Літературна спадщина Івана Величковського

Размещено на http://allbest.ru/

Іван Величковський (близько 1630 (1651) -- 1701 (1726)) -- український письменник, поет, священик. Іван Величковський належить до майже зовсім невідомих українських письменників кінця XVII і початку XVIII ст.

Дуже мало відомостей про життєвий шлях письменника. Можемо припустити, що на початку 80-х років він належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича. Трохи пізніше, в середині 80-х років, він оселився в Полтаві, де зайняв посаду пресвітера, а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви.

Щодо літературної спадщини Івана Величковського, то в повному обсязі вона не розглядалась ще в нашій науковій літературі. Але більшою мірою нам відомі так звані «Вірші про Дедала», складені у 1687 році на честь гетьмана Самойловича, та збірник дрібних поезій в рукописі Києво-Софіївського собору № 362, який В.М. Перетц назвав «Антологією 1670 - 1680-х років».

Важливіші поетичні досягнення Величковського: польський панегірик «Lucubratiuncula» на пошану Лазаря Барановича і два слов'яноукраїнські збірники, що мають назву «Зегар з полузегарком» і «Млеко» XVII ст., до нашого часу не були предметом наукових досліджень літературознавців.

Всі відомі нам твори Величковського виконані в рисах того своєрідного літературного стилю, який оформився в Європі, зокрема в Польщі, в XVI - XVII ст., в епоху феодально-католицької реакції, і який поширювався в Україні в шляхетських колах і колах вищого духівництва головним чином в другій половині XVII ст. і на початку XVIII ст.

Стиль цей в сучасній науці зветься то «схоластичним» стилем, то стилем «бароко». Характерною його ознакою є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма -- вишукані, штучні метафори, несподівані порівняння, ефектні антитези. Запозичені у ренесансу образи античної міфології та історії займають головне місце у створенні барочних форм.

Засоби прикрашення мови, орнамент використовуються надмірно у добу бароко; змістові надається другорядного значення. Мета мистецтва за часів бароко -- вразити читача, зацікавити його несподіваними стилістичними ефектами. Всі ці ознаки стилю бароко ми можемо простежити в творах Величковського -- «Lucubratiuncula», «Зегар» і «Млеко».

На початку 1680-х років належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича; трохи пізніше, в середині 1680-х років, оселився в Полтаві, де зайняв посадупресвітер(голова релігійної ради християн), а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви. На цій посаді і помер 1701 року.

Яскравий представник стилю бароко в українській поезії. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладач, теоретик фігурного віршування. Усі відомі на сьогодні його твори видано у кн.: Величковський Іван. Твори. К., 1972.

Більшість творів Івана Величковського збереглася у рукописах (зокрема рукописні «книжиці» «Зегар з полузегарком» та «Млеко»), повністю їх було видано лише 1972 року.

Писав здебільшого польською і давньоукраїнською мовою.

Автор перших в українській літературі паліндромів (називав їх раками літеральними).

Про Івана Величковського відомо трохи більше. Він народився близько 1650 р., імовірно, на Чернігівщині, навчався в Києво-Могилянській колегії. Спочатку митець працював у друкарні Л.Барановича в Чернігові, пізніше оселився в Полтаві й служив там священиком. Іван Величковський прославився передусім двома рукописними книжечками: «Зегар з полузегарком» (1690) та «Млеко од овці пастору належне» (1691). Помер поет у 1701 р.

Український поет епохи бароко. Збереглося мало відомостей про цю особистість. Відомо, що деякий час працював у Чернігові в друкарні Л. Барановича, згодом став священиком в Полтаві. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладач. Теоретик фігурного віршування. Най-відоміші твори: «Вірш до Лазаря Барановича» (1683), «Вірш до Івана Самойловича» (1687), збірки «Зегар з полузегарком» (1690), «Млеко» (1691).

Давня література нерозривно пов'язана з церковною тематикою. Будучи пресвітером полтавської Успенської церкви, тобто людиною глибоко релігійною, Іван Величковський, природно, усіма способами намагається увічнити славу Божу, донести і пояснити біблійні істини про спосіб життя: чому потрібно радіти, чого уникати. Церква мата безпосереднє відношення до освіти, а прикладною частиною до шкільних поетик XVII-XVIII ст. було вчення про курйозний вірш, саме такі вірші і є зразком творчості Івана Величковського: з них складаються дві збірки, об'єднані присвятами - складені у славу Діви Марії та адресовані митрополиту Ясинському.

Спільною є тематика творів, але відмінні спосіб віршування та структура книжок. Збірка «Зегар…» (у перекладі з польської - «Годинник») складається з кількох частин. «Зегар» - вірші на кожну з 24 годин доби, в яких автор проводить паралелі між біблійними числами і годинами: Час третій возглашаєт: «Радуйся, невісто, От тройца єдиного родившая чисто».

У «Полузегарку» поділені години дня і ночі. Основна ідея «Минут» - минущість цього світу і вічність царства Божого: кожен отримає, на що заслуговує:

* Минет старчсство* Минет багатство* Минет мученія

У «Квадрантесі» (кожні п'ятнадцять хвилин, на які поділена година) знову проводяться числові паралелі - з цифрою чотири:

* Іоанн, Лука, Марко і Матфей в початку* Чтут бога воплощенна, то и єго матку.

Збірка «Млеко, от овцы пастыру належ-ноє» починається так само із посвяти Марії, а також віршів на герб митрополита В. Ясинського. І якщо у першій збірці автор порівнював зірки, що на тому зображені, місяць і стрілу із виглядом годинника, то у другій проводиться паралель із «млєчной дорогой», що у небі. Вдаючись до пояснення причин, що спонукали його до написання віршів, автор наголошує, що вони створені на зразок іноземних, але у «славу Божу», на той час серед творів «Малої Росії», за словами Величковського, таких віршів не було. Автор нарікає, що написання їх надзвичайно складне і потребує багато часу.

Серед віршів представлені так зване «ехо», в яких останні два склади є ніби луною, відголоском, тобто дублюються, і є водночас відповіддю на поставлене питання:

* Что плачеш, Адаме: земного ли края?* Рая.

Чимала частина збірки відведена різним «Ракам» - «літеральному», «словному», «прекословному», у них відповідно рядки, слова можуть читатися в обох напрямках і виражають при цьому той самий або протилежний зміст. Анна во дар бо имя ми обрадованна. «Єдиногласний» і «єдинопадежний» вірші написані так, що в одному вірші наявні лише однакові голосні або усі слова стоять в одному відмінку:

* Слово полотоносно* Многоплотоносно* У «азбучному» кожне слово починається з наступної літери алфавіту:* Аз Благ Всіх Глубина…

Виражаючи основні ідеї, утверджуючи заповіді, оповідаючи біблійні історії (усі вони так чи інакше пов'язані із образом Діви Маріі), автор подає теоретичне визначення кожної з «поетицьких штучок» і показує їх практично і при цьому виявляє варте наслідування майстерне володіння мовними засобами, майстерне поєднання образності, змісту і форми.

Письменник В. Шевчук відзначав: «Іван Величковський належав до тих митців українського бароко, які не шукали нового змісту, розширюючи його чи подаючи під своїм кутом зору. Він добирав традиційні теми і мав консервативне розуміння канонів високої поезії. Зате велику увагу віддавав формі, виявляючи тут немалу майстерність та винахідливість, складаючи твори коли-не-коли як ребуси, а інколи як поетичні конструкції».

Саме І. Величковського вважають найяскравішим представником української барокової поезії. Його творчості властиві як релігійні, так і світські мотиви, що розкриваються через філософську й морально-повчальну тематику. Прикметною бароковою рисою поезій І. Величковського є тяжіння до контрастів: читач -- поет, життя -- смерть, скупість -- щедрість, гріх -- праведність. Автор широко використовує сюжети й образи з міфології, церковних і світських писань, фольклору, його творам властива афористичність. Майстерно перекладені епіграми (епіграма грец. еpigramma - напис - короткий (часто на два-чотири рядки) сатиричній вірш глузливого змісту, спрямований проти якоїсь особи чи негативного суспільного явища) англійського латиномовного поета Джона Оуена, у яких переважають світські мотиви, уводять читача до казкового світу книги, де людина може впізнати себе у віршах. У них трапляються й біблійні сюжети.

У своїй творчості І. Величковський ставив за мету задовольнити як релігійні, так і світські запити читачів. Розробляючи і суто християнську, і світську тематику, митець закликав до «віри в ділах», причому не тільки в християнських доброчинностях, а й у громадських і культурних справах, захищав ідею рівності всіх людей.

На відміну від багатьох своїх сучасників, І. Величковський більшість творів писав староукраїнською мовою із вкрапленнями церковнослов'янської та розмовної. Проте найбільшою заслугою поета вважається розробка теорії курйозного віршування.

Курйозний (фігурний) вірш

величковський поетика релігійний спадщина

Курйозний вірш (фр. curieux -- допитливий, цікавий) -- це вишуканий поетичний твір, незвичайний за формою, для якого характерне поєднання зорових і слухових елементів, узгоджених зі змістом. Твір, у якому домінує зоровий ефект, називають фігурним (латин. figura -- вид, образ), такий вірш може мати різну графічну форму: трикутник, хрест, зірка, дерево, сокира тощо. Фігурний вірш запровадив ще в античному світі Сіммій Родоський (збереглися його вірші у формі сокири, крил та яйця).

Як було вже зазначено, в українській літературі теоретиком курйозного віршування є Іван Величковський. У книжці «Млеко од овці пастору належне» він розглядає двадцять видів курйозної поезії й ілюструє їх своїми прикладами. Отже, ця книжка -- своєрідний підручник із поетики. До найоригінальніших курйозних віршів належать: вірш-рак, який однаково читався з обох боків; акровірш, у якому зашифровано ім'я автора; вірш, уписаний у геометричну фігуру; вірш-лабіринт.

Аналіз жанрової палітри й поетики релігійної спадщини Івана Величковського довів безперечний вплив на їх формування літературних тенденцій барокової доби. Переконливим свідченням цього є символічність образів, що досягається концентричним, або акафістним, способом організації образного матеріалу, риторизм, динамічність, експресивність викладу, майстерне антитезування. Тісний зв'язок релігійної лірики барокового майстра із Книгою Книг потверджує цифрова символіка, а з агіографічною літературою - перекладна повість. У зображенні образів духовної лірики Іван Величковський прагне збагатити на формальному рівні канонізований текст оригінальними рисами.

Увага барокового автора до суспільного життя, побуту українців у загальнолюдському контексті позначена низкою світських творів, у яких піднято проблеми міцності роду, ролі й місця жінки в подружньому житті. За допомогою порівняльного методу нами встановлено, що, перебуваючи під впливом традиційної церковної упередженості у ставленні до жінки, Іван Величковський, як і Лазар Баранович, Климентій Зіновіїв, виступає за сімейну гармонію, вірність у шлюбі, наявність спільної, об'єднуючої для подружжя мети.

У спектрі морально-етичної лірики Івана Величковського, в основу якої покладено як загальнохристиянські, так і загальнолюдські цінності, найпродуктивнішими є теми істинної відданості Всевишньому, відповідальності за власні вчинки, дотримання Божих заповідей, внутрішньої довершеності людини. Збагаченню поетичного тексту сприяють біблійна символіка, антитези, тавтологічні звороти, мовні експерименти на фонетичному рівні, що, посилюючи експресію, додають дотепності вислову.

Філософська лірика Івана Величковського, виглядаючи цілком органічно в контексті барокової лірики ХVII ст., опрацьовує мотиви гріховності людства, плинності часу, невідворотності смерті. Давньоукраїнським автором новаторські збагачується християнська тематика зразками, присвяченими людині. Поступово відмовляючись від традиційного моралізаторства, Іван Величковський прагне пізнати внутрішній світ людини, її безкінечні можливості, з'ясувати її місце в суспільстві та межі свободи. Іван Величковський дає своє тлумачення щастю й духовному вдосконаленню людства. Окреслено тематичні обрії релігійної, філософської та світської лірики митця. Визнано тісний зв'язок творів Івана Величковського з богослужебною літературою, зокрема акафістами і молитовниками. Охарактеризовано витоки образної системи його творів, що, беручи начало з Античності й збагатившись християнською традицією, становить суто барокове утворення. Укладено словник мови староукраїнського майстра, що, безсумнівно, стане суттєвою допомогою дослідникам давньоукраїнських текстів.

Размещено на Allbest.ru