Основні складові безпеки життєдіяльності
Джерела небезпеки, небезпечні та шкідливі фактори. Основні принципи і положення захисту населення і територій у разі надзвичайної ситуації. Методи розрахунку числового значення виробничого травматизму. Рекомендації щодо правил поведінки при ураганах.
Рубрика | Безопасность жизнедеятельности и охрана труда |
Вид | курс лекций |
Язык | украинский |
Дата добавления | 27.09.2017 |
Размер файла | 789,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1. Виникає дискомфорт у постраждалих.
2. З'являється втрата працездатності.
3. Виникає загроза життю.
До числа небезпечних для здоров'я людини газоподібних сполук, які забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна віднести: С12, НСI, HF, НСN, SО, SО2, СS2, СО, СO2, NН3, СОСl3, оксиди нітрогену та інші.
Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сульфатна й нітратна кислоти, фтористий гідроген та ін.) і можуть утворюватись при пожежах на підприємствах, в установах, організаціях, місцях проведення масових заходів тощо (чадний газ, оксиди нітрогену та сульфуру, хлористий водень).
На території України знаходиться 877 хімічно небезпечних об'єктів та 287000 об'єктів використовують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні речовини або їх похідні (у 140 містах та 46 населених пунктах). Нарощення хімічного виробництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які становлять небезпеку для навколишнього середовища і людей.
Небезпечні вантажі, що транспортуються повинні маркуватися відповідно до Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, згідно з якими на транспортному засобі, який перевозить небезпечний вантаж, повинен бути нанесений знак небезпеки, транспортна назва, класифікаційний шифр та номер Організації Об'єднаних Націй.
Небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин.
Знак небезпеки - це ромб відповідного кольору (оранжевого, червоного, зеленого, білого, синього, двоколірового або смугастого), на якому знаходиться символ, що означає характер небезпеки, а для радіоактивних та інфекційних вантажів відповідний напис.
Класифікаційний шифр -- це одна або дві цифри, які вказують на агрегатний стан речовини (тверда, рідка, газ) характер небезпеки (вибухові речовини та вироби, окиснювальні речовини, токсичні (отруйні), інфекційні, радіоактивні, корозійні речовини тощо).
Номер Організації Об'єднаних Націй (Номер UN або UN-ідентифікатор) -- чотиризначний ідентифікаційний номер речовини або виробу згідно з Рекомендаціями ООН з перевезення небезпечних вантажів. Номер ООН - набір чотиризначних чисел, що дозволяють визначити небезпеку речовини або виробу (такого, наприклад, як вибухова речовина, легкозаймиста рідина, токсична речовина тощо) у рамках міжнародних перевезень.
Деякі небезпечні речовини мають свої UN-номера (наприклад, акриламід має номер UN2074), а іноді і групи хімічних речовин або продуктів з аналогічними властивостями здобувають загальне UN-число. Хімічна речовина в твердому стані та в в рідкій фазі може отримати різні UN-номера, якщо її небезпечні властивості в різних фазах істотно різняться; речовини з різними рівнями чистоти (або концентраціями в розчині) також можуть отримувати різні номери UN. UN-номера в діапазоні від UN0001 до UN3500 призначаються експертами Комітету Організації Об'єднаних Націй з перевезення небезпечних вантажів. Вони публікуються в цій якості в частині Рекомендації з перевезення небезпечних вантажів, також відомого як "Помаранчева книга".
травматизм небезпечний виробничий ураган
5. Пожежна безпека
Пожежі та вибухи в більшості випадків виникають у побуті та на підприємствах хімічної промисловості, але від них страждають також і інші об'єкти промисловості. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше при пожежах виділявся переважно чадний газ. Але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, хлороводневої й мурашиної кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин.
Найбільш вибухо-, та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропілену тощо.
В останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов'язано з вибухами технологічних систем та обладнання: реактори, ємності, трубопроводи тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також внаслідок ушкодження електропроводки та машин, які перебувають під напругою, опалювальних систем.
Певний інтерес (щодо причин виникнення) можуть становити дані офіційної статистики, які базуються на проведених у США дослідженнях 25 тисяч пожеж та вибухів: несправність електрообладнання -- 23%; куріння в неналежному місці -- 18%; перегрів внаслідок тертя в несправних вузлах машин -- 10%; перегрів пальних матеріалів -- 8%; контакти з пальними поверхнями через несправність котлів, печей, димоходів -- 7%; контакти з полум'ям, запалення від полум'я горілки -- 7%; запалення від пальних часток (іскри) від установок та устаткування для спалювання -- 5%; самозапалювання пальних матеріалів -- 4%, запалювання матеріалів при різці та зварюванні металу -- 4%.
Більше 63% пожеж у промисловості обумовлено помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати й бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко зростає ризик виникнення пожеж та вибухів, а також рівень людських та матеріальних втрат.
Пожежа - неконтрольоване горіння, що розповсюджується з часом у просторі.
Для виникнення горіння необхідні 3 складові:
- Горюча речовина;
- Окисник;
- Джерело запалювання.
За швидкістю поширення процес горіння ділиться на наступні групи:
- Дефлаграційне - горіння з швидкістю кілька м/с;
- Вибухове - швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворення стиснених газів. Швидкість кількасот м/с;
- Детонаційне - горіння, що поширюється з надзвуковою швидкістю (тис. м/с). Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум'я. Це призводить до прискорення поширення полум'я, виникнення ударної хвилі, завдяки якій здійснюється передача теплоти суміші.
За походженням розрізняють форми горіння:
- Спалах - швидке загорання горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у горіння;
- Займання - горіння, яке виникає під впливом джерела загорання.
- Спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я.
- Самозаймання - горіння, яке починається без впливу окремого джерела запалювання.
- Тління - горіння без випромінювання світла.
- Самоспалахування - самозаймання, що супроводжується утворенням полум'я.
Залежно від агрегатного стану і особливості горіння різних горючих речовин всі пожежі поділяються на п'ять класів:
А - горіння твердих матеріалів;
В - горіння рідин;
С - горіння газів;
D - горіння металів;
Е - горіння електроустановок під напругою.
Класи А, В та D у свою чергу діляться на підкласи:
А1 - - горіння супроводжується тлінням;
А2 - - горіння без тління;
В1 - - горіння рідин, що розчиняються у воді;
В2 - горіння рідин, що не розчиняються у воді;
D1 - метали легкі;
D2 - метали лужні;
D3 - металовмісні сполуки.
Основою для встановлення нормативних вимог щодо конструктивних та планувальних рішень на промислових об'єктах, а також інших питань забезпечення їхньої вибухопожежобезпеки є визначення категорії приміщень та будівель виробничого, складського та невиробничого призначення за вибухопожежною та пожежною небезпекою (НАПБ Б.07.005-86).
Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) - це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об'єкта, що визначається кількістю i пожежонебезпечними властивостями речовин i матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів розміщених в них виробництв.
Відповідно до НАПБ Б.07.005-86 (ОНТП24-86) приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Якісним критерієм визначання категорії є надлишковий тиск (Р), який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (завантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.
Категорія А (вибухопожежонебезпечна).
Приміщення, в яких застосовуються горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні cyміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітрям або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечна).
Приміщення, в яких застосовуються вибухонебезпечний пил i волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини за температурних умов i в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні cyміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.
Категорія В (пожежонебезпечна).
Приміщення, в яких знаходяться горючі рідини, твepдi горючі та важкогорючі речовини, горючий пил та волокна, матеріали здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.
Категорія Г.
Приміщення, в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, або процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, icкop, полум'я. Приміщення, в яких горючі гази, горючі рідини, тверді речовини спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д.
Приміщення, в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
Система попередження пожеж і вибухів.
Мета системи - не допустити виникнення вибухів i пожеж. Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів):
– пожежа (вибух) можливі при наявності 3-х чинників: горючої речовини, окисника i джерела запалювання;
– за відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеження його визначаючого параметра безпечною величиною, пожежа (вибух) неможливі.
Горюча речовина i окисник за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) буде зводитись до:
– попередження утворення горючого середовища;
– попередження виникнення у горючому середовищі або внесення в це середовище джерела запалювання.
Заходи i засоби попередження утворення горючого середовища в кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що розглядаються, та вибухопожежонебезпечними властивостями речовин i матеріалів, що використовуються у технологічному циклі.
Залежно від агрегатного стану та ступеню подрібненості речовин, горюче середовище може утворюватися твердими речовинами, легкозаймистими та горючими рідинами, горючим пилом та горючими газами за наявності окисника.
Тверді горючі речовини, що зберігаються у приміщеннях та на складах, чи застосовуються у технологічному процeci, утворюють разом з повітрям стійке горюче середовище. При визначенні пожежної небезпеки такого середовища слід враховувати кількість матеріалів, інтенсивність та тривалість можливого горіння.
Легкозаймисті та горючі рідини можуть утворювати горюче середовище під час нагрівання чи зміни тиску, при зливанні чи наливанні, перекачуванні а також під час перебування усередині апаратів, трубопроводів, сховищ. Тому можливі причини утворення горючого середовища такого типу необхідно детально вивчати в кожному конкретному випадку з урахуванням особливостей відповідного етапу технологічного процесу.
При обробці ряду твердих речовин (графіту деревини, бавовни i т. iн.) утворюється горючий пил, який перебуває у зваженому стані в пoвiтpi або осідає на будівельних конструкціях, машинах, устаткуванні. В обох випадках пил знаходиться у повітряному середовищі, тому утворює горюче середовище підвищеної небезпеки, яке може займатися або вибухати. Горюче середовище може виникати всередині апаратів та трубопроводів, а також у приміщеннях в разі виходу пилу через нещільність устаткування. Під час аналізу слід також встановлювати походження, розмір пилинок та умови займання i горіння (вибуху) пилу, що утворюється.
Гази можуть утворювати горюче середовище в посудинах i апаратах, коли досягають вибухонебезпечних концентрацій з киснем. Маючи здатність проникати через незначні нещільності i тріщини при найменших пошкодженнях обладнання вони можуть утворювати вибухонебезпечні cyмiшi у навколишньому середовищі.
Основні заходи щодо попередження вибухів та пожеж.
Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись наступними основними заходами або їx комбінаціями:
– максимально можливе використання негорючих та важкогорючих матеріалів замість горючих, в тому числі заміна легкозаймистих та горючих рідин як миючих засобів на пожежобезпечні;
– максимально можливе за умови технології та будівництва обмеження маси та об'єму горючих речовин, матеріалів та найбільш безпечні способи їx розміщення;
– ізоляція горючого середовища (використання ізольованих відсікiв, камер, кaбiн, тощо);
– підтримання безпечної концентрації середовища відповідно до норм i правил безпеки;
– достатня концентрація флегматизатора в пoвiтpi захищуваного об'єму (його складової частини);
– підтримання відповідних значень температур та тиску середовища, за яких поширення полум'я виключається;
– максимальна механізація та автоматизація технологічних процеciв, пов'язаних з обертанням та використанням горючих речовин;
– установка та розміщення пожежонебезпечного устаткування в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках;
– застосування пристроїв захисту устаткування з горючими речовинами від пошкоджень та аварій, встановлення пристроїв, що відключають, відсікають, тощо;
– видалення пожежонебезпечних відходів виробництва.
Найбільш радикальним заходом попередження утворення горючого середовища є заміна горючих речовин i матеріалів, що використовуються, на негорючі та важкогорючі.
Проте горючі речовини, матеріали, вироби з них реально присутні в абсолютній більшості існуючих житлових, громадських, виробничих та інших приміщеннях, будівлях i спорудах, a їx повна заміна практично неможлива.
Тому попередження виникнення в горючому середовищі або внесення до нього джерел запалювання є головним стратегічним пріоритетом у роботі щодо запобігання пожежам. Джерелом запалювання може бути нагріте тіло чи екзотермічний процес, які здатні нагріти деякий об'єм горючої cyмiшi до температури, коли швидкість тепловидалення ініційованого нагрівом процесу окислення перевищує швидкість тепловідводу iз зони реакції.
До основних груп джерел запалювання відносять: відкритий вогонь, розжарені продукти горіння та нагріті ними поверхні, тепловий прояв xiмiчної реакції, електричної, механічної, сонячної, ядерної енергії тощо.
Пожежна небезпека відкритого вогню зумовлена інтенсивністю теплового впливу, площею впливу, орієнтацією у просторі, періодичністю i часом його впливу на горючі речовини. Відкрите полум'я небезпечне не тільки при безпосередньому контакті з горючим середовищем, але i як джерело опромінювання горючого середовища. Воно має достатню температуру та запас теплової енергії, які спроможні викликати горіння ycix видів горючих речовин i матеріалів як при безпосередньому контакті, так i в результаті опромінення.
Нагріти поверхню стінок апаратів вище за температуру самозаймання речовин, що обертаються у виробництві, здатні газоподібні продукти горіння, які виникають при горінні твердих, рідких та газоподібних речовин i мають температуру 800…1200°С. Джерелом запалювання можуть бути також іскри, які виникають при poбoтi двигунів внутрішнього згоряння та електричних. Вони являють собою розжарені частинки пального або окалини у газовому потоці, які виникають внаслідок неповного згоряння, чи механічного винесення горючих речовин та продуктів корозії. Температура такої частинки досить висока, але запас теплової енергії є невеликим, тому що icкpa має малу масу. Іскри здатні запалити тільки речовини, які достатньо підготовлені для горіння, наприклад, газо- та пароповітряні cyмiшi, осілий пил, волокнисті матеріали. До джерел відкритого вогню належить i полум'я сірників, необережне поводження з якими може призвести до пожежі.
Серед теплових проявів електричної енергії найбільш поширеними та небезпечними є коротке замикання в електричних мережах, струмові перевантаження проводів та електричних машин, великий перехідний oпip, розряди статичної та атмосферної електрики, електричні icкpи. При короткому замиканні величина струму в провідниках i струмопровідних частинах електричних апаратів та машин досягає дуже великих значень, внаслідок чого можливий не тільки пepeгpiв, але i займання ізоляції, розплавлення струмопровідних частин, жил кабелів та проводів.
Великий струм, що тривалий час перевищує нормативне значення при перевантаженнях електричних мереж, також є причиною пepeгpiвiв струмопровідних елементів та електропроводки. Основними причинами перевантаження електричних мереж є ввімкнення в електричну мережу споживачів підвищеної потужності, а також невідповідність площі поперечного пepepізy жил проводів робочим струмам. Причиною пожежі може також стати великий перехідний oпip, який виникає в місцях з'єднання проводів та в електричних контактах електрообладнання. Тому у цих місцях може виділятися значна кількість тепла, яка здатна призвести до загоряння ізоляції, а також горючих речовин, що знаходяться поруч. Перехідний oпip з'єднань буде меншим при збільшенні площі стискування контактів, використанні для їх виготовлення м'яких металів з малим електричним опором, з'єднуванні провідників та проводів встановленими ПУЕ способами: зварюванням, паянням, опресуванням, за допомогою гвинтових та болтових з'єднань (але ні в якому разі так званою «скруткою»).
Розряди статичної електрики виникають при деформації, подрібненні речовин, відносному переміщенні двох тіл, що знаходяться в контакті, перемішуванні рідких та сипких матеріалів тощо. Icкpoвi розряди статичної електрики здатні запалити паро-, газо- та пилоповітряні cyмiшi. Накопиченню i формуванню зарядів статичної електрики сприяє відсутність або неефективність спеціальних заходів захисту, створення електроізоляційного шару відкладень на поверхні заземлення, порушення режиму робочих апаратів.
Пожежа, вибухи, механічні руйнування, перенапруги на проводах електричних мереж можуть бути наслідками ураження будівлі чи устаткування блискавкою. Блискавка, яка є електричним розрядом в атмосфері, маючи високу температуру i запас теплової енергії, при прямому ударі може проплавляти металеві поверхні, перегрівати i руйнувати стіни будівель та надвірного устаткування, безпосередньо запалювати горюче середовище. Небезпека вторинної дії блискавки полягає в іскрових розрядах, що виникають як результат індукційної та електромагнітної дії атмосферної електрики на виробниче обладнання, трубопроводи i будівельні конструкції.
Ще одним тепловим проявом електричної енергії є електрична дуга та електричні іскри у вигляді крапель металу, що утворюються при короткому замиканні електропроводки, електрозварюванні та при плавлені ниток розжарювання електричних ламп загального призначення. Температура таких електричних icкop становить 1500…2500°С, а температура дуги може перевищувати 4000°С. Тому природно, що вони можуть бути джерелом запалювання горючих речовин. В цілому, частка пожеж, які викликані наслідками теплових проявів електричної енергії, складає 20…25% i має тенденцію до зростання.
Пожежонебезпечний прояв механічної енергії внаслідок її перетворення в теплову спостерігається в разі ударів твердих тіл (з виникненням або без виникнення icкop), поверхневого тертя тіл під час їx взаємного переміщення, стиснення газів та пересування пластмас, механiчнoї обробки твердих матеріалів різальними інструментами. Ступінь нагрівання тіл та можливість появи при цьому джерел запалювання залежить від умов переходу механічної енергії в теплову. Досить часто пожежонебезпечні ситуації виникають внаслідок утворення icкop, що являють собою в даному випадку розпечені до світіння частинки металу або каміння. Від icкop при ударі у виробничих умовах можуть займатися ацетилен, етилен, водень, металоповітряні cyмiшi, волокнисті матеріали, або відкладення дрібного горючого пилу (розмільні цехи млинів та круп'яних заводів, сортувально-розпутувальні цехи текстильних фабрик, бавовняно-очисні цехи тощо). Найчастіше icкpи утворюються під час роботи ударними інструментами i при ударах рухомих елементів механізмів машин по їx нерухомих частинах. Пожежну небезпеку внаслідок тертя найчастіше створюють підшипники ковзання навантажених високо оборотних валів, а також транспортерні стрічки та привідні паси механізмів.
Проходження хімічних реакцій iз значним виділенням теплової енергії мicтить у coбi потенційну небезпеку виникнення пожежі або вибуху, тому що виникає можливість неконтрольованого розігрівання реагуючих, новоутворюваних чи тих, що знаходяться поряд, горючих речовин. Існує також велика кількість таких хімічних сполук, які в контакті з повітрям чи водою, а також в разі взаємодії можуть стати причиною виникнення пожежі. Найчастіше тепловий прояв xiмічних реакцій стає причиною пожежі внаслідок дії окисників на органічні речовини, а також при займанні та вибуху деяких речовин під час нагрівання або механічної дії з порушенням технологічного регламенту.
Kpiм вище наведених джерел запалювання існують інші, які не слід виключати під час аналізу пожежної небезпеки.
Попередження утворення в горючому середовищі джерел запалювання може забезпечуватись наступними засобами або їх комбінаціями:
– використанням машин, механізмів, устаткування, пристроїв, при
експлуатації яких не утворюються джерела запалювання;
– використанням швидкодійних засобів захисного відключення можливих джерел запалювання;
– улаштуванням блискавкозахисту i захисного заземлення інженерних комунікацій та устаткування;
– використанням технологічних процесів i устаткування, що задовольняє вимогам електростатичної іскробезпеки;
– підтриманням температури нaгpiвy поверхні машин, устаткування, пристроїв, речовин i матеріалів, які можуть увійти в контакт з горючим середовищем, нижче гранично допустимої, яка не повинна перевищувати 80% температури самозаймання горючого середовища;
– виключенням можливості появлення icкpoвoгo розряду в горючому середовищі з енергією, яка дорівнює або перевищує мінімальну енергію запалювання;
– використанням інструменту, робочого одягу i взуття, які не викликають іскроутворення при виконанні робіт;
– ліквідацією умов теплового, xiмiчнoгo, мікробіологічного самозаймання речовин та матеріалів, що обертаються, виробів i конструкцій, виключенням їx контакту з відкритим полум'ям;
– зменшенням розміру горючого середовища, яке є визначальним, нижче гранично допустимого за горючістю;
– усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;
– виконанням вимог чинних стандартів, норм та правил пожежної безпеки;
– використанням електроустаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним та вибухонебезпечним зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішей.
Радіаційна безпека.
Основні характеристики іонізуючого випрмінювання
Іонізуюче випромінювання - будь-яке випромінювання взаємодія якого з навколишнім середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків..
Іонізуюче випромінювання поділяють на:
Корпускулярне - потік елементарних частинок з масою спокою відмінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних претворюваннях або генруються на прискорювачах (б-випромінювання, в-випромінювання, нейтрони, протони тощо).
Фотонне випромінювання - потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі зі швидкостю світла (рентгенівське, гамма випромінювання).
Іонізуюче випромінювання характеризується такими параметрами як іонізуюча та проникаюча здатність.
Іонізуюча здатність - визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворює 1 частинка в одиниці маси (одиниці об'єму, одиниці шляху проходження) речовини.
Найбільшу іонізуючу здатність у порівнянні з іншими видами випромінювання має б-випромінювання.
Проникаюча здатність - визначається шляхом, який проходить іонізуюча частка в речовині, доки вона не зникне (тобто поглинеться речовиною). Фотонне випромінювання має більшу проникаючу здатність у порівнянні з корпускулярним.
Джерела іонізуючого випромінювання поділяються на природні та штучні (антропогенні).
Джерелами природного іонізуючого випромінювання є:
· Космічні промені.
· Промені Сонця, зірок.
· Земна кора (певні зони) тощо.
Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні одержують більші дози, інші - менші. Людина зазнає опромінення двома способами, а саме за рахунок зовнішнього опромінення, коли джерело опромінення знаходяться поза організмом, і внутрішнього опромінення - джерело опромінення знаходяться всередині організму.
Штучними джерелами іонізуючого випромінювання є:
- ядерні вибухи,
- ядерні установки для виробництва енергії,
- прискорювачі заряджених часток,
- рентгенівські апарати,
- засоби зв'язку високої напруги.
Для населення України наразі найбільшу небезпеку становить опромінення, яке виникло внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань
Активність джерела випромінювання - ключова характеристика іонізуючого випромінювання, вона показує число радіоактивних перетворень у речовині за одиницю часу.
А 1 = 1 Бк (бекерель)
Бекерель є системною одиницею іонізуючого випромінювання. Позасистемною є кюрі.
1Кі (кюрі) = 37·109 Бк
Експозиційна доза випромінювання - характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.
Кл/кг є системною одиницею іонізуючого випромінювання. Позасистемною є рентген.
,
де Р - рентген.
Поглинута доза: характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини.
Грей є системною одиницею іонізуючого випромінювання. Позасистемною є рад.
1Гр = 100 рад;
1 рад = 0,01 Гр = 0,01 Дж/кг
Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим іонізуючим випромінюванням.
, Зв - Зіверт
Зіверт є системною одиницею іонізуючого випромінювання. Позасистемною є бер.
1 бер = 0,01 Зв.
Біологічна дія іонізуючого випромінювання
Під впливом іонізуючого випромінювання живі клітини іонізуються і в організмі відбуваються 2 хаорактерні дії:
- Пряма;
- Непряма.
Пряма дія - підвищення енергії, іонізація кожної молекули, кожного атома. Це призводить до появи ультрафіолетового випромінювання цих атомів і молекул, в результаті чого в клітинах відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності організму.
Непряма дія - полягає у впливі випромінювання на молекули води, яка становить понад 70% маси організму людини. Це призводить до утворення вільних радикалів Н+ та ОН-, а в присутності кисню - пероксидних сполук - перекису водню, закису водню тощо. Останні вступають в хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, невластиві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних та інших функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму.
Специфічність дії іонізуючого випромінювання зумовлюється не стільки кількістю переданою ним енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Жоден інший вид енергії (теплова, електрична, звукова тощо), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до тих змін, які спричиняє іонізуюче випромінювання.
Специфічність його проявляється в тому, що:
· органи чуття не реагують на випромінювання;
· малі дози можуть підсумовуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);
· випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його спадкоємців (чинить генетичний ефект);
· різні органи мають різну чутливість до опромінення (найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто ті, клітини яких мають високий рівень поділу).
Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається спроможністю організму поглинати їх і накопичувати.
Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій), накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо.
Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкоджень їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (випадкові, ймовірні), генетичні. За часом прояву виділяють дві групи -- ранні (або гострі) і пізні. Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби, тобто до захворювання, що виникає в результаті одержання підвищеної дози радіації.
Формами променевої хвороби є гостра та хронічна. Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення, що перевищує гранично допустимі дози (ГДД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше.
ГДД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя.
У Нормах радіаційної безпеки України НРБУ-97, введених 1998 р., як одиниця часу нормування введено рік, або поняття річної дози опромінення. Згідно цього документу опромінювані особи ділять на три категорії:
А - персонал - люди, які безпосередньо працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;
Б - персонал - люди, безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючого випромінювання, але можуть отримувати додаткове опромінення; В - все населення України.
Ліміт дози (мЗв/рік - чисельник, бер/рік - знаменник), встановлений цим документом становить значеня, наведені в таблиці.
Таблиця 5.1
Категорія осіб, які зазнають опромінювання |
|||
А |
Б |
В |
|
20/2* |
2/0,2 |
1/0,1 |
* у середньому за будь-які послідовні 5 років, але не більше 50 мЗв (5 бер) за окремий рік.
Радіаційна безпека
Заходи радіаційної безпеки потребують цілого комплексу різноманітного заходу, що залежать від конкретних умов роботи і, передусім, від типу джерела випромінювання.
Всі джерела випромінювання поділяють на закриті та відкриті.
Закриті джерела випромінювання - устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації ї зносу.
При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінювання. Захисні заходи , що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. З цих закономірностей випливають основні принципи захисту:
- «захист кількістю»;
- «захист часом»;
- «захист відстанню»;
- «захист екраном».
Відкриті джерела випромінювання - це такі, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.
При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, а й додаткове внутрішнє опромінення, тому наряду з використанням всіх вище зазначених заходів захисту, в разі використання відкритих джерел, використовують також наступні:
- герметизація устаткування,
- заходи планувального характеру,
- санітарно-технічні засоби і устаткування,
- дотримання правил особистої гігієни,
- використання ЗІЗ і санітарна обробка персоналу,
- очищення будівельних конструкцій, апаратури, ЗІЗ тощо,
- біологічний захист (використання радіопротекторів).
Сучасна концепція біологічного захисту (використання радіопротекторів) базується на трьох принципах:
· гальмування всмоктування і накопичення радіонуклідів, що потрапили в організм;
· прискорення виведення радіонуклідів з організму;
· підвищення захисних сил організму.
Третій напрям передбачає пошук та створення радіозахисних харчових речовин і продуктів, які мають антиоксидантну та імуностимулюючу активність й здатні підвищувати стійкість організму до несприятливої дії радіоактивного випромінювання (антимутагени та радіопротектори). На допомогу приходять природні «захисники». До цих речовин належать: листя чаю, виноград, чорна смородина, чорноплідна горобина, обліпиха, банани, лимони, фініки, грейпфрути, гранати; з овочів -- шпинат, брюссельська і цвітна капуста, боби, петрушка. Для того, щоб радіонукліди не засвоювались організмом, потрібно постійно вживати продукти, які містять пектини, зокрема яблука. Насіння соняшника також належить до групи радіозахисних продуктів. Багаті на біорегулятори морські продукти, дуже корисний мед і свіжі фруктові соки.
Аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище.
Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.
На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:
1957рік -- аварія в Уїндскейлі (Північна Англія) на заводі по виробництву плутонію (зона радіоактивного забруднення становила 500 кв.км);
1957 рік -- вибух сховища радіоактивних відходів біля м. Челябінська, СРСР (радіаційне забруднення переважно стронцієм-90 території, на якій мешкало 0,5 млн. осіб);
1961 рік -- аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався вибух);
1979 рік -- аварія на АЕС«Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США. Сталося зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони.
2011 рік - аварія на АЕС в м. Фукусіма, Японія. Аварія сталася в результаті потужного землетрусу і цунамі. Сталося забруднення радіонуклідами вод світового океану.
Однак найбільшою за масштабами забруднення навколишнього середовища є аварія, яка сталася 1986 р. на Чорнобильській АЕС. Внаслідок грубих порушень правил експлуатації та помилкових дій 1986 рік став для людства роком вступу в епоху ядерної біди. Історія людства ще не знала такої аварії, яка була б настільки згубною за своїми наслідками для довкілля, здоров'я та життя людей. Радіаційне забруднення величезних територій та водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на мільйони людей, які довгий час проживають на забруднених територіях, дозволяє назвати масштаби Чорнобильської катастрофи глобальними, а ситуацію надзвичайною.
За оцінками спеціалістів, відбулись викиди 50 мегакюрі небезпечних ізотопів і 50 мегакюрі хімічно інертних радіоактивних газів. Сумарне радіоактивне забруднення еквівалентне випадінню радіоактивних речовин від вибуху декількох десятків таких атомних бомб, які були скинуті над Хіросімою. Внаслідок цього викиду були забруднені води, ґрунти, рослини, дороги на десятки й сотні кілометрів. Під радіоактивне ураження потрапили території України, Білорусі, Росії, де зараз проживає 5 млн. осіб.
15 грудня 2000 року відбулося закриття Чорнобильської АЕС. Нині радіоактивний стан об'єкта ЧАЕС такий: доза опромінення становить 15-300 мР/год, а на окремих ділянках 1-5 Р/год. Проектний термін служби саркофага, який захищає четвертий реактор, -- 30 років. Зараз розпочато будівництво «Саркофага-2», який повинен вмістити «Саркофаг-1» і зробити його безпечним.
Сьогодні ніхто практично не застрахований від впливу наслідків цієї аварії чи будь-якої іншої аварії на об'єктах атомної промисловості. Навіть віддаленість на сотні і тисячі кілометрів від АЕС не може бути гарантією безпеки.
Першими наслідками цієї аварії стало опромінення осіб, які брали участь у гасінні пожежі та аварійних роботах на атомній електростанції. Гострою променевою хворобою захворіло 238 осіб, 29 з них померло в перші місяці після аварії, ще 15 -- згодом. Пізніше діагноз «гостра променева хвороба» був підтверджений у 134 хворих, з них важкого та дуже важкого ступеня -- у 43.
Близько 2 тисяч осіб з 800 тисяч, що брали участь у роботах з ліквідації аварії, отримали місцеві променеві ураження. Це пожежники, військові, працівники атомної енергетики, наукові співробітники, будівельники, медичні працівники та багато інших.
Найбільші дози опромінення зареєстровані серед пожежників та персоналу АЕС, які працювали під час аварії в першу добу.
Усього, за сучасними даними, внаслідок Чорнобильської катастрофи в Україні постраждало майже 3,23 млн. осіб, з них 2,35 млн. мешкають протягом 12 років на забрудненій території, більше 358 тисяч брали участь у ліквідації наслідків аварії, 130 тисяч були евакуйовані 1986 р. або були відселені пізніше.
6. Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики. Соціальні та психологічні фактори ризику. Поведінкові реакції населення у НС
Зазначені в даній темі небезпеки мають ту особливість, що характерізуються досить широким спектром чинників, які викликають ці небезпеки:
1 - вони виникають в результаті різного роду конфліктів, як соціально-політичного походження так і іншого (економічного, організаційного та ін..);
2 - їх породжують різного роду залежності - тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія, ігроманія, інтернет-залежність тощо;
3 - до цих небезпек відносяться соціальні хвороби та епідемії - грип, гепатит, туберкульоз, СНІД та інші;
4 - вони включають екстремальні ситуації криміногенного характеру;
5 - в певній мірі серед них також потрібно розглядати небезпеки, викликані стрімкими темпами урбанізації, що веде до підвищення рівня злочинності, забруднення повітря, води, шумового, вібраційного, електромагнітного забруднення та інших небезпек.
Конфлікти.
Конфлікт -- це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.
Для правильного розуміння й тлумачення конфліктів, їхньої сутності, особливостей, функцій і наслідків важливе значення має типологізація, тобто вичленовування основних типів конфліктів на основі виявлення подібності та розходження, надійних способів ідентифікації конфліктів за спільністю істотних ознак і відмінностей.
Для вибору адекватного методу впливу й управління відповідним конфліктом доцільно проводити класифікацію залежно від основних ознак: способу розв'язання; сфери прояву; спрямованості впливу; ступеня виразності; кількості учасників; порушених потреб (табл. 6.1).
Таблиця 6.1. Класифікація конфліктів
№ з/п |
Ознака класифікації |
Види конфлітів |
|
1 |
Спосіб розв'язання |
Насильницький - ненасильницький |
|
2 |
Сфера прояву |
Політична - соціальна - економічна - організаційна |
|
3 |
Спрямованість впливу |
Вертикальна - горизонтальна |
|
4 |
Ступінь виразності |
Відкрита - прихована |
|
5 |
Кількість учасників |
Внутріособистісні - міжособистісні - міжгрупові |
|
6 |
Потреби |
Когнітивні - конфлікти інтересів |
Спосіб розв'язання конфліктів припускає їх розподіл на антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні (ненасильницькі). Насильницькі (антагоністичні) конфлікти являють собою способи розв'язання суперечностей шляхом руйнування структур усіх сторін-конфліктерів чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті. Ця сторона і виграє. Ненасильницькі (компромісні) конфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії.
Сфери прояву конфліктів украй різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди й переконання людей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти. Політичні конфлікти -- зіткнення з приводу розподілу владних повноважень, форми боротьби за владу. Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі стосунків людей (груп), що характеризується посиленням протилежних інтересів, тенденцій соціальних спільнот та індивідів. Різновидом соціальних конфліктів вважаються конфлікти трудові чи соціально-трудові, тобто у сфері трудової діяльності. Це велика група конфліктів, що останнім часом виникають у нашій країні дуже часто у вигляді страйків, пікетів, виступів великих груп працівників. Економічні конфлікти являють собою широкий спектр конфліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Це боротьба за певні ресурси, пільги, сфери економічного впливу, розподіл власності тощо. Зазначені види конфліктів поширені на різних рівнях управління. Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій, функціонального закріплення за працівником прав та обов'язків; упровадження формальних структур управління; наявності положень з оплати й оцінювання праці, преміювання співробітників.
За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизонтальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник -- підлеглий, вища організація -- підприємство, засновник -- мале підприємство. У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб'єктів: керівники одного рівня, фахівці -- між собою, постачальники -- споживачі.
Ступінь виразності конфліктного протистояння припускає виділення за формою прояву прихованих і відкритих конфліктів. Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту. У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між сторонами-конфліктерами, але при цьому використовуються непрямі способи впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади й сил для відкритої боротьби.
Кількість учасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові. Внутріособистісні конфлікти являють собою зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Особливістю даного виду конфлікту є вибір між бажанням і можливостями, між необхідністю виконувати й дотриманням необхідних норм. На вибір правильного рішення у разі внутріособистісного конфлікту людина може витратити багато сил і часу, а отже, стрімко зростає емоційна напруженість, може виникнути стрес, а перед ухваленням рішення поведінка особистості може стати неконтрольованою. Внутріособистісний конфлікт може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не збігаються з особистими потребами чи цінностями працівника. Складність вирішення внутріособистісних конфліктів полягає в тому, що іноді відбувається зіткнення трьох складових, необхідних для досягнення поставленої мети: бажання («хочу»), можливості («можу»), необхідності («треба»). Міжгрупові конфлікти -- конфлікти між різними групами, підрозділами, у яких зачіпаються інтереси людей, об'єднаних на період конфлікту в єдині згуртовані спільноти. Слід зазначити, що ця згуртованість може зникнути відразу після припинення конфлікту, але в момент відстоювання загальних інтересів єдність групи може бути досить значною. Міжособистісні конфлікти являють собою зіткнення індивідів із групою, між собою, боротьбу за інтереси кожної зі сторін. Це один із найбільш розповсюджених видів конфліктів.
Залежно від порушених потреб виділяють когнітивні конфлікти та конфлікти інтересів. Конфлікт когнітивний -- конфлікт поглядів, точок зору, знань. У такому конфлікті метою кожного суб'єкта є переконати опонента, довести правильність своєї точки зору, своєї позиції. Конфлікти інтересів можна представити як противагу конфлікту когнітивному, що означає протиборство, засноване на зіткненні інтересів різних опонентів (груп, індивідів, організацій). У зв'язку з тим, що розподіл конфліктів на види представляється досить умовним, чіткої межі між різними видами не існує, і на практиці виникають такі конфлікти: організаційні вертикальні міжособистісні; горизонтальні відкриті міжгрупові і т. д.
Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це соціальний конфлікт. Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єктивно стає соціально-політичним.
Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.
Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть виступати: 1) окремі люди, групи людей, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; 2) об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.
Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлікту -- міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).
Вище було показано,що існує дві форми перебігу конфліктів:
- відкрита -- відверте протистояння, зіткнення, боротьба;
- прихована (закрита, або латентна), коли відвертого протистояння немає, але точиться невидима боротьба.
Поняття «соціально-політичний конфлікт» використовується, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав (громадянська війна, страйки) та між державами (війни, партизанські рухи).
Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап -- постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Іспанії та ін.
Різновидами збройних конфліктів є війни та тероризм.
Війна.
Війна - це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами, також під війною розуміється крайня ступінь політичної боротьби, ворожі відносини між певними політичними силами.
Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час Другої світової війни в СРСР (1941 -- 1945 рр.) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.
Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.
Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк де трьох років (ст. 436 Кримінального кодексу України)
Планування, підготовка розв'язання та ведення агресивної війни чи воєнного конфлікту а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)
Ведення агресивної війни або агресивних дій карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років (ст. 437 Кримінального кодексу України)
Тероризм.
Терор став складовою сучасного життя, набув глобального характеру.
Тероризм - форма політичного екстремізму, застосування чи загроза найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей та залякування для досягнення певних цілей.
Найбільш поширеними терористичними актами є:
· Напади на державні або промислові об'єкти;
· Захоплення державних установ або посольств;
· Захоплення літаків або інших транспортних засобів;
· Викрадення або насильницькі дії проти жертви;
· Політичні вбивства;
· Вибухи та масові вбивства, розраховані на залякування;
· Розповсюдження інфекційних хвороб.
Аж до 80-х років XX ст. ареною активного терору залишалась Європа. В європейських аеропортах регулярно захоплювали літаки. Від рук терористів гинули політичні діячі. На території Європи загально відомі організації: італійські «Червоні бригади», німецьке «Відділення Червоної Армії», баскська ЕТА, Ірландська республіканська армія (ІРА), войовничі носії ультралівих поглядів, які за допомогою крові та терору намагаються вирішити «національне питання».
Особлива ситуація склалась у Росії у зв'язку з Чечнею -- у пам'яті залишились події в Будьоновську, Москві, Волгодонську, Буйнакську, Беслані. Чечня стала одним з центрів світового тероризму (мусульманського тероризму).
Ісламський фундаменталізм усе відвертіше нагадує про себе на світовій політичній арені, перетворюючись на небезпечну силу, насамперед для багатоконфесійних держав планети. Експерти попереджають, що в наступному десятиріччі рух ісламістів, який надихають крайні радикали в мусульманському суспільстві, може набути глобальних розмірів і накрити хвилею терактів більшу частину планети.
...Подобные документы
Ризик як оцінка небезпеки. Здоров'я людини як основна передумова її безпеки. Розрахунок фільтровентиляційного обладнання та протирадіаційного захисту сховища. Розрахунок й аналіз основних параметрів при землетрусі, визначення оцінки пожежної обстановки.
методичка [224,5 K], добавлен 17.11.2010Заходи щодо захисту населення при погрозі сходу лавин, селів, зсувів. Поділ лавин на категорії відповідно до характеру руху. Небезпечні ситуації техногенного характеру. Способи захисту людей, харчування, води від радіоактивного зараження. Клас небезпеки.
лекция [24,8 K], добавлен 25.01.2009Безпека життєдіяльності суспільства в сучасних умовах. Формування в людини свідоме, відповідне відношення до питань особистої безпеки. Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення. Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння.
контрольная работа [40,6 K], добавлен 16.07.2009Поняття виробничого травматизму, класифікація та різновиди травм, основні причини їх виникнення. Розслідування нещасних випадків на виробництві, етапи та мета його проведення. Економічні наслідки виробничого травматизму, визначення збитків підприємства.
контрольная работа [1,1 M], добавлен 16.05.2009Теоретичні основи безпеки життєдіяльності та ризик як оцінка небезпеки. Фізіологічні особливості організму та значення нервової системи життєдіяльності людини. Запобігання надзвичайних ситуацій та надання першої долікарської допомоги потерпілому.
лекция [4,7 M], добавлен 17.11.2010Основні завдання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Критерії класифікації, особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру, які визначаються окремим законом.
презентация [224,2 K], добавлен 28.12.2010Небезпечні метеорологічні явища, що мають місце в Україні. Сильна спека, сильний вітер, смерч, пилова буря, град, злива, ожеледь, хуртовина, мороз. Захист населення, навколишнього природного середовища, об’єктів від стихійного лиха.
реферат [11,6 K], добавлен 22.11.2006Небезпеки природного, техногенного та соціально-політичного характеру. Поради, що допоможуть залишитися у безпеці, у разі отримання штормового попередження. Радіоактивний вплив на організм людини. Захист людини від ядерного впливу. Техногенні небезпеки.
доклад [23,4 K], добавлен 15.10.2016Суть охорони праці як навчальної дисципліни. Основні терміни й поняття охорони праці. Небезпечні виробничі фактори. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях. Розслідування та облік нещасних випадків, спеціальне розслідування. Безпека праці при виплавці сталі.
реферат [51,3 K], добавлен 05.03.2009Призначення та завдання безпеки життєдіяльності, характеристики стихійних лих та надзвичайних ситуацій: пожеж, епідемій, землетрусів, затоплень, аварій техногенного походження. Основні засоби захисту населення від стихійних лих та аварій на підприємствах.
лекция [22,2 K], добавлен 25.01.2009Сутність раціональних умов життєдіяльності людини. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі. Управління та контроль безпеки населення України. Атестація робочих місць за шкідливими виробничими чинниками. Надання першої долікарської допомоги.
реферат [110,6 K], добавлен 25.10.2011Навколишнє середовище: біосфера, біологічний кругообіг, біогеоценоз, тропосфера, стратосфера. Основні причини травматизму. Психологічні чинники небезпеки. Стан повітря України. Аварії з викидом радіоактивних речовин. Надзвичайні ситуації мирного часу.
курс лекций [4,8 M], добавлен 14.04.2014Надзвичайні ситуації (НС) техногенного характеру і вплив їх наслідків на екологію і безпеку держави. Науково-технічна політика країни, принципи забезпечення безпеки, механізми реалізації. Фінансування заходів щодо зниження небезпеки і компенсації шкоди.
реферат [23,9 K], добавлен 23.11.2011Основні небезпечні та шкідливі чинники виробництва. Фази працездатності протягом робочого дня. Ергономічне зонування робочого місця. Мікроклімат виробничих приміщень. Електромагнітні поля струмів промислових частот. Класифікація виробничого шуму.
реферат [18,2 K], добавлен 17.11.2009Порядок надання населенню інформації про наявність загрози або виникнення НС, правил поведінки та способів дій в цих умовах. Колективні та індивідуальні засоби захисту населення. Визначення амплітуди фізичного, емоціонального, інтелектуального циклів.
контрольная работа [209,7 K], добавлен 11.03.2014Ризик виникнення надзвичайних ситуацій. Відомості про надзвичайні ситуації. Надзвичайні ситуації техногенного, природного та соціально-політичного характеру. Організація життєдіяльності в екстремальних умовах. Система захисту населення і економіки.
реферат [27,3 K], добавлен 06.05.2009Вплив виробничого середовища на здоров'я та працездатність населення України. Основні причини виникнення экологічних криз та їх вплив на населення. Зростання споживання сировинних ресурсів.
курсовая работа [34,3 K], добавлен 17.07.2007Загальне поняття виробничої травми та нещасного випадку на виробництві. Механічні та фізичні фактори травматизму. Загальноприйнята класифікація причин виробничого травматизму. Методи аналізу нещасних випадків на виробництві та їх характеристика.
реферат [55,4 K], добавлен 19.10.2010Найпоширеніші побутові небезпеки. Види аварій на транспорті. Небезпека відпочинку на воді, правила поведінки. Прогнозування надзвичайних ситуацій під час святкування новорічних та різдвяних свят. Проблема безпеки життєдіяльності дітей та підлітків.
реферат [29,7 K], добавлен 06.11.2013Закон України "Про охорону праці". Шкідливі та отруйні речовини на виробництві. Граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Загальнообмінна вентиляція, місцева вентиляція, встановлення витяжних шаф. Режим праці і відпочинку.
реферат [20,7 K], добавлен 29.02.2012