Високий патріотичний пафос у драмі Леci Українки "Оргія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Факультет української філології

Кафедра теорії та історії української літератури

Наукова стаття

Високий патріотичний пафос у драмі Лесі Українки "Оргія"

Особливу роль у залученні вітчизняної літератури до надбань світового мистецтва відіграла творчість Лесі Українки, котра у своїх художніх пошуках проявляла надзвичайну творчу самостійність. Вона сміливо використовувала так звані "вічні" теми, сюжети, образи з метою привести читача або глядача до широких висновків та узагальнень, що ґрунтуються на глибокому розумінні здобутків і помилок людства протягом багатовікової історії.

Драматичну поему "Оргія", закінчену в березні 1913 р., можна вважати лебединою піснею Лесі Українки.

Тема трагічної долі митця-патріота висвітлюється тут у кількох аспектах. А трагізм життя грецького композитора і музиканта Антея зумовлений насамперед колоніальним становищем його батьківщини, загарбаної римлянами. Звідси - гострота психологічного конфлікту, який рухає дію. Страждання Антея пов'язані із занепадом рідної культури, адже ж її носії заради матеріальних вигод переходять на службу до колонізаторів.

Перший удар Антеєві завдав улюблений учень Хілон. Митець довго не міг зрозуміти, чому Хілон залишає його школу: чи неспроможний заплатити за навчання - тоді вчитель готовий працювати з ним безплатно, чи прагне знайти кращого вчителя. Виявляється ж, що Хілон переходить до латинської школи Мецената, бо не хоче скніти у бідності й невідомості, як Антей, котрий залишився вірним і рідній землі, і її занедбаній культурі. Страшна новина викликала у митця справедливий вибух обурення:

Ти? Ти вступиш

у хор панегіристів? В тую зграю

запроданців, злочинців проти хисту?

О, краще б ти навіки занімів,

позбувся рук, оглух, ніж так упасти!.

Дія продовжує розвиватися ще навальніше, конфлікт між митцем і його оточенням загострюється ще дужче. Мати дорікає Антеєві за те, що, викуповуючи з рабства свою наречену, а тепер уже дружину Нерісу, він залишив без посагу сестру. Та, виявляється, Неріса не така, якою її вимріяв Антей. Її знову тягне в світ оргій, блиску і розкоші, її пригнічує скромний затишок дому чоловіка. мистецтво драма поема патріот

Ще одного удару завдає приятель, скульптор Федон, котрий фігуру Тєрпсіхори, вирізьблену з Неріси, продав Меценатові. Продав у чужі руки, бо римляни-окупанти "дарують славу". Федон вважає, що вчинив мудро, і навіть не намагається виправдатися перед Антеєм: "Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?". Федон вважає, що своїм вчинком він уславлює й рідну Грецію, на що Антей резонно заперечує. Його твір не прославить Елладу, він, навпаки, підноситиме багатий Рим, котрий стягує до себе культурні цінності завойованих країн.

Гострий діалог між митцями виходить за межі естетичної теми, набирає політичного забарвлення. Авторка вдається до обігравання таких деталей, які не залишають місця для двозначного трактування порушених питань. Федон, з першого погляду, оперує правильними сентенціями: "Хто слави не бажає, той не еллін", "Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть","Слава і в полоні все буде славою". Однак патріот Антей висловлює болісну істину, яка спростовувала "аргументи" Федона: переможець тільки тоді хвалитиме невільника, коли той схилиться перед ним до самих ніг "і порох поцілує з-під стіп його" .

Митець важко страждає, бо і Неріса намагається виправдати вчинки скульптора: митцям, мовляв, почестей без допомоги меценатів не дочекатися. До них може прийти тільки посмертна слава, а доки живі, їх ніхто не знає, "кемов вони поховані в могилі". Зрештою, й Неріса, слідом за Хілоном і Федоном, зраджує Антея, з яким щойно одружилася. Розвиток конфлікту ставить митця-патріота в найтрагічніші ситуації, примушує його зробити єдиний у таких умовах правильний вибір.

Друга частина твору підтверджує слушність застережень Антея. Меценат, Прокуратор і Префект, які представляють офіційний Рим у Коринфі, зневажливо ставляться до греків, їхньої історії та культури. Для них не існує навіть грецької мови, а є тільки "іонійський діалект, аттічний". Всупереч очевидній правді Префект хоче "довести", що грецька поезія "таки супроти нашої не встоїть". Він цинічно кидає в очі Антеєві брутальні репліки: мовляв, тільки завдяки Меценатові в Коринфі є кілька "перлів хисту і науки". Навіть дещо гнучкіший, обачливіший Меценат безсоромно заявляє, що "на всяких смітниках" вишукує "коштовні перли", Інакше кажучи, в цій сцені прорвалася зневага завойовників до старовинної країни європейської цивілізації, славнозвісної високої культури.

Дія драматичної поеми, сягнувши в цих сценах кульмінації, стрімко котиться до розв'язки. На оргії з'являється Неріса і, знехтувавши проханням чоловіка, не тільки опиняється в гурті танцівниць, а й безсоромно приймає "почесті" від гостей Мецената. У той момент, коли Префект цинічно запрошує Нерісу сісти біля нього, Антей важкою лірою вбиває свою дружину, а сам задавлюється струною з ліри.

Підтекст твору дуже виразний: Леся Українка правдиво відбила стосунки між імперською Росією й колоніально пригнобленою Україною, викрила політику великодержавного шовінізму в ставленні до культури поневоленого народу, культури давнішої, старшої, багатограннішої, ніж та, що насаджувалася імперією. Облудність ідей завойовників, що особливо виявляється в їхній колоніальній політиці, недвозначно розкривається в одній з реплік Мецената про "дикість" звичок переможених. Фальшиво і нині звучать його слова про необхідність подолати "недовірливість, щоб сполучити в одну родину дві частини люду коринфського - римлян і греків". Звичайно, годі краще схарактеризувати політику російських колонізаторів.

Висновки

Драматичні поеми Лесі Українки - явище феноменальне в українській літературі. За масштабом художнього мислення це явище рідкісне навіть в контексті найвищих досягнень світової літератури.

Головним завданням у своїй драмі Леся Українка поставила побудити народ до самовшанування, зініціювати в читача патріотизм на прикладі Антея, який не хотів продавати свій талан, тим самим захищаючи честь свого гордовитого народу.

Використана література

1. Козак С. Неоромантична концепція слова Лесі Українки // Сучасність.- 1993.- №2.- С. 138-144.

2. Українка Леся. Твори у 5-ти т.- Т.3.- К., 1952.- С.414-469.

3. Турган О. Українська література к. ХІХ-поч. ХХ ст. і античність.- К., 1995.- С. 117-133.

4. Українка Леся. Драматичні поеми. / Упоряд. А. Полотай. - К.: Дніпро, 1983. - 495 с.

5. Українка Леся. Поеми і драми. - К.: Мистецтво, 1980. - 467 с.

Размещено на Allbest.ru