Правові та організаційні основи охорони праці. Управління охороною праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Правові та організаційні основи охорони праці. Управління охороною праці

1. Охорона праці як суспільний чинник і галузь науки

1.1 Об'єкт та предмет охорони праці

охорона праця нормативний управління

Експерти МОП на підставі аналізу статистичних даних визначили, що нещасні випадки на виробництві займають третє місце (19%) серед причин передчасної смерті людей у світі після ракових (32%) і серцево-судинних захворювань (23%). Переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років, що були не просто робітниками та службовцями, на підготовку яких держава витратила значні кошти, а перш за все годувальниками сімей, батьками. Тому зрозуміло, що охорона праці відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров?я, а тим більше життя.

Окрім соціального, охорона праці має важливе економічне значення - це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо. За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх попередження. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов?язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.

Вивченню питань охорони праці приділяється серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчають проблеми створення безпечних та нешкідливих умов і засобів праці. Саме на перетині соціально-правових, технічних і медичних наук, науки про людину виникла охорона праці як галузь науки. Головними об?єктами її досліджень є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва. На підставі цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на збереження здоров?я і працездатності людини в процесі праці.

Таким чином, охорона праці (ОП) - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів (предмет ОП), спрямованих на збереження здоров'я та працездатності працівників (об'єкт ОП) під час трудової діяльності.

Правові заходи охоплюють законодавчі акти загального та спеціального призначення.

Соціально-економічні заходи передбачають використання економічних методів управління охороною праці і охоплюють: обов'язкове соціальне страхування працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; пільги і компенсації за роботу в шкідливих і небезпечних умовах праці.

Організаційно-технічні заходи спрямовані на забезпечення такого рівня організації праці та таких інженерно-технічних рішень з безпеки праці, які б унеможливили вплив на працівників шкідливих і небезпечних виробничих факторів під час трудової діяльності.

Санітарно-гігієнічні заходи передбачають проведення наукових досліджень щодо впливу виробничих факторів на здоров'я людини та встановлення гранично допустимих рівнів цих факторів на робочих місцях, а також проведення лабораторних досліджень з метою встановлення відповідності умов праці на робочих місцях вимогам нормативних актів з питань охорони праці.

Лікувально-профілактичні заходи передбачають обов'язкове проходження попереднього та періодичних медичних оглядів для певних категорій працівників з метою збереження їхнього здоров'я чи здоров'я людей, які контактують з ними, а також особливі вимоги до охорони праці жінок, неповнолітніх осіб та інвалідів.

1.2 Небезпечні та шкідливі виробничі фактори, їх класифікація

Залежно від виробничих обставин в процесі праці організм людини сприймає комплекс факторів, що можуть позитивно або негативно впливати на стан її здоров'я та рівень працездатності.

Залежно від інтенсивності та часу дії ці фактори можуть бути небезпечними або шкідливими. Небезпечними називаються фактори, здатні за відповідних умов викликати гостре порушення здоров'я (травмування) або загибель організму, шкідливими - фактори, що чинять негативний вплив на працездатність або викликають професійні захворювання та інші професійні наслідки.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74. ССБТ «Опасные и вредные производственные факторы», небезпечні і шкідливі фактори за дією та природою впливу поділяються на чотири класи:

? фізичні (рухомі машини, механізми та частини виробничого обладнання, аварійні конструкції; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена або понижена температура поверхні обладнання, матеріалів; підвищена або понижена температура повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрації, іфразвукових коливань, ультразвуку; підвищений або понижений барометричний тиск у робочій зоні і його різка зміна; підвищена або понижена вологість повітря чи його йонізація; підвищений рівень йонізуючих випромінювань у робочій зоні; підвищена напруга в електромережі; підвищений рівень статичної електрики, електромагнітних випромінювань; підвищена напруженість електричного та магнітного полів; відсутність або надмірність природного світла, недостатнє освітлення робочої зони, півищена яскравість, понижена контрастність і т. ін.);

? хімічні (залежно від характеру впливу на організм людини: токсичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні і такі, що впливають на репродуктивну функцію; залежно від шляху проникнення в організм людини: через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки);

? біологічні (патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, гриби, рикетсії, найпростіші) та продукти їх життєдіяльності, мікроорганізми (рослини і тварини));

? психофізіологічні (залежно від характеру впливу: фізичні перенавантаження (статичні, динамічні); нервово-психічні перенавантаження (розумове перенавантаження, перенавантаження аналізаторів, емоційні навантаження, монотонність праці)).

1.3 Виробничий травматизм та професійні захворювання, причини їх виникнення. Стан травматизму в Україні та його оцінка

При відхиленні від затвердженої технології робіт, порушенні режимів експлуатації обладнання, техніки безпеки та виробничої санітарії можуть виникати ситуації, що спричиняють травмування або професійні захворювання.

Травмування - це раптове порушення анатомічної цілісності організму або його функцій через короткочасну дію небезпечного фактора внаслідок чого настає тимчасова або постійна втрата працездатності.

За характером ушкоджень розрізняють такі види травм: рани, забиття, переломи, вивихи, опіки, теплові та термічні удари і таке інше.

Збіг обставин, за яких виникає травмування працюючих, розглядається як небезпечна подія, що призвела до нещасного випадку.

Нещасним випадком називається випадок з працівником при виконанні ним трудових обов'язків під дією небезпечного виробничого фактора.

Нещасні випадки за тяжкістю наслідків бувають легкі (незначна втрата працездатності, яка відновлюється без суттєвих змін у стані здоров'я потерпілого), тяжкі (довгострокова втрата працездатності або перехід потерпілого на тимчасову чи постійну інвалідність) й смертельні. Ступінь тяжкості нещасного випадку встановлюють лікарняні заклади, де потерпілий перебував на лікуванні.

Професійне захворювання - захворювання, що викликане тривалою дією шкідливого виробничого фактора, або надмірним напруженням праці.

Дія шкідливого виробничого фактора не завжди призводить до специфічних професійних захворювань, вона може спровокувати розвиток інших захворювань, що отримали назву «виробничо зумовлені захворювання».

Статистика виробничого травматизму свідчить про його безперервне зростання у цілому світі. За інформацією МОП, щорічно трапляється близько 250 млн. нещасних випадків на виробництві. У розвинених країнах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у країнах, що розвиваються, у тому числі й в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпає щорічно близько 10 млн. осіб з яких майже 8 000 гине. Загалом по всіх країнах земної кулі кожні три хвилини гине людина, а щосекунди зазнають травм чотири особи.

За інформацією Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиліття характеризується зменшенням кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму. Але це не свідчить про поліпшення охорони праці, а лише про економічну кризу, зменшення обсягів виробництва чи зупинення діяльності багатьох підприємств.

Найвищий рівень смертельного травматизму сьогодні простежують у восьми галузях економіки, на які припадає біля 90% всіх смертельних випадків на виробництвах України: вугільна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт, будівництво, невиробнича сфера, металургія, машинобудування, хімічна промисловість. Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними чинниками (біля двох третіх від усіх нещасних випадків).

В Україні останнім часом різко зростає професійна захворюваність. На підприємствах України щорічно реєструють до 7 тис. професійних захворювань. Аналіз такої захворюваності свідчить, що професійна патологія в країні реєструється у працівників більш як 250 професій при середньому стажі роботи до 20 років та середньому віці до 50 років. При цьому намітилася стійка тенденція до зростання кількості випадків захворювань.

У структурі професійних захворювань переважає пилова етіологія, віброшумова патологія, загазованість у таких галузях промисловості як металургійна, машинобудівна, хімічна, будівельна та ін.

У системі профілактики виробничого травматизму й професійних захворювань має бути аналіз причин, що їх зумовлюють. Дослідженням причин виробничого травматизму і професійних захворювань встановлено таку їх класифікацію:

- організаційні (неправильна організація праці або робочого місця, відсутність інструктажів або неякісне їх проведення, порушення технологічного режиму або трудової дисципліни, відсутність інструкцій з безпеки праці на робочих місцях, неузгодженість у діях, відсутність проектів виробництва робіт (ПВР), а також нагляду й контролю за виробничою діяльністю, відсутність засобів захисту, спецодягу і т. ін.);

- технічні (проектні і конструктивні недоліки, невідповідність обладнання, транспортних та енергетичних пристроїв вимогам безпеки, недосконалість конструкцій машин, блокувальних систем, сигналізації, неправильний режим технологічного процесу, недосконале його виконання, відсутність інженерних розрахунків і т. ін.);

- психофізіологічні (невідповідність умов праці анатомо-фізіологічним і психологічним характеристикам організму людини, незадовільний психологічний клімат в колективі, хворобливі стани, високий ступінь ризику, вживання алкоголю, втома і т. ін.).

Здебільшого виробничі нещасні випадки та професійні захворювання носять не однопричинний, а багатопричинний характер.

Усі зазначені причини виробничого травматизму та іншого негативного впливу мають бути попереджені системою заходів.

? організаційних (правильна організацію праці та робочих місць, дотримання відповідного режиму праці та відпочинку, проведення якісного навчання та інструктажів);

? технічних (належне використання існуючих спеціальних колективних та індивідуальних засобів працюючих, виконання відповідних інженерних розрахунків, що забезпечують безпечне виконання робіт при використанні електричного струму, фізичних, біологічних або інших потужностей, що певною мірою можуть спричиняти виникнення небезпечних або шкідливих обставин у виробничій сфері).

Таким чином, зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань - одне із найважливіших завдань. Щоб його ефективно вирішувати, потрібно знати масштаби цієї проблеми.

Аналіз стану травматизму в Україні проводять на макро - та мікрорівні. На макрорівні, на рівні країни (регіону), використовують два показники:

- кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками виробничого характеру за календарний рік, які припадають на 1 млн працездатного населення:

N_B = W / (A • b),

де W - кількість нещасних випадків з летальними наслідками виробничого характеру за календарний рік, A - кількість населення в мільйонах, b - частка працездатного населення;

- кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками невиробничого характеру за календарний рік, які припадають на 1 млн населення:

N_B = V / A,

де V - кількість нещасних випадків з летальними наслідками невиробничого характеру за календарний рік.

Необхідність використання поряд з показниками виробничого травматизму показників невиробничого травматизму зумовлена тим, що частину нещасних випадків виробничого характеру формально відносять до нещасних випадків невиробничого характеру у разі відсутності юридично оформлених взаємовідносин між роботодавцем та найманим працівником.

З метою оцінки стану загального травматизму на мікрорівні на об'єкті господарювання сьогодні використовують три показники:

- коефіцієнт частоти, K₁ - кількість потерпілих від нещасних випадків за календарний рік, які припадають на 1 000 працівників:

K₁ = (1000 • ?Р_і) / N₀ = (1000 • m) / N₀,

де n - кількість нещасних випадків на об'єкті господарювання за календарний рік; P_i - кількість потерпілих в і-му нещасному випадку; N₀ - середня кількість працівників у календарному році; m - загальна кількість потерпілих від нещасних випадків за календарний рік;

- коефіцієнт важкості, K₂ - кількість днів непрацездатності за календарний рік, що припадає на одного потерпілого:

K₂ = ?S_і / m = S₀ / m,

де S_i - кількість днів непрацездатності в і-го потерпілого; S₀ - загальна кількість днів непрацездатності за календарний рік на об'єкті господарювання;

- коефіцієнт непрацездатності, K₃ - кількість днів непрацездатності за календарний рік, що припадає на 1 000 працівників:

K₃ = K₁ • K₂ = (1000 • S₀) / N₀.

2. Законодавство України про охорону праці

2.1 Загальні закони та спеціальні законодавчі акти з охорони праці

Законодавство України про охорону праці - це сукупність загальних законів та спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці.

До загальних законів, які визначають основні положення про охорону праці, належать Конституція України, Кодекс законів про працю, Закон України «Про охорону праці». З ними тісно переплітаються Закони України «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного благополуччя населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про підприємства в Україні», «Про оплату праці», «Про колективні договори та угоди», «Про зайнятість населення» тощо.

До спеціальних законодавчих актів в галузі охорони праці належать:

- Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБП) - це державні стандарти ССБП колишнього СРСР, які застосовуються на території України до їх заміни іншими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному законодавству України (зокрема, ГОСТ 12.4.183-91 ССБТ «Материалы для средств защиты рук. Технические требования»);

- Державні стандарти України з питань безпеки праці (ДСТУ) (зокрема, ДСТУ 2053-92 «Засоби індивідуального захисту органів дихання ізолюючі»);

- Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) (до 2004 р. Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП));

- Нормативні акти, що діють в межах об'єкта господарювання (локальні).

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) за сферою дії поділяються на міжгалузеві та галузеві. До міжгалузевих належать акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин (зокрема, НПАОП 0.00-4.12-99 «Типове положення про навчання з питань охорони праці»). До галузевих належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки (зокрема, ОСТ 46.0.141-83 «Процеси виробничі в сільському господарстві. Загальні вимоги безпеки»).

Міжгалузеві та галузеві НПАОП приймаються або затверджуються Кабінетом Міністрів України, Держгірпромнаглядом України, МОЗ України, Міністерствами України та іншими відомствами.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації (локальні). Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством.

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами найманих працівників.

За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад:

- організацію управління охороною праці на підприємстві;

- організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охорони праці;

- встановлення безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

- положення (наприклад, «Положення про систему управління охороною праці на об'єкті господарювання», «Положення про службу охорони праці на об'єкті господарювання», «Положення про комісію з питань охорони праці на об'єкті господарювання», «Положення про порядок атестації робочих місць щодо їхньої відповідності нормативним актам з питань охорони праці» та ін.);

- правила (наприклад, «Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань»);

- інструкції (наприклад, інструкція «Про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підриємстві»);

- накази (наприклад, наказ «Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідальності нормативним актам про охорону праці»);

- переліки (наприклад, «Перелік робіт з підвищеною небезпекою», «Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попереню і періодичну перевірку знань з охорони праці» та ін.).

Відповідно до постанови Кабміну України від 1993 р. було створено Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП). 2004 р. згідно наказу Держнаглядохоронпраці України прийнято нове «Положення про Державний реєстр нормативно-правових актів з охорони праці за видами економічної діяльності» (Реєстр НПАОП). Зміни у реєстрі публікуються в журналі «Охорона праці».

НПАОП кодуються згідно з класифікатором (КВЕД) галузей і підгалузей промислового виробництва. Нижче наведено приклад кодування нормативно-правового акту, дія якого поширюється на всі види економічної діяльності, зокрема НПАОП 0.00-1.01-07 «Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів».

2.2 Відповідальність за порушення вимог законодавчо-нормативних документів з охорони праці

Відповідальність за порушення законодавчих та інших нормативних актів з питань охорони праці, відповідно до Закону України «Про охорону праці», буває:

? дисциплінарна (накладання дисциплінарних стягнень на працівника (догана, звільнення з роботи) органом, який приймає на роботу цього працівника; можливе за ініціативою органів державного і громадського контролю за охороною праці; за кожне порушення моживе лише одне дисциплінарне стягнення);

? адміністративна (накладається на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці, які у вигляді штрафу службовими особами Держгірпромнагляду, а також представниками інших державних наглядових органів; підлягають особи, які на момент вчинення адміністративного правопорушення досягли шістнадцятирічного віку);

? матеріальна (охоплює як працівника, так і власника об'єкта господарювання за шкоду, заподіяну об'єкту господарювання через порушення ними покладених на них обов'язків, в тому числі і порушення правил безпеки прац; обмежується певною частиною заробітку працівника і не може перевищувати повного розміру заподіяної шкоди);

? кримінальна (настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян; може накладатись як на будь-яку службову особу об'єкта господарювання незалежно від форм власності, так і на громадянина - власника об'єкта господарювання чи уповноважену ним особу; визначається у судовому порядку).

2.3 Гарантії прав громадян на охорону праці

Права громадян на охорону праці під час укладення трудового договору

Під час укладення трудового договору роботодавець має проінформувати громадянина про: умови праці на об'єкті господарювання; наявність на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та їхній вплив на здоров'я людини; пільги і компенсації за роботу в шкідливих і небезпечних умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору.

Роботодавець не може укласти трудовий договір з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

Громадянин має право на навчання з питань охорони праці і роботодавець зобов'язаний провести таке навчання у вигляді двох інструктажів з питань охорони праці:

- вступного (проводять працівники служби охорони праці об'єкта господарювання з усіма працівниками, яких приймають на роботу, незалежно від їхньої освіти та стажу роботи за програмою, в якій подають загальні питання охорони праці із врахуванням її особливостей на об'єкті господарювання);

- первинного (проводять керівники структурних підрозділів на робочому місці з кожним працівником до початку їхньої роботи на цьому робочому місці).

Проходження цих інструктажів підтверджується записами у відповідних журналах обліку інструктажів і скріплюється підписами осіб, які проводили інструктажі, та осіб, які отримали інструктажі.

Права громадян на охорону праці під час роботи на об'єкті господарювання

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо виникла виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я чи інших осіб та навколишнього середовища, що підтверджено комісією у складі спеціалістів охорони праці та представників профспілки (уповноважених трудового колективу), а в разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці за участю представника профспілки. За період невиконання своїх обов'язків з цієї причини за працівником зберігають середню заробітну плату.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець порушує вимоги законодавства з охорони праці та не виконує колективного договору з питань охорони праці. У разі такого звільнення працівникові надають певні соціальні гарантії: йому виплачують вихідну допомогу в розмірі не менше тримісячної заробітної плати, а також його статус прирівнюють до статусу працівника, якого звільнили через скорочення штатів працівників на об'єкті господарювання.

Працівники мають право на переведення на легшу роботу відповідно до медичного висновку.

За працівником зберігають місце праці, якщо функціонування об'єкта господарювання чи його структурного підрозділу призупинене органом державного нагляду за охороною праці.

Працівники мають право на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці:

безоплатне лікувально-профілактичне харчування, молоко або рівноцінні харчові продукти; додаткові оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення; скорочення тривалості робочого часу; додаткову оплачувану відпустку; оплату праці в підвищеному розмірі; пільгову пенсію; забезпечення спеціальним одягом, взуттям та засобами індивідуального захисту; інші пільги та компенсації, які передбачені законодавством чи колективним договором.

Працівники мають право на навчання з питань охорони праці і роботодавець зобов'язаний провести його у вигляді таких інструктажів з охорони праці:

- повторного (проводять за програмою первинного інструктажу з усіма працівниками не рідше одного разу на півріччя (на роботах з підвищеною небезпекою - один раз на квартал));

- позапланового (проводять у разі введення в дію нових нормативних актів з охорони праці, зміни технологічного процесу, порушення працівниками нормативних актів з охорони праці, перерви в роботі виконавця більше ніж на 60 днів (на роботах з підвищеною небезпекою - 30 днів), на вимогу державних органів з нагляду за охороною праці);

- цільового (проводять з працівниками у разі виконання разових робіт, не пов'язаних з основними обов'язками за фахом, проведення робіт, на які оформляється наряд-допуск, проведення екскурсій чи інших масових заходів).

Права жінок, неповнолітніх та інвалідів на охорону праці, які пов'язані з фізіологічними особливостями їхнього організму

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми: 10 кг до двох разів на годину у випадку чергування з іншою роботою, 7 кг протягом повної робочої зміни. Перелік важких робіт та граничні норми МОЗ України за погодженням з Держгірпромнаглядом. Окремі права на охорону праці мають вагітні жінки та жінки, які доглядають дітей до трьох років: їх не можна залучати до роботи в нічний час, до надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження.

Забороняється застосовувати працю неповнолітніх (осіб віком до 18 років) на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми: у разі тривалої роботи для юнаків п'ятнадцяти років ? 8,4 кг, шістнадцяти років - 11,2 кг, сімнадцяти років - 12,6 кг; для дівчат ці норми відповідно зменшені вдвічі. Неповнолітніх приймають на роботу лише після попереднього медичного огляду і до 21 року вони підлягають обов'язковому медичному огляду.

Роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичного висновку, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень, а також пільгові умови праці на їхнє прохання. Не можна залучати інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їхньої згоди.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого держава забезпечує соціальний захист, охорону життя та здоров'я громадян під час їхньої трудової діяльності. Це страхування здійснюють згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Дія цього закону поширюється на осіб, які працюють в умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їхньої форми власності та господарювання, а також на фізичних осіб та на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно і громадян-суб'єктів підприємницької діяльності.

Головними завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих чинників, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням на виробництві, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих від нещасних випадків, відшкодування матеріальної шкоди застрахованим особам або членам їхніх сімей.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність. Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані особи (в окремих випадках члени їхніх сімей), страхувальники та страховик. Застрахованою особою є будь-яка фізична особа, на користь якої здійснюють страхування. Страхувальниками у разі обов'язкового страхування є роботодавці, а у разі добровільного страхування - застраховані особи. Обов'язки страховика виконує фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Закон України «Про загальнообов'язкове…» передбачає види страхування:

? обов'язкове (підлягають особи: які працюють в умовах трудового договору (контракту); учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед чи після занять, під час занять, коли вони набувають професійних навиків, та у період проходження виробничої практики, виконання робіт на підприємствах; особи, яких утримують у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучають до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами);

? добровільне (можуть застрахуватись: священослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, які забезпечують себе роботою самостійно; громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Фонд соціального страхування від нещасного випадку - це некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджує її правління. До складу правління фонду, яке обирають на шість років, входять: 15 представників держави, яких призначає Кабінет Міністрів України; 15 представників роботодавців, яких делегує Всеукраїнське об'єднання роботодавців; 15 представників застрахованих осіб, яких вибирає Всеукраїнське об'єднання профспілок.

Роботодавець як страхувальник має право:

- брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

- вимагати від фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання ним своїх обов'язків щодо організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих;

- оскаржувати рішення працівників фонду соціального страхування від нещасних випадків у спеціальних комісіях при його виконавчій дирекції;

- брати участь у визначенні йому знижок чи надбавок до страхового тарифу;

- захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, в тому числі в суді.

Роботодавець як страхувальник зобов'язаний:

- своєчасно, у десятиденний термін з дня одержання свідоцтва про реєстрацію об'єкта господарювання зареєструватись у фонді соціального страхування від нещасних випадків;

- своєчасно та повністю сплачувати страхові внески;

- інформувати виконавчу дирекцію фонду соціального страхування від нещасних випадків про кожний нещасний випадок або професійне захворювання, зміну технології робіт або виду діяльності підприємства, ліквідацію підприємства (не пізніше як за два місяці);

- щорічно подавати виконавчій дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про кількість працівників, річну суму заробітної плати, річний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань за календарний рік;

- безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи представників фонду на підприємстві;

- повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків та лікувально-профілактичних заходів, які обслуговують підприємство.

Роботодавці щомісячно сплачують страхові внески (СВ), розмір яких визначають за формулою:

СВ = (ВОП • СТ) / 100,

де CТ - страховий тариф, який є чинним для підприємств одного класу професійного ризику виробництва у відсотках; ВОП - сума фактичних витрат підприємства на оплату праці у місяці, за який сплачується страховий внесок у гривнях.

Страховий тариф визначають за класом професійного ризику виробництва, який встановлюють відповідно до класифікації галузей економіки та видів робіт за професійним ризиком виробництва. У нашій країні за професійним ризиком виробництва всі галузі економіки та види робіт поділені на 67 класів.

Під час сплати страхових внесків застосовують знижки і надбавки, розмір яких залежить від стану травматизму на підприємстві порівняно зі станом травматизму на підприємствах цього класу професійного ризику виробництва.

Застрахована особа має право:

- брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

- бути повноважним представником застрахованих осіб і вимагати від фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання ним своїх обов'язків щодо соціального захисту потерпілих;

- брати участь у розслідуванні страхового випадку, в тому числі з участю представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

- у разі настання страхового випадку одержувати від фонду соціального страхування від нещасних випадків належні виплати, соціальні послуги, а також послуги медичної, професійної та соціальної реабілітації;

- отримувати безоплатно від фонду соціального страхування від нещасних випадків роз'яснення з питань соціального страхування від нещасних випадків.

У разі смерті потерпілого члени його сім'ї мають право на одержання від фонду соціального страхування від нещасних випадків належних страхових виплат та послуг, пов'язаних з похованням.

Застрахована особа зобов'язана:

- знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватись зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку;

- у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання лікуватись у лікувально-профілактичних заходах, з якими фонд уклав угоди про медичне обслуговування, додержуватись правил поведінки та режиму лікування і не ухилятись від професійної реабілітації, своєчасно повідомляти виконавчу дирекцію фонду про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення, складу соціальних послуг та порядку їхнього надання.

3. Комплексне управління охороною праці, його складові та основні завдання

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі трудової діяльності. В сучасних умовах господарювання обґрунтованими є три рівні управління охороною праці: державне управління, управління власником підприємства та управління зі сторони працівників.

3.1 Державне управління охороною праці

Державне управління охороною праці в нашій країні здійснюють:

- Кабінет Міністрів України;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Держгірпромнагляд;

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, подає на затвердження Верховної ради України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, спрямовує і координує діяльність міністерств щодо створення безпечних і здорових умов праці та встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці. Для координації діяльності органів державного управління охороною праці створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці, розробляє державну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, розробляє нормативно-правові акти з охорони праці та бере участь у міжнародному співробітництві та виконанні міжнародних договорів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Рішення, прийняті Держгірпромнаглядом в межах його компетенції, є обов'язковими до виконання міністерствами, органами місцевих держадміністрацій, місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці, розробляють за участю профспілок та реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств та організовують навчання і перевірку знань в галузі охорони праці, укладають з галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці, беруть участь у підготовці галузевих нормативно-правових актів з охорони праці та здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі. Для координації роботи з охорони праці та контролю за її виконанням в міністерствах створені структурні підрозділи з охорони праці.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації в межах відповідних територій забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці, розробляють і забезпечують виконання регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, забезпечують соціальний захист найманих працівників та здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів з охорони праці. Для виконання вищезазначених завдань в місцевих держадміністраціях створені структурні підрозділи з охорони праці. Органи місцевого самоврядування затверджують регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також приймають заходи з охорони праці у програмах соціально-економічного та культурного розвитку регіонів.

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюють:

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Держгірпромнагляд;

- спеціально уповноважений державний орган виконавчої влади з питань радіаційної безпеки;

- спеціально уповноважений державний орган виконавчої влади з питань пожежної безпеки;

- спеціально уповноважений державний орган виконавчої влади з питань гігієни праці.

Зазначені органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємницької діяльності, політичних формувань, громадських об'єднань, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування і їм не підзвітні та не підконтрольні.

Представники Держгірпромнагляду мають право:

- безперешкодно відвідувати підконтрольні об'єкти господарювання, включаючи об'єкти підприємницької діяльності, та здійснювати у присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань охорони праці;

- одержувати від роботодавця письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, інформацію про порушення законодавства та вжиті заходи щодо їхнього усунення;

- видавати роботодавцям обов'язкові до виконання приписи (розпорядження) про усунення виявлених порушень і недоліків в галузі охорони праці;

- забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, дільниць, окремих робочих місць та механізмів до усунення порушень, які створюють загрозу життю чи здоров'ю працівників;

- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства з охорони праці;

- надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності.

охорона праця нормативний управління

3.2 Управління охороною праці на об'єкті господарювання

Управління охороною праці на підприємстві здійснюють роботодавець, служба охорони праці та керівники структурних підрозділів.

Роботодавець зобов'язаний створити на кожному робочому місці умови праці, які відповідають вимогам нормативно-правових актів з питань охорони праці та несе особисту відповідальність за їхню невідповідність цим вимогам. З цією метою роботодавець:

- створює відповідні служби та призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, визначає їхні обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них обов'язків, а також контролює їхнє виконання;

- розробляє за участю сторін колективного договору та реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення наявного рівня безпеки праці, забезпечує виконання профілактичних заходів, впроваджує досягнення науково-технічного прогресу та позитивний досвід з охорони праці;

- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці та за їхніми підсумками розробляє заходи до усунення небезпечних і шкідливих виробничих чинників, забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків;

- розробляє і затверджує положення, інструкції та інші акти з охорони праці, що діють в межах підприємства;

- здійснює контроль за додержанням працівниками правил експлуатації обладнання, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

- організовує навчання та перевірку знань з питань охорони праці та пропаганду безпечних методів праці.

Службу охорони праці створюють на підприємствах, на яких працює більше 50 працівників. Якщо на підприємстві працює від 20 до 50 працівників, то функції служби охорони праці може виконувати за сумісництвом працівник підприємства, який має відповідну підготовку. На підприємствах, де працює менше 20 працівників, для виконання функцій служби охорони праці роботодавець може залучати на договірних засадах сторонніх спеціалістів з охорони праці. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень мають право:

- видавати керівникам структурних підрозділів обов'язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків;

- вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли належного медичного огляду, навчання і перевірки знань з охорони праці або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

- зупиняти роботу технологічного обладнання та інших засобів виробництва у разі виявлення порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працівників;

- надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Керівники структурних підрозділів повинні забезпечити безпечні умови праці на кожному робочому місці. Вони проводять постійний контроль за станом засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту, станом виробничого середовища щодо його відповідності нормативним актам з питань охорони праці та вживають заходів щодо усунення виявлених недоліків. Вони також проводять навчання та перевірку знань працівників з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях у вигляді інструктажів та здійснюють контроль за дотриманням працівниками правил експлуатації обладнання та вимог інструкцій з безпеки праці.

Щоб забезпечити належний рівень безпеки праці працівник зобов'язаний: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я інших працівників під час виконання будь-яких робіт на підприємстві; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила експлуатації обладнання, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту та проходити необхідні медичні огляди.

Для ефективного вирішення питань з охорони праці на підприємстві може створюватись комісія з питань охорони праці, яку формують на засадах рівного представництва від роботодавця та трудового колективу. Положення про комісію, її кількісний і персональний склад та термін повноважень затверджуються загальними зборами (конференцією) трудового колективу. Комісія є консультативно-дорадчим органом трудового колективу та роботодавця, який сприяє залученню представників роботодавця та трудового колективу до управління охороною праці на підприємстві.

Професійні спілки в особі їхніх виборних органів та представників, уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці (на об'єктах господарювання, де немає профорганізації), здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці. Вони мають право безперешкодно перевіряти виконання вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень. Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, результати якої доводять до відома роботодавця.

Размещено на Allbest.ru

...