Життя і творчість Тараса Григоровича Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Біографічні данні Т.Г. Шевченка

Художня спадщина Т.Г. Шевченка

Літературна творчість

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Поява Шевченка - поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, - була зумовлена всім ходом історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною боротьбою за волю.

Шевченко -- явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни. Саме Т.Г. Шевченко залишив один з найбільших слідів у світовій культурі.

З 1918 року вшанування пам'яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т.Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Но-виченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т.Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади “Кобзаря”.

Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України, неминуче переконується, що має вона світове значення. Немає для неї відповідника в світовій літературі” (Якубець, Польща).

Біографічні дані Т.Г. Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 р. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта Василя Васильовича Енгельгардта. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей: старші сестри Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843 року Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.

У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. В 1823, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати. Батько одружився в друге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила. В1825 році помер і батько Тараса. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт.

Тут йому довелося пасти свині, працювати разом з наймитами. Тарас не витримує такого життя і переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця. Тут йому довелось великими відрами носити воду із річки Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас утікає у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Втративши надію стати маляром Тарас повертається до Кирилівки і пасе громадську череду. У 1827 році Шевченко наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт віддає Тараса вчитися до досвідчаного майстра.

У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. Там Шевченко чотири роки навчається та працює у майстра Ширяєва. У 1836 році Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує театр у Петербурзі. У цьому ж році він знайомиться з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.

У лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. В цей час Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

У березні 1845 Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, та йому було присвоєно звання «некласного художника». У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається з Щепкіним, Бодянським.

Шевченко тричі приїздив в Україну. 1843 побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку та родину Рєпніних. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею. Під впливом баченого і пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», у якому висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. Під час цієї першої подорожі Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». Цей задум він почав здійснювати після повернення до Петербурга, у лютому 1844. Перші 6 офортів цього циклу вийшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар». Вийшов 1844 передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

Після закінчення Академії мистецтв Шевченко навесні 1845 вдруге повернувся в Україну, де його зустріли як великого національного поета. Ставши співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки. Восени 1845 року Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми»; важко захворівши, написав наприкінці 1845 вірш «Заповіт», у якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу. Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву «Три літа» (1843 -- 1845).

Напровесні 1846 Шевченко прибув до Києва. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців. 27 листопада 1846 р. Тарас Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 р. У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет висловив у вірші «Мені однаково».

Деяке полегшення становища Шевченка зайшло навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. Перебування на о. Кос-Арал було дуже продуктивним у його творчості. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.

Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці -- це найважчі часи в його житті. Та -- незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження -- Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем.

Тільки через 2 роки після смерті Миколи клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 р. У серпні 1857 Шевченко залишив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку, бо виїзд до Москви й Петербурга йому було заборонено.

10 березня 1861 року Шевченко помер. 13 березня його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі. Після того, як п'ятдесят вісім днів знаходився прах Т.Г. Шевченка в Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу в квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею потрапила до Москви.

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панихиду, і прах віднесли на Чернечу гору.

Художня спадщина Т.Г. Шевченка

Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка - твори живопису і графіки, що їх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього життя. Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних і зарубіжних граверів, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють данні про понад 270 втрачених і досі не знайдених робіт. Живописні й графічні твори за часом виконання їх датуються 1830-1861рр. й територіально пов'язані з Росією, Україною і Казахстаном. За жанрами - це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різни розмірів, а також у п'ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є й його численні ескізи, етюди, начерки та учбові студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи і ще менша - авторські дати. Вивчення мистецької спадщини Шевченка в наш час дало можливість встановити максимально точні дати виконання багатьох його художніх робіт, визначити основні етапи розвитку творчості митця за жанрами, тематикою й формальними ознаками. За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди: від перших робіт доакадемічного часу і до заслання (1830-1847рр), твори років заслання (1847-1857рр) і роботи, виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857-1861рр). В межах кожного з цих періодів простежуються й коротші за часом етапи, які об'єднують твори не тільки за певною тематикою, а й за художньою вартістю їх і за технічними засобами виконання.

З доакадемічних робіт збереглися малюнок олівцем “Погруддя жінки”(1830), акварельний портрет П. Енгельгардта (1833), “Голова жінки”(1834), портрети Катерини Абази і Є. Гребінки (обидва - 1837), серія композицій на історичні теми - “Смерть Лукреції” (1835), “Смерть Олега, князя древлянського”, “Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу” і “Смерть Віргінії”(всі - 1836), “Смерть Богдана Хмельницького” (1836-1837) і “Смерть Сократа” (1837). Ці твори незважаючи на несамостійність частини з них (“Погруддя жінки” перемальовано з невідомого оригіналу, а окремі малюнки на історичні теми зроблено на зразок композицій, рекомендованих для екзаменаційних робіт вступникам до академії мистецтв), свідчать про те, що ще до переїзду в Петербург Шевченко набув значної вправності в малюванні олівцем, а в Петербурзі, очевидно завдяки роботі у В. Ширяєва, порадам І. Сошенка та праці в класах Товариства заохочування художників, він уперше почав працювати тушшю-пером і особливо успішно - акварельними фарбами. Це дало Шевченкові змогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв. У роботах художника доакадемічного періоду вже яскраво виявився інтерес до суспільновагомих тем. Його композиції стверджують патріотизм, людську гідність, виражають протест проти насильства. В них Шевченко вперше звертається до вітчизняної історії.

Мистецька спадщина Шевченка періоду від вступу до Академії мистецтв і до заслання (1838-1847рр) становить окрему групу живописних і графічних творів, що відзначається широкою тематикою, появою нових жанрів і новим співвідношенням між ними, значним удосконаленням опанованих технічних засобів вираження і звернення до нових

На творах Шевченка цього періоду особливо помітний вплив К. Брюллова: певна ідеалізація зображуваного, романтична піднесеність, деяка умовність колориту. Разом з тим Шевченко вчився в нього майстерності композиції, реалістичного рисунка, мистецтва портрета. В цей же час він починає виступати як представник критичного реалізму. В межах цього періоду виразно простежуються етапи внутрішнього розвитку митця. Перший етап припадає на 1838-1843рр (до першої подорожі на Україну). Значну частину творчості Шевченка цих років становлять студійні роботи - рисунки олівцем, вуглем та твори, виконані олійними фарбами. Серед них - окремі рисунки з гіпсових моделей, а більшість зображення живої натури (натурщики в різних позах та замальовки з натури своїх товаришів по Академії).

Опанування основами рисунка і технікою живопису позначалося на професійному рівні оригінальних робіт, а з творчим зростанням митця і його студійні малюнки набували високої художньої цінності. В портретах, які художник виконував найчастіше на замовлення, він не задовольнявся лише зовнішньою схожістю, а прагнув відтворити образ людини, риси її характеру. Вершиною в цьому жанрі Шевченка академічного часу є виконаний олією автопортрет (1840), з якого починається галерея автопортретів. Нечисленні жанрові композиції митця цього періоду є етапними в історії українського мистецтва. Сепія “Хлопчик з собакою в лісі”(1840) тематично близька до незнайденої картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці”, яку рада академії мистецтв 1840 відзначила срібною медаллю 2-го ступеня. Такої ж нагороди удостоєно й композицію “Циганка-ворожка” (1841). Картина “Катерина” (1842), виконана олійними фарбами, ввійшла в скарбницю українського побутового живопису як один з перших творів критичного реалізму. Жанрові твори Шевченка правдиво і поетично зображують життя українського народу, глибше, ніж це було до того в українському мистецтві, підносять соціальні проблеми.

Мистецький доробок Шевченка часу перебування на Україні складають портрети, підготовчі роботи до “Живописной Украины”, виконані олією дві картини - “Селянська родина” та “На пасіці”, пейзажі (тепер як провідний жанр), а також численні рисунки, серед яких і “Вдовина хата на Україні” та “Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці”. Всі ці роботи свідчать про великий інтерес митця до життя українського народу і цього побуту, до природи й історичного минулого України, про глибоке соціальне спрямування творчості художника.

Ретельне вивчення мистецької спадщини Шевченка, зосередження всіх його творів у спеціальному музеї, публікація їх в академічному виданні (1961-1964) дали змогу об'єктивно оцінити великий за обсягом і значний за мистецькою вартістю доробок художника періоду заслання. Незважаючи на царську заборону, Шевченко в роки недолі працював багато плідно в усіх властивих йому й раніше жанрах. Всього відомо 124 завершені твори й 220 ескізів та начерків, створених тоді.

Окрему групу становлять композиції на історичні, міфологічні, літературні та біблійні теми (“Благословіння дітей”, “Телемак на острові Каліпсо”, “Робінзон Крузо”, “Самаритянка”, “Казашка”, “Мілон Кротонський”, “Нарціс та німфа Ехо”, “Св. Себастіан”, “Умираючий гладіатор”, всі - 1856). Всім їм властиве глибоке психологічне трактування образів. Третя, цілком самостійна, група жанрових композицій це сепія сепій “Притча про блудного сина”, яку Шевченко мав намір відтворити в гравюрі. Викриття експлуататорського ладу досягає тут найбільшої гостроти.

Мистецька спадщина Шевченка останнього періоду життя кількісно невелика. В цей час він багато працював над офортом і досяг у ньому, порівняно з офортом 1844, нових успіхів. Серед пейзажів переважають етюди й начерки, виконані 1857 на пароплаві, коли поет їхав з Астрахані до Нижнього Новгорода, та краєвиди, створені на Україні під час третьої подорожі 1859 (винятком хіба що є офорти “Вечір в Альбано поблизу Рима. Ліс” - за твором М. Лебедєва та “Мангишлацький сад” - за власним малюнком). Усі ці пейзажі незалежно від міри їхньої завершеності, свідчать про зрослу майстерність Шевченка-пейзажиста в останній період життя. Це виявляється в підкресленні другого і третього планів, у побудові композиції на широкому обрії та у перевазі повітряної перспективи над лінійною, в глибокій ліричності та емоційності краєвидів.

Літературна творчість

Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму.

Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ - початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка.

Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.

Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу - Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.

Творчість Шевченка -- багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів. Натомість у літературі про його мистецьку спадщину безпідставно приписувано йому чимало творів живопису і графіки інших авторів (досі зареєстровано 263 такі твори).

Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 -- 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких -- поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики -- було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використання цезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо.

До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою й основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» -- хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московський офіцер. У розвитку подій цей ліро-епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка.

Драма «Назар Стодоля», створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії.

По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843--1845). Провівши 8 місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» уважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. Вона має чимало спільних типологічних рис з поемами «Дзяди» А. Міцкевича, «Німеччина. Зимова казка» Г. Гайне та частиною «Божественної комедії» Данте «Пекло». Сатиричні ознаки також помітні в політичних поемах Шевченка «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…» та вірші «Холодний Яр» (усі 1845).

У поемі-містерії «Великий льох», що складається з трьох частин («Три душі», «Три ворони», «Три лірники») й епілогу («Стоїть в селі Суботові»), Шевченко втілив свої роздуми про історичну долю України в алегоричних образах, що зазнали в літературознавстві особливо тенденційної інтерпретації (Шевченкова наскрізь негативна оцінка Переяславської угоди різко суперечить так званим «Тезам про 300-річчя возз'єднання України з Росією»). У творі «Кавказ», що поєднує жанрові ознаки лірично-сатиричної поеми, політичної медитації та героїчної оди, Шевченко із сарказмом виступив проти гнобительської політики царської Росії і закликав пригноблені народи до революційної боротьби. Шевченкове послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» -- вдумливий поетичний аналіз тогочасного суспільно-політичного і національно-культурного життя в Україні, що мала служити дороговказом на шляху національного, соціального і культурного відродження українського народу. У поезії «Холодний Яр» Шевченко відкинув негативний погляд історика А. Скальковського на гайдамацький рух і, назвавши Миколу І «лютим Нероном», гостро картав ту частину українського панства, що покірно плазувала перед російським царатом.

У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» -- перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. У вірші «Три літа», що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого «прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості.

Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «Слово о полку Ігоревім» (1860), та встиг перекласти лише два уривки -- «Плач Ярославни» (2 редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко закінчив за 10 днів до смерті. Написаний з мужньою самоіронією у формі звернення до музи, цей вірш звучить як поетичний епілог Шевченкової творчості і відзначається неповторною ліричною своєрідністю.

життя творчість шевченко

Висновки

Багато сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий став живим символом національної єдності, консолідації українського народу. І до тепер його життя, творчість аналізуються, осмислюються вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань у шевченкознавстві ще багато.

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 - у кріпосному рабстві, 10 - у тюрмах та на засланні. А решту постійно перебуваючи під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природньої людської мрії про сімейний затишок у власному домі.

Т.Г. Шевченко був вірним сином поневоленого народу і прагнув його визволення. Він щиро перейнявся і долею інших пригноблених народів царської Росії; й ніякі заборони чи бар'єри не спроможні були стримати його братніх почуттів. У поемі "Кавказ" (1845) Т.Шевченко затаврував царську Росію як тюрму народів, де, "на всіх язиках все мовчить", і солідаризувався з тими, хто не хотів скоритися, сказав про біль, сльози і гнів усіх жертв царизму. І боротьба його власного народу, і боротьба кавказьких горців органічно включалися в його загально поетичну картину і політичну концепцію боротьби людства за свободу і гідне життя.

Список використаних джерел

Бабишкін О. Шевченкова слава. -- К., 1989.

Большаков Л. Повість про вічне життя. -- К., 1990.

Великий Кобзар у пам'яті народній. -- К., 1961.

Грабович Г. Шевченко як міфотворець. -- К., 1991.

Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. -- К., 1990.

Семенюк Г., Ткачук М., Ковальчук О. Українська література: Підруч. - К.: Освіта, 2006. - 510 с.

Смілянська В. Святим огненним словом. -- К., 1990

Т.Г. Шевченко в художній літературі. -- К., 1964.

Хропко П. Українська література: Підруч. - К.: Школяр, 2006. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru