Біографія Л.М. Вишеславського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Леонід Миколайович Вишеславський - видатний радянський і український поет, який писав твори російською й українською мовами, літературознавець, перекладач, педагог. За весь час творчої діяльності видав понад 60 книг віршів, прози та перекладів.

Твори Вишеславського перекладалися українською, польською, німецькою, французською та іншими мовами. Його виступи неодноразово транслювалися по радіо і телебаченню. Він мав прихильників і друзів у багатьох містах країни та за її межами.

Народився 18 березня 1914 року в Миколаєві, у родині Вишеславського Миколи Дмитровича (1888-1979), інженера, та Платонової Клеопатри Харлампіївни (1892-1939). Дитинство провів у родині дідуся з боку матері. Богословське середовище, яке оточувало майбутнього поета,а також та сума знань, яку передавали близькі родичі, обізнані у різних галузях знань і мистецтві, мали значний вплив на його світогляд. Після розлучення батьків у 1922 році вітчимом Леоніда став двоюрідний брат матері Леонід Гаврилович Платонов. У роки громадянської війни вони перебували у селі Павлівка (на Слобожанщині), де молодий Вишеславський (по-сімейному Люсік) пішов до школи, а його дідусь отець Харлампій там правив службу у церві. В одинадцять років поет написав перший вірш - "Природа" під враженням перебування влітку на Карадагській біостанції. На той час біостанція була справжнім центром світу науки, де Л. Вишеславський познайомився з геологами, біологами, астрономами, фізиками, чому згодом присвятив вірш "Мамин Крим".

1930 року Л. Вишеславський закінчив школу і пішов працювати на ХЕМЗ (Харківський електро-механічний завод), далі вчився на робфаці при Електротехтічному інституті. Водночас все більше захоплювався поезією, заприятелював з молодим поетом В. Луговським, займався у художній школі, відвідував літературну студію ім. Елана Блакитного, слухав усі виступи поетів-футуристів. Особливо шанував Маяковського, а його смерть пережив як особисте горе (багато років потому написав про нього літературознавчі дослідження, видані книгами). Перші вірші надрукував у 1931 у харківському журналі "Красное слово" та у московському журналі "Молодая гвардия". Через рік, у 1932, вперше виступив перед аудиторією на поетичному вечері ударників, покликаних до літератури.

1933 - закінчив робфак і вступив до Харківського електротехнічного інституту, а потім перейшов на біологічний факультет Харківського університету. Під час студентської практики у колгоспі, побачивши напівмертвих від голоду селян був вражений , і написав вірша «Где-то на Украине…» про трагедію голодомору (через заборону цієї теми надрукував у 1968 у книзі «Садовник»). У наступні роки Л. Вишеславський нерідко звертався до цієї теми у своїх спогадах і творах.

У 1935 перевівся на філологічний факультет Харківського університету. Після зміни столиці Української республіки з Харкова на Київ, частина університету, а саме філологічний факультет, перевели до Києва. Там поет закохався у однокурсницю. Тож у 1936 він одружився з Агнесою Костянтинівною Балтага (1905-1991), з якою вони прожили у любові й злагоді все життя. Своїй обраниці, яка через три роки народила доньку Ірину, поет присвятив чимало надхненних рядків своєї любовної лірики. Перебуваючи на Азовському морі поблизу Мелітополя він написав чудові вірші "Огни Геническа" та "Лядумег". Незабаром Л. Вишеславський, за рекомендацією письменника О. Копиленко, отримав від Спілки письменників кімнату в київському будинку, на стіні якого поетові було встановлено після його смерті меморіальну дошку.

Перша збірка поезій Леоніда Вишеславського «Здравствуй, солнце» вийшла в Києві в 1938 році. Поезії Вишеславського схвально оцінили такі відомі літератори, як Павло Тичина та Корній Чуковський.

У 1938 році закінчив філологічний факультет Київського університету.1938-1939 - працював завідувачем відділу літератури у газеті "Юный ленинец". 1939-1941 - викладав літературу у Київському педагогічному інституті. З 1939 року став членом Спілки письменників.

У 1941 пішов добровольцем на фронт у складі групи письменників під керівництвом М. Бажана, отримав призначення до редакції газети дев"ятої армії «Защитник Родины». На фронті познайомився і співробітничав з поетом Михайлом Свєтловим. У 1942 Л. Вишеславський працював у газетах "Чкаловец" та "Советский патриот". Був тяжко поранений і через ускладнення потребував на довге лікування. Повернувся до лав військових кореспондентів навесні 1943 до газети першої гвардійської армії першого Українського фронту "За нашу победу". 1945 - у складі першої гвардійської армії Л. М. Вишеславський пройшов дорогами України, Польщі, Німеччини і закінчив війну у Чехословаччині в Судетах. Був нагороджений багатьма орденами та медалями, отримав звання капітана гвардії. 1946 - Працював у газеті «За нашу Победу», яку перевели в Київ, надрукував книгу віршів «Чайка».

Після демобілізації у 1947 Л.М. Вишеславський викладав теорію літератури у Київському педагогічному інституті Київського університету . Видав збірку оповідань українською мовою.

З 1948 Л.М. Вишеславський став на довгі роки головним редактором журналу "Советская Украина". За його ініціативою журнал було переіменовано у 1963 на «Радуга», в якому він працював на різних посадах та співробітничав до 2002 року.

У 50-х роках Л.М. Вишеславський з поетичними виступами багато подорожував: до Москви, Азербайджау та Грузії, по містах України. Відвідав разом із дружиною Агнесою Фінляндію і Польщу. Відвідав у складі групи київських письменників Европу, міста Франції, Голандії, Італії, Греції, Болгарії, Турції (разом з дружиною і донькою), Багато фотографував. Ця подорож була незвичною для тих років. За поведінкою письменників за кордоном слідкувало КДБ, а Леонід часто відхилявся від наміченої згори програми. Всі несподівані "помилки" він легко переводив на жарти.

У 60-х роках Л.М. Вишеславський активно виступав, друкував книги, понайомився з Давидом Бурлюком. Політ у космос Юрія Гагаріна сприйняв особливо радісно. Для нього це була перемога найсміливіших мрій юності і всього людства. Леонід був впевнений, що між творчістю і польотами у космос існує прямий зв"язок. Він відгукнувся на знаменну подію низкою поетичних збірок, до однієї з яких написав передмову сам космонавт Гагарін.. З кінця 60-х у свої подорожі починав брати онука Гліба. У подальших десятиліттях Л.М. Вишеславський також вів активне творче життя і спілкування із видатними сучасниками.

У березні 1991 тяжко пережив смерть дружини Агнеси Костянтинівни Балтага. В грудні цього ж року схвально привітав зміни у суспільстві - Референдум, що підтвердив незалежність України. Від нього часто можна було почути: "Рух - це життя". Особливо він цінував можливість вільних виступів без обмежень цензури, появу нових періодичних видань, гострих публікацій. Його окрилило відчуття свободи та відкритості кордонів. Разом з тим він з сумом відмічав зубожіння людей, збільшення нужденних, різке розшарування суспільства. Л. Вишеславський вітав незалежність, відродження традицій, зміцнення коренів української культури, одним з яких є мова. Разом з тим вважав, що унікальним багатством України є культурна багатоукладність, взаємозбагачення української, російської та інших культур, що й доводив прикладом своєї творчості.. Так, у вірші присвяченому М. Плав'юку (останньому президенту УНР в екзилі), з яким автора пов'язували дружні стосунки, поет писав:

У селі слобожанськім, на волі,

де життя мого ранній причал,

в дивно-рубленій, пам'ятній школі

я Тарасову мову вивчав.

Пощастило мені, Україно,

у надіями сповнений час

захопити, бодай на хвилину,

твій -- двадцятих років -- ренесанс.

Тільки все було знищено знову,

все невдовзі зійшло нанівець,

та Йогансена і Хвильового

я для себе обрав за взірець.

Як хотілося справжнього слова!

Як ми після пекельних боїв

ту нев'янучу слухали мову,

що лунала, як ангельський спів!

Україна, де сонце і морок,

де жита від села до села,

кров'ю, працею, голодомором,

і дитинства чаруючим колом,

наче Всесвіт, крізь мене пройшла.

Хуртовим, скаженіючим злетом

йшов за роком розбурханий рік...

Називавсь я радянським поетом,

називавсь я російським поетом,

та назвавсь українським навік!

(1998 р.)

поет вишеславський літератор творчий

У 1990-2000-х роках Л. Вишеславський вів літературну студію «Зеркальная гостинная» в Києві, та як і в попередні десятиріччя, підтримував молодих поетів.

До останнього року життя Л. Вишеславський був у вирі громадських і літературних подій, виступав на поетичних вечорах, друкував нові твори. 18 грудня 2002 року відсвяткував із колегами 75-річчя журналу "Радуга". 20 грудня о 21 годині вийшов із залу після урочистого засідання Миколаївського земляцтва, але не дійшов додому. Його було знайдено на околиці Києва, з травмами, без свідомості. 26 грудня 2002 року вночі, у реанімації, о першій годині двадять сім хвилин серце поета зупинилось. Він не прийшов до свідомості, і обставини трагедії залишилися таємницею. Похований Л.М. Вишеславський в Києві на Байковому кладовищі.

Размещено на Allbest.ru