Досвід зарубіжних країн з реалізації заходів з охорони праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

Фізико-математичний факультет

Кафедра методики викладання фізики та дисциплін технологічної освітньої галузі

Курсова робота

з навчальної дисципліни «Охорона праці» на тему

«ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН З РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАХОДІВ З ОХОРОНИ ПРАЦІ»

Виконала: Студентка 3 курсу Ор1-В17 групи

Томковид Неля Павлівна

Науковий керівник: Кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри МВФ та ДТОГ, Білик Роман Миколайович

Кам'янець-Подільський 2019 р.



Зміст

Вступ

1. Загальні питання охорони праці

1.1 Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном

1.2 Трудові відносини учасників виробничого процесу, що функціонують в Європейському Союзі

1.3 Відповідність обладнання, що працює під тиском, вимогам безпеки за європейськими стандартами

2. Європейські і міжнародні стандарти в сфері охорони праці та законодавство України

2.1 Вимоги Європейського Союзу в сфері охорони праці та промислової безпеки

2.2 Соціальне партнерство (соціальний діалог) в охороні праці

2.3 Національне законодавство в сфері охорони праці

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

охорона праця трудовий безпека

У сучасному суспільстві життя й здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю, що гарантується Конституцією України. Тому, держава, у свою чергу, поклала на себе зобов'язання забезпечити всім громадянам захист їх здоров'я й життя у процесі виробничої діяльності. Відповідний обов'язок полягає в законодавчому закріпленні правових норм, що визначають умови та порядок реалізації конституційного права громадян на безпечні умови праці, юридичні засоби охорони цього права, а також захисту в разі його порушення.

Досліджували проблеми охорони праці такі науковці як В. Гаращук, В. Жернаков, В. Костилев, Т. Маматова, М. Осійчук, Н. Нижник, О. Полінець, В. Собченко, О. Сушинський, Г. Чанишева, В. Шестак, В. Мендерецький, П. Атаманчук.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмуються 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине [2].

Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27%), психофізіологічними (9%) причинами.

Тому, міжнародний досвід, адаптований до умов України, може бути дуже корисним при реалізації завдань пов'язаних з поліпшенням стану охорони праці в нашій державі. У світовій практиці у сфері охорони праці давно і успішно застосовуються підходи, в основі яких лежить принцип запобігання нещасним випадкам і профзахворюванням.

Проблеми охорони праці й здоров'я працівників завжди посідали вагоме місце в державних стратегіях країн Європейського Союзу, США та Канади.

Отже, міжнародний досвід для правового регулювання охорони праці в Україні є важливим і необхідним як в нормативній, правовій діяльності, так і в практичній роботі. Тому вирішення проблем охорони праці можливе при підвищенні соціальної відповідальності роботодавців, поліпшення взаємодії державних та місцевих органів влади, підвищення загального рівня керованості в країні.

Актуальність курсової роботи визначається тим, що сучасна система охорони праці в Україні потребує удосконалення та має враховувати досвід більш розвинених держав світу, для надання безпечних і здорових умов праці, попередження нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві.

Новизна дослідження полягає в тому, що нами досліджено стан охорони праці на виробництвах, запропоновано стійкі та надійні методи безпеки життя і здоров'я працівників на підприємствах, які зменшать рівень травматизму і професійних захворювань.

Об'єкт дослідження визначено досвід зарубіжних країн у сфері державного регулювання проблем охорони праці.

Предмет дослідження є шляхи покращення стану охорони праці в Україні, з врахуванням досвід у зарубіжних країнах.

Метою даної роботи є аналіз стану системи охорони праці зарубіжних країн для покращення та підвищення рівня ефективності захисту працівників на роботі.

Виходячи з мети дослідження, можна сформулювати такі завдання:

Ш Загальний розгляд існуючих показників якості охорони праці за кордоном та в Україні;

Ш порівняльний аналіз охорони праці зарубіжних країн та України;

Ш аналіз покращення та підвищення якості охорони праці в Україні.

Структура і обсяг курсової роботи. Курсова робота структурно складається із двох розділів. Перший розділ розкриває теоретико-методичну інформацію про умови праці на підприємстві. Другий розділ - присвячений основним напрямкам покращення умов на підприємстві. Загальний обсяг роботи 33 сторінки, основний текст займає 25 сторінки; робота складається з вступу, двох розділів, загальних висновків дослідження, списку використаних джерел (15 найменувань).

1. Загальні питання охорони праці

1.1 Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці - це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств.

Ми бачимо, що стан із травматизмом та смертельними випадками значно не змінюється, а набуває деякої “стабілізації” у порівнянні з минулими роками. Але кількість травмованих і загиблих викликає стурбованість про майбутнє нашої країни та її дієздатної частини населення. Підприємства працюють ледь-ледь, але починають набирати оберти, і зі зростанням виробництва відбудеться відповідне збільшення випадків виробничих аварій та травматизму. Суперечна ситуація, у якій нині опинилися підприємства (коли, з одного боку, треба підвищувати рівень випуску виробів, а з іншого, вони змушені працювати у складних економічних умовах), не дає змоги суттєво поліпшити стан умов та безпеки праці.

За 2017 рік смертельно травмовано близько 1200 працівників, що менше, ніж минулого року. Зокрема, скоротилася кількість смертельно травмованих серед шахтарів, в агропромисловому комплексі, в житлово-комунальному господарстві, в соціально-культурній сфері, в нафтогазовидобуванні. В той же час, не вдалося призупинити зростання смертельного травматизму: на транспорті, в будівництві, машинобудуванні, енергетиці, металургії. В Україні щомісяця травмується на виробництві 2200 чоловік, з них біля 100 - одержує смертельні травми. Зараз Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань опікується 301 тис. потерпілих на виробництві.

У зв'язку з виробничою діяльністю помирає щороку 2 млн. осіб. Щорічно, за оцінками Міжнародного бюро праці, нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання забирають життя приблизно 2млн. працівників и обходяться глобальній економіці в 1,25 трильйони доларів США.

Загальносвітові втрати від професійних захворювань і травм зберігаються на неприпустимо високому рівні. За останні десятиріччя умови праці, особливо виробнича гігієна и техніка безпеки, істотно покращилися в багатьох країнах, однак в цілому світова ситуація в сфері охорони праці все ще залишається важкою. Глибокий вплив на трудове життя, на умови праці має глобалізація.

За статистичними даними Міжнародної організації праці (МОП) кількість нещасних випадків на виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн. чол. щорічно, з них близько 220 тис. гине.

Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Так, в країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис. гине. В Україні у 1998р. на виробництві травмовано 47 тис. чол. (з них 1551-- смертельно), отримали професійні захворювання 3,7 тис. чол.

Статистичні дані свідчать, що:

Ш кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання в світі помирає одна людина;

Ш в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;

Ш кожної секунди в світі на виробництві травмується 4 особи;

Ш в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;

Ш кожного місяця в світі на роботі травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.

Якщо говорити про міжнародний досвід, то варто розглянути стан охорони праці в декількох країнах:

США

Державна система, охорона праці і страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань служить одним з невід'ємних елементів сучасного індустріального суспільства. У всіх розвинених країнах ці системи пройшли довгу дорогу розвитку, зокрема в США, де в даний час діє ефективна державна система управління охороною праці і адекватна система соціального захисту та допомоги потерпілим, становлення цих систем зайняло десятки років. Державний нагляд за додержанням законодавства про охорону праці в США здійснює Міністерство праці США. Правовою основою нині чинної державної системи охорони праці в США є закон про безпеку праці на виробництві, прийнятий в 1970 р. Законом було засновано незалежне федеральне агентство під назвою Управління по безпеці праці на виробництві, яке стало основним виконавчим органом, що забезпечує виконання закону на всій території США. Крім того, в кожному штаті ухвалені свої закони і створені виконавчі органи у сфері безпеки праці [9].

Стандартні заходи по забезпеченню безпеки праці, що закріплюються федеральним і місцевим законодавством, в першу чергу, передбачають, що кожен підприємець зобов'язаний використовувати безпечні устаткування і технології, застосовувати спеціальний одяг і взуття, забезпечувати безпечні умови праці для працівників і в цілому робити все можливе, щоб захистити життя, здоров'я, безпеку і добробут працівників. Управління безпеки праці на виробництві і відповідні департаменти праці штатів випускають детальні розпорядження, що передбачають, зокрема, обмеження по використанню небезпечних матеріалів, вимоги до вентиляції виробничих приміщень, до водопостачання, зберігання виробничих відходів, забезпеченню працівників душовими кабінами тощо. Крім того, підприємці зобов'язані інформувати працівників про існуючі небезпеки виробничих процесів і вивчати дотримання техніки безпеки. Підприємці також зобов'язані фіксувати будь-які, навіть дрібні, випадки виробничого травматизму і втрати робочого часу в результаті нещасних випадків на виробництві. Будь-який працівник має право звернутися в Управління безпеки праці на виробництві з приводу наявних проблем з охороною праці на конкретному робочому місці. Ці відомості служать основою для ухвалення рішень Управлінням безпеки праці на виробництві щодо вибору компаній і конкретних виробництв для проведення перевірок. Якщо на виробництві мав місце випадок із смертельним результатом, Управління безпеки праці на виробництві бере участь в розслідуванні в обов'язковому порядку. Щорік Управління безпеки праці на виробництві проводить десятки тисяч перевірок і накладає десятки мільйонів доларів штрафів на підприємців.

Канада

Досвід Канади щодо діяльності з безпеки праці та страхування є актуальним для України з інформування підприємців та працівників про права та пільги застрахованих, про допомоги та виплати потерпілим, про обов'язки підприємця та страхової організації. До досягнення пенсійного віку виплати потерпілому здійснюються страховою організацією, після він отримує звичайну пенсію.

Республіка Білорусь

Основним пріоритетним напрямом діяльності Міністерства праці та соціального захисту Республіки Білорусь та інших республіканських органів державного забезпечення є дотримання забезпечення права громадян на здорові та безпечні умови праці. Міністерством взято напрям на розробку й затвердження міжгалузевих документів, які встановлюють однакові вимоги безпеки до робочих місць та організації робіт [10]. Акцент держави - на контролі працедавців та поширенні знань про свої права серед працівників.

Франція

У Франції законодавство передбачає створення на підприємствах з числом працівників більш 250 соціальної служби з проблем праці. Персонал служби призначається за згодою між адміністрацією і комітетом підприємства, а при відсутності домовленості - інспектором праці. Мета служби - надання допомоги працівникам у рішенні психологічних проблем, особливо жінкам, молоді, інвалідам, літнім трудящим. Ці служби повинні координувати і спрямовувати дії адміністрації і комітету підприємства на вирішення соціальних питань; сприяти створенню на підприємстві сприятливого психологічного клімату, задоволеності всіх працівників працею, запобіганню стресів, виробничого дискомфорту, "виробничої туги".

Швейцарія та інші країни ЄС

Правову основу охорони праці у Швейцарії складають Закон «Про страхування від нещасних випадків», Закон «Про працю», а також Закон «Про безпеку технічного устаткування й апаратури». Закон «Про страхування від нещасних випадків» містить у собі заходи профілактики від нещасних випадків і професійних захворювань. У Законі «Про працю» викладено правові вимоги про працю, спеціально зорієнтовані на завдання охорони здоров'я зайнятих на виробництві працівників. Інноваціями законодавчого характеру останніх років у Законі «Про страхування від нещасних випадків» і в Законі «Про працю» можна назвати набуття чинності постанов, які стосуються фабрично-заводських лікарів та інших фахівців з охорони праці. За Швейцарським інститутом страхування від нещасних випадків закріплено питання, що стосуються перевірки відповідності устаткування і його функціонувань до декларованих стандартів, а також уживання необхідних заходів або проходження технічного тестування. Устаткуванням непромислового призначення займається Консультаційний орган з питань запобігання нещасних випадків, а також різного роду спеціалізовані організації. У Швейцарії поки ще малопомітним залишається вплив соціальних партнерів. У той же час розроблювані в комісіях ЄС норми та стандарти з охорони праці, безпеки технічного устаткування впроваджуються в національні нормативи й публікуються у відповідних виданнях [11].

Як відомо, охорона праці спрямована на запобігання травматизму й забезпечення сприятливих виробничих умов. Принцип, що розділяється всіма країнами, які входять в ЄС - відповідність національних систем охорони праці до нових технологій та систем організації праці, що означає визнання зростаючої ролі охорони праці. Керівні органи ЄС прагнуть до об'єднання зусиль держав-членів Євросоюзу в цій області: видаються нормативні документи з охорони праці, що охоплюють різні аспекти виробничої діяльності, зокрема, вони включаються в національні закони з охорони праці, постійно підвищуючи планку вимог щодо її умов. Для практичного втілення в життя положень стратегії Єврокомісія використовує всі наявні інструменти (законодавче регулювання, соціальний діалог, практику корпоративної соціальної відповідальності, економічні стимули); пропонується розробити директиву для відвернення хуліганства і насильства на робочих місцях, здійснювати консультування соціальних партнерів з питань умов праці. На сьогодні країни ЄС приділяють зростаючу увагу пошукам шляхів, що ведуть до поліпшення виробничого середовища, посилення охорони праці. Створено Європейський фонд поліпшення умов життя і праці, який є однією з організацій ЄС.

Неабияке значення доля охорони праці має і питання підготовки фахівці з охорони праці, тобто, інженерів охорони праці. Наприклад, в Німеччині останніми роками формується новий вигляд охорони праці, який відрізняється від традиційного. Тому у багатьох фірмах охорона праці розглядається не як вимога суспільства про збереження здоров'я громадянина, а як основна мета підприємства на рівні з комерційним успіхом. Підготовка фахівця з безпеки на виробництві поставлена у ФРН таким чином, що диплом з охорони праці людина отримує майже в 30 років, тобто вже в зрілому віці. Що ж до України, то на сьогоднішній день діє Типове положення про громадського інспектора з охорони праці. Громадський інспектор здійснює громадський контроль за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з охорони праці, виконанням роботодавцем і уповноваженими ними посадовими особами заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництвах та професійних захворювань. Вікових обмежень немає.

На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП працювали в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту (ЗІЗ); повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях до 80%) засобів виробництва.

Витрати, пов'язані з нещасними випадками складають значну суму. Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500-1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні - поки що невідомо (немає статистичного обліку усіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що у 1996 році в Україні на заходи з охорони праці було витрачено 52 грн. на одного працюючого, в той же час витрати на відшкодування шкоди постраждалим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків становили 268,3 млн. грн., або 950 грн. у розрахунку на одного постраждалого. У 2017 році виплати у зв'язку з відшкодуванням шкоди заподіяної життю і здоров'ю працюючих досягли майже 400 млн. грн.

За кордоном підприємці підрахували і давно прийшли до висновку, що більш економічно вигідно вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві.

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис. чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, сотні тисяч людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чол., майже 82 тис. чол. загинули від отруєнь, 108 тис. чол. покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чол., 37 3 тис. чол. утопились і 12,7 тис. чол. загинули при пожежах.

Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Дніпропетровській (1,69), Донецькій (1,67), Запорізькій (1,66), Херсонській (1,64), Кіровоградській (1,61), Чернігівській (1,60), Луганській, Харківській (по 1,57) і Одеській (1,53) областях. У цих регіонах загинуло понад 37,2 тис. чол., що становить більше половини (54,5%) загальної кількості травмованих зі смертельними наслідками в Україні.

1.2 Трудові відносини учасників виробничого процесу, що функціонують в Європейському Союзі

Загалом всі обов'язки роботодавця Директива поділяє на загальні та спеціальні. Так, до загальних обов'язків роботодавця нормо творець відносить. По-перше, вживання заходів, необхідних для безпеки і охорони здоров'я працівників, включаючи заходи щодо запобігання професійним небезпекам, інформування і навчання, а також підготовки належних організаційних заходів і необхідних засобів. Такі заходи повинні вживатися на основі загальних принципів техніки безпеки, а саме:

Ш запобігання ризикам;

Ш оцінка ризиків, яких не можна уникнути;

Ш усунення небезпек у їх джерелах;

Ш врахування людського фактора під час роботи, особливо, при облаштуванні робочих місць, виборі засобів праці, робочих і технологічних процесів, передусім, з точки зору полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому машиною, а також послаблення її шкідливого впливу на здоров'я;

Ш адаптування до технічного прогресу;

Ш виключення або зменшення небезпек;

Ш планування запобігання небезпекам з урахуванням стану техніки, організації праці, умов праці, соціальних відносин і впливу навколишнього середовища на робочому місці;

Ш надання пріоритету колективним захисним заходам над індивідуальними захисними заходами;

Ш належний інструктаж працівників.

По-друге, оцінка загрози для безпеки та здоров'я працівників, зокрема, при виборі засобів праці, хімічних речовин і сумішей, а також при облаштуванні робочих місць. Застосовані роботодавцем на підставі цієї оцінки заходи для запобігання небезпеки а також за необхідності, зміни трудових і виробничих процесів, мають: забезпечувати підвищення рівня безпеки і охорони здоров'я працівників; бути пов'язані з усіма видами діяльності підприємства або виробництва на всіх рівнях керівництва.

По-третє, врахування придатності працівника до дорученої йому роботи з точки зору безпеки і здоров'я.

По-четверте, проведення консультації при плануванні впровадження нових технологій з працівниками та/або їх представниками з питань вибору засобів праці, умов праці, впливу виробничого середовища на робочому місці на безпеку і здоров'я працівників.

По-п'яте, вживання відповідних заходів для забезпечення того, щоб тільки ті працівники, які одержали належний інструктаж, могли мати доступ до зон, в яких мають місце серйозні і специфічні види небезпеки.

По-шосте, налагодження співробітництва роботодавців між собою, координація їх дій та взаємне інформування один одного, а також своїх працівників, або їх представників про виробничі ризики. у випадках, коли на одному робочому місці виконуються роботи працівниками кількох підприємств.

По-сьоме, фінансування заходів безпеки, гігієни та охорони здоров'я під час роботи за власний кошт.

Спеціальними обов'язками роботодавця є наступні:

Ш cтворення служби, яка здійснюватиме захисні та профілактичні заходи;

Ш вживання відповідних заходів щодо першої допомоги, боротьби з пожежами та евакуювання працівників, з урахуванням характеру діяльності і масштабів підприємства або виробництва, враховуючи наявність сторонніх осіб, а також організація необхідного зв'язку з зовнішніми службами з цих питань;

Ш вживання необхідних заходів з тим, щоб працівники (представники) на підприємстві або виробництві, відповідно до національного законодавства та практики, з урахуванням масштабів підприємства або виробництва, одержували всю необхідну інформацію стосовно:

а) загроз для безпеки і здоров'я, а також захисних та запобіжних заходів на підприємстві або виробництві в цілому, а також для кожного робочого місця або виду робіт;

б) чисельності працівників для надання першої допомоги, боротьби з пожежею і евакуювання працівників, їх підготовки та обладнання, що є в їх розпорядженні.

Ш заслуховування думки працівників та/або їх представників і забезпечення їх участі у обговоренні всіх питань, що стосуються безпеки і охорони здоров'я на робочому місці.

Ш забезпечення того, щоб кожен працівник в момент: прийняття на роботу; переміщення на інше місце або зміни виду робіт; введення нових або зміни наявних засобів праці; введення будь-якої нової технології одержував достатнє відповідне навчання щодо безпеки і охорони здоров'я, зокрема, у формі інформації та інструктажу, які стосуються саме його робочого місця та виду робіт. Таке навчання повинно враховувати небезпечні моменти і можливість виникнення нових небезпек, а також за необхідності регулярно повторюватись.

Ш володіння оцінкою небезпек для безпеки і здоров'я під час роботи, особливо щодо груп працівників, що перебувають в умовах підвищеної небезпеки.

Ш визначення захисних заходів, та, за необхідності, захисних засобів, які мають бути застосовані.

Ш ведення обліку нещасних випадків на виробництві, які викликали втрату працівником працездатності більше, ніж на три дні.

Ш складання для компетентних органів згідно з національним законодавством та/або практикою звітів про нещасні випадки, що трапились з його працівниками.

Стаття 13 Директива Ради № 89/391/ЄЕС "Про впровадження заходів для заохочення та вдосконалення у сфері безпеки і охорони здоров'я працівників під час роботи" закріплює обов'язки працівників в сфері безпеки і охорони власного здоров'я. Так, кожен працівник зобов'язаний, наскільки дозволяє можливість, дбати про свої власні безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я осіб, на яких можуть вплинути його дії під час роботи, відповідно до пройденого ним навчання та вказівок роботодавця.

Для цього працівники повинні, зокрема, відповідно до пройденого навчання та вказівок роботодавця:

Ш правильно і за призначенням використовувати устаткування, апаратуру, інструменти, небезпечні речовини, транспортні та інші засоби праці;

Ш правильно використовувати надані йому в розпорядження засоби індивідуального захисту та після використання повертати їх на передбачене для цього місце;

Ш за своєю ініціативою не відключати, змінювати або переставляти захисні пристосування, особливо, встановлені на машинах, установках і спорудах, використовувати ці пристосування тільки за призначенням;

Ш негайно повідомляти роботодавцю або працівникам, наділеними особливими функціями щодо безпеки і захисту здоров'я про будь-яку виробничу ситуацію, щодо якої вони мають обґрунтовані підстави вважати, що вона являє серйозну і безпосередню загрозу безпеці і здоров'ю, а також про будь-який помічений дефект у захисній системі;

Ш співробітничати відповідно до національної практики з роботодавцем або працівниками, наділеними особливими функціями щодо безпеки і захисту здоров'я працівників, стільки часу, скільки потрібно для виконання всіх заходів і дотримання всіх вимог, передбачених компетентними органами для безпеки і захисту здоров'я працівників на робочих місцях;

Ш співробітничати відповідно до національної практики з роботодавцем або з працівниками, наділеними особливими функціями щодо безпеки і захисту здоров'я працівників, стільки часу, скільки потрібно для того, щоб роботодавець міг забезпечити безпечність виробничого середовища і умов праці і запобігти виникненню будь-якої загрози для безпеки і здоров'я працівника в межах зони його діяльності.

1.3 Відповідність обладнання, що працює під тиском, вимогам безпеки за європейськими стандартами

Впровадження в країнах Європейського Союзу нових єдиних гармонізованих стандартів, а також відповідних Директив ЕС так званого Нового Глобального Підходу щодо безпеки виробничого обладнання та продукції, дозволило суттєво реформувати існуючу систему промислової безпеки і значно підвищити рівень взаємної довіри між країнами Європейського Союзу в цій сфері. Безумовно, що даний процес безпосередньо стосується і нашої держави, яка послідовно продовжує проводити політику подальшої інтеграції з країнами Європейського Союзу, і, таким чином, повинна як найшвидше реформувати існуючу на даний час в Україні систему промислової безпеки відповідно до вимог Договору про асоціацію між Україною та Європейським Союзом [1].

Насамперед, це стосується узгодження з Європейським Союзом питань технічного регулювання, стандартів та оцінки відповідності вимогам безпеки промислового обладнання та продукції, а також подальшої адаптації національного законодавства в цій сфері до сучасного європейського, що, в свою чергу, вимагає глибокого розуміння всіх основних особливостей функціонування та застосування сучасного європейського законодавства в сфері промислової безпеки, в тому числі і в такому важливому її сегменті, як безпека обладнання, що працює під тиском.

Випробування та сертифікація обладнання, що працює під тиском, це процес, який згідно з існуючим європейським законодавством вимагає методичного підходу та строгого виконання всіх існуючих норм та правил в цій сфері. Так, наприклад:

Ш Сертифікація виробництва металопродукцій для обладнання, що працює під тиском, повинно здійснюватися відповідно до вимог Директиви 97/23/EC (PED) і AD 2000;

Ш Сертифікація зварювального виробництва для обладнання, що працює під тиском, повинно здійснюватися відповідно до вимог Директиви 97/23/EC (PED), AD 2000 і EN ISO 3834;

Ш Затвердження креслень і перевірка розрахунків на міцність будь-яких технічних пристроїв та агрегатів, що працюють під тиском, повинно здійснюватися відповідно до вимог Директиви 97/23/ЕС (PED), AD2000, TPED;

Ш Приймання та продовження строків експлуатації обладнання, що працює під тиском, повинно здійснюватися відповідно до Директиви 97/23/EC (PED), AD2000, TPED; 114 * Підтвердження кваліфікації фахівців з неруйнівного контролю повинно здійснюватися відповідно до вимог Директиви 97/23/EC (PED);

Ш Оцінка відповідності обладнання, що працює під тиском, вимогам безпеки передбачає проведення відповідного опосвідчення такого обладнання з урахуванням вимог Директиви 97/23/EC (PED) та міжнародних стандартів EN, DIN, ISO, ASTM.

Основний нормативний документ, який визначає вимоги з безпеки обладнання, що працює під тиском, це Директива 97/23/EC [2], або як її ще називають Директива PED, на основі якої на даний час в Україні вже розроблений відповідний Технічний регламент з безпеки обладнання, що працює під тиском [3]. Дана Директива поширюється на обладнання, що працює під тиском, з об'ємом більше 1-го літра і з максимальним допустимим тиском, що перевищує 0,5 бар.

Під дію Директиви PED підпадають посудини, трубопроводи, запобіжні пристрої та будь-які інші пристрої, що працюють під тиском (котли, бойлери, теплообмінники, парогенератори, прилади тощо). В окремих випадках, обладнання, що працює під тиском, може включати у себе і елементи, які прикріплені до герметизованих деталей - це фланці, насадки, з'єднувальні муфти, опори, підйомні скоби тощо.

Все обладнання, що працює під тиском, якщо воно надходить на ринок Європейської Економічної Зони (EEA), після травня 2002 року повинно відповідати вимогам Директиви PED і мати маркування відповідним знаком СЕ.

Застосування Директиви PED дає можливість знизити різного роду втрати та додаткові витрати в результаті нещасних випадків, які можуть мати місце у разі використання неякісного або небезпечного обладнання. Ця Директива передбачає відповідне попереднє проектування і безпечне виробництво обладнання, що працює під тиском, а також його належний монтаж, використання та обслуговування.

Відповідно до вимог Директиви PED обладнання, що працює під тиском, повинно:

Ш бути безпечними;

Ш відповідати основним суттєвим вимогам щодо безпечності, які охоплюють етапи розробки, виготовлення та випробувань;

Ш пройти відповідні процедури оцінки відповідності;

Ш мати маркування знаком СЕ та іншу необхідну інформацію.

Основні суттєві вимоги щодо безпечності обладнання, яке працює під тиском, приведені в Додатку І Директиви PED. Слід підкреслити, що дані вимоги є обов'язковими для виконання і застосовувати їх необхідно таким чином, щоб забезпечити при проектуванні, виготовлені та експлуатації обладнання, що працює під тиском, максимально високий ступінь його безпеки.

Згідно вимог Директиви PED, виробник обладнання, що працює під тиском, при виборі найбільш прийнятних рішень повинен керуватися наступними загальними принципами:

Ш Забезпечити усунення або зменшення існуючих небезпек в тій мірі, в якій це реально можна здійснити на практиці.

Ш Забезпечити відповідні заходи та засоби щодо захисту від небезпек, яких не можна уникнути,

Ш Там, де це доцільно, повідомляти про існуючі залишкові небезпеки, а також вказувати, чи необхідно вжити відповідні спеціальні заходи для зменшення цих небезпек під час установки і/або експлуатації даного обладнання.

Крім того, у разі, коли будь-які випадки неправильного використання обладнання, що працює під тиском, можуть бути чітко спрогнозованими, виробник даного обладнання повинен зробити все, щоб виключити можливі небезпеки в результаті такого неправильного використання або, якщо це неможливо, він зобов'язаний надати відповідне попередження про те, що дане обладнання не повинно використовуватися таким чином.

Одна з основних суттєвих вимог Директиви PED щодо проектування обладнання, яке працює під тиском - це необхідність брати до уваги всі відповідні фактори, які впливають на надійність та безпечність роботи даного обладнання протягом усього визначеного терміну експлуатації. В першу чергу, це: внутрішній та зовнішній тиск; робочі темпе ратури; температура навколишнього середовища; розкладання нестабільних текучих середовищ; корозія, ерозія та втома металу тощо.

Проектування обладнання, що працює під тиском, необхідно виконувати для навантажень, що відповідають як його цільовому використанню, так і іншим розумно прогнозованим робочим умовам з огляду на ймовірність їх застосування.

Відповідно до положень Директиви PED, характеристики міцності обладнання, що працює під тиском, як правило, забезпечуються за допомогою розрахункових методів (п.2.2.3 Додатку І Директиви PED), які, при необхідності, можуть доповнюватися також і методами експериментального проектування (п.2.2.4 Додатку І Директиви PED).

В окремих випадках, характеристики міцності обладнання, що працює під тиском, забезпечуються за допомогою лише методів експериментального проектування без проведення розрахунків (п.2.2.4 Додатку І 1.1). Відповідно до статті 10 Директиви PED, виробник, перед розміщенням обладнання, що працює під тиском, на ринку Європейського Союзу, повинен піддати кожний елемент обладнання однієї з процедур оцінки відповідності, що приведені в Додатку III.



2. Європейські і міжнародні стандарти в сфері охорони праці та законодавство України

2.1 Вимоги Європейського Союзу в сфері охорони праці та промислової безпеки

З моменту отримання Україною незалежності вона свій подальший розвиток спрямувала на впровадження в національну практику європейських цінностей в галузі прав і свобод людини та інтеграцію у європейське співтовариство.

Сьогодні завданням номер один для України є набуття членства у Європейському Союзі. Зазначимо, що двосторонні стосунки Україна-Європейський Союз були започатковані відразу після здобуття Україною незалежності. Саме тоді країни-члени Європейського Союзу закликали Україну до відкритого і конструктивного діалогу. Згодом Україна стала першою країною на теренах СНД, яка уклала Угоду про партнерство та співробітництво з ЄС, де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Угоду було підписано 14 червня 1994 р. у Люксембурзі та ратифіковано Верховною Радою України 10 листопада 1994 р.

Право на охорону праці є одним із невід'ємних прав людини, що закріплено у багатьох універсальних та регіональних договорах із захисту прав людини, зокрема, у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Європейській соціальній хартії.

Європейське законодавство з охорони праці дає змогу забезпечити охорону праці на достатньо високому рівні. Кожна держава повинна самостійно турбуватися про вирішення цього питання, і тому в нашій країні слід активізувати роботу з узгодження вимог, законів та нормативно-правових актів у відповідності директивам ЄС.

Прийняття сучасного національного законодавства щодо охорони праці та промислової безпеки, його гармонізація з відповідним законодавством ЄС є значним кроком уперед, але недостатнім із точки зору досягнення ефективної роботи системи охорони праці на загальнонаціональному рівні. Забезпечення відповідного й ефективного розвитку системи охорони праці на державному рівні та дійове її впровадження на рівні кожного окремого підприємства та галузі промисловості дає змогу створити безпечні й нешкідливі умови праці для працівників через запобігання професійним захворюванням, травмуванням, подовження періоду активної працездатності працівників тощо. Для забезпечення впровадження нормативних актів у сфері охорони праці та промислової безпеки, а також поліпшення дієвості цих положень особливо важливою є гармонійна, скоординована й ефективна співпраця структур, задіяних у системі охорони праці, інтерактивна взаємодія з роботодавцями та працівниками, заходи щодо роз'яснення та поширення положень, які стосуються безпечної життєдіяльності працівника в умовах виробничого середовища [1].

Законодавство Євросоюзу в цій сфері можна умовно розділити на дві групи: директиви ЄС щодо захисту працівників; директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаючи обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та індивідуального захисту, які використовують працівники на робочому місці).

Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згруповане таким чином:

Ш загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);

Ш вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС щодо робочого місця; Директива Ради 92/57/ЄЕС щодо тимчасових чи пересувних будівельних майданчиків; Директива Ради 92/91/ЄЕС щодо охорони праці на підприємствах, де здійснюється видобування мінеральної сировини через свердловини, Директива Ради 92/104/ЄЕС щодо охорони праці на підземних і відкритих гірничодобувних підприємствах; Директива Ради 93/103/ЄС під час роботи на борту риболовних суден);

Ш вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання працівниками засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочому місці; Директива Ради 90/269/ЄЕС щодо ручного переміщення 2 вантажів, коли є ризик пошкодження спини у робітників; Директива Ради 90/270/ЄЕС щодо роботи за екранами дисплеїв; Директива Ради 92/58/ЄЕС щодо використання знаків про загрозу безпеці та/чи здоров'ю на роботі);

Ш вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних з впливом канцерогенних речовин на роботі; Директива Ради 2000/54/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних із застосуванням біологічних робочих матеріалів під час роботи; Директива Ради 9824/ЄС щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних робочих речовин на робочому місці; Директива Ради 96/82/ЄС про запобігання значних аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами; Директива 2002/44/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних з вібрацією, Директива Ради 36/ 188/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, пов'язаної з дією шуму на виробництві (скасовується Директивою 2003/10/ЄС від 15.02.2006 р.); Директива 2003/10/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних із шумом; Директива Ради 83/477/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, спричиненої на робочому місці азбестом);

Ш захист на робочому місці певних груп робітників (Директива Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі; Директива Ради 91/383/ЄЕС щодо працівників, які перебувають у тимчасових трудових відносинах);

Ш положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).

Ш вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо машин; Директива Європейського парламенту та Ради 89/688/ЄЕС щодо засобів індивідуального захисту; Директива Європейського парламенту та Ради 94/9/ЄС щодо обладнання та захисних систем, призначених для використання у вибухонебезпечних середовищах; Директива Ради 87/404/ЄЕС щодо простих посудин, які працюють під тиском; Директива 97/23/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо загальної безпеки продукції) [2].

Окрім нормативно-правових актів, у Євросоюзі широко застосовуються заходи незаконодавчого характеру (наприклад, кожні п'ять років приймаються програми дій з охорони праці на робочому Місці). Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що забезпечення відповідного й ефективного розвитку системи охорони праці на державному рівні та дійове її втілення на рівні окремих підприємств дає змогу більш ефективно запобігати небезпечним та шкідливим умовам праці, зменшенню травматизму, скороченню нещасних випадків на підприємстві, підвищенню умов праці як безпосередньо на робочому місці, так і створенню ефективної системи поліпшення умов праці в галузі тощо. Процес наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері охорони праці полягає у досягненні на практиці високих європейських стандартів охорони праці із загальним зниженням показників виробничого травматизму та професійних захворювань.

Окрім головної мети політики з охорони праці ЄС, виокремлюють допоміжні цілі:

Ш профілактика соціальних ризиків (стресів, домагань на робочому місці, депресій, роздратування, ризиків, пов'язаних з алкогольною, наркотичною, медикаментозною залежністю);

Ш аналіз нових ризиків чи тих, які виникають із зосередженням на ризиках, пов'язаних із роботою з хімічними, фізичними та біологічними агентами, а також ризиках, пов'язаних із загальним виробничим середовищем (ергономічні, психологічні, соціальні ризики);

Ш урахування змін у формах зайнятості, організації роботи та робочого часу (до найбільш вразливої групи належать працівники з нестандартною чи тимчасовою зайнятістю);

Ш урахування розмірів підприємств (конкретні заходи щодо інформування, підвищення рівня обізнаності, програм попередження ризиків повинні також спрямовуватися на малі та середні підприємства, приватних підприємців, домашніх працівників тощо);

Ш інтенсивна профілактика професійних захворювань (особлива увага приділяється в рамках ЄС вирішенню проблем, пов'язаних з втратою слуху, проблемами опорно-рухового апарату, із захворюваннями, спричиненими роботою з токсичними матеріалами та речовинами);

Ш урахування демографічних змін;

Ш врахування тендерного виміру при здійсненні оцінки ризику, проведенні превентивних заходів та компенсаційних виплат.

2.2 Соціальне партнерство (соціальний діалог) в охороні праці

Соціальне партнерство - система відносин між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, при якій визнаються розбіжності економічних інтересів різних соціальних груп і право кожної з них відстоювати свої інтереси через пошук компромісів, шляхів взаєморозуміння й співробітництва. На практиці соціальне партнерство виступає в якості альтернативи всякій диктатурі класу або особи і є цивілізованим (мирним) методом розв'язання соціальних конфліктів. Метод розв'язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства - компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників шляхом мирних переговорів і взаємних поступок.

Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній основі співпраці органів державної влади, підприємців і профспілок, яка спрямована на погодження інтересів і розв'язання проблем у соціально-трудовій діяльності людей. Головною функцією системи соціального партнерства є недопущення руйнівних страйків та створення умов для динамічного розвитку виробництва і забезпечення належного рівня доходів найманих працівників.

Основою соціального партнерства є принцип співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формі ведення переговорів, укладенні колективних договорів, узгодженні проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень між суб'єктами соціального партнерства на всіх рівнях (національному, регіональному, галузевому та місцевому рівнях).

Соціальне партнерство вирішує наступні питання:

Ш досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості;

Ш створення додаткових робочих місць;

Ш застосування найманої праці з дотриманням вимог техніки безпеки та охорони здоров'я, питання оплати праці, прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати;

Ш забезпечення нормального режиму праці і відпочинку; * забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві. Основними завданнями системи соціального партнерства в Україні можна вважати:

Ш подолання монополії у розподілі створеного продукту, шляхом залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління виробництвом; 4 * підвищення мотивації до праці з метою забезпечення високих кінцевих результатів роботи, що сприятиме зростанню рівня життя в країні; * усунення чинників соціальної напруги у суспільстві і зменшення на цій основі негативних економічних наслідків.



2.3 Національне законодавство в сфері охорони праці

Якщо порівняти вимоги, без сумніву важливої Директиви Ради № 89/391/ЄЕС "Про впровадження заходів для заохочення вдосконалень у сфері безпеки і охорони здоров'я працівників під час роботи" з національними нормами, то можна сказати, що національне законодавство в сфері охорони праці в цілому відповідає їй. В той же час, є певні норми у Директиві Ради № 89/391/ЄЕС, які б хотілося б бачити і у національному законодавстві. Так, Кодекс законів про працю України та Закон України "Про охорону праці" багато б виграли, якщо закріплювали загальні принципи техніки безпеки, які містяться в пункті 2 ст.6 Директиви №89/391/ЄЕС.

З огляду на це вважаємо за доцільне КЗпП України та Закон України "Про охорону праці" доповнити статтею такого змісту: "Роботодавець вживає заходи, необхідні для безпеки і захисту здоров'я працівників, на підставі наступних загальних принципів техніки безпеки:

Ш запобігання ризикам;

Ш оцінка ризиків, яких не можна уникнути;

Ш усунення небезпек у їх джерелах;

Ш врахування людського фактора під час роботи, особливо, при облаштуванні робочих місць, виборі засобів праці, робочих і технологічних процесів, передусім, з точки зору полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому машиною, а також послаблення її шкідливого впливу на здоров'я;

Ш адаптування до технічного прогресу;

Ш виключення або зменшення небезпек;

Ш планування запобігання небезпекам з урахуванням стану техніки, організації праці, умов праці, соціальних відносин і впливу навколишнього середовища на робочому місці;

Ш надання пріоритету колективним захисним заходам над індивідуальними захисними заходами;

Ш належний інструктаж працівників".

Директиви №89/391/ЄЕС, щодо здійснення необхідних заходів з тим, щоб роботодавці працівників інших підприємств, залучених до роботи на його підприємстві або виробництві одержували призначену для них інформацію стосовно: загроз для безпеки і здоров'я, а також захисних та запобіжних заходів на підприємстві або виробництві в цілому, а також для кожного робочого місця або виду робіт; чисельності працівників для надання першої допомоги, боротьби з пожежею і евакуювання працівників, їх підготовки та обладнання, що є в їх розпорядженні.

Вимоги інших вищезазначених директив Європейського Союзу певним чином враховані національним законодавством в сфері охорони праці.

В той же час, в національному законодавстві відсутній комплексний нормативно-правовий акт, який би комплексно регламентував питання висвітлені у Директиві Ради № 89/654/ЄЕС "Про мінімальні вимоги щодо безпеки і охорони здоров'я в робочих зонах" від 30 листопада 1989 р. Нагадаємо, що вказана директива закріплює обов'язки роботодавця щодо забезпечення безпеки і захисту здоров'я в робочих зонах, встановлює мінімальні приписи щодо безпеки і захисту здоров'я для робочих зон, що використовуються вперше та мінімальні приписи щодо безпеки і захисту здоров'я для робочих зон, що вже використовуються.

Крім цього сьогодні в Україні застосування знаків безпеки регулюється ще нормами Державного стандарту СРСР (ДОСТ 12.4.026-76. ССБТ. "Кольори сигнальні та знаки безпеки"), який не в усьому відповідає Директиві Ради № 9258ЄЕС "Про мінімум вимог до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці" від 24 червня 1992р. Так, п.3.13 "Вказівні знаки" ДОСТу 12.4.026-76. ССБТ закріплює, що ці знаки призначені для вказівки місцезнаходження різних об'єктів і пристроїв, пунктів медичної допомоги, питних пунктів, пожежних постів, пожежних кранів, гідрантів, вогнегасників, пунктів повідомлення про пожежу, складів, майстерень та встановлює такі основні характеристики цих знаків: синій прямокутник, окантований білою каймою по контуру. У той же час п.3.4 "Знаки аварійних маршрутів або першої допомоги" та 3.5 "Знаки для боротьби з пожежею" Директиви Ради № 9258ЄЕС встановлюють у першому випадку такі основні характеристики знаків: прямокутна або квадратна форма, біла піктограма на зеленому фоні, а в іншому - прямокутна або квадратна форма, біла піктограма на червоному фоні.

З огляду на це вважаємо за необхідне розробити комплексний нормативно-правовий акт, який би встановлював мінімальні норми щодо безпеки і охорони здоров'я у робочих зонах та відповідав би Директиві Ради № 89/654/ЄЕС. Крім цього існує необхідність у розробці на основі Директиви Ради № 9258ЄЕС національного нормативно-правового акту, який би закріплював вимоги до забезпечення знаків безпеки й/або гігієни праці.



Висновки

Важливим напрямком діяльності України на сьогоднішньому етапі є адаптація національного законодавства до законодавства Європейського Союзу. Особливе значення ця діяльність набуває в сфері законодавства про охорону праці.

Покращення національної системи соціально-трудових відносин та соціальної політики шляхом застосування європейських стандартів у сфері охорони праці дасть змогу сформувати відносини з працівниками на засадах соціальної відповідальності, створити гідні умови праці, забезпечити соціальний захист працівників та їх сімей. В свою чергу це позитивно вплине на ефективність роботи підприємств та їх фінансові результати діяльності, а відтак буде сприяти економічному зростанню країни, її просуванню вперед на шляху до європейської інтеграції та виходу країни на рівень високорозвинених держав.

Проведено порівняльний аналіз систем управління охороною праці зарубіжних країн. Кількість нещасних випадків та професійної захворюваності є основним компонентом, який показує ефективність функціонування системи управління охороною праці на виробництві. В основі підходу до визначення цілей модернізації системи управління охороною праці в промислово розвинених країнах лежить розуміння того, що жодне підприємство не може обмежуватися турботою про виробництво товарів або послуг, не турбуючись про умови безпеки праці, здоров'я і благополуччя своїх працівників. І це відбувається не тільки через гуманні міркування, але також через розуміння прямого або непрямого впливу умов праці на ефективне функціонування працівників. Аналіз організації роботи з охорони праці на рівні підприємств свідчить про те, що вона складається на базі спільних зусиль адміністрації та працюючих. У розвинених країнах відповідальність за законом за створення безпечних умов праці лежать на керівнику, який видає накази, організовує і контролює всю діяльність на підприємстві, в тому числі і з охорони праці. Керівник делегує свої владні повноваження з питань охорони праці конкретній особі з управлінського персоналу, який повинен організовувати роботу з охорони праці. Крім того, створюються спеціальні служби безпеки та гігієни праці.

...