Зарубіжна література XVIII століття

20. Характеристика літератури періоду Великої французької буржуазної революції

Французька Революція, що вибухнула в 1789 році, як здавалося на перших порах, відкрила дорогу тим новим ідеям, які відстоювали просвітники. Свобода, рівність, братерство - чи не вони повинні були зробити весь світ і кожну людину окремо щасливим. З Англії, Німеччини, з усієї Європи спрямовувалися у Францію ті, чиї ідеї, як їм здавалося, повинні були тепер знайти своє втілення. Але дуже скоро Революція показала свою жорстоку особу. Вільнодумство, проголошене в порядку закону, дуже скоро обернулося найлютішим і нещадним терором. Наївна упевненість в тому, що знайдений ключ до загального щастя, показала свою неспроможність. Історія Європи не раз ще покаже, що бажання ощасливити усіх і кожного у приказному порядку обертається трагедією. Подальші революції звертатимуться до досвіду і ідей просвітників. Риси просвітницького класицизму ще виразніше проступають в так званому "революційному класицизмі", що виник у Франції в роки буржуазної революції кінця століття. Філософська трагедія тут змінюється політичною, аналогії з сучасністю ще відвертіші, а боротьба проти "старого режиму" доповнюється ідеєю "народного блага". Для "революційного класицизму" характерно і органічніше, ніж раніше, освоєння античної теми, причому письменники звертаються переважно до історії не імператорського, а республіканського Риму. Своєрідним естетичним відгуком на проблематику Французької революції і специфічним різновидом просвітницького класицизму став так званий "Веймарський класицизм".

21. Роль Лессінга у розвитку літератури. Естетичні погляди та їх втілення в художній практиці Лессінга

Видатний письменник, критик, теоретик реалізму в літературі і мистецтві, безстрашний борець проти політичної і церковної реакції свого часу, Готхольд Ефраім Лессінг втілив у собі кращі риси тієї гуманістичної німецької культури, на спадщину якої спираються демократичні сили німецького народу. Лессінг, як і більшість просвітників, надавав великого значення театру, розглядав його як найдієвіший з усіх видів мистецтва. Переймаючись жалюгідним станом театральної справи в Німеччині, Лессінг не лише глибоко вивчав сучасні англійський та французький театри, а й його витоки й традиції. Критик ставив перед собою завдання вивести німецький театр із жалюгідного стану та виховати справжнього глядача. Тому він організував один за одним низку театральних журналів, за допомогою яких намагався оновити репертуар театру. Молодий Лессінг повстав проти сталого порядку. Замість кар'єри професора одного з німецьких університетів, що цілком залежали від сваволі князів, чи становища придворного поста він віддав перевагу напівголодному, але незалежному існування професійного літератора. У Берліні драматург звертався переважно до написання віршів, епіграм, байок, комедій. У своїх критичних статтях він викривав плазування німецьких письменників перед владою і титулом, засуджував відірвану від житія "цехову" ученість, неуцтво і педантизм. Наслідком поглиблених студій у царині теорії й історії мистецтва став трактат "Лаокоон, або Про межі малярства та поезії", центральним питанням якого стало з'ясування меж між живописом та поезією, їхньої специфіки та своєрідності художньої мови. У зазначеній теоретичній праці Лессінг поділяє всі види мистецтва на просторові (до них належить живопис, оскільки зображує предмети, що перебувають поруч) та часові (поезія зображує події в русі, тобто в їхній часовій послідовності). Подібний підхід орієнтував митців слова не на описовість, а на проникнення у психологію, зображення почуттів і пристрастей.

22. Лірика Гете штюрмерського періоду

Творчість Гете, яка тривала майже сім десятиліть, є надзвичайно багатогранною, складною і розмаїтою. Творчий шлях Гете прийнято ділити на два періоди - ранній (або штюрмерський) і веймарський (або період вей-марського класицизму). Штюрмерський період творчості Гете охоплює час від перших, ще дитячих літературних спроб до 1775 р., тобто переїзду поета до Веймара. В цей період Гете стає одним з ідейних натхненників німецького просвітницького руху "Буря і натиск"; звідси і походить назва раннього періоду творчості поета. Поезія в ці роки розвивалася в дусі "Бурі і натиску", руху, який у своїй суспільно-історичній сутності був виявом протесту молодої бюргерської інтелігенції проти феодально-історичних порядків, проти деспотизму князів і засилля бюрократів, проти застою і убозтва тогочасного німецького життя. Гете поділяє ідеї штюрмерів або "бурхливих геніїв". Штюрмери твердили, що потрібно писати так, як підказує творча уява, яку вони називали "геніальністю". Улюбленими темами були - природа та кохання. Останнє описувалося, як глибоке, щире, бурхливе почуття, але Гете своєю творчістю виходить далеко за рамки цієї течії. Його поезія вирізняється довірою до життя, його конкретності, розмаїтості, повноти, а також реалістичністю, яка надає творам простоти та природності. Ці переконання та ідеї втілилися у ліриці. "Травнева пісня" та "Побачення і розлука" - перші приклади якісно нової поезії. "Травнева пісня" (1771) є яскравим свідченням цього. У "Травневій пісні" звучить два мотиви: замилування природою і щасливі любовні переживання. Кохання панує і в природі, і в житті людини. В центрі знаходиться людина, яка розуміє себе частиною природи. Радісний настрій передається танцювальним ритмом та двостопним ямбом. Все це вибух радості поета, викликаного коханням. За поезією закріпилася назва "сповідальна лірика". Сам Гете у своїй автобіографічній книзі писав про те, що все життя він дотримувався єдиного принципу перетворювати все те, що примушувало його радіти чи страждати, у поезію; тому все, що ним опубліковане - це уривки єдиної великої сповіді. Водночас Гете створює зразки високої поезії гімнів. Це твори, наповнені глибоким філософським змістом, але у них також присутня бурхлива емоційність та пристрасність, притаманна рухові "Бурі і натиску".В основі лірики особливе філософське сприйняття дійсності, розуміння світу, як вічного встановлення, який не може зупинитися ні на хвилину. Значення лірики Гете штюрмерського періоду - в тому, що вона додала німецькій поезії яскравого і самобутнього національного колориту, започаткувала теми й традиції, на які спиратимуться наступні покоління німецьких поетів.

23. Жанр балади у творчості Гете та Шиллера

Жанр балади виник у середні віки як танцювальна пісня з драматургічною дією. Розвиток літературної балади пов'язаний із творчістю поетів-романтиків та їх попередників Ґете і Шиллера. Гете і Шиллер відновили цей жанр, вступивши в дружнє . змагання у створенні балад. Відбулося це в 1797 році, який вони назвали потім роком балад. Уже у XVIII столітті баладу визначають як вірш, в якому розповідається про якусь незвичайну подію. Автор виступає тільки як оповідач, його власні почуття приховуються, авторська мова майже відсутня, вона тільки пояснює читачеві обставини дії. За своєю будовою балада швидше нагадує драматичний, ніж ліричний твір, в ній обов'язкова драматична кульмінація, що часто співпадає з розв'язкою - несподіваним фіналом. Сюжети балад автори брали з народної творчості, історичних легенд, які давали поетам можливість відійти від реального життя, порушити складні філософські чи моральні проблеми. Наприклад, відома балада Ґете "Вільшаний король", На створення балади поета надихнула данська народна пісня "Дочка короля ельфів". У баладі "Вільшаний король" (1782) Гете протиставляв два начала, взаємодія яких у житті так хвилювала просвітників: почуття, уяву і- здоровий глузд. Дж. Локк називав почуття "примарою розуму". Баладу Гете створив як вставну пісню до п'єси "Рибалка" за однойменною баладою, а згодом вона набула самостійного значення. Починаючи з середини 1790-х років, після повернення з Італії, в часи зближення з Шіллером Гете охоче продовжував працювати в жанрі балади. Так з'явилися "Коринфська наречена", "Бог і Баядера", "Учень чаклуна" (усі твори 1797), "Щуролов" (1802), "Вірний Еккарт", "Танець мерців" (обидві 1813) та інші. Балади Шіллера сприймалися як відгомін тих давніх часів, коли різного роду повір'я і перекази, живучи поряд з реальним життям, зливалися в примхливі фольклорні образи. У баладах найчастіше йшла мова не про якийсь конкретний історичний час, а про старовину як таку. Балади приваблювали і водночас лякали своїми дивовижними жорстокими сюжетами, вражали нез'ясованими таємницями природи. Так, у баладі "Івікові журавлі" поет порушив питання про невідворотність відплати за вчинене лихо. Якщо не було серед людей свідків скоєного, то сама природа карала, а злочинець неодмінно видавав себе. Ніхто не мав права піддавати життя героя тяжкому випробуванню, не можна двічі спокушати долю - такий очевидний висновок балади "Нурець", що стала відомою після перекладу В. Жуковського і отримала паралельну назву "Кубок".У більшості балад стрижнем сюжету стало випробування героя - перевірка його мужності, рішучості, відваги, (наприклад, балада "Рукавичка").На відміну від Гете, який любив використовувати для своїх балад фольклорні або чарівні сюжети, Шіллер черпав сюжети з історії - античної ("Івікові журавлі") чи середньовічної ("Келих". "Лицар Торенбург").

24. "Страждання молодого Вертера" як роман сентименталізму

У творчості Й.В. Гете література "Бурі і натиску" знайшла своє найвище вираження. Роман "Страждання молодого Вертера" - це один з найкращих і найвищих творів штюрмерського періоду. Великий німецький поет зумів, як ніхто, розповісти про суперечливі неспокійні настрої бюргерської інтелігенції, визначити її психологічний стан і чудово втілив суспільні переживання та прагнення в образі Вертера. "Вертер" відрізняється від інших творів новим світосприйманням, новим героєм, новою жанровою структурою. Роман Гете "Страждання молодого Вертера" - це шедевр світової літератури. Хоч і твір Гете був написаний у звичайній для цього часу формі "роману в листах", він по суті, став ліричною сповіддю героя, бо всі листи належать йому одному. Проте, сучасники Гете не змогли оцінити нову епічну форму-роман. І разом з тим зростає інтерес до цього нового жанру. Роман Гете був написаний у ті часи, коли стан у суспільстві погіршився, посилилося відчуття розчарування та відчаю у всіх прошарках суспільства. Тоді актуальним був тип людини, яка сумує і страждає. Основну увагу в своєму романі Гете зосередив на розкритті внутрішнього світу героя, його духовному та душевному житті. І саме в цьому відтворенні духовного багатства, душевної щедрості й чутливості героя закладена соціальна основа роману: саме ці почуття та риси характеру розглядалися у той час як вищі якості людини. І завдяки цим якостям Гете був непересічною людиною, з високим інтелектом і стояв на голову вище від бюргерської інтелігенції, яка була обмеженою й зарозумілою. Сам роман "Страждання молодого Вертера" - це листи героя до свого друга. На початку кожен лист Вертера має окремий зміст, а всі разом вони служать для самохарактеристики. Пізніше, любов до Лотти є єдиною темою у листах Вертера. Порівнюючи роман Гете із творами французьких романістів, можна виявити, що романтичне мистецтво було обумовлене своєрідністю епохи і новим світосприйняттям. Близькість структури роману-сповіді до романтичної поемної структури визначена особливістю ліричної сповіді, де автор зображає душевний стан героя, що у ліричному монолозі або листі "виливає" свою душу. Композиція цих романів - це лірична логіка розвитку почуттів, спогадів. Отже особливістю роману-сповіді є те, що лірика не розчиняється у прозі, не втрачає свого змісту. Оскільки роман "Страждання молодого Вертера" написаний у епістолярній формі, то діалогічне мовлення займає тут невелике місце. Хоч діалогів у романі є надзвичайно мало, ми можемо сказати що всі вони відіграють значну стилістичну роль. Зрозуміло, що не всі діалоги мають однакову чи схожу структуру. Структура визначається їх змістом, внутрішнім завданням, яке вкладає у них автор. Функція діалогу в романі проявляється у вираженні світогляду автора, дає характеристику діючих осіб, викликає цікавість та емоційне збудження у читача. В загальному, можна сказати, що діалог у романі переважає не в кількісному, а в якісному значенні. Загалом, діалоги Вертера є стилістичним прийомом Гете, щоб у повній формі розкрити задум цілого роману.

25. Лірика Фрідріха Шиллера

Творчість Шиллера, подібно до творчості Гете, ділиться на два періоди - штюрмерський (1776-1786) та веймарський (1787-1805). Палким прибічником штюрмерства, яке було складовою часткою загальноєвропейського просвітницького руху, Шиллер став ще в роки навчання в академії. На відміну від Гете, який у своїй штюрмерській програмі дотримувався доволі поміркованих поглядів, штюрмерство Шиллера мало яскраво виражений соціально-бунтарський характер. Своє головне завдання він вбачав у рішучій та безкомпромісній боротьбі з будь-якими проявами тиранії, соціального, морального, духовного гноблення людської особистості. Вагомим внеском у здобутки німецької просвітницької літератури стала лірика Шиллера. Свої перші вірші "Вечір", "Завойовник", "Пам'ятник розбійнику Моору" Шиллер написав ще в академії. Його рання лірика сповнена просвітницьких сподівань на щасливе майбутнє людства, яке, знищивши тиранію, здобуде довгоочікувану' свободу, на практиці реалізує гасла рівності, братерства, справедливості. Соціально-бунтарські мотиви у віршах Шиллера поєднуються з витонченою любовною лірикою. Почуття кохання -- звеличує, на думку автора, душу людини, долучає її до морального ідеалу та досконалих форм краси, які не лише облагороджують людину, але й сприяють її духовному переродженню. В одному з найвизначніших своїх ліричних творів штюрмерського періоду - оді "До Радості" - Шиллер оспівує мир і дружбу, уславлює людський розум, закликає до боротьби за свободу людства. Цей твір Шиллера здобув світову славу, завдячуючи німецькому композиторові Бетховену, який написав на текст оди заключну частину свого найве-личнішого твору - Дев'ятої симфонії. Лірика Шиллера веймарського періоду його творчості значно розширює свій тематичний діапазон, збагачується новими, більш досконалими та різноманітними прийомами й засобами словесної виразності, метричними та строфічними формами. Наслідуючи античні мотиви, Шиллер створює взірці лірики ("Боги Греції", "Митці", "Поділ землі", "Влада співу", "Елевзінське свято"), в яких ідеалізує давньогрецький світ, що видається поетові царством радості, кохання та краси. В циклі епіграм "Ксенії" (1796), що їх Шиллер створював разом із Гете, звучить гостра критика реакціонерів, релігійних лицемірів, вульгарних просвітителів та інших ідейних і художніх супротивників обох поетів. Вершиною лірики веймарського періоду творчості Шиллера став 1797 р., який увійшов в історію німецької поезії під назвою "баладного року". Цього року Гете і Шиллер, адресуючи один одному листи, обов'язково додавали до них балади, немовби змагаючись у художній вправності та досконалості. Так світ побачили славнозвісні балади Шиллера "Нурець", "Полікратів перстень", "Івікові журавлі", "Рукавичка", "Лицар Тогенбург" та ін. В цих баладах Шиллер намагався на прикладі життя окремої людини показати загальні закони людського життя, виявити сили, що керують долею суспільства, а також визначити гуманістичні ідеали та їх роль у світі. Випробовував свої сили Шиллер і в художній прозі, до якої, проте, звертався не часто. Його перу належать дві новели "Злочинець через втрачену честь" і "Гра долі", роман "Духовидець" і кілька невеличких нарисів.

Размещено на Allbest.ru