Внесок польської молоді Кременецького ліцею у культурний розвиток Правобережної України (перша третина XIX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внесок польської молоді Кременецького ліцею у культурний розвиток Правобережної України (перша третина XIX ст.)

Гладченко Т.Б.

Діяльність відомого навчального закладу першої третини XIX ст. у м. Кременці (спочатку гімназії, аз 1819 р. - ліцею), який за навчально-виховним рівнем міг конкурувати з Віденським університетом, значно змінила освітню ситуацію на Правобережній Україні. В його стінах формувалися талановиті поети, перекладачі, критики й теоретики літератури, добре підготовлені до виконання різноманітних професійних та суспільних ролей.

Кременецький ліцей - визначний для своєї доби освітній осередок, з яким великою мірою пов'язаний розвиток польської культури й національно-визвольного руху на колишніх землях Речі Посполитої, має дослідницьку і мемуарну літературу. Однак окремого узагальнюючого дослідження на цю тему немає. Серед відомих праць слід назвати кілька публікацій польських авторів 30-х років минулого століття М. Данилевичової, М. Ролле, Л. Яновського. На сучасному етапі розвитку української історіографії цій проблемі найбільше уваги приділяють у своїх працях Г. Вервес, Р. Кирчів, С. Козак, Н. Сейко, С. Коляденко.

Об'єктом дослідження є Кременецький ліцей як освітній та літературно-мистецький осередок першої третини XIX ст. Предметом дослідження - діяльність польської молоді під час навчання в Кременецькому ліцеї (гімназії) та після його закінчення. Мета роботи полягає у тому, щоб з'ясувати на основі дослідження життєвого і творчого шляху визначених випускників Кременецького ліцею, в основному - поетів, їхній внесок у культурний розвиток краю.

Незважаючи на класичну освіту, яку здобували учні гімназії та ліцею в Кременці, зацікавлення багатьох із них еволюціонували в напрямку романтичних літературних і філософських течій, що народжувалися в Німеччині та Англії.

Розглядаючи творчість таких поетів, як М. Гославський, Ф. Ковальський, А. Мальчевський, Т. Олізаровський та С. Вітвіцький, спробуємо досліди роль Кременецького ліцею у формуванні їх світогляду громадянської позиції.

В ліцеї вони вступали до функціонуючого тут Товариство учнів Волинського ліцею, де навчалися порядного мовлення й писання.

Показовим є те, що саме названі митці по закінченні ліцею ставали активними польськими патріотами і незважаючи на загрозу для життя боролися потім за незалежність Польщі. А. Мальчевський вважав свою неможливість узяти участь у російській кампанії Наполеона як особисту поразку. М. Гославський, Ф. Ковальський і Т. Олізаровський під час Листопадового повстання 1830-1831 pp. вступили в боротьбу з переконанням, що виконують почесний військовий обов'язок. Романтична детермінація, з якою вони віддавали свої сили в сутичках, проявлялася також у радикальному розриві з просвітницьким світоглядом та прийнятті нових ідейно-мистецьких взірців. Безкомпромісний розрив із класицизмом зумовлював те, що деякі з названих вище поетів у літературній кар'єрі не могли повністю розраховувати на підтримку кременецьких викладацьких кадрів та пов'язаних із ними варшавських покровителів. Tому творчі шляхи молодих ентузіастів не були легкими. Вони були змушені прокладати їх самостійно, а написані ними тексти проходили важкі випробування критикою в тіні поезії А. Міцкевича.

Однак відбиток винесеного з ліцею гуманізму, що прищеплював повагу до античної думки та літератури, зумовив те, що творчість частини з них не відірвалася від класицистичних взірців. Саме ці митці виступали як автори повстанської лірики, фантастичних поем і одночасно як творці од, сатир, перекладачі Горація, Мольєра. Під час читання їхніх текстів може скластися враження, що вони представляють характерний тип романтизму, сформований не в опозиції до багатовікової художньої традиції, а з повагою до цієї традиції.

Зробимо наголос на те, що представників романтичного напряму початку XIX ст. в польській літературі відносять до української школи. Їхня творчість формувалася під впливом історичних подій в Україні, її фольклору, довкілля. Представники цієї школи тривалий час проживали на території У країни, ставши її мешканцями, тому їхні твори, на нашу думку, є складовою культури України. Українська школа в польській літературі, яка виникла в 20-ті pp. XIX ст. і яка, значною мірою, продовжила традиції висвітлення української тематики в польській літературі, була на думку І. Франка, не монолітною школою, «а групою талантів зовсім різнорідних». За висловом І. Франка, головною рисою «української школи» є «демократизм, любов до реально існуючого чи навіть з ідеалізованого народу, любов, яка за допомогою творів школи вперше проникла в польську суспільність». Вихованці Кременецького ліцею - літератори зробили політичний внесок у формування української школи в польському письменстві.

Яскравим представником української школи був А. Мальчевський (1793-1826 pp.), виходець із сім'ї генерала, уродженець с. Княгинине на Волині. Він представляє старше покоління випускників навчального закладу в м. Кременці. У Волинській гімназії, в яку він потрапив 1805 р. значною мірою завдяки родичці Ю. Скібіцькій, приятельці Т. Чацького, хлопець був одним із найбільш здібніших учнів. У рекомендаційному листі засновника школи він представлений як молода людина, «яка з благородним серцем, із найщасливішою здатністю своїм розвитком виявить користь із публічної освіти». А. Мальчевський цікавився як гуманітарними, так і точними науками, але найбільше уваги присвячував не літературі, а математиці, оскільки за бажанням батька та власними уподобаннями готувався до військово-технічної кар'єри. За успіхи в навчанні після закінчення четвертого класу він отримав срібну медаль, у перший рік другого курсу (1809 р.) - свідоцтво старанності, а після закінчення курсу - похвальний лист (1810 p.). Проживаючи в пансіоні, який утримував префект гімназії А. Ярковський, А. Мальчевський познайомився з Яном і Темофілем Янушевськими, що також навчалися в ліцеї. Колеги запам'ятали його, зокрема, завдяки акторським здібностям.

Попри те, що А. Мальчевський належав до Товариства учнів Кременецької гімназії, він волів радше слухати поезію, аніж її творити. Протягом усього часу навчання в гімназії він не виявляв мистецьких прагнень. Поглинутий думкою про військову службу, у 1811 р. юнак виїхав із Кременця у Варшавське князівство. Як підпоручик корпусу інженерів у школі артилерії та інженерів він зблизився із салонними середовищами столиці, але не стільки літературними, як військовими. З походом Наполеона на Москву (1812 р.) А. Мальчевський пов'язував надії не тільки на незалежність Польщі, а й на власний вклад у боротьбу та на просування в структурах армії. Ta нещаслива контузія лівої ноги, отримана під час поєдинку на захист честі К. Ходкевич, не дозволила йому взяти участь у російській кампанії. Гірко перенісши облогу фортеці в Модліні, 1816 р. він остаточно покінчив з військовою службою і розпочав життя романтичного поета-мандрівника.

Читання А. Мальчевським під час перебування закордоном творів Вальтера Скотта, Байрона, легенда про італійську зустріч з автором «Корсара», якому він начебто розповів про Мазепу, представляють образ митця, зацікавленого романтичним стилем життя й творчості. Цей образ обґрунтовують також його спроби вивчення механізмів функціонування модного тоді в Європі магнетизму, до яких він вдавався під час перебування в Парижі, та барвисті описи альпійської природи, поміщені 1818 р., у женевському періодичному виданні.

Повернення 1821 р. на батьківщину не обіцяло колишньому офіцерові Варшавського князівства щасливого майбутнього. Як поет він не був відомий ні в кременецькому середовищі, ні у варшавських колах. Душевний неспокій молодого письменника, зумовлений новою життєвою ситуацією, знайшов відображення у вірші «О! Як прикро до своїх повертатися без надії!». Він орендує с. Ходячи біля Ласкова, де розпочинає роботу над видатним твором «Марія» (1825 р.). Працюючи над поетичною повістю, тематично зверненою до історії загибелі Г. Кемеровської (дружини Станіслава-Щасного Потоцького), поет почав повертатись думками до ідейних та естетичних цінностей, які заклала в нього Волинська гімназія. У поясненнях до тої частини твору, в якій представлено жахливий бойовий «татарський танець» (II, в. 829), він посилається на дані з праці Т. Чацького «Про литовські і польські права, про їх дух, джерела, зв'язок та речі, поміщені в першому статуті для Литви, виданому 1529 року», де йдеться про звичай відлякування противника виглядом та поведінкою, що панував у монгольських військах ще з походів Tамерлана. Характеризуючи значення одного з фрагментів, де особливого значення надано передчуттям, вагомим для інтерпретації поеми, він звертається до біографічних даних Т. Чацького. Він писав:»Славетний Тадеуш Чацький, незвичайний численним зібранням своїх відомостей, повним забуттям себе для суспільного блага, який у стількох серцях існує присягою найчистішої вдячності, не раз зізнавався своїм друзям, що завжди довідувався про найважливіші обставини свого життя спочатку передчуттям».

Відображення на сторінках «Марії» доробку та подій із життя славетного творця Кременецької гімназії, як би з бажанням порятунку їх від забуття. Польський письменник М. Мохнацький у дослідженні «Про польську літературу XIX ст.» зауважив, що «Марія» А. Мальчевського, незважаючи на численні неправильні вірші й тверді, як декому видається, висловлювання, які я принаймні, на мою думку, вважаю перевагою, є одним із найпрекрасніших і найбільших творів теперішньої польської літератури. Нікому, врешті, не нав'язую цієї думки, але гадаю, що в теперішній поетичній польській літературі немає твору, який за розмірами викладу, стійкістю духу, чи, нарешті, умілою шикарною спритністю справді художньої експозиції перевершив би цю повість А. Мальчевського».

Отже, А. Мальчевський був одним із засновників української школи в польській поезії. Митець - поляк за національністю, але українець і поляк за духом, бо творив на Україні і зробив великий внесок у розвиток української культури і літературознавства.

Творчий шлях Ф. Ковальського (1799-1862 pp.), уродженця с, Паволоч неподалік Бердичева, на шість років молодшого від А. Мальчевського, складався менш драматично. Гімназію він відвідував у Вінниці (1810-1818 pp.), а в Кременці продовжував навчання на рівні ліцею (1819-1823 pp.). Саме тут, заохочений учителями та колегами, юнак розпочав поетичну та перекладацьку діяльністю. Писав вірші, поеми («Музи», 1820 p.), перекладав тексти Корнелія, Горація і Тібулла, уступив у Товариство учнів Волинського ліцею, які навчалися порядного мовлення й писання. Під час канікул підробляв гувернером.

Певною мірою першими своїм успіхами Ф. Ковальський завдячував Ю. Коженьовському, який заохотив його перекладати твори Мольєра. У цих перекладах він проявив неабияку оригінальність і вміння. Прозу французького комедіографа замінював віршем, причому замість іншомовних провінціоналізмів вводив польські діалектні відповідники, що збільшувало мовно-естетичну цінність текстів. Роботою дебютанта зацікавився Н. Глюксберг, видавець, який із 1818 р. мав титул книгаря і друкаря Варшавського університету й Кременецького ліцею, а також тримав у Кременці книгарню й друкарню. Він купив ці переклади й видав їх у Варшаві («Вимушене одруження», «Любов лікарем» - 1821 p.; «Лікар поневолі», «Скупий», «Вишукані панни» - 1822 p.; «Міщанин шляхтичем» - 1823 p.). Таким чином, навчаючись ще у Кременецькому ліцеї, Ф. Ковальський був відомий уже у Варшаві своїми оригінальними перекладами з французької літератури.

Завдяки цьому успіхові після закінчення навчання поета доброзичливо прийняли у львівському літературному середовищі. Його вірші та переклади з Мольєра («Пан Ґапелло» та «Григор Фафула») друкувалися видавництві П. Піллера. 1824 р. Ф. Ковальський переїхав до Варшави і почав працювати там гувернером. Тут він зіткнувся також з атмосферою полеміки між прихильниками романтизму та класицизму. Чимало знань про нову літературну течію він виніс із лекцій K Бродзинського. Письменник почав дистанціюватися від засвоєних у Кременці засад класицизму, але остаточно їх так і не відкинув.

У Варшаві Ф. Ковальський підтримував зв'язки з вихованцями Кременецького ліцею, радився з ними в професійних справах, користувався їх посередництвом у салонних зв'язках. За порадою K Сенкевича зайняв, зокрема, посаду вчителя польської мови і літератури у воєводській школі в Щебжешині, а разом із М. Гославським опублікував дві оди на честь композитора К. Ліпінського. Варшавську творчість Ф. Ковальського перервало Листопадове повстання 1830-1831 рр. Поет уступив до 16-го піхотного полку, потім у ранзі підпоручика служив у Литовсько-Волинському легіоні. У цей час він змінив тематику й характер своєї творчості. Почав писати солдатські пісні, багато з яких під час повстання кружляло в копіях та листівках. Ці твори обіцяли романтичні зміни в поезії Ф. Ковальського. Деякі з них, такі, наприклад, як «Там на лузі сяють квіти...», відзначаються також народною стилізацією, властивою доробку багатьох польських поетів-романтиків, таких як Т. Ленартович чи В. Поль. 1831 р. повстанські вірші вийшли збіркою під назвою «Меч і лютня або Співи волі вільного поляка».

Після поразки повстання Ф. Ковальський і далі працював гувернером. У1849 р. він на запрошення Потоцьких став архівістом у Тульчині. Працюючи тут над документами, що стосувалися, зокрема, історії Польщі, писав спогади. Частина з них, що охоплювала роки навчання в Кременці, вийшла в Києві під назвою «Спогади». Фактографічна цінність мемуарів Ф. Ковальського виявилась низькою, але «Спогади» становлять важливий документ щоденного життя та звичаїв середовища, зв'язаного з Волинськими Афінами. Кременецька тематика з'явилась у творчості Ф. Ковальського у типово романтичному оформленні. Деякі фрагменти дозволяють пізнати магічну атмосферу цього місця, що поєднувало привабливість провінційного містечка з культурою та інтелектуальним багатством викладацько-студентського середовища, властивими великим академічним центрам: «Усі викладачі та публічні й приватні вчителі різних наук, мов та мистецтв жили між собою в постійній злагоді й приязні; ніколи не було між ними або через них ніяких так званих пліток, а тим більше сварок; і це зразкове їхнє життя дуже впливало на звичаї молоді. Тому суспільство в Кременці було дещо патріархальним, усі зналися й любилися; серед учнів не було відчутно різниці класів, як по інших школах, і всі становили єдину родину, до якої належали мешканці і навіть приїжджі гості».

Сучасники не оцінили творчий здобуток Ф. Ковальського, звинувативши у наслідуванні та незавершеності текстів. Однак варто відзначити його здобутки як перекладача та поета-романтика.

Подібні умови супроводжували також виховання та мистецьку кар'єру С. Вітвіцького (1801-1847 рр.) Він народився в с. Янів на Поділлі. Батько майбутнього поета Я. Вітвіцький спочатку працював у школі в Житомирі учителем красномовства, потім займав у Волинській гімназії посаду викладача експериментальної фізики та метеорології. Усупереч фізико-природознавчим зацікавленням батька, хлопець із самого початку пристрасно присвятив себе вивченню гуманітарних предметів. У 1809 р. С. Вітвіцький стає учнем Волинської гімназії. Після передчасної смерті батька Стефан та двоє його братів, музично обдаровані Антоній і Миколай, залишаються без засобів до життя. Після закінчення гімназії (1819 р.) він змушений був працювати гувернером. Добра освіта та сприяння генерального інспектора шкіл у Польському королівстві Ю. Ліпінського, родича С. Вітвіцького, дозволили йому 1822 р. розпочати у Варшаві літературну кар'єру. Ta матеріального становища це не змінило. Лист Ю. Словацького, написаний 1828 р. у Вільно до А. Бекю з проханням про фінансову підтримку С. Вітвіцького, свідчить навіть про тимчасове поглиблення нестатків молодого письменника.

Як поет С. Вітвіцький вибрав романтичний шлях. У 1824-1825 рр. йому вдалося видати два томи «Балад і романсів». У «Баладах і романсах» автор відобразив художнє захоплення природою Кременця та легендами, пов'язаними з історією міста. Характерно, що крім людей, у баладі важливу роль відіграють елементи кременецького пейзажу, зокрема, гори - Замкова, чільна серед них, Лиса і Черча. У поясненнях до тексту С. Вітвіцький обґрунтував цей композиційний захід, посилаючись на народні джерела фабули: «Між прекрасними горами, які оточують Кременець, одна, що неначе їхня королева, височить над самим містом, носить ім'я Замкової гори - від розташованого колись на ній оборонного замку, розвалин та залишків якого ні час ні людські пустощі до сих пір не могли знищити. Розвалені баніти, переходи та провалля, що де-не-де проглядають під натиском у решті грубого муру, і знайдені там само старовинні медалі та гроші дали людям привід до створення багатьох казок і легенд про злих духів, що стережуть порожні мури та заховані в них скарби».

У Варшаві поет підтримував зв'язки із середовищем митців-роман- тиків. Заприятелював, зокрема, з Ф. Шопеном, М. Мохнацьким та А. Одинцем. Як прихильник романтизму висловлювався, зокрема, у віршованих дослідженнях «Про поезію та її критиків». Літературним виявом романтичної творчої позиції С. Вітвіцького стали також драматична поема «Едмунд» та збірка ліричних віршів «Сільські пісні». Окремі твори зі збірки «Пісень» («Гулянка», «Вояк», «Побажання») відомі завдяки мелодії Ф. Шопена, до деяких інших музику написав С. Монюшко. У Листопадовому повстанні у зв'язку з поганим станом здоров'я поет не брав участі. Залишилися тільки сліди причетності його до національно-визвольної боротьби у формі патріотичних віршів.

Еміграція С. Вітвіцького 1832 р. в Париж започаткувала період дружби з А. Міцкевичем, який цікавився, зокрема, його думкою під час написання «Пана Тадеуша». У столиці Франції поет зарекомендував себе як літературний критик.

Вихований у патріотичному дусі, прив'язаний до Волині, С. Вітвіцький до кінця життя почувався у Франції чужим.

Неможливість письменника змиритися з думкою, що вже не повернеться на батьківщину, відзначив польський поет Ц. Норвід. У своїх «Чорних квітах» він пише, як перед смертю автор «Замкової гори в Кременці» згадував собі назви квітів, які колись споглядав у рідних краях і чітку картину яких раптом побачив.

Життєвий і творчий шлях іншого представника української школи польського письменника М. Гославського (1802-1834 pp.) був також тісно пов'язаний з У країною. Митець народився у подільському містечку Фрамполь. Спочатку навчався в повітовій школі в Кам'янці-Подільському (1812-1818 pp.), де й написав свій перший вірш, а 1819 р. вступив у Кременецький ліцей. Тут він заявив про себе як талановитий поет - іроніст. Зокрема, він прославився в Кременці як автор жартівливих віршів «До вуса» і «До ліктя», а також іронічних травестувань промов викладачів. Позиція критицизму щодо всіляких проявів у мистецтві класицизму, що проголошувалася, зокрема, на засіданнях Товариства учнів Кременецького ліцею, визначила письменницький шлях М. Гославського.

Закінчивши ліцей і отримавши роботу гувернера, він не залишив творчої діяльності. До переїзду 1827 р. у Варшаву, де знайшов підтримку генерала В. Красінського, М. Гославський написав поему «Поділля» та «Думу про Нечая». Цими творами жанрово й тематично поет наблизився до художніх концепцій, характерних для представників української школи в польському романтизмі. Як один із небагатьох випускників Кременецького ліцею з явно критичним ставленням до просвітницького спрямування навчання, у столиці поет не позбувся анти класицистичного настрою.

Перебування Гославського у Варшаві породило творчість, навіяну народними казками та історичними переказами. Видання більших текстів (зокрема, «Зигмунта Кордича», «Облоги Немирова», «Лешка» і «Бондарівни») автор планував поділити на три томи «Поезій». Перший із них, присвячений В. Красінському, який містив «Поділля» і «Думу про Нечая», йому вдалось опублікувати 1828 р. Ta коли генерал підтримав вирок Сеймового суду членам Патріотичного товариства, М. Гославський, вихований у дусі поваги до національно-визвольної традиції, не зміг змиритися з позицією свого протектора, у зв'язку з чим не тільки почав викупляти й знищувати тираж присвячених йому «Поезій», а й швидко покинув столицю.

Наступні роки - це період роботи М. Гославського у військовій сфері. Як чиновник канцелярії штабу генерала І. Дибича поет узяв участь у російсько-турецькій війні. He обминула його епідемія лихоманки, яка 1829 р. почала поширюватися в армії. У зв'язку з хворобою він потрапив у Баоадаг (Добруджу) на лікування. Роздуми про воєнний досвід він помістив «Щоденнику перебування на Сході 1828-9», невиданому і втраченому. Повернувшись на Поділля, М. Гославський довідався про вибух Листопадового повстання. У червні 1831 р. він вступив до Литовсько-Руського легіону і як солдат дивізіону подільських уланів захищав Замостя. У цей період з'явилися патріотичні вірші й пісні, опубліковані у Львові у двох томах під назвою «Поезія польського улана, присвячена полькам» з фальшивою видавничою адресою «Париж, 1833». Серед надрукованих у збірці віршів можна віднайти також тексти, з ностальгією звернуті до юних літ, проведених на Поділлі. Характер цієї фази творчості М. Гославського добре віддзеркалює «Думка на вигнанні» («Якби бути орлом»), відома як частина поеми «Відступник або Ренегат».

Після падіння Замостя автор «Думи про Нечая» переховувався по галицьких шляхетських садибах, де не припиняв своєї художньої діяльності («Балада і я», «Польський бурлака», «Стерв'ятник Сибіру»), З цього періоду походить «Вірш до Адама Міцкевича, який під час національної війни перебуває в Римі» - переконливе свідчення сформованого у Кременецькому ліцеї таланту іроніста, що ні на мить не покидав поета.

Отже, літературні здобутки М. Гославського були високо оцінені ще при житті поета. Його творами, особливо патріотичними, захоплювалося широке коло читачів.

Аналізуючи внесок польської молоді Кременецького ліцею у розвиток літератури, потрібно згадати й про Т. Олізаровський (1811-1879 pp.). Син Я. Олізаровського, солдата легіонів Домбровського, один із наймолодших серед випускників Кременецького ліцею поетів-романтиків, народився в с. Войславиці біля Сокаля (тепер Львівська область). Навчання в Кременці він розпочав 1823 р. Батьки хотіли, щоб хлопець став математиком, тому він особливо старанно ставився до цього предмета і в другому класі навіть написав «Арифметику» - математичний посібник для репетиторів та вчителів початкових класів. Поетичний талант йому вдалося розвинути значною мірою завдяки Ю. Коженьовському, що саме зайняв тут після А. Осінського посаду вчителя літератури. Саме він опікувався першими поетичними пробами Т. Олізаровського - гімнами «До Бога» і «До сонця» (1828 p.), які виявилися настільки зрілими текстами, що до них додали мелодію і співали їх у ліцейному костелі під час богослужінь. Ю. Коженьовський розбудив у ліцеїста справжню творчу пристрасть, яка навіть негативно позначилася на результатах юного дебютанта в навчанні. Автор «Гімну моряка» (1828 р.) почав отримувати посередні оцінки, і відпрацювання втрат, зумовлених браком успіхів у здобуванні знань, коштувало йому чимало зусиль.

Навчання Т. Олізаровського в Кременці перервало Листопадове повстання. Спочатку поет вступив до корпусу генерала Ю. Дверницького, потім - до Литовсько-Руського легіону. Як і М. Гославський, Т. Олізаровський включився в підготовчу роботу по створенню загонів Ю. Залівського. 1832 р. він видав у Львові томик «Поезій». Наступний збірник його поетичних творів з'явився в Кракові 1836 p., тоді, коли автор був ув'язнений за конспіративну діяльність. Серед текстів збірки були, зокрема, поетичні повісті - написаний у байронічному стилі «Бруно» та витримана в стилі, характерному для творів представників української школи, «Завірюха». У першій із поем автор звернув увагу на неповторний кременецький пейзаж.

Наступний період творчості митця пов'язаний із вигнанням. Спочатку поет живе в Англії, потім переїздить до Франції. Його зближення з Готелем Ламбер супроводжувало відновлення контактів із вихованцями Кременецького ліцею та відродження спогадів, пов'язаних із Кременцем. Поеми «Пам'ятки Чацького», написана в цей час, стала не тільки виявом пошани до засновника гімназії, а й спробою закріплення пам'яті про людей, завдяки яким Волинські Афіни набули значення місця, що стало осередком польського духу.

У «Співі кременчан», написаному нарік пізніше, міститься поетичний заклик до єднання в зусиллях за збереження в умовах поділів польського духу. «Спів» став своєрідним гімном розпорошених по світі кременчан.

Поезія Т. Олізаровського містила глибоке переконання автора у відродження Польщі. Поет-романтик, він щиро вірив у здійснення цієї ідеї та сповідував її серед земляків.

Отже, Кременецький ліцей став для поетів-романтиків трампліном формування не тільки творчості а й активної громадянської позиції. Навчальний заклад був плідним осередком, каталізатором літературно-мистецького життя, імпульси і вплив якого виходили поза мури цього закладу, розповсюджувалися в Кременці і в ширшому довкіллі. Виходячи з його стін з важливим багажем знань митці займались літературною діяльністю. Творчість М. Гославського, Ф. Ковальського, А. Мальчевського С. Вітвіцького, Т. Олізаровського та інших прославила провінційне містечко, мало відоме раніше своїми освітніми та культурними досягненнями. Tвори цих авторів увійшли в історію романтичної літератури. Саме завдяки творчій діяльності випускників Кременецького ліцею місто відоме в історії як Волинські Афіни. культура творчий літературний

Представлене дослідження про участь польської молоді Кременецького ліцею у культурному житті Правобережної України у 1793-1833 pp. не є вичерпним. Воно перспективне для подальших студій в аспекті дослідження творчості маловідомих митців, випускників Кременецького ліцею, їх досягнень в науці та культурі.

Список використаних джерел

1. Див.: Daiiilewiczowa М. Zyeie Iiteraekie Krzemienea w Iataeh 1813-1816 / М. Danilewiczowa//Rocznik Wolynski. -Rowne, 1931. - Т. II. - S. 128-148; Rolle M. Ateny Wolynskie. Szkie z dziejow oswiaty wPolsce. /M. Rolle - L wow, Warszawa. - 1923. - 67 s.

2. Див.: Вервес Г.Д. Польська література і Україна: Літ.-крит. нариси / Г.Д. Вервес. - К.: Рад. письменник, 1985. - 381 с.; Кирчів P.Ф. Україніка в польських альманахах доби романтизму / PФ. Кирчів. - К. : Наук, думка, 1965. - 131 с.; Козак С. Біля джерел польського українофільства / С. Козак // Вітчизна. - 1967. - № 6. - С. 163-167; Сейко Н.А. Польське шкільництво на Волині-Житомирщині у XIX - поч. XX століття: Монографія. /Н.А. Сейко - Житомир: ЖДПУ, 2001. - 226с.; Коляденко C. Кременецький ліцей у системі освіти Волині у XIX - першій половині XX століття: Монографія. / С. Коляденко - Житомир: Житомир, держ. пед. ун-тет, 2002. - 124 с.

3. Kaminski A. Polskie zwiazki mlodziezy (1804 - 1831) / A. Kaminski. - Warszawa : Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1963. - 554 s.

4. Wronski A. Powstanie listopadowe na Wolyniu, Podolu і Ukrainie / A. Wronski. - Warszawa : Neriton, 1993. - 119 s.

5. Антологія польської поезії. Т.І/перекл. зпольськ.; упоряд. В. Вєдіної; передм. Я. Івашкевича. -К. : Дніпро, 1979. -463 с.

6. Франко І. Я. Нові причинки до історії польської суспільності на Україні в XIX ст. / Я. Франко // Франко І.Я. Зібрання творів. В 50-ти тт. - K., 1986. - Т. 47: Історичні праці (1898-1913). - С.191-241.

7. Крисовський О. Кременецький парнас у період діяльності гімназії та ліцею // Волинські Афіни. 1805-1833: Збірник наук, праць / Кременецький обл. гуман.-педаг. ін-т ім. Т. Шевченка; під ред. С. Маковського і В. Собчука. - Тернопіль: Богдан, 2006.-С.88-110.

8. Мальчевский А. Мария / Европейская поэзия XX века - М.: Худ. лит-ра, 1977.-С.544-567.

9. Krzemien-Ojak К. Maurycy Moclmacki: program kulturalny і mysl krytyczno- literacka / К. Krzemien-Ojak - Warszawa, 1975. - 292 s.

10. Zielinski A. Franciszek Kowalski - poeta powstania listopadowego / A. Zielinski // Prace Polonistyczne. - 1976. - S.35-43.

Размещено на Allbest.ru