Конструювання віртуальних соціальних середовищ засобами фантастики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конструювання віртуальних соціальних середовищ засобами фантастики

Калашнік О.В.

Актуалізація проблеми віртуальності, з огляду на стрімкий розвиток її форм, форсований тотальним входженням інформаційних технологій, викликала необхідність переосмислення цього феномена в глибшому філософському контексті. Виходячи з розуміння віртуальності як фундаментальної некласичної характеристики реальності здатності буття містити в собі потенційно безкінечну кількість імовірних світів, які не можуть, як правило спостерігатися одночасно, однак можуть бути виявлені або актуалізовані за певних умов (специфічними проявами віртуальних конструктів можна вважати міф, літературу та деякі інші види мистецтв), цілком доцільним є спеціальний розгляд тієї частини літератури, яка надає нові виміри концептуального простору для мисленнєвих експериментів і проектів соціального планування, і навіть ефективні та евристичні засоби для розширення онтології. Такою літературою є науково фантастична література (і особливо її піджанр соціальної фантастики), тому філософське дослідження різномаїття фантастичних творів у яких втілюються моделі віртуальних світів є актуальним і перспективним. В той же час необхідним видається дослідження прогностичного потенціалу наукової фантастики, особливо в контексті розвитку футурологічних досліджень, які в свою чергу, з поміж інших застосовують методи екстраполяції та моделювання для конструювання гіпотетичної реальності.

Проблема осмислення феномена наукової фантастики в її різних аспектах має свою дослідницьку традицію, характерну як для вітчизняної, так і закордонної наукової теоретичної рефлексії. Розглядаючи становлення й розвиток феномена наукової фантастики в його історичному контексті, слід зазначити, що її виникненню передував тривалий процес розвитку форм фантастичної образності у світовій культурі. Загальні проблеми дослідження предтеч наукової фантастики міфу, утопії та антиутопії викладаються в роботах Ф. Кесіді, Є. Тейлора, О. Фрейденберг, А. Лосева та ін. Дослідженню наукової фантастики були присвячені статті історико-літературного, проблемно-теоретичного й узагальнюючого характеру звернені до концептуального осмислення сучасної ситуації в науковій фантастиці в цілому або до аналізу різних значних течій опубліковані літературознавцями В. Івашевим, Ю. Кагарлицьким, відомими письменниками-фантастами І. Єфремовим, С. Лемом, а також фантастознавцями Е. Харитоновим, Т. Чернишовою, В. Гаковим. Фундаментальну проблему передбачення мистецтвом відкриттів у науці розглядає відомий німецький філософ Ф. Шелінг. Питанням філософії мистецтва присвячені також роботи М. Гегеля, Ф. Ніцше, Н. Бердяева та ін.

Проблема передбачення фантастикою наукових відкриттів, передбачення майбутнього припускає вивчення футурологічної бази. Тут слід зазначити роботи футуролога Бестужева-Лади, Лєбєдєва, С. Лема та ін. У філософії також відзначається інтерес до прогнозування. Практично одночасно з появою футурології на Заході одержали розвиток філософські концепції, орієнтовані на розуміння не тільки минулого й сьогодення, але й майбутнього. Широко поширилися праці П. Тейяра де Шардена, що містять розробку гуманістичної концепції майбутнього людства, теорії індустріалізму Р. Арона й У. Ростоу з описом майбутнього постіндустріального суспільства, роботи Є. Тофлера. Філософський підхід до наукової фантастики як соціокультурного феномену викладається А. Лєвін розглядає фантастику певний тип мови культури і диференціює її від інших близьких їй жанрів.

Якщо розглянути в цілому комплекс наукової літератури по обраній темі, то можна констатувати, що характерною рисою досліджень, присвячених науковій фантастиці в цілому або окремим її аспектам, є філологічна й науково-популяризаторська спрямованість більшості досліджень. Слід визнати, що в науці дотепер немає загальноприйнятої концепції поглядів на наукову фантастику, що однозначно пояснює її джерела, завдання, цілі й соціальні функції. Таким чином, аналіз ряду досліджень показує, що у філософському плані дана проблематика вивчена ще недостатньою мірою.

Водночас, слід зауважити, що у зв'язку з актуалізацією спеціальних філософських досліджень уявлюваного, віртуального та семантик імовірних світів, на даний момент сформувалося плідне підгрунтя для розробки науково-фантастичної літератури з філософських позицій.

Перш ніж переходити до безпосереднього розгляду проблеми конструювання віртуального середовища у фантастиці та можливостей прогнозування розвитку реального середовища за допомогою моделювання вторинних реальностей різних типів необхідно визначити статус понять «фантастичний». Відомий польський фантаст і футуролог і фантастознавець Станіслав Лем відзначав існування двох форм фантастичного:

1) поняття, що існує в колективній свідомості, завдяки чому кожен член такої спільноти здатен описати ілюзорний, віртуальний об'єкт, що відповідає денотату (наприклад, гном);

2) феномен, який не був вигаданим до теперішнього моменту, однак може бути сконструйований шляхом комбінування різних елементів реальності (марсіанський сантехнік) [6, с.25].

Однак загально прийняте розуміння наукової фантастики як одного з жанрів художньої літератури не завжди співвідноситься з поняттям фантастичної (нереальної) інформації. Обидва поняття тривалий час існували до певної міри незалежно. Так, наприклад, структурні елементи зі сфери релігійних вірувань не дозволялося довільно змінювати в інтересах літературної творчості доти, доки дана релігія користувалася широкою підтримкою в межах певної культури. Особливо жорстко заборонялися будь-які викривлення релігійних догматів (для прикладу, фантастичної, однак загально прийнятої християнським суспільством концепції непорочного зачаття). Однак проблема впливу релігійної парадигми на структуру попередників жанру наукової фантастики (казки, легенди, а згодом оповідання, повісті або роману з атрибутами фантастичного) виходить за межі теми статті і вимагає окремого дослідження.

Особливість літератури полягає в тому, що вона бере на себе точніше, зобов'язана брати одночасно кілька нерівнозначних функцій. Вона може повідомляти про те, що фактично існує (наприклад, наркоманія та корупція) або про те, що має відбуватися згідно з актуальними для певної епохи законами естетики або нормами моралі (наприклад, люди мають поважати один одного), і, нарешті, про те, що взагалі не відбувалося, однак про що було б приємно почути, навіть якщо етична якість пропонованої інформації видається сумнівною (наприклад, про незвичайні якості героя лицарської, еротичної або якої-небудь іншої природи). Таким чином, художня література вирішує принаймні три соціально важливі завдання: інформаційне, дидактичне і розважальне. Наукова фантастика, з поміж іншого, ставить перед собою особливі цілі, зокрема в сфері прогнозування, що однак не звільняє її від вирішення завдань, притаманних іншим літературним жанрам. Тому нерідко в структурі науково-фантастичних творів нерідко спостерігаються одразу чотири елементи: ознайомчий, повчальний, розважальний і прогностичний.

Науковим передбаченням розвитку феноменів буття у майбутньому займаються прогностика та футурологія. Предметом досліджень прогностики може бути широкий спектр не лише соціокультурних об'єктів, але й фізичних явищ (наприклад, можна прогнозувати протікання хімічної реакції). Футурологія, як правило, більше асоціюється із прогнозуванням соціальних об'єктів. Крім того, відмінність футурології полягає в тому, що футурологічне прогнозування розглядає значний період, на якому аналізується розвиток об'єкта, тобто оперує значними проміжками часу. Важко уявити футурологію, що аналізує майбутнє на п'ять років уперед. Тому футурологію слід розглядати як науку прогнозування розвитку соціальних об'єктів на період більше десяти-п'ятнадцяти років. Основою для прогнозування подій є той принциповий факт, що світ існує, розвивається за певними законами. В іншому випадку жодне прогнозування було б неможливим. Підводячи підсумок розвитку філософії у свій час, великий німецький філософ Гегель у своїй роботі «Філософія права» писав: «Що є розумним, те є дійсним; і що є дійсним, те є розумним». «Розумність» в цьому контексті слід розуміти як неминучість, тобто закономірність. І далі в цій роботі він відзначає: «...мета філософії полягає в тому, щоб показати, як держава, цей моральний універсум, має бути пізнана» [2]. Теж саме можна віднести й до основних принципів футурології: необхідно пізнати закони розвитку аналізованого об'єкта. Тому в основі футурологічного прогнозування полягають принципи закономірності процесів у світі та імовірнісний характер їх реалізації в майбутньому. При цьому імовірнісний розподіл подій носить суб'єктивний характер хоча закони є об'єктивними, але пізнає їх людина.

Отже, основою прогнозування є якомога глибше пізнання світових закономірностей, а в області футурології розвитку людини, суспільства, держави і т.д. максимально можливе пізнання законів розвитку цих об'єктів.

Одним з методів прогнозування соціальних об'єктів є конструювання майбутнього. Однак таке конструювання повинне відповідати закономірностям розвитку об'єкта. А якщо ні, то це конструювання приречене на невдачу.

Багато дослідників розробляють сценарії розвитку соціальних об'єктів на основі екстраполяції існуючих станів і тенденцій. Однак закономірність розвитку не означає його інерційності та поступової еволюції. Наукова футурологія активно використовує теорію катастроф [1] теорію, що описує різкі переходи, коли малі й локальні зміни спричиняють глобальні наслідки. Для сучасного світу характерними стали кризи й обвальні процеси, безперервно чергуються етапи зумовленості й непередбачуваності.

Ідея стрибків у природі ще на початку XIX століття була сформульована Г. Гегелем. У своїй роботі «Наука логіки» [3] він писав: «взагалі зміни буття суть не тільки перехід однієї величини в іншу, але перехід якісного в кількісне й навпаки, новоутворення, що є перериванням поступового і є якісно іншим у порівнянні з попереднім існуванням». В XX столітті у зв'язку з аналізом складних нелінійних відкритих систем синергетика розробила загальні принципи розвитку природних і суспільних організмів і їх механізми, частиною якої є теорія катастроф. Тому використання цієї теорії у футурології є важливим принципом і одним із актуальних напрямків моделювання досліджуваних об'єктів.

Слід відмітити ще одну особливість футурологічних досліджень, яка полягає в тому, що зі збільшенням горизонту прогнозування його точність зменшується і для дуже великих проміжків часу практично стає рівною нулю, тому зконструйовані футурологами та фантастами віртуальні суспільні моделі далекого майбутнього можуть вважатися лише гіпотетичними експериментальними концепціями серед безлічі варіантів імовірного розвитку соціальної реальності. Реалізація прогностичної функції наукової фантастики здійснюється шляхом створення віртуальних моделей матеріального та ідеального світу фантастичних технологій, наукових явищ, середовищ існування (так звана «тверда» наукова фантастика), або гіпотетичних соціальних явищ, варіантів розвитку суспільства, нерідко в комплексі з альтернативною моделлю культури та історії (соціальна фантастика).

Особливість моделювання віртуальної реальності у науковій фантастиці полягає зокрема і в тому, що нерідко остання може породити явище «віртуальності у віртуальиості», тобто введення у світи, зображувані фантастами а, як вже зазначалося, твір художньої літератури сам по собі є різновидом віртуального середовища опису різноманітних форм віртуальної реальності, в які потрапляють персонажі. Мова йде в першу чергу про піджанр кіберпанку, представники якого розвивали тему конструювання альтернативної реальності, згенерованої у просторі комп'ютерних мереж. Нерідко, як у випадку з «Нейромантом» Вільяма Гібсона [4], протагоністи можуть під'єднувати власну нервову систему безпосередньо до віртуального домену кіберпростору, завдяки чому відчуття реального світу повністю підмінюються віртуальним середовищем Матриці. Як результат ефект російської ляльки «матрьошки» головний герой живе у Мурашнику, мегаполісі недалекого майбутнього, корумпованому та криміналізованому дистопічному світі високих технологій, більшість рис якого ми бачимо вже зараз (віртуальний світ першого рівня), водночас, цифрові технології в межах вигаданого фантастом світу генерують кіберпростір в якому протагоністи проводять значну частину свого життя (віртуальне середовище другого рівня). Ще складніша конструкція представлена у голлівудському екранізованому варіанті розвитку ідей Гібсона. Вторинна віртуальна реальність змодельована у трилогії братів Вачовські «Матриця» забезпечує настільки повне занурення у штучне середовище, що герої твору, перебуваючи у кіберпросторі все життя, навіть не підозрюють про існування реальної дійсності. Більш того, суб'єкт, що перебуває в Матриці, має можливість бачити сни, переглядати відео, читати книги згенеровані віртуальним світом, тобто з'являється віртуальний простір третього рівня.

Як зазначалося вище, методологічною основою прогнозування у науковій фантастиці є екстраполяція, як спосіб побудови моделі розвитку феноменів буття згідно з поміченими в сучасних подіях закономірностями [5, с.110]. У своїй доповіді «Футурологія як дослідження і винахід майбутнього» на Всеросійській науковій конференції «Футурологічний конгрес: майбутнє Росії і світу» доктор філософських наук В. Супрун відзначив, що екстраполяція в сучасному прогнозуванні не завжди є ефективна. Із цим можна погодитися лише частково більшість фантастів часто використовували екстраполяцію й робили досить непогані прогнози. Швидше за все, можна запропонувати такий компроміс екстраполяцію в сучасній науці краще використовувати в комплексі з іншими методиками прогнозування. Суть екстраполяції полягає у поширенні наявних у минулому тенденцій на майбутній період. Так, екстраполяція в часі застосовується для перспективних розрахунків населення. Саме екстраполяція дозволяє науковій фантастиці стати особливим методом прогнозування майбутнього людської цивілізації. Про це у свій час писав ще Р. Желязни: «Наукова фантастика, більш ніж будь-який інший літературний жанр, відчуває нову свідомість безперервного висхідного розвитку, тому що саме ця свідомість породжує її улюблений прийом екстраполяцію [5]».

Усі прогнози можна умовно розділити на пасивні та активні. Прогнози пасивного характеру мають мінімальний вплив на ланцюжок наступних подій, що ведуть до передбачуваного факту майбутнього. Активні прогнози, навпаки найбільш здатні впливати на розвиток майбутнього. Слід відзначити, що активні прогнози можуть використовуються, виходячи з політичних кон'юнктурних цілей, в комплексі з іншими пропагандистськими технологіями з метою просування яких-небудь ідей.

Існує немало підтверджень того факту, що наукова фантастика вже використовувалася в якості створення прогнозів на серйозному рівні, зокрема на Заході у військових цілях. Ще в 1950-х роках американська некомерційна організація RAND Corporation (Research And Development дослідження й розробки) зайнялася проблемою організації взаємодії експертів. Її діяльність була продиктована військовими завданнями проти Радянського Союзу в контексті холодної війни. В умовах швидкого вдосконалювання систем озброєння доводилося вирішувати, яким технологіям і стратегіям віддати пріоритет. В 1964 р. корпорація RAND застосувала метод Дельфі для складання прогнозу важливих наукових відкриттів, технічних досягнень і соціальних новацій на період до 2030 року. До роботи було залучено десятки експертів, у тому числі письменники-фантасти Айзек Азімов і Артур Кларк, відомі своїм інтересом до футурології. Сьогодні ще рано підводити остаточні підсумки цього проекту, але близько половини зроблених тоді наукових прогнозів уже здійснилися (хоча не завжди в передбачений термін), а в області автоматизації результат наближається до 70% [7].

Фантаст Артур Кларк запропонував ідею створення системи супутникового зв'язку на геостаціонарних орбітах для організації глобальної системи зв'язку. Дотепер геостаціонарну орбіту в західних джерелах також називають «орбітою Кларка». Крім того, Артур Кларк передбачив за допомогою екстраполяції глобальні системи на основі розвитку геостаціонарних орбіт. Пропозиція Кларка про геостаціонарну орбіту була реалізована й забезпечила створення в другій половині XX століття глобальних систем комунікації різного типу, аж до Інтернету. Вже в 1954 році Артур Кларк у листі до директора відділу науки американського національного Бюро Погоди припустив, що орбітальні супутники можна буде використовувати для пророкування погоди [9, с.90]. Геніальна ідея була підтримана й згодом реалізована. У 1957 році експертами RAND була названа передбачувана дата запуску першого супутника, як з'ясувалося згодом, похибка прогнозу склала всього два тижні.

Серед фантастів радянського та пострадянського простору, які успішно застосовували активні прогнози, необхідно згадати І. Єфремова. Екстраполяція дозволила письменникові не тільки спрогнозувати родовище алмазів у Якутії в оповіданні «Алмазна Труба» і ртутне родовище на Алтаї, показане в «Озері Гірських Парфумів», але й стати засновником нового розділу палеонтології тафономії, науки про закономірності дослідження прадавнього життя на Землі. Один з основоположників голографії Ю. Денисюк підкреслював, що ідею свого відкриття він запозичив у оповіданні І. Єфремова «Тінь Минулого». На сьогоднішній день голографія визначає одну з найбільш жорстких вимог до когерентності лазерів [9].

Окрім очевидної диференціації моделей прогнозованої фантастами реальності на вірні та хибні (тобто ті які отримують підтвердження в реальному світі та ті, які не здійснюються), варто виділити критерій обгрунтованості проведеного футурологічного дослідження. Вірні прогнози можуть бути позбавлені корисного значення, і в той же час прогнози неправильні нести цінну інформацію. Якщо припустити, опираючись на певні дані, що 40% пасажирів поїзда, що рухається в сильний мороз із відкритими вікнами, простудяться, а потім відзначити, що скло у вагонах вилетить у результаті зіткнення поїздів, а застуду отримають лише 40% уцілілих пасажирів, то такий прогноз напевно збудеться, однак щодо того, що відбулося, він буде зовсім несуттєвим. Прогноз був занадто «вузьким», хоча й вірним. Прогноз може бути також хибним, однак все ж істотним, найкраще це продемонструвати на прикладі соціальної моделі з наукової фантастики.

Р. Хайнлайн в 1940 році незадовго до бомбардування німцями Ковентрі написав оповідання « Solution Unsatisfactory» («Незадовільний розв'язок») [8]. Події світової історії аж до п'ятдесятих років у цій розповіді представлені виходячи з того факту що у грудні 1938 року було розщеплення урану, та припущення, згідно з яким вже в 41 році США розробляють різновид ядерної зброї та використовують її. Подальший розвиток війни був змодельований в контексті марного намагання об'єднання світу силовими методами, ініційованого СІЛА. Реальний світ пішов іншим шляхом, який привів до «рівноваги страху». Так що ж у цьому не справдженому прогнозі є суттєвим? Хайнлайн в 1940 році визначив співвідношення між поняттями «надпотужної зброї» і світу, розділеного на ворогуючі табори, показав дилемність військового шантажу в ситуації, що вимагає політичних розв'язків. Сценарій Хайнлайна це прогноз «на самознищення»: адже герой оповідання Манінг персоніфікує політику «пентагонівських яструбів», типову для крайнього крила американських стратегів п'ятдесятих років; розвиток подій доводить, що навіть у випадку перемоги в атомній війні «яструбам» не вдалося б стабілізувати світ силою зброї. Отже, сьогодні ми можемо розглядати новелу Хайнлайна як альтернативу реальним подіям, яка, на щастя, не здійснилася. Віддаленість від нас часу, з якого проектувалася предикція, надає цьому твору особливу виразність. Пророкування окремих ізольованих явищ зазвичай виявляється несуттєвим; Хайнлайн, зі свого боку, представив хибний але обгрунтований варіант розвитку подій від такої вихідної точки, на якій світ дійсно опинився відразу після опублікування оповідання. Розвиток подій показаний невірно, тобто сам прогноз є неправильний, однак події відбуваються в межах відповідного, точно обкресленого простору реальних можливостей. Таким чином, наукова фантастика є особливим методом прогнозування майбутнього людської цивілізації, тому що використовує екстраполяцію та моделювання. Це доводять прогнози вітчизняних і закордонних письменників-фантастів. Крім того, наукова фантастика, як жанр популярної літератури, що має свою цільову аудиторію, здатна змінювати саме майбутнє людства за допомогою активних прогнозів (прогнози А. Кларка, А. Азімова, A. Єфремова й ін.). Недостатній рівень філософського осмислення наукової фантастики, зокрема творів соціальної фантастики, конструювання віртуальної реальностей та соціальних аспектів їх об'єктивації, відображає суттєву прогалину в сучасних дослідженнях. Без врахування вищеозначеного кола питань значний обсяг теоретичних, методологічних та соціальних проблем не може бути розв'язаний у відповідності з запитами сучасності.

філософський віртуальний фантастика твір

Список використаних джерел

1. Арнольд В.И. Теория катастроф / В.И. Арнолд. M.: Наука, 1990. 128 с.

2. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель. М.: Мысль, 1990. 524 с.

3. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: [в 3-х томах]. /Г.В.Ф. Гегель. -M., 1970. -Tl. -С. 103.

4. Гибсон У. Нейромант: Фантаст. роман / У. Гибсон; пер. с англ. Е. Летова, М. Пчелинцева. М.: Act, 2000. 317с

5. Желязны Р. Мой пристрастный взгляд на особенности научной фантастики / Р. Желязны // Вариант единорога. М.: Эксмо, 2010. С.284.

6. Лем С. Фантастика и футурология [текст]. / С. Лем. - М.:АСТ,2004. Т. 1.-591 с.

7. Сергеев А. Тени будущего /А.Сергеев// Вокруг света. - 2008. - № 11. - (2818). - С. 110.

8. Хайнлайн P Угроза с Земли. Расширенная Вселенная / Р. Хайнлайн. М.: ЭКСМО, 2003. 542 с.

9. Шевякин А.П. Загадка гибели СССР/А.П. Шевякин. - М.: Вече,2004. -С.90-94.

Размещено на Allbest.ru