Використання хімічної та біологічної зброї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Географічний факультет

Кафедра географії

Індивідуальне науково-дослідне завдання

Використання хімічної та біологічної зброї

Виконав: Луцик Олександр

Перевірив: Шкарлатюк А.І.

Луцьк - 2016

Вступ

Біологічна зброя (БЗ) - це спеціальні боєприпаси та пристрої, обладнані біологічними засобами. Можуть застосовуватися для масового ураження людей, тварин, рослинності, посівів, а також для пошкодження деяких видів матеріалів, майна та продовольства.

Уражаюча дія БЗ базується на використанні властивостей мікробів та токсичних продуктів їх життєдіяльності. Основу уражаючої дії БЗ становлять біологічні засоби - спеціально відібрані біологічні агенти, які здатні викликати у людей, тварин, рослин масові важкі ураження. До них належать патогенні мікроорганізми:

- бактерії (розмір від 0,5 до 8-10 мкм): чума, холера, сибірська виразка тощо; зброя хімічний ураження

- віруси (розмір від 0,08 до 0,35 мкм): віспа, жовта лихоманка;

-рикетсії (розмір між вірусом та бактерією від 0,3 до 0,5 мкм): сипний тиф, плямиста лихоманка;

- грибки (розмір від 3 до 5 мкм та більше): гістоплазмоз, бластиплазмоз та ін.

Хімічна зброя - один з видів зброї масового ураження, дія якого ґрунтується на використанні бойових токсичних хімічних речовин.

Застосування хімічної зброї може спричинити серйозні екологічні та генетичні наслідки.

Екологічні наслідки пов'язані з впливом отруйних речовин на тваринні та рослинні організми, а також на ґрунт, воду, повітря; вони спричиняють критичний стан навколишнього середовища, ускладнюють життєдіяльність людини.

Генетичні наслідки пов'язані з порушеннями апарату спадковості людини, які можуть вплинути на майбутнє покоління.

Використання біологічної зброї

Біологічна війна у багатьох відносинах технічно складніше, ніж хімічна. Результати дії біологічних бойових засобів (ББ-засобів) сильно різняться в залежності від біологічних характеристик хвороботворних мікроорганізмів, ймовірності передачі їх людям, сприйнятливості до хвороби населення, що піддалося атаці, і конкретних характеристик певних хвороб.

Завжди існує затримка моменту захворювання по відношенню до моменту потрапляння в організм збудника хвороби через інкубаційного періоду, який варіює від одного дня до декількох тижнів або навіть місяців, залежно від мікроорганізму.

Один з декількох властивих тільки йому ознак біологічної зброї полягає в тому, що мале (за масою та об'ємом) кількість біологічного бойового засобу може вразити велику кількість людей. Теоретичні розрахунки показують, що один літак, розпилюючи смертельний мікроорганізм, може викликати 50%-ю смертність на площі не менше 1000 км 2. У разі використання хімічної зброї площа цілі становить приблизно в 100 разів менше.

Біологічні бойові засоби можна вибирати з наступних груп мікроорганізмів: віруси, бактерії, рикетсії і грибки.

Віруси мають просту структуру, що складається в основному з білкової оболонки і навколишнього нею спадкового матеріалу (ДНК або РНК). Віруси значно менше бактерій. На відміну від бактерій, вони нездатні розмножуватися самостійно, а потребують для свого відтворення в метаболічних процесах клітини-господаря. Віруси можуть заражати або ушкоджувати певні органи або викликати загальні захворювання. Поширені вірусні хвороби - грип, кір і вітряна віспа. Віруси викликають важкі захворювання: жовту лихоманку і геморагічну лихоманку Ласса.

Бактерії - одноклітинні організми різних розмірів і форми: від маленьких кулястих клітин (коки) до "довгих" паличок (бацили). Бактерії мають міцну клітинну оболонку, що містить хромосомний матеріал (ДНК) та інші структури, необхідні для функціонування і відтворення. Часто клітинна стінка містить певні структури, важливі для процесу зараження. Деякі бактерії утворюють спори, які надзвичайно стійкі до тепла, холоду, обезводнення і хімічних препаратів, що є важливою якістю, коли бактерія перетворюється на біологічну зброю. Бактерії ростуть і розмножуються в простих поживних розчинах, грунтах, природних водах і живих організмах. Хвороботворні бактерії впроваджуються в людські органи і викликають хворобу, вражаючи тканини або виробляючи токсини, шкідливі для певних органів або функцій. Симптоми зараження варіюють від легкого нездужання або короткочасної втрати працездатності до надзвичайно важких станів, що призводять до смерті.

Рикетсії подібні бактерій, але, як і віруси, не можуть розмножуватися поза клітини-хазяїна. Приклади ріккетсіальних хвороб - плямиста лихоманка Скелястих гір і Q-рикетсіоз.

Грибки - одноклітинні або багатоклітинні організми ниткоподібні, які зазвичай утворюють спори. Грибки більше підходять для використання в якості біологічної зброї проти рослин.

Всі види згаданих вище мікроорганізмів можуть застосовуватися як біологічні бойові засоби проти людей, домашніх тварин чи рослин. Використання ББ-засобів проти людей має на меті їх знищення або виведення з ладу без руйнування майна, а використання проти тварин чи рослин - викликати економічні труднощі.

Засоби ураження людей. Щоб бути придатними в якості біологічних бойових засобів, хвороботворні мікроорганізми повинні відповідати таким вимогам. Вони повинні відносно легко розвиватися в культурах (для великомасштабного виробництва) і витримувати навантаження, обумовлене способом розосередження. Вони повинні зберігатися живими кілька годин у повітрі і декілька діб у воді та їжі і викликати важку (не обов'язково смертельну) хворобу протягом тривалого часу. До засобів, які задовольняють цим вимогам, належать: віруси, що викликають грип, жовту лихоманку, тропічну лихоманку і венесуельський кінський енцефаліт; бактерії, що викликають сибірську виразку, туляремію, чуму і дизентерію; рикетсії, викликають квінслендська лихоманку (Q-рикетсіоз); грибки, викликають кокцідіоідоз. У таблиці наводяться деякі характеристики біологічних бойових засобів і спричинених ними хвороб.

Характеристика біологічних бойових засобів

Засоби проти тварин. До хвороб тварин для потенційного використання в біологічній війні відносяться: африканська лихоманка свиней; холера свиней; ящур, що вражає велику рогату худобу, овець і свиней; коров'яча чума, що вражає велику рогату худобу і свиней; везикулярний стоматит, що вражає велику рогату худобу, овець і кіз; ньюкастлова хвороба, що вражає свійську птицю.

Засоби проти рослин. З тією ж метою, що і навмисне поширення хвороб тварин, біологічні засоби можуть використовуватися проти рослин. Сучасне сільське господарство грунтується на культивуванні рослин, які можуть бути високочутливими до хвороб. Більшість потенційних хвороб рослин викликається грибками, наприклад Phytophtora infestans (картопляна гниль) або Puccinia graminis (чорна стеблова іржа хлібних злаків).

Розосередження біологічних агентів. Біологічні бойові засоби вважаються стратегічним видом зброї для застосування проти людей на великих площах; в цьому випадку вони були б дешевою і простою заміною ядерного чи хімічної зброї. При цьому завдання поразки супротивника могла б бути вирішена за допомогою великомасштабних аерозольних атак або доставки бойових біологічних засобів.

Біологічні засоби можуть застосовуватися і в локальних прихованих атаки з метою виведення з ладу обмеженої групи людей. При правильному проведенні атаки, наприклад за допомогою забруднення їжі або води, її жертви навіть навряд чи усвідомили б, що стали метою для біологічної зброї.

Аерозольне розосередження. Біологічні аерозолі можуть створюватися розпилювачами, встановленими на літаках або судах. За допомогою такого обладнання можна покривати великі площі. Аерозолі можуть доставлятися також артилерійськими снарядами, бомбами або мінами, однак при цьому площа мети невелика.

Призначення удару біологічним аерозолем - викликати хворобу через вдихання, найбільш ефективний шлях зараження, коли вдихувані частки відносно великі. Оскільки мікроорганізми, особливо віруси, що мають менші розміри, ніж потрібно, вони повинні зв'язуватися з речовиною-носієм.

Результат дії біологічних аерозолів залежить від кліматичних та географічних чинників, у тому числі вітру, температури, вологості, освітленості сонцем, рельєфу місцевості і типу рослинності, а також від життєстійкості мікроорганізмів, особливо від їхньої стійкості до ультрафіолетового випромінювання. У цьому відношенні спороутворюючі бактерії - дуже стійкий тип.

Розосередження у воді або їжі. Передача хвороби через воду або їжу може бути здійснена одними і тими ж мікроорганізмами. Теоретично можливо заразити систему водопостачання великих міст. Наприклад, тільки 5 г сухих бактерій Salmonella потрібно для зараження 1 млн. л води. Використання їжі або води як носіїв біологічної зброї найбільш ефективно для зараження невеликих груп людей, особливо якщо їх важко або неможливо атакувати іншими видами зброї, зокрема біологічними аерозолями.

Розосередження переносниками. Деякі хвороби, в основному вірусного походження, в природних умовах переносяться комахами, які передають інфекцію через укуси. Можна викликати епідемію, заразивши яку-небудь популяцію комах. Інші переносники, скажімо гризуни, могли б поширювати бактеріальні хвороби, наприклад туляремію і чуму.

Захист від хімічних і біологічних бойових засобів

Захисна система, що запобігає від атаки хімічними та біологічними бойовими засобами, повинна забезпечувати виявлення, оповіщення, взяття проб, швидке визначення застосованих засобів, захист дихальних шляхів та шкіри, знешкодження, профілактику та лікування.

Використання хімічної зброї

Хімічні бойові засоби (ХБ-засоби, ОВ - отруйні речовини) можна класифікувати різними способами, наприклад, по летючості. Високолеткими речовини класифікуються як "нестійкі", нелеткі - як "стійкі". ХБ-засоби, що використовуються в основному проти людей, поділяються на смертельні і виводять з ладу, тобто викликають функціональні ураження. Цей поділ не є абсолютним, а швидше відображає ймовірний результат. Хімічні засоби класифікують також за механізмом дії на організм.

Уперше хімічна зброя була застосована під час першої світової війни. Наприкінці вересня 1914 р. німецька армія (порушивши угоди Гаагських конференцій 1899 та 1907 рр.) використала артилерійські хімічні снаряди із подразнювальними отруйними речовинами (ОР). За час Першої світової війни промисловістю всіх воюючих держав було вироблено близько 180 тис. т. ОР, використано на полі бою 125 тис. т. Загальна кількість уражених становила близько 1 млн. 300 тис. осіб.

Згодом хімічну зброю використали італійці в Ефіопії у 1935 - 1936 рр., де серед усіх 50 тис. загиблих втрати від ОР становили 15 тис. Використовувалась хімічна зброя у Китаї у 1937--1943 рр., у В'єтнамі у 1951-1952 рр.

Смертельні хімічні засоби

Значна кількість отруйних речовин потенційно могли б мати військове застосування як смертельних хімічних засобів, але тільки деякі з них були розроблені як ХБ-засоби. Серед них сьогодні найбільшу тривогу викликають нервово-паралітичні кошти.

Нервово-паралітичні засоби. Нервово-паралітичні засоби отруюють нервову систему і руйнують життєво-важливі функції організму. Всі нервово-паралітичні кошти належать до класу фосфорорганічних сполук. Вони утворюють дві групи сильноотруйних речовин: G-засоби і V-засоби. Найбільш сильно діють G-засоби, розроблені в Німеччині незадовго до Другої світової війни, - табун, зарин і зоман. Серед V-засобів, які ще більш отруйні, виділяється речовина з позначенням VX.

Фізичні і хімічні властивості. У чистому стані всі нервово-паралітичні засоби - безбарвні і по суті не мають запаху рідини. Нервово-паралітичні засоби сильно розрізняються по летючості. Речовина VX схоже на нелетку липке мастило, тому воно класифікується як стійке ХБ-засіб. Його головна дія проявляється при прямому контакті зі шкірою. Зарин, з іншого боку, - високолеткими рідина, яка в основному поглинається через дихання. Зоман і табун по летючості займають середнє положення між VX і зарином.

Шляхи отруєння. Нервово-паралітичні кошти потрапляють до органів дихання в газоподібному або аерозольній формі. Аерозоль - це речовина у вигляді дуже дрібних твердих частинок або крапель, які, потрапляючи в повітря, ведуть себе подібно газу. Нервово-паралітичні кошти в рідкому стані проникають в організм через шкіру або слизову оболонку. Людина може також отруїтися, вживаючи рідку або тверду їжу, забруднену нервово-паралітичним речовиною.

При вдиханні нервово-паралітичної речовини отруєння відбувається дуже швидко, і смерть настає через 1-10 хв. Коли нервово-паралітичну речовина проникає в організм через шкіру, отруєння відбувається більш повільно. Смертельна доза VX на відкритій шкірі відповідає одній-двом краплях (5-15 мг).

Симптоми. У разі малої дози нервово-паралітичного кошти в газоподібному або аерозольній формі типовими симптомами є сильний нежить, ненормальне скорочення очного зіниці, порушення акомодації зору і відчуття тиску в грудях. При більш сильному отруєнні ці симптоми отримують більш виражений прояв. Інші симптоми - нудота і блювота, спазми, судоми і мимовільні дефекація і сечовипускання, конвульсії і кома. За цим слідують зупинка дихання і смерть.

Механізм дії. Дія нервово-паралітичний речовин зводиться до блокування (інгібування) ферменту ацетилхолінестерази, який в організмі розщеплює одне з речовин-передавачів, а саме ацетилхолін. Ацетилхолін - речовина, яка передає інформацію між нервами і від нервів до м'язів і залоз. Ця речовина після виконання свого завдання зазвичай відразу ж розщеплюється ферментом. Якщо фермент інгібіровав нервово-паралітичним речовиною, ацетилхолін зберігається і продовжує передавати сигнали, викликаючи втрату контролю над зазнала впливу частиною нервової системи.

Методи лікування. У багатьох країнах перша медична допомога полягає в прийомі мікстури, що містить два активних компоненти. Один з них, атропін, захищає організм від надлишку ацетилхоліну, що утворився під час отруєння нервово-паралітичним речовиною. Інший активний компонент мікстури називається реактіваторов; він відновлює нормальні функції інгібованого ферменту. Активною групою в реактіватори є оксим-група.

Звичайні отрути як ХБ-засоби. Синильна кислота (ціанід водню HCN) - безбарвна рідина з температурою кипіння 26 ° С. Запах цієї речовини нагадує запах гіркого мигдалю. Це швидкодіючу речовину, яке, реагуючи з деякими життєво важливими ферментами в організмі, позбавляє їх активності. Ціанід водню використовувався як ХБ-засіб під час Першої світової війни. Ця речовина зважаючи на свою високу летючості не залишається біля поверхні землі досить довго, щоб утворилася його смертельна доза, не рахуючи того місця, де воно безпосередньо перебуває. Незважаючи на цей недолік, ціанід водню все ще вважається потенційним ХБ-засобом.

Токсини. Отрути, що виробляються живими організмами, зазвичай називають токсинами. Якщо їх застосовують у військових цілях, вони класифікуються як хімічна зброя.

Найбільш отруйні токсини представляють собою високомолекулярні білки. Токсини не є економічно ефективною зброєю. Тому вони становлять інтерес головним чином при локальних операціях, наприклад диверсії.

Ботулінічний токсин, вироблений бактерією Clostridium botulinum, - саме отруйна з відомих органічних речовин. Смертельна для людини доза оцінена в 1 мкг. Токсин швидко руйнується під впливом тепла і сонячного світла. Перші симптоми отруєння, які проявляються протягом доби, - запаморочення, біль у горлі і сухість у роті. Через 3-8 діб настає параліч дихальних м'язів, що приводить до смерті від задухи.

Стафілококовий ентеротоксин, що виробляється бактерією Staphylococcus aureus, викликає поширене і, як правило, несмертельну харчове отруєння у людей. Симптоми отруєння - сильна блювота і пронос.

Рицин, який зі рицини (Ricinus communis), розглядався як можливий ХБ-засіб після Першої світової війни.

Тріхотецени - мікотоксини низької молекулярної маси, що виробляються різновидами грибка Fusarium. Зерно, що зберігається в умовах вологи та холоду, може заражатися цвілевий формою цього грибка, і вживання їх у їжу може викликати серйозне захворювання. Епідемія токсичного захворювання харчового тракту в Сибіру на початку 1940-х років, ймовірно, була викликана токсинами Trichothecenes. Симптоми отруєння цими токсинами - нудота, блювота, пронос і внутрішні кровотечі. Попадання токсинів на шкіру може нанести серйозні пошкодження.

До засобів, що викликають "жовтий дощ", належать чотири токсину - Trichothecenes-T2, DAS (діацетоксіскірпенол), ніваленол і дезоксиніваленолом. Ці токсини були виявлені в зразках, взятих із областей південно-східної Азії, які, ймовірно, піддавалися хімічним атакам.

Засоби шкірнонаривної дії. Сполуки цього типу викликають утворення опіків і наривів на шкірі та слизовій оболонці очей і роблять також загальне токсичну дію. Гірчичний газ (іприт) - найважливіша речовина з цієї групи. До неї належать також азотисті іприти і люізіт.

Іприт простий у виготовленні і задовольняє більшості вимог, що пред'являються до ХБ-засобу, за винятком затримки дії (латентний період становить бл. 3 год).

Фізичні і хімічні властивості. У чистому стані іприт - рідина без кольору і майже без запаху. Її летючість невисока, і іприт відносять до класу стійких ХБ-засобів. З іншого боку, технічний продукт часто має темне забарвлення і запах гірчиці. Він легко розчиняється у більшості органічних розчинників, але з працею - у воді. У водних розчинах іприт розпадається на неотруйні продукти.

Дія на організм. Іприт у формі рідини, аерозолю або газу впливає на шкіру, очі і легені. Симптоми зазвичай проявляються лише через кілька годин після контакту. Перші симптоми контакту з іпритом - запалення очей і почервоніння шкіри, як при сонячному опіку. Через деякий час на почервонілій шкірі починають з'являтися великі наповнені вологою бульбашки. Вдихання іприту може пошкодити легені і дихальні шляхи. Початкові симптоми - нежить, хрипота, біль у горлі і кашель. Іприт хімічно подібний з деякими речовинами, що використовуються при лікуванні раку. Подібно до них іприт може викликати симптоми, що нагадують наслідки радіаційного ураження: нудоту, випадання волосся і придушення механізму утворення червоних кров'яних клітин - еритроцитів. Це сильно підвищує чутливість потерпілого до інфекцій.

Сльозоточиві гази. Сльозоточиві гази (лакріматор) - це речовини, які при низькій концентрації у формі газу або аерозолю викликають сльозотечу, біль в очах і роздратування шкіри та дихальних шляхів. Дія сльозоточивих газів проявляється майже миттєво і зникає через 15-30 хв після припинення контакту.

Сльозогінний газ CN був запропонований як ХБ-засоби в 1917, але не використовувався у Першій світовій війні. Після війни CN широко застосовувався у військових навчаннях і поліцейських операціях. Після Другої світової війни в багатьох країнах замість CN на озброєння був прийнятий сльозогінний газ CS. Цей газ використовувався американцями в ході війни у В'єтнамі. У 1970-і роки у Великобританії був розроблений ще один сльозоточивий газ - CR.

Психохімічні засоби. Галюциногенні речовини, що викликають зрушення у психіці та поведінці, схожі зі зрушеннями при психозі, зазвичай називають психотомиметиками. Ці речовини задовольняють не всім вимогам, що пред'являються до ХБ-засобів. Їх дія на людей в умовах бою погано передбачувано. Якщо речовина передбачається використовувати на практиці як психохімічний засіб, його дія повинна виявлятися вже при дуже малих дозах. Серед речовин, здатних задовольнити цю вимогу, найбільший інтерес представляють LSD і ефіри гліколевої кислоти.

LSD вперше було синтезовано в 1938 швейцарським хіміком А. Гофманом і його співробітниками в ході дослідження ними алкалоїдів ріжків. Гідроліз цих алкалоїдів дає лізергінову кислоту, яку хімічним шляхом можна перетворити на діетиламід лізергінової кислоти, або LSD. Хоча виробництво LSD обходиться дуже дорого, його вважають перспективним ХБ-засобом, головним чином для диверсій проти деяких об'єктів першочергової важливості, але не для масованих атак.

Ефіри гліколевої кислоти, звані також атропіноподібним психохімічними речовинами (APS), - чисто синтетичні продукти. Вони були розроблені на початку 1950-х років в США. Самий сильнодіючий з цих ефірів отримав позначення BZ.

Промислові хімікати. Багато речовин, що широко застосовуються в промисловості, отруйні і небезпечні для працюючих з ними людей. До цієї групи хімікатів відносяться гази аміак, двоокис сірки, хлористий водень, хлор і фосген. Висока концентрація будь-якого з цих газів смертельна.

Хлор використовувався німцями як ХБ-засіб під час Першої світової війни. У ході війни він був замінений на набагато більш отруйний фосген. Обидві воюючі сторони застосовували це ХБ-засіб. Тепер ці речовини привертають обмежений інтерес як хімічна зброя. Вони небезпечні для цивільного населення у разі аварій, при транспортуванні та виробництві.

Гербіциди

Гербіциди - це речовини, які знищують рослини. Як ХБ-засобів гербіциди використовуються в основному для досягнення двох цілей. Одна з них - видалення листя у лісових масивах. Інша - знищення врожаю. Гербіциди широко застосовувалися армією США у В'єтнамі.

Дефоліанти. Феноксикислоти - загальна назва групи гербіцидів, що використовуються для видалення листя. Два важливих речовини з цієї групи - 2,4-D (2,4-діхлорфеноксіуксусная кислота) та 2,4,5-Т (2,4,5-тріхлорфеноксіуксусная кислота). Ці феноксикислоти мають низький показник гострої токсичності для ссавців. Смертельна доза для людини оцінюється в кілька грамів. Деякі промислово вироблені феноксикислоти, і перш за все 2,4,5-Т, можуть містити мала кількість дуже отруйна речовини 2,3,7,8-тетрахлордибензо-n-діоксину (TCDD), часто званого просто діоксином. Токсичність діоксину настільки ж висока, як у нервово-паралітичний речовин, проте діє він із затримкою. Є також дані про довготривале порушення діоксином механізму спадковості.

Какодилова кислота - невибіркову засіб, який може використовуватися для знищення листя і бур'янів. Воно діє швидко, але короткочасно.

Піклорам діє подібно феноксикислотам і часто застосовується в поєднанні з 2,4-D.

Розосередження хімічних і біологічних бойових засобів

Розосередження хімічних бойових засобів. Атаки з застосуванням ХБ-засобів можуть виконуватися різними способами залежно від бойового завдання і характеру мети.

У деяких випадках доцільно випустити ХБ-засіб в рідкій формі, в інших - у формі газу або аерозолю. У дійсності при будь-якому способі розосередження співіснують всі три форми (рідка, аерозольна і газова), однак вибором належного речовини можна домогтися переваги якої-небудь однієї з них.

Для полегшення розосередження і продовження часу дії робляться спроби модифікувати ХБ-засоби добавкою невеликої кількості полімеру, що грає роль згущувача.

Хімічні боєприпаси. Хімічні боєприпаси являють собою контейнери з ХБ-засобами для їх доставки і розосередження в активній формі за площею мети. Хімічні боєприпаси можуть проводитися, як правило, на тому ж обладнанні, що й звичайні боєприпаси.

Є хімічні боєприпаси для далекобійної артилерії, артилерійських і великих ракет. Крім того, ХБ-засоби можуть розподілятися за допомогою баків-розпилювачів або авіабомб, що доставляються літаками або вертольотами. Нарешті, є ХБ-заряди для мін та ручних гранат.

Методи протидії та захисту

У разі атаки ХБ-засобами повинні бути прийняті захисні заходи та проведено виявлення, що дозволяє встановити факт використання, концентрацію і тип засобу.

Виявлення крапель ХБ-засоби на землі, рослинності, зброї і одягу проводиться за допомогою індикаторного паперу. Виявлення грунтується на певних барвниках, вибірково розчиняються в ХБ-засобах. Коли крапля ХБ-засоби потрапляє на індикаторний папір, вона розчиняє барвник, і з'являється забарвлене пляма. G-засоби, V-засоби і іприт можуть бути вибірково виявлені за допомогою індикаторного паперу.

ХБ-засоби у формі газу або аерозолю в повітрі можуть бути виявлені різними способами. Методи виявлення поділяються на ручні та автоматичні. Для ручного виявлення за допомогою зонда (індикаторної трубки) використовується хімічна кольорова реакція. Зразок повітря прокачується насосом через просочений субстратом шар силікагелю, в якому поглинається ХБ-засіб. Після додавання проявника за наявності ХБ-засоби відбувається зміна кольору. Аналогічно можна використовувати просочену субстратом папір, яка проявляється після експозиції. Таким способом можна виявити G-засоби, іприт і ціаністий водень.

Блокування ферменту холінестерази нервово-паралітичним речовиною застосовується при ферментному визначенні. Якщо просочений ферментом аркуш паперу після експозиції показує характерну кольорову реакцію, це означає присутність у повітрі нервово-паралітичної речовини.

У ситуаціях, коли потрібно довгострокове виявлення, застосовується спеціалізована автоматична апаратура. Така апаратура складна і вимагає кваліфікованого обслуговування. автоматичне виявлення звичайно грунтується на хімічних чи ферментних реакціях і оптичних або іонізаційних методах.

ББ-засоби. Вкрай важко виявити атаку за допомогою біологічної зброї, якщо не виявлено носій зброї або диверсант.

Біологічні аерозолі теоретично можна було б виявити за допомогою швидкого виявлення мікроорганізмів в пробах повітря, проте до цих пір не створено надійного стандартного приладу, який би дозволяв це заздалегідь робити.

Захисне спорядження. ХБ-засоби. Захисне спорядження застосовується для встановлення фізичного бар'єру між тілом і отруйною речовиною.

Головний предмет в списку індивідуального спорядження, що захищає від ХБ-засобів, - пристрій для захисту органів дихання, очей і обличчя, відоме як протигаз. Основні компоненти протигаза - шолом-маска, виготовлена з газонепроникного матеріалу, і протигазової коробки з аерозольним і вугільним фільтрами. Аерозольний фільтр видаляє аерозолі за допомогою механічної фільтрації. Активоване вугілля, просочений солями міді, хрому та срібла, володіє великою сорбційною здатністю по відношенню до отруйних речовин, присутніх в повітрі у вигляді пари і газів.

Захист шкіри від отруйних рідин забезпечується спеціальним одягом, яка випускається в двох різновидах. Одна з них непроникна для рідин. Інша, хоча і проникна для повітря і вологи, обробляється таким чином, щоб не пропускати отруйні речовини. Прикладом одягу першого типу є захисні костюми, виготовлені з нейлонових тканин з підкладкою з бутилкаучуку. Одяг другого типу може мати, наприклад, зовнішній шар з маслостійкої тканини і внутрішній шар з тонко подрібненого активованого вугілля на основі з пінопласту.

Передбачені притулки для колективного захисту не лише цивільного населення, а й спеціальних груп військового персоналу. При будівлі повинна забезпечуватися газонепроникність таких притулків і встановлюватися система подачі очищеного повітря. Створення надлишку внутрішнього тиску над атмосферним служить додатковим перешкодою для потрапляння всередину зовнішнього повітря.

ББ-засоби. У більшості випадків протигази - ефективний засіб проти вдихання мікроорганізмів, але воно повинно доповнюватися системою оповіщення про застосування біологічної зброї. Фізичним захистом від присутніх у повітрі мікроорганізмів можуть служити також будівлі, автомобілі та притулку. Однак, якщо мікроорганізми проникли всередину замкнутого простору, час контакту з ними для людей, які там значно збільшується. До того ж потужні системи вентиляції багатьох сучасних будівель значно збільшують вірогідність забруднення приміщень біологічними аерозолями.

Зараження забрудненою їжею можна запобігти шляхом її контролю перед приготуванням і прийомом, а також встановленням високого рівня особистої гігієни персоналу, який готує їжу. Питна вода повинна аналізуватися на присутність мікроорганізмів; хорошими заходами захисту є кип'ятіння і хлорування.

Знешкодження. ХБ-засоби. У заходи захисту від ХБ-засобів знешкодження займає істотну частину. Це особливо відноситься до тих ХБ-засобів, які довго залишаються на землі, тому що особовий склад, захищений від ХБ-засобів протигазами і спеціальними костюмами, має обмежену боєздатність.

Комплекти для знешкодження звичайно є обов'язковою частиною індивідуального захисного спорядження. Широко застосовується порошок фуллерової землі, який абсорбує рідкі ХБ-засоби і таким чином видаляє їх. Знешкоджувальні рідини розчиняють отруйні речовини і руйнують їх хімічно. знежаражувачі цього типу застосовуються в арміях багатьох країн. Спиртові розчини феноляту натрію (використовується в США) або крезолята натрію (застосовуваного в Росії) ефективні для індивідуального знешкодження нервово-паралітичний речовин. Інший приклад знешкоджуючих рідин - розчини хлораміну, які часто застосовуються для індивідуального знешкодження та ефективні проти іприту і V-речовин, але неефективні проти нервово-паралітичний речовин G-типу.

Знешкодження спорядження може становити труднощі, тому що отруйні речовини легко проникають в матеріал. У таких випадках використовуються знежаражувачі, здатні проникати в забруднений матеріал і руйнувати отруйна речовина. Один з знежаражувачів, DS2, містить 70% диетилентріаміна, 28% етиленглікольметілефіра і 2% гідроокису натрію. Глибоке знешкодження спорядження може виконуватися також гарячим повітрям, перегрітою парою або кип'ятінням.

Невеликі ділянки землі знешкоджують, посипаючи їх хлорним вапном - знезаразжувачем загального призначення, що виділяє активний хлор.

ББ-засоби. Знешкодження (дезінфекція) спорядження та одягу може виконуватися шляхом обробки гарячою водою або хімічними препаратами у формі газу або розчину. Прикладами знежаружувачів такого роду є формальдегід, глутаральдегід і окис етилену. знешкодження приміщень найбільш ефективно проводиться дезінфікуючими речовинами у формі газу або аерозолю. Питна вода в більшості випадків обробляється кип'ятінням або хлоруванням.

Знешкодження грунту виконується лише в тих випадках, коли мікроорганізм надзвичайно стійкий, як, наприклад, спороутворююча бактерія.

Медична профілактика і лікування. ХБ-засоби. Не існує загального рецепту профілактичної обробки для захисту від хімічних атак. Протиотрути (антидоти) від загальотрутного і нервово-паралітичний речовин є у вигляді атропіну і оксимів. Існує протиотрута BAL (британський антилюїзит) для захисту від люїзиту. Крім того, є кілька протиотрут для захисту від ціаністого водню.

ББ-засоби. Найбільш ефективна профілактична міра від біологічних засобів - вакцинація, яка, проте, повинна виконуватися з великим випередженням (за тижні чи місяці) біологічної атаки. Однак для цього має бути відомо, які мікроорганізми будуть використовуватися. Інший можливий, але менш ефективний спосіб медичної профілактики - зміцнення імунної системи за допомогою, наприклад, імуноглобулінів.

Лікування хворих практично не відрізняється від звичайного медикаментозного лікування інфекційних хвороб.

Список використаної літератури

1. П.І.Огринський. В.М.Єнкало. С.І.Дембіцький ISBN 966-7315-03-7 Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. Львів.:, 1997. -275 с.

2. Губський А.І. Цивільна оборона. Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: Міністерство освіти, 1995. -216 с.

3. Пістун І.П. та інші. Безпека життєдіяльності. - Львів: Світ, 1995. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru