Фольклористична діяльність Михайла Олександровича Максимовича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Реферат

На тему

«Фольклористична діяльність Михайла Олександровича Максимовича»

Михайло Олександрович Максимович (1804-1873) вчений природознавець, історик, фольклорист, письменник

максимович мовознавець етнографія фольклористика

Біографія

Народився на хуторі Тимківщина (тепер с. Богуславець Черкаської області).

Виховувався пiд впливом дядькiв по матерi, Iллi Максимовича, доктора права та фiлософii Харкiвського унiверситету, та Романа Максимовича, викладача грецькоi та римськоi словесностi у Московському унiверситетi.

Початкову освiту здобув у Золотонiському Благовiщенському монастирi, потiм вступив до Новгород-Сiверськоi гiмназii, де почав збирати украiнськi народнi пiснi.

По закiнченнi Новгород-Сiверськоi гiмназii 1819 року вступив на фiлологiчне вiддiлення Московського унiверситету. Провчившись два роки, перейшов на природниче вiддiлення, де вивчав фiзику й математику. 1823 року, залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку.

1833 р. одержав учений ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету. 1834 року виходить його збiрник "Украiнськi народнi пiснi".1834 р. у відкритому тоді Київському університеті Максимович дістав професуру російської словесності й був обраний першим ректором університету (до кінця 1835 р.). З 1835 року у звязку з хворобою йде з посади ректора i залишається професором. Присвячує себе вивченню украiнськоi та росiйськоi iсторii, дослiджує "Слово про Iгорiв похiд", 1837 року публiкує його переклад росiйською мовою.1839 року написав працю "Сказання про Колiiвщину", яку цензура заборонила друкувати. У 1840 року видає перший номер iсторичного альманаху "Киевлянин". У 1843 року публiкує наукову працю "Про Петра Конашевича Сагайдачного". До 1845 року читає лекцii у Киiвському унiверситетi, працює у Киiвськiй археографiчнiй комiсii, де вперше познайомився з Т.Шевченком.Через поганий стан здоров'я пішов 1845 р. у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер.

Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності. Живучи в Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв'язки з Т.Шевченком, П.Гулаком-Артемовським, Є.Гребінкою, М.Костомаровим, М.Щепкіним, А.Міцкевичем та ін. визначними діячами науки й культури. Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств), лише під кінець життя (1871 р.) його обрано членом-кореспондентом Російської Академії Наук з відділу російської мови та словесності.

Доробок Михайло Максимович завдяки рiзнобiчностi свого обдаровання залишив однаково помiтний слiд як у галузi природознавства, ботанiки, хiмii, зоологii, фiзики, якими вiн активно займався у 1823 - 1834 роках, так i в галузях мовознавства, фольклору, етнографii, iсторii, археологii, що iм вiн присвятив пiзнiший перiод своєi дiяльностi аж до останнiх днiв життя.

Його наукові праці в царині природознавства, опубліковані у 1820-х рр. на початку 1830-х рр., не лише стояли на рівні тогочасної науки, але й прокладали для неї методологічні шляхи. Максимович зробив значний внесок у пiдготовку двох великих вiдкриттiв у природознавствi. Ще в раннiх своiх працях вiн висловлював гiпотези, якi пiзнiше було пiдтверджено грунтовними фундаментальними дослiдженнями, - про обмiн речовин i клiтинну будову живих органiзмiв. Важливим вiдкриттям Максимовича були його докази про еволюцiю тваринного свiту, причинами якоi є змiна умов довколишнього середовища.

Вчений стверджував, що методом природознавства як науки є проникнення у внутрiшню суть проблеми, створення стрункоi системи знань. Цi думки, втiленi у найголовнiших природознавчих працях вченого - "Про системи рослинного царства", "Головнi особливостi зоологii, або Наука про тварин", "Книга Наума про великий Божий свiт", на багато рокiв попередили дослiдження Чарльза Дарвiна й поставили Максимовича в ряд фундаторiв вiтчизняноi природознавчоi науки. Наполеглива праця i великi здiбностi сприяли тому, що у 1833 роцi, коли М.Максимовичу було лише 29 рокiв, йому присуджено науковий ступiнь доктора бiологiчних наук i звання ординарного професора.

Як фольклорист. Фольклорні видання Максимовича мали величезний вплив на українську фольклористику (також у Галичині). Вони викликали інтерес до українського фольклору не лише серед інших слов'янських народів (зокрема, росіян, поляків, чехів), а навіть в Англії й Америці. Ще пiд час захисту магiстерськоi дисертацii у 1827 роцi Михайло Максимович пiдготував i видав першу в Росii i Украiнi збiрку "Малоросiйськi пiснi". Передмова Максимовича до видання 1827 р. була «свого роду літературним маніфестом, повним ентузіазму до народної української поезії» (Д.Дорошенко). Пiзнiше дослiдник видав збiрки украiнських народних пiсень у 1834 i 1849 роках. До багатьох пiсень Максимович додавав докладнi iсторичнi коментарi, якi давалиможливiсть глибше зрозумiти iх змiст i водночас життя украiнського народу. Збiркам Максимовича дав високу оцiнку М.Гоголь. О.Пушкiн використав iх у своiй поемi "Полтава". Iван Франко пiдкреслював, що видання Максимовича мали великий вплив на формування патрiотизму в багатьох передових людей Украiни. А росiйський композитор О.Алябїєв, з яким М.Максимович був у дружнiх стосунках, поклав на музику 25 пiсень iз збiрки "Малоросiйськi пiснi". Фольклорні видання Максимовича мали величезний вплив на українську фольклористику (також у Галичині). Вони викликали інтерес до українського фольклору не лише серед інших слов'янських народів (зокрема, росіян, поляків, чехів), а навіть в Англії й Америці.

Як мовознавець Фундаментальна праця Максимовича "Днi i мiсяцi украiнського селянина", статтi "Що таке думи" та "Замiтки про побутовi пiснi" стали першоосновою етнографii як науки. На прикладi збiрок украiнських пiсень та iнших своiх дослiджень Максимович показав, що народне мистецтво є найвищим типом мистецтва, воно є взiрцем для письменства та iнших видiв творчостi. Украiнський народ є володарем такоi культури, яку можна поставити врiвень з кращими взiрцями народноi культури Європи.Максимович опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов (1838, 1845 і 1850), у яких широко користувався даними з української мови. У дискусії з М. Погодіним і П. Лавровським М. обстоював «старобытность» української мови. Максимович був автором етимологічного правопису. Багато рокiв Максимович присвятив вивченню "Слова про Iгорiв похiд", написавши про цю памятку сiм праць, що не втратили свого значення й нинi. В украiнськiй лiтературi вiн вперше здiйснив переклад "Слова" на украiнську мову, показавши ii сучасникам як памятку власне украiнськоi мови. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток Київської Русі -- «Руської Правди», «Повісті минулих літ». Був автором праці «История древней русской словесности» (1839 р.), про козацькі літописи, зокрема Грабянки тощо. Крім того, Максимович перекладав псалми українською мовою та написав низку віршів, у тому числі «Ой, як дуже за тобою тужила Вкраїна», присвячений Т.Шевченкові.

В історичних (як і в фольклорно-етнографічних) творах Максимович був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності. Він обстоював генетичний зв'язок між княжою та козацько-гетьманською добами в історії України, яким він присвятив багато розвідок, статей, критичних заміток про джерела, літературу тощо. У статті «О мнимом запустении Украины» (1857 р.) та «Письмах» до М. Погодіна, Максимович довів безпідставність його гіпотези про «великоруське» населення Київщини за княжої доби. Численні праці Максимовича з історії княжої України, Києва та його пам'яток (зокрема, «Очерк Киева», 1847; «Письма о Киеве к М.Погодину», 1871 та ін.), з історії козаччини, гетьманщини й гайдамаччини (розвідки про гетьмана П. Сагайдачного, «История письма о казаках приднепровских», 1863 - 1865), «Письма о Б. Хмельницком», 1859, «Бубновская сотня», 1848 - 1849, про Гайдамаччину й Коліївщину тощо, мали особливе значення для дальшого розвитку української історіографії. В 1830-1834 рр. видав три випуски альманаху «Денница». В 1840 і 1841 у Києві та в 1850 у Москві видав історичний альманах «Киевлянин». У 1859 р. та у 1864 р. у Москві видав альманах «Украинец». Вiн уперше показав роль Петра Могили в будiвництвi украiнськоi культури, розповiв про iсторiю створення багатьох киiвських памяток, зокрема Трьохсвятительськоi, Воздвиженськоi, Iоаннiвськоi церков, Хрещатика, Золотих ворiт, мiських валiв, узвозiв. Обороняючи рiдну культуру вiд нападок iмперських науковцiв, вiн у листах до князя Вяземського знову рiшуче виступає проти панславiзму з росiйським обличчям, а фактично проти русифiкацii украiнськоi культури, iгнорування украiнськоi мови як мови великого окремого народу. Вiн стверджував, що українська мова виникла ще в часи Киiвськоi Русi, ранiше за росiйську. Максимович своiм прикладом запалив багатьох на збирання й дослiдження украiнськоi старовини. Внаслiдок численних подорожей по Украiнi вiн створив новаторськi для того часу працi "Украiнськi стрiли стародавнiх часiв, що були зiбранi понад Днiпром бiля Михайловоi гори", "Про предмети давнини, що були переданi автором у музей Московського археологiчного товариства", "Археологiчнi записки про Киiв та його околицi", що започаткували украiнську археологiчну науку. Михайло Максимович як людина енциклопедичних знань та широких iнтересiв головне завдання ученого iсторика й археолога вбачав не у самодостатньому збираннi скарбiв для поповнення музеiв чи приватних колекцiй можновладцiв, а в поширеннi знань серед народних мас, у вихованнi поваги до рiдноi iсторii та культури.

Як визначний учений, громадський дiяч, педагог i просвiтитель, вiн був одним iз зачинателiв боротьби за культурний розвиток украiнського народу.

Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу («Украинские стрелы древнейших времен», 1868).

Размещено на Allbest.ru