Лиш боротись — значить жить!

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лиш боротись -- значить жить!

План

1. Незгасла сила поезії І. Франка

2. Каменяр: молот -- його символ, зміст -- праця

3. Поетична спадщина І. Франка

4. Мотиви лірики І. Франка

Використана література

Люди, люди! Я ваш брат,

Я для вас рад жити(

Серця свого кров'ю рад

Ваше горе змити.,;;;

А що кров не зможе змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись -- значить жить!

VIVERE MEMENTO!

1. Незгасла сила поезії І. Франка

поезія франко література лірика

Певне, сила Івана Франка, що ввібрали в себе його поезії, не згасне ніколи. Бо не згасала сила незабутнього поета протягом його життя, ніщо не могло примусити його скласти зброю, жодного разу він не зазнав і хвилини безнадійного чекання на час, «коли той скрут страшний на тілі велетня порветься» (як писав він у вірші «Не люди наші вороги»).

Громадянська поезія митця -- це застигла стихія, буря, вир життя того часу, коли жив і творив геніальний поет, що ввійшов у вітчизняну літературу в образі Вічного революціонера. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій Ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця хвиля оживає, підхоплює нас і заносить у саме вогнище подій XIX століття.

Франко -- це ж і є та сила, яка вміщує в найменшій іскрі нашої національної свідомості програму космосу -- код не знищеної любові до праці, до правди, до свободи. Дмитро Павличко: «Іван Франко -- головний із сучасних представників малоросійської літератури, белетрист, поет, учений, публіцист і керівник демократичної партії малоросів Австрії», -- писав академік Агатангел Кримський у 1902 році.

2. Каменяр: молот -- його символ, зміст -- праця

Народився Каменяр у галицькому селі Нагуєвичі Львівської області (нині с. Івана Франка) в родині коваля. Після закінчення Дрогобицької гімназії, з 1875 року, навчання у Львівському, а потім Чернівецькому університетах (до 1891 року). 1893-го у Відні захистив докторську дисертацію. Друкуватися І. Франко почав 1874 року. Його світогляд формувався під впливом революційних, гуманістичних і визвольних ідей. Пріоритет віддавав соціал-демократизму. Перебував під впливом М. Драгоманова. Разом із М. Павликом у жовтні 1890-го зініціював утворення в Галичині Русько-української радикальної партії. Вивчав і популяризував праці К. Маркса та Ф. Енгельса, переклав українською мовою 24-й розділ першого тому «Капіталу», написав до нього передмову. Був не лише знавцем марксизму, а і його критиком. 1899 року разом із М. Грушевським створює Національно-демократичну партію з програмною вимогою державної незалежності України.

Центральною проблемою творчості І. Франка була соціальна свобода, яка розглядалася через співвідношення свободи суспільства і свободи особистості, економічної і політичної, національної і культурної. Розвиток свободи суспільства він ставив у залежність від його «економічного стану», політичного устрою, рівня знань і освіти.

Складовою соціальної свободи в його творчості була проблема праці. Д. Павличко пише: «Франко перший в українській і один із перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляє тему праці» як вічної природної потреби людини, яка розвилася пізніше в одну з провідних суспільних і філософських тем світової культури. Ще замолоду він ставить девізом свого життя працю без віддиху, благає матінку-землю наснаги, щоб вистояти в бою, -- праці, «бо лиш боротись значить жить». У 18 років (1874 рік) він філософськи стверджує: «Лиш що набуде наш труд, своїм те можем називать». Пізніше, 1880 року, І. Франко з максималістським проханням звертається до матері-землі:

Земле моя, всеплодющая мати, …

Силу рукам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам -- в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати,

В праці сконать!

Франко виконав прохання-настанови матері: важко та плідно трудився з юних літ і до кінця свого мученицького життя. У неповних шість років він пішов до школи. Всі роки навчання був першим серед учнів і студентів. За два роки навчання в початковій школі він добре вивчив арифметику, а також навчився читати й писати німецькою, польською та українською мовами. У нього була феноменальна пам'ять. Ось як він згадує про період гімназії: «Шевченка… я вивчив майже всього напам'ять (а пам'ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)». Ще гімназистом, 1874 року, Іван Франко почав друкуватися. Першою публікацією був сонет «Народні пісні» (за автографом -- «Пісні народні») у Львівському журналі «Друг». Хоча пізніше поет не без гумору писав:

Хто власного ума не має,

То з книг не вийде ум йому;

Хто є сліпий на обо оці,

То що по дзеркалі йому?

Сердешними словами згадує поет матір та її співанки, які заронили в його душу перші зерна поезії, що з часом проросли художніми творами: Тямлю як нині: малим ще хлопчиною В мамині пісні ще заслухувавсь я; Пісні ті стали красою єдиною Бідного мого тяжкого життя.

Про материнську любов, яка понад усе, він пише:

Немає друга понад мудрість,

Ні ворога над глупоту,

Так, як нема любові в світі

Над матірню любов святу.

У таку духовну силу може обертатися лише праця, в якій живе свідомість «діяння для добра суспільного», громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету і сенс людського покликання на землі:

Лиш в кого праця потом скронь зросила,

Наверх той виб'єсь з темної юрби.

У вірші «Товаришам із тюрми» Франко переконує:

Не від бога те царство нам спаде,

Не святі його з неба знесуть,

Але власний наш розум посяде,

Сильна воля і спільний наш труд.

Він змушений пройти через пекло насмішок, знущань, арештів, тюрем. Далося взнаки і нерозділене кохання. Відкинутий і зневажений верхами Франко не втрачає фаустівського ідеалу, він стає на службу до безправних, гнаних, голодних, бідних низів. Він відчуває, вірить і знає, що поряд з боротьбою існує внутрішній світ людини, її творче натхнення, її пісня, здатна хоча б на певний час відірвати душу від важких земних буднів, перенести її понад проваллям розлуки на вершину ясної надії і віри у завтрашній день:

раю мій, моя ти муко, Пісне!..

І дотик твій із терня рожі радить,

І по серцях, мов чар солодкий, ходить,

І будить, молодить, і оп'яняє

Він любив своє рідне село і ніколи з ним не поривав зв'язків. У творчості Франка період Нагуєвичів був дуже інтенсивним. Узагальнивши багатий життєвий матеріал, письменник створив там повість «Борислав сміється», в якій йдеться про важку працю робітників, їхню боротьбу за краще життя. У Нагуєвичах з його літературної кузні вийшли також оповідання «Добрий заробок», «Слимак», історична повість «Захар Беркут», цикл поезій «Галицькі образки», в яких подано правдиві картини життя трудящих. Мрією поет сягав у ті часи, коли земля і праця належатимуть сільським трударям:

І бачив я в думці безмежні поля:

Управлена спільним трудом, та рілля

Народ годувала щасливий, свобідний.

Тричі перебуваючи в тюрмі (1877, 1880, 1889 роки) за революційну діяльність, І. Франко близько познайомився з трудівниками, доведених нуждою і експлуатацією до тюрми. Вони додавали йому низку тем для белетристичних творів, які друкувались у журналах «Дзвін», «Молот», «Народ», «Світ». У них ідеться про працю й побут робітників і підприємців на нафтових промислах у Бориславі. Варто зазначити, що й сам Франко жив та працював у великій матеріальній скруті, не кажучи вже про його душевний стан. Після виходу з тюрми від нього, як від небезпечної особи, відвернулось усе галицьке «обскуратноє» суспільство -- не тільки москвофіли, а й народовці -- українські націоналісти.

Публіцистичну діяльність і керівництво радикальною партією Франко вів цілком безкорисливо. Засоби для життя доводилося добувати старанною платною роботою у польських газетах.

3. Поетична спадщина І. Франка

Від 1893 року Франко віддається науковій роботі і 1894 року захищає докторську дисертацію: «Варлаам і Йоасаф». 1895 року професорський сенат обирає його на кафедру малоросійської і старо-російської літератури, і Франко міг радіти, що врешті-решт зміг скинути «ярмо барщини» і присвятити себе науковій і літературній праці. Проте галицький намісник граф Казимір Бадені не допустив до затвердження професором людину, «яка три роки сиділа в тюрмі». Важливий песимістичний настрій Франко відобразив у збірнику віршів «Мій Ізмарагд». Обурене польське суспільство закрило для нього доступ до польських газет і журналів. Джерелом засобів для існування залишалася робота в німецьких, чеських і російських журналах. Однак це були випадкові заробітки, яких було дуже мало, і тому деякий час йому загрожувала сліпота від темної квартири і голодна смерть сім'ї, як свідчить А. Кримський.

У цей час Наукове товариство імені Шевченка у Львові під головуванням професора М. Грушевського почало видавати серію оплачуваних наукових і літературних праць. До цієї роботи залучили і Франка, який від 1898 року став редактором «Літературно-Наукового Вісника», найкращого українського журналу.

Найвизначнішою у поетичній спадщині Франка є збірка «З вершин і низин». Вона поклала початок новому етапу в розвитку української літератури. З великою поетичною силою в нових історичних умовах у ній зазвучали революційні, патріотичні і викривальні мотиви, започатковані Тарасом Шевченком. У збірку «З вершин і низин» поет вклав весь жар свого гарячого серця, усю свою пристрасну любов до рідного народу. Ідейне багатство збірки відбиває духовне багатство нашого народу, який устами Франка сказав про себе вагоме слово: і про горє-біду, і про гнів-клекіт, і про надію-сподівання. На сторінках збірки ніби сам народ заговорив про своє нестерпне життя під гнітом експлуататорів, розкрив тайники своєї невичерпної сили й енергії, сміливо став на боротьбу з гнобительським ладом, сповнений віри у неминучу перемогу над ворогом.

Головний герой лірики І. Франка -- незламний борець-революціонер. Згадаймо його вірші «Гримить», «Гімн», «На суді», «Каменярі». Особливо захоплюють своєю могутньою силою рядки з його «Каменярів»:

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай прокляті ми і світом позабуті

Ми ломимо скалу, рівняєм правді пути,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Девізом цих борців-революціонерів, яких вивів І. Франко у поезії, як і самого поета, були знамениті рядки з його вірша: «Лиш боротись -- значить жить…». Мотиви викриття тогочасного ладу прозвучали у збірці « З вершин і низин», яка піднесла українську політичну лірику на новий, вищий щабель Книга відзначається різноманітністю жанрів, високою художньою майстерністю, глибокою народністю, багатством ритміки, інтонацій і мелодики.

4. Мотиви лірики І. Франка

Славетний Іван Франко також великий майстер інтимної лірики. Збірка «Зів'яле листя» своєю красою, глибоким почуттям і сердечністю належить до найкращих зразків світової поезії. Збірка вразила мене великою внутрішньою силою ліричного чуття, багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій.

Поезія «Чого являєшся мені у сні» є однією з найкращих у збірці. Ліричний герой із сумом запитує свою долю, чого ввижається йому уві сні образ коханої дівчини і тривожить зранене любов'ю серце. Він щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука посилила в його серці пекучий біль, але не погасила вірного кохання. Свою безнадійну любов, страждання й журбу переливає він у сумні пісні:

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні -- Пісні.

Рядки цієї поезії, цієї сердечної сповіді Франкової душі кожен раз зачаровують і хвилюють мене. А які ніжні почуття, який трепет серця збуджують такі прекрасні поезії, як «Я не тебе люблю», «Червона калина, чого в лузі гнешся?» Як тонко, як ніжно і поетично оспівав поет красу коханої дівчини, невгасиму любов до неї:

Я понесу тебе в душі на дні

Облиту чаром свіжості й любові

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні…

Ліричний герой цих збірок має активну життєстверджувальну позицію:

Я буду жити, бо я хочу жити!

Не щадячи ні трудів, ані поту…

Життєве гасло свого героя, яке в повній мірі можна віднести і до самого автора, Іван Франко висловив у поезії «Sember idem»:

Против рожна перти,

Против хвиль плисти,

Сміло аж до смерті

Хрест важкий нести.

Запаливши вогонь боротьби, ставши яскравим світочем, Іван Франко радо йшов сам і вів ліричного героя своїх творів «на чесне, праве діло». За це діло він був ладен «в горі вмерти», проте додержати «прапор ціло». Гуманіст Франко бажає боротьби, намагається розбудити народ, повести його до щасливого майбутнього. Своїм «словом сильним, мов трубою» він «міліони зве з собою».

Будучи людиною вольовою, займаючи активну життєву позицію, поет не розумів людську пасивність, боявся збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі безучастя… Не дай живому в домовину вдасться…». Він розуміє, що щастя не слід чекати, що воно саме не прийде, що за нього слід боротися. Він закликає любити життя, бачити крізь чорний морок у ньому світло, і йти до нього, відстоювати його:

Непогідний, несвобідний день мій, вік мій:

жий чи гинь --

Все одно! Шукати смерті? Вік борись,

плисти не кинь!

Іван Франко вірить, що боротьба матиме свої плоди. Його лірика випромінює безмежну енергію, віру в краще життя, вона захоплює своїм оптимізмом. Крізь віки вона має вплив на нас, промовляючи:

Лиш боротись значить жить…

Використана література

1. Безбородний Є. Великий українець : [До 40-річчя І. Франка] // Освіта. - 1996 - 21 серп. (№43-44) - С. 15.

2. "...гріє всю Україну, а світить далеко дальше": Іван Франко і світова література // Всесвіт. л-ра. - 1996 - №8 - С. 53-54.

3. Маланюк Є. Франко як явище інтелекту // Укр. мова та л-ра. - 1996 - №2 - С. 1-2.

4. Терлецький О. Спомини і матеріали д-ра І. Франка // ЗНТШ. - Львів, 1902. - Т. 50. - Кн. 4. -С. 22.

5. Лисяк-Рудницький І. Українці в Галичині під австрійським пануванням // Історичні есе. - К., 1994. -Т. 1. - С. 431.

6. Іван Франко у спогадах сучасників. - К., 1956. - С. 131.

7. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. - К., 1993. - С. 88-89.

Размещено на Allbest.ru