Літературні процеси в Донбасі в період "відлиги" (1953-1964 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru

Літературні процеси в Донбасі в період відлиги (1953-1964 роки)

Стуканова Ю.Р.

Література є одним з найвпливовіших видів мистецтва. В роки хрущовської відлиги було відновлене розуміння її призначення як провідника суспільства, властиве для вітчизняної традиції. В 1950 - 1960-ті pp. художня література продовжувала відігравати дуже важливу роль зв'язування соціуму, інтелігенції. Комуністична пропаганда не випадково вбачала в ній перший засіб формування нової людини. Історико-культурні особливості регіонів України обумовлюють потребу вивчення проблеми на регіональному рівні, з'ясування загальноукраїнських рис та відмінностей, ступінь інтенсивності культурних процесів в різних регіонах Україні.

Літературні процеси в Донбасі (в ширших хронологічних межах) в радянські часи вивчалися дослідницею В.Торбою, в роки незалежності - О.Стяжкіною, Ю.Москвич[11;17;18;21]. Так, в працях О.В.Стяжкіної визначені основні тенденції розвитку літератури Донбасу в 1950 - 1960-ті pp., особливості літературних процесів в провінції, відносини письменників із владою тощо. Тема потребує подальшого вивчення. Теоретичною основою дослідження стали праці Є.Добренка, Н.Козлової, М.Поповича, Н.Зборовської, О.Пахльовської[6-8;12;13].

Метою пропонованої статті є вивчення літературних процесів в Донбасі в 1953-1964 pp. в контексті загальноукраїнських тенденцій розвитку. Поставлені наступні завдання: порівняти характерні риси розвитку літератури в УРСР (Радянському Союзі) та Донецькому регіоні; виявити закономірності та особливості, масштаби проявів подиху відлиги; з'ясувати відносини письменників із владою; показати залежність літературних процесів регіону від державної політики.

Джерельна база роботи складається з джерел офіційного та особистого походження. Перша група головним чином містить документи обласних і центральних архівів [24-32]. Задачі дослідження обумовили використання в першу чергу протоколів та стенограм засідань, загальних зібрань та звітних конференцій Донецького відділення Спілки письменників України та всеукраїнських з'їздів СРПУ (фонди Донецької організації СПУ, СПУ УРСР). Більшість протоколів обласного відділення зберігаються у вигляді машинопису. Цікаво, що протоколи, в яких відображена критика ідеологічно невитриманих творів та відповідні рішення щодо них, написані від руки. Це наштовхує на припущення про свідоме або неусвідомлене небажання оприявнювати факт «крамоли». Друга група включає мемуари (І.Дзюби, Г.Володіна та ін.) [5;23;30--32].

Дослідження спирається на методологічні засади соціально-історичної антропології та усної історії (розробки Н.Козлової). В роботі використовуються поняття «офіційна література», «офіційний письменник», що розуміються в контексті розгляду культурних процесів в Радянському Союзі починаючи з 60-х pp. як таких, що розвивалися в двох рівнях (вимірах): так званому «офіційному», що мав назву «соціалістична культура» та «неофіційному», який являв собою співіснування багатьох напрямків, що в різній мірі протистояли «офіційній» культурі [19,с.4-5].

Наукова новизна полягає у розкритті питання розвитку літератури Донбасу в роки відлиги на фоні загальноукраїнських процесів, введенні до наукового обігу нових фактів і матеріалів. Практична значимість вбачається у можливості використання результатів розвідки при створенні узагальнюючих праць, а також в просвітницько-популяризаторських цілях.

Події в літературному житті Москви вже влітку - восени 1953 р. засвідчили потепління в духовній сфері (зокрема, критика «лакування дійсності» в серпневому номері «Літературної газети» тощо) [1,с.81]. В Донбасі з критичною оцінкою місцевих літературних творів виступив майбутній шістдесятник, літературний критик, натоді - студент філологічного факультету І.Дзюба[4]. Його стаття «За высокое мастерство», опублікована в другому (з двох за 1953 р.) випуску альманаху «Літературний Донбас», була присвячена аналізу виданих на початку 1950-х pp. поетичних і прозових збірок письменників краю. Він практично відверто озвучив факт бездарності, графоманства та сірості аналізуємих творів. Починаючий критик констатував, що у виданих збірках сталінських письменників більшість віршів - «не поезія, а просте говоріння в рифму», в них немає нічого, «окрім дотримання правил версифікації», вони не користуються попитом у читача [4,с.99,108,114].

Панування в сталінські часи «кон'юнктурної псевдокультури» [13,с. 275], що виробляла сірі, безликі літературні твори, посилювалося в Донбасі його культурною провінційністю (розвідки дослідника Є.Д обренка демонструють, що саме в провінції найкраще виразилася сутність радянської літератури, яка була формою «бюрократичного письма» [6,с.480;20]). Від смерті Й. Сталіна до виходу в світ рішень XX з'їзду в видавничій політиці Правління донецьких письменників відбувався поступовий відхід від подібної політики. Стали з'являтися твори, хоч і слабкі за художніми якостями, однак позначені печаткою «живого слова». Заклики М.Хрущова до зображення правди життя та розвінчання культу особи позначились на психологічному стані, світогляді, світосприйнятті і, відповідно, творчості донецьких письменників [ЗО,арк. 215,251-279;32,арк.27;17].

Всесоюзний з'їзд письменників в грудні 1954 р. пройшов в досить відвертих дискусіях з приводу «посредственной литературы», породженої офіційними замовленнями [3,с.408]. Так само, учасники Пленуму Спілки письменників України того ж року відкрито виступили з критикою творчості тих своїх колег, що увійшли до когорти «класиків» завдяки посадам в Правлінні і «актуальній» тематиці [24;25]. На загальному фоні цих обговорень доповідь представника від літераторів Донбасу - критика А.Клоччі - була вельми консервативною та обережною. Він підтвердив індустріальну спрямованість тематики письменників регіону і слідування ними головним принципам методу соцреалізму [25,арк.61-66].

Зовнішньополітична ситуація 1956 р. та спроби зміщення М.Хрущова

спричинили хвилю заморозків в культурній сфері. В літературному житті Донбасу ці події мали резонанс навколо повісті молодого прозаїка, члена творчої Спілки Олександра Чепіжного «Пять пальцев». Повість піднімала проблему дитячої безнадзорності (була написана на основі зібраного письменником фактичного матеріалу). Tвір був звинувачений у згущенні фарб, створенні мрачної картини радянського життя, відсутності життєстверджуваної кінцівки [26,арк.4-5,17,24-25].

І хоча секретар Донецького обкому КПУ Д.Білоколос, що мав в області репутацію досить ліберального партійного діяча [30,арк.261 -262,268;23], заявив під час загального зібрання письменників 1957 p., що «не треба у нас займатись пошуками свого Дудінцева» [28,арк.213], однак функції контролю місцевої влади за творчою інтелігенцією продовжували відтворюватись (дослідники відзначають, що мав місце пом'якшений за формою, однак жорсткий за змістом нагляд за інтелігенцією [ 17,с. 196]).

За цими словами Д.Білоколоса стояла низка відповідних розроблених радянською тоталітарною системою заходів, які не тільки присікали можливість публікування небажаного твору та створювали навколо нього і автора певний негативний ореол, а й відбивали в останнього волю і психологічні сили для подальшого вільнодумного самовираження.

Так, з приводу повісті було проведено два засідання Правління Донецького відділення СПУ - 25 та 29 квітня (рішення першого здалося недостатнім) [26,арк.4-7,10-26зв]. Засідання від 29 квітня постановило не публікувати повість в підготовленому 33-му номері альманаху. Водночас редколегії на чолі з поетом В.Трухановим було зроблено докір щодо «несерйозного ставлення ... до своїх обов'язків» та рекомендовано «докорінно покращити роботу редколегії...». Підчас засідання партактиву із творчими працівниками і викладачами суспільних наук О.Чепіжний був об'явлений підпавшим під вплив «порочних книжок і хибних творів» [ і7,с. 191]. Окрім цього, письменник був викликаний до обкому партії, де в нього відбулася приватна розмова з Д.Білоколосом [28,арк.213].

Дослідники радянської історії зазначають, що коли зіткнення між Б. Пастернаком і владою змусило інтелігенцію відкрито зробити вибір, остання здалася: письменники, скликані 27 жовтня 1958 p., щоб вирішити питання про виключення колеги зі Спілки, проголосували одностайно [3,с.409; I,С.369--371]. Наступного дня аналогічні заходи були проведені в низових відділеннях. Так, на порядку денному загального зібрання письменників Донецької філії СПУ значилося тільке одне питання - «Про антирадянську вилазку Б.Пастернака». Присутні (12 чоловік) одностайно засудили вчинок Бориса Пастернака та постановили клопотати про виключення письменника з членів Спілки [27,арк.56-58].

Пам'ять про жахи сталінських репресій була одним з основних, але не єдиним чинником того, що літератори провінції послужили слухняною зброєю в руках влади проти «інакодумців». Вагомою причиною, очевидно, стало і те, що письменники були виховані за принципами колективної свідомості і більшість з них цілком задовольнялася зовнішніми оцінками творів для складання власної думки про них. Зокрема, Г.Володін наводив у спогадах приклади подібної моделі поведінки, коли його колеги могли виступити з оцінкою твору, який не читали, аргументуючи, що «полностью» довіряють «старшим товарищам» [30,арк.267]. Взагалі, як зазначають вітчизняні дослідники, використання «сірої маси посередностей», що їх зосереджувала в своїх лавах бюрократична за сутністю Спілка письменників, проти творчої меншості, було основним механізмом, за яким ховався владний контроль з 1950-х pp. [ 13,с.268--269].

Спробуємо окреслити прояви віянь відлиги в літературному житті Донбасу, проаналізувати масштаби цих процесів. По-перше, власне можливості свободи творчості помітно розширилися, і письменники цим скористалися. Так, протягом другої половини 50-х - першої половини 60-х pp. в офіційній літературі регіону з'явилися нові імена, вийшла низка збірок поезії і прози їх авторства, що містили твори не тільки нові (раніше не опубліковані), а й які несли на собі відзнаку «ковтку свіжого повітря» (виразилося в художніх якостях мови, тематиці, психологізації, деіде- ологізації). Це - подружжя-вчителі української філології Н.Лісовська і К.Тесленко, хірург І.Костиря, Н.Крахмальова, геолог і журналіст Є.Летюк тощо (їх творчість не вийшла на республіканський рівень, однак, порівняно зі створюваними до 1953 р. творами, зміни відбулися досить радикальні).

Слід враховувати, що в Донецькому регіоні до встановлення радянської влади не існувало широкої письменницької традиції, інститут письменства формувався з 20-х pp. владою, за її правилами гри [2,с.77]. А відтак, відлига в більшій мірі сформувала літературну еліту нової генерації, ніж сприяла поверненню чинних членів СПУ до вільної творчості, як це могло бути в Києві, Львові [17,с.195]. Переважна більшість останніх по-іншому писати і не вміли, як тільки мовою влади. Названі та інші відносно молоді за віком літератори фактично і створили основний літературний доробок Донбасу періоду відлиги, в той час як «бувалі» члени Спілки часто задовольнялися перевиданням опублікованого або продовжували писати «на рівні шестикласника» [27,арк.6-7,23-24].

По-друге, літератори захопилися ідеями періоду відлиги. Законодателями моди тут залишалися столиці і видатні культурні діячі епохи. Частина письменників прагнули наслідувати продовжувачам традицій російського правдошукацтва та розуміння просвітницького призначення літератури - Шолохову, Дудінцеву, Твардовському (зокрема, Г.Володін, Є.Летюк). Інших поряд із союзного рівня (з орієнтацію на російську творчу еліту) проблемами і завданнями лібералізації турбували імпульси українського національного руху (той же Є.Летюк, особливо виразно це прослідковується в діяльності «обрійців» - О.Орача, В.Міщенка, Г.Гордасевич). Окремі поети удалися у своїх пошуках до експериментів модерністського характеру (зокрема, верлібр Беринського).

Дослідниця О.В.Стяжкіна справедливо вважає, що в культурному просторі Донбасу не виникло феномену шістдесятництва як резонансного суспільного явища (в першу чергу, через вузькість соціальної бази) [ 17,с. 193--197]. Разом з тим, погоджуючись з тезою українських літературознавців (Н.Зборовська, О.Пахльовська), що «український Ісход шістдесятники почали як індивідуальні спроби», за виразом М.Жулинського, «шляхом індивідуального самозвільнення» [7,с.323] (інтелектуалізм - основна риса суспільної і естетичної ментальности, яку виробили шістдесятники, - починався із захисту особистісного, «внутрішнього виміру», з утврдження абсолютної вартості! цього виміру, послідовно протиставленого риторичній порожнечі і брутально нав'язаним псевдо- вартостям «зовнішнього» виміру [ 12,с.67--68]), схиляємось до позиції дослідниці української літератури Донеччини Ю.Москвич, яка конкретно в літературних процесах краю вбачає прояви шістдесятницького руху [10,с.10-11]. Свідченням цього є літературна творчість «обрійців» та інших молодих поетів 60-х pp. [11 ,с.91 --92,104-- 110; 15;9,с.7,10].

Процеси лібералізації культурного життя відбувалися подалі від контрольованих державою офіційних творчих інституцій - на їх периферії, - в аматорських гуртках, на студентських літературних вечорах, в Клубі молодого літератора тощо. На відміну від столичних зібрань і конференцій письменників, які в кінці 1950-х - на початку 1960-х pp. проходили із обговоренням актуальних проблем літературної творчості, в атмосфері українського національного відродження, дискусій між консерваторами та прибічниками національної ідеї, збори членів СПУ Донецького відділення проходили скучно, формально, не плідно[див„ напр.: 28,арк.22-24,63 та ін.]. Очевидно, творча меншість, яка включилася в тій чи іншій мірі в процеси очищення суспільства та оновлення літератури і мистецтва, не мала можливості проявити себе на такого роду зібраннях.

Поглиблення демократизації суспільства з кінця 50-х pp. призвело до конфлікту інтелігенції із владою, оскільки остання не збиралася реформувати основи тоталітарної системи. Наступ неосталінізму позначився й на літературних процесах Донбасу. Зокрема, Г.Володін в своїх спогадах детально описує перебіг подій навколо його повісті «Возвращение Панкратова», яку він 1958 p., після «погрому» романів «He хлебом единым» та «Рычаги», був змушений «відкласти у стіл». Неодноразово протягом

60-х pp. піддавався критиці зміст випусків альманаху «Донбас», а склад редколегії зазнавав змін[30арк.256-259,267;16,с.164]. За вірш «Хіба я колись про минуле забуду...» Є.Летюк був змушений визнавати «свої помилки» підчас загального зібрання донецьких письменників від 16 квітня 1963 р. [16,с.164].

В ситуації загострення відносин з владою названі офіційні письменники не наважились виступити з відкритою опозицією і намагалися вести боротьбу в рамках правил, установлених державою. Однак їхній професійній дискусії (в мовних межах офіційної десталінізації) представники влади і транслятори владного дискурсу часто протиставляли методи, що лежали в площині примусу, сили, грубості. В результаті, в аспекті боротьби за право на вільну творчість вони програли. Так, Г.Володін, очевидно, потребуючи саморефлексії, детально описав неприємні, сповнені приниження, моменти кількамісячного намагання потрапити до кабінету Д.Білоколоса з приводу його повісті «Лебеди кличут на Каспий». Врешті, найбільше, чого він домігся, було те, що місцева критика зустріла повість «мовчанням» при одночаснім знятті з плану видання окремою книгою [З 0,арк.268-269,279-280].

Молодий прозаїк з Краматорська Олег Плуталов був звинувачений у відступі від «правди соціалістичного реалізму» за опубліковане у газеті «Краматорская правда» оповідання «Я люблю тебя так»[32,арк.27], яке містило протест проти будь-яких проявів обмеження людської свободи. Були розгромлені автори Клубу молодого літератора - В. Стус, Л. Беринський та інші [17,с.195;29,арк.5-6 зв].

Таким чином, розвиток літератури регіону відбувався в руслі і під впливом загальноукраїнських і загальносоюзних тенденцій, займаючи місце помітно підлегле. Процес лібералізації приніс оживлення літературної творчості, прихід в письменницькі лави молодих авторів, зародження шістдесятництва, яке, однак, не переросло у масовий національно-визвольний рух. Порівняно із культурними столицями, масштаби проявів відлиги були досить незначні і малопомітні. Заморозки, що йшли з центру, призводили до посилення контролю і втручання у вільний розвиток літературних процесів з боку місцевої влади. В діалозі з останньою офіційні письменники прагнули лавіювати, використовуючи правила, вироблені офіційною десталінізацією.

Подальше вивчення проблеми може включати питання шляхів формування письменницької еліти Донбасу, її відносини (як провінційної) із центром, владою, аналіз літературних творів донецьких письменників, їх соціальне звучання.

літературний відлига хрущовська

Список використаних джерел

Аксютин Ю.В. Хрущевская «оттепель» и общественные настроения в СССР в 1953-1964 гг. / Ю.В. Аксютин. - М.: РОССПЭН, 2004. - 488 с. - (Серия «Социальная история России XX в.»).

Андросова С .Л. Культурні процеси в Донбасі в 20-30-ті pp. XX ст.: дис.... канд. іст. наук. 00.07.01. «Історія України» / Світлана Леонідівна Андросова. - Донецьк, 2010. - 309 с.

Верт Н. История Советского государства. 1900-1991 / И. Верт: Пер. с фр. - 2-е изд. - М.: ИНФРА-М: Изд-во «Весь мир», 2003. - 544 с. - С. 408.

Дзюба И. За высокое мастерство / И. Дзюба // Литературный Донбасс. - 1953. -№21. -С, 98-116.

Дзюба I. He окремо взяте життя: Док. Повість. Початок/ I.Дзюба // Київ. - 2006. - №1. - С,15-137.

Добренко Е. Формовка советского писателя. Социальные и эстетические истоки советской литературной культуры / Е. Добренко. - СПб: Гуманитарное агенство «Академический проект», 1997. - 557 с. - (Серия «Современная западная русистика», Т.25).

7.3боровська Н. Василь Стус і сакраментальність: масон чи християнин? / Н.Зборовська // Кур'єр Кривбасу. - 2009. - Січень-лютий. - № 230-231.-С,311-324.

Козлова Н.Н. Социально-историческая антропология: Учебник / Н.Н. Козлова. - М.: Ключ-С, 1998. - 192 с.

Кузьменко О.В. Поетика Василя Голобородька: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література» / О.В. Кузьменко. - Харків, 2003. - 17 с.

Москвич Ю.В. Українська література Донеччини 20-х - 80-х pp. XX ст.: автореф. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук / Ю.В. Москвич. - Харків, 2007. - 17 с.-С,10-11.

Москвич Ю.В. Українська література Донеччини 20-х - 80-х pp. XX ст.: дис.... канд. філол. наук: 10.01.01 «Українська література» / Юлія Василівна Москвич: Харків, 2007. - 193 с.

Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту / О. Пахльовська // Сучасність. - 2000. - № 4. - С.65-84.

Попович М. Від диктатури комуністичної партії до тоталітарної особистої диктатури / М. Попович// Український театр XX століття / Редкол.: Н.Корнієнко та ін. -K.: ЛДЛ, 2003. - 512 с. - С,238-275.

Стуканова Ю. Вплив «відлиги» на офіційних письменників Донбасу: на матеріалі спогадів письменника Г.Володіна/ Ю.Стуканова // Шевченківська весна: Матеріали Міжн. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених. - Вип. IV: У 3-х част. - Ч.З. / За заг. ред. проф. В.Ф. Колесника. - K.: Логос, 2006. - 500 с. - С.411-414.

Стуканова Ю.Р. Культурний проект молодих літераторів Донбасу в 1960-ті роки: досвід і втрачені можливості / Ю.Р. Стуканова // Актуальні питання культурології. Матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф. «Молодь і проблеми входження України у світовий культурний простір». - Вип.4. - Рівне: РДГУ, 2006. - С,48-52.

Стуканова Ю.Р. Творча діяльність донецького поета Є.Летюкав 1950--ті -- середині 1960-хроків/Ю.Р. Стуканова//Мат.наук.конф.проф.-виклад.складу... ДонНУ за підсумками н.-д.р. за період 2007-2008 pp. (Донецьк, 6 квітня - 14 травня 2009 p.). Т.2 / Під ред. В.П.Шевченка, С.В. Беспалової. - Донецьк: Цифрова типографія, 2009. - 394 с. - С.164-165.

Стяжкина Е.В. К вопросу о десталинизации культурной сферы в районах Восточной Украины (на материалах Донбасса) / Е.В. Стяжкина // Нові сторінки історії Донбасу: Ст. Кн. 6/ Голов, ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк,

- С,189-198.

Стяжкина Е.В. Культурные процессы в Донбассе в 1960 - нач. 90-х гг. / Е.В. Стяжкина: дис.... канд. ист. наук (07.00.01) / Донецкий гос. ун-т; науч. Рук. Лихолобова З.Г. - Донецк, 1996. - 208 с.

Стяжкіна О. В. Культурні процеси в Донбасі в 1960-ті - на початку 90-х років: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / О.В. Стяжкіна. - Донецьк, 1996. - 18 с.

Стяжкіна О.В. Літературні процеси в Донбасі в 1950-ті - середині 1960-х років: офіційний вимір (на матеріалі спогадів письменника Г.Г. Володіна) / О.В. Стяжкіна, Ю.Р. Стуканова // Нові сторінки історії Донбасу: Збірник статей. Кн.

/ Голов, ред. З.Г. Лихолобова. - Донецьк: ДонНУ, 2006. - С.276-288.

Торба А.В. Культурное строительство в Донбассе в условиях развитого социалистического общества. 1959-1970 гг. / На материалах Ворошиловградской и Донецкой областей: / А.В. Торба: автореф. дис.... канд. ист. наук. 07.00.02 / АН УССР. Нн-т истории. - К., 1973. - 38 с.

Україна і Росія в історичній ретроспектива Нариси: В 3 т. / В.А. Гриневич,

В.М. Даниленко, С.В. Кульчицький, О.С. Лисенко; відп. ред. В.А. Смолій / HAH України; Ін-т історії України. - K.: Наукова думка, 2004. - Т. 2. - 528 с. - С,397-528.

Розповідь О.К.Цимбал, доньки режисера К. Цимбала (Адреса: 83055, м. Донецьк, просп. Театральний, 9/27). Запис автора. 11.12.2005 р.

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (далі - ЦДАМЛМ України). - Ф.590 Спілки письменників України. - Оп.1. - Спр.197 (Стенограма III з'їзду письменників України. Tl., 27-29 жовтня 1954 p., 347 арк.).

Там само. - Ф.590. - Оп.1. - Спр.198 (Стенограма III з'їзду письменників України. Т.2., 27-29 жовтня 1954 p., 299 арк.).

Державний архів Донецької області. - Ф.Р-5832 Донецького відділення Спілки письменників України. - Оп.1. - Спр.19 (Протокол засідань правління та загальних зібрань письменників, 1957 p., 61 арк.).

Там само. - Ф.Р-5832. - Оп.1. - Спр.24 (Протокол засідань правління та загальних зібрань письменників, 1958 p., 64 арк.).

Там само. - Ф.Р-5832. - Оп.1. - Спр.25 (Протокол і стенограмма звітно- виборчого зібрання письменників, 1958 p., 222 арк.).

Там само. - Ф.Р-5832. - Оп.1. - Спр.48 (Протокол засідань правління та загальних зібрань письменників, 1963 p., 42 арк.).

Там само. - Ф.Р-6737 Володіна Григорія Григоровича, радянського письменника (м. Донецьк). - Оп.2. - Спр.14 (Рукопис пешої частини книги «Годы прошлые» з правками автора, 1991 p., 389 арк.).

Там само. - Ф.Р-6737. - Оп.2. - Спр.36 (Спогади Володіна Г.Г. про друзів-товаришів, що увійшли для написання другої частини книги «Годы прошлые», 1976,1984 pp., 176 арк.).

Там само. - Ф.Р-6737. - Оп.2,- Спр.54 (Вирізки з газет про письменників Донбасу, 1954-1956,1958,1963, 1968-1970, 1977,1980 pp., 33 арк.).

Размещено на Allbest.ru