"Історія України-Русі" М.М. Аркаса - визначна пам'ятка історіографії кінця XIX початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Історія України-Русі» М.М. Аркаса - визначна пам'ятка історіографії кінця XIX початку XX ст.

Кравець Т.В.

Микола Миколайович Аркас (1853-1909) син двох народів, які завжди мали тісні культурні зв'язки, грецького і українського. Ще в студентські роки інтерес М.М. Аркаса до історичного минулого України, до духовних надбань українського народу став більш усвідомленим. Формуванню його демократичних переконань сприяло постійне спілкування з блискучими професорами Одеського університету І.I. Мечниковим, І.М. Сєченовим, О.О. Ковалевським, які були не тільки світочами біологічної науки, а й неперевершеними взірцями інтелігенції.

Для української історичної науки XIX початку XX ст. був характерний плюралізм у методологічних підходах до проблем історії. Серед українських істориків були прихильники різних напрямів, але, в силу особливостей історичного розвитку України, більшість істориків при розробці проблем методології зосередили свої зусилля на їх конкретизації стосовно української історії, основну увагу приділяючи національним ідеалам, прагненням, боротьбі та втратам свого народу. Такий підхід призвів до формування в українській історіографії двох основних історіософських напрямів: народницького та державницького. Перші навчальні книги з історії України, які з'явилися на межі XIX-XX ст., були створені М. Аркасом, М. Грушевським, О. Єфименко та іншими істориками саме з позицій народницького напряму. На початку XX ст. поряд з ним поступово склався державницький напрям, представники якого вважали головним рушієм історії державу [1].

З початку XX століття у М.М. Аркаса з'явилася нова сфера творчих пошуків. Він починає глибоко вивчати історію України, знайомиться з документами, працює з книгами професійних істориків. У нього визріває задум проаналізувати, осмислити все прочитане і узагальнити у найдоступнішій формі, зрозуміле навіть підлітку з незакінченою середньою освітою. Причому, майбутня книга адресувалася передусім онуку Миколі. М.М. Аркас мав досить багату власну бібліотеку, яка налічувала кілька тисяч томів з українознавчої проблематики. Бібліотека поповнювалася протягом усього його життя. До того ж він систематизував кожен цікавий матеріал, ілюстрації з історії України, які з'являлися в різноманітних періодичних виданнях. Ілюстраціям, до речі, М.М. Аркас надавав не меншого значення, ніж тексту, прагнучи зробити видання популярним. В різні міста Російської імперії він надсилав листи з проханням допомогти у підборі ілюстрацій, потрібної літератури, налагоджує офіційні контакти з книгарнями, видавництвами, бібліотеками, знаходить компетентних людей, готових сприяти йому порадою, допомагати у придбанні літератури в Києві, Петербурзі, Одесі, Львові тощо. Так, наприклад, Василь Степаненко за замовленням М.М. Аркаса по всьому Києві розшукував для нього книжки з історії України Боплана, Рігельмана, Бантиш-Каменського. Він же листом повідомив йому про підготовку до видання книги О. Єфименко, інформував про новинку історичної літератури книгу С. Русової «Малорусские женщины ХVІ-ХVII вв.», обіцяв вислати IV том «Історії України-Русі» М. Грушевського, праці галичанина О. Барвінського [2, с. 15-16].

Із анкети, заповненої рукою Миколи Миколайовича Аркаса, яка знаходиться в Чернігівському фонді (приватний архів Науменка В.П.) можна довідатися про маловідомі факти його творчого життя: написану у Богданівці віршовану поему «Гетьман Пилип Орлик», романс «Я не можу тобі розказати про любов», дует на популярний текст «Не співай нам тепер, бандуристе!», а також музику до віршів Павла Чубинського «Ще не вмерла України» (відома мелодія національного Гімну України належить Михайлові Вербицькому) [3].

Нелегко давалася Аркасові «Історія»: бракувало не лише знань, а перш за все глибинного розуміння української душі, суспільно-політичних діянь, що відбувались у країні. Але Микола Миколайович не ставив за мету написати «ґрунтовну наукову працю», це мала бути коротка розповідь про історію України, можна сказати, для онуків. Та ж чи достатньо лише однієї сміливості та бажання? Микола Аркас сумнівався, і своїми запитаннями турбував знайомих. А ті спішили розрадити, підтримували словом, порадою. Так, наприклад, Б. Грінченко в своєму листі до М.М. Аркаса писав: «Ви не дивіться, що дехто на Вас косо дивиться і шкварчить. Хай собі шкварчить, бо їх завидки беруть за Вас. Невже Ви не спостерігаєте, як Вас усюди люблять? А як би вся ця біднота зустріла радо та прихильно «нову» та й ще повнішу Історію» [4].

Надійним і знаючим помічником у написанні «Історії України-Русі» був для Аркаса миколаївець Юхим Тимофійович Литвин, який всебічно сприяв Миколі Миколайовичу у зборі матеріалів та підготовці до друку книги. Вже перші розділи в чотирнадцяти лекціях Аркас «випробував» на засіданнях «Просвіти» й дістав схвалення. Миколі Миколайовичу рекомендують випустити їх окремою книжкою.

Аркаса цілком захопила робота над виданням. У вільний від занять час працює в міському кабінеті, пише, й знову друкує десятки листів до знайомих із проханням надіслати літературу, матеріали, фотографії. Ця досі не знана для нього пошукова праця стала повсякденною на кілька років.

Наприкінці 1906 року він засів, нарешті, за «Переднє слово»: «В «Історії» моїй шановний читач не знайде нічого нового, викопаного зо дна архівів, однак чимало й надруковано вперше. Вона кладена в одну історичну цілісність, поділену на періоди, які натурально зазначає саме життя нашого народу. Через такий поділ, на мою думку, легше запам'ятати поодинокі історичні факти» [5]. історія Україна книжка

Зміст «Історії» Микола Аркас визначав за періодами: перший Скіфо-Сарматський; другий Київський (до 1170); третій Галицький; четвертий - Литовський; п'ятий Польський; шостий Гетьманський; сьомий Руїна; восьмий Московський, і дев'ятий, завершальний, Україна під владою Австрійської та Російської держав. Щодо ролі особистості в історії, то Аркас особливу увагу приділяє описанню визначних постатей України. Так близько ста відомих людей тієї доби змальовано у книзі та показано їх діяльність на благо українського народу.

Однак, за браком коштів, потрібних видань, достовірних відомостей, громадські обов'язки та справи в маєтках, забирали час і тому праця просувалася надто повільно. Степаненко писав Аркасу: «Вже то сумненько, що «Історія» України у Вас тугенько просувається її аж он як треба, та ба, ніхто не друкує. Ви пишіть її потроху, бо Ви ж знаєте, який тепер рух між українцями дух радується, багацько надій. Пишіть, спасибі Вам, від усіх Вам буде велика подяка» [6].

Аркас розшукує мальовані і фотопортрети історичних осіб до вкладок у своїй «Історії». Він задумав їх зібрати якомога найбільше, але обов'язково вмістити у видання постаті визначних діячів України з описом життєдіяння. Так, наприклад, у своєму листі до Ореста Левицького, датованого 26 серпня 1905 року, Аркас писав: «Високоповажний добродію Орест Іванович! Я почав писати коротеньку, популярну Історію України, ілюстровану, у три рази просторішу, ніж, як Ви, мабуть знаєте, Історію України Русі О. Барвінського у Львові, в ній більше 200 ілюстрацій у тексті. Тепер я довів цю працю до часів Мазепи і ніде не можу знайти повного портрета цього гетьмана. Якось мелькнуло в часописах, що десь у Харківськім повіті хтось знайшов справжній портрет Мазепи; чи не знаєте Ви, вельмишановний Добродію, де б дістати фотографію з нього, а якщо ні то який із досі друкованих портретів радитимете вмістити до моєї Історії?».

Історик Орест Левицький не мав зображення гетьмана Мазепи, тому порекомендував Миколі Аркасу дістати портрет гетьмана, що міститься в Петербурзькій Академії мистецтв. Про це, не вагаючись, повідомив до Миколаєва.

На що Аркас відповів Левицькому: «На мою думку, портрет, що у П. Камінського, не варто б подавати в Історії, бо вже чимало писали за те, що ця копія з малюнка, яка висить в Академії мистецтв, і є фантазія маляра, а не портрет і невідь через що названа Мазепою. Бажаючи мати хоч наскільки небудь відповідний дійсному образові цього Гетьмана, я звернувся з проханням до Добродія Шелухина, доглядача музею Тарнавського і прохав вислати мені фотографії з тих портретів Мазепи, що має Музей. Може, й що знайду, що відповідатиме тому образові, що ввижається мені точним, ясним і характерним. Портретів, що в «Київській старині» я й сам не думав містити; один, що виявлено в Лаврі, справді не його, а другий, безвусий, у якомусь шинку, то прямо фантазія маляра, та й ще Бог знає на яку тему» [7].

Нарешті, Аркас дістав відповідний матеріал і почав дбати про видавця, став радитись із книговидавцями про випуск «Історії», звісно прицінюється щодо вартості. Він цікавився друкарнею в Одесі, та журналом «Киевская старина». Звернувся й до співзасновника видавництва «Вік» Сергія Єфремова: «Пишу я популярну кротку Історію України, довів її до часів Мазепи. До Історії цієї є географічні карти і біля 200 малюнків у тексті, й по раді декого з одеських українців, хочу друкувати в товаристві «Вік». Будьте ласкаві одписати: чи візьмете шановне Товариство на себе клопіт щодо заслання цієї праці до цензури? Після коректури її і друкування? Праця виходить до 400 сторінок коштовного паперу великого формату, писана звичайною друкарською машинкою, в тексті біля 200 малюнків (усі фотографічні негативи маю в себе). Напишіть мені, які умови і скільки коштуватимуть друкарські, цензурні, коректурні й інші витрати? Чи не краще було б зробити два видання: одне дешевше без малюнків, а друге дорожче на кращому папері і з малюнками і по якій ціні можна було б пустити такі книжки у продаж?» [6].

Однак, ознайомившись з умовами та вартістю друкування вітчизняних книговидавців, перевагу Аркас надає Петербурзькому товариству «Общественная польза». На початку 1907 року він передає рукопис редагувати та уклінно попросить не відмовитися письменника, автора виданого першого повного «Кобзаря», історика й філолога Василя Доманицького. Редакція газети «Рада» намагається перехопити ініціативу й першою сповіщає читачів про появу Аркасової «Історії», а разом із тим прагне заручитися новими передплатниками. До Миколаєва ідуть один за одним сім листів від членів редакційної Ради, кореспондентів.

Микола Аркас не припиняє листуватися з Левицьким. В одному з листів він пише: «Високоповажний Оресте Івановичу! Розміркувавши, я бачу, що серед року не можливо почати друкування «Історії» додатком до видання, та й до того, як вона в мене ще й не скінчена, зосталося ще написати останній IX розділ з 1764 року по сей час, а це чимала робота. Доба цікава й досить велична, проте надіюся скінчити її до осені, а тоді вже можна віддавати у друк. А для початку треба подати оповістку, що з нового року видаватиметься передплатникам за доплату 2 р. «Коротка ілюстрована Історія України», видаючи її частками щомісяця, у окремім же виданню коштуватиме 2 р.75 коп.» [7].

Василь Доманицький працював над Аркасовою «Історією» із задоволенням. На той час письменник якраз переховувався від переслідувань жандармів у Петербурзі, а тому і просить місцевого графіка Миколу Ткаченка намалювати обкладинку до нового видання [8].

23 січня 1909 року газета «Рада» вмішує оголошення: «Приймається передплата на рік 1909 на українську «Раду». Додаток М. Аркас: «Історія України-Русі» на веленевому папері, багато ілюстрована (210 малюнків і портретів, 9 карт у фарбах, 4 родоводи) в розкішній оправі з англійського коленкору, оздобленій золотом».

Щоб випустити «Історію» за власний кошт, Микола Аркас бере гроші у борг, сподіваючись, що з виходом книжки погасить їх. Аркас писав Грінченку: «Видавши Історію свою, здорово ускочив. Власних грошей не було, довелося позичати. Дали 10000 цінними паперами під 8 процентів річних, а як довелося їх спродувати, то взяв за них 7300, а тепер треба вертати, бо вже в липні строк; чистими ж грішми треба віддати 10000, от і підрахуйте, у що мені стала та моя Історія» [3].

Вихід у світ Аркасової «Історії України-Русі» помітна подія в Україні. Першим відгукнувся на книжку історик, літературознавець Гнат Житецький. Поряд із недоліками, відомий книгознавець відзначив: «На початку поточного року з'явилася, нарешті, загальнодоступна малоросійська історія, викладена популярно, для широкої публіки і написана українською. Подібних повних і досить великих оглядів історичних осіб південної Русі дотепер у нас не зустрічалося. Виклад історії другої половини Володимирової Русі, настільки відмінної від історії великоросійського краю, у якому історія Росії грала здебільшого службову роль, грало місце «додаткових розділів». Не того заслуговувала і заслуговує бурхлива, трагічна й своєрідна історична доля малоросійського племені. Автор нової історії України взагалі виразно написав і сумлінно виконав свою задачу» [9].

Микола Аркас став отримувати схвальні відгуки із різних губерній України, прохання надіслати «хоч би примірник для ознайомлення». Протягом кількох місяців семитисячний тираж «Історії» розкупили.

28 лютого 1909 року газета «Рада» надрукувала оголошення від «Української книгарні»: «Подаємо до відома всіх наших замовників, що все видання М. Аркаса «Історія України-Русі» розпродано й добути цю книгу можуть тільки річні передплатники газети «Рада», що виплатять 8 карбованців» [10].

На кожний лист Микола Аркас намагався дати відповідь, пояснював задум та мету цього видання. Перша хвиля читацьких відгуків підтвердила необхідність такої «Історії». Не давали спокою творча інтелігенція, вчителі, студенти: всі хотіли придбати «популярну книгу, що читається одним подихом і цікаво оформлена».

Книга М.Аркаса також відіграла свою важливу роль в останньому десятилітті XX ст. Кризове становище з підручниками в 1989-1990 рр. долалося перевиданням існуючої навчальної літератури з деякою переробкою, виправленнями та доповненнями. Недоліки компенсувалися використанням у навчальному процесі праць українських істориків кінця XIX початку XX ст. М.Аркаса, М.Грушевського, Д. Дорошенка, І. Крип'якевича та ін. Твори українських істориків перетворилися на посібники, до яких зверталися не лише вчителі, але й учні шкіл [1].

Отже, висвітлюючи історію України, автор відобразив своє світобачення, сприйняття, яке цілком і повністю виключало проросійську чи націоналістичну крайність. Вона має просто проукраїнську спрямованість, бо в справжнього патріота вона і має бути такою. Слід зазначити, що і сьогодні «Історія України-Русі» М.Аркаса становить велику історіографічну пам'ятку кінця XIX початку XX століття.

Список використаних джерел

1. Навчальна література з історії кінця 80-х-90-ті pp. XX ст.: історіографічний аналіз// Автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.06 / А.І. Зякун; HAH України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. K., 2002. 20 с.

2. Іванко А.М. М. Аркас історик, композитор, просвітянин // Історія України. 2002. №33-34. Вересень. С. 13-17.

3. Шкварець В.П. Микола Миколайович Аркас: Життя. Творчість. Діяльність: Миколаїв-Одеса, 2002. - 254 с.

4. Водотика С.Г., Кондратов В.Ф. Творчі зв'язки М.М. Аркаса та Б.Д. Грінченка // Джерела духовності. Науково-практична конференція до 140-річчя М.М. Аркаса. Миколаїв, 1993. - 108 с.

5. Аркас М. Історія України-Русі. Вступне слово і коментарі В.Г. Сарбея. -К: Вища школа, 1990. 456 с.

6. Шкварець В.П. Епістолярний спадок М.М. Аркаса // Проблеми історії та сучасного етапу науки Української держави. Збірник наукових праць. Миколаїв-Одеса, 2002. Т.1.

7. Шкварець В.П., Шкварець Г.П. Епістолярний спадок М.М. Аркаса//Наукові дослідження в контексті історичних проблем. Збірник наукових праць. Т.1. Історія та українознавство. Миколаїв Одеса: TOB ВіД, 2003. - С. 284-294.

8. Тригуб П.М. Василь Миколайович Доманицький (1877-1910) редактор «Історії України-Русі» М.М. Аркаса // Наукові праці. Вип. 4. Історичні науки. Миколаїв: Видавництво МДГУ імені П. Могили, 2002. - С. 96-103.

9. Сарбей В.Г. М.М. Аркас і його «Історія України-Русі»//Український історичний журнал. 1990. №7. С. 100-113.

10. Шкварець В.П. Проблеми української національної ідеї та культури в «Історії України-Русі» М.М. Аркаса//Актуальні проблеми історії та культури України. Збірник наукових праць. Частина II. Миколаїв-Одеса, 2000. - С. 214-220.

Размещено на Allbest.ru