Сучасна українська література

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

Сучасна українська література

Вступ

Сучасна українська література (часто скорочується як сучукрліт або укрсучліт) -- українська література останніх десятиліть, створена сучасними українськими письменниками. Термін «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще у роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986)[1].

В результаті більшої свободи, відкритості українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література здебільшого відрізняється від радянської зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (прийоми постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, використання суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, але й своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.

Відомі сучасні українські поети -- Юрій Андрухович, Петро Мідянка, Олег Лишега, Кость Москалець, Василь Герасим'юк, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Андрій Бондар, Ігор Павлюк, Володимир Цибулько, Остап Сливинський, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Павло Коробчук, Богдана Матіяш, Ірина Шувалова.

Провідні прозаїки, крім Андруховича, Забужко і Жадана, -- Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Юрій Винничук, Олесь Ульяненко, Наталка Сняданко, Євгенія Кононенко, Ірена Карпа, Любко Дереш, Таня Малярчук, Анатолій Дністровий, Михайло Бриних, Світлана Поваляєва.

Серед есеїстів відомі передовсім Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Василь Махно, Олександр Бойченко, Анатолій Дністровий, Микола Рябчук, Віталій Жежера, Андрій Бондар, Юрко Прохасько.

Історія сучасної літератури України

Деякі письменники ще за часів СРСР не писали у соцреалістичному стилі. Такою була проза Валерія Шевчука та авторів «химерної прози» (В. Земляк та В. Дрозд). В час СРСР існували також інші андерґаундні літературні напрямки, які стали основою для виникнення сучасної літератури, такі як «київська іронічна школа» (В. Діброва, Б. Жолдак, Л. Подерев'янський), які вважаються попередниками українського постмодерну[2]. Серед авторів старшого покоління Юрій Покальчук (1941-2008) позиціонував себе як сучасний за своєю стилістикою письменник.

Цензурний тиск на українських літераторів в СРСР зменшився із політикою Перебудови. Це дозволило письменникам звернутися до стилістичних прийомів та тем, які раніше були забороненими для публікації. Від цього часу відбувалася ревізія популістичного соцреалістичного канону української літератури разом з поверненням імен письменників часів Розстріляного Відродження, діаспори, а також творів, які не могли бути надруковані за радянських часів. Також сама роль письменника у суспільстві, якому, як в офіційному соцреалізмі, так і в середовищі в значній мірі опозиційних шестидесятників, надавалася особлива виховна функція, зазнала серйозного перегляду. Письменники-постмодерністи (передовсім група «Бу-Ба-Бу») цілеспрямовано руйнували міф про українського письменника-героя-страждальця. Місце патетики зайняли іронія та пародія.

Тамара Гундорова виділяє дві фази в літературному процесі 1990-х років.[3] На початку 1990-х років вільна літературна діяльність була способом вираження набутої свободи і автори намагалися творити відроджену національну літературу. З другої половини десятиліття розвинулися численні різноманітні літературні напрямки, причому література стала набувати все більше дидактичного характеру.

В перше десятиліття незалежності України Гундорова виділяє три літературні покоління[4]. Перше покоління складають шістдесятники та їхнє коло (Л. Костенко, В. Шевчук, Д. Павличко, І. Драч, Ю. Мушкетик, В. Дрозд, В. Яворівський). Багато представників цього соціально активного покоління інтегрувалися у владні структири, стали членами комітетів державних премій. Друге покоління вісімдесятників це письменники, які почали публікуватися за умов уже послабленої цензури (І. Римарук, В. Герасим'юк, О. Забужко, Л. Таран, Н. Білоцерківець, Ю. Андрухович, К. Москалець, В. Неборак) було менш соціально ангажованим і мало тенденцію до іронічного та меланхолійного ставлення до життя. Антологія творів цих письменників під назвою «Вісімдесятники» вийшла в 1990 році. Третє покоління представляє письменників дев'яностих років (С. Жадан, І. Андрусяк, Т. Прохасько, М. Кияновська). Це покоління вже не було концентроване на вивільненні від цензури і розвинуло велику кількість різноманітних стилістичних напрямків.

Одним із перших принципово нових явищ в українській літературі кінця ХХ століття було літературне об'єднання Бу-Ба-Бу (Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олександр Ірванець), створене 1987 року. Ці письменники цілеспрямовано займалися деструкцією образу серйозного популістського українського письменника (наприклад, роман «Рекреації» Ю. Андруховича). Особливо впливовою була творчість Юрія Андруховича, присутність якого в Івано-Франківську в значній мірі призвела до виникнення Станіславського феномену і разом з ним групи письменників-постмодерністів таких як Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Г. Петросаняк та М. Микицей. Слідом за Бу-Ба-Бу письменниками 1990-х та 2000-х років було утворено численні інші літературні групи такі як ММЮННА ТУГА, Музейний провулок, 8, Пропала грамота, Нова деґенерація, Червона Фіра, Творча асоціація «500», Західний вітер, Пси святого Юра, Орден Чину Ідіотів, Друзі Еліота та інші.

Серед значних значних поетичних книг кінця вісімдесятих-початку дев'яностих років: «Ікар на метеликових крилах» (1990) Василя Голобородька, «Прогулянка одинцем» (1990) Миколи Воробйова та «Диригент останньої свічки» (1990) Оксани Забужко[5]. Значною подією в українському літературному житті була публікація роману Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» (1996), який став бестселером та витримав десять перевидань. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників.

Оскільки розвиток літератури після звільнення від офіційних заборон часто йшов шляхом провокації по відношенню до унаслідуваного від СРСР істеблішменту, виникали різні конфліктні ситуації між представниками поколінь. В 1997 році була утворена Асоціація українських письменників у результаті протесту низки письменників проти застарілих принципів Спілки письменників України.

Твори сучасних поетів і прозаїків видавалися у численних антологіях: Мала українська енциклопедія актуальної літератури, Іменник, 100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки, Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років та ін.

Володимир Цибулько

Біографія

Володимир Цибулько - поет, перекладач, есеїст і політичний діяч.

Народився 27 травня 1964 року на Черкащині в селі Хмільна.



Студіював філологію у Київському та Латвійському університетах. Згодом географія його подорожувань поважно розширюється: Німеччина, Польща, Югославія, Америка тощо. Із плином часу виростає до справжнього літературного метра, своєю поставою та мовленням все більше виборюючи простору в елітарній та субкультурі.

З виголошенням скандальної промови на спілчанському пленумі (1992) та ставши Президентом Асоціації «Нова література», стає цілковито виразником нової мистецької доктрини, що пориває із зужитою естетикою.

Його публікації (книжки поезій "Ключ" (1988), "Хвіст ящірки" (1991), "Піраміда" 1992, "Ангели і тексти" 1996, "Ангел супраціву" (1997, білорус.), "Ангел в піраміді" (2002, укр. і анґл. мовами), "Майн кайф" 2000, "Вибране, вирване, вигране, випране..." (2003), "Книга застережень" (2003), Пісенник (2005), поезія та есеїстика у пресі), а також мистецькі акції ( В. Цибулько - один з організаторів і режисерів Всеукраїнського фестивалю "Червона Рута", фестивалю поезії "Золотий гомін" (1990, Київ), фестивалю "Вивих" (1990, 1992, Львів), фестивалю "Вітер зі Сходу" (1992, 1993, Донецьк), Національна філармонія, 2000, акції "Музиканти проти алкоголізму та наркоманії" та ін. З 1994 р. проходить авторська щорічна груднева акція, з 2005 р. - фестиваль "Кобзар forever" ) спричиняються до утворення такого літературного середовища, що, зі слів самого Володимира Цибулька, неминуче цуратиметься старих спілчанських структур. Гіпертекстуальне філософічне мовлення Цибулька включає весь обсяг світового культурного набутку, також і естетичний корпус новітніх українських мислителів. Пісні на його тексти є загальновживані у середовищі української молоді, що саме з себе вистановляє поскрибовану українську культуру на рівень східної традиції: поетичний рядок робиться складовою загальнокультурного поступу.

Володимир Цибулько до останнього часу був радником Віктора Ющенка, ставши ним не в останні дні перед очевидною перемогою, а пройшовши з Президентом багаторічним маршем. Однак навіть у ті дні пан Цибулько залишався таким же іронічним і веселим, у кожному своєму публічному виступі наче підтвержуючи тезу, що надмірна серйозність - справа обмежених людей.



7 липня 2005 року на основі постанови Верховної Ради України про дострокове припинення повноважень народного депутата України Віктора Пинзеника, обраного 31 березня 2002 року по одномандатному загальнодержавному округу від виборчого блоку політичних партій “Блок Віктора Ющенка «Наша Україна»” і постанови ЦВК від 8 липня 2005 року про визнання обраним народним депутатом України по одномандатному загальнодержавному округу Володимира Цибулька, і, враховуючи результати виборів народних депутатів України, внесені у відповідний протокол ЦВК від 15 квітня 2002 року “Про результати виборів народних депутатів України по одномандатному загальнодержавному округу від 31 березня 2002р.”, ЦВК зареєструвала Володимира Цибулька народним депутатом України. 6 вересня 2005 року на 8-й сесії Верховної Ради він прийняв депутатські повноваження і вступив до фракції Української народної партії, членство в якій припинив 14.12.2005.

Одружений, має двох дітей.



Творча діяльність

Здобув популярність після виголошення скандальної промови на пленумі Спілки письменників України (1992). Невдовзі став президентом Асоціації «Нова література».

З 1994 р. проходить авторська щорічна груднева акція, з 2005 р. -- фестиваль «Кобзар forever».

Гіпертекстуальне філософічне мовлення Цибулька включає весь обсяг світового культурного набутку, також і естетичний корпус новітніх українських мислителів.[Джерело?] Пісні на його тексти є загальновживані у середовищі української молоді.

Один із відомих організаторів і режисерів мистецьких акцій:

Всеукраїнський фестиваль «Червона Рута»

Фестиваль поезії «Золотий гомін» (1990, Київ)

Фестиваль «Вивих» (1990, 1992, Львів)

Фестиваль «Вітер зі Сходу» (1992, 1993, Донецьк)

Акція «Музиканти проти алкоголізму та наркоманії» (2000)

Збірки поезій :

1988 -- Ключ

1991 -- Хвіст ящірки

1992 -- Піраміда

1996 -- Ангели і тексти

1997 -- Ангел супраціву (білорус.)

2002 -- Ангел в піраміді (укр. і анґл. мовами)

2000 -- Майн кайф

2003 -- Вибране, вирване, вигране, випране…

2003 -- Книга застережень

Політична діяльність

Тривалий час був радником Віктора Ющенка.

7 липня 2005 року на підставі постанови Верховної Ради України про дострокове припинення повноважень народного депутата України Віктора Пинзеника і постанови ЦВК від 8 липня 2005 року про визнання обраним народним депутатом України по одномандатному загальнодержавному округу Володимира Цибулька, і, враховуючи результати виборів народних депутатів України, внесені у відповідний протокол ЦВК від 15 квітня 2002 року «Про результати виборів народних депутатів України по одномандатному загальнодержавному округу від 31 березня 2002 р.», ЦВК зареєструвала Володимира Цибулька народним депутатом України.

6 вересня 2005 року на 8-й сесії Верховної Ради він прийняв депутатські повноваження і вступив до фракції Української народної партії, членство в якій припинив 14 грудня 2005 р., перейшовши до фракції «Наша Україна».

Неборак Віктор Володимирович

сучасна українська література письменник

Вімктор Володиммирович Неборамк (*9 травня 1961) -- поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, есеїст.

Живе і працює у Львові.

Учасник літугрупування Бу-Ба-Бу, майстерні «Пси святого Юра».

Автор поетичних збірок «Бурштиновий час» (1987), «Літаюча голова» (1990), «Alter Ego» (1993), «Розмова зі слугою» (1994), «Епос про тридцять п'яту хату» (1999), незавершеного роману «Пан Базьо та решта».

Неборак був, як сам зазначає в автобіографії, «рецитатором власних текстів, продюсером поезо-химеро-рокдійств, концептуалістом кількох фестивалів і рушень». Микола Рябчук вважає, що «поетичний карнавал Віктора Неборака -- це ще й добре організований спектакль, з прекрасною режисурою… з питанням з-поміж питань у кінці, в останньому вагоні карнавальної кавалькади, питанням, заради якого, можливо, й розігрується все це дійство». (Вітчизна, 10'89).

З середини 1990-х років найпомітнішим з літературних проектів В.Неборака є «Третє тисячоліття» -- серія літературних вечорів у Львові, до участі в яких запрошуються «письменники наживо», а сам автор проекту поєднує організаційно-продюсерські функції з функціями ведучого і співрозмовника.

Аналіз творчості

Поетичну творчість Віктора Неборака переважно розглядають у ширшому контексті літературного угруповання Бу-Ба-Бу, куди, крім нього, належать також Юрій Андрухович та Олександр Ірванець. І справді, Неборак є одним із співзасновників цього угруповання, творцем самої його назви (абревіатура від запропонованої Андруховичем тріади «бурлеск -- балаган -- буфонада»), а в пародійно-іронічній бубабістській ієрархії Неборак носить звання Прокуратора.

Проте, як і кожна видатна літературна особистість, Неборак не завжди вкладається у виключно бубабістські стилістичні межі. Можна говорити про частково «перед-бубабістського» Неборака (збірка поезій «Бурштиновий час», 1987) -- поета швидше романтичного, іноді навіть сентиментального, водночас уже із виразним іронічно-сміховим первнем і не менш виразним урбаністичним світовідчуттям. Уже з ранніх поетичних декларацій починаючи, одним із головних героїв Неборакової творчості стає його рідне місто Львів. З роками ця тенденція аж ніяк не ослабла, навпаки -- стале і часте звертання Неборака до суто львівських тем і образів набуло ознак послідовної програмовості й навіть деякої нарочитості.

Своєрідним апоґеєм Неборакового бубабізму стала збірка поезій «Літаюча голова» (1990) -- напрочуд вітальна й поліфонічна «книжка-карнавал», у якій повною мірою розкриваються і щасливо поєднуються раблезіансько-ренесансовий світогляд автора і високотехнічна, часом навіть віртуозна манера віршування. Саме з моменту виходу «Літаючої голови» в українській літературній критиці починають говорити про постмодернізм і необароко. Особливої уваги, крім того, заслуговує концепційне засвоєння і переосмислення автором «Літаючої голови» тематичних площин і знаків масової молодіжної культури (сфера рок-музики, шоу-бізнесу, молодіжної моди, сленґові вкраплення в лексиці тощо).

Втім, паралельно із «Літаючою головою» писалася цілком не схожа стилістично збірка «Alter ego» (1993) -- книжка переважно верліброва, за жанром лірико-медитативна, з претензією на екзистенційно-філософські узагальнення щодо «підвалин буття». Звичний для більшості читачів-шанувальників Неборак лише іноді впізнається з її сторінок завдяки черговому сплескові блискучої самоіронії, як наприклад, у вірші «Вечеря».

Збірка «Розмова зі слугою» (1994), задумана як своєрідне продовження карнавалу «Літаючої голови» на новому щаблі, в той же час засигналізувала досить поважні зміни в авторовому світовідчутті. За всієї зовнішньої грайливості й версифікаторської вишуканості (саме художньо-технічне оформлення збірки вирішувалось як елемент гри -- зовні це мало бути щось на кшталт інтимного й писаного від руки зшитка) вона передусім свідчить про відчутне посерйознішання і поступове навернення автора до традиційно-консервативних, іноді навіть фундаменталістських вартостей.

Остаточно нова Неборакова поетична якість засвідчена у найостаннішій на сьогодні збірці «Епос про тридцять п'яту хату» (1999). Як задекларовано вже в анотації, ключовою для неї є «проблема вкорінення, відшукування екзистенціальних цінностей у межах малої батьківщини». Для «Епосу» характерне унаочнення принаймні кількох Неборакових творчих метаморфоз. Іронічність переросла в проповідництво, часом саркастичне, карнавальна поліфонія -- у різного роду звернення, послання, листи та інші, сповнені риторики, відверто монологічні форми; богемно-легковажне, святкове сприймання життя -- в переконане відстоювання традиційно християнських родинно-побутових основ.

Окремої розмови вартують експерименти Неборака з рок-музикою, здійснювані у першій половині 90-х років (аудіокасета «Неборок», 1995), а також його довготривалі проекти «Реберітація» та «Третє тисячоліття», які відчутно вплинули на формування в сучасному Львові нового мистецько-літературного середовища.

Твори

Бурштиновий час: Поезії. -- Львів: Каменяр, 1987.

Літаюча голова: Вірші. -- К.: Молодь, 1990.

Alter Еgo: Поезії 1980 -- 1990 років. -- К.: Український письменник, 1993.

Розмова зі слугою. -- Івано-Франківськ, 1994.

Доповнена біографія // БУ-БА-БУ. Т.в.о. /…/ри. -- Львів: Каменяр, 1995.

Повернення в Леополіс. -- Львів: Класика, 1998.

Епос про тридцять п'яту хату. -- Львів: Аз-Арт, 1999.

ЛІТОСТРОТОН (книга зібраного). -- Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2001. -- 504 с.

Введення у Бу-Ба-Бу (Есеїстика, хронопис кінця тисячоліття). -- Львів: Класика, 2001. -- 256 с.

Перечитана «Енеїда» (спроба сенсового прочитання «Енеїди» Івана Котляревського на тлі зіставлення її з «Енеїдою» Вергілія). -- Львів: ЛВІЛШ -- Астрон, 2001. -- 282 с.

«Літаюча голова» та інші вірші :: The Flying Head And Other Poems by Viktor Neborak. -- Львів: Срібне слово, 2005. -- 304 с.

Повторення історій. -- К.: Факт, 2005.

Базилевс. Нововіднайдені розділи Львівської Книги Переміщень, переписаної 2005 року. -- Львів: Срібне слово, 2006. -- 192 с.

А. Г. та інші речі (есейчики, популярна критика, дискурс). -- Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007. -- 300 с.

Вірші з вулиці Виговського. -- Львів: Срібне слово, 2009. -- 116 с.

Повільне читання. -- ЛВІЛШ, 2010.

Размещено на Allbest.ru

...