Удосконалення механізмів державного регулювання медичного реагування на транспортні катастрофи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Останніми роками на дорогах України щороку відбуваються десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф, внаслідок яких зазнають поранень велика кількість людей. Значна частина потерпілих гине від несвоєчасного надання екстреної медичної допомоги (далі -- ЕМД), хоча отримані травми не завжди є смертельними.

Розглядаючи причини виникнення транспортних катастроф, слід зауважити, що між небезпечними передумовами, аваріями та катастрофами існує прямий кореляційний зв'язок, в якому людському фактору належить провідна роль (помилкові дії членів транспортних екіпажів та диспетчерів, заколисування під час руху, хвороба, вживання алкоголю, наркотичних засобів, зниження працездатності тощо).

Значною мірою рівень транспортного травматизму залежить від погодних умов та видимості на шляхах, а також незадовільна організація дорожнього руху, несправність або конструктивні недоліки транспортних засобів, низька дисципліна учасників дорожнього руху (перевищення швидкості, виїзд на зустрічну смугу тощо).

З початку XX століття особливого значення набуває проблема травматизму, яка обумовлена розвитком технічного прогресу. Травматизм посів провідне місце у структурі причин смерті населення як розвинених країн, так і країн, що розвиваються. Важливою проблемою для громадського здоров'я стає дорожньо-транспортний травматизм, який складає до 36 % серед усіх видів травм і займає перше місце серед причин смертності від механічних пошкоджень, а також є однією з основних причин отримання інвалідності людей працездатного віку [1].

В Україні кожного року в дорожньо-транспортних пригодах (далі -- ДТП) гине до 8 тис. осіб і більш ніж 40 тис. осіб отримують травми різного ступеня тяжкості. Збитки від ДТП в Україні складають 1 --4% ВВП.

Аналіз стану надання медичної допомоги постраждалим у ДТП на догоспітальному етапі медичним персоналом швидкої допомоги виявив характерні недоліки, які умовно можна об'єднати в три групи: прибуття бригади швидкої медичної допомоги до міста події з запізненням -- 31,4%; затримка з госпіталізацією постраждалих, особливо при множинних та комбінованих травмах -- 17,4%; порушення правил транспортування постраждалих -- 2,1%. Ці фактори можуть негативно вплинути на результати лікування та реабілітації постраждалих і стати однією з основних причин їх загибелі. Летальність при ДТП у всі роки спостереження залишається достатньо високою і дорівнює 6,0 -- 7,1% [2, 3].

Велику увагу привертає недостатнє клініко-організаційне забезпечення догоспітального етапу надання медичної допомоги відносно часу доїзду бригади швидкої медичної допомоги. Лише 85,2% постраждалих внаслідок ДТП доставляється до лікувально-профілактичного закладу бригадами швидкої медичної допомоги, ще 5% -- іншим санітарним транспортом, а решта 9,8% -- немедичним транспортом. Вкрай негативна тенденція склалася в сільській місцевості, де в деяких регіонах 40% постраждалих внаслідок ДТП доставляються до лікувально-профілактичного закладу немедичним транспортом.

На підставі вищевикладеного виявлено протиріччя між зростаючою часткою дорожньо-транспортних пригод у загальній кількості надзвичайних ситуацій та їх тяжкими наслідками з однієї сторони і існуючими недоліками у функціонуванні механізмів державного регулювання реагуванням медичних закладів на ДТП з великою кількістю постраждалих -- з іншої. Тому наразі актуальним питанням є пошук шляхів удосконалення підготовки учасників дорожнього руху до надання домедичної допомоги та дії медичних закладів до реагування на ДТП з великою кількістю постраждалих.

Дослідження виконано в межах Програми наукової та науково-технічної діяльності Інституту державного управління у сфері цивільного захисту (п.7, пп. 5.2 пріоритетних напрямів наукових досліджень -- науково-методологічні підходи до вивчення проблем державного управління у сфері цивільного захисту) та тісно пов'язано з Загальнодержавною цільовою програмою захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013--2017 роки (Закон України від 7 червня 2012 року № 4909-VI).

Дослідженням загальних питань теорії управління займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В.П. Авер'янов, Г.П. Атаманчук, В.Д. Бакуменко, Н.Р. Нижник, Ю.П. Сурмін та інші. Питанням профілактики безпеки дорожнього руху займалися такі українські вчені, як В. Новиков та М.І. Попов. Дослідженню проблеми організації медичної допомоги постраждалим внаслідок ДТП значну увагу в своїх роботах приділили В.В. Бичков, С.О. Гур'єв, С.П. Сацик, П.В. Танасієнко.

О.М. Люлько у наукових працях на прикладі діяльності територіальної державної служби медицини катастроф у Харківській області провів аналіз особливостей надання швидкої медичної допомоги у разі виникнення транспортних пригод за період 2005 -- 2008 років, визначив необхідний мінімум знань та навичок для посадових осіб районних лікарень в залежності від їхньої базової підготовки, запропонував оптимальну організацію функціонування служби медицини катастроф Харківської області та алгоритм її діяльності у разі ймовірності виникнення транспортних пригод, розробив новий формат проведення показового навчально-тренувального заняття шляхом залучення всіх аварійнорятувальних підрозділів району, що беруть участь у ліквідації наслідків залізничної катастрофи [4--6].

Крім того, автором висвітлено базові методичні підходи до реагування на виникнення медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій, досліджено принципи організації медичного забезпечення постраждалих внаслідок їх виникнення [7].

У той же час, на жаль, проблема державного регулювання комплексної підготовки закладів охорони здоров'я щодо їх реагування на ДТП з великою кількістю постраждалих залишилося поза увагою та вимагає окремого наукового дослідження з урахуванням значної суспільної ваги цього питання. Процеси взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, медичних установ і волонтерських організацій щодо підвищення рівня адекватності та своєчасності надання медичної допомоги при ДТП з великою кількістю постраждалих є мало дослідженими та недосконалими.

На підставі результатів попередніх наукових праць дослідити сучасний стан та проаналізувати механізми державного регулювання реагуванням медичних закладів на ДТП з великою кількістю постраждалих.

Вирішення проблеми підвищення рівня доступності та адекватності медичної допомоги при ДТП з великою кількістю постраждалих є складним та комплексним завданням. При його вирішенні проведемо дослідження двох складових, а саме: систему підготовки учасників дорожнього руху та систему реагування медичних закладів на виникнення ДТП з великою кількістю постраждалих. Окремою ланкою системи підготовки учасників дорожнього руху є набуття навичок з надання домедичної допомоги при ДТП з великою кількістю постраждалих.

Законом України "Про екстрену медичну допомогу" поняття "домедична допомога" визначено як невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюється на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та, відповідно до закону, зобов'язані здійснювати дії та заходи [8]. транспортний медичний державний постраждалий

Стаття 12 вказаного Закону містить перелік осіб, які зобов'язані надавати домедичну допомогу, а саме: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, працівники органів та підрозділів міліції, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники, інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти практичними навичками домедичної допомоги. До пункту "інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти практичними навичками домедичної допомоги" відносяться водії, оскільки у ст. 34 Закону України "Про автомобільний транспорт" вказано, що автомобільні перевізники повинні організовувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги постраждалим від ДТП [9].

Крім того, ст. 48 Закону України "Про дорожній рух" чітко визначає, що водії транспортних засобів зобов'язані володіти практичними навичками з надання домедичної допомоги потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод, періодично проходити відповідну підготовку за програмами, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я [10].

Діяльність, пов'язана з навчанням водіїв згідно із згаданою програмою, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. № 1115 "Про затвердження Порядку підготовки та підвищення кваліфікації осіб, які зобов'язані надавати домедичну допомогу" [11], наказами МОЗ України від 02.03.2009 р. № 132 "Про організацію навчання окремих категорій працівникам навичкам надання першої невідкладної допомоги" та від 19.11.2009 р. № 833 "Про вдосконалення системи підготовки з надання першої невідкладної медичної допомоги" [12; 13].

Розглянемо стан системи реагування медичних закладів на виникнення ДТП з великою кількістю постраждалих.

Досліджено, що на догоспітальному етапі в 5% випадків постраждалим надають допомогу медики, в 12% -- на місце пригоди першими прибувають працівники ДАІ, а в інших випадках (83%) -- водії та пасажири інших автомобілів. Бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги, навіть в умовах міста, прибуває, в середньому, через 15 -- 20 хв. Цей проміжок часу може стати трагічним для постраждалого. Раптовість та несподіваність ДТП викликає у непідготовлених водіїв страх і розгубленість [14].

Своєчасність надання ЕМД переважно залежить від місця автокатастрофи. Якщо вона сталася в місті (селищі) або поблизу нього, представники ДАІ мають можливість у короткі терміни викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги.

При автошляховій пригоді далеко від населених пунктів час надання ЕМД, як правило, подовжується і, у більшості випадків, залежить від відстані до лікувального закладу, готовності бригади ЕМД до негайного виїзду. У фазі ізоляції (до прибуття медичних працівників) основою врятування життя людей, які потрапили в автокатастрофу, є домедична допомога, що надається у вигляді самоі взаємодопомоги, а також організація транспортування постраждалих у найближчий лікувальний заклад.

Оповіщення лікувального закладу про автошляхову пригоду здійснюється, як правило, працівниками ДАІ, рідше -- свідками пригоди. Час виїзду бригади ЕМД на місце пригоди і добре організована робота збільшують шанси постраждалих на виживання. Відомо, що смертність серед тих, хто отримав травму, підвищується на 0,5% за кожну годину відстрочення хірургічного втручання. У зв'язку з цим кількість виїзних бригад, які направляються на місце пригоди, повинна бути із розрахунку одна бригада на 1 --2 постраждалих. Лікарі бригад ЕМД повинні добре орієнтуватися в проведенні медичного сортування і медичної евакуації постраждалих, у питаннях екстреної діагностики різних видів ураження, в техніці і послідовності надання ЕМД [15].

Таким чином, досліджено, що складовою системи реагування медичних закладів на виникнення ДТП з великою кількістю постраждалих є підготовка медичних закладів до дій у надзвичайних ситуаціях, пов'язаних із ДТП.

Однією з форм підготовки медичних закладів, включених до системи медичного захисту при надзвичайних ситуаціях техногенного характеру є навчання з реагування підрозділів ЕМД та стаціонарних закладів охорони здоров'я на масштабні ДТП з великою кількістю постраждалих на автомобільних (залізничних) магістралях, з відпрацюванням питань організації взаємодії між ними в процесі ліквідації наслідків масштабної ДТП, медичного сортування та надання екстреної медичної допомоги, починаючи з місця трагедії до закладів охорони здоров'я включно.

Розглянемо більш детально алгоритм проведення навчань, що пропонується, це:

— окреслення теми та мети навчань;

— підготовка плануючих документів (плани підготовки та проведення навчання, сценарій навчання тощо);

— підготовка тренінгів (відповідно до типових ситуацій), засобів імітації, муляжів;

— залучення слухачів до занять.

Зазначимо, що навчання надають можливість персоналу територіальних центрів ЕМД та медицини катастроф (далі -- ТЦ ЕМД та МК) і його підрозділів, закладів охорони здоров'я та їх підрозділів практично відпрацювати організацію виконання спільних та узгоджених дій з реагування на ДТП на транспортних магістралях з великою кількістю постраждалих і визначити ступінь їх готовності до виконання завдань за призначенням.

Крім того, навчання плануються на основі єдиної концепції і можуть проводитися послідовно або одночасно, у комплексі або за елементами, із залученням бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги ТЦ ЕМД та МК та усього персоналу закладу охорони здоров'я або певної його частини.

Вищезазначені навчання проводяться без відриву від повсякденної діяльності як територіального центру екстреної медичної допомоги, так і закладу охорони здоров'я. Для досягнення поставленої перед навчаннями мети, моделюються ситуації, які реально можуть виникнути внаслідок ДТП (катастроф) на автомобільних (залізничних) магістралях.

Доцільно навчання проводити у суворій відповідності до сценарію та плану його проведення. Під час проведення заходу навчання осіб питанням організації та надання ЕМД здійснюється відповідно до займаних посад та їх посадових обов'язків, згідно з планами та інструкціями щодо реагування на надзвичайні ситуації, а також відповідно до обстановки, що створена за сценарієм.

Керівництво та посередники моделюють обстановку, здійснюють спостереження і оцінюють дії учасників, хронометрують час, фіксують помилки і недоліки, вживають заходи щодо найбільш ефективного відпрацювання навчальних питань. Особлива увага приділяється здатності до спільних і злагоджених дій підрозділів та чіткої взаємодії учасників навчання. Оцінюється як кожен учасник навчання окремо, так і весь колектив підрозділу ТЦ ЕМД та МК (закладу) в цілому, водночас віддаючи пріоритет спільним діям.

Після закінчення навчання підводяться попередні підсумки, на яких керівник навчань, його заступник і посередники висловлюють перші враження про ступінь досягнення намічених цілей, вказують на позитивні сторони та недоліки, а також роблять попередні висновки і пропозиції.

Виявлено характерні недоліки в наданні медичної допомоги постраждалим в ДТП на догоспітальному етапі медичним персоналом швидкої допомоги, а саме: прибуття бригади швидкої медичної допомоги до міста події із запізненням, затримка з госпіталізацією постраждалих, порушення правил їх транспортування.

Виокремлено проблему, що полягає у доступності та адекватності медичної допомоги при ДТП з великою кількістю постраждалих. Вирішення даної проблеми пропонується здійснити за рахунок удосконалення системи підготовки учасників дорожнього руху та системи реагування медичних закладів на виникнення ДТП.

Удосконалення системи підготовки учасників дорожнього руху пропонується досягнути шляхом набуття ними навичок з надання домедичної допомоги при ДТП з великою кількістю постраждалих.

Систему реагування медичних закладів на виникнення ДТП з великою кількістю постраждалих пропонується удосконалити шляхом їх практичної підготовки до дій у надзвичайних ситуаціях у ході навчань з реагування підрозділів ЕМД та стаціонарних закладів охорони здоров'я та відпрацюванням питань організації взаємодії між ними, медичного сортування та надання екстреної медичної допомоги.

Подальшим напрямом наукових досліджень з вищезазначеної наукової проблеми вбачається у розробленні комплексної моделі організації взаємодії органів управління та сил цивільного захисту з органами військового управління щодо надання екстреної медичної допомоги постраждалому населенню внаслідок надзвичайних ситуаціях воєнного характеру.

Література

1. Гур'єв С.О., Сацик С.П. Проблеми надання медичної допомоги постраждалим внаслідок дорожньо-транспортних пригод // Травма. -- 2012. -- Т. 13. -- № 2.

2. Бичков В.В. Основні напрямки оптимізації надання медичної допомоги постраждалим в дорожньо-транспортних пригодах // Травма. -- 2010. -- Т. 4. -- № 9.

3. Люлько О.М., Антонов І.О. Медико-тактичне забезпечення населення при транспортних пригодах // Актуальные проблемы транспортной медицины. -- № 4 (14). -- 2008 г.

4. Люлько О.М., Медушевський С.Б. Наукове та економічне обґрунтування впровадження удосконаленої організації роботи обласної служби медицини катастроф при реагуванні на транспортні пригоди // Медицина катастроф. -- № 3. -- 2010. -- С. 82--84.

5. Люлько О.М. Обґрунтування нового формату проведення показових тренувань обласної служби медицини катастроф при реагуванні на транспортні події // Актуальные проблемы транспортной медицины. -- № 4 (34). -- 2013 г.

6. Волянський П.Б. Деякі питання проблеми медичного реагування на виникнення надзвичайних ситуацій мирного часу // Електронне наукове фахове видання "Державне управління: удосконалення та розвиток". -- № 2. -- 2013.

7. Про екстрену медичну допомогу: Закон України від 5 липня 2012, поточна редакція -- Редакція від 20.04.2014 // Відомості Верховної Ради України. -- 2012. -- № 5081-VI.

8. Про автомобільний транспорт: Закон України від 05.04.2001, поточна редакція -- Редакція від 06.11.2014 // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 2344-III.

9. Про дорожній рух: Закон України від 30.06.1993, поточна редакція -- Редакція від 06.11.2014 // Відомості Верховної Ради України -- 1993. -- № 3353-XII.

10. Про Порядок підготовки та підвищення кваліфікації осіб, які зобов'язані надавати домедичну допомогу: Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 // Відомості Верховної Ради України -- 2012. -- № 1115.

11. Про організацію навчання окремих категорій працівникам навичкам надання першої невідкладної допомоги: Наказ МОЗ від 02.03.2009 // Відомості Верховної Ради України -- 2009. -- № 132.

12. Про вдосконалення системи підготовки з надання першої невідкладної медичної допомоги: Наказ МОЗ України від 19.11.2009 // Відомості Верховної Ради України -- 2009. -- № 833.

13. Товстуха С. Застосування європейського досвіду державного управління безпекою дорожнього руху в Україні // Державне управління та місцеве самоврядування. -- 2011. -- №2 (9).

14. Бичков В.В. Медико-соціальне обґрунтування надання екстреної медичної допомоги на до госпітальному етапі постраждалим у дорожньо-транспортних пригодах в умовах великого міста: автореф. дис... на здобуття наук, ступеня канд. мед. наук: спец. 14.02.03 "соціальна медицина" / В.В. Бичков. -- К., 2011. -- 20 с.

Размещено на Allbest.ru