Вікова фізіологія та валеологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Вікова фізіологія та валеологія

Зміст

1. Початок та історія розвитку валеології

2. Поняття про статевий розвиток. Основні стадії статевого дозрівання. Поступовість ознак статевого дозрівання. Статева зрілість (фізіологічна і соціальна)

3. Основні принципи організації раціонального харчування

1. Початок та історія розвитку валеології

Здоров'я -- це безцінний дар природи, який дається, на жаль, не назавжди, його потрібно берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить від неї самої, від способу її життя, умов праці, харчування, її звичок. (І. П. ПАВЛОВ)

Прогрес зумовлений фізичним, інтелектуальним і духовним потенціалом людства. Для їх розвитку утворюються відповідні інститути, зокрема інтелектуальний потенціал підтримується та розвивається системою освіти та виховання, наукою; духовний вірою, ідеологією; фізичний фізичним вихованням, спортом. Ці потенціали мають певний зв'язок. Одним із критеріїв потенціалу людини є її здоров'я. Це надзвичайна соціальна цінність. Хороше здоров'я основна умова для виконання людиною її біологічних і соціальних функцій, фундамент самореалізації її особистості.

Проблемі збереження здоров'я людей приділяли велику увагу вчені протягом всієї історії людства. У стародавні часи цій проблемі присвячені праці Геродика, Гіппократа, Демокріта, Аристотеля, Галена і інших вчених.

Геродик широко застосовував фізичні вправи для покращення здоров'я, він обґрунтував використання гімнастики для лікування хворих. Його талановитий учень Гіппократ (засновник наукової медицини) окрім фізичних вправ широко використовував у своїй діяльності масаж, водні процедури, дієтичне харчування. Пріоритетними принципами в діяльності Гіппократа було використання оздоровчих засобів природи. Його крилатий вираз: Naturasenat, medicuscurat(природа оздоровляє, лікар лікує) не втратив свого значення і по нині. Велике значення Гіппократ надавав використанню рослин з лікувальною та профілактичною метою. В творах Гіппократа описано 236 видів рослин, які він рекомендував для своїх пацієнтів. Він пропонував використовувати все, що корисно на основі способу життя людей. Це важливе положення вчення Гіппократа є одним із головних принципів сучасної валеології.

Гіппократ є засновником гуморальної теорії здоров'я, згідно якої всі хвороби виникають від неправильного змішування в організмі чотирьох започаткувань, які створюють його землі, води, повітря і вогню.

Подальший розвиток валеологічні ідеї дістали у працях видатного лікаря і мислителя Стародавнього Риму Клавдія Галена. Він вперше застосовував метод вівісекції для з'ясування діяльності кровоносних судин. 3 його ім'ям пов'язаний ряд значних досягнень у пізнанні здоров'я і граничних станів між здоров'ям та хворобою, зокрема проміжний «третій стан» організму, який став об'єктом для дослідження лише в наш час.

У своїй праці "Про визначення частин тіла людини" Гален детально аналізує здоров'я, хворобу і третій стан. За його визначенням «здоров'я це стан, за якого тіло людини по натурі й сполученню частинок таке, що всі дії людини здійснюються здраво та повністю». У хворобі вчений вбачав стан, протилежний здоров'ю, а третій стан визначав як „а ні здоров'я, ані хвороба".

Галену також належить ряд важливих рекомендацій по застосуванню природних стимуляторів, фізичних вправ, гімнастики, масажу і дієти для лікування та профілактики захворювань людини. Він створив вчення про лікарські трави, розробив методи отримання лікарських препаратів із рослинної сировини, ці препарати отримали назву „галогенових”.

Помилковим твердженням Галена було те, що хвороби, і зокрема, пухлини, протиприродні, що організм людини має три види пневми, від яких залежать фізичні властивості, життєздатність та духовність людини. Ці медико-демонічні уявлення Галена, його консервативні погляди на розвиток науки та панування інквізиції гальмувало на довгий час подальший розвиток науки. Проте в Середній Азії в Хорезмі в X віці жив крупний вчений Авіценна (Абу Ібн Сіна). Він описав значну кількість фізіологічних процесів у людей, надавав великого значення нервовій регуляції функцій(класичний дослід з вівцею та вовком). За тисячоліття до Ганса Сел'є Авіценна встановив роль надмірних подразнюючих факторів у розвитку хвороби. Його вчення про механізми, що в одному випадку допомагають зберегти здоров'я, а в іншому сприяють його погіршенню та розвитку хвороби, не втратили актуальності і понині. У своїй класичній праці, що прославилась і на Сході, і на Заході,п'ятитомнику «Канон лікарської науки» Авіценна надає пріоритету не стільки лікуванню хвороб, скільки збереженню здоров'я. Головною умовою для збереження здоров'я він рахує фізичну активність, дихальну гімнастику, природні фактори, зокрема сонячну енергію. Його крилатий вислів „Там, де не буває сонце, там буває лікар" мав значний вплив на розвиток гігієни.

Видатний лікар середньовіччя Парацельс вважав, що людина від природи наділена засобами боротьби з хворобами, і завдання лікаря стимулювати життєві сили організму, допомагати у цій боротьбі. На таких же позиціях стояв і відомий англійський філософ Бекон, який жив дещо пізніше Парацельса. Він розробив практичні рекомендації щодо покращення здоров'я. Так, надаючи великого значення режиму життя, Бекон зазначав, що людина має змінювати і чергувати протилежність, але схилятися до більш доброї з двох крайностей, чергувати відпочинок і вправи, але віддавати перевагу вправам, піст і добре харчування, але частіше добре харчування. Він налаштовував людську думку не на хворобу, а на здоров'я. Його характерними рисами були активність і оптимізм. Він радив не залишати без уваги жодної пригоди з своїм тілом і з'ясовувати думку про нього, коли хворієш, звертай увагу на здоров'я, а коли здоровий на свою активність. Бекон вбачав в активності, в оптимізмі, в русі залог здоров'я. Велику увагу він приділяв психоемоційному стану людини. Це його вислів „уникай заздрості, страхів, надмірних радощів, прихованого гніву, нерозділеної печалі; прагни краще різноманітності розваг, аніж їхньої надмірності; зазнавай здивувань і захоплення від знайомства з новиною".

Таким чином, Ф.Бекон, не будучи лікарем, своїми глибокими філософськими думками, рекомендаціями не тільки збагатив знання про оздоровлення людини, започатковане працями Гіппократа, Аристотеля, Галена, Авіценна, Парацельса і інших вчених, але і довів, що це вчення стосується не тільки медицини, але і філософії та інших наук про людину.

Рішучий поворот науки до пріоритетів здоров'я відбувся у зв'язку з відкриттям мікроскопу Левенгуком (1661) і Мальпігії(1673) та розвитком мікробіології. Використовуючи мікробіологічні методи, Р.Кох на основі тривалих спостережень та експериментів довів роль мікроорганізмів для здоров'я людини, а Р. Вірхов описав патологічні процеси, що розвиваються в організмі людини при найрізноманітніших захворюваннях, викликаних мікроорганізмами.

Для лікування захворювань, боротьби з патогенними мікроорганізмами розроблялись і втілювались у практику різні заходи і засоби, але з'ясувавши неможливість забезпечити здоров'я населення лише за рахунок лікування хворих, вчені прийшли до розуміння необхідності віддати перевагу профілактиці, широко використовувати її методи, у тому числі і найбільш доступні стимулюючі дії, зокрема фактори природного середовища, фізичні вправи. Так, відомий лікар і вчений, член Паризької медико-хірургічної академії СімонаАндре Тісо стверджував, що „фізичні вправи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, але всі ліки світу не можуть замінити дій фізичних вправ". Але лише у другій половині XX ст. стало незаперечним, що заняття фізичними вправами, гартівні процедури, дієта, психо-регулююче програмування і інші нетрадиційні чинники забезпечують високий оздоровчий ефект.

Слід відмітити, що в історії розвитку знань про здоров'я та методи його покращення простежується два напрямки, які суттєво відрізняються як за теоретичною основою, так і за методологією. Один з них характерний для західної, другий для східної цивілізації.

Західну цивілізацію найбільш притягувала можливість досягнення безпосередньо корисного результату у вигляді стимуляції рухових якостей сили, швидкості, спритності, витривалості. Така спрямованість оздоровлення забезпечила прикладне використання засобів фізичної культури. Ефективність фізичних вправ та оцінка різних методів тренування перевірялись на змаганнях, які стали привабливим видовищем.

На відміну від західних, східні народи переслідували іншу мету поліпшити загальний стан організму, привести його до гармонії з оточенням. Вправи, які використовувались при цьому, були направлені на створення певних психологічних станів за допомогою психорегуляції (самонавіювання, зосередження з відчуження від навколишнього оточення, медіація, релаксація тощо).

Отже західна оздоровча система за основу брала розвиток опірно-рухового апарату людини, а східна психорегуляцію. Ці відмінності, не дивлячись на взаємопроникнення культу, мають місце і сьогодні.

Проблемі вчення про здоров'я приділяли увагу відомі вчені С.П. Боткін, І.М. Сеченов, І.П. Павлов, І.В. Давидовський, І.І. Мечніков, М.М. Амосов і інші вчені.

І.І. Мечніков вперше висловив думку, що хвороба є взаємодія збудника(причини) і організму.

Суттєвий внесок у розвиток валеології зробили представники військової медицини, що готували людей до роботи в екстремальних умовах водолазів, космонавтів тощо (Апанасенко Г.Е., Баєвський Р.М. та інші). Вони сформували поняття "донозологічна діагностика", а також учені в галузі спортивної медицини, що вивчали фізичний стан людини (Душанін С.А., Муравов І.В. та інші).

Засновником валеології у сучасному розумінні цього слова став учень Н.В. Лазарева І.І. Брехман, який уперше у 1982 році на науковій основі розглянув проблему збереження та закріплення здоров'я практично здорових людей. Він запропонував вивчити кількість і якість здоров'я у здорового індивідуума. У своїй роботі "Вступ до Валеології науки про здоров'я" він стверджував, що наука про здоров'я не повинна бути проблемою лише для медицини, а має стати інтегральною, формуватись на основі медицини, екології, біології, психології та інших наук. Медицина є наукою про хвороби людини, а її здоров'я розглядається як наслідок боротьби з хворобами.

У 1989 р. на кафедрі фізіології Алтайського медінституту (м. Барнаул) підготовлено перший підручник із валеології (В.П. Куликов).

У 80-ті роки Ю.П. Лисицин запропонував поняття про суспільне здоров'я (санологію), а також категорію "Образ життя". У 1987 р. в Ленінграді в медичному інституті відкрилась перша кафедра валеології.

В Україні курс валеології почав викладатися з 1991 року завдяки проф. І.В. Муравову у Кримському медичному університеті на кафедрі фізичного виховання і здоров'я.

3 1996 р. в Україні та Росії видається журнал "Валеологія". Валеологія вирішує проблему індивідуального здоров'я, а суспільне здоров'я це предмет соціальної гігієни, однак валеологія широко використовує фактори соціальної гігієни для формування, закріплення й удосконалення індивідуального здоров'я.

Проблеми валеології цікавлять психологів, біологів, дієтологів, народних умільців, духовних учителів. Усі вони ставлять здоров'я у центр науки й практики, що має гуманістично орієнтувати сучасну медицину й біологію, скоротити по мірі можливостей відстань між людиною та її здоров'ям, озброїти її практичними знаннями про власне тіло і душу, перенести проблему вилікування від хвороб із соціального та медичного плану у власний.

Хвороба розглядається соціумом як засіб укріплення душі. Хвороба, окрім філософського та релігійного позитивного ставлення, отримує поступку з боку медицини. Це та основа, на якій вона тримається. Цьому сприяють і суспільство, і його члени, які мають на меті лікуватись. Дуже багато простих методів, які використовували наші діди й прадіди, зараз забуті. Сучасне суспільство сприймає лікування як благо, як об'єкт споживання. Хвороба отримує повне визнання. Сучасна реклама просуває не ті товари, які сприяють здоров'ю і здоровому способу життя, а лише засоби лікування та медичні послуги.

2. Статевий розвиток

Статевий розвиток, процес формування статевих ознак людини, що визначають його статеву належність. Невід'ємно пов'язаний з фізичним, психічним, духовним і іншим аспектами індивідуального розвитку. Головні первинні ознаки статі - статеві залози (яєчка і яєчники), проводящі шляхи (сім'япроводи - сім'явиводящі шляхи) і яйцепроводи (маткові труби)), матка й копулятивні органи (половий член у чоловіків, піхва, клітор, полові губи в жінок). Всі інші ознаки, як одна стать відрізняється від іншої (особливості пропорцій тіла, ступінь розвитку молочних залоз, характер оволосіння, тембр голосу й т.п.), є вторинними статевими ознаками. Статевий розвиток людини здійснюється у двох тісно зв'язаних між собою напрямках - психосексуальном і соматосексуальном.

Усвідомлення власної статевої приналежності повною мірою розвивається до 3 - 6 років, у процесі того, як дитина усвідомлює себе особистістю. У дітей 2 - 4 років проявляється так звана статева цікавість, що веде до прагнення розглядати й обмацувати свої статеві органи. Ознаками статевої приналежності в цьому віці є лише особливості будови зовнішніх статевих органів. У підлітковому віці проявляється вже статева цікавість у зв'язку з розумінням дітородної функції чоловіка й жінки, що припускає особливі, специфічні взаємини між особами обох статей. Здатність усвідомлювати себе носієм певної статі лежить в основі формування статевого поводження підлітка або юнака, нормальної спрямованості статевого потяга (лібідо), що, як правило, у хлопчиків розвинено сильніше, ніж у дівчинок. Виразність статевого потяга в представників чоловічої й жіночої статі однакова, але прояв його специфічний. У дівчини, наприклад, характерними поведінковими реакціями, пов'язаними з статевим потягом, є кокетство, в основі якого лежить спонукання залучити до себе увагу, сором'язливість, яскраво виражена потреба подобатися, добре виглядати. Юнак звичайно випробовує бажання сподобатися конкретній жінці, а не взагалі, і має при цьому конкретну мету. Вищою й специфічною формою статевого потяга є любов, у якій чітко проявляється як загальний рівень розвитку людини, так і моральний його потенціал, а також його духовна зрілість. На початку статевого дозрівання в підлітків формуються своєрідні відносини, які можна визначити як платонічну закоханість, пофарбовану романтично піднесеним почуттям. Лише згодом, із завершенням процесу статевого дозрівання, пробуджуються специфічні сексуальні емоції, проявляється статева активність і формується зріла статева свідомість.

В психосексуальному розвитку виділяють кілька періодів: пренатальний, у якому відбувається морфологічна й фізіологічна дифференціровка гонад, геніталій і структур мозку; парапубертатний (1 - 7 років), коли дитина усвідомлює статеву належність, у нього виникає цікавість, спрямована на статеві ознаки, статеві органи (формується статева самосвідомість); препубертатний (7 - 13 років), що характеризується виробленням статеролевих, засвоєнням принципів спілкування між людьми різної статі, формуванням стереотипу статеролевого поводження; пубертатний (12 - 18 років) коли платонічні мрії й фантазії, залицяння, платонічне спілкування, властиві початковому етапу цього періоду, поступово розвиваються в еротичні фантазії, еротичні пещення й ігри (формування еротичного лібідо); перехідний період сексуальності (16 - 26 років), для якого характерні сексуальні фантазії, мастурбація, початок статевого життя, сексуальні ексцеси й ін. (формування сексуального лібідо); період зрілої сексуальності (26 - 55 років), що характеризується регулярним статевим життям, входженням у смугу умовно-фізіологічного ритму; інволюціонний (51 - 70 років), у якому відбувається зниження статевої активності, регрес лібідо до рівня еротичного й платонічного. На кожному із цих етапів можливий вплив несприятливих факторів, що можуть привести до різних порушень: сексуальної ретардації й передчасному психосексуальному розвитку, відхиленнями у формуванні статевої самосвідомості, стереотипу статеролевого поводження, психосексуальної орієнтації.

Соматосексуальний розвиток у нормі також має певну послідовність вікових змін статевих органів і вторинних статевих ознак. У соматосексуальному розвитку чоловіка залежно від функцій організму звичайно виділяють 6 періодів: внутрішньоутробного розвитку, дитинства, статевого дозрівання, статевої зрілості, полового зів'янення й старості. Внутрішньоутробний період пов'язаний з формуванням статевих органів, із закладкою й розвитком у черевній порожнині статевих залоз - яєчок, які починають функціонувати (тобто виробляти зрілі сперматозоїди) тільки в період статевого дозрівання. У період дитинства (від народження до 10 - 12 років) починає збільшуватися продукція чоловічих статевих гормонів (андрогенів), що відіграє певну роль у підготовці організму хлопчика до наступної фази статевого розвитку. Статеві органи повністю сформовані, але недостатньо розвинені.

Період статевого дозрівання, або пубертатний (від 10 - 12 до 16 - 17 років), характеризується появою вторинних статевих ознак і остаточним формуванням статевих органів і статевих залоз. У цей час відбувається глибока перебудова всього організму: збільшується ріст статевого члена і яєчок, змінюється форма гортані, голос стає більше грубим, низьким. Відзначається більш інтенсивне зростання тіла, збільшуються м'язи тулуба, на лобку й у пахвових западинах з'являється оволосіння, починають пробиватися вуси й борода. У цей період у юнака нерідко виникає статеве збудження, а по ночах відзначається мимовільне виверження насіння (полюції). Насінні канали в статевонезрілих хлопчиків заповнені сперматогоніями (сама рання стадія розвитку сперматозоїдів). Початок функціонування статевих залоз, здатних виробляти зрілі сперматозоїди, свідчить про настання статевої зрілості. Однак організм юнака до цього моменту ще не сформований ні фізично, ні психічно, він перебуває в стадії росту. Тільки до 23 - 25 років завершується дозрівання чоловіка, до цього ж віку збільшується й кількість насіння.

У період статевої зрілості, що триває до 50 років, статева діяльність чоловіка найбільш активна, але після 40 років починає поступово слабшати. Між подружжям встановлюються взаємини, засновані переважно на почутті боргу, загальних переживаннях, інтересах, взаємоповага й ін. Характерною ознакою настання періоду зів'янення є поява певних утруднень при здійсненні статевого акту (коітуса), необхідність затрачати більше зусиль. Як правило, статеве почуття в чоловіка помітно слабшає після 50 років. Рідше виникає потреба в статевому спілкуванні. Насіння чоловіка містить менше сперматозоїдів.

З настанням старості статеве збудження припиняється, ерекція вже не досягає тої сили, що необхідна для здійснення статевого акту. У природному процесі розвитку й вгасання статевої діяльності чоловіків можуть бути певні відхилення. Статевий розвиток може починатися раніше або пізніше, діяльність активного періоду буває довше або коротше, у різний час може наступати старість. Ці особливості залежать від стану здоров'я, характеру харчування, соціально-побутових умов, клімату й ін.

У статевому розвитку жіночого організму так само, як і чоловічого, розрізняють 6 періодів. У період внутрішньоутробного розвитку в дівчинки разом з усіма органами відбувається закладка й розвиток статевої системи (зовнішніх і внутрішніх статевих органів). Уже до 8-го тижня внутрішньоутробного розвитку в ембріональних зачатках яєчників утворяться овогонії - майбутні яйцеклітини, які потім перетерплюють послідовні стадії змін і перетворюються в первинні фолікули (пухирці, що містять у собі яйцеклітини). До моменту народження дівчинки кількість фолікулів досягає 400 - 500 тисяч, протягом дітородного періоду жінки вони періодично дозрівають. У період дитинства (від народження до 10 - 12 років) організм пристосовується до умов зовнішнього середовища, розвиваються й удосконалюються всі органи й системи, фізіологічна функція яєчників відсутня. Зовнішні й внутрішні статеві органи сформовані, але ще не повністю розвинені, ростуть повільно й майже не змінюються до початку статевого дозрівання. Волосяний покров на зовнішніх статевих органах відсутній, вхід у піхву вистелений дуже ніжним, легкоранимим епітелієм.

Період статевого дозрівання починається приблизно в 10 - 12 років і завершується до 18 - 20 років. Він починається ростом молочних залоз, які спочатку тільки прощупуються, потім починає випинатися околососковий кружок. Поступово грудні залози збільшуються, у них відкладається жирова тканина й вони здобувають форму зрілої молочної залози. У цей час починається оволосіння спочатку лобка, потім пахвових западин, підсилюється ріст волосся на голові. Потові залози, особливо пахвових западин, починають виділяти піт зі специфічним для жіночої статі запахом. Підсилюється секреція сальних залоз особи, у результаті чого в другій половині періоду дозрівання іноді відбувається утворення вугрів, які через кілька років проходять самі по собі, без лікування. У більшості дівчаток у віці 12 - 13 років починається менструація - основний показник статевого дозрівання, що вказує на здатність організму до вагітності. Однак статеву зрілість варто зв'язувати не тільки з появою менструації, розвитком вторинних статевих ознак і здатністю до зачаття, але й зі здатністю виносити, народити, вигодувати й виховати здорову дитину без шкоди для його здоров'я й здоров'я самої жінки.

Період статевої зрілості триває від 15 до 49 років, але тут можуть бути більш-менш виражені коливання. Вважають, що тільки до 18 - 20 років організм жінки досягає повного розквіту. До цього періоду її загальний розвиток і стан статевої системи (менструальна, секреторна й інші особливості статевого апарата) цілком підготовлені до виконання дітородної функції. Це час розквіту жіночого організму - жінка може вагітніти, народжувати й вигодовувати дитину. Але нерідко саме в цей період у жінки виникають різні захворювання статевих органів, для профілактики яких немаловажне значення має строге дотримання гігієнічних заходів, особливо під час менструації.

Період статевого зів'янення починається в 47 - 49 років і триває приблизно 2 - 3 років. У цей час поступово вгасає функція яєчників. Менструації стають нерегулярними, можуть бути рясними і тривалими, потім припиняються зовсім. У цей період у неврівноважених і схильних до різних захворювань жінок часто відзначаються загальні розлади (запаморочення, припливи крові до голови, почуття жару, стомлюваність, безсоння, дратівливість). Після припинення менструацій скарги на загальні розлади звичайно зникають. З настанням старості повністю вгасає діяльність статевих органів і поступово знижується інтенсивність всіх життєвих функцій.

Фізіологічна і соціальна зрілість

У ході свого індивідуального розвитку кожна людина проходить певні етапи. Одним із таких закономірних етапів є й підлітковий вік.

Підлітковий вік - це період багатьох змін: фізіологічних, що відбуваються у тілі, психологічних - у думках, почуттях і потребах, а також у стосунках з іншими людьми (батьками, вчителями, друзями, протилежною статтю). Щоб стати дорослим, треба «вирости» не лише фізично, а й психологічно і соціально.

Ознаки зрілості:

соціальна

- матеріальна незалежність

- повна правова відповідальність

- здатність налагоджувати і підтримувати здорові стосунки

- спроможність створити і утримувати родину

- сформована громадська позиція

фізіологічна

- завершення росту

- сформованість організму

психологічна

- усвідомлення власної ідентичності і життєвих цілей

- сформована система цінностей

- здатність приймати виважені рішення

- здатність свідомо керувати своїми емоціями і поведінкою

Організм дозріває фізіологічно, але до повної фізіологічної зрілості ще далеко, іде соціальне дорослішання, проте соціальна зрілість ще не настала. Саме тому підлітковий період є таким непростим, насиченим і суперечливим.

Хронологічно підлітковий вік визначається від 10-11 до 14-15 років.

Гормони росту й статеві гормони викликають у підлітка інтенсивний фізіологічний розвиток, спрямований на формування фізіологічної зрілості.

Фізичний розвиток є суто індивідуальним. Не хвилюйтеся, коли ви маєте невеликий зріст або маленьку вагу. Усе суто індивідуально і залежить від багатьох причин.

На темпи зростання і розвитку, крім спадковості, впливають інші чинники. Відомо, що у другій половині XX ст. був помічений процес прискорення темпів зростання і розвитку. Це явище здобуло назву «акселерація».

Чинники, які позитивно виливають на фізіологічний, статевий і розумовий розвиток: спадковість, рівень здоров'я, збалансоване харчування, екологічно чисте довкілля, соціальні умови проживання та здоровий спосіб життя тощо.

Існують чинники, які особливо негативно впливають на ваш індивідуальний фізіологічний розвиток: нездоровий спосіб життя і шкідливі звички.

Юність - досить тривалий і складний період життя людини. Це перехід від безтурботного дитинства до дорослого світу. Саме в юності продовжують формуватися ціннісні орієнтації, самоідентифікація, самовизначення, самосвідомість. Відбувається також бурхливий психосексуальний розвиток, пробуджуються романтичні почуття.

Уповільнюється фізичний розвиток: дівчата ростуть переважно до 16-17 років, а юнаки - до 17-18 років. Проте у хлопців особливо швидко зростає м'язова маса і сила. Удосконалюється також нервова система, яка стає стабільнішою та витривалішою. Поступово гальмівні процеси врівноважуються з процесами збудження.

Кожний громадянин України визнається суспільством дорослим лише з моменту отримання ним паспорта у 16 років. Юридичне законодавство визначає іншу межу дорослості - 18 років, коли людина несе повну відповідальність за всі свої вчинки. З цього віку (і не раніше) кожний користується виборчим правом та іншими правами.

Фізіологічна зрілість - це фізіологічне дозрівання всіх систем організму. Вимірюється показниками фізичного розвитку людини, фізичною підготовленістю її фізіологічних систем (рухової, кістково-м'язової, нервової), натренованістю, життєвою активністю й функціональною готовністю адекватно відповідати на впливи навколишнього середовища.

Соціальна зрілість - це вміння людини успішно пристосовуватися до спільного життя з іншими людьми.

Фізіологічна і статева зрілість людини настає наприкінці юнацького віку (17-18 років). Зростання і розвиток організму завершується, всі системи організму практично досягають своєї біологічної зрілості, що характеризується здатністю статевих органів до статевих стосунків і самовідтворення (здатність мати дитину).

Соціальна зрілість настає тоді, коли людина стає особистістю, яка здатна відповідати за свої вчинки, брати участь у виробничих взаєминах, дружити і кохати, піклуватися про близьких, рідних і друзів, дотримуватися правил і норм поведінки у колективі та суспільстві, а також створити сім'ю. Це також здатність не тільки діяти у власних інтересах, а й налагоджувати і погоджувати взаємини, конструктивно розв'язувати конфлікти.

Оцінювання індивідуального фізичного розвитку ще донедавна проводили індексним способом (індекс Брока): від довжини тіла віднімали число 100, отримували нормальну (щодо зросту) масу тіла. Наприклад, при зрості 165 кг (165 - 100) людина має вагу 65 кг.

3. Основні принципи раціонального харчування

Раціональне харчування передбачає споживання протягом дня достатньої кількості необхідних для нормальної і злагодженої роботи організму найважливіших речовин. Основу таких речовин складають білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінерали, клітковина і вода. Кожне з цих груп сполук виконує в організмі людини найважливіші і строго специфічні функції.

Білки грають в організмі будівельну роль, вони є основними компонентами клітин, які потім складаються в тканини. Білки необхідні організму для поновлення внутрішніх органів, для синтезу деяких речовин (гормонів, ферментів), передачі інформації та для інших цілей. Ця група не може бути замінена іншими речовинами і повинна неодмінно надходити з їжею. Виділяють рослинні і тваринні білки. Перші містяться в крупах, бобових культурах, грибах. Тваринні білки представлені в м'ясі, рибі, яйцях, молоці і молочних продуктах.

Потреба в білку індивідуальна і може становити близько 1,1 - 1,3 г на один кг маси тіла людини, при чому до 50% від вступників білків повинні бути білками тваринної природи, так як в них знаходяться незамінні амінокислоти, які не можуть бути самостійно синтезовані в організмі. Норма фізіологічної потреби організму в білку в залежності від статі, віку, умов та інтенсивності праці становить від 60 до 90 г на добу.

Жири також повинні обов'язково бути присутнім у раціоні людини, навіть якщо він дотримується дієт. Вони необхідні для нормального синтезу гормонів, правильного протікання фізіологічних процесів, розвитку підшкірно-жирової клітковини. Жири в достатній кількості необхідні для роботи внутрішніх органів, для здоров'я шкіри, волосся і нігтів. Без жирних кислот шкіра стає сухою і лущиться, волосся і нігті втрачають блиск і піддаються розшарування.

Джерела рослинних жирів: рослинні масла (льняне, соняшникова, оливкова та інші) і горіхи.

Тваринні жири: вершкове масло, сметана, м'ясо, риба та інші продукти.

Рекомендується складати свій добовий раціон харчування таким чином, щоб на 30% він складався з жирів рослинного походження, а на 70% з тварини. За середніми даними, загальна норма споживання жирів в залежності від інтенсивності розумової і фізичної праці коливається від 60 до 100 г на добу.

Вуглеводи - це основні постачальники енергії, вони становлять основну частку в добовому раціоні людини. Розрізняють декілька видів вуглеводів: "швидкі" вуглеводи (прості цукру з неразветвленной структурою - фруктоза, глюкоза, сахароза), вони, як правило, містяться в кондитерських і хлібобулочних виробах, фруктах, соках, цукерках, тістечках та інших схожих продуктах. Такі вуглеводи створюють швидкий ефект насичення, який також швидко проходить, і знову виникає відчуття голоду.

"Повільні" вуглеводи (мають складну розгалужену ланцюг (крохмаль), перетравлюються в організмі з утворенням простих вуглеводів, дають тривале відчуття ситості) містяться в крупах, картоплі, висівках, хлібі з муки грубого помелу і т.д.

Вуглеводи використовуються організмом на різні потреби: здійснення руху, процесів окислення і відновлення, підтримки протікання фізіологічних реакцій і так далі.

Рекомендується споживати в добу близько 75% складних вуглеводів, 20% простих, і 5% харчових волокон. Надлишок вуглеводів, що надходять в організм, здатний накопичуватися і відкладатися про запас у вигляді жирових відкладень.

Харчові волокна - (пектин, клітковина). Містяться переважно в різних овочах, фруктах, зелені, ягодах та інших рослинних продуктах. Вони не засвоюються організмом, але потрібні для регуляції моторної функції кишечника. Нерозчинні вуглеводи сприяють очищенню внутрішнього середовища організму, зв'язують і виводять з нього токсини екзогенної та ендогенної природи, шлаки, неперетравлені частинки їжі, надлишок холестерину, а також метаболіти і продукти обміну речовин.

Харчові волокна - це свого роду ентеросорбенти, що володіють сорбційним дією і дезінтоксикаційними неспецифічними властивостями.

Співвідношення "білки: жири: вуглеводи" відповідно до принципів раціонального харчування має становити 1: 1,1: 4 - це для осіб зі звичайною фізичної та розумової активності, і 1: 1,3: 5 - для осіб з важкою фізичною або розумовою працею.

Вітаміни виконують в організмі людини безліч корисних функцій, вони регулюють протікання біохімічних реакцій, входять до складу найважливіших речовин - гормонів, ферментів, антиоксидантів, білків та інших сполук. Вони забезпечують в організмі нормальний обмін речовин, впливають на стан внутрішніх органів, шкіри, волосся, нігтів, очей. Покращують процеси синтезу, росту і розвитку клітин і тканин.

Виділяють незамінні вітаміни (не можуть самостійно синтезуватися в організмі) і замінні (здатні утворюватися в організмі людини). Незамінні вітаміни повинні неодмінно бути присутнім в їжі, так як без їх тривалого прийому починають проявлятися ознаки різних захворювань. Але слід також врахувати, що з віком і по ряду обставин (прийом деяких препаратів, перенесені захворювання та інші) синтез власних вітамінів може бути порушений, що повинно привести до підвищення споживання цих сполук разом з їжею.

Мінеральні речовини також входять до складу клітин і тканин, необхідні для правильної роботи внутрішніх органів, протікання величезного числа фізіологічних процесів. Мінеральні речовини повинні надходити в організм людини разом з їжею або мінеральними комплексами. Недолік мінералів може проявлятися по-різному: зниженням опірності організму хворобам, порушенням правильного функціонування окремих органів і систем (кровоносної, кісткової, ендокринної та інших).

Необхідна кількість споживаних вітамінів і мінералів залежить від віку людини, умов його життя, фізичної активності, якості харчування. Ці нутрієнти потрібні різним групам населення, особливо вагітним жінкам, дітям, підліткам, літнім, спортсменам.

Крім основних поживних речовин і нутрієнтів, організм людини потребує щоденному споживанні достатньої кількості води. Зазвичай це близько 5-7 склянок, залежно від погодних умов і фізичної активності самої людини.

Вода - це основна середу для протікання біохімічних реакцій, будь-яка речовина здатна засвоїтися організмом тільки в розчиненому вигляді. Недолік води може призводити до інтоксикації організму, уповільнення обміну речовин, сухості шкірних покривів і навіть до смертельного результату.

Воду в харчуванні можна вживати тільки очищену або кип'ячену. Це може бути проста питна вода, або спеціально збагачена мінеральна. Лікувальні столові води не тільки добре втамовують спрагу, але і покращують функціонування шлунково-кишкового тракту, відновлюють водно-сольовий баланс організму.

Таким чином, щоб харчування було правильним і збалансованим необхідно включати в щоденний добовий раціон всі перераховані речовини.

По-можливості потрібно вибирати натуральні та свіжі продукти, віддавати перевагу домашній їжі і харчуватися бажано теж вдома, так Ви зможете не тільки контролювати сімейний бюджет, але і будете точно знати, що лежить у Вас на тарілці і наскільки воно корисно.

Відомий прихильник здорового способу життя і пропагандист раціонального харчування Поль Брегг казав, що людина - це їжа, яку він вживає. Те, наскільки років себе відчуває людина, як він виглядає і почувається, залежить від його харчування та способу життя. За допомогою їжі можна зміцнити своє здоров'я, продовжити молоді та активні роки життя, а можна і навпаки, викликати у себе передчасну старість і хвороби.

У наше століття бурхливо розвиваються технологій, перехід до автоматизованих виробництвам, помітного зниження фізичної активності, людині потрібно набагато менше калорій, ніж було розраховано ще навіть 20-30 років тому. Споживання напівфабрикатів, штучно створених продуктів харчування, призводить до дефіциту основних поживних речовин і нутрієнтів у сучасної людини.

Кожен може взяти під контроль складання добового меню і зробити вибір на користь раціонального харчування, як одного з найважливіших складових здоров'я людини.

здоров'я валеологія статевий харчування

Список використаних джерел

1. http://www.horting.org.ua/node/847

2. https://disted.edu.vn.ua/courses/learn/1640

3. Булич Е.Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології. - Київ, 1997. - 224с.

4. Валецька Р. О. Основи валеології. Підручник. -- Луцьк: Волинська книга, 2007. -- 348 с. - (Медицина. Здоров'я)

5. Вітебський Я.Д. Харчуйтеся раціонально / Вітебський Я.Д. Челябінськ, "Південно-Уральське книжкове видавництво", 1989. - 105 с.

6. Грибан В. Г. Валеологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / В. Г. Грибан; Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. - К. : Центр учбової літератури, 2008. - 214 с.

7. Петровський К.С. Гігієна харчування / т. 2 під ред. проф. К.С. Петровського, "Медицина", М.: 1971. - 245 с.

Размещено на Allbest.ru