Історія і мотиви створення Володимиром Далем другого шляхового нарису "Записки, веденные идучи с эскадрою на 44-х пушечном фрегате Флоре"

Размещено на http://www.allbest.ru/

даль публіцистичний нарис творчість

Історія і мотиви створення Володимиром Далем другого шляхового нарису «Записки, веденные идучи с эскадрою на 44-х пушечном фрегате «Флоре»

Євдокимов М.О

Історія публіцистики завжди привертала увагу дослідників. Вона віддзеркалює рівень розвитку не тільки журналістики, а й суспільства, що дає змогу з'ясувати як людина певної епохи сприймала дійсність, як вона відображала оточуючий світ і себе у цьому світі, культурні цінності різних періодів історії людства. Tаким чином вивчення історії і мотивів створення Володимиром Даля другого шляхового нарису дає змогу зрозуміти нашого славетного предка і через це знання зрозуміти як свою епоху, так і сучасну публіцистику. Tому і не дивно, що рання творчість Володимира Івановича знайшла відображення у великій кількості робіт. Автор спробує систематизувати окремі дослідження і виявити в якому напрямі рухалося вивчення другого шляхового нарису.

Автор ставить за мету дослідити публіцистичні прийоми Даля при створені «Записок, веденных идучи с эскадрою на 44-х пушечном фрегате «Флоре>>«.

Неодноразово підтверджений факт, що під час навчання в корпусі у Даля як майбутнього письменника й публіциста, були записні книжки, а можливо, й картотека: «Мічман Даль метушиться, витягає із глибокої кишені записну книжку, олівець, довго дме на закляклі пальці, виводить старанно: «Замолаживать - иначе пасмурнеть - в Новгородской губернии значит заволакиваться тучками, говоря о небе, клониться к ненастью»[1,с.7]. Хоча ця дія мічманом Поцелуєвим (читаємо Далем) зроблена вже після закінчення Морського корпуса, записна книжка в нього була давно. М.Я. Бессараб називає її зошитом «у коричневому плетінні>>[2,с.38]. Суть справи від цього не міняється: у наявності задатки у В. Даля - журналістські.

Особливо повно вони проявилися при створенні В. Далем другого шляхового нарису. Як відомо, 3 березня 1819 р. Даль став мічманом і був випущений у Чорноморський Флот. В.І. Порудомінський наполягає: «Час не вбито намертво. П'ятдесят два предмети, що становили курс наук у корпусі, назавжди залишаться в чіпкій пам'яті Даля й, якщо не щораз згодяться йому впряму, то допоможуть осягати інші науки, схоплювати й запам'ятовувати нові відомості, тобто буде живити цю Далеву «всеобщность», а вона - неодмінна частина його праць і долі...»[2,с.44].

Позначилася вона й на публіцистичному терені при створенні другого шляхового нарису «Записки, веденные идучи с эскадрою на 44-х пушечном фрегате «Флоре»; коего длина 159 фут., 4 дюйма; ширина 41 фут 8 дюйм.; ахтерштевень в полном грузу сидит 18 ф. 6 дюйм., форштевень 16 фут. 8 дюймів. - Мичманом Далем 1-м» тому, що на борту був і мічман «Даль 2-й», його брат Карл. Відповідно до їхніх послужних списків 1820, 1821, 1822 р. у плаванні на «Флоре» з ескадрою по Чорному морю для практики й еволюції» вони перебували з 1 червня по 1 вересня 1820 р.[3,с.33].

Ряд учених уже докладно досліджували даний твір[2;3] і одностайно відзначили високу майстерність Даля-нарисовця. Особливо точно й більш повно охарактеризував зміни, що відбулися у манері оповідання, мові й стилі публіциста-початківця Ю.П. Фесенко: «У творі начисто відсутні архаїчні обороти. Монотонних повторів, нескінченних перерахувань немає й у спомині. Текст витканий з тонких спостережень, дотепних зауважень, контрастних картин, соковитої розмовної мови з буянням усіляких паремій. Одне настільки природно змінюється іншим, підкоряючись загальному авторському настрою, що ледь піддається штучному умовному розніманню. Кожен день або поворот судна, маневр ескадри, або зміна погоди мають свій смисл, тому що неповторна кожна мить скороминучого буття»[3,с.33].

В «Записках...» чітко вималювалася й інша особливість листа В. Даля - стриманість при викладенні фактів, що відносяться до всього, пов'язаного з ім'ям Государя Імператора. Ця стриманість буде проявлятися й у пізніших публіцистичних працях Володимира Івановича, за що одні радянські літературознавці охрестили його «поборником самодержавства», інші - «укладачем обласницького словника». Однак більш глибоке дослідження й перших, і наступних публіцистичних творів приводить до думки, що в них В. Даль виявився людиною глибоко совісливою, правдивою і дуже коректною при викладенні фактів і такою, що ніколи не допускає невиправданих домислів. От запис від 6 червня під час депутатського огляду морських навчань: «Люди стояли по реям, кричали ура! И салютовали по 15 выстрелов с корабля (не знаю, по какому закону). После того разсвечивались флагами, и на флагманском корабле был, как говорят, бал; - палили опять несколько раз из пушек, желая сим подкрепить здоровье произносимого над рюмкою вина имени. Императорский штандарт (по желтому полю черный орел) был, конечно, ошибкою, на флагманском корабле поднят вверх ногами - маловажный случай, который, однако, подал случай к достойному сотрясению внутренностей»[4,с. 154].

Запис різко обривається без коментарів і починається опис іншого дня: «Июня 10-го. Вчера флагман отдал фор-марса-лось (сигнал: быть готовым к снятию с якоря, не спускать людей на берег, и проч...); а сегодня поутру, по сигналу подняли один якорь... Прости Севастополь, - сказал бы я, если бы я удалялся от Севастополя веселого, приятного, - но я скажу: слава Богу, что удаляемся от Севастополя угрюмого, скучного, и прощаюсь только с прекрасными его окружностями, с одною натурою, не с людьми». І відразу йде історико-географічна довідка, увінчана прислів'ям: «... впрочем, может быть и нужда научила их Богу молиться, как говорится в пословице». Потім виникає жаль про руйнування людьми печер - «цих дорогоцінних пам'ятників стародавності» - заради видобутку каменю й натхненний опис ріки Бельбек, що завершується так»... по другую же сторону море, слиясь с небом, открыв просторный горизонт, другого рода зрелище представляет» [4,с. 154].

Із приводу дієслова наприкінці запису Ю.П. Фесенко помітив: «Дієслово наприкінці періоду тут (до речі, один раз ужитий у подібній позиції в тексті) іронічно «закруглює» попереднє й «відкриває» запис наступного дня: «11-го числа. Приготовивши все еще вчера с вечера, сегодня поутру в 4 часа мы вступили под паруса...». Неважко помітити, що дати відокремлюють один несхожий фрагмент від іншого й по суті ритмізують оповідання. Різні рівні сприйняття дійсності примхливо переплітаються, підсилюючи відчуття легкості й простору, вступають у нові значеннєві співвідношення, тому що обумовлені єдиним авторським світовідчуванням» [3,с.34-35].

Безперечною вдачею варто визнати й створення образа автору. «Це незалежний світський парубок, що вільно висловлює свої погляди. Він як суверенна особистість, член екіпажа «Флоры», автор «Записок». Перелічені «іпостасі» автора перетинаються, взаємодоповнюються, що дозволяє передати невичерпність людського «я». У свою чергу, виникаючі авторські «образи» багатомірні й неоднозначні. Виведений образ зберігає риси подібності з автором «Дневного журнала» 1817 р. Але якщо тоді він лише пасивно констатував свою морську хворобу, то в 1820 р. навчається плавати й замислюється про служіння батьківщині: «13-го числа. Вчера и сегодня - два злые дня для меня; ветер свежий, и я уже брожу без головы. - Неужели я весь свой век буду мучиться таким образом, не будучи в состоянии помочь самому себе? He только не приносить ни малейшей пользы отечеству, и службе, но напротив того, быть в тягость самому себе, и другим? - Неприятная, сердце оскорбляющая мысль... Надобно ждать облегчения от времени (если это возможно) или искать другую дорогу... 15 июня. Довольно тихо - и я слава Богу здоров» (4,зап.№ 1 ,л. 155).

Але незабаром почуття прекрасного, притаманне автору, бере гору, і вже запис від 16 червня вражає акварельною прозорістю малюнка: «Видели мы два тифона: один весьма отдаленный поутру. Который держался не долее 5 минут и был в виде конуса. Коего основание сливалось с облаками, и вершина касалась поверхности моря, он шел не прямо, но искривившись на одну сторону. Другой же представлял прекрасный вид и держался довольно долго. Солнце было при захождении, и лучами своими обагряло весь запад; по сему-то пурпуровому полю, медленно двигался величайший, водяной цилиндр - вершина его также касалась облаков, но он стоял совершенно прямо. Я при сем случае более, нежели при каком другом, сожалел, что не умею рисовать»[3,с.35-36].

Ряд дослідників[2;3;4] наполягають на тому, що автор в останніх рядках скромничає, «...адже, по суті, він відтворив всю картину словесно»[3,с.36]. Однак від дослідників «вислизнув» очевидний факт про прагнення В. Даля до «всеядності», про його щирий жаль, що він не вміє малювати. Йому просто недостатньо малювати побачену захоплюючу картину буття своїми словами, але й втілити її на полотні навічно для всіх, хто так само, як він, захоплено сприймає навколишню дійсність. У той же час тут є присутнім неусвідомлений ще юним Далем журналістський прийом - дати читачеві домислити невідтворне словами, спираючись на свій досвід спілкування з художніми полотнами. Потім йдуть описи «сімейних справ»: 22 червня В. Даль одержує несподівану звістку про смерть сестри[4,с.155]. «Сімейний лейтмотив, поряд з поетичними почуттями, максимально ліризує оповідання»[3,с,36]. Із цим можна погодитися, додавши: автор «Записок...» розкривається як люблячий син, брат, який жадає довгоочікуваної зустрічі із близькими в Миколаєві 8 вересня.

У нарисі простежується й інший лейтмотив, пов'язаний із усілякими нещастями на кораблях. І отут мимоволі напрошується порівняння з текстом першого нарису, створеного в 1817 p., у якому лише мимоволі повідомлялося про падіння матроса із щогли. У «Записках...» 1820 р. мова йде не про навчальні маневри, а про бойові дії. 4 липня грозою «ушкодило» на «Язоне» - трьох, на «Скором» - трьох, на «Лесном» - дев'ятьох людей. «Они все еще живы, - зауважує Даль, - Бог весть что с ними будет». А ледь вище: «Повреждение у кораблей довольно велико, а адмирал их не отправляет. Дай Бог, я жажду земли»[4,л.157-158].

Сувора документальність, властива нарисовій літературі, властива й праці молодого ще публіциста В. Даля. По ній легко відтворюються факти історії, справжні діючі особи. Так, згаданий у передостанній пропозиції адмірал - Головний командир Чорноморського Флоту й портів віце-адмірал О.С. Грейг надалі зіграє фатальну роль у долі В. Даля. У його «Записках...» зазначено, що 13 липня Грейг відбув на своїй яхті до Миколаєва, а 15-го кораблі повернулися для ремонту до Севастополя. Однак уже 26-го, за його наказом з Миколаєва всі вони, усунувши остаточно ушкодження, вийшли в море. Даль дотепно згадує українське прислів'я, виражаючи, мабуть, думку, що переважає на кораблях: «Пляши, враже, як пан каже!». «Тому й виникаюче у фіналі розгорнуте порівняння цілком може мати на увазі віце-адмірала: «Часто бывают такие тифоны и между нами: обыкновенный человек делается вдруг слепою судьбою для всех страшным, ужасным, сильным. Летит, бежит, с шумом и презрением низвергает все, что ему встречается, пыль и брызги летят по сторонам, все трепещут - вдруг, толчок той же судьбины, и призрак исчез! Все смотрят, ищут, и в ничтожестве его не отличаются от простого человека!» «Думаємо, тут проглядаються джерела майбутнього зіткнення Даля із Грейгом в 1823 році»[3,с.37-38]. Але із цих рядків починається й більше глибоке публіцистичне осмислення Далем оточуючої його дійсності, історичних особистостей.

Таким чином, підбиваючи підсумок сказаному, можна услід за Ю.П. Фесенком визнати, що «Автор «Записок» закоханий у свій корабель, пишається його швидкохідністю і йому прикро, коли їх один раз обганяє «Меркурий». Він захоплений погодженими рухами вітрильників, і їхні назви звучать, як ноти чудової пісні. Він захоплююче пише про полювання на околицях Севастополя, про перелітних перепелів, про своє неспритне падіння із трапа у воду й т.д. Для нього немає ні «високих» і «низьких», «важливих» і «дрібних» тем. У «Записках» тріумфує радісне сприйняття життя». Далі Ю.П. Фесенко додає: «Заключні рядки твору вміщено на арк. 166. А на наступному аркуші безіменний «морской волк» залишив такий відгук: «Вибачте мене великодушно, Володимире Івановичу. Після відлучки Вашої до Миколаєва... я насмілився потривожити ваші манускрипти й з більшим задоволенням провів час, сидячи за столом із люлькою й з Вашим журналом».

Здавалося б, після настільки багатообіцяючих знахідок і цього похвального відгуку (мабуть, старшого товариша Даля) про «Записки» Даль продовжить їх розробку. «Але відбувається інакше (хоча, можливо, деякі його прозаїчні тексти поки не виявлені). Він звертається до драматургії[3,с.38].

Aлe ця тема не нашого дослідження, тому що в драматургії Даля немає документальної основи і якихось історичних фактів. Ми лише нагадаємо, що поряд із двома названими нами шляховими нарисами ранній В. Даль написав дві п'єси - «Медведь в маскараде. Комедия в одном действии. Писано 1822 года» і «Невеста в мешке, или Билет в Казань. Небольшая комедия в одном действии. Писана 1821 года»[5,с.66-96,97-128]. Однак є й загальне: нариси і п'єси дотепер не опубліковані у відкритій пресі. Можливо, правильно, що зберігається побажання В. Даля: «Все, что содержится в этой книге, отнюдь не для печатания...» Aлe ця бичуюча самооцінка своєї ранньої творчості є надзвичайно суворою й, як переконалися ми з вищевикладеного, другий нарис В. Даля став благодатним джерелом для глибоких і різнобічних досліджень і міркувань для цілого ряду вчених. На нашу думку, настав час опублікувати всі ранні твори В. Даля. До того ж, на ряді сайтів Інтернету вже є ці матеріали. Вважаємо, що авторитет цієї надзвичайно талановитої Людини анітрохи не постраждає від цього, але дозволить заповнити чисту поки сторінку в історії російського й українського журналістикознавства й зробить відкритим доступ до друкованих праць юного Даля будь-кого, хто зацікавиться життям і публіцистичною діяльністю Володимира Івановича з його юнацьких років.

Список використаних джерел

1. Порудоминский В.И. Жизнь и слово: Даль: Повествование: Для сред, и ст. возраста/ Худож. Ю. Иванов; послесл. В.П. Аникина. - М.: Мол. гвардия, 1985. - 222 с.: ил. - (Пионер - значит первый; Вып. 86).

2. Бессараб М.Я. Владимир Даль. - М.: Моск. рабочий, 1968. - 264 с.: ил. - библиогр.: с.259. - Указ. имен.: с.260 - 263.

3. Фесенко Ю.П. Проза В.И. Даля. Творческая эволюция. - Луганск; Санкт- Петербург: Альма-матер, 1999. - 262 с.

4. Российская государственная библиотека. - PO. Ф. 473. Карт. 1. - Ед. хр.

5. Богданов И.Г., Вяземский Б. А. Справочник журналиста. - 3-є изд., перераб. и расшир. - Л.: Лениздат, 1971. - 687 с.

Размещено на Allbest.ru