Стан пожежної безпеки в місті Ніжині у XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стан пожежної безпеки в місті Ніжині у XVIII ст.

Проблема протипожежної безпеки була і до нині залишається ключовою не тільки в історичній науці, а й у повсякденному житті. Вогонь здавна був стихійним лихом, яке не можна було зупинити ні владою, ні матеріальними статками, ні словами. Саме від вогню загинула велика кількість матеріальних та культурних цінностей. За минулий 2012 р. у Ніжині та районі сталося 85 пожеж, від яких загинуло 9 осіб та було завдано збитків на 1169 тис. грн. За десять місяців 2013 р. на згаданій території сталося 80 пожеж, що потягли за собою значні матеріальні збитки та людські втрати.

Процес створення законодавчого забезпечення організації пожежної справи в Україні зайняв досить великий відрізок часу. Перші спроби було закладено ще в ХІ ст., але остаточно пожежне законодавство сформувалося лише в середині ХІХ ст. Давня істина, що пожежу легше попередити, ніж ліквідовувати її наслідки, була відома нашим пращурам ще з часів Київської Русі.

Питання протипожежного захисту не отримало повного та всебічного висвітлення як в українській, так і зарубіжній історіографії, а тому потребує подальшого дослідження та узагальнення. Питання пожежної безпеки міста Ніжина не було висвітленим у жодному історичному дослідженні. Деякі студії містять короткі повідомлення про пожежі у Ніжині [1]. Автором даної роботи було здійснено спробу розглянути стан пожежної безпеки у деяких містах Лівобережної України, у тому числі й Ніжина [2]. Метою даного дослідження є систематизація нормативної бази пожежного законодавства та визначення реального становища пожежної безпеки в Ніжині XVII-XVIII ст.

Протягом XI-XVI ст. в Україні сформувалося протипожежне законодавство системного характеру, спрямоване на зменшення випадкових та навмисних (або злочинних) пожеж. На даному етапі можна простежити удосконалення протипожежного законодавства за трьома основними напрямками: охорона життя людей та нерухомого майна, протипожежний захист угідь, забезпечення порядку та захист власності при ліквідації пожежі [3, с. 42]. В той же час у XV-XVI ст. правова база пожежної охорони доповнюється ще одним важливим джерелом - королівськими наказами щодо обережного поводження з вогнем, утворення та організації роботи пожежно-сторожової охорони та введення пожежної повинності. Значною мірою на формування протипожежного законодавства України вплинуло Магдебурзьке право.

Деяку інформацію про законодавче регулювання пожежної безпеки у містах Гетьманщини можна знайти у першоджерелі правових норм, що були зібрані у «Правах, по которым судится малороссийский народ». Основами «Прав» були Литовські Статути, «Хелминське право», «Саксонське зерцало» тощо, а також українське звичаєве право й судова практика, російське законодавство. Саме у «Правах» містилися основні норми, за якими здійснювалося управління містом першої половини XVI11 ст. Так, у «Правах» прописані основні функції міських урядників стосовно пожежної безпеки в місті. Перш за все урядники повинні мати списки міщан, серед яких були призначені десятники та сотники. Основними їх функціями був нагляд за системами опалення та їх чистотою:»… щоб труби та комени були від сажі очищені» [4, с. 768]. Очищати димарі від сажі повинні кожні три місяці (один раз у четверту частину року). За неналежне виконання протипожежної безпеки урядники зобов'язані були сповістити до міського уряду, таких людей могли штрафувати:»… де є сажа не вичищена з заможних по 50 коп., середнього достатку по 25 коп., бідних арештом до в'язниці» [5, с. 769].

Також у згаданих списках, що зберігалися у міському уряді, позначалися будинки, в яких на випадок пожежі знаходився необхідний реманент: відра, сокири, лопати та інше. При ратуші обов'язково повинні бути на випадок пожежі налаштовані «круки, драбини, щити та інші для гасіння пожежі інструменти, а вода в бочках не тільки при ратуші, а й при всякому дворі повинна бути» [6, с. 769-770].

Таких правил повинні були дотримуватися всі жителі міста, але в Ніжині XVII-XVIII ст. існувала грецька община, члени якої мали привілеї на певне самоуправління в місті. Користуючись згаданими жалуваними грамотами, греки всіляко ухилялися від виконання загальноміських повинностей, у тому числі і протипожежних. Яскравим прикладом для даного твердження буде відмова греків у 1771 р. передавати до резервного зернового фонду на випадок карантину та для посіву у неврожайні роки з кожної «хати по четверичку» зерна. Та крапку в суперечці було поставлено з допомогою одного речення:»… але зараз греки не можуть бути виключеними» [7, арк. 8], що зобов'язало членів грецького братства здавати зерно до резервного фонду міста.

Аналогічна ситуація склалася також з залученням членів грецького братства до правил протипожежного стану в Ніжині. Наприклад, 1782 р. поліцмейстер Лук'ян Шкурнин прислав у грецьке братство копію білета, у якому детально було розписано поділ грецьких дворищ на десятки, визначено над ними старосту, розподілений за кожним дворищем пожежний реманент [8, арк. 2-10], тобто поставив перед фактом обов'язкового виконання пожежних правил для всіх жителів міста.

Однією з функцій плацової сторожі був нагляд за життям міста, особливо вночі. Сторожі повинні подати сигнал на сполох, щойно побачивши перші ознаки пожежі. Таким сигналом був дзвін або барабан [9, с. 770].

Досить чітко прописано у «Правах, по которым судится мало - росийский народ» дії щодо гасіння пожежі та охорона майна постраждалого і кара за крадіжки майна під час пожежі. Так, з кожного двору на пожежу мав вийти господар, дорослі і здорові чоловіки та залишити когось для охорони власного двору і майна. Кожна така людина повинна взяти з собою необхідний інструмент. Якщо з якого двору не вийшли на пожежу без поважної причини, то їх штрафували у розмірі 1-2 крб або арештовували на користь того, хто постраждав від пожежі [10, с. 770].

Та незважаючи на прописані в наказах та інших адміністративних документах чіткість дій щодо протипожежного становища та реманенту, кількість пожеж не зменшувалася. Проаналізувавши джерела з історії Ніжина XVII-XVIII ст., можна визначити пожежний стан міста. Лиха накоїла одна з пожеж кінця весни 1754 р.: вогонь «господарював» у Нижньому місті, пошкодив браму та міст, в результаті чого по останньому неможливо було пересуватися [11, арк. 2 зв.].

З документів, які були подані до Генеральної Військової канцелярії, маємо відомості, що дозволяють скласти повне уявлення про пожежу 14 вересня 1754 р. У Генеральну Військову канцелярію було надіслано відомість з переліком постраждалих від пожежі - це були жителі першої, другої та третьої полкової Ніжинської сотні, що проживали за міськими мурами поблизу міста, та жителі центральної частини міста Ніжина. Так, у першій полковій сотні без даху над головою залишилося 113 родина, що проживали у 121 дворі [12, арк. 7]; у другій полковій сотні постраждало від вогню 24 хати у 14 дворах [13, арк. 10 зв.]; у третій полковій сотні постраждало 66 дворів та 76 хат [14, арк. 12 зв.], також вигоріла центральна частина міста Ніжина з адміністративними установами та церкви, що були там розташовані [15, арк. 15-17]. З відомості зрозуміло, що саме в центральній частині міста постраждали найбільш багаті жителі міста, що були власниками нерухомого майна. У вогні згоріли житлові будинки війта міста Петра Тернавіота, бурмистра Афанасія Сторожинського, вдови колишнього бурмистра Кониського та інше [16, арк. 16-17].

Пожежа 26 жовтня 1754 р., яка сталася після вечірньої служби в церкві, знову завдала матеріальних втрат ніжинському війту

Петру Тернавіоту. Вогнем було пошкоджено дах його дворових будівель [17, арк. 35].

У 1756 р. пожежа повністю знищила Введенський жіночий монастир:»… от сильного пожара свирепствовавшего в Нежине, монастырь этот совершенно погорел, только несколько келий уцелело от пламени» [18, с. 178].

В ніч на 28 листопада 1759 р. о четвертій годині сталася пожежа за Крупицькою брамою у домі полкового писаря Якова Почеки. Причина пожежі, як вказується в рапорті, - «от небрежения топления печи», в результаті постраждало дві хати [19, арк. 2]. Цього ж дня трапилася ще одна пожежа, але вже на території самого міста. Вщент вигорів сінник та конюшня відомого московського купця Максима Алісова. Причиною пожежі виявилося недотримання норм будівництва:»… оной пожар учинился от состоящего близи его купца Алисова того згорелого сенника и конюшни расстоянием в аршин шинкового дому в котором без опасения как днем так и ночью топят печи, у которых печей никаких труб не имеетца» [20, арк. 2].

Пожежа 27 лютого 1760 р. фактично вщент знищила дворище вдови грека Прокофія Василевича Марії Іванової. Причиною пожежі вказано необережне поводження з вогнем орендаря будинку курського купця Івана Іванова [21, арк. 6].

Одна з пожеж була 14 вересня 1797 р., в результаті якої було знищено будівлю Благовіщенського монастиря, що знаходилася навпроти нього через тракт, та «сгорело домов каменных тридцять три, деревянных семьдесят четыре и в доме нежинского народного училища истреблены крыши. Причиной пожара была та, что в доме Протченка перетапливаемо было для зделки свечей сало» [22, с. 558]. В результаті архімандрит Віктор просив Чернігівського губернського правління відновити або надати нові документи на володіння місця спаленого трактиру [23, арк. 7, 11]. Аналогічна ситуація сталася менше ніж за рік у центрі Ніжина.

«Ніжинський літопис» повідомляв: «1798 мая 7 против 8 числа пожар сделался в городе. Погорели церков Николая з бол - шим колоколом, все купеческие ряды и городовой магистрат» [24, с. 63], на відновлення якого ще у 1804 р. виділялися кошти у розмірі 10121 крб 9 коп. [25, арк. 16].

З таких яскравих прикладів, зрозуміло, що пожежі у Ніжині траплялися досить часто і мали нищівний характер. Саме таким чином втрачалися велика кількість документів різного типу (жалувані грамоти на Магдебурзьке право, купчі кріпості на нерухоме майно, документи міського, полкового та сотенного уряду та інше), яке вимагало відновлення. З метою запобігання подальшому втрачанною важливої документації полковник Петро Розумовський після пожежі 14 вересня 1754 р., в результаті якої Ніжинська полкова канцелярія «зовсім згоріла» [26, арк. 3], також згоріло сотенне управління [27, арк. 2], запропонував збудувати «погріб для зберігання справ та скарбових канцелярських грошей» [28, арк. 3]. А тим часом, доки шукали кошти на будівництво нової полкової канцелярії, дана буде перебувати в новому приміщенні села Володькова Дівиця [29, арк. 8].

На жаль, тенденція до втрати документів внаслідок пожеж продовжувалася й надалі. В одній з копій грамот, які підтверджували право міста Ніжина на магдебургію, було вказано причину, з якої міщани просили царя Олексія Михайловича поновити втрачені грамоти:»… в году измены Ивашка Брюховецького как город Нежин горел те наши царского величества жалованные грамоты все погорели» [30, арк. 57-57 зв.].

Очевидно, намагання уряду та самих міських чиновників були малоефективними, адже пожежі виникали в різних місцях фактично кожного місяця, та й різні приписи на практиці фактично не виконувалися. Свідченням цього є лист Івана Багратіона до графа Петра Рум'янцева-Задунайського. Багратіон повідомляє про пожежу, яка сталася 26 квітня 1779 р. на його квартирі через необережність («куріння трубки») [31, арк. 1]. Далі генерал-поручник повідомляє: «при сем пожаре кроме мого караула и некоторое количество людей кои слабой помощи долали никого не біло между сими последними біли и такие кои только зрителями щитались» [32, арк. 1].

Та в період Гетьманщини «Права, по которым судится мало - росийский народ» були не єдиним джерелом пожежної безпеки. У даний період були введені законодавчі акти, що регламентували нове будівництво. 7 серпня 1722 р. для Генеральної військової канцелярії був виданий указ, за яким наказувалося в селах після пожеж знову відбудовувати будинки лише поряд по два, в «одну жилу» і з розривом по ширині вулиці в 30 сажнів [33, с. 18].

30 серпня 1728 р. видається наказ губернаторам і воєводам з особливим розділом «Про нагляд за будівлями в містах і збереження від пожеж». Це був збірник усіх правил з попередження пожеж, що існували раніше. Наказ поширювався і на територію Гетьманщини. У цьому документі, зокрема, зазначалися відстань, яка повинна була існувати між будівлями, та заходи при будівництві будинків, лазень, печей і димоходів [34, с. 18]. Зберігся одиничний приклад забезпечення належної відстані між будівлями. Так, до генеральної військової канцелярії надійшло повідомлення, датоване 8 жовтня 1757 р., про порушення правил забудови міської території. Повідомлялося, що за Київськими воротами шинок був досить близько побудований до міської стіни (на випадок пожежі вогонь міг перекинутися на територію міста, а шинок заважав підвозу води) та пропонувалося надати розпорядження про знесення кабака [35, арк. 4].

Таким чином, боротьба з пожежами в Ніжині XVII-XVIII ст. була відносно організованим, законодавчо регламентованим явищем. З кожним роком вона ставала все чіткішою, прописувалися нові правила пожежної безпеки, регламентувалася поведінка жителів міста у разі пожежі, їх дії. Органи влади як держави в цілому, так і міста зокрема докладали чималих зусиль для захисту міста від пожеж.

Проте міщани не завжди брали активну участь у боротьбі з пожежами, не бажали витрачати кошти на придбання потрібного інструменту. Принаймні доти, доки це не стосувалося їх самих.

Література

пожежа безпека місто

1. Морозов О. Міський магістрат - невід'ємна частина історичного ландшафту Ніжина / О. Морозов // Відлуння віків. - 2004. - №1. - С. 61-64.

2. Лесик Л.В. Розвиток пожежної безпеки в містах Гетьманщини у XVII-XVIII ст. / Л. Лесик // Література та культура Полісся: збірник наукових праць. - Ніжин, 2012. - Вип. 71. - С. 156-161.

3. Томіленко А. Державна політика у галузі пожежної безпеки в Україні у XVIII - на початку XX ст. / А. Томіленко, Л. Горенко // Гілея: науковий вісник: збірник накових праць. - 2011. - Вип. 46, №4. - С. 41-46

4. Права по которым судится малоросийский народ / под ред. А.Ф. Кистяковскаго. - К., 1879. - 838 с.

5. Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО), ф. 101, оп. 1, спр. 49.

6. ДАЧО, ф. 101, оп. 1, спр. 79.

7. Права, по которым судится малоросийский народ / под ред. А.Ф. Кистяковскаго. - К., 1879. - 838 с.

8. Там само.

9. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України), ф. 51, оп. 3, спр. 18880.

10. ЦДіАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 13338.

11. ЦДІАК України, ф. 59, оп. 1, спр. 2519.

12. Заметки для описания Нежинского женского Введенского монастиря // Черниговские губернские ведомости. - 1857. - №21. - частьнеофициальная. - С. 177-178.

13. ЦДІАК України, ф. 59, оп. 1, спр. 3346.

14. Ковалевский А. О большом пожаре в г. Нежине в 1797 году / А. Ковалевський // Киевская старина. - 1894. - Т. XLIV, март. - С. 558-559.

15. Ніжинська філія державного архіву Чернігівської області (далі - НФ ДАЧО), ф. 341, оп. 1, спр. 1358.

16. Морозов О.С. Міський магістрат - невід'ємна частина історичного ландшафту Ніжина / О.С. Морозов // Відлуння віків. - 2004. - №1. - С. 61-64.

17. НФ ДАЧО, ф. 341, оп. 1, спр. 1358.

18. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 12156.

19. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 12548.

20. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 12156.

21. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 12156.

22. ЦДІАК України, ф. 786, оп. 1, спр. 2.

23. ДАЧО, ф. 101, оп. 1, спр. 71.

24. ДАЧО, ф. 101, оп. 1, спр. 71.

25. Сташенко С. І. Витоки пожежного нагляду в Україні (XIV-XVIII ст.) / С. І. Сташенко // Наукові праці: науково-методичний журнал. - Випуск 4: Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили. - 2002. - С. 17-20.

26. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 14669.

Размещено на Allbest.ru