Образ міста у новелах О. Генрі (за збірками "Голос великого міста", "Ділові люди")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра світової літератури

ОБРАЗ МІСТА У НОВЕЛАХ О. ГЕНРІ

( за збірками « Голос великого міста », « Ділові люди »)

Курсова робота

студентки групи

ІННа-31

факультету іноземних мов

Дудок О. М.

Науковий керівник :

асистент

Кушнір І. Б.

Львів 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. О.ГЕНРІ - « НЕВИПРАВНИЙ РОМАНТИК » АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ

РОЗДІЛ 2. ОБРАЗ КАПІТАЛІСТИЧНОГО МІСТА У НОВЕЛАХ О.ГЕНРІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

О. Генрі (Уільям Сідні Портер) - видатний сатирик кінця ХІХ - початку ХХ століття. Його ім'я стоїть в одному ряду з талановитими майстрами новели - Е.По, В. Ірвінгом, А. Чеховим. Але О. Генрі - це особлива сторінка в історії американської та світової літератури. Письменник вперше наблизив повсякденне життя до читачів, показавши, що люди, як актори у театрі, залежать від великого режисера - долі, і що, коли вони нарешті знімають свої маски, їм відкриваються високі духовні цінності та справжній смисл буття.

Відомий американський літературознавець Г. Бейте казав: « … О.Генрі мав чимало тих якостей, якими має бути наділений справжній великий письменник ... Він ніколи не втомлювався цікавитися людьми і йому завжди вдавалося робити людей щасливими … » [13; с.24].

Як зазначає В.Урнов : « … Лавровый венок, который должен был бы увенчать его чело при жизни, превратился в герлянду на его могиле… Будем надеяться, что приближается время, когда весь мир английского языка признает О. Генри одним из великих мастеров современной литературы … » [ 11; с. 235].

Актуальність роботи досить значна, адже О. Генрі - один із найпопулярніших американських новелістів початку XX ст. Письменник-гуморист і митець поетичного світовідчуття, чутливий та іронічний, він був надзвичайно уважним до прикмет реального буття Америки своєї доби і створив власний романтичний міф про “маленького американця”. О. Генрі - добрий талант, який у своїх коротких динамічних новелах дарує людям віру у щасливе майбутнє, сповнене любов'ю та щастям.

О.Генрі можна було б назвати своєрідним запізнілим романтиком, американським казкарем XX століття, але природа його унікальної новелістичної творчості ширша за ці поняття. Гуманізм, незалежна демократичність, пильність художника до соціальних умов свого часу і гумор переважають над сатирою, а « втішливий оптимізм » - над гіркотою й обуренням.

Критики нерідко називають О.Генрі «великим утішником» і розважальним письменником. Така оцінка великою мірою відповідає дійсності, бо є щось райдужне і казкове в його оповіданнях. Звичайно, його герої - типові маленькі люди, що надто часто зазнають поразки у повсякденному житті. Нерідко їм на допомогу О.Генрі закликає його величність Випадок, який забезпечує щасливий фінал подій, де ідеали дружби, милосердя та любові перемагають. Причину «казковості» естетики О.Генрі, як і схильності до щасливих фіналів, слід щукати в гуманістичній спрямованості та демократизмі його творчості. Він завжди щиро вірив у можливість щасливого буття тих пересічних американців, яких із такою любов'ю і симпатією зображував на сторінках своїх книг.

Художній світ новелістики О.Генрі є потужним джерелом дивовижної енергетики -- енергетики щирої людяності, світлого гумору і життєдайного оптимізму. Щедрий на приголомшливі несподіванки та дивовижні збіги обставин, цей світ завжди кидає публіці інтригуючий виклик розгадати фабульну загадку й подумки передбачити фінал.

У творчості О.Генрі відбився його різноманітний життєвий досвід. Ми знайдемо в його оповіданнях нескінченну різноманітність людських типів - майже усі верстви суспільства сучасної йому Америки. В його оповіданнях - і суєта північноамериканської столиці, і простори Техасу, і звичаї південноамериканських республік. Розповіді О.Генрі тому такі захоплюючі, що найчастіше будуються на забавному непорозумінні або омані героя, завдяки чому всі описані раніше події постають абсолютно в новому світлі . О. Генрі прагне допомогти простій людині віднайти сили та мужність, щоб боротись за щасливе майбутнє. Віра у власну перемогу, нестримність почуттів - ось що бажав автор мільйонам « маленьких американців ».

Об'єктом дослідження у цій роботі є збірки новел О.Генрі « Голос великого міста » та « Ділові люди ».

Предмет дослідження : образ міста у новелах О.Генрі.

Мета дослідження : аналіз творчості О. Генрі . Для реалізації поставленої мети необхідно виконати ряд завдань:

· визначити місце та роль письменника в американській літературі;

· здійснити всебічне вивчення життєвого та творчого шляху письменника;

· дослідити особливості літературної творчості автора на підставі прочитаного.

РОЗДІЛ 1. О.ГЕНРІ - « НЕВИПРАВНИЙ РОМАНТИК » АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XX СТОЛІТТЯ.

Новела в літературі Америки кінця ХІХ - початку ХХ століття є провідним жанром. Новела - (від італ. novella - новизна) - різновид оповідання, невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваною розв'язкою. Це давній жанр світової літератури, який з'явився в епоху Відродження як невелике оповідання, нерідко з гумористичним чи сатиричним забарвленням, що передавало « новини дня », набуло в Америці другої половини ХІХ століття особливо сприятливих умов для свого розвитку. Особливості малої форми - її рухливість, гнучкість, здатність відгукуватися на важливі події часу - також допомагали утвердженню новели в літературі США. У новелі раніше і повніше, ніж в інших формах, виявилися національна своєрідність американської прози, особливості національного характеру, місцевого колориту. У ній знайшли розвиток традиції народного оповідання, фолькльорного гумору і сатири. За словами Гете, новела, що видно із самої її назви, - «… це не що інше, як нечувана подія. Поетизуючи випадок, новела зводить життєвий матеріал у фокус однієї події...» [ 3; с. 23]

О.Генрі -- один із найпопулярніших американських новелістів початку XX століття. Як вдало відзначила І. Левідова, новели американського письменника - «...не поверхова імітація літературних прийомів - це завжди комічний бурлеск, маленька петарда, яка розриває соціально-побутові, психологічні штампи » [ 3 ; с. 24].

О.Генрі полонив своїх читачів не тільки гострою соціальною тематикою. Він здобув широке визнання як неперевершений оповідач.

Приємно вражені винахідливістю новеліста, його рідкісним даром помічати смішне у найбуденніших речах, ми залишаємось вдячними йому і за хвилини світлої радості, і за ту особливу ауру теплої сердечності та доброти, що випромінює його незбагнений талант.

О.Генрі нерідко називають « романтиком XX століття », дорікаючи йому за майже казкову штучність фіналів, за відсутність чіткої соціальної перспективи у поглядах на суспільство, за прагнення прикрасити дійсність присутністю дива. Ще за життя письменника у середовищі літературних критиків за ним міцно закріпилася репутація « великого розрадника ».

Загальна тональність новел О.Генрі й справді була досить далекою від тієї соціальної загостреності та викривального пафосу, що стрімко зміцнювали свої позиції в американській літературі початку XX ст. Якщо так звані « розгрібачі бруду » (Е.Вортон, Е.Синклер, Ф.Норріс, Дж.Лондон та ін.) змальовували США як країну зруйнованих мрій та вражаючих контрастів, то О.Генрі пропонував читачеві дещо відмінну візію реалій тогочасного суспільного життя. Далекий від будь-якої політичної заангажованості, він зображав страждання та радості, будні і свята « маленької людини », такого собі пересічного американця, що живе у складному та жорстокому світі, щоденно виборюючи право залишатись людиною. Саме йому й були адресовані новели О.Генрі, які несли в собі розраду і втіху, даруючи промінчик надії. Тож не дивно, що твори О.Генрі часто порівнюють з « різдвяними оповіданнями » відомого англійського письменника Ч.Діккенса, в яких добро завжди перемагає зло, а герой, гідний кращої долі, обов'язково знаходить своє щастя.

У рецензії на збірку О.Генрі « Запалений світильник » (1907) літературний критик Генрі Джеймс Сміт писав: « … В його історіях є щось таке, перед чим неможливо встояти, навіть попри усі їхні недоліки; вони життєрадісні та безтурботні, приємно забарвлені сентиментальними нотками надії, що своєю оманливістю нагадує Бродвей, але водночас є навдивовижу спонтанною й щирою » [15; с.48]. Саме щирість була домінуючою у ставленні О.Генрі до своїх героїв. Створений ним американський міф, в якому завжди знаходиться місце для щасливого випадку, посмішки Фортуни чи дотепного жарту, мав у його сучасників чималий успіх. Протягом 1910 - з 1920 років загальний наклад його творів, виданих лише англійською мовою, сягнув п'яти мільйонів. Це був своєрідний рекорд серед тогочасних англомовних письменників, перевищити який вдалося лише видатному британцеві Редьярду Кіплінгу.

Велика популярність новелістики О.Генрі спричинила потужну хвилю епігонських творів. Його творчу манеру намагалися наслідувати десятки американських літераторів, за рецептами його оповідань “штампувалися” сотні підробок-імітацій, якими рясніли тогочасні газети й журнали. Втім, жодному з цих наслідувачів так і не вдалося піднятися до рівня художньої майстерності О.Генрі.

Епігонство, яке було цілком природним наслідком популярності творів О.Генрі, стало однією з причин того, що в літературній критиці 1920--1930 років усе частіше почали з'являтися негативні оцінки його творчих здобутків та гостра критика методу і стилю. Його звинувачували у свідомому ігноруванні суворої правди життя та байдужості до гострих класових конфліктів, у штучності сюжетів та неправдоподібності діалогів. Теодор Драйзер, зокрема, називав його « поверхневим літератором, суто розважальним автором », а Максим Горький -- « письменником управним, але не дуже талановитим , банальним миротворцем , який вважає людей жебраками, подає їм милостиню фальшивою монетою ».

Сам О.Генрі завжди досить іронічно сприймав критичні випади на свою адресу. У новелі « Сила звички » він, приміром, констатував: « … Нападкам критики подвергались все источники вдохновения, кроме одного. К этому единственному источнику мы и обращаемся в поисках высокопоучительной темы. Когда мы обращались к классикам, зоилы с радостью изобличали нас в плагиате. Когда мы пытались изобразить действительность, они упрекали нас в подражании Генри Джорджу, Джорджу Вашингтону, Вашингтону Ирвингу и Ирвингу Бачеллеру. Мы писали о Востоке и Западе, а они обвиняли нас в увлечении Джесси Джеймсом и Генри Джеймсом. Мы писали кровью сердца, а они бормотали что-то насчет больной печени … ».

Гострих випадів з боку критики було чимало ще за життя письменника: ліві звинувачували його у тому, що він занадто оптимістичний і постійно перебуває в полоні міщанських ілюзій щодо життя та людей; з боку професійних літературознавців нерідко лунали закиди щодо беззмістовності й відсутності психологізму, а також докори стосовно того, що його новела є шаблонною формою, в якій зводиться нанівець увесь художній досвід майстрів новелістичного жанру. Так, зокрема, відома в ті часи новелістка і літературний критик Катарина Фулертон Джерольд вважала , що новели О.Генрі -- це, по суті, розгорнуті анекдоти, які не мають нічого спільного ані з життям, ані зі справжньою літературою.

Однак, навіть тоді, коли посилились критичні закиди у бік О.Генрі, досить впевнено і переконливо продовжували звучати й голоси тих, хто ставав на захист літературної репутації цього американського новеліста. Його називали художником майже шекспірівського масштабу, соціальна і психологічна значущість творів якого не викликає жодних заперечень і сумнівів. О.Генрі ставили в один ряд з такими визначними майстрами прози, як Едгар По, Брет Гарт і Марк Твен, Оноре де Бальзак, Гі де Мопассан, Лоренс Стерн. І зрештою літературознавча наука визнала О.Генрі « малим класиком американської літератури ».

О.Генрі ввійшов у літературу як майстер цікавих оповідань. Він зумів посісти своє місце серед найкращих оповідачів в американській літературі завдяки оригінальності свого таланту. У публіцистичному монолозі « Репортер Пошти » О. Генрі висловив своє ставлення до навколишньої дійсності: « ...Життя не трагедія і не комедія. В ньому поєднуються і комічне, і трагічне одночасно… Руки долі міцно тримають нас за мотузки… і смикають то в один, в той в інший бік. Незрячі ляльки, ми все говоримо і говоримо на краю непізнаної вічності… » [13; с. 25]. Письменник вважав, що суспільне життя нагадує величезний театр, де люди - маріонетки, котрі виконують чиюсь злу волю. Можливо, цим мотивується традиційний для О. Генрі прийом гри, до якої залучаються не тільки герої, але й читачі. За допомогою літературної гри письменник закликає читачів до осмисленого сприйняття дійсності, до розуміння справжнього і фальшивого, до боротьби з приреченістю маріонетки. До останньої хвилини життя автор вірив, що коли людина знайде своє реальне обличчя і духовні цінності, стіни соціального театру впадуть, і ніхто не зможе більше керувати людиною, окрім неї самої.

Письменник довів до досконалості провідний жанр американської новели. Його новели вирізняються захопливою фабулою, добрим гумором. Їм притаманний принцип « подвійної сюжетної пружини », що спрацьовує у фіналі. Типова риса літературної манери письменника - несподівана розв'язка. Справжня розгадка старанно і непомітно готується від самого початку, але приховується підстановкою оманливою розв'язкою. Жанр новелістичних творів вимагав від письменника особливих виразних засобів. Саме тому новели О.Генрі насичені каламбурами, смішними словами. А ще письменник часто використовував образи та аналогії з літератури, Біблії, міфології, історії. Цікаві порівняння, влучні метафори для характеристики персонажів, їхніх портретів трапляються майже у кожній його новелі.

О. Генрі - це приклад блискучого опанування жанру новели. Американський письменник - неперевершений у використанні точної та виразної деталі, а особливо у вигадуванні незвичайного фіналу. За допомогою цих деталей О. Генрі вдавалося змалювати яскравий характер персонажів, їхнє життя.

Оповідання О.Генрі неможливо переплутати з іншими новелами. У житті письменника було не так багато веселого, але його твори завжди сповнені яскравого гумору, який допомагає героям перемагати незгоди. Письменник сміється над обставинами, у які потрапляють люди, над обмеженістю міщан, що не розуміють прекрасного, над представниками влади, які знущаються з народу.

В оповіданнях О.Генрі дуже мало соціальної критики, майже немає викривального сарказму (нищівного сміху, сповненого ненависті і презирства), а є лише тонкий гумор (добродушний сміх над людськими недоліками) та іронія (глузлива, їдка насмішка над вадами людей і суспільства). Але позиція автора цілком зрозуміла: він на боці простих людей, що всупереч обставинам намагаються вижити у цьому місті «прекрасних мрій та нездійсненних бажань». Дуже часто ця боротьба завершується трагічно, але автор прославляє тих, хто не хоче миритись із прикростями долі.

Новели О.Генрі мають своєрідну композицію, яка стала художнім відкриттям письменника. Оповідання починаються із начебто звичайного випадку буденного життя, але у процесі розвитку сюжету цей епізод перетворюється на несподіваний для читача парадокс, який треба розгадати. За допомогою парадоксу письменник показує порушення моральних і суспільних законів, які слід відновити. Розгадка парадоксу завжди міститься наприкінці твору, коли з'ясовуються справжні цінності.

У новелах О.Генрі немає нічого зайвого, вони завжди лаконічні, позбавлені поширених описів. Улюбленим прийомом автора у розкритті характеру головних героїв є діалог. Яскрава, виразна мова персонажів відтворює атмосферу народно-побутового життя.

Оповідач у новелах -- не другорядна постать. Це людина, котра належить до того ж середовища, що і його герої, проте відрізняється від них своїм філософським поглядом на життя, умінням розгледіти глибинний смисл обставин, незважаючи на різноманітні життєві перешкоди.

Світ новел О.Генрі нагадує життя письменника своєю неймовірністю і водночас буденністю того, що відбувається. Це енциклопедія довоєнної Америки, де автор розповідає захопливу історію про ковбоїв Дикого Заходу, провінційних фермерів та продавщиць Нью-Йорка. Герой О.Генрі зазвичай пересічна людина, яка із невимовною легкістю знаходить щось цікаве та незвичайне у повсякденності.

Звільняючи своїх героїв від “глобальних” роздумів і рішень, О.Генрі ніколи не відвертає їх від моральних орієнтирів: у його маленькому світі діють тверді закони етики, людяності -- навіть у тих персонажів, чиї дії не завжди погоджуються із законами. Надзвичайно багатою, асоціативною і вигадливою є мова його новел, насичена пародійними пасажами, ілюзіями, прихованими цитатами й усілякими каламбурами, які ставлять надзвичайно складні завдання перед перекладачами -- адже саме в мові О.Генрі закладений “формотворчий фермент” його стилю. Мова новел характеризується вживанням просторічної лексики та сленгу, широким використанням прихованих цитат із творів світової літератури, що допомагає читачеві краще зрозуміти характер головних героїв, по-новому відчути справжній вир почуттів та емоцій. За всієї своєї оригінальності новела О.Генрі -- явище суто американське, що виросло на національних літературних традиціях (від Е. По до Б. Гарта й М. Твена).

Глибоке розуміння психології потенційного читача, дивовижний дар помічати смішне і забавне у банальній повсякденності, тонке розуміння природи та потенційних можливостей новелістичного жанру, дозволили О.Генрі створити оригінальний художній феномен -- своєрідну і неповторну модель новели. Органічно засвоївши досвід своїх визначних попередників -- американських новелістів XIX ст. Вашингтона Ірвінга, Натаніеля Готторна, Едгара По, Брета Гарта, - він переосмислив деякі канони цього жанру, започаткувавши одну із двох найпродуктивніших ліній подальшого розвитку національної новелістичної традиції. Ця лінія характеризується привнесенням до художнього простору « короткої історії » потужної гумористичної стихії, елементів літературної пародії та іронії.

Отже, О.Генрі мав унікальний дар -- перетворювати самородки смішного, знайдені ним при просіюванні сірої повсякденності у коштовні діаманти комічного. Незбагненна магія його новелістики й сьогодні спроможна зачарувати незбагненним розмаїттям цікавих сюжетних ходів і несподіваних фабульних рішень, віртуозною мовною грою і тонкою іронією. Сповнені зворушливої сентиментальності, насичені пародійними ефектами і яскравою комічністю, маленькі шедеври великого майстра продовжують дарувати насолоду широкому колу читачів, будучи потужним джерелом добра, людяності та життєстверджуючого оптимізму.

новела генрі амеріканський література

РОЗДІЛ 2. ОБРАЗ КАПІТАЛІСТИЧНОГО МІСТА У НОВЕЛАХ О.ГЕНРІ

В історії американської літератури О.Генрі відомий як майстер жанру «короткого оповідання», чия літературна спадщина нараховує близько 273 новел і один роман. Саме ці твори О.Генрі створюють так звану «енциклопедію американського життя» , де зустрічаються різноманітні персонажі: мільйонери, генерали, ковбої, спекулянти, клерки, бандити, фінансисти, політики, бандити, письменники, інженери, артисти. Роки літературної творчості О.Генрі - 1899-1920 - співпадають із початковим етапом імперіалізму в США . Як відомо, у першій половині XX століття відбулись такі істотні зміни у суспільстві як розвиток класової боротьби пролетаріату, поява загальнодемократичного руху проти мілітаризму, монополії та експлуатації народу. Важливо, що в роки літературної діяльності О.Генрі країною прокотились масові рухи , метою яких було змінити імперіалістичне ставлення країни до народу , а саме до дрібної буржуазії та простих робітників. Саме ці історичні причини вплинули на розвиток демократичних поглядів самого О.Генрі, його прагнення стати голосом тих простих людей Америки, які , можливо, не знаючи усіх законів суспільного життя, все ж таки намагаються боротись із так званим « американським способом життя» ,при цьому сподіваючись лише на соціальну справедливість : « …Он жаждал «простой честной прозы», стремился освободиться от определенных стереотипов и «розовых концовок», которых ожидала от него коммерческая печать, ориентированная на мещанские вкусы. Критики нередко называют О. Генри «великим утешителем» и развлекательным писателем. Такая оценка в огромной мере соответствует действительности, так как есть что-то радужное и сказочное в его рассказах. Конечно, его герои - типичные маленькие люди - вне границ литературы весьма часто видят поражение своих иллюзий. Но совсем другими возникают они в его произведениях: более сильными, мудрее, счастливее, чем в реальносте…»[12;с.249].

Ось чому найважливішими героями у творчості О.Генрі є прості люди Нью-Йорка з їхніми бажаннями і мріями про щасливе майбутнє, вірою у його величність Випадок, що допоможе у пошуку справжньої Фортуни, незважаючи на важкі умови життя у великому, наповненому жорстокістю місті. Саме О.Генрі, будучи літературним «художником», палітра якого переливається гамою почуттів та емоцій, переживань і страждань жителів нью-йорського дна, тобто найнижчих прошарків суспільства, зумів створити унікальний портрет Нью-Йорка на початку XX століття - капіталістичного міста, із величезними грудами каменю та асфальту, де чотири мільйони «маленьких американців» у запеклому поєдинку намагаються побороти це зловісне і загадкове місто. Так, літературний критик Д.М.Урнов зазначає :

«… Есть такая книга, называется «Литературная жизнь Нью-Йорка». Если книгу эту прочесть, то получается, что никакой литературной жизни в Нью-Йорке, собственно, не было. Писатели привозили туда уже готовые рукописи, над которыми работали где-то в провинции. Бывали, конечно, исключения. К ним относится О. Генри (1862-1910). Правда, родом он был южанин и, прежде чем попасть в Нью-Йорк, посетил много различных мест. Ездил он и по доброй воле, и по необходимости. В Южную Америку, в Гондурас, он слабо сказать «уехал» - скрылся, а на Средний Запад, в штат Огайо, он был уже доставлен и лишь сорока лет приехал впервые в Нью-Йорк. Однако больше уже не уезжал… »[12; с.24].

Так званий « нью-йорський» цикл оповідань у творчості О.Генрі представлений збірками « Голос великого міста» (1908) та « Ділові люди» (1910). Зокрема, у передмові до збірки « Голос великого міста» (1908) О.Генрі писав : «…Хтось створив вислів, що в Нью-Йорку всього чотири сотні людей, які заслуговують уваги. Але більш розумна людина - статист -зробив свій підрахунок, і, визначаючи поле дії цих маленьких оповідань, я віддав перевагу більш значному числу людей, які заслуговують уваги, - чотирьом мільйонам…»[ 7 ]. Зрозуміло, що чотири сотні людей - це заможні верстви суспільства, «богема Нью-Йорка»; чотири мільйони - це прості люди, що живуть, працюють у найбільшому місті США, - Нью-Йорку. Так, без сумніву, О.Генрі любив цих людей, розумів їхні біди і розчарування, якось по-дитячому радів тим маленьким перемогам, які здійснювали герої цього міста. Як зауважує Д.М.Урнов «…Сострадания, сочувствия хватило у него, по крайней мере, на четыре миллиона человек. Таково было население Нью-Йорка. Таково было и название первого сборника новелл О. Генри. Тогда американцы говорили, что их огромным городом распоряжается всего четыреста семейств. О. Генри демонстративно напомнил, что, как бы ни были богаты и влиятельны «четыреста», все же город - это жители города, и назвал свою книжку «Четыре миллиона». Он первым в американской литературе так хорошо понял и так хорошо показал целое население сразу. Персонажи у него движутся так же, как идут они по улице, потеком, толпой, но в то же время каждый сам по себе, каждый - лицо, судьба, заботы … »[ 12; с.25].

Проте не лише доля простих людей цікавила О.Генрі. Проаналізувавши його «нью-йорський» цикл оповідань, зокрема збірки «Голос великого міста» (1908) та «Ділові люди» (1910) , можна дійти висновку, що автор намагався почути, хоча б на мить, голос цього страхітливого і безжалісного міста, яке ховаючись під маскою «кам'яної потвори» , поглинає кожного. Про свої наміри О.Генрі розповідає в оповіданні «Голос великого міста» : «… Придется мне пойти и выяснить раз и навсегда, что же такое Голос нашего города. Ведь у других городов голоса есть! Я должен выяснить, что тут и как. Поручение редактора. И пусть Нью-Йорк не пробует совать мне сигару со словами: «Извините, старина, но я не даю интервью». Другие города так не поступают. Чикаго говорит без колебаний: «Добьюсь!» Филадельфия говорит: «Надо бы». Новый Орлеан говорит: «В мое время». Луисвилл говорит: «Почему бы и нет». Сент-Луис говорит: «Прошу прощения». Питтсбург говорит: «Подымим?» А вот Нью-Йорк…» [ 7 ] . Здавалося б, - як саме цей відчайдух, цей нестримний мрійник О.Генрі зуміє почути голос того, хто віками, мовчки, змінював долі «маленьких американців» без жодних зусиль. Але відповідь не забарилась, адже О.Генрі знайшов вирішення цієї проблеми : « … Нам требуется широчайшая, поэтическая, мистическая вокализация души города, его сути. Уж тебе-то здесь и книги в руки. Года три-четыре назад один человек побывал на Ниагарском водопаде и сообщил нам, какую ноту он выводит. Так она на два фута ниже самого нижнего «соль» у рояля. Ну а у Нью-Йорка, сам знаешь, не столько ноты, сколько банкноты. Но как тебе кажется, что бы он сказал, если бы вдруг заговорил? Это, конечно, будет нечто колоссальное, оглушающее. Нам нужно взять грохочущие аккорды дневного уличного движения, смех и музыку ночи, торжественные модуляции преподобного доктора Паркхерста, рэгтайм, рыдания, вкрадчивый шорох колес, крики газетчиков, журчание фонтанов в садах на крышах, зазывные вопли лоточников, а также обложек «Журнала для всех» и еще шепот влюбленных в парках -- вот какие звуки требуются для искомого голоса, но их не надо сбивать, а только смешать, из смеси сделать эссенцию, а из эссенции экстракт -- воспринимаемый на слух экстракт, капля которого и будет тем, что нам требуется … » [ 7 ].

Отже, Нью-Йорк - це капіталістичне місто , справжній ворог людини, що веде поєдинок із кожним, хто намагається стати його невід'ємною частиною : «… Этот город -- вампир, вампир, сосущий кровь страны. Если хочешь, это даже не вампир, а кровожадный идол, Молох, чудовище, которому красота, невинность и гений страны платят дань. Приезжая сюда, все мы принимаем вызов на поединок. Каждого новичка ждет схватка с этим Левиафаном. Я презираю самое его величие и могущество. Ни в каком другом городе я не видел таких бедных миллионеров, таких мелких великих людей, таких надменных нищих, таких пошлых красавиц, таких низких небоскребов, таких скучных развлечений. Он покрыт глянцем, как воротничок из китайской прачечной. Я мог бы примириться с городом, которым правит богатство, с городом, которым правит аристократия, но здесь у власти стоят самые темные, гнусные элементы. Эта грубость, претендующая на высокую культурность; эта низость, утверждающая свое могущество; эта узость, отрицающая все чужие ценности и добродетели… » [ 8].

В однойменному оповіданні « Поединок » О.Генрі неначе намагається допомогти усім тим відчайдухам, які спробували потрапити у Нью-Йорк , забувши про уставлені закони цього міста : « … Нью-Йорк населяют четыре миллиона таинственных чужестранцев. Они попали сюда разными путями и по разным причинам: Гендрик Гудзон, школы живописи, овощные рынки, аист, ежегодный съезд портных, Пенсильванская железная дорога, жажда наживы, сцена, дешевый экскурсионный тариф, мозги, брачная газета, тяжелые ботинки, честолюбие, товарные поезда -- все это принимало участие в создании населения Нью-Йорка.

Но всякий, кто впервые ступает на улицы Манхэттена, должен дать бой. Он должен дать бой немедленно и драться до тех пор, пока либо он, либо его противник не одержит победы. Тут нет отдыха между раундами, потому что никаких раундов нет. Тут сразу пускаются в ход кулаки. Это бой на результат.

Ваш противник -- город. Вы должны биться с ним с той минуты, как паром спустил вас на берег, и либо завоевать его, либо стать его рабом. И совершенно все равно, миллион ли у вас в кармане, или только сумма, достаточная для оплаты недельного счета в гостинице.

Бой должен решить, сделались ли вы ньюйоркцем или превратились в последнейшего из чужеземцев и провинциалов. Другого выбора нет. Остаться нейтральным нельзя. Нужно быть за или против, влюбленным или врагом, закадычным другом или отверженным. И город умеет бороться. Он старается сокрушить вас не только ударами. Он притягивает вас к своему сердцу с коварством сирены. Этот город -- комбинация из Далилы, зеленого шартреза, Бетховена, хлоралгидрата и Джона Л. в лучшую его пору… » [ 8].

Відразу ж виникає питання : « Як місто може змінити людину впродовж певного часу ? » . У цьому випадку відповідь лише одна : « У місті людина вимінює свою душу на шелест купюр », як це трапилось із героєм цього оповідання Біллом : « … -- Бедный Билли, -- сказал художник, закуривая папироску. -- Помнишь, как ты, по дороге сюда, говорил об этом великом волшебном городе и как мы собирались покорить его и даже мысли не допускали, чтобы он когда-нибудь взял верх над нами. Мы клялись, что навсегда останемся такими, какие мы есть, и не позволим городу одолеть нас. Город победил тебя, приятель. Ты превратился из мустанга в ломовую лошадь.

-- Я не вижу, собственно, в чем дело, -- сказал Уильям. -- Да, я не ношу теперь в парадных случаях жизни куртку из альпака с голубыми штанами и полосатой жилеткой. Ты говоришь, что город перекроил меня на свой образец. Что ж, образец разве плох? По-моему, все другие так называемые большие города -- жалкие полустанки по сравнению с Нью-Йорком. Чикаго, Сент-Джо и Париж (Франция) -- просто остановки, помеченные звездочкой. Поезд на них останавливается в неделю раз, и то только если помахать ему флажком. Я полюбил этот городишко, эту Стоп-Машину-на-Гудзоне. Тут ничего никогда не стоит на месте. Что ты имеешь против этого города, Джек…» [ 8].

І не важливо ким ти був у минулому : мільйонером чи жебраком, банкіром або простим інженером, - місто встановлює свої правила гри, порушення яких призводить до неминучої поразки : «… В других городах вы можете странствовать или жить чужаком сколько вам угодно. Вы можете прожить в Чикаго до глубокой старости и числиться в списках его граждан и все-таки воспевать бобы, если вас вскормил Бостон, и никто вам ничего не скажет. Вы можете стать столпом общества в любом другом городе и издеваться над его зданиями, сравнивая их со старинным домом полковника Телфэра в Джексоне, штат Миссури, где вы родились, и никто вас не тронет. Но в Нью-Йорке вы должны быть или ньюйоркцем, или варваром, вторгшимся в эту современную Трою и прячущимся в деревянном коне своего надутого провинциализма… » [7]. Ті ж, хто насмілився діяти проти правил, не в змозі чинити опір, адже кожна спроба - це порушення основної моралі міста : « Бути, як усі …». Так , місто відштовхує, карає, із презирством і зневагою ставиться до «шахраїв», що наперекір усім законам, намагаються потрапити у це «пристанище для багатих і знаменитих », як це трапилось із героєм новели « Поет и поселянин » : «… Этот приезжий был молодым человеком с голубыми глазами, разинутым ртом и волосами точно такого цвета, как у бедной сиротки (впоследствии оказавшейся графской дочкой) из пьесы мистера Блейни. Брюки у него были плисовые, руки торчали из коротких рукавов куртки, а хлястик приходился под лопатками. Одна штанина была заправлена в сапог, другая болталась поверх голенища. Его соломенной шляпе явно не хватало отверстий для ушей, ибо фасоном она совершенно напоминала лошадиный головной убор. Горожане шли ему навстречу и понимающе улыбались. Но когда поселянин, стоя в сточной канаве, стал задирать голову на небоскребы, они перестали улыбаться и перестали на него поглядывать. Это уже давно надоело. Кое-кто правда еще задерживал взгляд на его саквояже, чтобы узнать, какие развлечения Кони-Айленда или новые сорта жевательной резинки он рекламирует; но по большей части на него просто не обращали внимания. Даже мальчишки-газетчики и те скучливо морщились, когда он, точно клоун в цирке, шарахался от извозчиков и трамваев …» [ 8].

Місто - це злочинець, що безжально, із цілковитою посмішкою на обличчі, вбиває Природу, її животворчі властивості, натомість залишаючи лише страждання . Зокрема у новелі « Квадратура круга » О.Генрі зазначає :

«… Красота -- это Природа, достигшая совершенства … Природные свойства быстрее всего утрачиваются в большом городе…», адже кожен , хто потрапив сюди із будь-якого провінційного містечка, намагається стати частинкою цього міста, де жити - означає бути учасником « веселої та безтурботної гри » , яка проводиться на теренах великого міста. Так Сем Фолуел, головний герой цієї новели, який приїхав у Нью- Йорк, щоб знайти свого найлютішого ворога Гаркнеса, розуміє, що тут , у цьому хаосі та невимовному безладі, його душа прагне вирватись із кам'яних тенет цього міста : «…Сэм Фолуэл стоял на месте скрещения двух больших прямых артерий города. Он посмотрел на все четыре стороны и увидел нашу планету, вырванную из своей орбиты и превращенную с помощью рулетки и уровня в прямоугольную плоскость, нарезанную на участки. Все живое двигалось по дорогам, по колеям, по рельсам, уложенное в систему, введенное в границы.

Корнем жизни был кубический корень, мерой жизни была квадратная мера. Люди вереницей проходили мимо, ужасный шум и грохот оглушили его.

Сэм прислонился к острому углу каменного здания. Чужие лица мелькали мимо него тысячами, и ни одно из них не обратилось к нему. Ему казалось, что он уже умер, что он призрак и его никто не видит. И город поразил его сердце тоской одиночества … » [7]. І ось, коли Фолуел знаходить Гаркнеса, «… кровного врага всех своих родных и близьких…», щоб помститись за скоєне, трапляється неможливе : « Он остановился как вкопанный и в первое мгновение растерялся, застигнутый врасплох без оружия. Но Сэм Фолуэл уже заметил его своими зоркими глазами горца. Последовал прыжок, поток прохожих на мгновение заколебался и покрылся рябью, и голос Сэма крикнул : -- Здорово, Кол! До чего же я рад тебя видеть! И на углу Бродвея, Пятой авеню и Двадцать третьей улицы кровные враги из Кемберленда пожали друг другу руки » [7].

О.Генрі намагається допомогти читачеві відчути самотність не лише Фолуела, але й інших простих людей, показати неприховану байдужість та цинічне ставлення міста до усіх його жителів.

Звичайно, інколи зустрічаються й ті, хто все ж зумів вистояти у цій запеклій битві, і вже здається що ось, ще трішки, і цю нездоланну кам'яну істоту буде підкорено, проте раптом розуміють, що це лише вигадка. Така ж пригода трапилась із героєм оповідання «Город побежден » Роберта Уолмслі : « …Появление Роберта Уолмсли на горизонте Нью-Йорка было результатом упорной борьбы. Он вышел из нее победителем -- с именем и состоянием. Но, с другой стороны, столица проглотила его целиком. Она дала ему то, что он требовал, и потом наложила свое клеймо на него. Город перекроил, перешил, вырядил, отштамповал его по одобренному образцу. Город широко распахнул перед ним свои социальные ворота -- и запер его на низко скошенной, ровной лужайке, в избранном стаде жвачных. В одежде, повадке, манерах, провинциализме, косности, ограниченности Уолмсли достиг той чарующей дерзости,раздражающей законченности, изощренной грубости, уравновешенной важности, которые делают нью-йоркского джентльмена таким восхитительно ничтожным в его величии… » [ 8].

Роберт , ця « маленька людина», зумів, так, зумів, виграти у цьому нерівносильному двобої, використавши при цьому лише один шанс із ста, - він повернувся туди, де по-справжньому відчував себе щасливим - додому, в обійми матінки Природи : « … И сразу все голоса земли запели хором в душе

Роберта Уолмсли. Они глухо гудели из-под навеса хмурого леса, чирикали и жужжали в знойной траве, заливались трелями в журчащем потоке, звучали звонкой свирелью Пана в туманных лугах, им вторили птицы в погоне за комарами и мошками, ласково аккомпанировали степенные колокольчики коров -- и в могучем хоре каждый по-своему вопрошал:

-- Ты наконец нашел дорогу домой?

Голоса земли говорили с ним по-старому. Листья, бутоны и цветы болтали с ним на прежнем языке его беззаботной юности: неодушевленные предметы, родные камни, заборы и изгороди, ворота и крыши, межи и перекрестки -- все было полно красноречия, все изменило свой облик. Деревня улыбалась, и, обвеянный ее дыханием, Уолмсли почувствовал на миг, как сердце переполнилось старой любовью. Город исчез… » [ 8].

Місто інтригує, цікавить своєю неприступністю, манить та заворожує, переповнює відчуттям ризику, прагненням до несподіваного, що тривожить і спонукає до пошуку чогось нового. У новелі « Один час полной жизни » О.Генрі зауважує, що « … В большом городе происходят важные и неожиданные события. Заворачиваешь за угол и попадаешь острием зонта в глаз старому знакомому из Кутни-Фоллс.

Гуляешь в парке, хочешь сорвать гвоздику -- и вдруг на тебя нападают бандиты, «скорая помощь» везет тебя в больницу, ты женишься на сиделке; разводишься, перебиваешься кое-как с хлеба на квас, стоишь в очереди в ночлежку, женишься на богатой наследнице, отдаешь белье в стирку, платиш членские взносы в клуб -- и все это в мгновение ока. Бродишь по улицам, кто-то манит тебя пальцем, роняет к твоим ногам платок, на тебя роняют кирпич, лопается трос в лифте или твой банк, ты не ладишь с женой или твой желудок не ладит с готовыми обедами -- судьба швыряет тебя из стороны в сторону, как кусок пробки в вине, откупоренном официантом, которому ты не дал на чай. Город -- жизнерадостный малыш, а ты -- красная краска, которую он слизывает со своей грушки… » [7].

Пригода , невимовна жага до новизни, - ось що зближує людей із різних верств суспільства, дає можливість відчути справжній дух авантюризму хоча б на мить побувати на місці « улюбленців долі, найкращих жителів Нью-Йорка»,що відділені від реального світу щільними мурами багатства і розкоші. І не важливо що це лише мрії , головне - мріяти , і можливо, одного прекрасного дня простий « дивак » , ця непримітна частинка у великому місті, зуміє потрапити туди , проживши чудові хвилини радості і невимовного щастя , як це трапилось із героєм цієї новели Джоном Гопкінсом : місто дозволило йому змінити власне життя, сховатись від буденності, опинившись у полоні мрій та сподівань : «… Существует поговорка, что тот еще не жил полной жизнью, кто не знал бедности, любви и войны. Справедливость такого суждения должна прельстить всякого любителя сокращенной философии. В этих трех условиях заключается все, что стоит знать о жизни… В сельских местностях эти условия не имеют такого значения. Бедность гнетет меньше, любовь не так горяча, война сводится к дракам из-за соседской курицы или границы участка. Зато в больших городах наш афоризм приобретает особую правдивость и силу, и некоему Джону Гопкинсу досталось в удел испытать все это на себе в сравнительно короткое время… » [7].

Кожен, хто потрапив у місто, на жаль, , перетворюється на так званого « шукача монет », « любителя цікавого» : « … Нью-Йорк -- город зевак ... Эти фанатики любопытства, словно мухи, целым роем слетаются на место всякого необычайного происшествия и, затаив дыхание, проталкиваются как можно ближе. Открывает ли рабочий люк, попадает ли под трамвай житель северной окраины, роняет ли мальчишка яйцо на тротуар, возвращаясь домой из лавочки, теряет ли дама мелкую монету, выпавшую из дыры в перчатке, увозит ли полиция телефон и записи скаковых ставок из читальни Ибсеновского общества, провалятся ли в подземку один-два дома или сенатор Депью выйдет на прогулку -- при всяком счастливом или несчастном случае племя зевак, теряя разум, неудержимо стремится к месту происшествия…Они страдают манией любопытства. Это зрительные обжоры, которые наслаждаются несчастьем ближнего, захлебываются им. Они смотрят, глядят, пялятся, таращатся мутными рыбьими глазами на приманку несчастья, словно пучеглазый окунь… » [ 8].

Місто обожнює гроші , багатство , розкішне життя, і терпіти не може тих, хто позбавлений цих основних чинників щасливого існування в елітному раю на землі. . Відразу ж знаходяться « мисливці за багатством » , що, незважаючи на жорстокі правила міста, намагаються перехитрити місто, забуваючи єдине : потрапивши сюди , вони стають учасниками цікавого змагання , де єдиним гравцем і одночасно суддею є місто, що не визнає поразок. Проте, варто лише зашелестіти пачкою стодоларових купюр , як ви стаєте переможцями , отримуючи тимчасову владу над містом . Згадуючи тих, хто все ж таки наважився ввести в оману всевидяче око велетня-міста, відразу ж спадає на думку історія про двох друзів із новели « Младенцы в джунглях » .

Біллі та Спенсер, із величезним захопленням та прагненням до пригод, вирішили підкорити місто, не знаючи що саме їх чекає : «… -- Если ты когда-нибудь выживешь из ума, Билли, или почувствуешь, что ты уже слишком стар, чтобы по-честному заниматься надувательством взрослых людей, поезжай в

Нью-Йорк. … » [ 8]. Тут, у Нью-Йорку, ці відчайдухи досить швидко зрозуміли особливості цього міста : «…Люди здесь такие, что, если ты не торопишься вынуть у них деньги из кармана, они просто кидаются на пол, визжат и дрыгают ногами… Я здесь всего два часа, но у меня нет такого впечатления, что этот городишко уже выложен для нас на тарелочку и даже ложка рядом. На мой вкус, ему не хватает rus in urbe. Меня бы, прямо скажу, больше устроило, если бы у здешних граждан порой торчали соломинки в волосах и они питали пристрастие к бархатным жилетам и брелокам с гирю величиной. Боюсь, что не так уж они просты … » [ 8]. Ці герої прагнули змінити правила гри , придумавши хитромудрий план обману « простих і нерозумних » жителів Нью- Йорка : « … Знаешь, кто в этом городе ходит в брильянтах? Жены мазуриков и невесты шулеров. Облапошить ньюйоркца легче, чем вышить голубую розу на салфеточке…», не знаючи, що такі сподівання є марними, адже, місто відштовхувало будь-які прагнення Біллі та Спенсера до наживи та перемоги, нагадуючи лише одне : « … у здешних людей чересчур развит инстинкт самосохранения и сохранения своего кошелика … » [ 8].

Проте незважаючи на усе , О.Генрі любив це місто, « казкову країну чудесних несподіванок » адже тут , серед хащ кам'яних будівель з'являються квіти людяності та милосердя, кохання і радості, болю та розчарування. Це місто задаровує, манить, залишаючи глибокий слід у серцях « невиправних романтиків », що мріють про щасливе , сповнене задоволення та багатства, життя.

« … Далеко внизу лежал город -- фантастический пурпурный сон. Неравной высоты и формы дома были, как изломанные очертания скал, окаймляющих глубокие и капризные потоки. Одни напоминали горы, другие выстроились длинными, ровными рядами, как базальтовые стены пустынных каньонов. Таков был фон чудесного, жестокого, ошеломляющего, волшебного, рокового, великого города … » [ 8].

ВИСНОВКИ

Ім'я О.Генрі міцно увійшло в історію американської літератури. Живий і дотепний розповідач, чудовий майстер комічних ситуацій і характерів, гостро відчував протиріччя життя, він здобув популярність не лише на батьківщині, але й в інших англомовних країнах. Його творчість різноманітна як у жанровому, так в тематичному відношеннях. Літературна спадщина О.Генрі представлена великою кількістю гумористичних оповідань. Письменника називають співцем долі маленької людини. У його творах немає визначних подій, його персонажі не є видатними особистостями або людьми, здатними на подвиг.

Новелістика О.Генрі була якісно новим жанром в літературі Америки. Він зумів вкласти значні проблеми свого часу, критичну оцінку дійсності, реалістичний зміст у рамки класичного, короткого оповідання, зберігши при ньому його легкість, витонченість, цікавість, ефектний фінал. Письменник використав всі аксесуари розважальної літератури свого часу - прийом таємниць, паралельних сюжетних ліній, фальшивих розв'язок, комізм ситуацій і мови. Оригінальність новели О.Генрі - у нетрадиційній організації матеріалу, в зображенні звичайного і тривіального у несподіваному ракурсі, завдяки чому серйозні проблеми сприймаються легко. Потішна ситуація допомагає виявити головні недоліки дійсності. Розвиваючись у русі сатирико-гумористичної традиції, письменник збагатив її засобами комічного.

Зазвичай, художні твори новеліста - це витоки добра, світла, життєрадісності та людяності. Майже кожна з його новел радує, захоплює читачів, пробуджує в душі надію й оптимізм, а сам письменник співчуває тим своїм героям, котрі найбільше потребують допомоги.

Отже, місце О.Генрі в історії національної літературної традиції є якщо не визначним, то, принаймні, досить помітним. На думку відомого російського формаліста Б.М.Ейхенбаума: «…Настоящий Генри -- в иронии, пронизывающей его новеллы, в остром ощущении формы и традиций.

Американцы непременно хотят доказать сходство мировоззрений Генри и Шекспира -- так выражается ,,народная гордость“; русский читатель, в данном случае, не заинтересован в сравнениях -- он читает Генри, потому что читать его весело, и ценит в нем то, чего так не хватает нашей литературе, -- ловкость конструкции, забавность сюжетных положений и развязок, сжатость и быстроту действия… » [ 9 ].

Як зазначав Альфонсо Смит : « …Где еще во всей литературе встретите вы такую невероятную смесь: истории, дьявольски закрученные и заключенные в оболочку бомбы; высмеивание всего и вся - ничего святого; шутовские проповеди и пародийные заповеди; юмор в чистом виде и рядом - варварский фарс, сто ль же вульгарно примитивный, как комическое приложение к газете…» [11; 236].

Проаналізувавши творчість О.Генрі, можна вважати , що усі новели автора, не лише комічні, але й сумні, сповнені душевними переживаннями людини із великим серцем, веселого мрійника , що вірить у життя та людські почуття. Все це про О.Генрі - « невиправного романтика XX століття, який наголошував: « …Я надеюсь, что эта короткая беседа будет звучать еще долго после того, как меня не станет. Я хочу, чтобы все вы и тогда продолжали читать мои рассказы . Прощайте, друзья! …» [ 5 ].

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Братко В.О. Від жанру до змісту // Зарубіжна література в школах України. - 2008. - №6. - С. 23-24.

2. Вербовська Л.Т. Шедевр маляра Бермана // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. - 2001. - №6. - С. 25-27.

3. Генри О. Город без происшествий [ Електронний ресурc].

- Режим доступу: http// publ.lib.ru/ARCHIVES/O/O._GENRI/_O.Genri..html#04

4. Генри О. Короли и капуста [ Електронний ресурc].

- Режим доступу : http// publ.lib.ru/ARCHIVES/O/O._GENRI/_O.Genri..html#04

5. Генри О. Собрание сочинений в пяти томах. Том 2[ Електронний ресурc]. - Режим доступу : http//lib.rus.ec/b/290448

6. Генри О. Собрание сочинений в пяти томах. Том 4[ Електронний ресурc]. - Режим доступу : http//lib.rus.ec/b/290448

7. Эйхенбаум Б. М. О.Генри и теория новеллы [ Електронний ресурc].

- Режим доступу : http//http://www.ohenry.ru/cr-ar-aaa-597/

8. Зарубежные писатели. Библиографический словарь. / Под ред. Н.П. Михальской. - М.: Просвещение, 1997. - С. 806.

9. История американской литературы. / Под ред. И.И. Самохвалова - М.: Просвещение, 1971. - С. 234-240.

10. Левидова И.М. О.Генри и его новелла. - М.: Художественная литература, 1973. - 249 с.

11. Ніколенко О.А. Сміємося разом з О. Генрі // Зарубіжна література в школах України. - 2006. - №4. - С. 23-26.

12. Рада І.М. Із любові до мистецтва: як аналізувати новели О. Генрі // Зарубіжна література в навчальних закладах. -2001. - №3. - С. 17-18.

13. Свербилова Т.В. Американська література другої половини XIX -початку XX століття // Всесвітня література та культура у навчальних закладах України. - 2002. - №2. - С. 47-51.

14. Henry O. The voice of the City: Further stories of the four million [Електронний ресурc]. - Режим доступу: http://www.gutenberg.org/catalog/world/readfile?fk_files=1445720&pageno=2

15. Henry O. Strictly business: more stories of the four million by O. Henry [Електронний ресурc]. -Режим доступу: http://www.gutenberg.org/catalog/world/readfile?fk_files=2228499&pageno=2

Размещено на Allbest.ru