Цивільна оборона закордонних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Цивільна оборона деяких закордонних країн: Росії; Федеративної Республіки Німеччини; США

2. Гідродинамічні аварії

3. Порядок проведення дезактивації

4. Вплив ударної хвилі ядерного вибуху на будинки, споруди, технічне обладнання і людей промислового об'єкта

5. Прогнозування обстановки у вогнищах ураження

Список використаної літератури

1. Цивільна оборона деяких закордонних країн: Росії; Федеративної Республіки Німеччини; США

Новий етап розвитку цивільної оборони РФ пов'язаний з 1993 роком, коли Президентом Російської Федерації було підписано указ, що регулює назрілі проблеми в даній області. Указ Президента РФ "Про Цивільної оборони" підтвердив її необхідність і значущість як складової частини загальної системи національної безпеки, як елемента стратегічного оборонного потенціалу країни. У розвиток указу Президента РФ, Уряд РФ прийняв спеціальне постанову, де були вирішені завдання:

- про укомплектування військ ГО Росії військовослужбовцями за контрактом;

- про порядок використання діючих радіомовних і телевізійних станцій для інформування населення у надзвичайних ситуаціях мирного і військового часу;

- про створення локальних систем оповіщення в районах розміщення потенційно небезпечних об'єктів і ін.

Федеральним законом "Про цивільну оборону" були визначені наступні основні завдання:

- навчання населення способам захисту від небезпек, що виникають при веденні військових дій або внаслідок цих дій;

- боротьба з пожежами, знезараження населення, техніки, будівель і споруд;

- відновлення і підтримання порядку в районах, що постраждали при веденні військових дій або внаслідок цих дій;

- захист населення від наслідків стихійних лих, катастроф і застосування противником сучасних засобів ураження;

- підвищення стійкості роботи об'єктів економіки в надзвичайних умовах;

- проведення рятувальних та інших невідкладних робіт та ін.

Громадянська оборона - система заходів з підготовки до захисту населення, матеріальних і культурних цінностей на території Російської Федерації від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій.

Служба цивільної оборони - служба, призначена для проведення заходів з цивільної оборони, включаючи підготовку необхідних сил і засобів та забезпечення дій цивільних організацій цивільної оборони в ході проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт при проведенні військових дій або внаслідок цих дій.

Цивільні організації цивільної оборони - формування, що створюються на базі організацій за територіально-виробничим принципом, що не входять до складу Збройних Сил Російської Федерації, які володіють спеціальною технікою та майном і підготовлені для захисту населення та організацій від небезпек, що виникають при веденні військових дій або внаслідок цих дій.

Федеральні органи виконавчої влади в галузі цивільної оборони зобов'язані:

- приймати нормативні акти з ГО і доводити їх до підлеглих організацій;

- розробляти і реалізовувати плани ГО, організовувати проведення заходів по ГО, включаючи підготовку необхідних сил і засобів;

- здійснювати заходи, спрямовані на збереження об'єктів, необхідних для сталого функціонування економіки та виживання населення у воєнний час;

- створювати запаси матеріально-технічних, продовольчих, медичних та інших коштів.

Органи виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації та органи місцевого самоврядування на відповідних територіях:

- організовують проведення заходів щодо ГО;

- здійснюють заходи з підтримки сил ЦО, органів управління ГО в стані постійної готовності;

- проводять заходи з підготовки до евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей та ін..

Організації відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі ГО:

- планують заходи з підтримання свого сталого функціонування в воєнний час;

- здійснюють навчання своїх працівників способам захисту від небезпек, що виникають при веденні воєнних дій або внаслідок цих дій;

- створюють з метою ГО запаси матеріально-технічних, продовольчих, медичних та інших засобів.

Організації, що мають потенційно небезпечні виробничі об'єкти, а також які мають важливе оборонне та економічне значення або представляють високий ступінь небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій у воєнний і мирний час, створюють цивільні організації ГО і підтримують їх у стані постійної готовності.

Для виконання заходів з ГО створюються федеральні, республіканські, крайові, обласні, районні та міські служби ГО, а також служби ГО організацій.

Громадянська оборона, організована на підприємствах, установах та в організаціях з метою завчасної підготовки їх до завдань воєнного часу, в даний час, в основному, пере орієнтовані на вирішення завдань мирного часу. Повну відповідальність за організацію і стан ГО, за постійну готовність її сил і засобів до проведення рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт несе начальник ГО об'єкту економіки - керівник підприємства (роботодавець).

Рішенням керівника організації (роботодавця) створюється структура служби ГО організації, що включає і структурні підрозділи підприємства. У допомогу начальника ГО об'єкта призначаються заступники (по інженерно-технічної частини, матеріально-технічного постачання і з евакуації). При начальникові ЦО об'єкта створюється штаб ЦО - орган управління начальника цивільної оборони. Штаб ГО складається з начальника та заступників (помічників). Робота штабу організовується на підставі наказів і розпоряджень начальника ЦО об'єкта, вищого штабу і районної адміністрації.

За рішенням роботодавця на об'єкті економіки (організації) можуть створюватися невоєнізовані формування, що складаються з команд, груп, ланок: рятувальних, охорони громадського порядку, оповіщення і зв'язку, санітарних, радіаційного і хімічного захисту, пожежогасіння та ін.

Загальне керівництво Цивільною обороною ФРН здійснює Федеральне Міністерство внутрішніх справ. Основним компонентом у системі ЦО ФРН є служба захисту від катастроф, що нараховує, при повному розгортанні, до 600 тис. чоловік, додатково можуть також залучатися цивільні організації і служби (до 2 млн. чоловік).

Захист населення здійснюється будівництвом суспільних і приватних захисних споруд з урахуванням використання бомбосховищ Другої світової війни, шахт, печер, а також підготовкою планів евакуації.

У США створена «Федеральна служба з дій у надзвичайних умовах» (ФЕМА), яка безпосередньо підкоряється президенту. На це управління покладені завдання:

- забезпечення виживання країни в ядерній війні;

- розробка планів евакуації населення США з небезпечних районів;

- здійснення заходів у відповідності з програмою будівництва захисних споруд;

- удосконалювання і підвищення стійкості систем зв'язку й оповіщення;

- забезпечення захисту і нормального функціонування федеральних і місцевих органів влади та Цивільної оборони;

- створення і розосередження стратегічних запасів на випадок надзвичайних ситуацій;

Центральний апарат ФЕМА має у своєму складі 5 управлінь:

- із забезпечення функціонування в надзвичайних ситуаціях;

- з програм навчання і протипожежної підготовки;

- з програм національної готовності управління, надання допомоги і розробки програм для штатів і місцевих органів влади;

- федеральна адміністрація із страхування;

- адміністративні підрозділи.

У кожному штаті є консультативна рада з питань Цивільної оборони.

Безпосереднім керівником Цивільної оборони штату є начальник ЦО штату зі своїм штабом.

Крім цього, створюються місцеві штаби в графствах (3200), районах (17), незалежних штатах (37). Усього створено 3615 місцевих штабів Цивільної оборони.

На промислових підприємствах, де 50 і більше працюючих, створюються комітети Цивільної оборони, які очолюють керівники цих підприємств.

У США немає спеціальних формувань Цивільної оборони. Для вирішення їхніх завдань залучаються підрозділи національної гвардії і збройних сил, головним чином сухопутних.

Захист населення в системі ЦО США вирішується в двох напрямках - шляхом укриття в захисних спорудах, головним чином ПРУ (242 млн. місць) і евакуації.

У такий спосіб Цивільна оборона в зарубіжних країнах розглядається керівництвом цих країн як система, дії якої спрямовані на захист населення й економіки від наслідків стихійних лих, аварій, катастроф і випадків військових конфліктів.

Незважаючи на те, що кожна країна розвиває і формує власні варіанти національної структури Цивільної оборони, виходячи з конкретних обставин економічних можливостей, фізико-географічних, кліматичних, природних особливостей, усі ці системи керуються насамперед гуманною метою, враховуючи гуманітарні права згідно з Женевською Конвенцією 1949 р.

2. Гідродинамічні аварії

Гідродинамічні аварії і пов'язані з ними надзвичайні ситуації в переважній більшості виникають внаслідок аварій негідротехнічних спорудах, в основному при їх руйнуванні (прориві).

Гідродинамічна аварія - це надзвичайна подія, пов'язана з виходом з ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди чи її частини і некерованим переміщенням великих мас води, які несуть руйнування і затоплення великих територій.

Руйнування (прорив) гідротехнічних споруд відбувається у результаті дії сил природи (землетрусів, ураганів, розмивання гребель) або впливу людини (нанесення ударів ядерною чи звичайною зброєю по гідротехнічних спорудах, великих природних греблях), а також через конструктивні дефекти чи помилки проектування.

До основних гідротехнічних споруд, руйнування (прорив)яких призводить до гідродинамічних аварій, відносяться греблі,водозабірні і водозбірні споруди (шлюзи).

Греблі - гідротехнічні споруди (штучні греблі) чи природні утворення (природні греблі), які створюють різницю рівнів порослу річки.

Штучні греблі - гідротехнічні споруди, створені людиною для своїх потреб, які включають власне греблі гідроелектростанцій, водозаборів в іригаційні системи, дамби, перемички, загати й ін.

Природні греблі створюються дією природних сил, наприклад,у результаті зсувів, селів, лавин, обвалів, землетрусів. Перед греблею вгору по водостоку накопичується вода і утворюється штучне чи природне водоймище.

Ділянка річки між двома сусідніми греблями на річці або ділянка каналу між двома шлюзами називається б'єфом.

Верхнім б б'єфом греблі називається частина річки вище підпірної споруди (греблі, шлюзу), а частина річки нижче підпірної споруди - нижнім б'єфом.

Водоймища можуть бути довгостроковими чи короткостроковими. Довгостроковим штучним водоймищем є, наприклад, водоймище верхнього б'єфа греблі гідроелектростанції, зрошувальної системи.

Довгострокове природне водоймище може утворитися в результаті перекриття річки після обвалу твердих скельних порід.

Короткострокові штучні греблі створюються для тимчасової зміни напрямку течії річки при будівництві ГЕС або інших гідротехнічних споруд.

Короткочасні природні греблі виникають у результаті перекриття ріки рихлим ґрунтом, снігом чи льодом.

Як правило, штучні і природні греблі мають водоспуски: - для штучних гребель - направлені, для природних - випадково утворені.

Прорив греблі є початковою фазою гідродинамічної аварії і являє собою процес утворення прорану і некерованого потоку води водоймища з верхнього б'єфа, що спрямовується через проран у нижній б'єф.

Проран - вузька протока в тілі (насипу) греблі, косі, мілині, у дельті річки або спрямлена ділянка річки, яка утворилася в результаті розмиву закруту в повінь.

Хвиля прориву - хвиля, яка утворюється у фронті потоку води, що спрямовується в проран, і має, як правило, значну висоту гребеня, швидкість руху і велику руйнівну силу.

Висота хвилі прориву і швидкість її поширення залежать від розміру прорану, різниці рівнів води у верхньому і нижньому б'єфі,гідрологічних і топографічних умов русла річки і її заплави.

Швидкість просування води прориву коливається в межах від 3 до 25 км/год. (для гірських і передгірних районів - близько100 км/год.).

Висота хвилі прориву, як правило, знаходиться в діапазоні від 2 до 12 метрів.

Основним наслідком прориву греблі при гідродинамічних аваріях є катастрофічне затоплення місцевості.

Катастрофічне затоплення - це гідродинамічне лихо, яке є результатом руйнування штучної чи природної греблі і полягає в стрімкому затопленні хвилею прориву нижче розташованої місцевості і виникненні повені.

Катастрофічне затоплення характеризується такими параметрами:

- максимально можливими висотою і швидкістю хвилі прориву;

- розрахунковим часом приходу гребеня і фронту хвилі прориву у відповідний створ;

- межами зони можливого затоплення;

- максимальною глибиною затоплення конкретної ділянки місцевості;

- тривалістю затоплення території.

Катастрофічне затоплення поширюється зі швидкістю хвилі прориву і призводить через якийсь час після прориву греблі до затоплення великих територій шаром води від 0,5 до 10 м і більше. Утворюються зони затоплення.

Зоною можливого затоплення при руйнуванні гідротехнічних споруд називається частина прилягаючої до річки (озера, водоймища) місцевості, затоплена водою.

В залежності від наслідків впливу гідро потоку, утвореного при руйнуванні гідротехнічних споруд, на території можливого затоплення слід виділити зону катастрофічного затоплення,що є частиною зони можливого затоплення, у межах якої поширюється хвиля прориву, яка викликає масові втрати людей, руйнування будинків і споруд, знищення інших матеріальних цінностей.

Зони можливого катастрофічного затоплення визначаються заздалегідь на стадії проектування гідротехнічного об'єкта.

Час, протягом якого затоплені території можуть знаходитися під водою, коливається від 4 годин до декількох діб.

Параметри зони затоплення залежать від розмірів водоймища, напору води й інших характеристик конкретного гідровузла, а також від гідрологічних і топографічних особливостей місцевості.

До катастрофічних затоплень місцевості можуть призвести і прориви природних гребель (проривні селі, прориви озер, льодовиків, прориви моренних озер).

Прогнозування часу прориву природних гребель базується на прогнозі підйому рівня води до 80-85 % висоти перемички водоймища з урахуванням даних прогнозу найближчої метеостанції.

Зони можливих, у тому числі катастрофічних, затоплень і характеристики хвилі прориву відображуються на картах і в спеціальних атласах, які складаються для гідровузлів і великих гребель. Власниками цих документів є штаби ЦО, міністерства,відомства та їх служби на місцях, що зводять і експлуатують гідротехнічні споруди.

Наслідками гідродинамічних аварій є:

- ушкодження і руйнування гідровузлів та короткочасне чи довгострокове припинення виконання ними своїх функцій;

- ураження людей і руйнування споруд хвилею прориву;

- затоплення великих територій.

Найтяжчими наслідками супроводжуються гідродинамічні аварії, що викликають катастрофічні затоплення.

Масштаби наслідків гідродинамічних аварій залежать від параметрів і технічного стану гідровузла, характеру і розмірів руйнувань греблі, обсягу запасів води у водосховищі, характеристик хвилі прориву і катастрофічної повені, рельєфу місцевості, сезону і часу доби події, багатьох інших факторів.

Основними вражаючими факторами катастрофічного затоплення є руйнівна хвиля прориву, водяний потік і спокійні води,які затопили територію суші й об'єкти. Дія хвилі прориву багато в чому аналогічна дії повітряної ударної хвилі, що утворюється при вибуху. Істотними відмінностями цих вражаючих факторів є набагато менша швидкість і вища щільність речовини в хвилі прориву.

В результаті великих гідродинамічних аварій переривається подача електроенергії в енергетичні системи, припиняється функціонування іригаційних та інших водогосподарських систем, а також об'єктів ставкового рибного господарства, руйнуються чи опиняються під водою населені пункти і промислові підприємства, виводяться з ладу комунікації й інші елементи інфраструктури, гинуть посіви і худоба, виводяться з господарського обороту сільськогосподарські угіддя, порушується життєдіяльність населення і виробничо-економічна діяльність підприємств, втрачаються матеріальні, культурні та історичні цінності, наносяться великі збитки природному середовищу, в тому числі в результаті змін ландшафту, гинуть люди.

Вторинними наслідками гідродинамічних аварій є забруднення води і місцевості речовинами зі зруйнованих (затоплених)сховищ, промислових і сільськогосподарських підприємств, масові захворювання людей і сільськогосподарських тварин, аварії на транспортних магістралях, зсуви й обвали.

Довгострокові наслідки гідродинамічних аварій пов'язані із залишковими факторами затоплення - наносами, забрудненнями, зміною елементів природного середовища.

Основними показниками наслідків повені є:

- чисельність населення, яке опинилося в зоні можливого затоплення;

- число загиблих, поранених, людей, які залишилися без домівок;

- кількість населених пунктів, що потрапили в зону затоплення (міста, селища, сільські населені пункти - затоплені цілком, частково, які потрапили в зону підтоплення тощо);

- кількість житлових будинків і будинків соціально-культурного призначення, пам'ятників історії та культури;

- кількість об'єктів народного господарства, довжина залізничних і автомобільних шляхів, лінії електропередач, зв'язку,інші комунікаційні елементи, що опинилися в зоні затоплення;

- площа затоплення сільськогосподарських угідь;

- кількість загиблих сільськогосподарських тварин.

В цілому наслідки характеризуються величиною збитків, які наносяться народному господарству і населенню.

Прямі збитки, обумовлені руйнуваннями й іншими безпосередніми втратами в результаті гідродинамічних аварій, і непрямі збитки, пов'язані з порушенням нормальної господарської діяльності, становлять 70 % і 30 % від загальних збитків відповідно.

3. Порядок проведення дезактивації

Дезактивація - видалення (змивання, змітання) радіоактивних речовин із заражених ділянок місцевості, споруд, техніки, різних предметів. Підприємство яке здійснює Дезактивацію, зобов'язане обов'язково отримати дозвіл з Охорони праці, послуги з отримання якого надає наша адвокатська компанія.

Залежно від обстановки може проводитися частково або в повному обсязі. При частковій дезактивації знезаражуються тільки деякі ділянки місцевості, основні деталі обладнання, одяг, взуття, засоби індивідуального захисту, тобто все, із чим безпосередньо стикаються люди. Звичайний і захисний одяг і взуття обмітають, витрушують, вибивають і чистять, протирають клоччям, змоченим водою або дезактивувальними розчинами, миють щітками під сильним напором води. До дезактивувальних речовин належать усі пральні порошки і пасти (ОП-7, ОП-10), що застосовуються у вигляді водних розчинів. Якщо їх немає, можна користуватися господарським милом.

Усунення радіоактивних речовин з поверхні місцевості, споруд, предметів, одягу тощо. Втрата молекулою енергії, яка потрібна для вступу в хімічну реакцію.

Роботи по дезактивації територій і споруд проводять у тих випадках, коли їх зараження буде являти собою безпосередню небезпеку для людей і коли ці роботи дають значний виграш у часі у порівнянні із тим, який буде вимагатися для природної дезактивації. При дезактивації території застосовують наступні способи дезактивації:  змивання радіоактивних речовин з доріг і площ, що мають тверде покриття, напором води під тиском за допомогою спеціальних машин, мотопомп та інших агрегатів, що забезпечують подачу води;  видалення радіоактивних речовин підмітанням за допомогою підмітальноприбиральних і вакуумних машин, а з невеликих ділянок місцевості із твердим покриттям мітлами і віником;  зрізання шару зараженого ґрунту або снігу за допомогою бульдозерів, скреперів, грейдерів, шляхоукладчиків, видалення шару ґрунту за допомогою снігоочищувачів;  перепахування або перекопування зараженої поверхні за допомогою тракторних плугів або лопат;  засипка зараженої поверхні шаром (68 см) незараженої землі, гравієм або щебенем;  Роботи з дезактивації територій зорганізуються з таким розрахунком, щоб технічні засоби обеззараження мали широкий фронт робіт (великі площі, проїзди, проходи). Ділянки місцевості, де застосовувати машини не зручно, обробляють вручну, використовуючи прилади ручної дії, а також лопати, тачки, носилки тощо.

Серед способів дезактивації споруд головне місце відводиться обробці напором води під тиском. Ефективність цього способу збільшується, якщо одночасно протирати заражену поверхню щітками. Інші способи дезактивації (обробка миючими розчинами, застосування промислових пилососів на об'єктах народного господарства, піскоструменева обробка) можна вважати допоміжними, оскільки їх використовують при проведенні невеликих за обсягом робіт.

Вибір способів і прийомів дезактивації, порядку їх проведення залежить, перш за все, від виду, природи і характеру зараження, а також від наявності необхідних засобів та часу. Хоча ефективність видалення радіоактивних речовин при підмітанні невисока, що пояснюється наявністю на об'єктах, поверхнях (тощо) , що оброблюються, різноманітних западин, щілин та інших нерівностей, цей спосіб знайде більш широке застосування унаслідок швидкості його проведення і наявності у народному господарстві великої кількості підмітальноприбиральних машин різних видів. Спосіб змивання радіоактивних речовин струменем води ефективний для твердих поверхонь, однак при його використанні треба мати стоки для відведення зараженої води.

Спосіб дезактивації зрізанням шару забрудненого ґрунту (снігу) забезпечує досить високу ефективність при використанні техніки такої як грейдери, бульдозери тощо. Але наявність великої кількості ґрунту, який необхідно видалити, і тривалий час, що витрачається на це, знижують загальну ефективність робіт. Видалений при зрізанні верхній шар землі (снігу) переміщують до меж ділянок, що очищуються, утворюючи насипи, які можуть використовуватися для захисту від радіації із сусідніх заражених ділянок. Такі насипи складаються із суміші зараженого і чистого ґрунту (снігу)і тому їх радіоактивність значно знижена.

Небезпека опромінення людей залежить від площі зараження. Зниження рівня радіації у заданих межах може бути досягнуто дезактивацією як самих ділянок, де будуть знаходитись люди, так і прилеглих до них бічних і торцевих узбіч, які являться захисною зоною, що охороняє від дії радіації з ділянок місцевості, що не піддавалися дезактивації. Таким чином, створення захисних зон уздовж вулиць, доріг і проїздів може значно зменшити зовнішнє опромінення людей.

Захист населення від опромінення у сільській місцевості буде здійснюватись, як відомо, у протирадіаційних укриттях. Після зараження місцевості необхідно без зволікання провести дезактивацію укриттів, використовуючи для цього такі способи, як змітання (мітлами, віниками) радіоактивних речовин, зрізання зараженого ґрунту (лопатами) і обтирання заражених поверхонь (вологим ганчір'ям).

Населення у містах буде використовувати для захисту від зовнішнього опромінення, поряд із захисними спорудами, житлові і виробничі будівлі. Зменшенню опромінення людей, що укрилися у спорудах і будівлях, буде сприяти дезактивація дахів, при якій видаляється до 80 % радіоактивних речовин. З цією ж метою проводять дезактивацію десяти метрової зони навколо будинків. Якщо навколо будинків площа має тверде покриття, то радіоактивні опади видаляють змиванням водою або змітанням за допомогою підручних засобів; за відсутності твердого покриття треба провести перекопування ґрунту або його видалити.

До території із твердим покриттям звичайно належать дороги, вулиці, площі, аеродроми та інші ділянки, що вкриті асфальтом, залізобетонними плитами або забруковані.

Дороги, вулиці, площі, що підлягають дезактивації, мають свій рельєф і характеризуються типом покриття і його якістю, наявністю або відсутністю стоків, розміром.

Вид покриття поверхні, що піддягає дезактивації, у значній мірі визначає спосіб її обробки. Асфальтові покриття не мають стиків, і їх дезактивація може провадитись поливально миючими або підмітально прибиральними машинами. Бетонні поверхні, як правило, рівні; ефективність їх дезактивації знижують тріщини, що з'являються з часом на покритті. Радіоактивні речовини з бетонних покриттів гарно видаляються також за допомогою поливально миючих і підмітально прибиральних машин.

З рівних ділянок доріг радіоактивні речовини досить ефектно усуваються змиванням сильним струменем води із насадок поливально миючих машин. На вузьких дорогах радіоактивні частинки будуть змиватися за межі їх полотна або стікати з водою у колодязі.

Дороги, проїзди і тротуари звичайно мають скати, що спрямовують потоки води до їх країв. У містах вода по водостоках уходить в колодязі зливової каналізації. За містом вода стікає на узбіччя дороги або в кювети, тому після закінчення дезактивації необхідно засипати змиті радіоактивні речовини незараженою землею або видалити їх. Після дезактивації вулиці великі скупчення вуличного бруду, що містять радіоактивні речовини, вивозяться на тачці у спеціально відведене місце.

Робота з дезактивації території, що не має покриттів, пов'язана з певними труднощами, тому що на місцевості зустрічаються ділянки території з різними рельєфом і рослинністю, складом ґрунту і вмістом вологи. Кожна з цих особливостей у тій або іншій мірі впливає на вибір способу дезактивації.

Технічні засоби дезактивації малоефективні або зовсім непридатні на крутих схилах. Висока вологість ґрунту також ускладнює його дезактивацію. Рослинність у вигляді трав'яного покриву не перешкоджає проведенню дезактивації.

Використання технічних засобів дезактивації на ділянках місцевості, що мають чагарники і дерева, неможлива. Радіоактивні речовини, що знаходяться на гілках і листям чагарників і дерев, можна видалити лише змиванням струменем води.

Грунт видаляють на глибину 6-10 см, а заражені ділянки, що залишилися (нерівності і тріщини), очищують ручним способом. З техніки народного господарства для здійснення цього способу дезактивації можна використовувати автоскрепери, автогрейдери, бульдозери. На ділянках місцевості, де є каміння, виключається використання грейдерів і плугів. У таких випадках для зняття шару землі можна використовувати бульдозери. У тих місцях, де зустрінуться суцільні каменеві утворення, радіоактивні речовини можна змивати струменем води із пожежних стволів, або засипати ці поверхні чистим ґрунтом. Безперешкодно дезактивацію можна проводити на рівній поверхні, що вільна від сторонніх предметів і рослинності, особливо якщо грунт не надто твердий і не дуже сильно зволожений.

При необхідності видалення радіоактивних речовин, що знаходяться у шарах ущільненого снігового покриву або у сипкому снігу, можна з успіхом використовувати автогрейдери. При видаленні твердого шару снігу мінімальна глибина зрізу встановлюється 5 см, послідовно здійснюють два зрізи. Глибина зрізу при видаленні сипкого снігу залежить від місцезнаходження радіоактивних частинок.

Робота гусеничних бульдозерів при дезактивації полягає у зрізуванні ґрунту і у зсуванні його до межі ділянки, що обробляється. Заражений грунт зрізується на глибину 10-15 см з розрахунком, щоб не проминути заглиблені місця.

Переорювання зараженої території призводить до утворення поверхні із по зараженої землі підґрунтового шару. Але шар ґрунту 16-20 см, під яким опинилися радіоактивні речовини, не забезпечує потрібного захисту для людини, що знаходиться на зораному ґрунті, оранку необхідно здійснювати на глибину не менше як 30 см.

Одним з трудомістких способів зменшення залишкової радіації є засипання поверхні зараженої території чистою незараженою землею (щебенем, гравієм). Товщина захисного шару незараженого ґрунту повинна бути не менш, як 10 см.

Виконання робіт по дезактивації території у зимових умовах ускладнене унаслідок низьких температур, наявності снігу і льоду, що перешкоджає видаленню радіоактивних частинок.

Радіоактивні частинки можуть знаходитися у шарі льоду, під сніговим покривом, або бути змішаними із снігом, і у кожному випадку треба правильно вибрати найбільш придатний спосіб дезактивації.

При товщині снігового покриву, що не перевищує 5-6 см, вибір способу дезактивації не залежить від місцезнаходження радіоактивних частинок у сніговому покриві. У цьому випадку можна ефективно використовувати підмітально прибиральні та поливально миючі машини із снігоочисним обладнанням (плуг і циліндрична щітка). Можливе змивання снігу сильним струменем води у тих місцях, де поверхня має достатній ухил і дренаж для того, щоб потоки стікаючої води не встигли замерзнути.

Для проведення робіт з знезараження використовується: авторозливальна станція АРС12У (АРС14), комплекти ДК4, ІДК1, ДК3; комунальна, сільськогосподарська, дорожня і будівельна техніка, що придатна для використання при виконанні робіт з обеззаражування.

При зараженні робочого місця і квартири (будинку) отруйливими речовинами і бактеріальними засобами необхідно проводити відповідно їх дезінфекцію. Для цього можна використовувати різні дегазуючи і дезінфікуючі речовини хлорне вапно, хлораміни, луги формалін, лізол тощо.

На робочих місцях і у квартирі (будинку) для дегазації (дезінфекції) дерев'яних і металевих предметів, стін, стель і підлог застосовують ганчірки, що просочені дегазуючими (дезінфікуючими) розчинами. У будинках обробці розчинами підлягають, окрім поручнів сходів, і дверні ручки; унітази засипаються хлорним вапном. М'які меблі у випадку їх зараження бактеріальними засобами після обробки пилососом протираються ганчіркою або щіткою, що змочена 3%ним розчином хлораміну.

Одяг, взуття звичайно заражаються в момент випадіння радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху і при дії людей на зараженій місцевості або зараження місцевості речовинами. У випадку випадіння радіоактивних і отруйних речовин з дощем можливе більш сильне зараження одягу і взуття.

Кількість пилу, яка знаходиться на спеціальному одязі робітника в умовах запиленого цеху, досягає 100-200 г на добу. Тому заражений одяг може являти певну небезпеку для людей і підлягає дезактивації. Ступінь зараження одягу радіоактивним пилом визначається тією кількістю пилу, яка може пристати до одягу та її питомою активністю.

Існує багато засобів дезактивації одягу і взуття. Однак, не всі вони рівноцінні. При виборі способу дезактивації керуються не лише загальними умовами (наявністю часу, засобів), але й враховують характер і ступінь зараження, а також особливості і якість матеріалів, з яких виготовлений одяг, взуття.

Дегазація одягу, взуття може бути часткова і повна. При проведенні особовим складом формувань і населенням часткової санітарної обробки одночасно здійснюється, як вже зазначалося, часткова дезактивація одягу, взуття і засобів індивідуального захисту. В суху погоду при знаходженні в заражених районах і при виході з них особовий склад формувань і населення проводять часткову дезактивацію одягу, взуття і засобів індивідуального захисту якомога частіше.

Якщо часткова дезактивація проводиться в зоні зараження, то одяг, взуття і засоби індивідуального захисту не знімають. Після виходу в незаражений район їх знімають і проводять дезактивацію у надягнутому респіраторі (протигазі). гідродинамічний аварія дезактивація ядерний

Часткова дезактивація одягу, взуття і засобів індивідуального захисту полягає у тому, що людина сама видаляє радіоактивні речовини з предметів, що дезактивуються. Одяг, взуття і засоби індивідуального захисту розвішують на сучках дерев, кущах, мотузках і ретельно протягом 2030 хвилин обмітають віником, чистять щітками або вибивають палицями. Цьому способу дезактивації можна піддати всі види одягу і взуття, за винятком виробів із гуми, прогумованих матеріалів, синтетичних плівок і шкіри, які протирають ганчір'ям, змоченим водою, або дезактивуючим розчином. Якщо обробка здійснюється у літній час, одяг і засоби захисту шкіри можна прополоскати у незараженому водоймищі.

Якщо після обробки залишкова зараженість одягу, взуття і засобів індивідуального захисту залишається вищою за допустиму, то проводиться додаткова обробка на майданчиках дезактивації, що розгортаються поблизу санітарно обмивочних пунктів або майданчиків санітарної обробки, де особовий склад буде проходити повну санітарну обробку.

При дезактивації способами, що викликають пилоутворення, люди повинні мати гумові рукавички, респіратор або протигаз. Якщо вказані засоби захисту органів дихання відсутні, на обличчя надягають багатошарову марлеву або тканинну пов'язку. Поверх одягу надягають халат або комбінезон, на ноги гумові чоботи.

Не завжди простішими засобами і способами можна дезактивувати одяг і засоби індивідуального захисту до припустимих величин зараження, особливо цього складно досягти при зараженні радіоактивними речовинами вогкого або замасленого одягу. Якщо погодні умови дозволяють, мокрий одяг висушують, а потім дезактивують. Одяг, не продезактивований до припустимого ступеню зараження, закладається на природну дезактивацію в склад зараженого майна або відправляється на станції обеззараження одягу, де він підлягає пранню за спеціальними режимами або обробці органічними розчинниками.

Необхідно відмітити, що вже перше прання в основному забезпечує видалення радіоактивних речовин. Однак, нею обмежуватися не можна, так як частина радіоактивних речовин все ж залишається, після кожного прання полощуть вироби для видалення тих радіоактивних речовин, які обумовлюють вторинне зараження.

Розроблений спосіб дезактивації одягу в машинах хімічної чистки, що ґрунтується на використанні миючих розчинів. На дезактивацію одягу цим способом при відповідному переобладнанні можуть бути переведені фабрики хімічної чистки і фарбування одягу, комплексні підприємства по пранню білизни і хімічної чистки, ательє термінової хімічної чистки, а також пересувні майстерні хімічної чистки.

У зв'язку з тим, що машини для хімічної чистки не можуть забезпечити якісного віджимання виробів, що оброблені водними розчинами з використанням миючих засобів, віджимання одягу з метою скорочення тривалості процесу обробки повинно проводитись у центрифугах, якими кожне підприємство хімічної чистки повинно додатково комплектуватися. Дегазацію і дезінфекцію бавовняного одягу і білизни, а також посуду, слід проводити кип'ятінням у двохпроцентному содовому розчині. Для дезінфекції виробів із тканини можна використовувати, крім того, гарячу праску. Взуття, одяг, килими, подушки та інші предмети, які кип'ятити не можна, для дегазації і дезінфекції необхідно здавати на станцію знезаражування.

При роботах, що пов'язані з дегазацією, дезінфекцією і дезактивацією, необхідно обережно поводитися з знезаражуючими розчинами. Обтиральні матеріали, що використані при таких роботах, слід складати у спеціально відведені місця, а потім спалювати (матеріали після дезактивації можна закопувати у землю). Після проведення робіт на зараженій місцевості, а також робіт, що пов'язані із знезараженням робочих місць і квартири, треба обов'язково пройти повну санітарну обробку.

4. Вплив ударної хвилі ядерного вибуху на будинки, споруди, технічне обладнання і людей промислового об'єкта

Залежно від виду застосованого противником зброї масового ураження можуть утворюватися вогнища ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) ураження і зони радіоактивного, хімічного і бактеріологічного (біологічного) зараження. Вогнища ураження можуть виникати і при застосуванні звичайних засобів ураження противника. При дії двох і більше видів зброї масового ураження утворюється вогнище комбінованого ураження. Первинні дії вражаючих факторів зброї масового знищення та інших засобів нападу противника можуть привести до виникнення вибухів, пожеж, затоплень місцевості та розповсюдженню на ній сильнодіючих отруйних речовин. При цьому утворюються вторинні осередки ураження. У цьому рефераті ми розглянемо вплив ядерної зброї на окр. середу, людини, тварин і т.д.

Отже, вплив ядерної зброї.

Вражаюча дія ядерного вибуху визначається механічним впливом ударної хвилі, тепловим впливом світлового випромінювання, радіаційним впливом проникаючої радіації і радіоактивного зараження. Для деяких елементів об'єктів вражаючим фактором є електромагнітне випромінювання (електромагнітний імпульс) ядерного вибуху.

Розподіл енергії між вражаючими факторами ядерного вибуху залежить від виду вибуху і умов, в яких він відбувається. Під час вибуху в атмосфері приблизно 50% енергії вибуху витрачається на освіту ударної хвилі, 30-40% - на світлове випромінювання, до 5% - на проникаючу радіацію і електромагнітний імпульс і до 15%- на радіоактивне зараження.

Для нейтронного вибуху характерні ті ж вражаючі фактори, проте дещо по-іншому розподіляється енергія вибуху: 8-10%- на освіту ударної хвилі, 5-8% - на світлове випромінювання і близько 85% витрачається на освіту нейтронного і гамма - випромінювань (проникаючої радіації).

Дія вражаючих факторів ядерного вибуху на людей і елементи об'єктів відбувається не одночасно і розрізняється по тривалості дії, характеру та масштабів поразки.

Ударна хвиля - це область різкого стискування середовища, яке у вигляді сферичного шару розповсюджується в усі сторони від місця вибуху з надзвуковою швидкістю. Залежно від середовища розповсюдження розрізняють ударну хвилю в повітрі, у воді або ґрунті (сейсмовзривні хвилі).

Ударна хвиля в повітрі утворюється за рахунок колосальної енергії, що виділяється у зоні реакції, де виключно висока температура, а тиск досягає мільярдів атмосфер (до 105 млрд. Па). Розпечені пари і гази, прагнучи розширитися, роблять різкий удар по навколишніх верствам повітря, стискають їх до великих тиску і щільності і нагрівають до високої температури. Ці шари повітря приводять в рух наступні шари. І так стиск і переміщення повітря походить від одного шару до іншого в усі сторони від центра вибуху, утворюючи повітряну ударну хвилю. Розширення розпечених газів відбувається в порівняно малих обсягах, тому їхня дія на більш помітних віддалених від центру ядерного вибуху зникає і основним носієм дії вибуху стає повітряна ударна хвиля. Поблизу центру вибуху швидкість розповсюдження ударної хвилі в кілька разів перевищує швидкість звуку в повітрі. Зі збільшенням відстані від місця вибуху швидкість розповсюдження хвилі швидко падає, а ударна хвиля послаблюється; на великій відстані ударна хвиля переходить, по суті, в звичайну акустичну хвилю і швидкість її розповсюдження наближається до швидкості звуку в навколишньому середовищі, тобто до 340 м/с. Повітряна ударна хвиля при ядерному вибуху середньої потужності проходить приблизно 1000 м за 1,4 с, 2000 м через 4 с. 3000 м через 7с, 5000-м за 12 с. Звідси випливає, що людина, побачивши спалах ядерного вибуху, за час до приходу ударної хвилі, може зайняти найближче укриття (складку місцевості, канаву, кювет, простінок і т. п.) і тим самим зменшити ймовірність ураження ударною хвилею.

Ударна хвиля у воді при підводному ядерному вибуху якісно нагадує ударну хвилю в повітрі. Однак підводний ударна хвиля відрізняється від повітряної ударної хвилі своїми параметрами. На одних і тих же відстанях тиск у фронті ударної хвилі у воді набагато більше, ніж у повітрі, а час дії - менше. Наприклад, максимальний надлишковий тиск на відстані 900 м від центру ядерного вибуху потужністю 100 кт в глибокому водоймищі становить 19000 кПа, а при вибуху в повітряному середовищі - близько 100 кПа.

При наземному ядерному вибуху частина енергії вибуху витрачається на утворення хвилі стиску в ґрунті. На відміну від ударної хвилі в повітрі вона характеризується менш різким збільшенням тиску у фронті хвилі, а також більш повільним його ослабленням за фронтом. Тиск у фронті хвилі стиснення зменшується досить швидко з віддаленням від центру вибуху, і на великих відстанях хвиля стиснення стає подібною сейсмічної хвилі.

При вибуху ядерного боєприпаси в ґрунті основна частина енергії вибуху передається навколишнього масі ґрунту і виробляє потужний струс грунту, що нагадує за своєю дією землетрус.

Дія ударної хвилі на об'єкт характеризується складним комплексом навантажень: надлишковим тиском, тиском відбиття, тиском швидкісного напору, тиском затікання, навантаження від сейсмовибухових хвиль і т.д. Значення їх залежить в основному від виду і потужності вибуху, відстані до об'єкта, конструкції і розмірів елементів об'єкта, орієнтації щодо епіцентру вибуху, місця розташування будинків і споруджень у загальній забудові об'єкта й окремих елементів виробництва в приміщеннях будинків, рельєфу місцевості і деяких інших факторів. Врахувати їх у сукупності для кожного елемента об'єкта, як правило, неможливо. Тому можливість елементів опиратися дії ударної хвилі характеризують тільки надлишковим тиском у її фронті, вважаючи, що масштаби руйнувань не залежать від потужності і висоти найбільш ймовірних ядерних вибухів.

Для визначення ступеня руйнувань чи ушкоджень:

- вивчають вихідні дані і розраховують параметри ударної хвилі на відповідних відстанях;

- для розрахованих значень надлишкових тисків оцінюють ступінь руйнування розглянутих елементів;

- оцінюють можливість виникнення вторинних вражаючих факторів;

- з огляду на ступінь руйнувань найслабших елементів об'єкта, визначають ступінь руйнування об'єкта в цілому.

Вихідними даними для оцінки фізичної стійкості є: конструктивні особливості елемента, його форма, вага, габарити, характеристики міцності.

Оцінка ступеня руйнувань будинків і споруд, сховищ і ПРУ, енергетичного устаткування і мереж, верстатного і технологічного устаткування, вимірювальної апаратури, засобів зв'язку й оповіщення, транспортних та інших засобів може здійснюватися або методом порівняння наявних довідкових даних для розглянутого виду чи аналогічного йому елемента, або методом розрахунку впливу ударних навантажень і сил зсуву на елемент.

Для порівняльної оцінки необхідно мати відповідні таблиці можливих руйнувань елементів об'єкта в залежності від надлишкового тиску у фронті ударної хвилі: будинків, споруд, транспорту, устаткування, енергетичних споруд і мереж. Ці таблиці складаються на основі статистичних даних, отриманих при аналізі руйнувань у Хіросімі й Нагасакі та при проведенні випробувальних ядерних вибухів на полігонах, і можуть поповнюватися результатами розрахунків при конструюванні нових елементів.

Метод розрахунку передбачає визначення динамічних навантажень, створюваних надлишковим тиском у фронті ударної хвилі, і реакції елемента на ці навантаження. Вихідними даними при використанні цього методу є: надлишковий тиск у фронті ударної хвилі і характер його зміни в часі (протягом фази стискання), тривалість фази стискання і швидкість руху фронту ударної хвилі. У більшості випадків дію ударної хвилі оцінюють питомим імпульсом - добутком надлишкового тиску на час його дії. Оскільки ?Рф залежить не тільки від часу, а й від відстані до епіцентру, і від потужності джерела ПУХ, розрахунок імпульсу з використанням інтегрального числення ускладнений. Тому звичайно використовують кусково-лінійну апроксимацію кривої ?Рф як функції часу.

Висновки щодо оцінки стійкості об`єкта робимо на підставі визначення комплексного впливу ударної хвилі, світлового випромінювання і вторинних факторів ураження, а також радіоактивного зараження на його території. Найбільш слабкими місцями на об`єкті, які руйнуються в першу чергу є адміністративні забудови, складські приміщення, система комунікацій, далі при дії вищих за значеннями надлишкових тисків руйнуються каркаси виробничих будівель, при яких потрібна зупинка виробництва для виконання капітального ремонту (випадок одержання об'єктом середніх руйнувань).

Критичним вважається надлишковий тиск, що витримується в заданих умовах найбільш вражаючим елементом об'єкта, який раніше за інших втрачає здатність опиратися і виходить з ладу, викликаючи часткову або повну зупинку виробництва.

Для встановлених рівнів руйнування елементів об'єкта оцінюємо ймовірні матеріальні втрати виробництва за всіма основними фондами: на об`єкті критичний стан забудов, без капітального ремонту не можливе їх використання; порушення роботи систем електропостачання, подачі газу, пари тощо; наявні втрати верстатного, технологічного і лабораторного устаткування тощо.

Важливим критерієм стійкості роботи об'єкта в умовах радіоактивного зараження є максимальна припустима доза опромінення, яка не призводить до втрати працездатності людей і захворювання їх променевою хворобою.

Оцінку стійкості роботи об'єкта в цілому здійснюємо за:

- рівнем стійкості елементів об`єкту досить низький (особливо адміністративного комплексу підприємства);

- виробничого персоналу забезпечений в повному обсязі засобами захисту від ОМП;

- матеріально-технічного забезпечення виробництва при тимчасовому порушенні постачань перебуває в задовільному стані;

- виконання відбудовних робіт можливе при залученні невоєнізованих формувань обласного масштабу;

- керування об'єктом здійснюється на високому професійному рівні.

5. Прогнозування обстановки у вогнищах ураження

У результаті впливу сучасних засобів ураження, особливо при раптовому їх застосуванні супротивником, можуть утворитися численні вогнища ядерного, хімічного, біологічного і комбінованого ураження, а також великі зони РЗ місцевості і катастрофічного затоплення.

Для ліквідації наслідків нападу у вогнищах ураження і зонах катастрофічного затоплення передбачається проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, цілі і зміст яких розглянуті раніше. Успішне проведення РІНР має велике значення для подальшого розгортання відбудовних робіт на ОГ, які продовжують випуск продукції й в умовах воєнного часу. Тому в першу чергу увага повинна бути приділена організації РІНР на основних транспортних магістралях, об'єктах енергетики і зв'язку, на підприємствах оборонних галузей промисловості.

Заходи щодо організації і проведення РІНР у вогнищах ураження плануються і готуються в мирний час; після нападу супротивника вони повинні уточнюватися і проводитися з урахуванням обстановки, що склалася.

Прогнозування обстановки у вогнищах ураження

Планування і підготовка до майбутнього проведення РІНР неможливі без прогнозування (передбачення) обстановки, яка може скластися в можливих вогнищах ураження. Безупинний розвиток засобів ураження і поглядів на їхнє застосування вимагає систематичної роботи з удосконалювання методик прогнозування обстановки і подальшого коректування відповідних розділів планів ЦО.

Прогнозування й оцінка обстановки можуть здійснюватися як до нападу, так і за попередніми даними про результати фактичного застосування супротивником ЗМУ із наступним їх уточненням даними розвідки.

До нападу супротивника прогнозування проводиться на основі вихідних даних, які характеризують вражаючі фактори сучасної зброї, місцеві умови і можливості, що впливають на виконання завдань ЦО, а саме: фізико-географічні, метеорологічні, санітар-но-епідемічні умови; наявність людських і матеріальних ресурсів; стан транспорту, зв'язку; характер забудови міст та інших населених пунктів; стан ЦО (забезпеченість захисними спорудами і 313, підготовка заміської зони; впровадження «Норм проектування інженерно-технічних заходів ЦО», наявні сили і засоби); наявність ОНГ, при ушкодженні чи руйнуванні яких можуть утворитися вторинні вогнища ураження в результаті вибухів, пожеж, затоплення місцевості і поширення на ній СДОР та ін. Особлива увага при прогнозуванні й оцінці обстановки приділяється захисту категорійованих міст і об'єктів народного господарства: визначаються ймовірні вогнища ураження, зони руйнувань, катастрофічних затоплень і РЗ, можливі втрати серед населення, сил і засобів ЦО. Також прогнозуються ступінь виходу з ладу транспорту, промислових і житлових будинків та споруд, комунально-енергетичних мереж і паливних систем, засобів зв'язку й інших систем, що забезпечують у цілому життєдіяльність міста, району, області, і очікуваний характер та обсяг робіт. На підставі прогнозу здійснюється розрахунок сил і засобів ЦО, необхідних для проведення РІНР.

Після нападу супротивника на основі початкових даних про параметри ядерних вибухів, характер і масштаб застосування інших видів ЗМУ також здійснюється прогнозування можливої обстановки, яка проводиться для вживання необхідних заходів захисту, для оцінки можливих втрат о. с. формувань ЦО, військ і населення, оцінки обсягу робіт з ліквідації наслідків нападу і для прийняття (уточнення) оптимального рішення на проведення РІНР. При цьому у вогнищах ядерного ураження (ВЯУ) оцінюється і пожежна обстановка, що необхідно для визначення обсягів і термінів виконання протипожежних заходів при проведенні РІНР, заходів щодо відновлення джерел пожежного водопостачання, а також для уточнення розрахунку сил і засобів та рішення на їх використання. Вихідними даними для прогнозування й оцінки пожежної обстановки, крім параметрів ядерного вибуху, можуть бути швидкість і напрямок середнього і приземного вітру та інші матеріали попередньої оцінки.

Прогнозування можливої радіаційної обстановки проводиться з метою визначення масштабів і характеру РЗ місцевості, розробки і здійснення заходів, які виключають чи зменшують втрати від нього. Результати прогнозування є орієнтовними і слугують вихідними даними для організації радіаційної розвідки, захисту населення, сільськогосподарських тварин і рослин, використання транспортних магістралей в умовах зараження і т.д.

Радіаційна обстановка після застосування ЯЗ оцінюється за даними прогнозування, розвідки і дозиметричного контролю. При її оцінці визначаються зони РЗ місцевості, розраховуються дози радіації, які можуть одержати люди протягом того чи іншого часу перебування в зонах зараження і при їх проходженні, визначаються час початку роботи і кількість змін для проведення рятувальних робіт у вогнищі ураження, режими роботи ОГ і режими захисту населення в умовах РЗ. Результати оцінки дозволяють вибрати найбільш прийнятні способи дій сил ЦО у вогнищах ураження і намітити заходи щодо їх захисту. Дані про радіаційну обстановку потім уточнюються за даними повітряної, морської (річкової) розвідки й установ мережі спостереження і лабораторного контролю.

Вогнища хімічного ураження (ВХУ) виникають у результаті застосування супротивником OP, а також при руйнуванні хімічно небезпечних об'єктів, які виготовляють чи використовують у технології СДОР (такі вогнища прийнято називати вторинними).

Вихідними даними для прогнозування обстановки в ОХП є: засоби, способи і райони застосування супротивником хімічної зброї; типи застосованих ОР (або розлитої СДОР); час застосування хімічної зброї і метеорологічні умови в приземному шарі повітря. Необхідно визначити розміри районів і глибину поширення зараженого повітря, стійкість ОР й оцінити можливі втрати населення.

Застосування супротивником біологічної зброї може створити різні за розмірами вогнища біологічного ураження (ВБУ). Характер вогнища, його масштаби і тривалість дії біологічних засобів залежать від виду і способу застосування збудника, метеорологічних умов і своєчасності проведення організаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. При масованому аерозольному способі застосування і сприятливих для поширення бактерій метеорологічних умовах може бути заражена територія в сотні і навіть тисячі квадратних кілометрів.

...