СНД) та ін.

Відносно шостого пункту: ГОСТ 12.2.022-80 ССБТ "Конвейеры. Общие требования безопасности" (СНД); ГОСТ 12.4.011 -75 ССБТ "Средства защитьі работающих. Классификация" (СНД); ГОСТ 12.4.010-90 ССБТ "Средства индивидуальной защитьі. Рукавицы специальные" (СНД); ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ "Цвета сигнальные и знаки безопасности" (СНД) та інші.

Відносно сьомого пункту: "Инструкция по устройству молниезащитьі зданий и сооружений РД 34.21.122-87" (СНД).

Нормативно-технічні документи включають до свого складу декілька систем цих актів

Система стандартів безпеки праці (СНД). В системі прийняті такі визначення:

кожний стандарт належить до системи 12, яка позначається цими цифрами з крапкою;

система має шість підсистем від 0 до 5. Підсистеми позначаються відповідними цифрами з крапкою.

Стандарти підсистеми "0" -- встановлюють: мету, завдання, сфери поширення, структуру ССБТ і особливості узгодження стандартів ССБТ; термінологію в галузі охорони праці, класифікацію небезпечних та шкідливих виробничих факторів та інше.

Стандарти підсистеми "1" -- встановлюють вимоги з видів небезпечних та шкідливих факторів і граничнодопустимі значення їх параметрів; методи і засоби захисту працівників від їх впливу, методи контролю рівня вищезгаданих факторів.

Стандарти підсистеми "2" -- встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого, до окремих груп технологічного обладнання, методи контролю виконання цих вимог.

Стандарти підсистеми "З" -- встановлюють загальні вимоги до виробничих процесів, до окремих груп технологічних процесів, методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми "4" -- встановлюють вимоги безпек до засобів захисту. Стандарти підсистеми "5* -- встановлюють вимоги безпек до будівель та споруд. Наступні три вказують на номер стандарту, а останні (через риску) -- рік його прийняття.

Наприклад, ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ "Цвета сигнальнььіе и знаки безопасности", належать до четвертої підсистеми системи стандартів безпеки праці, тобто до питань засобів захисту. Встановлює розподіл знаків безпеки за їхнім використанням з метою попередження, усвідомлення, заборони та інше. Колір використовується для встановлення цілеспрямованої інформації відносно до його "значення".

Система стандартів "Охрана природи" (СНД) -- складова державної системи стандартизації ("ГСС" -- СНД), її 17-а система. Система стандартів у сфері охорони природи та покращення використання ресурсів -- сукупність взаємопов'язаних стандартів, спрямованих на зберігання, відновлення і раціональне використання природних ресурсів. Ця система розробляється у відповідності з чинним законодавством і обліком екологічних, санітарно-гігієнічних, технічних і економічних вимог.

Система стандартів у галузі охорони природи складається з 10 комплексів стандартів. Кодова назва комплексу: 0 -- організаційно-методичний стандарт; 1 -- гідросфера; 2 -- атмосфера; 3 -- біологічні ресурси; 4 -- грунти; 5 -- землі; 6 -- флора; 7 -- фауна; 8 -- ландшафти; 9 -- надра. Кожен комплекс стандартів, починаючи з комплексу "гідросфера" і закінчуючи комплексом "надра", включає в свій склад шість груп стандартів.

ТЕМА 7. УПРАВЛІННЯ СИЛАМИ ТА ЗАСОБАМИ ЦЗ ПІД ЧАС НС

1. Порядок надання населенню інформації про наявність загрози виникнення НС

...