Аналіз літературної спадщини Ю. Липи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищий державний навчальний заклад

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ НАУКИ УКРАЇНИ

Індивідуальна робота

на тему:

Аналіз літературної спадщини Ю. Липи

Виконала:

студентка гр. 2339-14 курсу

Філ.-го фак.-ту Приймак Оксана

Перевірила: Проценко О.А.

Запоріжжя 2012

План

Вступ

Стан дослідження життєпису Ю. Липи

Одеський період творчості Ю. Липи (1900-1918)

Перший період еміграції письменника (1919 - 1922)

Познанський період життя і творчості Ю. Липи (1922 - 1928)

Варшавський період в творчій діяльності Ю. Липи (1929 - 1943)

Яворівський період в житті письменника (1943 -1944)

Література

Вступ

Діяльність Ю. Липи - одне зі знаменних явищ у складному процесі відродження й утвердження національної духовної культури та самосвідомості українського народу. Його мистецький світ - явище складне, багатогранне, внутрішній структурі якого властиве поєднання різновекторних стильових компонентів, що позначені філософсько-естетичною скомплікованістю й синкретичністю.

Творча спадщина письменника і науковця налічує три поетичні збірки («Світлість» - 1925, «Суворість» - 1928, «Вірую» - 1931), роман «Козаки в Московії»(1934) та три збірки новел, оповідань і повістей під однойменною назвою «Нотатник» (1936 - 1937). Поетичну творчість Ю. Липа розпочав під впливом імпресіоністичного світовідчуття, згодом еволюціонувавши до історіософічних алюзій та автологічності. Роман «Козаки в Московії» витриманий у дусі творів П. Куліша та В. Скотта. «Нотатники» сповнені національно-визвольних мотивів, героїзацією учасників української революції 1917 - 1921 років. Ім'я Ю. Липи широко відоме й у зв'язку з його науковою діяльністю. Людина енциклопедичних знань, він цікавився проблемами геополітики, історіософії, культурології, літературознавства, політології, етнографії, медицини тощо. Найбільш відомі такі публіцистичні та наукові праці літератора й ученого: «Бій за українську літературу» (1935), «Українська доба», «Українська раса» (обидві - 1936), «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії»(1941) та ін. Прикметно, що чимало порушених ученим проблем українства залишаються актуальними дотепер.

Стан дослідження життєпису Ю. Липи

Постать Юрія Липи від самої його загибелі стає предметом ретельної уваги. Але всі перші дослідження (більшість з яких зводилася лише до спогадів про Ю. Липу), з огляду на «антирадянськість» постаті письменника, проводилися лише в діаспорі. Одним з перших дослідників життєпису і бібліографії Ю. Липи того часу був Лев Устимович Биковський - директор Варшавської публічної бібліотеки (у 1940-х рр), хрещений батько старшої доньки Ю. Липи Іванни (Іви), близький друг і співробітник письменника. Будучи частим гостем родини Лип, Л. Биковський збирає найбільший архів Івана та Юрія Лип, що і досі зберігається у фондах цієї бібліотеки. Після смерті письменника і вступу Червоної армії до Польщі, Л. Биковський, переїхавши спершу до Женеви, а згодом оселившись у США, не припиняє своїх пошуків у царині дослідження життєпису Липи. Статті з цього питання становлять поважну частку всього творчого доробку Л. Биковського.До заслуг Л. Биковського слід віднести: першу спробу періодизації творчості Ю. Липи, щоправда доволі приблизної і ніякими аспектами творчості не вмотивованої укладання розгорнутої бібліографії Ю. Липи, складеної на основі бібліографії, укладеної самим Ю. Липою і поданої ним у додатках до другого видання «Чорноморської доктрини», яка не набагато доповнювала останніми, у тому числі посмертними, виданнями і перевиданнями складений самим Ю. Липою перелік творів; опис у своїх споминах окремих подій життя Ю. Липи за 1939-1943 роки, які дозволяють сучасному дослідникові глибше зрозуміти обставини життя і творчості Ю. Липи у вказаний період. Крім Л. Биковського, з тих, хто знав письменника Ю. Липу, залишили свої цінні спогади, за допомогою яких можна реставрувати окремі періоди життя письменника, також Михайло Мухин, Улас Самчук, Остап Тарнавський, Наталя Лівицька-Холодна та інші сучасники. Але жоден з цих матеріалів не мав систематичного викладу усього життєпису, акцентував увагу лише на окремих, знаних авторові як безпосередньому учасникові, обставинах чи подіях у житті Ю. Липи. Із піднесенням нової хвилі боротьби за незалежність України наприкінці 80-х років ХХ століття предметом пильної уваги дослідників стають постаті літератури української еміграції і їх творчий доробок. Відтак, Ю. Липа також стає об`єктом зацікавлення публіцистів й істориків літератури. Перша, ще за радянських часів, публікація з життєпису Ю. Липи належить В. Марочкіну (власне саме з його статті бере початок нова хвиля дослідження життя і творчості Ю. Липи). Ця стаття, опублікована у відомій комсомольській газеті, додала сміливості дослідникам і всім небайдужим у справі відновлення доброго імені до того часу «націоналістичної» і небажаної постаті. Відтоді найбільше для відродження пам`яті і уточнення життєпису Ю. Липу зроблено його донькою Мартою Липою-Гуменецькою, Петром Кіндратовичем - людиною, що доглядала могилу Ю. Липи за радянських часів і збирала документальні свідчення очевидців про нього самого і про обставини його загибелі (йому належить першість у складанні періодизації життя Ю. Липи), літературознавцем Леонідом Череватенком та іншими дослідниками. Але й ці публікації були, здебільшого, оглядового характеру, мали на меті не так детально дослідити життєпис Ю. Липи, як ознайомити якомога ширші кола читачів з його особистістю, літературним доробком, жахливими обставинами загибелі і в такий спосіб популяризувати його творчість та донести інформацію про ще одну непересічну постать української культури. Це, у свою чергу, спричинило часті повтори одних і тих самих фактів у багатьох публікаціях, перенесення з одної в іншу одних і тих же визначень, припущень, оцінок і навіть помилок. Багато з публікацій часто не так розкривали перед читачем творчу особистість Ю. Липи, як створювали ще один ікононізований міф в українській літературі - явище досить поширене для пострадянського періоду, коли із забуття масою повертались десятки імен талановитих письменників, які загинули або були переслідувані в часи тоталітаризму.

Отже, попри внесення творчості Ю. Липи до навчальної програми середніх і вищих навчальних закладів України, ще й досі його життя і творчість на належному науковому рівні не досліджені, а тому не можуть стати предметом для ознайомлення широкого кола читачів.

Життєпис Ю. Липи, поділений за періодами його життя і творчості. Періодизація творчості письменника якнайкраще накладається на періоди доволі нестабільного життя митця у зв'язку з частими змінами місця проживання (з чим погоджувався також і П. Кіндратович). Тому можна визначають такі періоди: - одеський - 1900-1918 роки; дитинство і юність Ю. Липи, початок літературної творчості, перші публікації і видання; - перший період еміграції, куди об`єднано невеликі: - кам`янець-подільський (літо1919 - осінь 1920 років); - станіславський (осінь 1920 - 1921 рік);- тарнівський (осінь 1920 - початок 1922 року); - львівський (початок 1922 - лютий 1922 року);- винниківський (лютий 1922 - осінь 1922 року); ці періоди позначені частими переїзди, змінами місця проживання, здебільшого журналістська робота, перекладацька діяльність, пошуки себе як творчої особистості в літературі; - познаньський - 1922 - 1928 роки; період активного входження в літературу, поетична творчість і громадсько-політична діяльність),- варшавський - 1929 - 1943 роки; найбільш плідний період, де Ю. Липа розкрив себе як поет, прозаїк, літературознавець; - яворівський - 1943 - 1944 роки; останній, дуже короткий і характерний уривчастою літературною творчістю, зумовленою особистими обставинами.

Одеський період творчості Юрія Липи (1900-1918)

У 1917 році Ю. Липа робить свої перші кроки на літературній ниві: він стає редактором щоденної газети «Вісник Одеси», пише свій перший вірш, покладений на ноти, «Побідний марш» («Дарма од нас світло ховали»), писав брошури - «Союз Визволення України», про створену 1914 року Д. Донцовим, В. Дорошенком, А. Жуком та О. Скоропис-Йолтуховським українську самостійницьку місію у Відні з метою пропаганди ідеї української державності у Європі; «Королівство Київське по проекту Бісмарка» - про маловідомий план німецького канцлера Отто фон Бісмарка щодо України; «Носіть свої oзнаки», «Гетьман Іван Мазепа», створив листівку Одеської «Січі» «Проти Корнілова!», які побачили світ у заснованому батьком і сином Липами видавництві «Народній стяг», що знаходилось у помешканні родини на Близьких Млинах по вулиці Юріївській (тепер Єфімова) будинок 17.

Можливо, що Ю. Липі належить авторство (або, принаймні, на думку літературознавців, він брав участь у їх виданні) й інших листівок, випущених у світ видавництвом «Народній стяг», зокрема: «З присяги гетьмана Мазепи», «Пам`ятник полоненим», «З життя полонених», «Трупа полонених», «Волинська школа».

Найбільш вагомою за значенням була книжка, в якій аналізувався проект Бісмарка стосовно самостійності Української держави. Канцлер розумів, що найбільшою загрозою єдності Німеччини є російський імперіалізм. А тому він спрямував свій погляд у найслабше місце кожної імперії - національне питання. Ю. Липа відзначає, що Бісмарк «…ясно зрозумів, що непотрібно і шкідливо приєднувати Україну до німців. Навпаки, Україна мусить стати самостійною і бути буфером, що захищає Німеччину та заразом всю Європу від захватних інстинктів московської держави».

Тому Бісмарк вважав за необхідне утворити Київське королівство бодай між Прутом і Дніпром, що було б цілком самостійним державним утворенням. Ю. Липа цілком поділяв погляди Бісмарка на геополітичне положення України, однак наголошував на необхідності утворення держави в межах етнографічних земель, де проживають українці. Така держава мала б уповні протистояти загарбницьким зазіханням Росії й стала б надійним щитом Європи.

З огляду на це справедливо називають працю сімнадцятирічного одеського юнака першим аналізом європейської політики і місця Української держави в ній.

Враховуючи загрозу більшовицького перевороту в Одесі наприкінці 1917 року, Ю. Липа вступає до лав організованої полковником Іваном Митрофановичем Луценком та підполковником Всеволодом Юхимовичем Змієнком Одеської Гайдамацької дивізії, у її перший пластунський курінь; бере участь у грудневих 1917 року та січневих 1918 року боях із більшовицькими заколотниками на вулицях Одеси. Тут слід зазначити, що чимало дослідників помилково вказують на приналежність молодого Ю. Липи до якогось міфічного «куреня морської піхоти Армії УНР». Формації з такою назвою Армія УНР не мала, як і самої морської піхоти.

У 1918 році, після вступу до міста союзних німецько-австрійських військ і українських частин, Ю. Липа стає заступником командира Одеської «Січі» Теофіла Янова, що постала з місцевого Союзу української молоді. В той час Юрій редагує український часопис, співпрацює з виданнями «Нове життя» (Одеса), «Нова рада» (Київ), «Вільне життя» (Одеса). У останньому, зокрема, опубліковане оповідання Ю. Липи «Минуле» - чи не перший прозовий твір молодого письменника. Того ж року він перекладає останню, з числа виданих в Одесі видавництвом «Народній стяг» , книгу О. Скорописа-Йолтуховського «Табори полонених українців», авторство якої дехто з дослідників, наприклад О. Баган, безпідставно приписує письменникові.

У листопаді 1918 року Ю. Липа організовує першу студентську сотню, що складалася із членів української корпорації, студентів університету. Ця сотня зі свого помешкання на Французькому бульварі робила напади на російські шовіністичні організації й допомагала військам Директорії УНР здобути Одесу (про це Ю. Липа згадує в автобіографічній новелі «Гринів»).

Одеський період був характерний для Ю. Липи початком літературної творчості. На перших порах, як видно, його приваблювала суспільно-політична тематика та історія України. Він починає задумуватися над роллю і місцем України в європейській політиці. Разом з тим, в цей час становлення його поглядів і переконань, бачимо перші паростки літературно-художньої творчості Ю. Липи в поезії та прозі. Вони були по-юнацькому непрофесійними, однак засвідчували прагнення молодого автора спробувати своє перо і в художній літературі, яка у подальшому зайняла левову долю творчого доробку письменника.

Таким багатим на події був одеський період в житті і творчості Ю. Липи. І хоч у подальшому доля водила його ледве не по всій Європі, цей емігрант-вигнанець часто подумки блукав вулицями рідної Одеси, торкався хвиль Чорного моря і, як наслідок, присвятив цьому українському берегові кілька творів свого творчого доробку. Одеса оспівана у його поезії та оповіданнях «Галичани над морем», «Моренко», «Гринів», «Петька Клин, нальотчик». Одеса назавжди залишилася його мрією, містом звершень і сподівань.

Перший період еміграції Юрія Липи (1919-1922)

В останніх числах 1918 року батько і син Липи залишають Одесу. Іван Липа подається до Києва, а згодом через Вінницю на Кам`янець-Подільський, де зустрічається з сином, який, імовірно, прибув до тогочасної столиці України з Одеси разом із частинами Армії УНР. Звідти батько і син вирушають на Станіслав (нині Івано-Франківськ), Львів і, зрештою, на еміграцію до Тарнова (Польща).

Зупинившись на деякий час у Кам`янці-Подільському, який став тимчасовим осідком українських урядових кіл, Ю. Липа активно співпрацює з газетою, редагованою Л. Білецьким (на початку 1919 року кілька номерів редагував М. Грушевський) «Життя Поділля» та щоденною газетою «Українське слово», паралельно навчаючись на юридичному відділенні Українського державного університету, ректором якого був близький друг І. Липи та його співробітник по кабінетові міністрів Іван Огієнко (Ю. Липа тут провчився два повних семестри). В цей непевний час Ю. Липа цілком усвідомлено стає на шлях літературної творчості, якого не полишає до останніх днів свого життя. Він долучається до видання журналу Ради студентських представників «Нова Думка» (перед тим місячник «Студентська Думка»), де крім статей на громадсько-політичні, загальнокультурні і професійні студентські теми, був і чималий літературно-мистецький розділ: поезія і проза початкуючих у літературі студентів. До редколегії, крім інших, входили Ю. Липа, на той час лідер літературно-мистецької групи «Авангард», що мала двох-трьох членів, і В. Поліщук.

Між чоловіками, як свідчать сучасники, Б. Сивенко, часто точились гострі сутички - Липа був відданий УНР, а Поліщук демонстрував свої совєтофільські настрої. Розповідали, що одного разу в університеті між ними навіть дійшло до бійки, при чому поле бою залишилося за Ю. Липою.

У Кам`янці-Подільському друкуються його репортаж «З-над моря (Репортаж з Одеси)», поетичні переклади «Уніформа», «Три кондори», статті «Замітка про кубізм», «Нещасливий спадкоємець», редакційні статті, дописи, і переклади.

Із Кам`янця-Подільського він подається на еміграцію, переїжджаючи з невеликими зупинками у Станіславі, Львові, до Тарнова, де опиняється у таборі для інтернованих вояків Армій УНР та УГА, де перебуває із перервами з осені 1920 по 1922 рік (від початку 1922 року до лютого 1922 року Ю. Липа перебуває у Львові, а з березня 1922 року до осені того ж року - з батьком у Винниках під Львовом). Тут він бере участь у діяльності Союзу української молоді. Імовірно, що тут же, упорядковує свою першу поетичну збірку «Світлість», датовану 1920 роком, пізніше доповнену і видану 1925 року.

Ключ до розуміння його „Світлості” закономірно слід шукати в однойменному циклі, який має ще й додаток. У зв'язку з тим, що автор рідко відзначав дату написання віршів, можна припускати, що до циклу ввійшли твори, написані до 1920 року. Ці вірші позначені відчуттям всюдиприсутності Бога, юнацькими сподіваннями покорити нові дні. Автор плекає світлість помислів, ясність думок, перемогу духовного над спокусами плоті. Світлість Всевишнього, світлість помислів, світло людської душі, що звільняється від житейських спокус і намулу гріховності, - такий вузол її лейтмотивів, що знаходять вияв у ключових словах: світ, світло, світлість, які нерідко виділяються графічними засобами. Перша збірка, хоч і відбивала риси авторської індивідуальності, проте не визначала творчого обличчя поета, а лише контурно окреслювала його.

Перебування у Тарнові характерне для Ю. Липи початком активної літературної діяльності і дебютом у поезії. Він працює репортером у відділі преси і пропаганди уряду УНР на вигнанні, сприяє роботі Товариства допомоги українській еміграції, опікується виданням творів східноукраїнських авторів у львівському кооперативі «Хортиця».

У Тарнові Ю. Липа ініціює утворення літературно-мистецького товариства «Сонцесвіт», до якого крім нього увійшли молоді літератори Наталя Лівицька, Микола Ковальський, Борис Лисянський та інші. Об`єднання видавало альманах «Сонцесвіт», на сторінках якого відбувся виступ Ю. Липи з невеликою поемою «Князь полонений». В цей період з-під його пера з`являються вірші: «В горах», «Хатка в лісі», «Святий Юрій», що були відредаговані й опубліковані стараннями Миколи Вороного, близького друга І. Липи ще з одеського періоду; «Ми - нація», «Усесвіт пута», «Лебідь». На цей час припадає перше глибоке кохання Ю. Липи з акторкою Лесею К., що, поза сумнівами, мало відбиток на тогочасній ліриці молодого поета. Вже у тих перших віршах багато хто з літературознавців вбачав появу нового поетичного таланту на українському літературному небосхилі.

Познанський період життя і творчості Юрія Липи (1922-1928)

липа творчий письменний поетичний

1922 року Юрій Липа покидає табір для інтернованих і переміщених осіб у Тарнові та вступає до Познанського університету на медичний факультет. «Я знав, що ти вибереш медицину, це добре. Медицина дасть тобі не тільки фах, вона дасть тобі цілий світогляд» - так зреагував на вибір сина батько, який з листопада 1921 року оселився на квартирі в господині Марії Лозовської у Винниках під Львовом, знімаючи кімнату і ледве животіючи на скромні заробітки від медичної практики, дозвіл на яку кожного разу мав випрошувати у польських властей.

Вже з першого року навчання Юрій активно включається у літературне життя, яке вирувало тоді на Західній Україні та в місцях скупчення української еміграції на теренах Польщі. Юрій зближується із літературним угрупованням «Митуса», що складалося з колишніх січових стрільців - Романа Купчинського, Олеся Бабія, Василя Бобинського та Юрія Шкрумеляка, які під гаслом «Від символізму - на нові шляхи» сповідували напрям символізму в українській літературі, починає друкуватись на шпальтах часописів «Митуса», «Літературно-науковий вісник». Тоді виходять поетичні твори і переклади студента-першокурсника: вірші «Той», «Вдячний шпак», «З задуманих дзеркал», «Баляда», «Святий Юрій», «Князь полонений», «Час людини...», «Царь-дівиця», «Князівна Ганна».

В цей же час Ю. Липа продовжує займатись громадсько-політичною роботою. Зі студентів, колишніх вояків Армій УНР і УГА, за почином Ю. Липи, полковника Олександра Кузьмина та сотника Васильченка створюється таємне братство - корпорація «Чорноморе». За умов відсутності державності українські емігранти, очолені Ю. Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя на чужині, але й думали про майбуття України.

Кожен член корпорації був зобов`язаний здобувати знання не лише з курсу, що читався в університеті, але й вивчати іноземні мови, економіку, економічну і політичну географію, історію і дипломатію, військову справу, щоб у майбутньому, коли відродиться українська держава, вона вже мала людей, здатних її очолити, повноцінно провадити її зовнішню і внутрішню політику.

Разом з тим, молодий письменник зав`язує творчі стосунки, які згодом переросли у тривале співробітництво, з редактором «Літературно-наукового вісника», відомим публіцистом і палким прихильником ідеї української самостійності, теоретиком українського націоналізму Дмитром Донцовим.

З цією метою Д. Донцов почав збирати навколо нового видання всіх найбільш перспективних і прогресивних українських авторів. І Ю. Липа на довгий час стає одним з найчастіших гостей на шпальтах «Літературно-наукового вісника». Власне, саме на сторінках вісника з`явилися друком більшість творів Ю. Липи. На перших порах це були власні вірші «Корабель, що відпливає», «Пісня темному», «Василиск», «На тихий день», «Слово в пустині», «Байрон», та поетичні переклади поезій О. Бірбаума «Згадуєш?», «Щастя» і т.д. Разом з тим, деякі його поезії друкуються і в інших західноукраїнських часописах, журналах і календарях-альманахах, зокрема вірші «Не кличте слова», «Був день», п`єса про часи гетьмана Івана Мазепи «Офіра».

1924 року у Винниках неподалік Львова після кількарічної хвороби (рак шлунку після отруєння маринованим м`ясом дикого вепра) помирає батько Іван Липа. Ця подія дуже вплинула на Юрія. Віддаючи шану батькові він укладає книгу, присвячена його пам`яті, «Світильник неугасимий: Пам`яті Івана Липи».

На той час, як свідчить С. Копач, Ю. Липа вже знав кілька мов: російську, молдавську, польську, татарську (турецьку), англійську, єврейську, німецьку, вивчав французьку.

Від 1925 року в Данцигу починає діяти філія української корпорації «Чорноморе», організована з місцевих українських студентів за активного сприяння Ю. Липи, якого останні обрали собі за «патрона». Слід відзначити, що вже на той час особа Ю. Липи була широко знаною не лише в студентських колах. За свої творчий талант, політичну дальновидність і розсудливість, а також державницькі переконання він користувався неабияким авторитетом серед українських емігрантських кіл.

В Данцигу вдалося утворити видавничу базу, де місцева філія корпорації «Чорноморе» видавала однойменний збірник. На його сторінках друкуються твори Ю. Липи: вірш «Одеса», ідеологічно-програмні статті «Державницька молодь», «Влада і особистості». Останні дві висвітлювали погляди Ю. Липи на місце і цілі української молоді в боротьбі за українську державну незалежність. Вони були дуже схвально сприйняті українською громадськістю. За них авторові дякував визначний філософ-державник Вячеслав Липинський: «...бачу Вашу глибоку ідейність та щиру любов до України. Хай Бог милосердний дає Вам сили, мій дорогий юначе, зберегти на ціле життя ці найцінніші прикмети молодості».

У той час Ю. Липа розпочинає співробітництво з націоналістичними виданнями української еміграції, зокрема часописами «Державницька нація» та «Студентський вісник», що видавалися у Празі - одному з найбільших еміграційних центрів українства в Європі. Тут друкуються твори Ю. Липи «Сімнадцятий», «Бенкет», «Гість із Заходу», «Черниця», ідеологічно-світоглядні статті «Речі і форми», «На старі позиції по новому». В цей період спостерігається поява нового напряму у творчості письменника - філософсько-ідеологічні статті та політична публіцистика.

Завдяки власному авторитетові, набутому публікаціями і плідною організаційною діяльністю, Ю. Липі на кінець 1928 року вдалося стати ідейним натхненником значної частини українського молодіжного руху Польщі, який він намагався згуртувати навколо корпорації «Чорноморе» та її філій, спрямовуючи зусилля українського юнацтва на усвідомлення своєї місії у виборенні незалежності і державотворчому процесі.

До закінчення університетського курсу поезія залишається його найбільшою музою. В період між 1926 і 1929 роками публікуються його поезії: «Скажіть майстерням», «Львів», «Ялта», «Кам`янець», «Полтава», «Поєдинок», «Прагнення», «Їздець», «Важке і соромливе», «Пісня про потугу вірну і статечну», «Вербунок», «Лоїв», «Чернь», «Парада вночі», поетичні переклади поезій з іноземних літератур, зокрема твори О. Бірбаума «Унесення», «Ми йдемо з танцями», «Пісня нічная», «Співає пташка», А. де Мюссе «Венеція», Ж. Роденбаха «В провінції», Р.М. Рільке «Осінній день», Й.-Х.Ф. Гельдерліна «З „Пісні німців», П. Люїса «Дві пісні», новела «Література», оповідання «Петька Клин нальотчик», «Відступ», «Німецький мандрівець про Україну», чи не перша літературознавча праця «Україна в сучасній польській літературі». Познанський період в житті і творчості Ю. Липи характерний становленням літературного таланту письменника, його стилю, такого неповторного й несхожого на всі інші. В роки навчання у Познанському університеті заклались підвалини світогляду Ю. Липи, а його літературна і громадсько-політична діяльність сповістили світові про появу в лоні української нації нової непересічної особистості.

Варшавський період

Скінчивши курс навчання в Познаньському університеті, Ю. Липа стажувався у Данцигу, де активно співробітничав із місцевою філією корпорації «Чорноморе», будучи її «патроном», та Варшаві, відбув обов`язкову медичну практику в Прложському шпиталі. Згодом він стає асистентом у Варшавському університеті та отримує стипендію на поглиблення знань у Великобританії. Деякий час Ю. Липа стажувався у Лондоні. Одного разу, на запрошення своєї знайомої письменниці-англійки лордівського походження, Ю. Липа був присутній на лекції у польській амбасаді у Лондоні. Там полковник Мєчислав Сєвєрскі говорив про міжнаціональну політику і національні меншини у Польщі. Він, зокрема, твердив, що такого питання, як українське, немає. Ю. Липа взяв слово і скорегував доповідача, розкривши фактичний стан справ щодо дискримінації поляками українців на їх етнічних землях. Багато присутніх - дипломати з Німеччини, Італії, Іспанії, Литви, з обуренням сприйняли цю інформацію і щиро вітали Ю. Липу. Тоді доповідач зауважив, що українська справа - спірна, суто партійна, «хлопська», яка буде розв`язана через колонізацію українських теренів і впровадженням чисто польської культури… А Ю. Липа, за протести проти полонізації українського населення Галичини (так званої «пацифікації»), був позбавлений польської візи, висланий з Великобританії і змушений був припинити практику. 1928 року Ю. Липа переїздить до Варшави, попервах оселяючись на квартирі у родини Президента УНР в екзилі Андрія Левицького, яка проживала у столиці Польщі в будинку № 63 по вулиці Фільтровій (Дантишка).

Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, роль у Європі, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю - ось основні гасла і принципи, за якими жила і творила молодь. Просякнута цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з`являється 1931 року друга збірка поезій Ю. Липи з такою характерною назвою - «Суворість».

Свій чіткий відбиток сувора доба залишила на наступній збірці Ю.Липи «Суворість» (1931), що підтверджувала появу поета-воїна, кристалізацію домінантних ознак його стилю. «В «Суворості», в цім суворім виборі і влучнім доборі окремих поезій, - відзначав Є.Маланюк, - відбилася постать автора найповніше і найяскравіше: цю книгу створила впевнена рука майстра, свідомого своєї творчої відповідальності перед Словом і перед Добою». Сувора доба не лишала часу для сентиментальних звірянь, романтичних мрій, потребуючи дії, слова-зброї.

Разом з тим, дедалі частіше Ю. Липа робить спроби в новому для нього жанрі творчості - прозі, які одразу були схвально зустрінуті критиками. Серед них варто відзначити: оповідання «Чародій», «Справжній ворог», «Вартовий», а також роман «Московія» (у подальших редакціях і перевиданнях він зветься «Козаки в Московії»).

Варшавський період, що тривав тринадцять років, - найбільш плідний у житті і творчості Ю. Липи. Всі найголовніші твори письменника були створені саме у цей час і саме в цей період він найповніше розкрився, як творча особистість.

Яворівський період у житті і творчості Юрія Липи (1943 - 1944)

На початку літа 1943 року Ю. Липа з дружиною і двома маленькими донечками переїздить до села Вільшаниця Яворівського району Львівщини, де протягом трьох місяців мешкає у дядька дружини. У серпні він перебирається до Яворова, де оселяється на квартирі в будинку № 40 по вулиці Святоюрській. Тут він відкриває приватну медичну практику, бере активну участь у літературному житті Львова, навідується до літературного клубу, погоджує свої видавничі справи. Його книги появлялися на полицях яворівської книгарні і надовго не залежувалися. Від осені 1943 року - літа 1944 року вітрину цієї книгарні прикрашала його праця «Розподіл Росії».

Окрім цього, Ю. Липа активно починає пошукову краєзнавчу роботу. З великою зацікавленістю він вивчав Яворівщину, зокрема етнографічний склад її населення, звичаї, походження людей. З результатами цієї дослідницької роботи знайомив мешканців Яворова і Яворівщини, виступаючи з лекціями у Народному домі, які організовувало Українське освітнє товариство. Остання лекція Ю. Липи відбулася у червні 1944 року, незадовго до його трагічної загибелі.

Література

1. Біографія Юрія Липи // Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ 2000.- С.151-172.

2. Биковський Лев. Апостол новітнього українства (Юрій Липа). Женева, 1946. -- 8 с.

3. В. Мороз. Горіти надзвичайним світлом // Юрій Липа. Збірник статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи, Івано-Франківськ, 2000. -- С. 56-65.

4. Слабошпицький М. Яснозбройний. Юрій Липа // 25 поетів української діаспори. -- К.: Ярославів Вал, 2006. -- С. 168--197.

Размещено на Allbest.ru